УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх на сайті тут, або в групі підтримки в Телеграмі тут.

Гетьманщина в очах модерної Європи

Гетьманщина в очах модерної Європи
Джерело матеріалу:

По ходу обговорення матеріалу «Граматії» (автор — sk tredecim) мою увагу привернув, зокрема, коментар користувача під нікнеймом «Камянтатар», який 9.01.2020, о 21:42 написав наступне: «Прабачце, а калі была такая “освіченість”, то чаго ж выбралі не освічені захід ці самастойнасьць, а цемрашальную маскву з яе царком-людажэрам?»

Я відповів на це помірно-розлогим коментарем… Тим не менш, насправді міг би наваяти розлогу статтю. Й подумавши як слід, спробую написати хоча б статтю стислу, пояснюючи проблеми максимально спрощено — так би мовити, «на пальцях». Отож спробую показати, що все сталося трохи не так, як уявляє шановний «Камянтатар»…


  • Запитання №1: «…то чаго ж выбралі не… самастойнасьць»?

Цікаво, а як шановний «Камянтатар» уявляє оту самостійність?! Адже хоч і йдеться про період Раннього Модерну, проте державні інституції — річ доволі інертна. А що стосується Європи епохи Середньовіччя, то певні території перебували під юрисдикцією окремих королів. Ну так, певні королівства могли входити в різні періоди до складу середньовічної Священної Римської імперії (СвРІ) — але то діло таке…

Головна «фішка» королівської влади полягала в тому, що королівську владу благословляв Папа Римський. Отож в жодному разі не треба забувати, що виконувані кардиналом чи там єпископом певні церемоніальні дії для середньовічних людей аж ніяк не були пустопорожньою формальністю! Для них король справді був фігурою дуже особливою — владикою світським, але затвердженим представником Бога на землі…

Також нагадаю, що всякі різні герцоги, граф’я, маркізи, барони, віконти та інші «сери-пери» зрівнятися з королями не могли. Чому?! Бо їх не благословляв на царювання представник Папи Римського! А тому за статусом будь-які «сери-пери» стояли нижче королів. Простіше кажучи — «сери-пери» були васалами королів, а королі виступали сюзеренами над «серами-перами». І суто формально, якби знайшлася «самостійна» територія рівня герцогства чи там графства, то будь-який король мав священне право (освячене Папою Римським!) завоювати цю самостійну територію та приєднати до свого королівства. Бо тим самим жителі «самостійної» території на духовному рівні включалися в «єдину християнську сім’ю» — в католицьку конфесію, керовану Римським Папою.

Ну так, поодинокі виключення з правил мали місце — але самі по собі виключення лише підтверджували загальне правило: середньовічна держава мала управлятися королем та/або імператором СвРІ чи особою, рівною їм за статусом — інакше король, імператор чи особа, рівна їм за статусом, має священне право завоювати таку «самостійну» територію і взяти під свою світську юрисдикцію, віддавши жителів під духовну юрисдикцію Папи Римського.

А виключення?.. Наприклад, італійські торговельні республіки — Венеціанська та Генуезька. Ну, ще Нідерланди — хоча після серії кривавих воєн, що розтягнулися на багато десятиліть, нехай формально, але вони підпали «під руку» принца Оранського. А принц — це хто?! Вірно: «кандидат в королі»! Швейцарська конфедерація входила до складу СвРІ, а згодом — імперії Ґабсбурґів, цей приклад не є вдалим.

А хто ж вважався рівним королеві?! Ну, наприклад — турецький султан. Або китайський чи японський імператор. Звісно, сповідувані на підконтрольних ним територіях релігії відрізнялися від християнства, отож проти них можна було вести війни релігійні. І відбити у «маврів» іспанські території, віддавши їх «під руку» іспанським королям — то була справа честі й піклування про душі «магометан»… Але це трохи інший аспект міждержавних відносин.

Тепер поглянемо на слов’янські території Східної Європи та на Залісся. У слов’ян існувала своя градація феодальної еліти: це був або князь — або ж Великий князь. В очах західних європейців «Великий князь» дорівнював, здається, «герцогу». В усякому разі, «Великий князь» аж ніяк не вважався рівним «королю»!.. А тому Великі князі Московські доклали неймовірних зусиль, щоб (1) почати іменуватися «царями» і щоб (2) Західна Європа, насамкінець, таки прирівняла титул «tsar» до королівського. Між іншим, перший цар і Великий князь Московський Іван IV Васильович Грозний (себто — «Жахливий») аж казився від люті через те, що сучасні йому польські королі не бажали бачити в ньому рівну собі — королівську фігуру…

А от тепер на тлі сказаного уявімо собі, що із складу Речі Посполитої, очолюваної такими «нормальними» королями, як Сигізмунд ІІІ Ваза, Владислав IV Ваза, Ян ІІ Казимир, раптом вивалюється така собі Гетьманщина на чолі з правителем — гетьманом… Як це все виглядало в очах середньовічних людей?! В Речі Посполитій хоч Hetman, хоч Hetman wielki koronny — це ВОЄНАЧАЛЬНИКИ. На німецьких землях Hauptmann — знов-таки воєначальник, за сучасною градацією — «капітан».

Таким чином, Гетьманщина в очах західних європейців (тогочасного цивілізованого світу) — це всього лише «територія, керована тимчасовим виборним воєначальником не надто високого рангу, влада якого не успадковується». Грубо кажучи… Пам’ятаєте капітана королівських мушкетерів де Тревіля?! А тепер уявіть, що капітан де Тревіль підбив королівських мушкетерів збунтуватися, «виламав» з королівства Французького якусь самоуправну територію і тепер прагне «самостійності»! Уявили? Отож приблизно так і виглядала Гетьманщина в очах європейців епохи Раннього Модерну.

Запитання №2: «…то чаго ж выбралі не освічені захід»?

Якщо відповідати коротко — то сталося це через недолугу політику, започатковану польським королем Сигізмундом ІІІ Вазою. Ще в періоду правління Сигізмунда ІІ Августа українці у складі Речі Посполитої почувалися цілком комфортно. В період «безкоролів’я» найбільший магнат тих земель — православний (!) князь Василь Костянтин Острозький двічі (!!!) претендував на трон. І хоча обидва рази сейм дав йому відкоша, самі по собі спроби балотування на позицію «першого серед рівних» свідчать про відсутність непереборних конфліктів у суспільстві тієї держави.

Більш того, мені траплялися доволі робкі згадки про те, що навіть на Запорозькій Січі в XVI столітті далеко не всі козаки були православними. Нібито там могли перебувати і католики, й навіть мусульмани!.. Але достовірність цих згадок не гарантую…

В будь-якому разі, ситуація в Речі Посполитій кардинально змінилася зі сходженням на трон Сигізмунда ІІІ Вази в 1587 році. Тут треба мати на увазі, що походив він зі шведської династії Ваза, був сином шведського короля Юхана III та в 1592-1599 роках вважався чинним королем саме цієї країни. Але ситуація склалася так, що завдяки своїй матері — польській королівні Катерині Ягеллонці, Сигізмунд зміг претендувати на польський трон. Вкрай вимотані періодом «безкоролів’я» поляки сприйняли нового володаря з величезною радістю. І все б нічого…

Але в ту епоху Швеція і Польща ворогували, отож взявши шлюб з Катериною Ягеллонкою, король Юхан ІІІ «згрішив» в очах власного народу. Отож внаслідок жорсткого протистояння як сам Юхан ІІІ, так і його нащадок Сигізмунд були відсунуті на другий план королем-регентом Карлом ІХ. А тому з 1599 по 1632 роки Сигізмунд ІІІ Ваза був всього лише титулярним королем Швеції.

По натурі чоловік цей був гордим аж до самозакоханості! Те, що він зайняв престол Польщі — ворожої для Швеції держави, Сигізмунд розглядав не інакше, як злий жарт долі. Отож під впливом роздратування він вирішив перетворити Річ Посполиту на велику розквітлу, успішну у всіх відношеннях державу. Щоб уникнути звинувачень в нелояльності короля-шведа до Польщі, а також підозр в тому, що виходець із протестантської країни протегуватиме всяким «іновірцям», Сигізмунд взяв курс на підтримку та просування лише (1) всього польського і (2) всього католицького.

Все це вкрай ускладнило становище в Речі Посполитій українців, які до того ж були в масі своїй православними. Особливо негативною була реакція на Брестську унію 1596 року: відтоді українців почали притісняти ще і в питаннях віри… Й саме тоді Запорозька Січ перетворилася на оплот віри православної! Утискалися, до речі, також протестанти (социніяни або ж аріяни) — але не будемо розпорошуватися.

Головне ж полягає в тому, що більш ніж піввікові утиски в усіх аспектах спричинили Визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького, що почалася в 1648 році. Але якщо врахувати сказане вище, то саме запитання №2 втрачає сенс. Справді, Гетьманщина прагнула відмежуватися від Західної Європи, уособленої Річчю Посполитою через утискання (1) українців як нації та (2) православної віри.

Але враховуючи запитання №1, потрібно було обрати, «під руку» якого альтернативного короля або рівнозначного йому правителя пристати, щоб тебе не завоював перший-ліпший претендент?! Власне, варіантів було небагато — окрім Речі Посполитої (від якої тікали), в межах «сусідства через кордон» (заради надання оперативної військової допомоги в потрібний час) це могли б бути:

  • 1. Московське царство;
  • 2. Османська імперія.

До речі, Кримське ханство для цієї мети не годилося, бо кримський хан був васалом Блискучої Порти, а отже — фігурою, слабшою від короля…

Саме тому вибір Богдана Хмельницького і зупинився на Московському царстві: хоча тамтешнє православ’я було, м’яко кажучи, якимсь підозрілим (бо в тогочасній Західній Європі навіть захищалися наукові дисертації на тему «Чи можна вважати московитів християнами») — але разом з тим, номінально вони вважалися таки православними, а не «магометанами».

Запитання №3: То що ж насправді обрала освічена козацька верхівка?

Суто військовий союз із Московським царством вилився в Переяславські статті від 1654 року. Ця угода з московитами вирішувала проблематику пошуку суто військового союзника Гетьманщини, для якої головним було уникнути повернення «під руку» чергового польського короля.

Втім, вже наприкінці життя Богдан Хмельницький дійшов висновку про необхідність денонсувати Переяславські статті. Зробити це завадила йому хвороба і смерть в 1657 році. До речі, видається дуже ймовірним, що «великого друга Москви»… отруїли саме московити! Мета очевидна: не дати «другові» денонсувати військовий договір.

Зате Переяславські статті денонсував у 1658 році наступник і колишній генеральний писар Богдана Хмельницького — гетьман Іван Виговський! Ви ніколи не запитували себе, чому не зберігся оригінал Переяславських статей?! А саме через їхню ДЕНОНСАЦІЮ!!! Договір був, свою неефективність і навіть шкідливість він довів повністю — отож документ денонсували і забули… От і вся розгадка! Тому-то й не збереглися його примірники, бо (1) козаків не цікавив договір, що втратив чинність, а (2) московити не хотіли, щоб бодай хтось дізнався, які положення були закріплені в першому варіанті Переяславських статей.

Ну добре, військовий договір з Московським царством денонсували… А на кого спиратися тепер??? Бо знов постає руба запитання №1…

Коли на Річ Посполиту накотили хвилі «Шведського Потопу» Гетьманщина намагалася налагодити стосунки зі Швецією. Однак з часом польський трон перестав хитатися. І тоді на історичну сцену вийшов автор трактату «Роздуми про війну з московитами», колишній очільник посполитого рушіння Київського воєводства Юрій Немирич. Він примкнув до козаків буквально в останні тижні життя Богдана Хмельницького, змінив социніянську віру на православ’я (яке сповідували його предки) та обійняв посаду генерального писаря при гетьмані Виговському.

Отож саме Немирич і зробив рішучий крок у напрямі «освіченого Заходу» — бо саме з його подачі в 1658 році були ухвалені знамениті Гадяцькі статті. Згідно з проектом Немирича, Річ Посполита мала бути перетворена на троїсту федерацію — Королівство Польське, Велике князівство Литовське й Велике князівство Руське. Останнє являло би собою модернізовану Гетьманщину — нормальну, в середньовічному сенсі, державу з власним правителем — спадковим Великим князем, зі своєю грошовою системою, армією, системою судочинства та іншими атрибутами влади. Себе ж Немирич бачив канцлером троїстої федерації…

На превеликий жаль, польський сейм вихолостив Гадяцькі статті, отож поставлених цілей (трансформувати Гетьманщину у Велике князівство Руське, а доволі вже ослаблену Річ Посполиту — в троїсту федерацію) так і не вдалося досягнути, бо в 1659 році Немирича вбили, а Виговського запідозрили в тому, що він хоче «покласти Гетьманщину під ляхів»… і на наступних виборах гетьмана булаву вручили Юрію Хмельниченку.

І хоч він був сином Богдана Хмельницького — проте Москва змусила його підписати відновлені Переяславські статті-2. А там вже передбачався не суто військовий союз, а політичний! А все тому, що Юрій Хмельниченко був таким собі «тихим миротворцем», який найбільше мріяв… просто піти в монастир і жити за його товстими мурами тихим самітником!.. Як на мене — це тогочасний варіант палкого бажання «просто припинити стріляти». Скінчилося все трагічно: «миротворця» публічно задушили в Кам’янці-Подільському на мосту, а тіло кинули в Смотрич.

Ну, а Гетьманщина-Україна продовжила погіршувати позиції тепер все не просто у військовому, а у всебічному союзі з Московським царством.

Тимур [Литовченко]

+3
98
RSS
19:58
+4
Це я днями написав у відповідь одному добродію з Білорусі… доки їм ще можна відповідати!.. _соромлюсь
12:51
+4
І добре зробив, що написав. І світочани тепер знатимуть, чому і як українці попали під високу руку московського царя. Гадаю, що перші Переяславські статті нікуди не пропали, а далеко заховані Москвою, як і багато чого вони ховають. Наприклад, план визвольного походу в Європу в 1941 році.
14:00
+2
Юрій Хмельниченко був таким собі «тихим миротворцем», який найбільше мріяв… просто піти в монастир і жити за його товстими мурами тихим самітником!.. Як на мене — це тогочасний варіант палкого бажання «просто припинити стріляти». Скінчилося все трагічно: «миротворця» публічно задушили в Кам’янці-Подільському на мосту, а тіло кинули в Смотрич.


На превеликий жаль, таких в нашій трагічній історії і було, і є, багато!

Випадкові Дописи