До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

МРІЙНИК Юрій Немирич (2016 р.)

МРІЙНИК Юрій Немирич (2016 р.)

(Рецензія на роман Тимура й Олени Литовченків ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА. Х: Фоліо, 2015. – 320 с.)

І день – не день,
І йде – не йде,

А літа – стрілою…

(Тарас Шевченко)

Українські герої
Без національних героїв немає й нації. Бо герої – це люди, на яких рівняються інші. Своїми звершеннями герої прокладають надійний місток із минулого в майбутнє свого народу. Недавні московські окупанти наставляли нам псевдогероїв, як-от Лєніна і Сталіна чи місцевих Миколу Щорса або Петровського і ставили їм і їхнім коням пам’ятники в наших містах і селах. І лиш на 25-му році відновлення Незалежності України від цим пам’ятників залишається сама курява. Погляньте на українські гроші. На них зображені наші великі люди: два князі – Володимир і Ярослав; два гетьмани – Богдан Хмельницький та Іван Мазепа; найбільше поетів – Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка; є й один філософ – Григорій Сковорода, й один державний діяч – Михайло Грушевський.
Та й досі є потреба відновлювати імена справжніх українських героїв. Саме це успішно роблять Тимур та Олена Литовченки в своїх історичних пригодницьких (авантюрних) романах. Чи багато українців хоч щось знають про те, що гетьман Виговський ущент розбив під Конотопом московську 100-тисячну армію князя Ромодановського? А гетьманував він всього два роки – з 1657-го по 1659-й. Так от, генеральним писарем (а це права рука Гетьмана!) при Генеральній канцелярії (гетьманському уряді) був тоді князь Юрій Немирич. Про це відають лиш одиниці. Про життя і пригоди Юрія Немирича якраз й оповідається в рецензованому романі подружжя Литовченків.

Хто вони такі, ті аріяни?
Запитай (і це не кожен знає), якими літерами передаються звуки І та Е старогрецькою мовою? Літера Y (іпсилон) передає звук «і», а літера Н (ета) передає звук «е». Варто було змінити у слові «Хрестос» ету на іпсилон («Хрістос»), як тут же змінилося значення слова із «світлий, сонячний» на «помазаник, месія». Я бачив цей слід фальшування на підлозі у якійсь церкві у публікації на сайті Народний Оглядач. Проста заміна однієї літери на іншу, а цим тут же перекинули місток між Торою і Доброю Новиною. Багато учнів Ісуса справді сподівалися на прихід Месії – Царя Ізраїлю, який визволить їх із римської неволі. Щоб це заперечити, Ісус карикатурно в’їжджає в Єрусалим не на коні, а на осляті.
А в чому ж місія Сина Божого Ісуса Хреста на Землі? Традиційна відповідь богословів: Бог Отець пожертвував своїм єдинородним Сином, щоб звільнити людей від первородного гріха. Відповідно до цього й досі християни РОЗПИНАЮТЬ Сина Божого на нагрудних хрестах-розп’яттях. Насправді найважливішою подією в земному житті Ісуса було, мабуть, не розп’яття, а ВОСКРЕСІННЯ. Ризикну написати, що місією Ісуса на Землі було передати людям Добру Новину, в якій викладено вчення про праведне життя в любові і добрі, після якого наступає інше життя в новому тілі. Прикладом свого кривавого розп’яття і смерті (а цьому було багато свідків) та наступного воскресіння Син Божий наочно показав отримання нового життя в оновленому тілі.
Був священник Арій, були й інші хрестияни, які намагалися прямо виконувати настанови Доброї Новини, тобто будувати ЦАРСТВО СПРАВЕДЛИВОСТІ на Землі, а не десь на небесах. Ці аріяни носили світлий і кольоровий одяг, їхня робота, а не тільки відпочинок, супроводжувалися піснями і танцями. Це їхнє життя було чимось схоже на ще недавні радісні толоки українців. Із роману я з подивом уперше дізнався, що не тисячу й сімсот років тому, а недавно, в 17 столітті на землях України в містечках Ракові, Кисилині, Черняхові та в інших були школи-академії социніян-аріян, послідовників проповідника аріянського вчення Фаусто Паоло Соцціні (Фауст Социн). І батько Юрія Немирича, і вся його родина, як і багато інших шляхетних українських родин, сповідували тоді це радісне хрестиянське вчення.

Творчий тандем
Тимур і Олена Литовченки, київські письменники, разом написали й видали кілька дивних історичних пригодницьких творів. Почали, так би мовити, з кінця: роман «Пустоцвіт» (2012 р. видання) розповідає про останнього правителя середньовічної України-Гетьманщини – Кирила Розумовського. А продовжили… спочатку – романом «Кинджал проти шаблі» (теж 2012 р. видання), історією Роксолани та Дмитра Вишневецького, відомого ще як Байда. Третім спільним історичним пригодницьким романом творчого подружжя стали «Шалені шахи» (2014 р. видання), де презентована ціла плеяда цікавих історичних особистостей: Василь Костянтин Острозький, Гальшка Острозька, Северин Наливайко, Криштоф Косинський… І от тепер – «Фатальна помилка».

Окрім історичних, Литовченки написали разом ще соціальний трилер «Забути неможливо зберегти», в основу якого поклали українські реалії передмайданного часу (зокрема, наприкінці роману згадуються події у Врадіївці), і пару повістей, надрукованих в колективних збірках, випущених харківським видавництвом «Фоліо».
Насамкінець, варто зазначити, що до 2011 року, коли подружжя Литовченків вдалося до спільної творчості, Тимур Литовченко встиг стати автором (чи співавтором) півтора десятка авторських і колективних книг і збірок фантастики, а також двох історичних пригодницьких романів, написаних самостійно, ще без участі дружини. Тож не дивно, що в червні цього року в рамках церемонії нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова – 2016» йому була вручена спеціальна відзнака «Золотий письменник України». Нею відзначаються ті прозаїки-романісти, у кого сукупні наклади виданих книг перевищили у підсумку 100 тисяч примірників. І станом на літо 2016 р. таких «золотих письменників» України не сотні, а всього 34! І це при загальному числі всіх письменників у кілька тисяч.

Побудова роману
Я прочитав три книги Тимура Литовченка, написані ним ще в «дотандемному» періоді: «Апокаліпсис по-київськи», «Помститися імператору» і «Орлі, син Орлика». (От скажіть, чи багато з українців знають, що французький аеропорт ОРЛІ стоїть на місці маєтку Григора Орлика – сина Гетьмана Пилипа Орлика, творця першої в світі конституції?). Знаючи, що письменник у двох останніх книгах розмістив хронологічні таблиці – своєрідні історичні підвалини до своїх творів, я кинувся і справді знайшов подібну таблицю також у «Фатальній помилці». З неї допитливий читач може, наприклад, довідатися, що в 1579 р. народився Фелікс Щесни – батько Ельжбети – дружини Юрія Немирича, а в кінці таблиці побачить, що в 1700 р. помер Теодор Немирич – брат героя роману. Отже й тут автори ретельно і ґрунтовно дослідили доступний їм пласт документів – слідів бурхливого життя українців і неукраїнців у 16-17 століттях.

Бачу, що книга складається із трьох частин:
1. Княжич і царевич (який це ще царевич??);
2. Блукання між трьома державами;
3. Заповіт засновника.

Ці три частини розбиті на 16 окремих глав, а післямова авторів має назву «Сибірський засланець». Це мабуть, Немирича заслали аж у Сибір, подумає собі читач… і помилиться.
На прикладі княжої родини Немиричів можна побачити, як українська еліта поступово стає на службу завойовникам-полякам. І батько Юрія, і сам він були київськими підкоморіями – а на повітових підкоморіїв покладався розгляд в підкоморському суді земельних суперечок, що виникали між шляхтичами. Немиричі були й сенаторами Речі Посполитої.
В 17 ст. поляки називали православних «схизматиками» й утискали їх у правах. То що вже казати про аріян, якими були Немиричі, і про рівень тиску, який чинився на них!.. Та з книги дізнаємося, що Юрій Немирич вірно служить Речі Посполитій і щиро вважає козаків Хмельницького бунтівниками. Із підконтрольних йому тоді територій Київщини й Волині він, як генеральний полковник, збирає й очолює в 1649 р. полк посполитого рушення й бере участь у Зборівській битві. Цю велику перемогу Хмельницького над польським королем Яном-Казиміром у битві Немирич з болем вважає катастрофою.
Читачі дізнаються з книги і про умови Зборівського мирного договору, правильніше сказати Зборівських статей. От є питання, чи ці Зборівські статті були скріплені підписами СТОРІН? Автори принаймні написали наступне:

«За вказівкою Його Королівської Величності та при узгодженні гетьмана Богдана Хмельницького, переписувач змінив порядок розташування пунктів, написав коротеньку преамбулу й заключну частину. Потім переписав усе набіло латинською мовою у двох примірниках, обидва були негайно підписані Яном ІІ Казимиром, до обох була прикладена канцелярська печатка».

Польський король милостиво дозволив в межах Речі Посполитої утворити Гетьманщину із кількох областей, територію яких мали полишити польські гарнізони й євреї. Окремим рядком прописано утримання 40 тисяч реєстрових козаків коштом короля. Тяжко-важко виривалися наші предки з польських обіймів.

Фрагментарність, вкраплення в художню тканину авторських пояснень
Художній твір про давноминулі часи – це своєрідна авторська реконструкція колишнього життя з теперішніх позицій. Спробуй-но втиснути опис життя навіть однієї родини у 200-300 сторінок тексту і щоб він був безперервним!.. Не вийде. Тому колишнє життя письменники майстерно описують фрагментами, але так, щоб в читача складалося враження безперервності.
Зокрема, такою є вже глава 1. НЕМИРИЧІ: тут художньо описане одруження діда головного героя – Андрія Немирича, а завершується глава авторською ремаркою на цілу сторінку жирним шрифтом, де конспектом оповідається, що і де далі відбувалося. Цей прийом застосовується по всій книзі й є доречним.

Сила землі
Щоб зримо показати нам Богдана Хмельницького, автори скористалися оригінальним прийомом, ввівши Юрія Немирича у сон під Зборовим. Читаємо, як саме головному герою наснився великий полководець (з яким він на описаний момент ще не зустрічався очно):

«…Немирич задер голову й подивився у блакитну, без жодної хмаринки височінь неба. Сонце вже піднялося над обрієм і відчутно пригрівало, а як до зеніту доповзе… Ох, і спекотним же буде день! А ще спекотніше стане, коли бунтівники підуть у наступ.
І все ж таки, в чому саме полягала вада плану, затвердженого на королівській нараді?..
– Так, чоловіче, вада у вашого плану була! Але зовсім не та, про яку ти можеш навіть помислити.
– Що?!
Від несподіванки полковник миттю звився на ноги… й опинився очі-в-очі з незнайомим літнім чоловіком – огрядним, ошатно вдягненим, з довгими обвислими вусами й невеличкою чупринкою, кінчик якої спадав на середину чола з-під шапки».

Це Богдан Хмельницький завітав у табір польського війська (нагадую – лише у сні головного героя). Він пояснює полковнику Немиричу, в чому сила українців:

«…– Але ж ти не розумієш, в чому наша сила, хіба не так?
Юрій озирнувся. Незваний прибулець всміхався й дивився просто йому в очі, хитро примружившись.
– Навіщо мені те розуміти…
– Е-е-е, пане полковнику, не бреши – негарно це! По всьому бачу, що саме нерозуміння бентежить тебе, не дає спокою й умиротвореності. Між тим, усе просто. Подивись на твоїх людей. Подивись на все військо шляхетське. Бачиш, які ви знесилені?
– Нічого дивного. Адже ми пропрацювали всю ніч до самого ранку…
– Знов кажу тобі, пане полковнику – негарно брехати! Мої люди теж не байдикували.
– І де вони?
– Невдовзі побачиш. Але йдеться не про наше, а саме про ваше військо. Кажеш, люди попадали на землю, роботою нічною знесилені? А я стверджую, що це сама земля наша висмоктала з магнатського війська силу й натомість нам її передала. І життєва сила чотирьох тисяч ваших воїнів, вбитих у вчорашній сутичці, теж пішла в землю, а потім нам передалася.
– Невже?!
– Саме так, інакше б ви не були настільки виснаженими. От цього й не врахував ніхто: ні ти, ні король, ані інші пани магнати. У цьому й полягає ваш спільний прорахунок».

Автори роману зачепили величезної ваги питання про взаємодію народу і землі, на якій він живе. Просвітлені українці про це знають, бо недарма співають: «Набираюсь сили у землі…». Це український еґреґор (Бог) допомагає своєму народові. Хто зрікається рідної мови й культури, той не отримує божественної допомоги. Ви тільки погляньте й усвідомте, що українські тюрми заповнені переважно російськомовним контингентом. В пресі якось проскочило (і це було задовго до війни на Донбасі), що населення територій, які віддають перевагу російській мові, частіше хворіє і живе в середньому на 5 років менше, ніж люди зі всієї України. Гадаю, що чесні українські соціологи згодом доведуть це твердження на широкому експериментальному матеріалі.

Хитра війна Росії
Із роману дізнаємося, що Юрій Немирич служив генералом кавалерії у війську шведського короля. Шведи були захопили частину Польщі й окупували Варшаву. І ту війну охрестили «шведським потопом». Коли Немирич розчарувався у допомозі шведів, мабуть, в його свідомості стався кардинальний перелом, бо в 1657 р. він перейшов на бік Гетьманщини. Певно, саме на нашій землі він сподівався збудувати омріяне ЦАРСТВО СПРАВЕДЛИВОСТІ.
В червні 1657 р. після отруєння помер Богдан Хмельницький. Невдовзі новим Гетьманом був обраний Іван Виговський. Генеральним писарем при ньому та головним його радником став Юрій Немирич. І полетіли голови повсталих проти Гетьмана полтавського полковника Мартина Пушкаря та кошового Війська Запорізького Якова Барабаша!.. Це Виговський твердою рукою утверджував свою владу.
Автори книги чи не вперше проаналізували ведення таємної війни Москви проти Гетьманщини. Чи справді переяславський полковник Тимофій Цецюра був давнім таємним агентом Москви? Ті сторінки, на яких описано перетворення сина царя Лжедмитрія Другого на козацького полковника, є одними з найкращих.
А тепер перенесемося в наш час. Весною 2014 р. Росія пішла на нас гібридною війною. А що це таке? Інтернет підказує: ГІБРИД гібри́д (від лат. hibrida – помісь) – статеве потомство від схрещування двох організмів з різною спадковістю (генотипами). Гібридна війна – це прагнення однієї держави підпорядкувати собі іншу за допомогою політичних, економічних, інформаційних інструментів. Саме тому в умовах гібридної війни бойові дії є другорядними, а на перший план виходять інформаційні операції та інші важелі впливу. Війна полягає у прагненні однієї держави агресивно діяти на свідомість жителів іншої. Іншими словами – це прагнення не знищити мільйони людей, а залякати й деморалізувати їх. Завдяки швидкості поширення інформації світом вона перетворилася не лише на товар, а й на зброю.
Ясновидець Дід Петро (Петро Дементійович Утвенко, 1922-2004 рр.) давно попереджав людей, що після четвертого президента України розпочнеться «хитра війна». Як на мене, то хитра (гібридна) війна – це суміш миру і війни. Автори роману розповідають, що в роки після Хмельницького, Москва застосовувала всі доступні їй методи хитрої (таємної) війни проти Гетьманщини: підкуп сотників і полковників, попів і єпископів та навіть і Патріарха Константинопольського; підбурювання, залякування і вбивства; без оголошення війни взяла в облогу Веприк і Конотоп московськими стрільцями – тогочасними «іхтамнєтами» і т.ін.

То в чому ж помилка?
Із роману не всі зрозуміють, в чому саме ФАТАЛЬНО ПОМИЛИВСЯ Юрій Немирич. Він мав намір перетворити Гетьманщину на Царство справедливості й підготував проект утворення Великого Князівства Руського. Для цього треба було самому стати Гетьманом і послідовно втілювати свій намір у життя. А Гетьмана Виговського проекти генерального писаря це не турбували, бо то була не його місія. Ще більшою ФАТАЛЬНОЮ ПОМИЛКОЮ і Виговського, і козаків було те, що вони не зрозуміли планів Немирича й не підтримали проекту створення Великого Князівства Руського.
А далі Гетьманщину поглинула Руїна. Роздрай. Де два козаки, там три Гетьмани. Москва скористалася цим і підключила до себе Україну в якості «генератора державотворчої енергії». Й на століття перетворилася на імперію. А в істориків і читачів української історії додалося головного болю – бо читати нашу історію «без брому» не можна.
Від себе додам, що Царство справедливості на Землі не постало ще й тому, що повсюдно, принаймні в Європі, як влада утвердилися «люди в чорному», які віддали перевагу грецькій літері іпсилон.

Осиковий кілок
А чи можливо взагалі побудувати на Землі Царство справедливості? Якогось року пізньої перебудови мені попалася на очі дивна стаття Павла Штепи (1897-1980 рр.). Я був дуже здивований тоді, на мій погляд, його «диким» висновком, що Україна заб’є «осиковий кілок у могилу російської імперії». А дарма! На моїх очах вже тоді – в 1989 р. розпадався «соціалістичний табір». А до розпаду СРСР і відновлення незалежності України в 1991 р. долучився і я із своєю родиною. Ми з товариством ще в березні 1989 р. вперше в Україні утворили Обухівську районну організацію Народного Руху України.
Я перечитую дві книги Павла Штепи: «Мафія і Україна» та «Московство». В останній я виділяю для вас такі рядки, написані ще в 1971 р.:

«…Ніколи не було, нема й бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи – це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій – в царині духовній.
Ніхто й ніщо не зможе привести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю…».

Гадаю, що після хитрої війни Росії проти України за ці два роки (2014-2016 рр.), після тисяч і тисяч убитих українців на Донбасі, ці рядки Павла Штепи є переконливими не лише для мене.

На завершення
Тимур і Олена Литовченки, маючи зіркі очі й доброзичливі душі, написали роман «Фатальна помилка» й відкрили для нас ще одного українського героя – мрійника Юрія Немирича. Раджу вам цю життєстверджуючу й патріотичну книгу прочитати. А творчому подружньому тандему побажаю Чистих помислів і написання нових творів собі на славу, а нам на радість!

Схоже, що передумовами побудови десь на Землі Царства справедливості є воістину грандіозні речі:
– ліквідація Московської імперії і світової мафії;
– панування в свідомості людей оновленого світогляду Добра, Любові і Радості;
– формування людьми нового доброзичливого способу життя.

Вірю, що початок всім цим перетворенням покладе наша Україна.

Хай же буде!

Анатолій ВИСОТА, к.х.н.

+2
1338
RSS
23:54
+1
Це моя рецензія на роман «Фатальна помилка». Сподіваюсь, презентацію книги Тимур нарешті зробить сам.
Красно дякую за рецензію, друже! Презентацією книги і справді треба зайнятися. Ось допишу чергову главу нового роману (ту, яка за мною, а не за Оленою) — і зроблю…
09:52
+1
Я дякую тобі, Тимуре, ще й за те, що своїми творами даєш і мені вставити свої 5 копійок. Це видно в розділах СИЛА ЗЕМЛІ та ОСИКОВИЙ КІЛОК. А ще от дещо про грецькі літери Y та Н. Це означає, що твої твори, зокрема й цей ваш з дружиною роман ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА, мають потужну філософську насиченість. Як ви, товариство, оцінюєте цю мою чергову публікацію?
А ще от дещо про грецькі літери Y та Н. Це означає, що твої твори, зокрема й цей ваш з дружиною роман ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА, мають потужну філософську насиченість.

Власне, філософічний компонент я завжди розглядав, як дуже суттєвий для літературного твору. Зокрема, це відображено в рамках моєї теорії «квадратури твору», з якою я одного разу ознайомив і читачів «НО». Малюнок для нагадування:

Коротко пояснюю:
Людина = Дух + Душа + Тіло
В даному разі, Дух Людини відповідає Духу літературного опусу — а це і є його Філософічна ідея!..
Це видно в розділах СИЛА ЗЕМЛІ та ОСИКОВИЙ КІЛОК.

Я завжди радію, коли рецензент не просто розбирає твір «по кісточках», а ще й вставляє якісь свої думки, викликані прочитанням тексту. Це засвідчує, що відбувся резонанс думок автора і рецензента.


UPD. Втім, особливо я тобі вдячний за інший розділ — «Хитра війна Росії»! Ми справді вважаємо цей наш роман дуже актуальним, бо там показані методи війни Московії проти України-Гетьманщини 350-літньої давнини. Й вони практично ті самі, що й теперішні методи.

Сподіваюсь, це не тільки ти помітив, але й інші читачі також…
07:23
+1
Іноді корисно щось перечитати. Мені приємно було ще раз прочитати РОЗМОВА З ДУХАМИ ЗЕМЛІ. В цій публікації Тимур розповів, що саме перевернуло його життя в 2000 році. Це перехід на українську — зрозумілу для наших Рідних Богів мову спілкування.
07:32
+1
Гадаю, друже, що перехід на українську не лише в творчості, а й у побуті оздоровить і ваші тіла. Російськомовні в Україні — це своєрідні наркомани з усіма наслідками цієї хвороби. Вони кажуть: а какая разніца, на каком язикє разгаварівать? Вони в ступорі, чуючи: якщо немає різниці, то переходьте на українську!
07:37
+1
Іще із вказаної публікації я помітив, що вже давненько на сайт щосьі не видно АНАТОЛІЯ КОНОВАЛЕНКА. А так хочу прочитати його відгук на цю рецензію. Чи має хто з ним зв'язок?
Ну, як бачиш, більш ніхто загалом до цієї теми не дістався, окрім нас…
21:21
+1
До речі, буквально сьогодні мені повідомили про відгук на наш роман в газеті «Dziennik Kijowski» — звісно, польською мовою!


Кому цікаво — ось тут текст оригіналу + мій вільний переклад з польської:

Nieznana postać z polsko-ukraińskiej historii

Niedawne zebranie Kijowskiego Polskiego Zgromadzenia Szlacheckiego „Zgoda” im. Marjana Malowskiego pozostanie się w pamięci jego uczestników gdyż zebranie odwiedziły go nieprzeciętne osobistości — małżeństwo Heleny i Tymura Litowczenków — wybitnych pisarzy ukraińskich, autorów całego zestawu powieści historycznych, jakie zaciekawiły wszystkich zainteresowanych stosunkami polsko-ukraińskimi w ciągu wieków.
Na naszym zebraniu, które odbyło się w Centrum ds. Rodziny i Kobiet Szewczenkowskiej Dzielnicy m. Kijowa. małżeństwo prezentowało swoją nową powieść, wydaną przez charkowskie wydawnictwo „Folio” pt. „Fatalny błąd”. Utwór poświęcony jest praktycznie całkiem nieznanej postaci historii polsko-ukraińskiej — pułkownikowi Jerzemu Nemyryczowi, który 355 lat temu mógłby uczynić Ukrainę prawdziwym wolnym krajem europejskim.
Powieść „Błąd fatalny” wchodzi do cyklu powieści historycznych współautorów na temat wydarzeń, odbywających się na Ukrainie w okresie XVI-XVIII wieku. Główny bohater utworu – zapomniany przez historyków Jurij (Jerzy) Nemyrycz. Był on wybitnym dowódcą i dyplomatą swoich czasów, pomocnikiem i przyjacielem hetmana Wygowskiego. Tego Wygowskiego, pod dowództwem którego w 1659 roku ukraińska armia kozacka zwyciężyła moskiewską hordę w słynnej bitwie Konotopskiej.
Nemyrycz był człowiekiem wszechstronnie utalentowanym. Dlatego zyskał sławę nie tylko na polu walki, ale jak i dyplomata. Jego los jest tragicznym: na początku służył królowi polskiemu Zygmuntowi. Ale król, niestety, nie ocenił należycie jego oddanej służby. I wtedy szlachcic z Litwy przeszedł do armii kozackiej hetmana Wygowskiego. Jurij Nemyrycz stał jednym z ideologów stworzenia Wielkiego Księstwa Ruskiego.
Patrzy w przyszłość jak mąż stanu. A przyszłość tę widział we wspólnym państwie trzech zaprzyjaźnionych narodów: polskiego, litewskiego i ruskiego (tzn. ukraińskiego). Sam bohater książki swoją osobowością łączy trzy narody: szlachcic, który urodził się na Litwie, służył królowi polskiemu i stworzył plan wejścia Ukrainy do Europy! Jego tragiczna śmierć udowadnia jak często współcześni mu ludzie niesprawiedliwie oceniali najlepszych synów swego narodu. I dopiero po latach ocena ta zmieniła się na pozytywną.
– A zatem, widzimy – opowiada współautor powieści T. Lytowczenko – Ukraina jeszcze 355 lat temu miała całkiem realną szansę stać prawdziwym krajem europejskim — niepodległym, mocnym i postępowym, jak na miarę XVII wieku. I chociaż państwo to byłoby i z pewną częścią ludności o wyznaniu prawosławnym jak i katolickim, ale w nim nie byłoby w nim tej niesamowitej dzikości Moskiewszczyzny. Tu byłby postępowy system zarządzania państwowego. A jednak… z takiej ewentualności historycznej nie udało się skorzystać. Powieść poświęcona 355-ej rocznicy bitwy pod Konotopem i 355-ej rocznicy zgonu Jerzego Nemyrycza – marzyciela, romantyka, awanturnika, polsko-ukraińskiego intelektualisty XVII wieku, znanego mecenasa, adepta wyboru europejskiego.
„Ciekawe, że „Fatalny błąd” miał ukazać się jeszcze w ubiegłym roku – objaśnia Helena Litowczenko – ale okazało się, że o Nemyryczu przetrwało bardzo mało wiadomości, zapewne dlatego, iż jest on niewdzięczną postacią jak dla polskich, tak i dla ukraińskich historyków. Przyszło się prowadzić szeroką korespondencję na Ukrainie i w Polsce, odnaleźć stare dokumenty z bibliotek, muzeów naszych krajów. I oto książka ukazała się – było niełatwo, ale napisaliśmy książkę o zapomnianej, aczkolwiek tak wielkiej postaci!”
Powieść Litowczenków jest pozycją wartościową jeszcze i dlatego, że dowodzi dobitnie – historia to nie tylko lista dat, ale i samo życie we wszystkich jego odmianach – powiedział Marszałek „Zgody” Roman Malowski. Każda następna powieść Litowczenków jest lepsza od poprzedniej. To małżeństwo udoskonala swoje mistrzostwo. „Fatalny błąd” – to cała epopeja historyczna, która otwiera czytelnikowi historię, kulturę, poglądy, miłość i intrygi tych lat. I po raz pierwszy w ukraińskiej literaturze Bogdan Chmielnicki wyrzuca sobie, idąc w zaświaty, że oddał naród ukraiński na powałę katom rosyjskim… A właśnie to tak i było, a w radzieckich i rosyjskich szkołach tego nie uczyli. Chociaż i teraz „niektórzy towarzysze” lżą o przyjaźni ukraińsko-rosyjskiej „po wsze czasy!”, a to co odbywa się teraz to… tak sobie – nic trwałego.
Natomiast z tej powieści dowiadujemy się: jeżeliby 355 lat temu Nemyrowiczowi udało się to, co on planował, to nie byłoby tych nieszczęść następnych wieków tej państwowej pięści hord azjatyckich! Niestety historia zna trybu warunkowego. I Ukraińcy tylko teraz zaczynają swoją drogę do Europy, gdzie już znajduje się Polska. Jesteśmy szczęśliwi, że chociażby teraz marzenia Jurija Nemyrycza powoli, ale wcielają się w życie.
Byłoby świetnie, gdyby ktoś w Polsce przetłumaczył tę książkę i opublikował. A zatem szukamy tłumacza i wydawcy!

Igor Sokół (kandydat nauk filologicznych)
Oprac. Sergiusz Modrij, Katarzyna Zacharowa.

Невідома фігура польсько-української історії

Нещодавнє засідання Київського польського шляхетського зібрання «Згода» ім. Мар’яна Маловського залишиться в пам’яті його учасників, оскільки зустріч відвідали неординарні особистості — подружжя Олена і Tymur Литовченки — видатні українські письменники, автори багатьох історичних романів, які зацікавленіо розглядають польсько-українські відносини протягом століть.
На нашій зустрічі, яка проходила в Центрі Сім’ї й жіноцтва Шевченківського району м. Києва, подружжя презентувало свій новий роман, опублікований в Харкові видавництвом «Фоліо» — «Фатальна помилка». Твір присвячений особистості, майже повністю невідомій в польсько-українській історія — полковнику Юрію Немиричу, який 355 років тому прагнув зробити Україну справжньою вільною європейською країною.
Роман «Фатальна помилка» входить до циклу історичних романів співавторів про події, що відбувалися в Україні в XVI-XVIII ст. Головний герой твору — забутий істориками Юрій (Георгій) Немирич. Він був видатним полководцем і дипломатом свого часу, помічником і однодумцем гетьмана Виговського. Саме під командуванням Виговського 1659 року Українська козацька армія перемогла московськиу орду в знаменитій Конотопській битві.
Немирич був людиною обдарованою. Тому він зробив кар’єру не тільки на полі бою, але і як дипломат. Його доля склалася трагічно: спочатку він служив польському королю Сигізмунду. Але король, на жаль, не оцінив належним чином його самовіддану службу. А потім литовський князь приєднався до козацького війська гетьмана Виговського. Юрій Немирич став одним з ідеологів створення Великого князівства Русинського.
Він дивився в майбутнє як державний діяч. І майбутнє цієї країни бачив у спільноті трьох дружніх країн: Польської, Литовської і Русинської (тобто Української). Сам герой у своїй особі об’єднує шляхетство трьох націй, він народився в Литві, служив польському королю і створив план для входження України в Європу! Його трагічна смерть доводить, наскільки часто його сучасники засуджували найкращих синів свого народу. І після багатьох років такого осуду він змінюється на позитивний.
Таким чином, ми бачимо, — говорить співавтор роману Т. Литовченко — Україна навіть 355 років тому мала дуже реальний шанс стати справжньою європейською країною — незалежною, сильною і прогресивною, як для сімнадцятого століття. І хоча тодішня шляхта складалася би з певної частини як православних, так і католиків, але в тій державі не було би неймовірноїа дикості Московщини. Там була би запроваджена прогресивна система державного управління. І все ж… таким історичним шансом ми не змогли скористатися. Роман присвячений 355-річчю битви під Конотопом і 355-річчю від дня смерті Юрія Немирича — мрійника, романтика, авантюриста, польсько-українського інтелектуала сімнадцятого століття, відомого мецената, адепта європейського вибору.
«Прикметно, що «Фатальна помилка» повинна була з’явитися ще в минулому році, — пояснює Олена Литовченко — але виявилося, що про Немирича збереглося дуже мало відомостей, ймовірно, тому що це незручна постать як для польських, так і для українських істориків. Довелося вести широке листування в Україні й Польщі, щоб знайти старовинні документи в бібліотеках, музеях наших країн. А потім вийшла книга — це було не просто, але ми написали книгу про забуту, хоча й таку видатну особу!»
Роман Литовченків, як і попередні твори, цінний ще й тому, що ясно демонструє — історія не є простим списком дат, але самим життям у всіх його різновидах — сказав голова «Згоди» Роман Маловський. Кожен наступний роман Литовченків є кращим, ніж попередній. Це подружжя, яке удосконалює свою майстерність. «Фатальна помилка» — це історична епопея, що відсилає читачів до історії, культури, переконань, кохання та інтриг тих років. І вперше в українській літературі Богдан Хмельницький, показаний в момент підготовки відходу в загробний світ, заповідав українському народові повалити мучителів російських… А, собственно, саме так і було, хоча в радянських і російських школах цього не вивчають. Хоча й тепер «деякі товариші» брешуть про українсько-російську дружбу «назавжди», а те, що робиться тепер, це… так собі — ненадовго.
Проте, з роману ми дізнаємося: якби 355 років тому Немиричеві вдалось би зробити те, що він планував, не було б цих лихих наступних століть панування азіатської орди! На жаль, історія не знає умовного способу. І українці тільки зараз розпочинають свій шлях до Європи, де вже утвердилася Польща. Ми щасливі, що навіть зараз мрія Юрія Немирича нехай повільно, але вірно втілюється в життя.
Було б чудово, якби хтось в Польщі переклав і опублікував книгу. Таким чином, чекаємо на перекладача і видавця!

Ігор Сокол (кандидат філологічних наук)
Опрацювали Сергій Модрій, Катерина Захарова.

Вільний переклад з польської Тимура Литовченка
22:29
+1
Заглянь в АВТУРУ. Там я дещо написав тобі в ГЕСТБУК.
Дякую, я ще вчора прочитав!
Ну, а сьогодні я дозрів на відповідь тобі в тій-таки гостьовій книзі…
09:18
+1
Прочитав. Дякую за добре слово. Прочитав також відгук українських поляків на вашу, Тимуре, з дружиною творчість. То ти знаєш і польську? Ану ж переклади: А пєрвьоснек юж на бжєгу стоіт слічни, усмєхцєнти.
Ні, польську ми тільки-но будемо вивчати… Принаймні мої дівчата погрожують її вивчити.

Але при моєму рівні володіння українською зрозуміти загальний сенс польських фраз не надто важко. Зокрема, в твоєму прикладі:
А пєрвьоснек юж на бжєгу стоіт слічни, усмєхцєнти.

— я вловив наступне:
А підсніжник/первоцвіт вже на березі стоїть милий, посміхаючись.
Якби ти не транслітерацію навів, а польський текст — не виключено, що я би точніше зрозумів і твої «пєрвьоснек» та «слічни». Але транслітерація — це діло таке… Тому як зрозумів — так зрозумів, даруй!

Хоча переклад польської рецензії я робив спочатку машинний (Гугль-транслейт), а потім ве редагував його, звіряючи «машинну творчість» з польським оригіналом. Так просто швидше.
Між іншим, я таким же чином зробив не одне інтерв'ю багатьох послів іноземних держав в Україні, працюючи головним редактором журналу «РоботодавецЬ». Це добре, коли тебе допускають на інтерв'ю прямо до посла, а його прес-секретар володіє або російською, або українською і має купу вільного часу! Це ідеальна ситуація. Але ж буває і так, що посольство маленьке, прес-секретар заклопотаний, а посол за сумісництвом ще декілька країн обслуговує. Отоді швах… Тоді ти надсилаєш запитання англійською, і тобі приходять відповіді теж англійською. А утримувати в штаті редакції перекладача — це розкіш. Тоді я так само врубав Гугль-транслейт, «трахав» ним англійський оригінал, а потім редагував його літературно та відсилав російський чи український варіант перекладу прес-секретареві на остаточне затвердження. І знаєш, за 10 років не було жодного випадку, коли хтось залишився незадоволений моєю роботою! Бо коли «машинна творчість» явно втрачає сенс, я одразу це бачу, після чого вчитуюся зі словником в проблемне місце і по-своєму викладаю те, з чим автоперекладач не впорався. І це завжди спрацьовує.
До речі, серед усіх послів, які працювали в Україні, нашою українською мовою досконало володів один-єдиний німецький посол Дітмар Штюдеманн:
Дітмар Штюдеманн
От цьому добродієві повний респект і уважуха!!!
Бо навіть багаторічний грузинський посол Ґріґол Катамадзе почав бесіду з того, що навчався в Києві на дипломата, тому я можу брати інтерв'ю українською. Але на першому ж запитанні «спалився» і попросив перейти на російську…
Ґріґол Катамадзе
Ну, і щодо «Фатальної помилки»… Кількість джерел по темі ну дуже обмежена. Тому нам, звісно, доводилось працювати з польськими джерелами також! От наприклад, є такий текст про Юрія Немирича, шляхтича гербу «Клямри» — що з ним робити?! Ігнорувати? Та ясно, що розібратися з написаним! І це в нашому дуеті — завдання для мене.
Або що тут написано?
Pana życzliwi przyiaciele у powolni słudzy Jerzy Niemirycz mp. na Gzerniahowie. Andrzey Gzaplic Szp. Dep.: Woy Wołyńskie o. Adam Hulewicz Woiutynski mp. Stefan Liniewski Sędzia Grodz. Włodz. mp. Krzysztoph Wiszowaty mp. Tobiasz Iwanicki z Jwa- nicz mp. Krzysztof Lubieniecki z Lubienca mr. mp. Jonasz Szlichtynk z Bukowca Mr. Joachym Rupnowski z Rupnowa Minister. Ghristoff Stoinski Minister mp. Krzysztof Rudnicki Minister. Andzel (?) Rogala Zwareszyna (sic!). Mikołaj z Rostkow Rostek mp. Piotr Królewski mp. Stefan z Rostkow Rostek mp. Piotr Lubieniecki z Lubienca mp. Jerzy Gzaplic Szpanowski mp. Alexand. Czaplic Szpanowski mp. Paweł Lu­ bieniecki z Lubienca mp. Jakub Lubieniecki z Lubienca mp.

Це теж я мушу прочитати — а тут суцільні імена та прізвища шляхтичів, об які Гугль-транслейт перечепляється щоразу. Олена в дитинстві вивчала узбецьку мову, тож в нашому дуеті вона відповідає за східні мови — зокрема, за турецьку. А оскільки я вивчав з 2-го класу українську, то мушу розбиратися з польською, чеською та словацькою мовами, авжеж!
13:55
+1
Переклад на 4. А мій переклад такий: А НА березі підсніжник росте гарний, усміхнений.
От бачиш! Перекласти «на 4», не вивчавши польської мови, а знаючи лише українську — це досить-таки непоганий результат.

Коли восени 2006 року я в групі українських журналістів побував у Брюсселі, то нашу поїздку зорганізували саме поляки. Знаєш, з чого воно все почалось? Ми виїхали автобусом із Львова й далі через Польщу, Німеччину і Нідерланди на Брюссель. Цілу добу їхали в автобусі. Знаєш, що зробили поляки? Цілий той день крутили нам на автобусному відео фільми польською мовою! Саме для того, щоб ми «занурилися в мовне середовище». І після того добового відеосеансу вони собі спілкувалися польською і до нас зверталися польською (при чому не дуже-то повільно, в нормальному темпі), ми так само українською — і комунікація була чудовою! Бо «реферували» ми польську мову буквально на ходу, причому, як ти кажеш, «на 4».
14:01
+1
А повний віршик такий: А пєрвьоснек юж на бжєгу стоіт слічни, усмєхцєнти. Вітай, вітай квятку бяли. Ясна глувка вруць до слонка. Юж боцяни пшілєталі. В нєбє слихаць спєв сковрунка.
Пане Анатолію, ви, як завжди, дуже відповідально підійшли до справи. Але це скоріше філософські роздуми, навіяні книгою, ніж банальна рецензія. Було цікаво спостерігати за поворотами вашої думки.
Тим ця рецензія і цінна
Дякую, Дзвінко, за добре слово. А як ти ставишся до «осикового кілка »?
Й до СИЛИ ЗЕМЛІ?
Це гарні спостереження.
Для мене нема кращого відпочинку, ніж полежати в затінку, на травичці, яка лоскоче шкіру, а ступнями поволі вкопуватися в м'яку землю. Я майже фізично відчуваю, як рідна земля передає мені свою енергію.
І про «осиковий кілок» добре підмічено. Московія таки вдавиться Кримом і ЛДНР. І станеться це зовсім скоро. Я тільки трохи хвилююся, чи встигнемо ми зробити економічний ривок за наступний рік, щоб у 2018-му дати собі раду з мільйонами біженців, які втікатимуть від хаосу після розпаду останньої імперії. Та й національну ідеологію треба укріпити до того часу.

Я тільки трохи хвилююся, чи встигнемо ми зробити економічний ривок за наступний рік, щоб у 2018-му дати собі раду з мільйонами біженців, які втікатимуть від хаосу після розпаду останньої імперії.

Через ці Ваші слова згадав анекдот:
Дзвінок в Кремль, Путін знімає слухавку.
— Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславува. Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
— Харашо Міша, ето дєйствітєльно важная новость. А большая у вас армія?
— Ну, зара… Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
— Должєн сказать тібє, Міша, что у мєня в арміє 100 тисяч людєй, каторие толька ждут маєво пріказа.
— Холєра, я зара вам віддзвоню.
За якийсь час…
— Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано. До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
— Должєн сказать тібе, Міша, что со врємєені нашіва паслєдніва разгавора я увелічіил армію до 200 тисяч чєловєк.
— Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.
За якийсь час…
— Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
— Нєужелі? Очєнь жаль. А почєму ето ви вдруг пєрєдумалі?
— Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч в’язнів.

Це актуальні настрої а Москві. І прогноз їхньої фінансової системи. Восени 2017 гроші закінчаться.
12:54
+1
Дуже гарно сказано. Москалі хорохоряться лиш доти, поки не отримають добре по пиці. А ти Доброславе, що думає про все це?
12:59
+1
Подивився я на свій БЛОГ сьогодні, 27.7.16 р. і помітив, що в ньому вже 11 публікацій І рейтинг 281. А як він рахується? А які рейтинги в моїх друзів?
Ой, друже, ти — немовби мала дитина…
Зайди та подивись на сторінку кожного з друзів — там усе написано!
Ось так виглядає моя сторінка:

(Я спеціально для тебе підняв червоним цифри, щоб було видніше.)
Як складається рейтинг — на знаю, це запитання до модератора.
Можу припустити, що оцінки виставляються за лайки коментарів. Ті твої каменти, які мені подобаються, я регулярно лайкаю. Судячи з твого запитання, ти не знаєш, як це робиться — бо спілкуючись персонально з тобою через каменти до матеріалів, я твої влучні каменти лайкав, ти мої не лайкав жодного разу. Тому кажу: мабуть, ти просто не знаєш, як це робити!
А я роблю це отак:

А все просто. Над кожним чужим каментом у тебе стоїть + / — і ти можеш камент або приплюсувати, або відмінусувати. Після того рейтинг коментаря зміниться. Мабуть, так…

А над своїми каментами у тебе стоїть решітка # і ти не можеш їх рейтигувати.

Репутацію ж обидва рази піднімав тобі саме я:

Обидва рази — за чудові рецензії, формулювання можеш прочитати.
Не знаю, враховується репутація в рейтинг чи ні…
А ще ж статті можна лайкати! Як це робити — ти знаєш, я бачив твої оцінки моїх матеріалів. Найшвидше, ти не розібрався лише з оцінками каментів…
Але в будь-якому разі, своїм високим рейтингом ти, мабуть, зобов'язаний своїм друзям, які лайкають твої матеріали та каменти…
17:53
+1
Щодо того, як розраховується рейтинг, через деякий час створю окрему публікацію.

Всі запитання, які стосуються роботи сайту прошу задавати виключно в розділі "Технічна підтримка користувачів". Потрапити у цей розділ можна з головного меню сайту, пункт «Про нас» — «Технічна підтримка».

В іншому випадку Ваші запитання швидше за все залишаться без відповідей, тому що часто не маю можливості перечитувати всі коментарі.
21:05
+1
Друже, я працюю зі смартфона і над твоїм коментом стоїть#. Отже я не можу додати тобі +1.
А я працюю з ноутбука, тому можу дати тобі +1
І даю!

А тепер поглянь, чи збільшився твій рейтинг після цього?..
21:10
+1
А під цією публікацією в прямокутнику між двома стрілками стоїть +1. Дякую тобі, Тимуре, за цей бал. А якби Дзвінка ще натиснула на стрілку, що вгору, то стало б +2?
Абсолютно точно!
Я заплюсував цю твою публікацію.
Можеш проглянути, які твої матеріали я теж заплюсував.
А якби Дзвінка заплюсувала — було би +2, так!
Але їй, мабуть, стаття не настільки сподобалась.
Це ж усе індивідуально…


UPD. Я тут уважно продивився, хто які мої статті залюсував, і побачив, що найактивніше це робила Дзвінка Сопілкарка, за що я їй щиро дякую!!!
От бачиш, ти вже поступово починаєш розбиратися в тутешній системі…
Хлопці, ви як маленькі діти, що в садочку не набавилися? Треба перерахувати усі фантики, щоб знати, хто спритніший?

Можа подумати, Ви не знали, що старі дядьки — це маленькі хлопчики, які перераховують фантики, сховані в спеціальні «секретні» коробочки!

Хоча цю тему не я почав, а Анатолій. Я навіть не звертав увагу на ті бали… Просто якщо мені щось подобається — я це плюсую. А Анатолій, мабуть, ще не позбувся синдрому «НО», де учасники накопичували гали, а потім ділилися ними. На щастя, на Світочі такого немає — бо ми би тут теж потонули в питанні, хто, кого й на яку суму прогалив.
17:34
+1
Я просто освоююся на сайті. Розібрався вже, де побачити список своїх публікацій. Там і помітив показник рейтинга. І дядьки, і тітки потребують доброзичливості. Це проявляється через оцінку і похвалу. Гадаю, що своїми позитивними рецензіями я додаю віку авторам. Ось помітив, що з НО намічається чергова евакуація. Це люди з незалежним мисленням: Явсе Світ, Віктор Нокід і ще один. Нокід мав необережність сказати: чим би дитя не тішилося, аби горілки не просило. Явсе Світ сказав, що ідеї К. випереджають реальність на десятки або й сотні років.
І дядьки, і тітки потребують доброзичливості. Це проявляється через оцінку і похвалу.

І я тебе намагаюся підтримати через оцінювання, бо розумію це, друже!
Ось помітив, що з НО намічається чергова евакуація. Це люди з незалежним мисленням: Явсе Світ, Віктор Нокід і ще один.

Сподіваюся, евакуація буде в нашу сторону.
21:23
+1
Третім є Василь Федорів. Він засумнівався у реальності створення навчального інституту МІЖМОР'Я. І запитав, чи є серед коментаторів НО хоч один асистент, який працював у ВИШІ. К. Похвалився, що на НО є два професори і один доцент. Я вивчав автуру НО і можу підтвердити, що є один тверезий професор з Франківська В. Самотий. Ще один професор — музикант Кирило Стеценко. Він теж тверезий. Хто доцент — не знаю. Може це хтось під псевдо?? Доброславе, може це ти доцент і будеш навчати студентів в інституті Міжмор'я? Оскільки НО є дружнім сайтом і кузнею кадрів для СВІТОЧА, то я бажаю успішного навчального процесу там вже у серпні-16.
06:04
+1
І за доцента згадав. На НО є достойний чоловік з Умані. Це Володимир Майборода. Він навчає студентів на вчених агрономів.
Вчора в Коростені ми з дружиною отримали за роман «Фатальна помилка» Всеукраїнську літпремію ім. Василя Южимовича. На отриманні був я сам, дружина не поїхала через біль в нозі. Премію було належним чином обмито. Розгорнутий фоторепортаж готується і буде опублікований на Світочі.

Ще раз дякую другу Анатолію за рецензію — її журі премії прочитало і, як бачите, врахувало!!!
17:04
+1
Всеукраїнська премія — це ще один щабель до всеукраїнського визнання тебе+, як незвичайно талановитого письменника. Побажаю тобі, Тимуре, багато вдячних читачів!

Випадкові Дописи