До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 40.

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 40.

Х О Р О В А К А П Е Л А

Т Р О Х И І С Т О Р І Ї

Почав співати я в хоровій капелі десь у сімдесяті роки, потім кілька років не відвідував капелу: був зайнятий іншими справами.

Народна академічна хорова капела Національної академії наук України була заснована в 1961 році з ініціативи та завдяки плідній творчій роботі визначного фахівця сучасного хорового мистецтва України Валентина Олександровича Мальцева. Засновник та незмінний художній керівник і диригент самодіяльного народного хору НАН України впродовж 43 років пропагував класичну та народну пісню по всій Україні та за її межами (Латвія, Естонія, Хорватія, Словенія, Грузія, Абхазія, Польща, Болгарія).

Засновник хорової капели В.О.Мальцев 

Капела НАН України підтверджувала високий рівень майстерності на багатьох конкурсах і фестивалях: І премія на Всесоюзному конкурсі в Москві (1964 р.), І премія на конкурсі ім… Т. Г. Шевченка (1964, 1989 рр.), І премія на конкурсі хорових колективів ім. М. Леонтовича (1992 р.), Лауреат Міжнародного конкурсу ім… професора Димитрова (ІІ та ІІІ премії) Болгарія, м. Варна (1989, 2001 рр.). Як згадує багаторічний учасник капели Михайло Гуць, В. Мальцев дбав, щоб капела мала виразне національне обличчя, дуже багато уваги приділяв культурі хорового співу.

З вересня 2005 року капелу очолив талановитий хормейстер, випускник Національної музичної академії ім… П. І. Чайковського Павло Струць. Павло Струць закінчив диригентсько-хоровий факультет (2000 р.) та аспірантуру кафедри хорового диригування (2003 р.). З 1998 року викладав у Київській середній спеціальній музичній школі ім… М.В.Лисенка. З 1996 р. до 2003 р. був хормейстером відомого хору хлопчиків КССМШ ім… М.В.Лисенка. З 2000 року Павло Струць був диригентом, а нині є художнім керівником муніципального камерного хору «Хрещатик». З 2003-2006 рр. очолював аматорський хор Науково-дослідного інституту будівельного виробництва. З 2009 року – викладач Національної музичної академії ім… П. І. Чайковського. В цьому ж році йому присвоєно звання «Заслужений артист України».

З січня 2007 року рішенням колективу капела офіційно носить назву Народна хорова капела НАН України «Золоті Ворота». Капела виконує багато духовної музики, як сучасної, так і класичної, в тому числі твори Артема Веделя, Дмитра Бортнянського, Михайла Вербицького, Дениса Січинського та зарубіжних авторів. У травні капела брала участь у ІІІ Духовному фестивалі «Пасхальні піснеспіви», де отримала І відзнаку, а Павло Струць – диплом «Кращий диригент Фестивалю». Під орудою Павла Струця капела «Золоті Ворота» отримала ІІ премію на престижному Міжнародному хоровому конкурсі церковної музики (м. Хайнувка, Польща) та ІІІ премію на відомому українському конкурсі ім. Д. Січинського (м. Івано-Франківськ, 2007 р.).

На фестивалі «Пасхальні піснеспіви»

Концерт у Будинку вчених

Хайнувка. Оксана біля церкви, в якій проводився конкурс

За останні роки капела дала більше 20 великих сольних концертів, в яких були представлені практично всі напрямки та жанри сучасного академічного хорового співу. У 2008 році був випущений перший компакт-диск, в який увійшли кращі зразки української духовної та народної музики.

Ю В І Л Е Й  Ф Е Д О Р А  П О Г Р Е Б Е Н Н И К А

На початку 1999 року зателефонував мені Федір Погребенник (див. розділ «Визначні рожнівчани»), який ввесь час співав у капелі, і сказав, що планується святкування на Івано-Франківщині його сімдесятиріччя, що планується, у зв’язку з цим, поїздка хорової капели на Франківщину, що повинні побувати і в Рожнові, і що не вистачає тенорів, і що потрібна моя допомога. Я, звичайно, радо дав згоду і з того часу й по сьогоднішній день співаю в капелі.

Перший виступ у нас був в Івано-Франківській філармонії в день третьої річниці прийняття Конституції України. Після вітання Федора Погребенника в першому відділенні співали ми, а в другому – хор Івано-Франківського медичного інституту. Наша творча зустріч продовжилась ввечері під час пишного прийняття, яке було оплачене обласною владою в ресторані готелю біля живописного озера, в якому ми жили.

На другий день ми дали концерт на центральному майдані Івано-Франківська, а третього, 27 червня, поїхали до Рожнова. Нас зустріли хлібом-сіллю, який вручили ювіляру – Федору Петровичу, зі шкільним духовим оркестром. Спочатку ми відвідали хату-музей Параски Борук, де нам господиня, народна майстриня декоративного ткацтва і вишивки, показала не тільки дивовижну експозицію своїх робіт, а й старовинних знарядь виробництва і предметів побуту. На довершення нас пригостили варениками з різними наповнювачами, домашнім вишуканим печивом і узваром.

Параска Петрівна Борук народилася 8 травня 1934 року. Працювала майстром художнього ткацтва в Косівському художньо-виробничому комбінаті. В 1985 році їй присвоїли звання Народного майстра. У 1987 році її прийняли у члени Спілки художників України. В 1998 році Параска Петрівна разом зі своїм чоловіком Михайлом у своєму помешканні створюють хату-музей «Гуцульська старовина і сучасність» (зареєстрований 12 грудня). 2001 року їй присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України».

Забігаючи наперед, скажемо, що в січні 2009 року майстриню і її хату-музей відвідав Президент України Віктор Ющенко з дружиною, оглянув музей, пригостився варениками і узваром із сушених слив, обіцяв музею допомогу ( музей Параска Петрівна утримує своїми силами і коштами, що робити у 75 років і в наші часи нелегко), сказав, що «як тільки сніг із землі почнеться будівництво нового музею». Параска Петрівна подарувала Президентові Вікторові Ющенку тематичну доріжку, яку виткала ще в часи Помаранчевої революції.

Тепер повернемося до теми цього розділу. Після відвідин музею в Народному домі були урочистості з нагоди 70-річчя Федора Погребенника і концерт. Після концерту нас запросили до рожнівського ресторану на пишне прийняття разом з керівництвом і представниками творчих колективів села. Була надзвичайно тепла й дружня атмосфера, яку хористи з вдячністю згадують до сьогодні. Ми з Федором Петровичем мали чим пишатися. Таки люди у нас прекрасні!

Ф Е С Т И В А Л Ь У Ф Р А Н Ц І Ї

Як уже було сказано, з вересня 2005 року капелу очолив Павло Струць. Репертуар колективу поповнився кращими творами української духовної музики – Веделя, Бортнянського, Березовського, Лисенка, Січинського, а також творами зарубіжних класиків. Якісно і кількісно зріс колектив, багато хористів мають середню або вищу музичну освіту, що дозволяє мати в репертуарі складні і масштабні хорові твори.

Про наші успіхи у Дніпропетровську, Івано-Франківську та містах Польщі сказано вище, тому я зупинюся на подорожі до Франції. Нас запросили на 15-й Міжнародний фестиваль хорової пісні «Нансі, голоси світу», який відбувся в м. Нансі з 20 по 24 травня 2009 року. У фестивалі брали участь близько тисячі учасників із 15 країн світу. Їхали ми автобусом. Спочатку зробили одноденну зупинку в Дрездені, побачили знамениту Дрезденську галерею, ознайомилися з містом і мали надзвичайно цікаві екскурсії по його музеях. Другу одноденну зупинку ми зробили в Парижі. Описувати свої враження від Парижа навіть не буду починати, бо для цього, мабуть, мало буде товстезної книги. Про Париж написано багато, але краще його подивитися. На третій день ми прибули в Нансі. Нас розібрали по квартирах, а ввечері ми вже були на відкриттю фестивалю у великому концертному залі «Зеніт». От коли я відчув велике задоволення від того, що я вчив (а перед поїздкою ще і підучив) французьку мову.

З французом Романом українського походження

Наступного дня в нас був концерт і творча зустріч з хором «Круговорот життя», який нас запросив і приймав. Перше відділення співали вони, а друге – ми. Потім було щедре прийняття й безкінечне число пісень, які співалися по черзі, а деякі – всі разом. Згодом були концерти в пансіонаті для одиноких людей, в навчальних закладах, у соборах. Третього дня ввечері був прощальний концерт капели і хору, який нас приймав, і прощальна вечеря, яка перейшла в танці, співи й розваги. Четвертого дня після обіду була «дефіляда» хорів по вулицях і площах міста. Кожен колектив ішов зі своїм національним прапором і з табличкою, на якій була назва колективу і країна, яку він представляє. А ввечері був гала-концерт на центральному майдані міста – майдані Станісласа (Станіслав Лещинський, поляк, зять французького короля, губернатор і будівничий Нансі).

Кожен колектив повинен був співати два твори. Ми співали «Купальську» І. Шамо і «Дуб дуба» Ракова. Перед «Купальською» і після її виконання я грав на тилинці. Вийшло дуже оригінально. Вразило нас те, що на всьому майдані були розставлені пластикові стільці, на яких сиділи глядачі. Не було ходіння-бродіння молоді з пляшками пива, сигаретами, п’яними викриками й недостойною поведінкою. Майдан був величезною багатотисячною слухацькою залою. На закінчення всі колективи разом виконали дві французькі пісні – гімн фестивалю і пісню під назвою «Співайте», ноти і диски з записами яких організатори фестивалю вислали всім колективам завчасу. І ще раз ці самі пісні всі колективи заспівали разом з усіма глядачами. Диригували при виконанні цих пісень кращі диригенти Франції.

На гала-концерті у Нансі (Франція)

Наступного дня зранку представники хорів усіх країн співали у кафедральному соборі мессу, а о 13-й годині був прощальний обід для хорових колективів гостей і господарів, який давала мерія. Страви готував переможець кулінарної майстерності Франції у 2008 році. На прощання ми обслуговуючому персоналу й організаторам заспівали многоліття Бортнянського і пішли до автобусів. Прощання біля автобусів було затяжним і щирим. Обмінювалися сувенірами, подарунками, адресами. Обнімалися й цілувалися з надією, що ще зустрінемось у Києві. Але чи зможемо ми їх так прийняти? Чи можна надіятись, що наш мер Черновецький пожертвує хоч одну гривню на такий захід? Чи можна надіятись, що для такого заходу будуть віддані безоплатно кращі концертні зали Києва? Питань багато, а відповіді — ні одної.

На зворотній дорозі ми завітали до Львова. Багато хористів у Львові ще не були або були проїздом. Львовом залишилися дуже задоволені. Дехто казав, що Львів їм більше сподобався, ніж міста Західної Європи. І це мені було дуже приємно чути, бо це місто моєї юності і воно для мене дуже дороге. 

+4
60
RSS
22:29
+2
Чудовий допис!
06:54
+1
Друже Миколо, дякую за чудовий допис. Жваво описуєш поїздки і ми більше дізнаємося про твої таланти. Колоритні світлини такі!
Виправ описку під світлиною про Мальцева: треба хорової. І в підзаголовку про Погребенника розділи слова.
І в підзаголовку про Погребенника розділи слова.

Може й не вийти… Це загалом відгомін «часів друкарської машинки», де виділяти окремі слова в тексті можна було:
— великими літерами;
— розрідженням інтервалу між літерами;
— підкреслюванням.
Останній спосіб не дуже зручний, бо доводилося повертати каретку друкарської машинки назад і «лупити» клавішу "_".
Особисто я любив перший варіант — але то справа смаку…
Очевидно, пан Микола належав до любителів другого варіанту — розріджувати міжлітерний інтервал. Однак тут є свої «підводні камені»:
— іноді «на око» важко визначити межі слів, коли розріджується ціле словосполучення;
— виникають проблеми з розрідженням двох частин слова при перенесенні з рядка на рядок — або доводиться відмовлятись від переносів слів;
— за рахунок зайвих пробілів зростає загальна кількість знаків у тексті, а отже (якщо текст довгий) — це може вилізати в зайві рядки та навіть сторінки…
Але, повторюю, це справа смаку.
Ну, а різноманітні програми можуть «стискати» при виведенні на екран 2-3 пробіли між словами в 1 пробіл — бо програма може «думати», що людина не навмисно розрідила інтервал між словами, а у неї просто залипла клавіша «Пробіл»… От саме тоді розріджені слова і зливаються візуально! Хоча в тексті між ними можуть стояти 2-3 інтервали, а не 1.
В програмі, на якій працює Світоч, передбачені такі способи виділення слів:
— напівжирним;
— курсивом;
— закресленням;
— кольором літер;
— кольором тла;
— розміром літер.
В коментарях передбачені
— напівжирний;
— курсив;
— підкреслення слів;
— закреслення слів.
Проте оскільки пан Микола публікує фрагменти зі своєї книги, він лишив ті способи виділення слів, які були в «епоху друкарських машинок». А те, що ці способи можуть не спрацьовувати зараз, в «епоху комп'ютерів» — очевидно не всім.
Тут можна було б порекомендувати вставляти знаки "_" між літерами розрідженого слова — тоді програма принаймні сприйматиме його як дивне, але єдине слово:
Х_О_Р_О_В_А К_А_П_Е_Л_А
Т_Р_О_Х_И І_С_Т_О_Р_І_Ї
Ю_В_І_Л_Е_Й Ф_Е_Д_О_Р_А П_О_Г_Р_Е_Б_Е_Н_Н_И_К_А
Ф_Е_С_Т_И_В_А_Л_Ь У Ф_Р_А_Н_Ц_І_Ї
Але в таких речах давати людині поради… Навіщо?! Кожен сам піклується про те, як адекватно донести власну думку до читачів через текст.
_зупиняю _зупиняю _зупиняю
18:15 (відредаговано)
Дякую, друже Анатолію, за теплий відгук і за помічені помилки. Виправив. Прочитай мої останні коментарі у дописі «А світочани мовчать». Цікаво почути твою думку. Дякую.

Випадкові Дописи