УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

«Злочинна людина» – теорія Ломброзо, моя життєва практика, приклади // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

«Злочинна людина» – теорія Ломброзо, моя життєва практика, приклади // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

Наприкінці 1960-х – початку 1970-х я студіював в одному спеціалізованому юридичному навчальному закладі.Назва його нічого не скаже пересічному читачу, тому я її опускаю.

Діапазон правових дисциплін був широкий…

Студіюючи кримінальне право, кримінологію і судову психіатрію я познайомився з працями Чезаре Ломброзо, видатного італійського судового психіатра і кримінолога, родоначальника антропологічного напряму в кримінології та кримінальному праві.


Чезаре Ломброзо (італ. Cesare Lombroso, 6 листопада 1835, Верона, Австрійська імперія – 19 жовтня 1909, Турин, Італія) – італійський психіатр, викладач, родоначальник антропологічного напряму в кримінології та кримінальному праві, основною думкою якого стала ідея про природженого злочинця.


«Він був природженим колекціонером і азартно віддавався цьому заняттю, нехтуючи, втім, систематизацією накопиченого. Куди б він не йшов, з ким би не спілкувався, в яких би наукових дискусіях ні брав участь, в містах і в селах, в тюрмах і за кордоном – усюди він збирав і вивчав те, чим не цікавилися інші, і таким чином накопичив чимало дивовижних речей, справжня цінність яких була неясна навіть йому самому; проте всі вони в його свідомості так чи інакше пов'язувалися з уже виконаними або прийдешніми дослідженнями. Йому надсилали черепа, мізки, скелети, фотографії злочинців, безумців і епілептиків і зразки їх робіт, а також графіки і схеми, що наочно представляли кримінальний розвиток Європи» [1].

Так, за описом Джини Ферреро, складалася «матеріальна основа» кримінальної антропології – науки, основоположником і головним теоретиком якої став її батько, професор судової медицини Туринського університету Чезаре Ломброзо

Спираючись на багатий фактичний матеріал (довгий час Ломброзо займав пост директора психіатричної клініки в Пезаро і за службовим обов'язком часто спілкувався зі злочинцями, яких привозили на огляд), він одним з перших в кримінологічній практиці став застосовувати метод антропометричних вимірів: згідно Ломброзо, за зовнішнім виглядом людини – форми обличчя, розрізу очей, форми носа і ін. – з достатнім ступенем впевненості можна визначити, чи володіє ця людина злочинними нахилами. На основі виділених ознак можливо, як вважав Ломброзо, не тільки виявити «злочинний елемент» суспільства в цілому, але і розрізняти між собою типи злочинців, як-то: вбивці, злодії, ґвалтівники, шахраї та інші.

Свої перші антропометричні дослідження Ломброзо зробив на початку 1860-х, коли був військовим лікарем і брав участь в кампанії по боротьбі з бандитизмом у південних областях Італії. Зібраний Ломброзо великий статистичний матеріал послужив важливим внеском в розвиток соціальної гігієни, кримінальної антропології, а в найближчій перспективі і соціології злочинності.

Також варто зазначити, що Чезаре Ломброзо одним з перших почав систематичне дослідження злочинців, спираючись на строго зафіксовані антропометричні дані, які визначав за допомогою «краніографа» – приладу для вимірювання розмірів частин обличчя і голови. Результати він опублікував у книзі «Антропометрія 400 правопорушників» (1872).

Ломброзо належить теорія так званого «природженого злочинця», згідно з якою злочинцями не стають, а народжуються. Ломброзо оголосив злочин природним явищем, подібним народженню або смерті. Зіставляючи антропометричні дані злочинців з ретельними порівняльними дослідженнями їх патологічної анатомії, фізіології і психології, Ломброзо висунув тезу про злочинця як особливий антропологічний тип, розвинену ним потім в цільну теорію («Злочинна людина», 1876). Він прийшов до висновку, що злочинець – це дегенерат, який відстав у своєму розвитку від розвитку людства. Він не може загальмовувати свою злочинну поведінку, тому найкраща стратегія суспільства щодо такого «природженого злочинця» – позбутися від нього, позбавляючи волі або життя.

Саме роботи Ломброзо послужили вагомим підтвердженням моєї думки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження![2]

Ця теорія була вороже зустрінута як більшістю криміналістів, що спиралися в своїй діяльності на систему права, що сходить до античності, так і біологами і антропологами, які побачили в ній замах «профана-криміналіста» на систему знань в областях науки, йому недоступних внаслідок нестачі «профільного» освіти. Особливо різкій критиці теорію Ломброзо піддали представники французької соціологічної школи (Г. Тард, Г. Лебон, С. Сигеле і ін.), які розробили основи вчення про психологію мас. Так, Г. Тард обсипав Ломброзо докорами і насмішками – при цьому часто не приводячи доказів на підтвердження своєї точки зору.

Як писала відома російська дослідниця П.Н. Тарновська: «Прекрасно володіючи даром слова, Тард настільки ж блискучий і дотепний в своїх нападках на антропометрію, на закони спадкового виродження та ін., як і малодоказовий. Він не соромлячись заперечує біологічну теорію Дарвіна взагалі, теорію спадковості зокрема, оскаржує ознаки виродження, що передаються потомству болючим висхідним поколінням, і, піднімаючи на сміх багато даних, вироблених експериментальним шляхом, не протиставляє жодного особистого досвіду або спостереження всьому тому, що він намагається спростувати. Аргументації своїй, чисто метафізичній, він надає абсолютне значення непорушних доказів і вважає, що спритних ораторських прийомів абсолютно достатньо, щоб винести вирок над тими малими ще, але позитивними даними, якими володіє в даний час антропологія, досягнувши їх вельми повільно, шляхом величезних і тривалих праць багатьох дослідників [3]».

Багато в чому негативне ставлення до теорії Ломброзо пояснювалося тим, що в ній вбачали розвиток «розмірковувань» френологів і фізіономістів – представників двох напрямків, що панували в судовій медицині і психології у XVIII-му – першій половині XIX століття. Фізіогноміка стверджувала, що мотиви поведінки людей можна встановити за рисами їхніх облич (засновником цього напрямку був І.К. Лаватер (1741-1801)). Що стосується френологістів, серед яких найбільш відомі Ф.Й. Галль (1758-1828) і його учень Й.К. Шпурцхейм (1776-1832), вони виводили властивості людської особистості, її творчий потенціал і нахили з будови черепа.

Зрозуміло, в роботах Ломброзо можна виявити вплив обох напрямків, перш за все френології (на Галля, «першого справжнього криміналіста», він неодноразово прямо посилається), проте цей вплив – та сама крайність, за якою не розглянули піонерського значення праць Ломброзо, визнаних сьогодні «першими ластівками» наукової кримінології. Спираючись на теорію Ломброзо, гарвардський антрополог Е. Хутон в 1930-і роки розробив криміналістичний метод, який отримав назву методу типажу тіл. Десятиліттям пізніше інший американський антрополог У. Шелдон висунув теорію соматотипів і склав на її основі так званий «індекс злочинності», що дозволяв за антропометричними ознаками судити, чи потребує той чи інший важкий підліток пильної уваги правоохоронних органів; теорія Шелдона заклала криміналістичні основи профілактики злочинів.

У радянській період термін «ломброзіанство» був широко поширений для позначення антропологічної школи кримінального права – одного з напрямків в буржуазній теорії права (відповідно до критеріїв класового підходу). Особливій критиці було піддано вчення Ломброзо про природженого злочинця. На думку радянських юристів воно суперечило принципу законності в боротьбі зі злочинністю, мало «антинародну і реакційну спрямованість, оскільки засуджувало революційні дії експлуатованих мас». При такому свідомо упередженому, ідеологізованому підході поза увагою залишалися заслуги Ломброзо в дослідженні першопричин екстремістських, протестних форм соціальної боротьби, що знаходили своє вираження в політичному тероризмі, а в більш загальному плані – в політичній злочинності.

На мій же погляд, найбільш цінну частину наукової спадщини Ломброзо складають якраз дослідження по соціології політичної злочинності: «Політична злочинність і революція» (Il delitto politico e le rivoluzioni, 1890), «Анархісти. Кримінально-психологічний та соціологічний нарис» (Gli anarchici. Studio di psicologia e sociologia criminale, 1895). Феномен політичної злочинності, поширеної в Італії на рубежі XIX і XX ст. в формі анархістського тероризму, Ломброзо досліджував під кутом зору індивідуальної свідомості політичного злочинця – особистості, жертовно відданої утопічному ідеалу соціальної справедливості.

Анархізм був поширений і в Росії. Більше того, ударна сила більшовиків – балтійські моряки – були анархістами!

Політична злочинність, замаскована політичними гаслами «соціальної справедливості», і політичний тероризм, під назвою «диктатура пролетаріату», на десятиліття стали формою державного правління в СРСР! Червоний терор, масові репресії, ГУЛАГ, колективізація і Голодомор – все це чітко підтверджувало як теорію Ломброзо про «злочинну людину», так і тезу, що людина і грішна і порочна від народження!

Крім того, Ломброзо вважав білу расу вищою над іншими, що давало підстави радянським юристам звинувачувати його у расизмі і фашизмі.

Щоб замаскувати свій підвищений інтерес до теорії Ломброзо (більше того, поділяння його поглядів на природжену злочинність людини та політичну злочинність), я спеціально вибрав тему курсової роботи «Психологія доказів у судовому процесі». Це надавало мені можливість не тільки ознайомитися з усіма доступними творами Ломброзо, які були у бібліотеці учбового закладу [4], і у великому обсязі цитувати витяги з його робіт, але і використати витяги із судових виступів таких видатних дореволюційних російських юристів, як Ф.Н. Плєвако і А.Ф. Коні, що відволікало пильність викладача від цитованих уривків з робіт Ломброзо.


Плєва́ко Фе́дір Ники́форович (13 (25) квітня 1842 — 23 грудня 1908 (5 січня 1909)) — відомий російський адвокат, судовий оратор, винахідливий адвокат, вигравав складні та заплутані справи.


Анато́лій Федорович Ко́ні (28 січня (9 лютого) 1844, Санкт-Петербург — 17 вересня 1927, Ленінград) — російський юрист, громадський діяч і літератор, дійсний таємний радник, член Державної ради, почесний академік Петербурзької АН (1900). Професор Петербурзького університету (1918—1922). Видатний судовий оратор.


Обрана мною стратегія повністю виправдала себе! Я не тільки отримав у бібліотеці названі нижче (у примітках) роботи Ломброзо, але і отримав п’ятірку за курсову роботу, яка була названа в числі кращих по використанню джерел по кримінальному праву. На першому ж місці, безумовно, стояли роботи у яких було достатнє цитування класиків марксизму-ленінізму. До речі, у своїй курсовій роботі я не навів жодної цитати класиків марксизму-ленінізму і не згадав їх прізвищ! Це теж було моєю перемогою!

[Вже пізніше, коли відбувався відбір курсових робіт для бібліотеки, відзначаючи гарний теоретичний рівень написаної мною роботи один із викладачів кафедри все ж зауважив, що я не згадав виступи Леніна, як юриста і адвоката, на судових засіданнях. На цей закид я спокійно запитав: «А по якому джерелу я міг цитувати виступи Леніна!? Підкажіть, будь ласка!» Викладач знітився і нічого не відповів. Текстів виступів Леніна у судових засіданнях немає навіть в Повному зібранні творів Леніна, яке нараховує більше 50-ти томів!]

***

Технологія написання курсової роботи в ті далекі часи мала свої особливості. Перш за все, треба згадати, що курсові писалися у загальних зошитах обсягом 48 або 96 сторінок, в залежності від обсягу знань і літературних здібностей курсанта. Я свої курсові зазвичай писав сторінок за 80…

Спочатку курсова писалася у вигляді чернетки на окремих листках звичайних шкільних зошитів; на необхідні цитування давалося посилання на джерело, сторінку і «від слів…» – «до слів». Коли текст був написаний, відредагований і перевірений, то готувався загальний зошит для чистового варіанту курсової: акуратно проводилися поля на всіх сторінках зошита; потім так само акуратно на полях проставлялися номери сторінок.

Писав роботу я фіолетовими чорнилами (китайською авторучкою), а цитати виділяв синіми чорнилами (другою китайською авторучкою). Дозволялося вклеювати таблиці, виконані на «міліметровці», і малюнки.

Переписувалася курсова не поспішаючи, бо за три помарки викладачі знижували оцінку на 1 бал!

Нарешті курсова переписана! Останній раз переглядаю свою працю критичним оком… і знаходжу пару-трійку помилок!!! КапецЬ! Де були мої очі!?

Знову уважно перечитую всю курсову, виправляю знайдені помилки… Щось перередаговую… Знову готую загальний зошит… Знову акуратно переписую всю курсову!

На «міліметровці» я перемалював декілька таблиць із праць Ломброзо. І, використовуючи старий студентський спосіб копіювання креслень – оригінал і папір на склі, а під склом світить потужна лампа – намалював кольоровим олівцем портрети Ч. Ломброзо, Ф.Н. Плєвако і А.Ф. Коні, які вклеїв у відповідні місця курсової.

Все чудово! Лягаю спати з чудовим настроєм!

Практика і приклади

Навчання юриспруденції, роботи Ч. Ломброзо, вивчення кримінології, статистика злочинності, яка була мені доступна, підтверджували мої висновки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження!

Великий обсяг літератури з історії радянської держави – СРСР, простудійований мною, теж підтверджував думку, що людина і грішна від народження, і порочна від народження!

Марксизм і більшовизм, Жовтневий переворот, атеїзм, Червоний терор, Громадянська війна, експорт революції в інші країни, концтабори ГУЛАГу, колективізація і Голодомор, військові операції проти сусідніх держав, окупація прибалтійських держав – незаперечно свідчили, що марксизм-ленінізм і комуністична ідеологія сприяли пробудженню і активізації в громадянах Радянського Союзу всіх можливих пороків і масове навернення людей на шлях гріха!

Життя і юридична практика надали мені можливість спостерігати багато прикладів і порочності, і гріховності, і злочинності людини, з яких я вибрав декілька прикладів…

З-ря, 11-літній «рецидивіст»

Красти він почав ще у дитячому садку, коли йому було 5 років. Крав цукерки, іграшки, крав будь-які речі, які йому сподобалися… За крадіжки його били батьки, били одногрупники у дитсадку. Але це абсолютно не впливало на його поведінку, не зупиняло від крадіжок. Свої патологічні звички красти З-ря переніс у школу. Знову його били батьки, знову його били однокласники… Але він продовжував красти. Крав велосипеди, залишені без нагляду, крав продукти в магазинах, крав речі на пляжі… Його поставили на облік в дитячій кімнаті міліції.

З-ря був маленьким і худеньким, тому міг вільно пролізти у кватирку. Познайомившись із дорослими злодіями-домушниками, З-ря здійснив з ними невстановлену кількість зухвалих квартирних крадіжок. Дорослі злодії підсаджували його до відкритої кватирки приміщення на першому поверсі, З-ря знаходив гроші, які хазяї наївно ховали від злодіїв у білизні, що лежала у шафі, а також жіночі прикраси, і спокійно покидав квартиру тим же шляхом, як і потрапляв до неї. Якщо ж перед вікном в цей час випадково знаходилися дорослі, то З-ря виходив через двері, відкривши замки зсередини.

Психологічно З-ря був «морально одержимим» за визначенням Ломброзо. При розмові з інспектором дитячої кімнати міліції, З-ря хизувався своїми крадіжками і абсолютно не боявся, що його відправлять у спеціальну школу-інтернат.

Коли йому виповнилося 11 років, то З-ря почав красти в магазинах. Він міг годинами вичікувати, спостерігаючи за службовим входом у продовольчий магазин, поки не випаде сприятливий момент непомітно прослизнути всередину. У підсобному приміщенні З-ря знаходив місце, щоб сховатися до закриття магазину. Потім він влаштовував бенкет із смакоти, збирав кульок здобичі на майбутнє і спокійно дочікувався ранку, щоб покинути магазин.

Одного разу він спійманий на гарячому і відправлений до райвідділу міліції. Але за кримінальним законодавством він був непідсудний і справа закінчилася тим, що його нарешті відправили до спецшколи закритого типу на вул. Білецький.

Немає сумніву, що він виріс у професійного злочинця.

Людмила С-вич, як суцвіття пороків

Вона народилася на Куренівці, у простій радянській робітничій сім’ї. Проживала сім’я у двокімнатній квартирі багатоповерхового будинку на вул. Фрунзе, 127 (нині вул. Кирилівська). Її батьки працювали на фабриці. Батько випивав… Мати теж випивала… Жінки спиваються набагато швидше за чоловіків. Тож не дивно, що вже у дев’ятирічному віці Людмила мала батьків-п’яниць. В школі Людмила вчилася на трійки. Неблагополучну сім’ю поставили на облік у дитячій кімнаті міліції. Коли Людмилі було 11 років, то мати під час чергового запою повісилася у ванній. Батько часто приводив додому «товаришів по чарці», з якими знайомився у горілчаному відділі «Гастроному», що знаходився на першому поверсі їхнього будинку, скидаючись «по рублю» на пляшку горілки.

По оперативним даним, отриманим з кримінального світу, у 12-річному віці Людмила мала інцест з батьком. Інспектор дитячої кімнати міліції відвезла Людмилу на обстеження до гінеколога. Він підтвердив, що дівчина вже має сексуальні контакти! На бесіді з інспектором, Людмила розповіла, що вона була зґвалтована невідомим «товаришем по чарці», коли батько бігав за пляшкою, залишивши її наодинці з чужим чоловіком. Правдивість жодної з цих версій перевірити не було можливості. Інспектор підготувала документи на перевід Людмили до спеціальної школи закритого типу, куди направляли так званих «важковиховуваних підлітків», але Комісія по справах неповнолітніх при Подільському райвиконкомі забракувала документи, оскільки не було якихось характеристик і довідок. А тут несподівано захворіла інспектор дитячої кімнати, яка опікувала Л. С-вич. Питання з переводом Людмили у спецшколу «зависло» у повітрі.

Прийшло літо… У школі канікули, інспектор хворіє.

Для повноти картини слід відзначити, що в Людмилі рано прокинулася і оформилася жіночість. У свої тринадцять вона виглядала років на сімнадцять. Симпатичне обличчя, довге волосся, виразні груди, стрункі ноги… За оперативними даними вона постійно вступала у сексуальні контакти як з юнаками, так і з чоловіками набагато старшими за себе.

Тут ми вже маємо справу з морально помішаною, вродженою повією, яка підпадає під визначення дане Ломброзо.

В парку Фрунзе (нині «Кирилівський парк») запрацював танцмайданчик. Людмила зв’язалася з кримінальною групою хлопців і вони відпрацювали схему грабунків…

На танцмайданчику Людмила знайомиться з хлопцем або молодим чоловіком і своєю поведінкою у танці дає йому зрозуміти, що вона хотіла б вступити з ним у сексуальні стосунки. Сексуально заклопотаний об’єкт проводжає Людмилу додому. Оскільки в парку досить темно, то дорогою Людмила «підігріває» сексуальність фраєра [5], притискаючись до нього тілом та провокуючи на поцілунки.

Приходять до будинку, в якому живе Людмила. Будинок розташований на розі вул. Фрунзе (нині Кирилівської), і Сирецької. На першому поверху – «Гастроном». А по вулиці Сирецькій, метрів за 300-350 від перехрестя, розміщувався 2-й міський відділок Подільського районного відділу міліції.

Об’єкт бере у магазині пляшку вина, вони заходять у під’їзд і Людмила веде чоловіка під сходи, за шахту ліфта.

Там вони розкорковують вино… роблять по парі ковтків… Людмила енергійно впивається губами в губи хлопця, одночасно притискаючи його руку до своїх грудей… Ідилію порушують світло потужних ліхтарів і двоє здорових хлопців з червоними пов’язками «Дружинник» та значками «Дружинник» на грудях!

«Ага! Розпиваємо спиртні напої у невстановленому місці! Лапаємо і цілуємося!»

В цей кульмінаційний момент на сцену виходить третій персонаж, більш старшого віку і вже з досвідом перебування «на зоні». Він одягнений у костюм, з краваткою.

Один із «дружинників» звертається до нього: «Товариш лейтенант! Розпивають спиртні напої у невстановленому місці! Крім того, чоловік тискав і лапав дівчину за груди, і вони цілувалися!»

«Лейтенант» відповідає: «Громадяни! За порушення … (цитує назву юридичного документу, норму якого порушено…) ми доставимо вас у відділення міліції, яке ось тут поруч, де складемо протокол на сплату штрафу!»

І тут сольний номер Людмили! Вона шморгає носом і починає істерику… «Товариш лейтенант, якщо тато дізнається, то він мене уб’є! І мене поставлять на облік в дитячій кімнаті міліції, а може відправлять в спецшколу. А мені ж усього тринадцять років!»

«Лейтенант» грізно констатує: «Так ти малолітня!» і, звертаючись до чоловіка, цитує тому статтю Карного Кодексу УРСР про покарання за «розтління малолітніх»! Після чого дає команду обшукати чоловіка на предмет наявності «холодної зброї»! Один із дружинників ставить переляканого чоловіка обличчям до стіни, під кутом і з руками, опертими на стіну, обшукує, вилучаючи знайдені документи і гроші.

Після чого, «лейтенант» беру Людмилу за руку і командує: «Я веду дівчину, щоб не втекла, а ви ведіть чоловіка. І тримайте міцно, щоб не втік!»

Усі виходять на вулицю… «Лейтенант» з Людмилою швидко йдуть вперед, а «дружинники» ведуть чоловіка, «співчуваючи» йому: «Ну, ти попав! Сядеш років на п’ять, як мінімум! Жаль нам тебе!..» Хлопець починає проситися… готовий віддати годинник і піджак… «Дружинники» дають змогу хлопцю втекти, попередивши, щоб він на танцмайданчик більше не потикався!!!

Майже все літо схема діяла безвідмовно!

Та одного разу нарвалися вони на крутого хлопця, інструктора армійського спецназу, який приїхав у відпустку до батьків і пішов розважитися на танцюльки. Він розкусив гру і почав вимагати, щоб «лейтенант» пред’явив посвідчення! У одного з «дружинників» не витримали нерви і він хотів вдарити хлопця, щоб втекти… Це і вирішило їх долю. Двох дружинників інструктор «вирубив» так, що їх потім відкачувала реанімаційна бригада, а «лейтенанта» і Людмилу «приглушив» і притяг своїм ходом до відділку міліції. Черговий викликав «швидку», лікарі якої і приводили до життя «дружинників». При обшуках вдома у членів групи знайшли документи деяких пограбованих, які знаходилися в піджаках жертв.

Далі була кримінальна справа, яку розслідувала прокуратура, оскільки в складі групи була малолітня Людмила. Слідчий прокуратури не хотів псувати показники злочинності і Людмила пройшла по справі свідком, а трійцю засудили на різні строки ув’язнення.

Наступного року Людмила, на п'яній оргії в своїй квартирі, керувала груповим сексом з елементами насильства над своєю подругою С. Оскільки Людмилі вже було 14 років, то інспектор карного розшуку, який дізнався про це з оперативних матеріалів, запросив її подругу на бесіду та «умовив» подати заяву про групове зґвалтування. Подруга погодилася (там були обставини, які не дозволяли подрузі відмовитися від пропозиції інспектора), подала заяву. Після суду троє хлопців пішли на етап у ВТК, а Людмилу відправили у колонію для неповнолітніх. Через декілька місяців була амністія і вона вийшла на волю.

***

У своїй роботі «Женщина-преступница и проститутка» (1902) Ломброзо розглядає зв’язок, який існує між проституцією і злочинністю.

Він пише: «Тотожність злочинця і повії в анатомічному і психологічному відносинах настільки повна, наскільки це можливо: обидва вони ідентичні з морально божевільними, а тому рівні між собою. Як у одного, так і в іншого ми знаходимо ті ж самі дефекти морального почуття, ту ж безсердечність і схильність до зла, що рано з'являється, ту ж байдужість до громадської думки, завдяки якому один легко мириться з положенням злочинця, а інша – повії; нарешті, однакову необачність, легковажність і лінь, так само як однакове ж марнославство і пристрасть до гучних розваг, гульні і оргій. Проституція є, отже, не більше, як відома форма вираження жіночої злочинності, разом з якою вона представляє два аналогічних, паралельних явища, які зливаються один з одним. Серед повій надзвичайно поширені порівняно легкі злочини, як крадіжка, вимагання і нанесення тілесних ушкоджень. <…>

Грунтуючись на даних найтоншої психічної структури, абсолютно тотожної у злочинців і повій (крім, звичайно, відмінностей статевого характеру, який цілком відповідає нормальній різниці між обома статями), ми ще раз підтверджуємо, що злочини і проституція суть вираження чоловічої і жіночої злочинності, причому ми абсолютно не торкаємося різного соціального значення обох цих явищ».

«Здрастуйте, я Ш-скій»

Молодий, років під 30, елегантно одягнений чоловік заходить в «Гастроном» і впевнено прямує до дверей у кабінет завідуючого магазином, недбало кинувши продавцю: «Я до завідуючого!..»

Модне і дороге ратинове пальто, дорогі шкіряні черевики, шляпа, окуляри в роговій оправі та шкіряний портфель свідчать про високий соціальний статус відвідувача.

Зайшовши до кабінету завідуючого, відвідувач представляється: «Здрастуйте, я Ш-скій!» І не даючи часу завідуючому оговтатися, відразу переходить до справи: «У шефа завтра день народження, то ми після роботи привітаємо його за чаркою… Мені треба пляшка «Української з перцем», баночка шпрот, баночка сайри…, баночка…». Називаючи дефіцитні продукти, Ш-скій дістає шкіряне портмоне і недбало дістає з нього декілька червінців.

Завідуючий, вважаючи, що до нього зайшов хтось із партійної чи керівної номенклатури, викладає дефіцитні продукти… Ш-скій розраховується, складає продукти в портфель, дякує, тисне руку і прощається.

Київ – величезне місто з безліччю магазинів. Ш-скій регулярно їх обходить і у нього завжди є гарні напої і дефіцитні продукти харчування за державними цінами!

Хто ж такий цей Ш-скій!?

Простий радянський авантюрист, духовний спадкоємець «сина лейтенанта Шмідта» і Остапа Бендера, син юриста-адвоката і близький приятель мого товариша по фотоклубу Володимира Б. – Міша Ш-скій (він же Мойша у сім’ї, він же Мішель для дівчат) завжди виглядав старшим за свій вік. За допомогою батьків «відкосив» від служби в армії. У свої 23 роки Міша виглядав на всі 30, а дорога одежа і манери свідчили про його нібито високий статус у суспільстві.

Він настільки відпрацював своє амплуа, настільки звик до безвідмовності завмагів, що не допускав можливості якоїсь неприємності.

І одного разу Міша таки нарвався!

Як завжди він зайшов до кабінету завмагу… На той час в кабінеті крім завмага знаходився ще якийсь чоловік. Міша звично почав грати свою роль, як несподівано цей чоловік витягнув червону книжечку, розкрив її перед Мішею і зажадав, щоб Міша пред’явив свої документи!

Червона книжечка була посвідченням оперативного працівника Відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності (ВБРСВ) МВС УРСР! [6]

Опер викликав патрульну машину і Мішу доставили на Короленка, 15.

Але Міша недаремно був сином юриста і здібним авантюристом. Поки приїхала патрульна машина та поки Мішу везли в УВД міста Києва, він уже вибудував систему захисту, яка базувалася на простій речі: Міша представився завмагу тільки своїм прізвищем, не фантазуючи щодо своїх посад і не пред’являючи жодних документів! Таким чином, він не підпадав під відповідальність за шахрайство!

В поясненні він написав, що зайшов купити продукти харчування, але не бажав стояти в черзі і тому зайшов до завмага. Працівники міліції розуміли що і до чого, але юридично притягнути Мішу до відповідальності не могли. Тоді, оскільки він був комсомольцем, то з подачі міліції в молодіжній газеті надрукували фейлетон «Здрастуйте, я Ш-скій!»

Міша Ш-скій купив більше сотні примірників газети і дарував всім знайомим.

***

Років через тридцять, я якось замовив таксі, щоб відвезти книги серії «Спецслужбы в войнах ХХ века» у магазин «Сяйво» і «Академкнига». Приходить машина, завантажую пакунки з книгами на заднє сидіння, сам сідаю спереду… Ідемо. Раптом водій звертається до мене: «А ти постарів, Володя!»

Овва…! Це ж Міша Ш-скій!

  • Міша, а чому ти тут, а не в Ізраїлі!?
  • А що мені там робити!?

Молодість, потрачена на пошук «єврейських грошей», з метою їх експропріації

З наступним «героєм» мого оповідання – Олександром І. – я познайомився у першій половині 1970-х на засіданні Комісії по справах неповнолітніх при Подільському райвиконкомі. На той час Олександр обіймав посаду заступника декана факультету в одному з вузів Києва і керував оперативним комсомольським загоном дружинників (ОКЗД) інституту [7].

Олександр був 1949 року народження. Мати його працювала в тому ж інституті і була впливовою особою. Крім того, по справам інституту, вона була тісно пов’язана з куратором інституту полковником КДБ Олегом К. Відповідно, по справам оперативного загону, з полковником Олегом К. був пов’язаний і Олександр.

Олександр, як і його батьки, був етнічним росіянином. Їх родичі займали впливові посади у ВМФ СРСР. А його мати, А.М.І., на додаток ще й була ярою антисеміткою. На противагу матері, у Олександра була нав’язлива фікс-ідея – розбагатіти, вступивши в шлюб з донькою багатого єврея, підпільного мільйонера, знайти сховані гроші і експропріювати їх.

Окрім того, що Олександр носив дуже поширене російське прізвище, він мав і типову кацапську зовнішність! За кілометр було видно, що він «руський». Він добре володів російською, англійською і французькою мовами, але посередньо – українською. Був начитаною людиною, мав гарну пам’ять на прочитане.

За натурою він був авантюрист, закінчений цинік, атеїст і альфонс. До жінок ставився як до об’єкту суто сексуального задоволення. Романтичних стосунків не визнавав.

Ми ніколи не були товаришами, але по роботі я контактував з ним багато років (Олександр помер у 2007-му).

В період 1972 – 1983 років у нього було з десяток дівчат-єврейок, кандидаток на дружину. Деяких з них я бачив: Ріна… Белла… Естер… Стелла… Діна… На Діні Олександр нарешті і одружився.

Через деякий час після весілля (я на весіллі не був!), Олександр звернувся до мене з незвичним проханням – проконсультувати його по питанню обладнання схованок для грошей і цінностей. Чесно кажучи, я до цього прохання поставився з гумором, запитавши, який об’єм грошей і дорогоцінностей йому треба приховати. Він же відповів мені абсолютно серйозно, що ця інформація цікавить його з метою пошуку схованок. Оскільки це специфічний розділ ОРД (оперативно-розшукової діяльності), то я йому відмовив.

Через декілька років Олександр розвівся з Діною, а мені якось за чаркою розповів, що протягом всіх років подружнього життя з Діною він щоденно шукав схованки у квартирі та на дачі. У відсутності вдома членів родини, Олександр простукав усі стіни у квартирі, кожну паркетину перевірив, чи не виймається і т.д. На дачі півтораметровим щупом обстежив усю ділянку. Ретельному обстеженню піддав дачний будиночок… І все марно! Сім’я Діни проживала заможно, гроші явно були, але знайти їх не вдавалося. І Олександр здався! Йому вже виповнилося 36 років. Кращі роки життя пішли на стосунки з жінками, яких він не любив, більше того, ненавидів!

Це ще один з прикладів морального божевілля, з яким я мав змогу зіткнутися.

***

Всі ці персонажі несли у своєму зовнішньому вигляді, характері і поведінці, ознаки «злочинної людини», які я тоді бачив в них з точки зору теорії Ломброзо.

Якби сьогодні у мене були б фотографії тих персонажів, про які я написав у спогадах, то я б їх опублікував і додав би до них словесний опис тих ознак криміногенності, які можна побачити у їх зовнішньому вигляді і поведінці. Наводити ж по пам'яті просто певні словесні характеристики немає сенсу. Пройшли десятки років і далеко-далеко не все збереглося у пам'яті і пригадується. Крім того, це будуть просто слова, перевірити достовірність яких у читачів не буде змоги.

***

Посилання:

[1]. Ferrero Gina. Il mio padre Cesare Lombroso. Roma, 1921.

[2]. Володимир Федько. Погляд у минуле… Ч_б/н. Загальна порочність і Шлях до спасіння // https://svitoch.in.ua/1879-pohlyad-u-mynule-ch-bn-...

[3]. Тарновская П. Н. Об органах чувств у преступниц и проституток. СПб., 1894.

[4]. Основні роботи в галузі юридичної психології, перекладені і видані російською мовою:

  • Ломброзо Ч. Анархисты. Криминально-психологический и социологический очерк, 1895;
  • Ломброзо Ч. Женщина-преступница и проститутка, 1902;
  • Ломброзо Ч. Политическая преступность и революция по отношению к праву, уголовной антропологии и государственной науке, 1906;
  • Ломброзо Ч. Преступление. Новейшие успехи науки о преступнике, 1892;
  • Ломброзо Ч. Преступный человек, изученный на основе антропологии, судебной медицины и тюрьмоведения, 1876;
  • Ломброзо Ч. Психология доказательств в судебном процессе, 1905.

[5]. Фраєр (рос. Фраер, Фрайер) – одеський кримінальний жаргон, що позначає людину, яка не має ніякого відношення до «блатного світу», яка «чужа» в кримінальному середовищі. Також, цим словом у колах близьких до кримінального світу можуть позначати будь-яку людину, яка модно одягнена, а також потенційну жертву злочину, чи недосвідчену, наївну людину.

[6]. Російською мовою: Отдел по борьбе с хищениями социалистической собственности (ОБХСС) — отдел по борьбе с хищениями социалистической собственности в организациях и учреждениях государственной торговли, потребительской, промышленной и индивидуальной кооперации, заготовительных органах и сберкассах, а также по борьбе со спекуляцией.

[7]. Оперативні комсомольські загони дружинників (рос.: оперативные комсомольские отряды дружинников — ОКОД) зазвичай створювалися в вузах країни і складалися з суспільно активних студентів. Виконували не тільки завдання по підтриманню громадського порядку, але і брали участь у певних операціях МВС і КДБ.

Далі буде…


+3
125
RSS
02:53
+3
Текстів виступів Леніна у судових засіданнях немає навіть в Повному зібранні творів Леніна, яке нараховує більше 50-ти томів!

Нічого дивного. Хоч Володимир Ульянов і вивчився на юриста, він працював всього лише помічником присяжного повіреного (себто, помічником адвоката). І його діяльність у цій царині назвати успішною язик не повертається. Ось що пише з цього приводу Марія Ульянова — його молодша сестра (мовою оригіналу):

Он с большим юмором принялся рассказывать нам о своей недолгой юридической практике в Самаре, о том, что из всех дел, которые ему приходилось вести по назначению (а он только по назначению их и вел), он не выиграл ни одного и только один его клиент получил более мягкий приговор, чем тот, на котором настаивал прокурор.

_сміюсь
Отож як адвокат, Ленін був повним нездарою.
03:00
+2
А загалом, я трохи не зрозумів…
Ви навели кілька прикладів:
— З-ря, 11-літній «рецидивіст»
— Людмила С-вич, як суцвіття пороків
— Міша (Мойша) Ш-скій
— Олександр

ОК, припустимо, це все приклади «морального божевілля».
Але при чім тут Ломброзо?!
Які зовнішні ознаки, які риси зовнішності видавали у чотирьох описаних персон констатоване Вами «моральне божевілля»?!
_здивований
Гарне запитання, друже Тимуре _підморгування

Я міг би згадати ще 101 випадок… Але встановлені на сайті обсяги блогу не дозволяли мені це зробити. Окрім того, я не збирався творити власну працю на підтвердження теорії Ломброзо.

Дещо додам в коментарях…
03:13
+2
До речі, згадав про отакий психологічний експеримент. Різним групам піддослідних показали одну і ту саму фотографію однієї людини, тільки одній групі сказали, що на фото — видатний злочинець, а другій — що це видатний вчений. І обидві групи описували цю людину по-різному:


Отже, має місце явна маніпуляція свідомістю.
А що б із цього приводу сказав Ломброзо, цікаво дізнатися?!
Бо в відео піддослідні «на око» прикидають психологічний портрет сфотографованого, а Ломброзо ж вимірював певні риси особистості й накопичував сяку-таку статистику! Хоча й явно обмежену, недостатню суто кількісно…
Я проводив такі експерименти… І під них, відповідно озвучуваній характеристиці особи, робив відповідну фотографію. Наприклад, під тюремний знімок.

Справа в тому, що експеримент некоректний, коли людині показують фото і дають характеристику.

Коректний експеримент проводиться таким чином: людині показують фото людини і прохають визначити, хто вона може бути за фахом, за здібностями. А після визначення знову прохають пояснити, по яким ознакам це видно.
13:05
+3
Читаю. Цікаво. Але дуже об'ємно.
15:17 (відредаговано)
+3
Гарний і ретельно підготований допис. Я теж схильний вважати, що деякі люди схильні до злочинів від народження. 4 типи людей ти, друже, описав і бачив їх особисто. Чи міг би ти їх визначити потенційними злочинцями за зовнішніми ознаками?
Отож і я про те саме! _чудово
Або ось портрет розгляньте:



От що про цю мармизу можна сказати?! Та що завгодно!!! Одні кажуть, що цей чоловік дуже духовний, другі — що він підлий і підступний, треті — що це маніпулятор, четверті — що це паскуда, яких мало, п'яті — що це такий собі нешкідливий добрячок, шості — що це «безвільна ганчірка» або «сира глина», з якої можна ліпити що завгодно, сьомі — що це безвідповідальний розгильдяй, восьмі — що це педант і акуратист…
_стежу _стежу _стежу
Здуріти можна!!!
Тому я схиляюся до того, що людина бачить в іншому, насамперед, проекцію себе самого.
20:51 (відредаговано)
+2
Багатьох міг би.
Ось цей чоловік — явний шахрай!

І цей теж…

17:28
+2
Бачу: А Лєнін такой маладой і юний актябрь впєрєді!. А без жартів: це чоловік собі на умі.
Ну от, ще одна думка!.. _вибачаюсь Ось тобі й весь Ломброзо…
_не_знаю Бо виходить, що оцінка залежить від оцінювача, а не від оцінюваного! _не_знаю
20:53 (відредаговано)
+2
Явно «злочинна людина»!



По обличчю видно, що це людина бездуховна і цинічна…
20:29
+3
Дякую за відгуки! Обдумую відповіді _посмішка
20:32
+3
Якось донька мене запитала (було їй тоді років 15): «Тату, а що таке порочні очі!?»
Я одразу не знайшов відповідного формулювання, а оскільки захоплюючись фотографією до цього бачив тисячі і тисячі фотографій, то просто зробив їй підбірку фото і показав.
21:11 (відредаговано)
+3
Ось цікавий типаж…


Щоб дати характеристику кожній особі, потрібно написати декілька сторінок… А насамперед освіжити в голові теорію Ломброзо.

До речі, я читав статтю про одного російського професора — судового психіатра, який брав участь у розслідуваннях більше тридцяти серійних вбивств (в тому числі і по Чікатило...) і читав лекції для фахівців з ФБР… Він стверджує, що: а) Ломброзо дійсно зробив геніальне відкриття, що потенціального злочинця можна визначити по рисам обличчя; б) що він сам може визначити потенційного злочинця, починаючи вже з трьохрічного віку дитини.
21:29
+3
2013-й… Кримінальність не викликає сумнівів…


Щодо кримінальності, не впевнена, а от схильність до алкоголізму, точно видно.
21:31
+3
Теми Ломброзо і «злочинної людини» я торкнувся, оскільки спогади життя були про освіту…
Про теорію Ломброзо чула, але поверхнево. На фотографії людина зовсім по-іншому виглядає, ніж вживу. А от при зустрічі з реальною людиною у мене кілька разів виходило вгадати, що людина вже була в тюрмі. На обличчі залишається якась «тінь», чи як це назвати.
22:45
+3
Друже Володимире, ти пишеш, що юриспруденцію студіював у спеціальному навчальному закладі. А як ти туди потрапив? І яка його назва?
09:28 (відредаговано)
+2
А як ти туди потрапив? І яка його назва?


Як я попередньо задекларував _соромлюсь то я відкритий на 98%. А назви навчальних закладів і майже все, що входить до навчального процесу, входить у ті 2%, що закриті для загалу.
09:32 (відредаговано)
+3
Якби сьогодні у мене були б фотографії тих персонажів, про які я написав у спогадах, то я б їх опублікував і додав би до них словесний опис тих ознак криміногенності, які можна побачити у їх зовнішньому вигляді і поведінці. Наводити ж по пам'яті просто певні словесні характеристики немає сенсу. Пройшли десятки років і далеко-далеко не все збереглося у пам'яті і пригадується. Крім того, це будуть просто слова, перевірити достовірність яких у читачів не буде змоги.
09:38
+2
Наведу декілька фотографій з поліцейських архівів США…


09:40
+2
А ось фотографії гангстерів і їхніх подруг з пресових видань США…




Американські гангстери мають дуже інтелігентний вигляд. Наші депутати більше схожі на бандитів ніж американські мафіозі.
10:03 (відредаговано)
+3
Від одного з моїх знайомих по електронній пошті отримав такий відгук на публікацію:

«Саме роботи Ломброзо послужили вагомим підтвердженням моєї думки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження![2]»

Це правда, автору досить подивитись в люстерко, і жодних сумнівів не залишиться."



Я не буду заперечувати аксіому, що я грішний і порочний від народження. В той же час, будучи і грішним, і порочним, я не вступив в організоване злочинне угрупування — комуністичну партію, як мій коментатор.
11:58
+3
Щодо відкриття Ломброзо: воно має основою парадигму — Дух-Душа-Тіло. Виходимо з того, що Дух формує Душу і Тіло, а Душа впливає на Формування Тіла. Звідси висновок: головні відмінності злочинців і людей нормальних знаходяться у психіці. Але оскільки Душа впливає на Тіло, то є можливими і тілесні відмінності між злочинцями і нормальними людьми. Треба просто їх знайти і класифікувати. Гадаю, що злочинні нахили відбиваються і на ЛІНІЯХ ДОЛОНЬ.
Істинно, друже Анатолію!
Можливо хтось із наших світочан має певні знання з цього приводу і ними з нами поділиться.
Друже Анатолію!

Твоя думка — " Гадаю, що злочинні нахили відбиваються і на ЛІНІЯХ ДОЛОНЬ" — мене зацікавила. Я зробив невеликий пошук в Інеті і знайшов статтю на цю тему. Викладаю її в блозі «Хіромантія: по долоні можна дізнатися про людину все».
15:28 (відредаговано)
+3
Відповідно до теорії Станіслава Грофа, характер людини формується ще до народження. Батькам, незважаючи на всі їхні старання, «дістаються» абсолютно сформовані особистості, вважає Гроф. Зі своїм ставленням до цього світу, до батьків і того, що відбувається навколо них.

Таким чином, теорія Грофа підтверджує: злочинцями народжуються.
15:31 (відредаговано)
+3
Можливість народження генетично ідентичних дітей — однояйцевих близнюків, закладена в природу людини, дає спосіб визначити, чи існує залежність між генетичними особливостями людини і характером її поведінки. Було виявлено, що якщо один з таких суродженців вчинить злочин, то і другий з великим ступенем ймовірності піде по його стопах.

Генетик Володимир Ефроїмсон проаналізував дані про частоту вчинення злочинів близнюками в США, Японії та кількох країнах Західної Європи за 40 років; було відібрано кілька сотень пар близнюків. Встановлено, що обидва однояйцеві близнята ставали злочинцями в 63 відсотках, а обидва різнояйцеві — тільки у 25 відсотках випадків.

(Свирин Ю. Биологический (генетический) фактор как одно из условий преступного поведения // Российская юстиция. 1996. № 12. С. 23.)
16:15
+2
Який ваш індекс?

Нині дослідники намагаються набрати статистику відбитків, яка в майбутньому допоможе заздалегідь виявляти осіб, схильних до протиправних дій. Мова йде про так званий індекс Тh, що характеризує узорно першу міжпальцеву подушечку, розташовану біля основи великого пальця. Для кожної людини індекс Th визначає базові параметри особистості.

(Хіромантія: по долоні можна дізнатися про людину все )
16:38 (відредаговано)
+2
На сьогодні відомо, що у кожної людини унікальні:

— папілярні лінії на пальцях (використовується в дактилоскопії);
— папілярні лінії на долонях (використовується в криміналістичній дерматогліфіці);
— райдужна оболонка ока (використовується для ідентифікації особи в системах допуску...);
— форма вух…

І в цій унікальності закладена інформація про людину, яку залишається тільки зчитати і зрозуміти її значення!

Якби у Ломброзо був персональний комп'ютер з відповідним програмним забезпеченням і базою даних по злочинцям, то його теорія була б забезпечена серйозним доказовим матеріалом!
Згоден!!!

Випадкові Дописи