УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Чому я нічого не відчуваю?

Чому я нічого не відчуваю?

Нуль емоцій, апатія, відсутність реакцій. Знайомий стан? Іноді він говорить про повну байдужість, а іноді — про те, що ми придушуємо свої переживання чи не вміємо їх розпізнавати.


Основні ідеї:

  • Деякі з нас не вміють розпізнавати свої почуття, тому помилково думають, що їх не відчувають.
  • Одна з причин бездушності — відсутність тренування. Розуміти свої почуття — це навичка, яка може і не розвинутися.
  • Уважність до своїх почуттів допомагає легше розуміти інших і робить наше життя яскравішим.

«І що я, по-твоєму, повинна відчути?» — цим питанням моя 37-річна подруга Ліна завершила розповідь про те, як вона посварилася з чоловіком, коли він звинуватив її в дурості й ліні. Я замислилася (слово «повинна» погано в'яжеться з почуттями) й обережно спитала: «А що, відчуваєш щось?» Настала черга моєї подруги задуматися. Після паузи вона здивовано сказала: «Здається, нічого. А у тебе так буває?»

Звісно, буває! Але не тоді, коли ми сваримося з чоловіком. Що я відчуваю в такі моменти, я знаю абсолютно точно: образу і злість. І ще іноді страх, тому що уявляю собі, що ми не зможемо помиритися, і тоді нам доведеться розлучитися, а ця думка мене лякає. Але я добре пам'ятаю, що коли я працювала на телебаченні і мій начальник голосно на мене кричав, я рішуче нічого не відчувала. Просто нуль емоцій. Я навіть пишалася цим. Хоча назвати це відчуття приємним все ж важко.

«Зовсім нема емоцій? Так не буває! — заперечує сімейний психолог Олена Улітова. — Емоції — це реакція організму на зміни середовища. Вона зачіпає і тілесні відчуття, й уявлення про себе, і розуміння ситуації». Розсерджений чоловік або начальник — досить суттєва зміна середовища, вона не може бути поза увагою. Тоді чому емоцій не виникає? «Ми втрачаємо контакт зі своїми почуттями, і тому нам здається, що почуттів немає», — пояснює психолог.

Ми втрачаємо контакт зі своїми почуттями, і тому нам здається, що почуттів немає

Отже, ми просто нічого не відчуваємо? «Не так, — знов поправляє мене Олена Улітова. — Ми щось відчуваємо і можемо зрозуміти це, простеживши за реакціями свого тіла. Почастішало дихання? Чоло вкрилося потом? На очах виступили сльози? Руки стиснулися в кулаки або ноги оніміли? Ваш організм кричить: «Загроза!» Але ви не пропускаєте цей сигнал до свідомості, де він міг би бути поєднаний з минулим досвідом і названий словами. Тому суб'єктивно ви переживаєте цей складний стан, коли виниклі реакції стикаються з бар'єром на шляху до їхнього усвідомлення, як відсутність почуттів». Чому так відбувається?

Занадто велика розкіш

Уважній до своїх почуттів людині, напевно, важче переступати через «не хочу»? «Очевидно, що почуття не повинні бути єдиною підставою для ухвалення рішень, — уточнює екзистенційний психотерапевт Світлана Кривцова. — Але в жорсткі часи, коли у батьків нема часу вислуховувати про почуття, діти отримують приховане послання: «Це небезпечна тема, вона може зруйнувати наше життя».

Одна з причин бездушності — відсутність тренування. Розуміти свої почуття — це навичка, яка може і не розвинутися.

«Дитині для цього потрібна підтримка батьків, — вказує Світлана Кривцова, — але якщо вона отримує від них сигнал, що її почуття не важливі, нічого не вирішують, не враховуються, то вона перестає відчувати, тобто перестає усвідомлювати свої почуття».

Звісно, дорослі роблять це не зловмисно: «Така особливість нашої історії: цілі періоди суспільство керувалося принципом «не до жиру, бути б живу». В ситуації, коли треба виживати, почуття виявляються розкішшю. Якщо ми будемо почувати, то можемо виявитися неефективними, не зробити того, що треба».

Хлопчикам часто забороняють усе, що асоціюється зі слабкістю: смуток, образу, втому, страх

Дефіцит часу і батьківських сил призводить до того, що ми отримуємо у спадок цю дивну нечутливість. «Інші моделі не вдається засвоїти, — жалкує психотерапевт. — Щойно ми починаємо трохи розслаблятися, криза, дефолт, а в кінцевому підсумку страх знов змушують нас згрупуватися і транслювати модель «роби, що маєш» як єдино правильну».

Навіть просте запитання: «Хочеш пирога?» — у когось викликає відчуття порожнечі: «Я не знаю». Ось чому так важливо, щоб батьки запитували («Тобі смачно?») І чесно описували те, що відбувається з дитиною («У тебе температура», «Мені здається, ти боїшся», «Тобі це може сподобатися») і з довколишніми («Тато сердиться»).

Дивацтва словника

Батьки закладають основи словникового запасу, який з часом дозволить дітям описувати й розуміти свої переживання. Пізніше діти порівняють свої переживання з розповідями інших людей, з тим, що бачать у фільмах і читають в книгах… В успадкованому нами словнику є і заборонені слова, які краще не використовувати. Так відбувається сімейне програмування: одні переживання схвалюються, інші ні.

«Програми у кожної сім'ї свої, — продовжує Олена Улітова, — вони можуть відрізнятися і в залежності від статі дитини. Хлопчикам часто забороняють усе, що асоціюється зі слабкістю: смуток, образу, втому, ніжність, жалість, страх. Але дозволяються гнів, радість, особливо радість перемоги. У дівчаток частіше навпаки — дозволена образа, заборонений гнів».

Окрім заборон, є й накази: дівчаткам наказують терпіння. А забороняють, відповідно, скаржитися, говорити про свій біль. «Моя бабуся любила повторювати: «Бог терпів і нам велів», — згадує 50-річна Ольга. — А мати з гордістю розповідала, що під час пологів вона «не видала ані звуку». Коли я народжувала свого першого сина, я намагалася не кричати, але мені це не вдавалося, і було соромно, що я не відповідаю «заданій планці».

Назвати своїми іменами

За аналогією з образом думок, у кожного з нас є власний «образ почуттів», пов'язаний з системою переконань. «На якісь почуття я маю право, а на інші — ні, або маю право тільки на певних умовах, — пояснює Олена Улітова. — Наприклад, можна лютитися на дитину, якщо вона завинила. А якщо я вважаю, що вона не завинила, моя злість може витіснятися або змінити напрям». Її можна спрямувати на себе: «Я погана матір!» Всі матері як матері, а я не можу заспокоїти власну дитину.

Злість може прикриватися образою — у всіх нормальні діти, а мені отакий дістався, кричить і кричить. «Творець транзактного аналізу Ерік Берн вважав, що почуття образи зовсім не існує, — нагадує Олена Улітова. — Це — «рекетне» почуття; воно нам потрібно, щоб з його допомогою змушувати інших робити те, що ми захочемо. Я ображаюся, отже, ти мусиш відчути себе винним і якось залагодити провину».

Якщо постійно пригнічувати одне почуття, то й інші слабшають, губляться відтінки, емоційне життя робиться одноманітним

Ми здатні не тільки заміщати одні почуття іншими, але й зміщувати спектр переживань за шкалою «плюс — мінус». «Одного разу я раптом зрозумів, що не відчуваю радості, — зізнається 22-річний Денис, — сніг випав, а я думаю: «Розкисне, буде сльота». День став додаватися, думаю: «Ще скільки чекати, щоб [це] стало помітно!»

Наш «образ почуттів» і справді часто тяжіє до радості або до смутку. «Причини можуть бути різні, в тому числі брак вітамінів чи гормонів, — каже Олена Улітова, — але часто такий стан виникає внаслідок виховання. Тоді після усвідомлення ситуації наступний крок — дати собі дозвіл на почуття».

Річ не в тім, щоб відчувати більше «хороших» почуттів. Здатність переживати смуток так само важлива, як здатність радіти. Йдеться про розширення спектру переживань. Тоді нам не доведеться вигадувати «псевдоніми», і ми зможемо називати почуття своїми іменами.


Почуття і час

Розібратися зі своїми почуттями допоможе така підказка. Коли почуття віднесено до «свого» часу, воно допомагає вирішити проблему. В іншому разі воно маскує собою інше почуття.

  • Смуток говорить про те, що треба з чимось попрощатися, про щось відтужити, забути або, навпаки, перетворити його на спогад.
  • Страх закликає нас передбачити захист від можливої небезпеки.
  • Гнів — сигнал про те, що мої межі порушені й їх треба відстоювати просто зараз.
  • Образа в цьому випадку не допомагає.
  • Радість поза часом: можна радіти тому, що було, що є зараз або станеться в майбутньому. Вона допомагає нам насолоджуватися життям на всіх часових відрізках.

Занадто потужні переживання

Було б невірно думати, що здатність «вимикати» почуття завжди виникає як помилка, дефект. Іноді вона нам допомагає. У момент смертельної небезпеки багато хто відчуває заціпеніння, аж до ілюзії, що «я не тут» або «все відбувається не зі мною». Деякі «нічого не відчувають» одразу після втрати, залишившись на самоті після розставання або смерті близького.

«Тут забороненим виявляється не почуття як таке, але інтенсивність цього почуття, — пояснює Олена Улітова. — Потужне переживання викликає потужне збудження, яке в свою чергу вмикає охоронне гальмування». Так працюють механізми несвідомого: нестерпне витісняється. Згодом ситуація стане менш гострою, і почуття почне проявлятися.

Механізм відключення від емоцій передбачений для екстрених ситуацій, він не розрахований на тривале застосування

Ми можемо боятися, що якесь потужне почуття захлесне нас, якщо випустити його назовні, й ми не зможемо з ним впоратися. «Одного разу я в [нападі] люті зламав стілець і тепер упевнений, що можу заподіяти реальну шкоду людині, на яку розлючуся. Тому намагаюся бути стриманим і не давати волю гніву», — зізнається 32-річний Андрій.

«У мене є правило: не закохуватися, — каже 42-річна Марія. — Якось раз я без пам'яті закохалася в чоловіка, а він, зрозуміло, розбив мені серце. Тому я уникаю уподобань і щаслива». Можливо, це і непогано, якщо ми відмовимося від почуттів, які для нас нестерпні?

Навіщо відчувати

Механізм відключення від емоцій передбачений для екстрених ситуацій, він не розрахований на тривале застосування. Якщо ми постійно придушуємо одне почуття, то й інші слабшають, губляться відтінки, емоційне життя робиться одноманітним. «Емоції свідчать, що ми живі, — каже Світлана Кривцова. — Без них важко робити вибір, розуміти почуття інших людей, а отже, важко спілкуватися. Та й саме по собі переживання емоційної порожнечі є болючим». Тому краще відновити контакт із «втраченими» почуттями якомога швидше.

Отож запитання «Що я маю відчувати?» краще, ніж просте «Нічого не відчуваю». І на нього, як не дивно, є відповідь — «смуток, страх, гнів чи радість». Психологи сперечаються про те, скільки у нас «базових почуттів». Деякі включають в цей список, наприклад, почуття власної гідності, яке вважають вродженим. Але щодо згаданої четвірки згодні всі: ці почуття, властиві нам від природи.

Отож я запропоную Ліні співвіднести її стан з одним з базових почуттів. Щось мені підказує, що вона обере не сум і не радість. Як і в моєму сюжеті з начальником: тепер я можу зізнатися собі, що відчувала гнів одночасно з сильним страхом, який заважав гніву проявитися.

Ельза Лествицька

+2
266
RSS
04:36
+2
Іноді «вимикання» відчуттів реально рятує, між іншим.
09:39
+2
Із всіх почуттів найголовнішою є РАДІСТЬ. Вона породжує оптимізм , який направляє життя до розвитку. Отже навчитися радіти навіть дрібниці і усміхатися — цей талан має не кожна людина. Таке дається від народження і трохи може виробитися вихованням і, головне, прикладом тата і мами.
Ну зовсім як в розповіді "Про містера Ендорфіна"! _сміюсь
Отже навчитися радіти навіть дрібниці і усміхатися — цей талан має не кожна людина. Таке дається від народження і трохи може виробитися вихованням і, головне, прикладом тата і мами.

Може в мене оптимізм і від народження, не знаю, але точно це не є прикладом тата й мами, от вже ж хто був заражений песимізмом, то це вони обоє.
Згадайте, що таке контрзалежність! Можливо, Ви просто діяли всупереч батькам?.. _вибачаюсь

Випадкові Дописи