«Лєнініана – ХХ»: Все на спродаж // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

В радянський час бюст Леніна стояв у кожній організації, а пам’ятник Леніну у кожному райцентрі!

Карта демонтажу, знищення та пошкодження пам'ятників В.І. Леніну в Україні з 8 грудня 2013 року – дотепер…

Ленін ритуально «був присутній» і «освячував» прийом в жовтенята – піонери – комсомол – партію!

Цілком зрозуміло, що масову «присутність» Володимира Ілліча на безкрайніх просторах радянської імперії – «От Москвы до самых до окраин, с южных гор до северных морей!» – потрібно було забезпечувати таким же масовим виробництвом ідолів. І виробництво бюстів Леніна і пам’ятників Леніна було поставлено на конвеєр. Задоволенням попиту на скульптурний образ «вождя усього прогресивного людства» займався Художній Фонд Спілки художників УРСР. Стандартний бюст, наприклад, оплачувався скульптору гонораром у розмірі 1000 рублів. Технологія створення «образу вождя» була проста: за попередньою домовленістю з Худфондом скульптор ліпив бюст Леніна в глині; готову модель попередньо переглядала комісія, яка затверджувала роботу або робила зауваження про недоліки, які скульптор повинен був виправити. Потім модель з глини переводили в гіпсову, доробляли і фотографували з п’яти точок: профіль – три чверті – анфас – три чверті – профіль. Фотознімки представлялися у приймальну комісію Худфонду, яка приймала виконану роботу. Стандартний набір ч/б фотографій: з п’яти точок, по три відбитки 18х24 см з кожної точки, оплачувався фотографу особисто скульптором у розмірі 25-30 рублів. Чистими, тобто без витрат на плівку, фотопапір і хімікати, виходило 20-25 рублів, що було непоганим заробітком. За ці гроші, грубо кажучи, можна було придбати 9-11 кг вареної ковбаси (по 2,20 руб. або по 2,80 руб. за кг); або купити 5-7 пляшок горілки (по 3,62 руб. за пляшку); або купити 125-150 буханок хліба (по 16 коп. за буханку); або випити 142-160 чашечок кави (по 14 коп. за чашку); або проїхати у тролейбусі 500-700 разів, або купити 500 – 700 презервативів (Іздєліє №2), щоб обмежити зростання кількості рабів, народжених в СРСР!

Смішинка № 1

Було це у 1979 році. Я тоді фотографував скульптури Михайла Грицюка для каталогу виставки, присвяченої його 50-річчю. І один з приятелів Михайла, скульптор Ю.С., попросив мене сфотографувати «халтурку» – бюст Леніна. Зробити це потрібно було терміново, щоб встигнути на чергове засідання художньої ради, яке відбувалося наступного дня. Ввечері фотографую, вдома проявляю плівку і вішаю її сушитися. Рано вранці встаю, друкую фотографії, мчуся у місто, щоб їх відглянцювати… І за п’ять хвилин до дванадцятої приїжджаю у Будинок Художника на Львівській площі. У вестибюлі, нетерпляче походжаючи, мене чекає Ю.С. Початок Худради о 12-й! Їдемо ліфтом… Виходимо… У коридорі, перед дверима до кабінету де засідає худрада, сидять на стільцях чоловік п’ятнадцять скульпторів. І всі тримають в руках пачки фотографій з бюстами Леніна!

Я голосно ляпаю: «Юлік, глянь скільки людей прийшли продати Леніна!»

Мертва тиша!!!

Смішинка № 2

Один відомий і при великій посаді скульптор – О.С. – попросив мене сфотографувати бюст Леніна. Я давно був з ним знайомий, часто фотографував його роботи і, що треба відзначити, він завжди розраховувався вчасно і щедро! Крім того, поки він переглядав фотографії, то завжди ставив на стіл коньяк і якусь смакоту на закусь.

Сфотографував бюст у стандартних ракурсах, випили чарку-другу… Питаюся, коли привезти фотографії… О.С. прохає привезти фото через тиждень, але віддрукувати не один стандартний комплект (як завжди), а три комплекти. Мені це складності не представляє, крім того, О.С. одразу дає мені 100 рублів, а на моє «У мене немає здачі 10 рублів» – посміхається і каже: «А це тобі на таксі!»

100 рублів – це місячна зарплата інженера! Дружина після трьохрічної відпустки по догляду за дитиною якраз повернулася на роботу і отримує зарплату інженера-економіста – 105 рублів на місяць.

Друкую фотографії, відвожу до О.С. Він переглядає мою роботу, дуже задоволений, пригощає коньяком.

А через півроку дізнаюся про скандал, пов’язаний з бюстом, який я фотографував!

Виявляється, що було зроблено три відливки з форми бюста і всі три відливки були продані через Худфонд. О.С. продав одну, а ще дві продали його приятелі-скульптори. А приймали роботу по фотографіях. Оскільки бюсти продавалися в різні місяці, то ніхто не звернув увагу, що фотографії абсолютно ідентичні! Але потім хтось із скульпторів, ображених на О.С., пронюхав про це і написав донос секретарю парторганізації. Виникла персональна справа, але завдяки покровительству секретаря ЦК КПУ з ідеології – Янко Д.Г. – з яким приятелював О.С., її закрили.

Смішинка № 3

На центральній площі одного із райцентрів Київської області до чергового ювілею радянської влади поставили нічим непримітний пам’ятник Леніну, виліплений скульптором Х. А через деякий час місцева влада вирішила облагородити сквер, розташований на краю площі, фонтаном. Оскільки пам’ятник був зроблений скульптором Х., то і фонтан вирішили замовити йому. Для реалізації цього задуму потрібно було розробити і затвердити архітектурний проект благоустрою центральної частини райцентру… За це завдання і взявся скульптор Х. разом із місцевим архітектором. Але щоб зробити архітектурний проект, потрібні були фотографії центральної частини райцентру з пам’ятником на площі.

Скульптор звернувся до мене з проханням поїхати разом з ним у райцентр і провести необхідні фотозйомки. За пару днів ми сфотографували площу і сквер із усіх можливих точок. Я віддрукував фотографії, отримав гонорар і забув про цей райцентр.

А ти часом там сталася надзвичайна подія. При заміні стовпів електричного освітлення кран, розвертаючи стрілу із старим стовпом, зачепив пам’ятник Леніну і відбив йому голову (пам’ятник-то із гіпсу і зовнішнім фарбуванням). Політичного підґрунтя в цьому інциденті не шукали. Закрили пам’ятник дерев’яним облаштуванням і замовили в комбінаті Худфонду нову голову Іллічу.

Оскільки такі пам’ятники фактично стандартні, то на комбінаті відлили нову голову, привезли в райцентр і приліпили замість відбитої, а потім наново пофарбували весь пам’ятник. Було це десь на початку грудня. З новою головою пам’ятник простояв до весни. А навесні, коли розтанув сніг, почали робити фонтан, який планувалося відкрити 1 Травня – в день ритуального радянського свята!

Скульптор Х. знову звернувся до мене з проханням поїхати в райцентр і сфотографувати новостворений архітектурний ансамбль. Я запропонував йому поїхати на пару днів раніше, щоб спокійно все сфотографувати, а ритуальні урочистості дофотографувати вже 1 травня. Він погодився.

Приїхали ми до райцентру вранці 29 квітня. Готель нам був заброньований. Кинули речі в готелі і нанесли візити місцевому голові райради і секретарю райкому партії. Ті запропонували нам разом пообідати. Обід був гарний, з коньяком та м’ясним (за рахунок місцевого керівництва). Після обіду усі разом погуляли по площі і скверу, обдивилися все-все навкруги. Потім нас запросили разом повечеряти і до нашої четвірки приєдналося ще осіб з п’ять місцевих бонз. Коротше, день пройшов у гульках!

Рано вранці прокидаємося по будильнику, з’їдаємо канапки з чаєм і йдемо на площу. Вибираю ракурс, ставлю камеру на штатив, заміряю експозицію по експонометру, виставляю на камері (широкоформатна камера «PentakonsixTL», 6х6 см кадр) витримку і діафрагму, наводжу на різкість по матовому склу і… очам своїм не вірю!.. У Леніна дві кепки! Одна на голові, а друга в руці! Піднімаю очі і дивлюся на пам’ятник… У Леніна дві кепки! Одна на голові, а друга в руці!

Мене починає трусити від сміху! Х. дивиться на мене і не може нічого зрозуміти… Я йому показую на пам’ятник… Він дивиться і… нічого не бачить. Через пару хвилин сміх проходить і я кажу: «У Леніна дві кепки!»

Х. дивиться… і блідне! Пару хвилин стоїть… потім зривається з місця і біжить у райраду. Хвилин через десять повертається разом з головою райради. Вони вдвох дивляться на пам’ятник, потім повертаються до мене і майже одноголосно просять: «Не фотографуй! Ми йдемо обідати!» Скульптор Х. залишається біля мене, а голова райради кудись біжить.

Х. мені каже: «Володя, я тобі довіряю, але витягни при мені фотоплівку з камери і віддай мені». Я тебе дуже прошу!» У нього такий благальний вираз обличчя, що мені стає його шкода. Я відкриваю камеру, витягаю плівку і розмотую її. Потім віддаю засвічену плівку Х. Він полегшено зітхає і ховає плівку в кишеню.

З’являється голова райради з кількома робітниками, які тягнуть за собою тачку з дошками. Леніна знову одягають в дерев’яне риштування!

А нас чекає дуже смачний стіл у місцевому ресторанчику — районне начальство «замолює гріх» за Леніна! За обідом з мене беруть чесне слово, що в найближчі 20 років я нікому не розкажу про «Леніна з двома кепками»!

Через деякий час Леніну прилаштували нову голову, вже без кепки. А я чесно тримав обіцянку не розповідати цю історію «в найближчі 20 років».

Далі буде…