УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Непробивні

Непробивні

(скорочений варіант)


Розпашілий від жару жовтавий злиток виповз на гігантський прокатний стан і зупинився. Негайно поперек нього почала рухатися довжелезний газовий різак, полум’яний язик якого сантиметр за сантиметром відгризав призначену для прокатування порцію металу.

Не приховуючи вдячності, начальник прокатного цеху подивився на Сашка Наконечного – оператора, котрий керував роботою різака. Це добре, що робітник зараз повністю зосереджений на роботі – отже, все буде виконано на належному рівні. Добре, що разом з іншими Сашко залишився в місті, а не дременув хтозна куди. А міг би, зважаючи на ситуацію…

Протягом двох місяців – з 13 квітня по 13 червня Маріуполь прожив під владою ДНР. Прекрасно розуміючи, що це за «щастя» й не бажаючи його повторення, люди почали як поодинці, так і цілими родинами залишати місто, коли виникла загроза повернення міста під контроль Донецької народної республіки. Водночас було досить багато й таких, як-от Сашко. Достатньо для того, аби оперативно сформувати ударну бригаду, здатну виробляти високоякісний прокат, навіть працюючи в екстремальних умовах.

– Є! – обернувшись до свого напарника Антона Кравчуна, Сашко кивнув і зайнявся кристалізатором, де формувалася в злиток наступна порція розплавленої сталі. Що ж до Антона, то він натиснув кнопку на пульті керування, і відгризена газовим різаком порція розжареного металу поповзла рольгангом безпосередньо до кліті прокатного стану. Ще декілька секунд – і злиток затиснули обжимні валки. За деякий час із протилежного боку кліті почав виповзати тонший і водночас ширший злиток, який світився вже не яскраво-жовтавим, а темно-помаранчевим сяянням. Антон перекинув тумблер на пульті керування, порція металу поповзла у зворотному напрямі, й усе повторилося знов.

Так тривало, аж доки злиток не перетворився на сляб – прямокутну металеву смугу темно-вишневого кольору. Андрійович уважно оглянув його. Що ж, принаймні згори та з торця, оберненого до них, ніяких тріщин, рисок, скошених кромок, поясків, хвилястостей, розшарувань та інших видимих дефектів не було… Водночас невідомо, що скаже відділ контролю. Можливо, при пильному обстеженні на цьому чи на якомусь іншому виробі й буде виявлено якийсь брак, а тоді…

– Як вважаєш, Антоне, є тут дефекти чи ні? – звернувся начальник прокатного цеху до робітника.

– Ображаєш, Андрійовичу, – відповів той впевнено. – Все зроблено як слід, на найвищому рівні. Лялечка!

– Ну, то дивіться мені! Бо інакше…

– Інакше що, премії нам не бачити, еге ж?

Начальник прокатного цеху подивився на робітника оцінюючим поглядом. Хтозна чому він не полишив Маріуполь з початком шаленого наступу військ ДНР! Можливо, очікував їхнього приходу як манни небесної?.. Можливо, храбрився перед собою, перед своєю сім’єю та перед усіма іншими?.. Можливо, свято вірив, що занадто ще слабкі українські збройні сили якимсь незбагненним дивом таки утримають місто в своїх руках?..

Щодо самого Андрійовича, то начальник прокатного цеху не міг полишити свій рідний комбінат «Азовсталь» просто тому, що… не міг його полишити! Він з дитинства знав, що в світі немає кращого заняття, ніж професія металурга. Розумів, чому ще древні люди наділяли ковалів та металургів магічними здатностями. І справді, розплавити звичайне на вигляд тверде каміння, щоб згодом перетворити його на податливий розжарений метал, який застигав і перетворювався на бронзові, чавунні або ж сталеві інструменти, здатні кришити те ж таки каміння – хіба це не магія?!

Тому й вивчився на інженера-металурга, а згодом пішов працювати на металургійний комбінат, наслідуючи приклад батька й діда. Ну, то хіба ж міг він кинути таке чудове підприємство?! Як же він житиме без цього чудового комбінату, на якому керує прокатним цехом…

Тим паче, що керівництво області вирішило будь-що утримати місто під владою України. Для того й дав завдання виробити якомога більше товстих слябів високої якості. Андрійович знав, з якою метою вони роблять цей прокат. От тільки говорити про це робітникам не можна… На перший погляд, і Сашко, й Антон, а також інші робітники здаються надійними хлопцями, проте всяке може бути. Як-то кажуть, чужа душа – темний ліс. Тим паче невідомо, кому вони передадуть слова Андрійовича надалі… Отже, він підтвердив:

– Інакше нас усіх не тільки премії позбавлять, але й додатково оштрафують.

– Та ну?! – здивувався робітник, який не повірив у подібну можливість. Бо зрізати премію за брак – то одне, а штрафувати зовсім інше.

– Ну гаразд, гаразд, жартую! – посміхнувся Андрійович і додав суворо: – Але найменші дефекти тут неприпустимі. Тож нам доведеться працювати в три зміни, аж доки в найкоротший термін не виконаємо спецзамовлення. Зрозуміло?

– Та зрозуміло, нема базару! – кивнув Антон і клацнув якимсь тумблером на пульті керування прокатним станом. Готовий сляб поповз іншим рольгангом у бік проміжного складу. Після остаточного охолодження його якість проконтролюють, щоб далі або перемістити на склад готової продукції, або повернути на переділ. А там…

«Цього разу не про гроші йдеться. Від якості слябів, можливо, залежить життя всіх маріупольців», – сказав головний металург. От тільки знати про це ні Антону, ні Сашку, ані решті робітників не варто. Нехай собі спокійно працюють, нехай катають двохсотміліметрові сляби…

* * *

Півтора десятки бронетранспортерів ДНР, підтримані кількома танками, розвернутися в бойовий порядок і тепер сунули на Маріуполь. Хоча навіщо такі приготування?! Адже перед цим смугу їхнього наступу ретельно переорали «гради». А після них не виживає ніщо. А якщо якимсь дивом хтось із українських вояків і виживе, то чинити спротив все одно не здатен.

І тепер дорога на Маріуполь відкрита – хоч голими руками місто бери! Тож навіщо в бойовий порядок лаштуватися?! Могли би і парадною колонною в переможене місто увійти.

Як раптом…

– Ах ти ж!..

Це були останні в житті слова, сказані командиром першої з БМП, враженої влучним пострілом з гранатомету. Слідом за першою БМП були підбиті не тільки ще чотири інших, але й парочка танків.

Зрозумівши, що українські бійці не просто дивом вижили на переораній «градами» смузі, але тепер огризаються гранатометним вогнем, війська ДНР поспішно розвернулися й відступили.

Потім «гради» ДНР повторно переорали смугу запланованого наступу…

І все повторилося знов: хтозна яким чином, але українські вояки не тільки вижили під вогняним шквалом, але знов відкрили вогонь з гранатометів по військам ДНР!

Наступ на Маріуполь захлинувся.

* * *

А чи знаєте, в чому полягав секрет неймовірної стійкості українських військ, яким не могли зашкодити вогнягі шквали з ДНРівських «градів»?..

Все дуже просто: зведені на передньому краї оборони міста бліндажі були споруджені в дуже оригінальний спосіб – їх перекрили товстелезними двохсотміліметровими слябами, виробленими на металургійних комбінатах міста! Одна така металева смуга здатна спокійно витримати понад півтора десятки прямих влучань реактивних снарядів «градів». Себто, бліндажі на підступах до міста стали практично непробивними.

Спробуй-но зламати таку оборону!

Втім, краще навіть не пробувати…

Тимур Литовченко


Відеоролик, зроблений мною за матеріалами проекту:

P.S.Прошу зрозуміти, що оповідання є профорієнтаційним і не ставить за мету точне відображення технологічних процесів безперервного розливання сталі та прокатки слябів. Всі можливі збіги імен персонажів є випадковими.

+2
126
RSS
01:43
+2
Ну от! Як бачите, про профорієнтацію у нас теж іноді дбають… _чудово
13:02
+2
Гарне оповідання з прокатними подробицями. Ти, друже, був на металургійному заводі?
15:07 (відредаговано)
+2
І не на одному! І не тільки на українських металургійних заводах я побував…
_вибачаюсь
Після ІІ курсу у нас була 1,5-місячна виробнича практика в Кривому Розі — ми пообходили ніжками всі тамтешні металургійні комбінати, включно з коксохімами та аглофабриками. Просто там я працював екстерном — бо мусив викроїти 1 місяці на лікування від заїкання. Тому я відвідував з різними групами студентів не по 1 підприємству на день, а по 2-3. І півторамісячний звіт написав і здав за 2 тижні.
_вибачаюсь
Після ІІІ курсу у нас була 1,5-місячна виробнича практика на київському заводі «Більшовик». Але мене включили в делегацію з обміну студентами, які поїхали в ЧССР на запрошення Вищої брненської технічної школи. Там ми один тиждень їздили по різних чеських і словацьких підприємствах, як-от ЧКД «Прага» (де вироблялися трамваї «Татри») та ін. подібних, другий тиждень провели у ВБТШ, яка нас запросила + відвідали Міжнародну технічну виставку FondEx, присвячену металургії та машинобудуванню. Якщо чесно, то в ЧССР мене попервах не планували відряджати… Але все кандидатури проходили в обов'язковому порядку факультетське бюро комсомолу, і за мене несподівано вписалася наша секретарка бюро ЛКСМУ. Мовляв, як так Литовченка не включили?! «Ходяча енциклопедія» (я таким ще в школі був), круглий відмінник, комсомольський активіст — і раптом не включили?! Отож мене включили в цю групу в «пожежному» порядку зі скандалом… Всі ці 2 тижні увійшли в наші звіти по практиці. А ще 1 місяць ми потім «дополіровувалися» на заводі «Більшовик»…
_вибачаюсь
А після IV курсу ми загалом мусили по 2 місяці відпрацювати в Запоріжжі на Виробничому об'єднанні «Моторобудівник» (тепер — «Мотор Січ»). У мене навіть перший запис в трудовій книжці звучить отак:
«Принят в цех №10 на производственную практику обрубщиком литься абразивными кругами сухим способом по 2 разряду — 29.06.1984».
«Уволен по окончании производственной практики — 31.07.1984».




Ми відпрацьовували повноцінну робочу зміну. Мене поставили за станок, де абразивним колом відрізалися литники з литва, а також подрібнювався до необхідних розмірів металобрухт, призначений на переплав. Норми доводилося постійно перевиконувати, щоб в заощаджений час відвідати інші цехи «Моторобудівника» + деякі інші металургійні комбінати Запоріжжя («Дніпроспецсталь» та ін.). І знов-таки моя карма: на 3.08.1984 у нас з Оленою була призначена реєстрація шлюбу — отож я знов-таки відпросився з практики на місяць раніше… А звідси підвищена інтенсивність відвідування інших цехів нашого ВО та інших підприємств Запоріжжя!..
_вибачаюсь

І це лише навчання! Бо коли я працював в ДКТБ ІЕЗ ім.Патона — я трохи помотався на Запорізький титано-магнієвий комбінат, коли потім перейшов в ІЕЗ ім.Патона безпосередньо — то бував і на «Південмаші» в тодішньому Дніпропетровську, і на Запорізькому заводі будівельно-оздоблювальних машин, що в Дніпрорудному, і на нашій київській «Ленкузні» (тепер — «Кузня на Рибальському»), і на Невських заводах в Санкт-Петербурзі… Ой, з багатьма підприємствами ми вели госптеми протягом цих 7-ми років, коли я працював технологом з високотемпературного паяння!..
_вибачаюсь


Нагадую, це я а Невських заводах в Санкт-Петербурзі.

От де я все ж не бував — то це саме на «Азовсталі»! Але госптеми з цим комбінатом мала інша група нашої лабораторії. Тому я в курсі роботи цього комбінату, скажімо так, в загальних рисах.
19:00
+2
Доля вела тебе від металургії через журналістику до письменства. Перестав заїкатися і Олена повернула до тебе свою голівку.
13:23
+2
Бліндажі мають різні розміри. Щоб в нього помістилося 5-10 людей, треба площа десь 3-4 м. кв. Отже такий бліндаж треба перекривати слябами з довжиною жо 2 м. При ширині його 1 м і товщині 0,2 м об'єм 1 сляба буде: 2×1×0,2 = 0,4м куб. Густина сталі 7,7 г/см. куб. Отже вага 2 сляба буде: 0,4×7,7= десь 3 тони! Без підйомного крана не обійтися. А це передок фронту…
_вибачаюсь Вибач, за що купив, за те продав! _вибачаюсь
Про те, що на підходах до Маріуполя бліндажі перекрили 20-сантиметровими слябами з легованої сталі, писало якесь наше мас-медіа. Писали також, що це «задоволення» оплатив тогочасний голова Донецької ОДА Сергій Тарута — але згадка про це лишилася в повній версії оповідання, що в друк не пішла. Адже окрім всього іншого, укладачі збірки «Абетка професій» виставили умови за обсягом творів, що увійшли до збірки! Тому деякі речі я повикидав, а деякі «склеїв»… не зовсім за технологічним процесом, аби лише дати юним читачам якмога ширше уявлення про металургію у виділеному обсягу.
_вибачаюсь
Я ж іще хотів не просто написати «виробниче» оповідання, "як катали сталь[ний сляб]". Якщо писати, то хотілося розповісти і про людей, і про місто, і про війну — про все це! Показати, як та сама продукція, яку виробили на «Азовсталі», захистила наших вояків і вберегла місто. Бо оповідання «як катали сталь» — це аж надто банально й нецікаво. А от як це спрацювало — то вже зовсім інша річ! Відповідь на це дається в фіналі: лише на останніх реченнях стає зрозумілим навіщо все ж таки каталися ті сляби, чому вони всі повинні бути бездефектними — бо кожен (!) з них мусить витримувати щонайменше півтора десятки прямих влучань снарядів від «Граду». А якщо прикинути площу перекриття бліндажу — можна уявити шалену інтенсивність вогню, яку він витримує… Все це в підсумку взаємопов'язано.
_чудово _чудово _чудово

Випадкові Дописи