УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Екзамен з «Історії КПСС»: Ерудиція + Плагіат // «Погляд у минуле…»

Екзамен з «Історії КПСС»: Ерудиція + Плагіат // «Погляд у минуле…»

«Соціал-демократичної свідомості у робітників і не могло бути. Вона могла бути принесена тільки ЗЗОВНІ. На перших порах соціал-демократія існувала без робітничого руху». (В. І. Ульянов (Ленін))



Під час моїх правничих студіювань, на початку 1970-х років, однією із «священних» дисциплін, яку довелося вивчати, була «Історія КПСС».

Хоча, як я вже писав у спогадах, ще під час служби в армії я прийняв рішення не вступати в комуністичну партію [1], але відмовитися від вивчення її історії я не міг (і не бажав) з двох причин. Перша причина була системною – відмова від вивчення «Історії КПСС» автоматично тягнула за собою відрахування з учбового закладу з наступними оргвисновками з боку Комітету державної безпеки УРСР. Друга причина була інтелектуальною – необхідність знань про пануючу в Системі ідеологію, з метою вироблення адекватної поведінки в реаліях радянської ідеології і радянського способу життя. Мене, як інтелектуала, не влаштовувала позиція агресивного невігласа – «я цю книгу не читав, але глибоко обурений її змістом».

Тому я добросовісно читав і конспектував не тільки основну літературу за програмою курсу, але і додаткові джерела, посилання на які я знаходив.

Варто згадати, що на вулиці Лєніна (нині вул. Богдана Хмельницького) був чудовий букіністичний магазин «Академкнига», у якому за доступними цінами можна було купити багато цікавої літератури. Наприклад, я за 5 рублів придбав унікальне видання 1800-х років «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных Российской империи…»–грубезний том великого формату і вагою кілограма на півтора. Там само я придбав тритомне видання судових виступів знаменитого адвоката Плєвако, а також десятимне видання теоретичних робіт і виступів А.Ф. Коні.

Досить багато було і партійної літератури. Там же я якось надибав на повне зібрання творів Сталіна, в якому не вистачало 2-х томів. Якось я приніс на лекцію один із томиків Сталіна… Викладач побачив і попросив почитати. Я великодушно дав йому книжку і він тримав її пару тижнів.

Як водиться, ми писали курсові…

[Щодо технології написання курсових робіт я вже згадував у своїх спогадах, повторюватися не буду.]

Курс «Істории КПСС» читався нам протягом 2-х років і на завершення потрібно було здавати по ньому екзамен.

***

Приходить сесія… Першим екзаменом була теорія держави і права, який я успішно здав на «5». Наступним екзаменом була партійна історія.

Загальна практика була така… Перед екзаменом оцінювалася курсова робота (залік / не залік). Якщо робота схвалена, то слухач допускався до екзамену, якщо ж робота отримувала незадовільну оцінку, то слухач до екзамену не допускався. У цьому випадку потрібно було писати нову курсову, отримувати на неї позитивну оцінку і здавати екзамен, домовляючись по строкам здачі з викладачами. Коротше, мати «хвіст»! Але у нас «хвіст» мав специфічний момент – якщо не здав хоч один екзамен, то вся сесія вважалася незданою і календарний строк сесії (2 – 3 тижні) оплачувався в розмірі 50%!

***

Незадовго до сесії один мій сокурсник був у відрядженні в Ризі і привіз звідти декілька загальних зошитів з красивими палітурками, що візуально вирізнятися від наших, київських. І в таких зошитах ми написали курсові.

Приходимо на екзамен. Розсідаємося в аудиторії, тихо ведемо розмови. Староста групи збирає у нас залікові книжки, кладе на стіл. Чекаємо…Заходить наш викладач і члени екзаменаційної комісії. Староста подає команду: «Товариші офіцери!» Ми встаємо, трійка з нами вітається. Староста знову: «Товариші офіцери!» Ми сідаємо. Наш викладач дістає з великого кулька наші курсові і розкладає по двом стопкам. Одна, велика, – це роботи, які явно отримали «залік»; в другій – чотири чи п’ять зошитів і один з такою, як у мене і сокурсника обкладинкою, це явно «незалік»! Поки я гадаю, моя чи не моя курсова «зарубана», викладач бере перший зошит з маленької стопки і називає прізвище нещасливця. Той підходить до столу, викладач дає йому зошит з курсовою, а староста повертає залікову книжку.

  • Запитання є?
  • Немає.
  • Ви вільні. Тему курсової Вам повідомлять в учбовій частині. До побачення.
  • Дозвольте іти?
  • Так.
  • Єсть!

Поворот через ліве плече і шагом марш на вихід!

Третім звучить моє прізвище! Встаю, підходжу до столу, отримую свою курсову, розкриваю і читаю резюме викладача на останній сторінці: «Робота виконана незадовільно! Відчувається дуже слабке розуміння і використання робіт партійних пропагандистів і творів класиків марксизму-лєнінізму!»

  • Запитання є?
  • Так! Я не згодний з оцінкою моєї роботи, оскільки все, що викладено на більш ніж 80-ти сторінках моєї курсової списано з робіт партійних пропагандистів і творів класиків марксизму-лєнінізму! Частину цитат я не взяв у лапки і не дав посилань на джерело, тобто, висловлюючись юридичними термінами, здійснив плагіат! В якості доказу можу пред’явити чернетку курсової роботи, в якій я вказував, звідки треба списувати і від яких слів – до яких слів!

В аудиторії наступає мертва тиша!

Голова екзаменаційної комісії, полковник, із зацікавленням мене розглядає…

Викладач зблід і його трохи тіпає…

Я стою по команді «струнко», руки по швам, і ввічливо чекаю, що ж буде далі… Серце шалено калатає, але коліна не тремтять. В горлі сухо.

  • Лейтенант Федько, Ви віддаєте собі звіт у сказаних Вами словах!?
  • Так, повністю віддаю.
  • Чернетка курсової роботи при вас?
  • Так.
  • Давайте.

Чітким кроком іду на своє місце, дістаю із портфеля зошит з чернеткою, повертаюся назад і кладу на стіл. Серце вже не калатає. Приходить розуміння, що нічого страшного не відбудеться. Цей екзамен завершує курс вивчення історії партії. Перездавати мені прийдеться іншому викладачу. Єдиною втратою для мене буде половина зарплати за три календарні тижні сесії! Переживу!

Голова екзаменаційної комісії повільно гортає мій зошит… Я стою по команді «струнко», руки по швах. Нарешті він піднімає очі на мене, в них грає легка посмішка.

  • Я доручаю розібратися в цьому питанні доценту кафедри… (називає прізвище… я не знаю про кого йдеться…)… Завтра о 9-й годині Ви повинні прибути в учбову частину і Вам повідомлять рішення комісії. Вільні!
  • Дозвольте іти?
  • Так.
  • Єсть, товариш полковник!

Староста дає мені залікову книжку.

Покидаю аудиторію. До завтрашнього ранку я вільний. Чим би зайнятися? Вирішую провести вечір з однією із своїх приятельок (я ще був холостяком). Наприклад, сходити з нею в театр, а потім провести її додому і залишитися в неї… Ідея мені подобається! З таксофона телефоную Анюті, запрошую її в театр на балетний спектакль. Вона погоджується. Іду в театральні каси, купую квитки в партері, десь посередині. До речі, в ті часи ціни на театральні квитки були дуже демократичні. Знову телефоную Анюті, повідомляю, що придбав квитки і домовляємося про місце зустрічі. Потім мчуся додому, ще раз голюся, переодягаюся у цивільний костюм, вирушаю на зустріч.

«Спляча красуня» закінчується пізно, десь о 23-й з хвилинами. Додому до Анюти ми добираємося пів на першу.

Серед ночі до мене доходить, що треба вставати о 6-й, бо в учбову частину треба з’явитися у формі. А для цього потрібно заїхати додому, щоб поголитися і переодягтися! Лажа! Але нічого не зробиш!

***

За десять хвилин до дев’ятої стою під дверима учбової частини. На початку 10-ї виходить секретарка і повідомляє, що мене чекають в аудиторії №… Мчу туди, заходжу, сидить комісія, доповідаю по формі… Звертаю увагу, що вигляд у членів комісії доброзичливий. Мого викладача серед них немає.

  • За результатами розгляду Вашої заяви встановлено, що Ваша курсова робота дійсно є нахабним плагіатом. Таким чином, поставити Вам за нею залік і допустити Вас до здачі екзамену ми формально не можемо. В той же час, оскільки викладач (ім’ярек) не виявив Вашого нахабного плагіату, за який Ви заслуговуєте суворого покарання, то ми прийняли колегіальне рішення дозволити Вам здати екзамен на кафедрі історії партії Державного університету ім. Т. Г. Шевченка. В учбовій частині секретар видасть Вам направлення, домовитесь з викладачем і здасте екзамен. Питання є?
  • Ні.
  • Заберіть зошити і Ви вільні.
  • Дозвольте іти?
  • Так.
  • Єсть!

Вже на виході мене доганяє репліка голови комісії: «Я вважаю, що про цей прикрий інцидент не варто нікому розповідати!»

  • Так точно, товариш полковник!

З цієї репліки я зрозумів, що в зарплаті я не втрачу!

***

В учбовій частині я отримав направлення на здачу екзамену, по телефону домовився з викладачем на день і годину, коли я до нього повинен прийти. Він сказав, щоб я взяв з собою курсову.

Приходжу на кафедру… Даю викладачу курсову і залікову книжку… Він погортав мою залікову (за три роки навчання тільки одна «четвірка», всі інші оцінки – «5»!), погортав курсову… Подивився на мене, посміхнувся, і питає: «на «четвірку» і без запитань, згодні?»

  • Згоден!

Ставить мені «4», розписується і повертає залікову і курсову. 

Прощаємося і я вільний, і без «хвоста»!



Посилання:

[1]. Від 40-ка до 43-х (1987-1990): небезпечні роки! // «Погляд у минуле…» // https://svitoch.in.ua/1947-vid-40-ka-do-43-kh-1987...


+3
147
RSS
00:24
+2
Варто згадати, що на вулиці Лєніна (нині вул. Богдана Хмельницького) був чудовий букіністичний магазин «Академкнига», у якому за доступними цінами можна було купити багато цікавої літератури.

Еге ж, знаменита була книгарня!
14:48 (відредаговано)
+3
Так жваво написано. Дякую! А в нас викладав історію КПСС доцент Столяров. На першому курсі в 1964-65 роках. Читав лекції, не відриваючись від зошита. Читав російською. Тупо і не цікаво. Часом не йому ти здавав іспит? Бо я ж вчився в Київському Державному університеті ім. Шевченка. Ти ж теж вчився у Києві, друже? На якому курсі тобі присвоїли ЛЕЙТЕНАНТА?
Я не пам'ятаю прізвище викладача, якому здавав історію партії.
У нас, в КПІ курс "Історія КПРС" читав доцент Скубій. То був полум'яний агітатор і пропагандист. «З папірця» не зчитував ніколи!..
_здивований
Але найприкметнішою деталлю його зовнішності були очі — з яскраво-блакитними, буквально з «волошковими» райдужками. Вони немовби палали навіть вдень!.. Більш ніколи в житті не бачив таких очей ні в кого!..
У Адольф Алоїзовича були яскраво-голубі очі. _соромлюсь _соромлюсь _соромлюсь
Ітіть-колотіть!!!



Таки так… У товариша Скубія «райдужки» були ще яскравішими, але й у товариша Гітлера хоча й не настільки, проте все ж достатньо «волошкові» очі…
_здивований _здивований _здивований
Друже Тимуре, Ви погану фотографію взяли…
Фотки Адольфа Алоїзовича переважно ч/б, кольорову знайти важко. _не_знаю
14:52
+3
На перших чотирьох курсах я мав стипендію 35 руб. З них 1,8 руб відраховувалося за гуртожиток. Друже Володимире, а яку ти мав стипендію?
Людей завжди тягне на заборонене… _соромлюсь

Так і друга Анатолія весь час тягне заглянути, то в моє потаємне, то в мій гаманець… _сміюсь
21:00 (відредаговано)
+3
Я чесно кажу, що не пам'ятаю прізвищ викладачів "Істории КПСС".

Той, що читав нам курс був невиразним, матеріал викладав по конспекту і по книжкам, в яких на потрібних сторінках лежали закладки.

А з тим, котрий поставив мені «4», то я взагалі про історію партії не говорив… Наше спілкування було протягом хвилин 10-15 не більше.
21:39 (відредаговано)
+3
Друже Володимире, ми ж друзі? Коли ти розповідаєш про студентське-курсантське життя, то і я пригадую своє і ділюся по-дружньому з тобою. Ти ж сам розказав, що заледве був не втратив половину оплати. У нас в університеті всяка двійка на сесії (незадовільно) тягла за собою позбавлення стипендії аж до перескладання іспиту. Таке було зі мною лиш раз на літній сесії 3-го курсу. Після подій 22 травня 1967 року біля пам'ятника в час місячної нервотрьопки, коли наді мною висіла загроза виключення з університету я не склав фізхімії професору Товбіну Мойсею Володимировичу. І якби ти запитав мене, якою була в мене стипендія на 5-му курсі? Я б написав, ми ж друзі?
Друже Анатолію, я працював і вчився. Тому у мене була зарплата, а не стипендія.

Випадкові Дописи