УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

1970-ті: Зухвала втеча із СССР в Туреччину на надувному матраці // «Погляд у минуле…»

1970-ті: Зухвала втеча із СССР в Туреччину на надувному матраці // «Погляд у минуле…»

У 1977 році ми вирішили відпочити на морі. Ще з осені 1976-го потроху відкладали гроші із кожної з зарплат… Також синхронізували наші відпустки на літо 1977-го.

Нарешті прийшло літо і очікувані відпустки…

З батьками дружини була домовленість, що всі разом їдемо на батьківщину батька Надійки – село Говтва, Полтавської області, живемо там тиждень, а потім вже самі їдемо у Піцунду. А батьки з нашою трирічною донькою Юлією залишаються відпочивати у Говтві.

(Про життя у селі я розповім в іншому блозі.)

Місяць відпочинку був чудовим! Ми прокидалися рано-вранці і йшли на берег моря. По дорозі купували в магазинчику гарячий хачапурі і пляшку сухого вина, приходили на пляж і снідали. Практично цілий день ми проводили на пляжі, а ввечері йшли в кіно чи в кафе.

Ціни були демократичні… Чашечка кави — 7 коп., 25 гр. лікеру — 20 коп.

Одного разу нам спало на думку пізно ввечері викупатися при місячному світлі!

Приходимо на берег, роздягаємося і в море… Раптом бачимо, що біля наших речей якісь люди і світло ліхтарика… Виходимо з води, підходимо… А це прикордонники. Ввічливо запитують, чого це ми надумали купатися вночі!? Романтично, кажемо. Мені на той час виповнилося 30, дружині – 26.

Прикордонники ввічливо порадили нам іти додому. Ну ми і пішли. А вони почекали, поки ми не зникли в темряві.

***

Дружина на той час працювала в Укрхудожпромі. Разом з нею працював Олексій Р-ко, мистецтвознавець, наш приятель.

Якось в розмові з ним, згадуючи про недавній відпочинок у Піцунді, я обмовився і про інцидент з прикордонниками. А Олексій розповів мені цікаву історію про одного із своїх колишніх приятелів по художньому інституту.

Під час навчання Олексій дружив з багатьма студентами, майбутніми живописцями, графіками, мистецтвознавцями. Одного разу в одній із майстерень зібралася художня тусовка. Як завжди, розмови про мистецтво, кава, сухе вино.

У когось із студентів був фотоапарат і він декілька разів сфотографував товариство. Але фотографував він із спалахом. Різкі спалахи яскравого світла одному приятелю з кампанії набридли… І коли фотограф знову навів фотоапарат, то цей хлопець показав фотографу велику дулю!

Пройшов час… Олексій закінчив навчання, отримав диплом і працював мистецтвознавцем. Одного разу його викликав директор. Коли Олексій зайшов до кабінету директора, то там знаходився ще якийсь чоловік, років сорока. Директор сказав, що з Олексієм хоче поговорити «товариш, тоже искусствовед» і вийшов.

«Мистецтвознавець у цивільному» пред’явив Олексію посвідчення оперативного працівника КДБ і без зайвих розмов перейшов до справи. Він показав Олексію фотографію з тієї тусовки (з дулею) і попросив назвати усіх присутніх на фото. Олексій назвав усіх, хто там був. Тоді «мистецтвознавець» попросив О.Р. розповісти «все, що він знає» про студента «з дулею». Олексій відповів, що він вже декілька років, як не зустрічався з цим приятелем, а що стосується студентських років, то нічого поганого і кримінального за ним не помічалося.

Виявляється, що цей молодий і здібний живописець втік у Туреччину, перепливши на надувному матраці з Піцунди майже до берегів Туреччини, де його підібрав сторожовий катер турецьких ВМС. «Мистецтвознавець» показав Олексію газети, в яких були фотографії його приятеля-художника, в тому числі і фотографія «з дулею».

Пізніше, з розмови з оперативником та розповідей своїх приятелів, яких теж опитували в КДБ, Олексій реконструював приблизну історію втечі.

Користуючись зв’язками батька, теж художника, ім’ярек отримав через молодіжну секцію Спілки Художників УРСР путівку у санаторій в Піцунді. З собою він взяв найкращі свої картини. Проживши пару тижнів у санаторії, він досконало вивчив як патрулюють прикордонники у вечірній час на березі моря. Потім записався на дводенну екскурсію з виїздом із Піцунди по узбережжю. В момент від’їзду групи на екскурсію він, пославшись на несподіваний пронос, залишився. Таким чином, в групі вважали, що він залишився в Піцунді, а в санаторії вважали, що він поїхав на екскурсію.

А як стемніло, то художник прийшов на берег моря, надув матрац, прив’язав до нього герметично запаковані картини, герметичний пакет з документами та фотографіями, серед яких була і фотографія «з дулею», трохи їжі і води. На ньому самому були тільки плавки. І мужньо поплив у відкрите море назустріч невідомому!..

Через добу його підібрав патрульний катер турецьких ВМС.

Художник дав інтерв’ю журналістам, заявивши, що в СРСР він не міг вільно творити і крім тих фото, що знімали журналісти, газети опублікували і фото «з дулею». Підпис звучав так: «Моя відповідь соціалістичному реалізму!»

P.S.

За давністю прізвище художника вивітрилося з голови. Але думаю пов’язатися з Р-ко і уточнити.


+3
118
RSS
20:17
+2
А що то за країна — Турція?! _наляканий Чому не Туреччина?..
Вже Туреччина _соромлюсь
13:04
+3
Друже Володимире, дякую за такий пізнавальний допис. А що означає ім'ярек?
"Ім'ярек" — це синонім «такий-то», «NN» і т.ін.
17:03 (відредаговано)
+2
Я розумію, Тимуре, що слово ім'ярек означає такий-то. А яке походження цього слова? Як ти це розумієш? Лише не заглядай в і-нет!
Я особисто (без зазирання в Гуглю) розумію походження цього слова, як звичайний російських канцеляризм.
_соромлюсь
1. Візьми фразу російською:
"Имя, которое некто изрек"
2. Візьми її частину в квадратні дужки:
"Имя[, которое некто из]рек"
3. Викинь те, що стоїть в квадратних дужках:
"Имярек"
_вибачаюсь
Ось тобі моя хлопська думка, яким шляхом утворився цей канцеляризм з цілої фрази!
Не знаю, правий я чи ні — але я так думаю!.. ©

21:06
+3
Це слово із церковно-слов'янської мови.
А ти здогадливий, друже.
Та-а-а… Що там вгадувати?! У росіян багато «ввічливої» лексики, що являє собою штучні, явно «канцелярські» конструкції.
"Добро пожаловать" — чи то «добро», чи «добрі справи» (?!) комусь «жалуються» — передаються, себто…
"Приятного аппетита" — побажання, щоб потяг до їжі (апетит) був неодмінно «приємним», а не неприємним…
"Прошу прощения" — за цим зверненням так і бачиться картинка, як холоп вимолює прощення у барина…
"Пожалуйста" — треба щось «пожалувати»… найшвидше — сотні людей…
_вибачаюсь
І таке інше в тому ж дусі.
04:30
+2
А чи відомо, як склалася доля художника-втікача в Туреччині?.. _здивований
Я планую зустрітися з Олексієм розпитати його детально про цього художника. Днями розмовляв з Наталі К., але вона не знає.
04:46
+2
Плисти з Піцунди в Туреччину — це кілометрів 150… принаймні до прибережної зони, де вже ходять катери. Якщо навіть розраховувати на те, щоб переплисти «півморя» — це десь 75 км… За одну добу (24 години) швидкість руху має бути від 3,1 км/год до 6,3 км/год.
_здивований
Цікаво, як він «видав» таку швидкість на надувному матраці?!
Тут треба або чимсь гребти (наприклад, ракетками для настільного тенісу) — або якось поставити вітрило. Бо як приробити до надувного матрацу мотор (бензиновий?.. електричний?..) — я щось слабко уявляю.
_здивований
Чи там є якась стабільна підводна течія, спрямована на Туреччину…
_здивований
А як він тримав у нічній темряві курс?! Чи був у нього компас?.. Чи він по зірках орієнтувався???

P.S. До речі, тікати з Поті або з Батумі було б легше — бо до Туреччини звідти ближче. Не знаю, чи є в Поті санаторії… Але ж Батумі точно був курортним містом ще за СРСР!.. Хоча там пильнувати могли значно прискіпливіше, ніж в Піцунді, через ту ж близькість Туреччини.
Друже, я деталей не знаю. Розповів, як пам'ятаю. Але спробую розшукати якусь інформацію про цей випадок…

Випадкові Дописи