УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

«Монархія в Україні» – претенденти на престол і апологети проекту // «Погляд у минуле…»

«Монархія в Україні» – претенденти на престол і апологети проекту // «Погляд у минуле…»

Монархія в Україні...

Пам'ятна записка, підготовлена для Г. Приходько в лютому 1994 г. (з особистого архіву В. Федька).


Конфіденційно!

Пане Григорію!

За Вашим прохання підготував і направляю коротку записку про претендентів на королівський престол в Україні та апологетів монархії в Україні.

За даними з різних пресових джерел на сьогодні в світі існує близько 40 претендентів на український престол. З них найбільш реальних – троє. За кожним стоять старовинне походження, династичні зв'язки, гроші та, природно, прихильники.

Король Олексій II Долгорукий (Олелько II)

Олексій II Долгорукий (Олелько II) народився в Бельгійському Конго (нині Заїр) 4 травня 1948 року в м. Букаву на віллі «Україна». Його батьки – князь Василь д'Анжу і княгиня Ольга-Беата (Беатриса) Долгорукова. Син проживав з ними в Бельгії, потім на запрошення короля Іспанії Хуана-Карлоса переїхав в Мадрид. У 1970 році, за заповітом свого діда князя Михайла Долгорукого був проголошений королем України-Русі і частина монархій світу визнала його. У 1980 році його також визнав уряд Польщі у вигнанні. Претендент на український престол очолює орден св. Лазаря в Єрусалимі, він також генерал-лейтенант Легіону прикордонників при Європейському головному командуванні в м. Галлі (Великобританія).

У 1977 році Олелько II на сторінках іспанської пресі виступив проти брежнєвської Конституції, заявивши: «Про яку конституції може йти мова, коли під гнітом більшовиків в концтаборах і Сибіру гинуть тисячі і тисячі українців, а сам 50-мільйонний народ живе в неволі».

В діаспорі Олелька II підтримує Чиказький 19-й курінь Українського вільного козацтва імені гетьмана Павла Скоропадського (отаман Іван Сарводій), де Олелько II має чин сотника.

В Україні королівській сім'ї належало сім садиб на Київщині, Волині, Житомирщині та в Криму. Повернення їх є однією з п'яти вимог Олелько II до українського уряду і Президента, поряд з вимогами: надати українське громадянство, дозволити жити в Україні, визнати Володарем Русі, перепоховати в Києві Миколу і Марію Долгоруких (свого діда і бабусю)

Князь Андрій Волконський

Наступним претендентом на український престол є молодий француз українського походження князь Андрій Волконський. Він розмовляє на змішаній російсько-українсько-французькій мові з переважанням останньої, любить ходити у вишитій українській сорочці і декларувати любов до України. Андрій Волконський брав активну участь в розробці закону про пільги чорнобильцям, передав в дар університету «Києво-Могилянська Академія» велику особисту бібліотеку. Князь не має великих коштів, але використовує гроші в Україні, щоб завоювати громадську думку. Він розробив проект монархічної Конституції і проголосив себе єдиним українським князем, назвавши всіх інших претендентів російськими претендентами.

Досить тривалий час Андрій Волконський представляв в Парижі Комітет Української Католицької Молоді (КУКМ), відповідно маючи його підтримку, проте після звернення молодих католиків до Олелька II, він втратив будь-яку підтримку в Україні. Його пропагандистські акції не приносять гучного успіху, подарована бібліотека не зробила ректора Києво-Могилянської Академії прихильником монархізму.

Князь Михайло Карачаївський-Вовк

Третій претендент на український престол – теж француз українського походження князь Михайло Карачаївський-Вовк. Це солідний бізнесмен, який володіє майже 50-ю комерційними фірмами по всьому світу. В молоді роки він служив в українському підрозділі Іноземного Легіону. Князь Карачаївський-Вовк заявив про себе в пресі, що він єдиний український князь і повідомив, що на місці його маєтку в Києві побудований готель «Київ». Комерційним представником князя в Україні є фірма «Лелека», через яку претендент зробив спробу купити в Києві 14-поверховий готельний комплекс «Мир».

Михайло Карачаївський-Вовк проживає в Варшаві, де розміщується одна з його фірм, підтримує тісні зв'язки з працівниками українського посольства в Польщі. На прийоми, що влаштовуються посольством, коли запрошуються вищі державні чиновники і дипломати, традиційно запрошують і Карачаївського-Вовка. Через посла князь звертався до Леоніда Кравчука, і той, начебто пообіцяв йому громадянство «за великі заслуги перед Українською державою» (князь працював над проектами поставок іранської нафти в Україну).

Князь Карачаївський-Вовк настільки багатий, що не потребує підтримки будь-яких політичних партій і організацій. У той же час він вирішив заручитися підтримкою єврейської громадськості України, для чого відзначив титулом барона харківського жителя Едуарда Ходоса за те, що той «врятував від знищення синагогу своїми силами, без допомоги держави або Ізраїлю».

***

З інших іменитих спадкоємців значну підтримку могла б мати дочка гетьмана Павла Скоропадського Олена Отт-Скоропадська, проте вона ніколи не займалася політикою, фактично відмовившись від будь-яких прав на український престол.

У Польщі також живуть князі Масальські, однак про них детальна інформація відсутня. Князь Карачаївський-Вовк стверджує, що вони відмовилися від своїх прав на престол в його користь.

Апологети монархії в Україні

У 1988 році в Канаду виїхав релігійний дисидент Йосип Тереля, багаторічний політв'язень, Голова Комітету захисту Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Тереля розгорнув потужну агітацію на підтримку Олексія II Долгорукого (Олелька II), ставши видавати в Канаді журнал «Монархія і Україна» та в Аргентині – журнали «Хрест» і «Назарет», які редагує сам. Він же очолив королівську канцелярію.

Зусиллями Й. Терелі і прихильників в 1989-1990 роках був заснований Український національний патріотичний визвольний фронт (УНПВФ).

У 1989 році в Івано-Франківську було створено Спілку українських монархістів, яку очолює Михайло Луцик – член ОУН, багаторічний в'язень польських і радянських таборів, який займає високе положення в ієрархії ОУН. За деякими свідченнями він є одним з вищих керівників ОУН в Україні. В даний час М. Луцик різко протистоїть Славі Стецько (Голові Проводу ОУН-р).

У 1990 році в Україні також виникла нова політична течія, яка заявила про свій християнський напрямок: «Національно-Християнське Об'єднання Русі-України» і задекларувала:

«… Володар України, Його Королівська Величність Олексій II – нащадок найстаршої аристократичної родини України, яка найсьогодні збережена волею Всевишнього. Його Величність Володар Русі-України походить і кровно пов'язаний із древнім родом Рюриковичів – від імператора і короля Русі Ігоря та по простій лінії від імператора і володаря Русі, Великого Князя, Святого Михайла із Чернігова, Володаря Києва, Короля Галіча й усієї Русі-України. Одночасно з тим, Володар Української Корони є споріднений з другою королівською віткою, а саме – із родом Герцогів д'Анжу по простій лінії від онуки Короля і Володаря Русі-України Ярослава, прозваного Мудрим, Королеви Франції Анни-Ярослави...»

Претендентами на монархічний престол в Україні проголошувалася королівська сім'я: «… Володарка Русі-України Ольга Беата Миколаївна Довгорука, Король Русі-України Олексій II, Королева Русі-України Марія-Анна...», яка проживає в Іспанії.

27 липня 1990 року в Києві був прийнятий Статут і Програма цього об'єднання.

***

Активною пропагандою монархії в Україні стали займатися Василь Барладяну-Бирладник (відомий публіцист, політичний в'язень, співпрацював з самвидавом журналом «Катедра» / редактор Михайло Осадчий, колишній політв'язень /, виїжджав на еміграцію до Канади, проте незабаром повернувся назад в Україну) і Орест Карелін-Романішін (очолював неформальний Комітет із захисту Національних Символів України).

Обидва заявили про своє підданство Його Величності Королю (і їх сім'ї теж) і від Олексія II отримали почесні звання:

  • В. Барладяну – «Його Світлість Князь»;
  • О. Карелін – «Почесний Лицар».

У 1990 році, у Львові, Орест Карелін створив і очолив Союз монархістів України. Він сам, члени його сім'ї та кілька прихильників (всього їх було 12 чоловік, символічно за кількістю апостолів) з виготовленим їм особисто королівським прапором піднялися на Високий Замок у Львові і присягнули на вірність королю Олелько II (Олексію II Долгорукому).

[Фотографії з цієї події я переслав факсом в Іспанію, у резиденцію короля Олелька II і вони були опубліковані в часописі «Монархія і Україна»].

Деякий час під його керівництвом існувала королівська охорона з колишніх бійців УПА. Практично на всіх націоналістичних зборах і публічних акціях у 1989-1993 рр. були присутні прапороносці Кареліна з різними штандартами, виготовленими ним особисто. Його маленька онучка, у військовій формі УПА і з різними прапорами (в залежності від зборів), служить улюбленою моделлю для фотографів і відео-операторів.

Олелька II підтримує Коломийська станиця УПА, яка в 1992 році надала йому звання почесного генерала УПА «за заслуги в розбудові Незалежної Української держави».

[Якщо говорити взагалі про Всеукраїнське Братство УПА, то його ставлення до монархії далеко неоднозначне. У Братстві об’єдналися члени і прихильники практично всіх політичних напрямків ОУН (бандерівці, мельниківці, двійкарі і гетьманці). При цьому одні з них виступають за легалізацію ОУН, інші – за збереження ОУН, як таємного ордена і т.д.]

З 1992 року Олелька II активно підтримує Комітет Української Католицької Молоді (КУКМ), який очолює Володимир Зварич. В даний час КУКМ запросив Олексія II в Україну.

[Нагадую, що деякий час КУКМ стверджував, що з Олексієм II в Україну рухається «світове жидо-масонство», однак потім це «обвинувачення» було знято.]

У січні 1992 р Король Олексій II звернувся з Маніфестом до українського народу...

У 1990 – 1992 рр. зв’язок О. Кареліна з королем Олелько II здійснювався через мій телефакс.

В діаспорі найбільш яскравими пропагандистами монархії в Україні є Йосип Тереля та Петро Рубан.

Йосип Тереля

Й. Тереля дуже багато написав про себе в журналах і книгах, які видає, проте встановити достовірно, що в цих оповіданнях є правдою, а що містифікацією дуже важко. Також достовірно невідомо про джерела фінансування його видавничої діяльності (вся література видається на прекрасному папері, в хорошому поліграфічному виконанні) і хто оплачує перекидання літератури в Україні.

У той же час точно відомо, що вся література (книги «2000» і «2001», «Протоколи учених старшин Сіону»; журнали «Монархія і Україна», «Хрест», «Назарет»; листівки і т.д.) перекидалася в Київ літаком з Канади на адресу спільного українсько-канадського підприємства «Кобза», де пакети (деякі партії досягали до 150 пакетів, тобто стандартних упаковок прийнятих за західними стандартами) отримували представники Комітету Української Католицької Молоді (КУКМ). Далі література розходилася по організаціям правого спрямування. У продажу ця література практично ніколи не з'являлася, за винятком ксероксного «самвидаву».

[Необхідно відзначити одну пікантну обставину: Йосип Тереля – онук Юрка Антонія Терелі, громадянина Чехо-Словаччини, полковника розвідки Генерального Штабу Армії ЧССР, який закінчив в тридцятих роках військове училище в Празі і пропрацював у військовій розвідці 52 роки. Помер 27 листопада 1991 р. і похований в Празі.

Інформацію про це можна прочитати в журналах «Монархiя i Україна» № 2 – стор.102-104 і № 3 – 3-я стор. обкладинки.]

Взимку 1993-94 рр. (незадовго до Нового року) Й. Тереля був в Києві. За свідченням деяких джерел, які мали контакти з ним і його оточенням, Тереля приїжджав до Києва за чужими документами (в кінці 80-х років він був позбавлений радянського громадянства).

Петро Рубан

Петро Рубан був останній раз засуджений за формальною звинуваченням у кримінальному злочині. Справжньою причиною була його участь в Українській Гельсинської Групі (УГГ) та виготовлення подарунка до свята американської незалежності.

Під час горбачовської перебудови його сім'я емігрувала в США. За якихось угод про політичних в'язнів між Президентами США та СРСР Рубан був достроково звільнений і виїхав в США, де мав зустріч з Президентом США Рейганом (фотографію цієї зустрічі Рубан використовує в саморекламі).

Перед від’їздом на еміграцією Рубан вступив в Українську національну партію (УНП) і був призначений Закордонним представником УНП.

В Америці Рубан оселився у Філадельфії і заснував Міжнародну Асоціацію допомоги Кооперативам України (МАДКУ). З питання роботи МАДКУ і розвитку її контактів з Україною Рубан виступав з доповіддю в Конгресі США.

За словами Рубана (як Ви пам’ятаєте, на засіданні Проводу УНП в 1991 році) тому що його сім'я емігрувала раніше, то його дружина потрапила в поле зору ЦРУ (за яким підозрою Рубан не говорив) і відносно її була здійснена провокація (!?) – її спокусив якийсь чоловік (агент ЦРУ), з яким вона підтримувала постійні інтимні стосунки і була вагітна на момент приїзду Рубана в США. Як стверджує Рубан, це було зроблено ЦРУ для того, щоб морально зламати його, завербувати і змусити припинити боротьбу проти «жидо-масонської загрози». Зрада дружини послужила причиною їхнього розлучення.

Це твердження виглядає надуманим, оскільки ЦРУ, за законодавством США, проводить розвідувальні операції за кордонами США. Контррозвідкою в Америці займається ФБР.

Перебуваючи на Заході Рубан відвідав Канаду і Великобританію, де зустрічався з керівництвом українських націоналістичних угруповань – ОУН-р (послідовники Степана Бандери), ОУН-м (послідовники Андрія Мельника), ОУН-з (ОУН-зет, так звані «двійкарі». Це угруповання виникло в результаті розколу ЗЧ ОУН в 1954 р., спровокованого МГБ СРСР. Детальніше про це можна прочитати в Дайджесті преси «КГБ сегодня»: Василь КУК «Роз'яснення до документів, що їх у 1951-1953 роках отримало ЗП УГВР за кордоном від ОУН-УГВР в Україні». випуск IV, стор.29-37. Підготував випуск Володимир Федько, директор «Vita Nova», 1993 р.»).

Практично з усіма угрупованнями Рубан пересварився, почав публічно звинувачувати їх в мафіозності, в зв'язках з ЦРУ, МІ6 і КДБ. Багато хто з керівництва націоналістичних сил діаспори почали висловлювати припущення, що Рубан – провокатор.

Одночасно Рубан входив в Закордонне представництво УГС в США (Надія Світлична та інші). Там він теж пересварився з усіма і, в підсумку, вийшов з УГС.

Практично єдиним, з ким Рубан зберіг дружні та ділові стосунки до цих пір є Й. Тереля. Основні мотиви дружби – монархія в Україні та боротьба з «жидо-масонською загрозою».

В Америці Рубан завів ділові зв'язки з Юрієм Бланаровічем і вони заснували фірму «Компьютеррадіо», яка почала налагоджувати відносини з партнерами в Україні (в даний час у Львові є кілька партнерів «Компьютеррадіо», з якими Бланаровіч працює, поставляючи комп'ютерну техніку. Також Бланаровіч займається поширенням інформації з України по комп'ютерній мережі «Relcom».)

У 1989 році в Києві було створено представництво МАДКУ, першим директором якого став В.Х. Він організував кооператив «Вега», який повинен був, по ідеї, займатися збором інформації про український кооперативний рух (кооперативи, керівники, товари і послуги і т.д.). Для представництва МАДКУ Рубан перекинув в Україну комп'ютер, телефакс, ксерокс, фотоапаратуру. Також передав гроші.

Співпраця Рубана та В.Х. закінчилося скандально – Рубан направив до свого директора бойовиків (з групи «ДІЯ»), які побили В.Х. і забрали оргтехніку.

***

Другим директором МАДКУ в 1990 році, [за Вашою рекомендацією], став Володимир Федько.

***

У 1990 році Рубан висунув проект видання в Україні регіонального журналу «Слов'янський світ», який мав би "… боротися проти жидо-масонської загрози в Україні та споріднених республіках-державах – Росії, Білорусії, Польщі, Чехо-Словаччині...».

Він надіслав мені кілька факсограм, в яких обгрунтовував цю ідею і обіцяв технічну і матеріальну допомогу. За Вашою порадою, пане Григорію, я склав з себе повноваження директора МАДКУ в Києві.

***

Наступним директором МАДКУ був В.І. У 1990 році він був в США, там зустрічався з Рубаном і планував створити в Києві видавниче підприємство. В.І. раніше працював на кафедрі журналістики Київського держуніверситету.

***

У жовтні 1991-го в Київ прилетів Петро Рубан. У нього був радянський загальногромадянський закордонний паспорт.

З собою він привіз до Києва комп'ютерний видавничий комплекс, вартістю в 17 000 доларів США (за словами Петра). Рубан також хвалився, що йому вдалося вивезти модеми, які заборонені до вивозу з США до країн комуністичного табору за рішенням КОКОМ.

В аеропорту його зустріли Ігор Генін, Володимир Федько та Степан Олеськів (син Василя Олеськіва), який на той час перебував в Україні. Користуючись зв’язками Геніна, Рубана поселили в готелі по чужому паспорту. На наступний день В.І. разом з Рубаном перевезли з аеропорту в готель комп'ютерний комплекс (за свідченням В.І. там було два комп'ютера IBM з периферією). В.І. сподівався отримати один з комп’ютерів, однак Рубан відмовився йому передати техніку, оскільки В.І. не хотів брати участь у виданні журналу «Слов'янський світ». За свідченням Іваненко комп'ютерні системи були передані двом невідомим одержувачам.

За свідченням В.І., який був одним з керівників Київської організації Спілки журналістів України, ці особи були з прокомуністичних структур.

Після передачі комп'ютерної техніки Рубан зник з готелю не попрощавшись!

Де він перебував протягом двох наступних місяців встановити не вдалося.

Напередодні президентських виборів Рубан несподівано з'явився в Києві і Ви тоді провели термінове засідання Проводу УНП.

Після засідання, на якому Петро Рубан повідомив про записане ним інтерв’ю, у якому він дискредитував Левка Лук'яненка, В'ячеслава Чорновола, Михайла Гориня та інших видних політв'язнів, я пов’язався телефоном з В’ячеславом Чорноволом і повідомив його про записане Рубаном інтерв’ю [1].

У 1992-93 роках Рубан кілька разів приїжджав в Україну. Є свідчення, що він зустрічався з Р.К. з ДСУ, редактором газети «Нескорена нація» і підтримує з Романом ділові відносини. Цілком можливо, що газета має фінансову підтримку з боку Рубана.

За інформацією В.І., в даний час Рубан разом з компаньйоном єврейської національності створив в Америці підприємство по переробці дорогоцінних і напівкоштовних каменів, які в 1992-93 роках контрабандно вивозилися з Росії через Україну. Для цієї мети Рубан знайшов в Україні кілька фахівців з обробки каміння і вони зараз працюють в США.

У Філадельфії Рубан разом з компаньйоном володіють великим двоповерховим будинком.

В особистому житті Рубан також влаштувався – він живе в цивільному шлюбі з жінкою єврейської національності.

Слава Україні! З повагою, В.Ф.


P.S. для читачів:

Жовтень 1991-го. Друг Степан Олеськів, син друга Василя Олеськіва, і я на площі Жовтневої Революції (нині Майдан Незалежності) за декілька днів до прильоту Петра Рубана в Київ.


Посилання – розшифровки для читачів:

[1]. Голова УНП Григорій Приходько скликав термінове засідання Проводу УНП для отримання від Петра Рубана, закордонного представника УНП, пояснення з приводу його антисемітської діяльності, що дискредитує УНП; проекту видання журналу «Слов'янський світ»; куди і кому Рубан передав комп'ютерну техніку, привезену з-за кордону.

Засідання Проводу проходило в номері готелю на Володимирській, навпроти будинку КДБ (Володимирська, 33) і слідчого ізолятору КДБ.

Виступаючи на засіданні Проводу, на якому були присутні близько 14 осіб, Петро Рубан доводив необхідність випуску журналу і боротьби з «жидо-масонською загрозою», проте категорично відмовився відповідати на питання про нинішніх власників комп’ютерних комплексів. Також він відмовився назвати осіб і організації, які дають гроші на придбання комп'ютерної техніки та видання журналу.

У той же час він заявив, що найближчим часом в Україні будуть перекинуті ще три аналогічних комплекси.

Також Рубан заявив, що по приїзду в Україну він мав зустріч на конспіративній квартирі з одним високопосадовим керівником КДБ УРСР і останній попросив його дати інтерв'ю для телебачення, в якому дискредитувати Левка Лук'яненка, В'ячеслава Чорновола, Михайла Гориня та інших видних політв'язнів.

Рубан дав таке інтерв'ю і свою згоду він мотивував тим, що Україні потрібна монархія, а не президентське правління.

За дорученням Приходька я попередив про майбутнє інтерв'ю В. Чорновола і він, виступаючи в прямому ефірі по телебаченню, заявив, що буде вимагати депутатського розслідування в разі появи даного матеріалу в ефірі. Інтерв'ю з'явилося, проте було в скороченому варіанті і не називалося жодного прізвища.

Після засідання Проводу було оголошено, що Петро Рубан більше не є Закордонним представником УНП.


+1
304
RSS
23:44
+3
У 1992-93 роках Рубан кілька разів приїжджав в Україну. Є свідчення, що він зустрічався з Р.К. з ДСУ, редактором газети «Нескорена нація» і підтримує з Романом ділові відносини. Цілком можливо, що газета має фінансову підтримку з боку Рубана.

Перепрошую, а що це за Роман з «Нескореної нації»?..
_наляканий
Це, часом, не Роман Коваль?..
23:49
+3
Про князя Михайла Карачаївського-Вовка була свого часу публікація в тижневику «Політика і культура (ПіК)», де я працював редактором відділу. Щоправда, не по моєму відділу, а саме по «Політиці», яку редагував Орест Сохар.
_соромлюсь
А ще у нас була публікація (аж з 4-х подач!) про те, що Україну можуть взяти під свою руку сучасні Ґабсбурґи.
12:12 (відредаговано)
+2
На жаль, я передав одному знайомому збирачу преси і «самвидаву» велику підбірку журналів «Монархія і Україна», які мені в ті роки пересилав Петро Рубан. А із збирачем ми розійшлися у поглядах і зараз я і не хочу, і не можу, до нього звертатися.

Тому і не проілюстрував блог.
Блог і так нормально виглядає.
13:32 (відредаговано)
+2
Блог і так нормально виглядає.


В журналі гарні фото Олелько II, Й. Терелі з Папою Римським, Петра Рубана…
Пошук в Інеті не дав нічого!

Планую пошукати на Петрівці, там часто бувають старі журнали.
08:27
+3
Монархії в Україні вже не буде.
Так звідки ж брати аристократію!?

А з хама не вийде пана.
«Якщо пан з панів — то віддасть волів, якщо пан з хамів — не віддасть!» ©
_вибачаюсь
12:26
+2
Додав фотографію і підпис:

Жовтень 1991-го. Друг Степан Олеськів, син друга Василя Олеськіва, і я на площі Жовтневої Революції (нині Майдан Незалежності) за декілька днів до прильоту Петра Рубана в Київ.
13:25
+2
Шановні читачі!

Можливо у когось збереглися журнали «Монархія і Україна».
Відгукніться!

Мої Вайбер і Телеграм є у профілі!
На жаль, не маю… _шкодую Вибачте…
Та я ж без претензій, друже Тимуре! _посмішка

Випадкові Дописи