Існують люди-шанси

Існують люди-шанси

Вони приходять в життя несподівано, без попередження і дуже часто тоді, коли ти не готовий. Як маяк. Як орієнтир. Як стимул.

Вони більше вміють, більше знають, краще відчувають свій зв'язок з Космосом, краще розуміють себе і по-доброму ставляться до світу. Вони входять з тобою в стосунки. Не можна сказати, щоб ти свідомо хотів бути у відносинах з людиною, до чийого рівня не дотягуєш. Швидше, це твій дух, твоя глибинна суть потребує допомоги, в зростанні, в усвідомленні себе і того, що відбувається. І кличе… Того, хто може допомогти.

І людина-шанс приходить. А оскільки іншого механізму у Всесвіті, окрім любові, немає, то між людьми відбувається замикання. І з двох один однозначно перебуватиме рівнем (або навіть не одним) нижче за своїм розвитком, а інший буде старанно тягнути того, кого, як він вважає, любить.

Людина-шанс розуміє інші механізми, бачить реальність глибше і тонше, картина світобудови для неї відкривається повніша і багатогранніша. Людина-шанс знає, що любов — це рівноцінність. Це один рівень. Все інше боляче й болісно. Тому домальовує, довигадує, добудовує те, чого в іншій людині немає. Він хоче уникнути дисбалансу. Йому гостро потрібна людина такого ж рівня, а з тим, на кого випала карта, гармонії не виходить. «Народжений повзати літати не може».

Парадокс в тому, що той, хто закликав допомогу на рівні духу, на рівні особистості цього не пам'ятає. І його ego розпочинає бій. За автономію. За відстоювання цінностей свого рівня — в них комфортніше. За нав'язування цих цінностей тому, хто їх вже переріс — так можна не відчувати свою недосконалість. Можна було злетіти… Зрозуміти про себе багато… Досягти високого… Але старе тримає.

Якби ego так не проявляло активність і не створювало проблеми там, де їх не буває, коли себе чуєш, то людина б зрозуміла — шанси Всесвіт дає рідко. Приходить той, у кого можна вчитися і йти за ним, причому це буде ніжно і з любов'ю. Але не стається. Ego кричить людині: «Ми самі з вусами, нам нічого вашого не треба. А якщо [щось] і потрібно, то [це] скрасити наше існування на тому рівні, де ми є ». І чим більшою є відстань між сходинками, тим сильніше кричить.

Душа, яка допомагає, починає страждати. Її утискають, пресують, вганяють в рамки, в яких вона не просто щасливо, а загалом ніяк існувати не може — це не її рівень і не її середовище. А оскільки ця людина вже добре вміє себе чути, починається внутрішній конфлікт: бути собою або зберігати відносини.

Зберігати відносини — це впасти в глибоку емоційну співзалежність. Одна людина буде постійно утиснута іншою, бо перевершує [іншу] за багатьма параметрами й її опускатимуть на свій рівень, інша — відчуватиме свою ущербність і відіграватиметься за це. Ця людина теж страждає: над нею відбувається насильство — її тягнуть туди, куди їй не потрібно. Важкий, болісний шлях, розвиток якого видно із самого початку.

Тут немає рецептів. Кожен сам складає пазли свого життя і свого духовного розвитку. Але я впевнена, [що] відступ від своєї суті карається (можна і так сказати), перебування в світі з усвідомленням, хто ти і для чого ти, — це щастя і на щастя. Нехай не негайно… Треба тільки почекати трішки довше… душу свого рівня… або душу-шанс, якщо ти до цього готовий.

Лілія Ахремчик

+1
513
RSS
Тягнути вниз завжди легше.
І не кажіть!
19:23
+2
Люди різні за розвитком і за здоров'ям. Творець діє так, щоб поєднувати хворого зі здоровим, а розумного з дурнуватим. Для чого? Таким чином досягається вищий рівень випробування подружньої пари. Ось так.

Випадкові Дописи