УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Жінки і чоловіки… 2011-й (погляд з «наливайки») // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

Жінки і чоловіки… 2011-й (погляд з «наливайки») // «Погляд у минуле…» Ч_б/н

Вигравши президентські вибори завдяки Майдану-2004, Вітя і Юля ніяк не могли поділити владу, а займаючись власними розборками вони ще й зрадили народ; народ образився, і зрадивши Вітю і Юлю, у 2010-му обрав вчорашнього ворога – Хама Віктора!

Це і не дивно, оскільки електорат, що не доріс до нації, не має ідеалів, а має тільки власно-шкурні інтереси! Не отримавши «манни небесної» від Віті і Юлі, електорат побіг в її пошуках до Хама!

***

Пройшов рік.

Одне із моїх спостережень, опубліковане на Фейсбуці» 23 квітня 2011 року.

Я не перестаю захоплюватися нашими українськими жінками! На тлі загальної деградації, вони продовжують бути елегантними і не скиглячи несуть свій важкий хрест жінки, матері, товариша…

Нещодавно зробив невеличке дослідження… Пару-трійку днів не голився, одяг старі джинси та куртець і пішов зранку у наливайку (тіпа «гадючник»)… Взяв сотку горілки та пляшку пива (для конспірації) і посидів десь години зо три, спостерігаючи за навколишнім світом і чоловіками, що забігали «остограмитись»…

Діалоги велися російською мовою:

  • Сто и лимончик…
  • Сто пятьдесят и лимончик…
  • Два по сто и две конфетки…
  • Двести и конфетку…
  • Сто пятьдесят и конфетку…

За цей час пробігло чоловік 70… Серед них тільки одна жінка зі слідами булої краси та молодості і свіжими слідами побоїв на обличчі…

Я дивився на цих людей зі згорбленими спинами, погаслими очима і в моїй душі боролися два почуття: трохи жалості і обридливість. Ці люди втратили почуття власної гідності, втратили смак до життя і поступово перетворюються у худобу…

Чи можна їм допомогти, якщо вони самі не хочуть боротися за гідне життя? Не знаю…

Чи варто їм допомагати? Не знаю...

***

Мій допис викликав коментарі:

Юлія Шешуляк:

Чим ти їм допоможеш, це їх вибір чи доля

Віктор Македонскі:

Але ж ці люди заважають нормальним громадянам реалізувати мрії і плани побудови нового суспільства. Оця люмпен-дебілізована маса реально голосує і впливає на вибори...

Юлія Шешуляк:

Віть,і шо? Ввести сухий закон нереально, як і позбавити права голосу алкашів. Дерьмократія!

Tatjana Morgun:

Пане Віктор! Я думаю, що не можна до цих людей, маю на увазі до до всіх, підходити так категорично, тому що за кожною індивідуальністю — життя і причини їх падіння. Це живі люди і хто і що їх зробило такими — дуже складне питання — що зломило їх. Може іноді наше невтручання в якийсь момент? Коли ми були дуже потрібні?

Tatjana Morgun:

Не думаю, що це був їх вибір. Хіба людина може вибрати для себе погане життя? В силу обставин може не було вибору? А може цей вибір зробили за нього? Скільки таких доль в теперішньому жорстокому світі!

Tatjana Morgun:

Дуже цікава річ, що серед них дуже багато високоосвічених людей, спеціалістів високого класу — вони члени нашого суспільства, а суспільство не може бути однорідно-однаковим, вони — складова суспільства нового чи старого!

Tatjana Morgun:

Ми не можемо їм нічого обіцяти — це вірно, але признати що ця проблема соціальна і що її потрібно вирішувати це факт! І хіба тільки вони заважають будувати Нову країну!!...

Володимир Іваницький:

На мою думку це хворі, забуті родиною, друзями, суспільством люди. Якщо є кому за них боротись і є бажання у них самих то шанси повернутись до здорового життя є. Мій рідний брат, був в такому ж стані. Уже років з 10-ть не вживає. Сім«я, діти, робота. Боролись за нього довго і наполегливо. Чудова людина.

Віктор Македонскі:

»Олена Бунецька: Реально, то вибір цих людей. Та звинувачувати їх в тому виборі, точно не маємо права". / Якщо слідувати Вашій логіці, то ми не маємо права звинувачувати злодіїв, вбивць, пєдофілів та пєдєрастів...

Віктор Македонскі:

Читаю і плачу… Вже другий рушник мокрий від проявів жалості до тих, хто своєю поведінкою ганьбить високий Божий проект — Людину! І згадую Максима Горького: «Человек — это звучит гордо!»

Tatjana Morgun:

Я вас заспокоюю — не плачте. Якщо взятись плакати — то нам не вистачить відер для сліз по кожній з категорій людей. Ми констатуємо факти і дискутуємо — кожний в міру своїх переконань, свого життєвого досвіду і взагалі в міру світогляду. А ганьба — це поняття абстрактне. Дякую за дискусію!!

YogiIsha:

Співчуття — признак благородства душі!
Ми не на Марсі живемо і тому за такі “наливайки” відповідальні ми всі. Кожен на собі несе свою ношу відповідальності. Якщо десь пробиває, значить спрацьовує колективне.А з приводу «змінити світ» згадую Серафима Саровського, ну і Дао-Де Цзин. Все починається з себе.
Ну і за тих наливайченків. Це суб’єктивно. Бог подбав за них ще до того, як ми подумали про це, просто якимось Своїм, незбагненним для нашого розуміння, способом.
Така моя (суб’єктивна) думка))))

Tatjana Morgun:

Пане Георгій згодна з Вами. Співчуття — це дуже важлива риса людини, але наділені нею не всі!.. Це любов до людини взагалі, недоліки, хвороби дані їм вищими силами, як кажуть — їм так написано!.. І чи ми маємо право судити їх? Мабудь ні. А що повинні робити ми? Дуже складне питання! Так, я несу теж відповідальність по мірі сил і можливостей. Співчуваю, відношусь без презирства як до людини, яка має право жити як і кожна людина. Доки ми живемо ми всі смертні! ,і про це не можна забувати!!


+2
60
RSS
10:07
+3
А ось вчорашній досвід. Неділя. Іду в магазин ще до обіду за батоном+. Ліворуч автобусна зупинка бетонна. На лавці сидятьті стоять поруч чоловіки: пенсіонери і молодші безробітні. По колу пляшка пшеничної. Радісно збуджені. Вертаюсь з магазину і чую вже голосні крики. До вечора ще далеко і красняни-п'яниці, мабуть, поб'ються. Я для них чужий, бо не розділяю їхньої недільної пшеничної радості.

Випадкові Дописи