УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх на сайті тут, або в групі підтримки в Телеграмі тут.

Микола Глущенко і «Альбом Гітлера». Ч_1 // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

Микола Глущенко і «Альбом Гітлера». Ч_1 // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

«Якби Гітлер не зайнявся політикою, світ мав би прекрасного архітектора і художника».

(Микола Глущенко, народний художник СРСР)



Політичне, економічне і військове зближення СРСР і Німеччини у 1938-1939 рр., завершене підписанням 23 серпня 1939 року Угоди про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом [1], розгром та окупація Польщі, не оминули своєю увагою і культурне життя обох країн. На початку 1940 року відомому радянському художнику Миколі Глущенко було доручено налагодити контакти з головним референтом з культурних зв'язків штабу Ріббентропа – Петером Клейстом і запропонувати йому обмін виставками художників в Москві і Берліні. Під час перебування Клейста в Москві Глущенко був дуже люб'язно їм прийнятий. У бесіді Клейст показав свою обізнаність з творчістю художника, а також виявив серйозну зацікавленість в налагодженні культурних зв'язків Третього Райху з Радянським Союзом.

Задум вдалося реалізувати досить швидко. Виставка німецького образотворчого мистецтва в Москві пройшла успішно. У посольстві Німеччини відбувся обід, куди Клейст запросив Глущенко та інших радянських діячів культури. Тут же він познайомив Миколу Петровича зі своїм заступником Шутте і вони обговорили деталі організації в Берліні виставки «Народна творчість СРСР».

Вже 17 квітня Глущенко виїхав до Берліна на відкриття радянської виставки. Експозиція мала великий успіх. В останній день в виставковий зал завітало вище керівництво Третього Райху. Очолював делегацію міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп.


Йоахім фон Ріббентроп (нім. Ulrich Friedrich Wilhelm Joachim von Ribbentrop, 30 квітня 1893, Везель — страчений 16 жовтня 1946, Нюрнберг) — міністр закордонних справ Німеччини (1938–1945), радник Адольфа Гітлера з зовнішньої політики, обергруппенфюрер СС [2].


Після короткої промови про зміцнення і розширення культурних зв'язків між Німеччиною і Радянським Союзом Ріббентроп, звернувшись до Миколи Петровича, подякував за активну роботу в організації радянської експозиції та сприяння в популяризації робіт німецьких художників в СРСР. Потім Ріббентроп сказав, що Фюрер, як живописець, високо цінує талант Глущенко і вважає його одним з кращих пейзажистів Європи. А на згадку про перебування в Берліні і в знак подяки за внесок у розвиток дружніх відносин між Німеччиною і Радянським Союзом дарує альбом з факсимільними репродукціями своїх акварелей. Від свого імені Ріббентроп вручив Глущенко Почесну грамоту.

***

В останні роки навколо цього альбому накручено дуже багато домислів і фантазій, тому вважаю своїм обов'язком розповісти все, що мені стало відомо в ті далекі-далекі 1970-ті з особистих зустрічей з Миколою Петровичем Глущенко, і до чого я докопався вже після його смерті.


Мико́ла Петро́вич Глу́щенко (4 (17) вересня 1901, Новомосковськ, Україна — 31 жовтня 1977, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський художник (автор портретів і краєвидів), радянський розвідник (псевдо «Ярема»).


Навесні 1975 року автору цих рядків подзвонив Володимир Павлович Цельтнер, відповідальний працівник апарату Спілки художників УРСР, і повідомив, що до 75-річчя М. П. Глущенко [3] готується ювілейна виставка. Мені і художнику Борису Харіку доручається зробити каталог робіт Майстра.


Обкладинка каталогу персональної виставки М.П. Глущенко до 75-річчя з дня народження. 1976 р.


Сонячним ранком ми прогулювалися біля висотної будівлі на Хрещатику в очікуванні Майстра. Хоча я і був знайомий з Миколою Петровичем десь з 1971 року, але в його майстерню ще жодного разу не був запрошений, зустрічалися, в основному, в Спілці художників на Львівській площі або на виставках.

Микола Петрович підійшов до нас з величезним букетом квітів, явно призначеним для написання чергового етюду. Привіталися і на ходу розмовляючи, рушили в майстерню, яка розташовувалася на дванадцятому поверсі будинку по вул. Хрещатик, 25, в горищному приміщенні висотної будівлі (сам Майстер називав її мансардою, на французький манер).



Майстерня була невеликою, але дуже високою, метрів вісім до стелі. Екзотичне переплетення труб опалення, що навівало асоціації з лабораторією алхіміка… Антресолі в кілька поверхів, забиті завершеними полотнами в рамах. На двох стінах – почорнілі полотна фламандських і нідерландських живописців, а також німецьких і французьких імпресіоністів; пожовклі від часу гравюри, виконані в традиціях Клода Лоррена і Джованні Тьєполо. Старовинний малюнок оголеної натурниці, кілька керамічних плиток українського народного майстра Бахматюка. Біля вікна журнальний столик і два досить обдертих крісла. Біля стіни, в кілька рядів – картини, більшість на підрамниках, без рам. Всі повернені живописом до стіни. Колекція писанок на полиці, і дуже багато зарубіжних книг та журналів з мистецтва. В центрі кімнати старий мольберт, на який під час сеансу перегляду робіт кріпилася прекрасна французька рама XVIII століття.

Поки ми оглядалися, Микола Петрович зварив міцну каву, відкрив коробку шоколадних цукерок та гарний коньяк. За кавою ми з Борисом розповіли про поставлене нам завдання по створенню каталогу робіт Майстра, я підготував фотоапаратуру для зйомки.

***

Глущенко писав етюд, енергійно і впевнено кидаючи на полотно широкі яскраві мазки, а я фотографував його за роботою з різних точок, щоб потім вибрати найкращі знімки, що найбільш повно відображають Майстра, який творить…

Так минуло кілька годин, протягом яких ми неодноразово смакували кавою з коньяком і вели розмови про мистецтво. У бесіді я згадав, що завершую роботу над каталогом одного відомого художника-графіка, який, перебуваючи в похилому віці і знесилений хворобами, знаходився в цей час на лікуванні у Феофанії. Кожного дня, виходячи на прогулянку, він малював на стіні одного з лікарняних об'єктів відверто порнографічні малюнки. Після того, як графік повертався у палату охорона ці малюнки замазувала, а художник під час наступної прогулянки малював нові… Оскільки цей художник-графік був дуже іменитий, то ніяких виховних заходів до нього застосувати було неможливо. Прізвище цього художника я не називаю з етичних причин, але той, хто знайомий з художнім світом Києва середини 70-х років, без особливих зусиль зрозуміє, про кого я говорю.

І тут Микола Петрович несподівано сказав, що ім'ярек був прекрасним художником до тих пір, поки не зайнявся політикою, а зайнявшись політикою – помер як художник. Помовчавши з пів-хвилини, Глущенко продовжив: «Якби Гітлер не зайнявся політикою, світ мав би прекрасного архітектора і художника» [4]. Це було настільки несподівано, що ці слова Майстра врізалися в мою пам'ять, і я дослівно пам'ятаю їх до сих пір. У той час мої пізнання про Адольфа Гітлера обмежувалися коментарями замполіта про період Великої Вітчизняної війни, під час моєї служби в армії, і фільмом «Звичайний фашизм» Михайла Ромма. Побачивши здивування на наших обличчях, Глущенко розповів про акварелі і архітектурні проекти Гітлера, які він бачив на виставці в Кремлі, а на завершення приголомшив визнанням, що Гітлер подарував йому альбом факсимільних репродукцій своїх акварелей. Продовжуючи свою розповідь, Микола Петрович розповів, що в 1940 році він відповідав за радянську художню виставку, що експонувалася в Берліні. Під час церемонії закриття виставки до нього підійшов Ріббентроп і сказав, що Фюреру дуже подобаються роботи Глущенко, і Гітлер вважає його найкращим пейзажистом Європи. Тому Гітлер вирішив подарувати Глущенко альбом з репродукціями своїх робіт і своїм автографом. Після цього Ріббентроп вручив Глущенко альбом, на першій сторінці якого була дарчий напис: «Ніколасу Глущенко Адольф Гітлер» і дата. А від імені Міністерства закордонних справ його нагородили Почесною грамотою.

Через деякий час після повернення в СРСР до Глущенко з'явився високопоставлений співробітник держбезпеки, який передав прохання Сталіна: дати альбом для ознайомлення членам Політбюро і Сталіну. Через деякий час альбом через того ж співробітника НКВД (прізвище Глущенко не назвав) повернули. Вдруге альбом зажадали після початку війни, нібито для ознайомлення з ним Кукриніксів. Через тривалий час альбом повернувся до власника. Про це Глущенко розповідав так:

«Ніч… Гучний і вимогливий стукіт у двері… Відкриваю… Біля дверей полковник НКВС і два автоматники… Перша думка – все, арешт! Ноги ватяні, очі застилає туман… Полковник простягає пакет і каже: «Наказано повернути! Розпишіться!»… Беру пакет, розписуюся, полковник козиряє, повертається і йде… За ним слідують автоматники».

Більше альбомом, за словами Глущенка, ніхто ніколи не цікавився.

***

При нашій наступній зустрічі Микола Петрович показав нам цей альбом!

Глущенко вважав подарунок дуже цінним і зберігав альбом все життя!

Після смерті Майстра альбом зник! Зникли також і почорнілі полотна фламандських і нідерландських живописців, а також німецьких і французьких імпресіоністів; пожовклі від часу гравюри, виконані в традиціях Клода Лоррена і Джованні Тьєполо.

Ціна цим творам мистецтва – мільйони доларів!

Хоча Гітлер і є одіозною фігурою, в той же час, альбом репродукцій його робіт на сьогодні коштує декілька мільйонів доларів! Були спроби розшукати зниклий альбом. Про одну з таких спроб розповіла журналістка Катерина Каменська у публікації «Картины Глущенко, учившего рисовать Гитлера, хотят отсудить у Украины» [5].

Одразу зауважу, що твердження «Глущенко навчав Гітлера малювати» явно придумане журналісткою заради ефектності статті – Глущенко і Гітлер до 1940 року ніколи не зустрічалися! Гітлер познайомився з творчістю Миколи Глущенка побачивши його картини у виставковій галереї.

Щодо ж долі «альбому Гітлера» після смерті Глущенко, то Каменська розповідає таке:

«Куди подівся знаменитий альбом з акварелями фюрера?

«Комсомолка» знайшла людину, яка тримала в руках альбом з акварелями Гітлера, які фюрер подарував Глущенко. Професор академії мистецтв України Михайло Олександрович Криволапов, в післявоєнні роки працював начальником управління образотворчих мистецтв і головним експертом Мінкульту УРСР, часто спілкувався з Глущенко по роботі, пізніше вони стали приятелями.

– Бачите цей пейзаж? Мені його Микола Петрович подарував на 40-річчя. Він був геніальним художником, дотепною і дуже привабливою людиною, – згадує професор Криволапов.

– Микола Петрович що-небудь розповідав про свою розвіддіяльність?

– Ні, що ви! Навіть коли ми влаштовували застілля, жодного разу не обмовився. Кремень-людина була.

– Кажуть, у нього уроки малювання брав навіть Гітлер...

– Спочатку вони обидва вчилися у одного австрійського професора Ашбе. Цілком ймовірно, Миколу Петровича Гітлеру той же професор і порекомендував...

До речі, після смерті Миколи його дружина – Марія Давидівна – попросила мене зберегти альбом акварелей Гітлера. Пам'ятаю, коли я взяв його – він просто палив мені руки! Від цих акварелей виходила якась зловісна енергетика!

Альбом був невеликий, розміром з книгу. Там було більше 30 малюнків – в основному начерки архітектурних елементів, мости різні. Відчувалося, що автор любить монументальні речі.

Я побіг до міністра культури Олексія Романовського: «Що робити з цим альбомом?» У результаті його віддали секретарю ЦК з ідеології Олександру Капто. А його тоді збиралися переводити в Москву. Він і забрав альбом. А що далі з акварелями сталося – невідомо».

[Оригінальна цитата К. Каменської російською мовою – у посиланні № 6. – В.Ф. ]

І до сьогодні доля «альбому Гітлера» і колекції робіт старих майстрів, що зникли після смерті Майстра, залишається невідомою!

***

На початку 1990-х, коли розвалився СРСР, з журнальної публікації я дізнався, що Микола Глущенко з 1920-х років працював на радянську розвідку (оперативний псевдонім «Ярема») і був дуже результативним розвідником [7].



Але про це у другій частині моїх спогадів.

Далі буде…

Посилання:

[1]. Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (нім. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; рос. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом) — розрахована на 10 років міждержавна угода, датована 23 серпня 1939 року, підписана у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна та посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга.

В літературі і пропаганді Угода отримала назву «Пакт Молотова — Ріббентропа».

Угода спиралась на попередні міжнародні документи: Берлінську угоду 1926 року, а з нею, і на Рапалльську угоду 1922 року.

[2]. Американський військовий психолог Густав Гілберт під час Нюрнберзького процесу мав змогу вивчати націонал-соціалістичних лідерів, в тому числі їх інтелект за допомогою німецької версії IQ-тесту Векслера. Ріббентроп набрав 129 балів, що було 10-им найбільшим значенням з-поміж лідерів Третього Райху. Інформація про це увійшла до опублікованих мемуарів Гілберта «Нюрнбергський щоденник».

[3]. Мико́ла Петро́вич Глу́щенко (4 (17) вересня 1901, Новомосковськ, Україна — 31 жовтня 1977, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський художник (автор портретів і краєвидів), радянський розвідник (псевдо «Ярема»).

У 1918 закінчив комерційне училище в м. Юзівка (нині Донецьк). Був мобілізований до Добровольчої армії Антона Денікіна. Разом із нею відступив за кордон і був інтернований на території Польщі. Після втечі з таборів для полонених дістався Німеччини.

Опановував основи мистецтва в Школі-студії Ганса Балушека (Берлін). У 1920–1924 рр. продовжив навчання в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. Як виходець із України мав матеріальну підтримку від української еміграції різних політичних орієнтацій. Навчання оплачував гетьман П. Скоропадський, кошти на прожиття надавав колишній представник УНР в Німеччині Роман Смаль-Стоцький, а першу персональну виставку робіт допоміг організувати в Берліні Володимир Винниченко.

У 1925 році Микола Глущенко перебрався з Берліна до Парижа, відкрив художнє ательє на вулиці Волонтерів, 23, яке відвідували представники української та російської еміграції.

До 1936 мешкав у Франції та Іспанії. Займався живописом, робив портрети діячів прокомуністичної орієнтації (Ромен Роллан, Анрі Барбюс та інші). У столиці Франції проходили його виставки.

У 1936-му, отримавши довгоочікуваний дозвіл на повернення в СРСР, виїхав із дружиною до Москви. Перед від'їздом із Парижа дістав від Володимира Винниченка листа такого змісту: «Ваша религия, Николай Петрович, ваше самое дорогое и „святое“ — это материальный интерес… Я пишу вам по-русски. Пишу так, потому что в глубине души я не считаю вас настоящим украинцем. Называете вы себя украинцем не так, как должен называть себя член угнетенного коллектива, а только тогда и там, где это вам выгодно…».

[4]. Всього ж, за деякими даними, в світі на сьогоднішній день існує близько 720 живописних робіт Гітлера, включаючи ескізи (а в цілому ж, по ряду оцінок, Гітлером як художником було створено близько 3400 картин, ескізів та малюнків).

[5]. Екатерина Каменская. Картины Глущенко, учившего рисовать Гитлера, хотят отсудить у Украины. 26.02.2010. // https://kp.ua/culture/216890-kartyny-hluschenko-uc...

[6].Цитата з оригінальної публікації:

«Куда подевался знаменитый альбом с акварелями фюрера?

«Комсомолка» нашла человека, который держал в руках альбом с акварелями Гитлера, которые фюрер подарил Глущенко. Профессор академии художеств Украины Михаил Александрович Криволапов, в послевоенные годы работавший начальником управления изобразительных искусств и главным экспертом Минкульта УССР, часто общался с Глущенко по работе, позже они стали приятелями.

— Видите этот пейзаж? Мне его Николай Петрович подарил на 40-летие. Он был гениальным художником, остроумным и очень обаятельным человеком, — вспоминает профессор Криволапов.

— Николай Петрович что-нибудь рассказывал о своей разведдеятельности?

— Нет, что вы! Даже когда мы устраивали застолье, ни разу не проговорился. Кремень-человек был.

— Говорят, у него уроки рисования брал даже Гитлер…

— Сначала они оба учились у одного австрийского профессора Ашбе. Вполне вероятно, Николая Петровича Гитлеру тот же профессор и порекомендовал…

Кстати, после смерти Николая его жена — Марья Давыдовна — попросила меня сохранить альбом акварелей Гитлера. Помню, когда я взял его — он просто жег мне руки! От этих акварелей исходила какая-то зловещая энергетика!

Альбом был небольшой, размером с книгу. Там было более 30 рисунков — в основном наброски архитектурных элементов, мосты разные. Чувствовалось, что автор любит монументальные вещи.

Я побежал к министру культуры Алексею Романовскому: «Что делать с этим альбомом?» В итоге его отдали секретарю ЦК по идеологии Александру Капто. А его тогда собирались переводить в Москву. Он и забрал альбом. А что дальше с акварелями случилось – неизвестно».

[7]. Згідно публікацій в пресі, радянська розвідка одержала цілком таємні креслення на 205 видів військової техніки, зокрема авіаційних моторів для винищувачів.



+3
76
RSS
17:53
+3
Ось зразки живопису Адольфа Алоїзовича.
Пейзажі:




Натюрморти:


Звісно, я не надто розуміюся на образотворчому мистецтві, й на Миколу Глущенка навіть близько рівнятися не можу… Тим не менш, не бачу в роботах Гітлера нічого видатного. Хоча тут треба робити скидку на те, що це — роботи початківця, який тільки з часом міг розвинутися у видатного художника. Отож Глущенку видніше.
_соромлюсь _соромлюсь _соромлюсь
21:22 (відредаговано)
+3
Почнемо з того, що далеко не кожний художник може похвалитися таким великим творчим доробком…
в цілому ж, по ряду оцінок, Гітлером як художником було створено близько 3400 картин, ескізів та малюнків

До того ж створеним за невеликий період.

По-друге, дуже багато мистецтвознавців високо оцінюють роботи Гітлера, як художника і архітектора. На професіоналів не впливають пропагандистські мотиви.

По-третє, нещодавно на аукціоні були продані роботи роботи Гітлера за 100 тисяч євро і за 73 тисячі євро. Навряд чи можна запідозрити покупців у такій шаленій любові до пам'яті фюрера, що вони погодилися витратити на придбання його робіт такі великі суми.
17:56 (відредаговано)
+3
До речі, не знаю, правда це чи вимисел… Але ходять чутки, нібито Волт Дізней намалював оцих своїх гномиків + Піноккіо… за ескізами Адольфа Алоїзовича!!!



Якщо це так — то це й направду краще! Навіть за його пейзажі. А з натюрмортами — то й загалом не порівняти…
_здивований _здивований _здивований
Нічого не можу сказати на цю тему _здивований
18:49
+2
рушили в майстерню, яка розташовувалася на дванадцятому поверсі будинку по вул. Хрещатик, 25, в горищному приміщенні висотної будівлі (сам Майстер називав її мансардою, на французький манер).
Хрещатик, 25

В цьому будинку на першому поверсі колись був кінотеатр повторного показу «Дружба», де можна було подивитися добрі стрічки, коли на них спадав ажіотаж.
_чудово
А ще там жив один хлопець, який навчався зі мною в КПІ в паралельній групі. Був у нього вдома лише раз… Таке діло…
_не_знаю
Але найбільше цей будинок запам'ятався мені тим, що колись… році так в 1978-1979 його фасад на 7 листопада прикрашали гігантським портретом товариша Брежнєва.
_стежу
А от що там на горищі була творча майстерня Глущенка — навіть не відав…

Випадкові Дописи