Люди як "чорні скрині"

Люди як "чорні скрині"

«Сценарії» замість «очікувань»

Розміщена на Світочі пану днів тому стаття Анатолія Висоти про "ілюзії", що не справдилися, змусила мене викласти в коментарі свій погляд на життя не стільки як на набір очікувань, скільки певний набір «сценаріїв» розвитку ситуації. В принципі, фундаментальне знання про такий підхід дають ще т.зв. Піраміда Універсуму й Число Універсуму: 1х2х2х3х3х3=108

Ідея дуже проста й очевидна: минуле одне-єдине, теперішнє — це вибір одного з двох наявних варіантів («так-ні», «туди-сюди», «ліворуч-праворуч» тощо), майбутнє є поліваріантним. При плануванні майбутнього, як правило, розглядаються 3 (мінімум три!) сценарії. Одна група:

  • мінімалістичний
  • середній
  • максималістичний

Або:

  • короткостроковий
  • середньостроковий
  • довгостроковий

Або:

  • негативний
  • нейтральний
  • позитивний

Мій підхід до майбутнього (виробляти не «очікування», а «сценарії») в принципі позбавляє людину від небезпеки нарватися на "ілюзії" і, відповідно, на розчарування від "ілюзій". Адже мінімальна кількість «сценаріїв» розвитку — 3 (а може бути більше!), тоді як неодмінно реалізується лише 1 (один!!!) з них. Отже, мінімум 2 (а може й більше) нереалізовані сценарії — це не привід для розчарування. Це норма життя!

Що це дає людині? На перший погляд — суцільний головний біль: ти виробляєш мінімум три сценарії на кожен крок, два з них стабільно не справджуються… Жах, та й годі!..

Але насправді тільки такий підхід і сприяє спокійному життю людини. Себто такому, яке не супроводжується постійними розчаруваннями. Особисто я з дитинства привчив себе автоматично прораховувати будь-яку життєву ситуацію на 1-2 кроки наперед, подумки «прописуючи» по 2-3 сценарії на кожен крок. Отже, я завжди маю в голові своєрідний набір з 6-9 сценаріїв. І можу відповідально стверджувати: впіймати мене на непередбачуваному розвитку подій ну дуже важко! Не те щоб зовсім неможливо, але раки важкувато. Та й коли виникає непередбачувана ситуація (а це десь 1% випадків), у моєму мозку негайно починається «написання» тих-таки 6-9 сценаріїв. І щось-таки з цього згодиться...

І головне: це не так вже й складно! Адже насправді ситуації з життя людини нерідко повторюються! Тим паче, можна брати за приклад ситуації з життя інших людей. Отже, абсолютно нових сценаріїв насправді дуже мало, а найчастіше той чи інший сценарій — це «добре призабуте минуле».


Приклади

Ось парочка прикладів з відносно нещодавнього життя — і мого, і нашої країни...

Осінь 2013 року. Свій ліміт лікарняних за рік я вичерпав, перша операція на нозі зроблена, попереду ще дві. Й раптом мою штатну посаду головного редактора… ліквідують! Бо інакше звільнити мене з роботи було неможливо. І в розпал революції я опиняюсь фактично «на вулиці» без вихідних виплат і з незрозумілими перспективами щодо стану ніг. Чи втратив я якісь ілюзії при цьому? Якщо чесно — ні. Адже мої відносини з шеф-редактором (який і наказав директорові ліквідувати мою посаду) останні два роки стабільно погіршувалися, при цьому він почав систематично не дотримувати даних мені обіцянок. Тому я передбачав 3 сценарії:

  1. наді мною зглянуться й якимсь чином залишать на утриманні при редакції;
  2. мене звільнять із солідною вихідною виплатою;
  3. мене викинуть на вулицю без жодної вихідної виплати.

Здійснився найгірший сценарій — ну то й що?! Я ж був готовий до нього… Тим паче, у мене були готові по 3 сценарії на ще один крок наперед — чим займатися надалі! Зокрема, для найгіршого сценарію («мене викинуть на вулицю без жодної вихідної виплати») у мене були заготовлені 2 наступні варіанти:

  1. я буду «халтурити» на інвалідному ліжку й писатиму більше художньої прози;
  2. я не зможу «халтурити» й переключуся тільки на літературну творчість.

Доки міг, я «халтурив» журналістикою. Коли вдається зараз, принагідно «халтурю» перекладами (художніми), але майже весь час займаюся літературою. Отже, тут були послідовно реалізовані сценарії №3.1 і №3.2.

Розбором інших сценаріїв (хоча вони були і є на майбутнє) я вас не навантажувати не стану. Краще перейду до прикладу з нещодавнього життя України — до Надії Савченко. Які були варіанти розвтку ситуації, доки вона перебувала в російському полоні під судом?

  1. Савченко помре.
  2. Савченко сяде в Росії надовго.
  3. Савченко повернуть в Україну.

Наступний крок розвитку для сценарію №1:

  1. Мертва Савченко стає «новітньою святою», "іконою" для українців.
  2. Про померлу Савченко поступово забувають.
  3. Про померлу Савченко швидко забувають.

Наступний крок розвитку для сценарію №2:

  1. Жива Савченко стає «новітньою святою», "іконою" для українців.
  2. Про живу Савченко поступово забувають.
  3. Про живу Савченко швидко забувають.

Наступний крок розвитку для сценарію №3:

  1. Савченко відійде від політики й житиме тихим життям.
  2. Савченко поведе за собою українців до нових перемог.
  3. Савченко скурвиться.

Тут я виділив напівжитним той сценарій на 2 кроки, який був реалізований насправді. А що можна побачити, аналізуючи всі 9 сценаріїв для обох кроків? По-перше, для основних сценаріїв №1 («Савченко помре») і №2 («Савченко сяде в Росії надовго») наступні кроки практично збігаються і зводяться до таких трьох варіантів:

  1. Мертва чи жива Савченко стає «новітньою святою», "іконою" для українців.
  2. Про померлу чи живу Савченко поступово забувають.
  3. Про померлу чи живу Савченко швидко забувають.

Таким чином, через два кроки реально маємо вже не 9, а лише 6 сценаріїв. А тепер найголовніше: якщо є такий сценарій, за яким Савченко відпускають в Україну й вона скурвиться — чи можна відчувати «розчарування від ілюзій», коли справдився саме такий сценарій?! Навряд чи так! Адже такий варіант передбачався заздалегідь — отже, розчарування бути не може. Можна лише пожаліти цю дурепу, яка не реалізувала шанс, наданий їй самою долею. І не більше. Бо відповідальність за це лежить не на нас, а на самій Савченко! Ми ж такий варіант передбачали… хоча б зважаючи на відео, на якому зафіксована її поведінка під час Євромайдану і на деякі відомості про свавільну поведінку «Пулі» (яка, як відомо, дурепа) в т.зв. АТО, що ширилися принаймні волонтерськими колами.

Сподіваюсь, із сказаного переваги «сценарного» погляду на життя (передбачуваність, заспокоєння) стають очевидними. Насамкінець додам, що великий український філософ Григорій Сковорода також сповідував подібні погляди:

В принципі, тут йдеться про два сценарії життя: прагни найкращого, тоді середнього точно досягнеш.


Чужа душа — «чорна скриня»

Але… тут виникає певне «але»: людина — це надто складна система (в сенсі характеру, сукупності емоцій і прагнень тощо), щоб розібратися в ній достеменно. До того ж, на детальне вивчення людини треба витратити забагато сил і часу. Як-то кажуть, «пуд солі разом з'їсти». З першим-ліпшим ти цього не зробиш — та й чи потрібно воно тобі?! А якщо навіть йдеться про знайому людину, то кожен полюбляє начепити на себе ту чи іншу машкару! Спробуй-но прочитай під нею справжні властивості душі… І останнє: іноді людина здатна брехати навіть сама собі! Або не має мужності зазирнути в потаємні глибини власної душі. Тоді починається самомилування, самозвеличення тощо.

Як тут бути, я зрозумів ще в школі, ознайомившись із теорією «чорної скрині». Зазвичай малюють її лінійну модель:

Хоча мені більше подобається розширена, двовимірна:

Принаймні тут є очевидним, що керівні сигнали бувають двох типів:

  • такими, які залежать від тебе;
  • такими, які від тебе не залежать (вони залежать або від інших людей, або від природних умов).

Ця модель настільки сподобалась мені, що я почав розглядати всіх людей (із собою включно), до певної міри, як своєрідні живі «чорні скрині». Повертаючись до прикладу з Надією Савченко, зазначу наступне. Мені не надто важливо чому саме вона швидко скурвилася: чи тому, що все від початку було так сплановано Путіним, чи нашим «рідним» СБУ, чи вона отака гнила курва від природи, чи на неї вплинуло голодування, чи мама попросила її забезпечити родину «земелькою» тощо. Розумувати над усім цим означає закопуватися вглиб «чорної скрині» — а цього не потрібно робити в принципі! Головне в іншому: «чорна скриня» під назвою «Надія Савченко» видала сигнал «Савченко скурвилась» — один з шести можливих. Ну що ж — це її вибір, її відповідальність! А я тут до чого?! Яким трибом я особисто впливав саме на такий її вибір?! Я лише разом з усіма іншими українцями подавав «керівний сигнал» зовсім іншого змісту — «Савченко поведе за собою українців до нових перемог»… Ну, вона не схотіла. А чому так сталося? Чи то Путін, чи наше СБУ, чи щось інше вплинуло на її вибір?! Це вже не моє діло. Мої можливості впливу були мінімальними, я ними скористався, а більш нічого від мене не залежить.

Тепер ще про один момент: наскільки й коли глибоко розбиратися в інших людях?! Адже було б дивно, якби виключно всі люди (з тобою самим за компанію) являли собою стовідсотково «чорні скрині»! Тут класифікація приблизно наступна:

Як бачите, з цієї схеми випливає, що розбиратися з внутрішніми порухами душі Надії Савченко (які навіть в коло моїх випадкових знайомих не входить) мені зовсім не обов'язково! Натомість якщо ти їдеш в громадському транспорті, а до тебе збоку притискається випадкова людина — тут вже бажано на 20-30% миттєво прорахувати бодай такі сценарії:
  1. людина просто втомлена (чи сп'яніла) й засинає на ходу;
  2. з тобою заграють і намагаються познайомитись;
  3. людині зле;
  4. це кишеньковий злодій, який «полює» на твій гаманець.

Якщо це не випадкові знайомі, а однодумці, колеги чи просто якісь родичі, то їхні «чорні скрині» бажано розкопати вже на 40-50%. Чим важливішою є спільна справа чи спорідненість душ, тим глибше треба закопуватися. В ідеалі, між найкращими друзями, а також між чоловіком і дружиною відкритість «чорних скриньок» має сягати 90-95%.

Чому не 100%?! З двох причин:

  • на 100% людина не знає навіть саму себе;
  • якщо «чорну скриньку» іншої людини відкрити на 100%, то в нй не залишиться жодної родзинки, й інтерес до союзу з такою людиною (чи то до дружби, чи до подружнього життя) буде втрачено (пригадайте сентенцію героя «Летючої Миші» про те, що його дружина — це немовби багаторазово перечитана книга, в якій відома кожна сторінка).

Можу лише підтвердити на власному досвіді: хоч скільки я пояснював мотивацію тих чи інших власних вчинків моїй коханій дружині, хоч як детально, покроково не розбирав з нею найрізноманітніші ситуації — все одно вона не може передбачити близько 5% моїх вчинків! Ми прожили разом вже 32 роки — отже, якщо я для неї й досі на 5% лишаюся «чорною скринькою», натоптаною сюрпризами, то де гарантія, що надалі цей відсоток зменшиться?! Немає такої гарантії...

З іншого боку, я точно знаю, що наші релігійні переконання не збігаються. Тому щойно питання стає руба, я сам намагаюся «закруглити» ситуацію, аби зайвий раз кохана не нервувала. Отже, 95% відкритості має вистачити.

Якщо скористатися наведеною схемою, то стає очевидним:

  • «червона зона» — зона взаємної відкритості чужих «чорних скриньок» має зростати в міру соціального зближення людей, це зона «спільного планування»;
  • «білі зони» — зони взаємної закритості чужих «чорних скриньок» має навпаки зменшуватися в міру соціального зближення людей, це зона «сценарного прогнозування» без занурення в чужу мотивацію.
+2
469
RSS
02:49
+1
Така гарна стаття і так дохідливо в ній пояснено СЦЕНАРНИЙ підхід в житті людини. Дякую, друже Тимуре, за роз'яснення. Насправді людина ДОРОСЛА РОЗУМОМ так і діє. А тепер запитаємо, чи всі люди планують своє життя? Скільки людей із сотні пишуть ЩОДЕННИК — найпростіший спосіб планування? Гадаю, що хочби 1 із 100. Те, Тимуре, як ти плануєш своє життя, називається мудрістю. Це зараз я вже здатний чогось навчити своїх онуків. Я подивився на електромобіль з точки зору ефективності. Вияснилося, що на подолання однакової відстані автомобіль і електромобіль витрачають приблизно одне число відповідно літрів бензину і кіловат-годин. Десь по 10 на 100 км дороги. Далі я порівняв ціни: 0,05 за 1 квт.г і 1 долар США за 1 л бензину. ЕФЕКТИВНІСТЬ ізди електромобілем в Україні близька до 20! То це вже не ШИЛО З МІШКА, а справжні ВИЛА! У США 1 л бензину коштує 10 центів, а 1 квт.г коштує 5 центів. Навіть там їздити на електромобілях удвічі вигідніше аніж на бензинових авто (!!). А тепер скажи, чому про це не говорять ЗМІ?
А тепер скажи, чому про це не говорять ЗМІ?

А якого дідька ЗМІ про це говоритимуть?! Хіба у нас в Україні є авторитетні й водночас незалежні ЗМІ? Змушений нагадати тобі, як загалом влаштована система влади в Україні й які трансформації вона пережила за останні роки:

Це дуже коротко: маємо в Україні (за моїм персональним визначенням) адміністративно-бюрократичний недокапіталізм. Отже, всі більш-менш авторитетні ЗМІ перебувають під контролем того чи іншого олігарха. Зверни увагу: на цій схемі олігархи не зникають ніколи (!!!) — навіть під час Євромайдану, в якому олігархи (оті самі «верхи») брали активну участь, вони ж і прийшли до влади після Євромайдану. Вони ж і організували «український термідор» (себто, олігархічну контрреволюцію, що триває зараз).
Більш-менш авторитетні українські ЗМІ контролюються нашими олігархами. Отже, працюють в інтересах олігархів. Отже, не є засобами масової інформації в прямому значенні цього слова! Бо вони інформують читача лише про те, що вигідно конкретному олігарху, який контролює конкретне мас-медіа.
А вільні ЗМІ, не підконтрольні олігархам, перебувають на маргінесі. Вони можуть писати, про що завгодно — але їх ніхто не почує!!!

Тепер переформулюю твоє запитання: яким українським олігархам вигідно, щоб підконтрольні їм ЗМІ повідомили народ про економічні розрахунки Анатолія Висоти?! Поставити питання таким чином — це єдиний можливий спосіб відшукати відповідь.
Нагадую тобі про існування «РосУкрЕнерго» (РУЕ). З українського боку там фігурує Фірташ, з російського — Могілєвіч, Медведєв і Путін. Приблизно таким чином скрізь і всюди:

  1. український олігархат тісно переплетений з російським;

  2. український олігархат так чи інакше зав'язаний на паливно-енергетичний комплекс (або безпосередньо на нафту, газ і вугілля, або опосередковано — як металурги на газ та вугілля, хіміки на всі вуглеводні та ін.).


Звідси простий висновок: українські ЗМІ, підконтрольні українським олігархам, виконують поставлене ними завдання — всіляко пропагувати нафту й нафтопродукти, газ та вугілля в якості споживаних енергоносіїв.
Розшифровую: українські ЗМІ не стануть пропагувати твого відкриття — бо воно йде врозріз з інтересами українських олігархів, які збагачуються на тому, що пересічні українці купують якомога більше дорогої нафти і нафтопродуктів, газу, вугілля та ін. енергоносіїв!!!
Максимум, що ти можеш зробити — написати про це на Світочі. Але нехай вибачить мене наш шановний модератор — скільки людей читають Світоч?! Жменька!!! Тому Світоч незалежний. Але він не є розкрученим авторитетним сайтом…
P.S. Аби ти не думав, що таке моє розуміння Євромайдану є новітнім, пошлюсь на власну статтю в «Главкомі» — "Євромайдан. Такого в сучасній Україні ще не було". Подивись наведені там схеми. Зокрема, на схемі №3:

— у мене чітко прописані «проєвропейські олігархи» поруч з «непартійним Євромайданом». Це й були двигуни Єврореволюції! Проєвропейські олігархи не хотіли узурпації влади Януковичем та побудови «вертикалі» з ним на чолі за російським взірцем. Тому вони й підтримали Євромайдан. І тепер є при владі та влаштовують контрреволюцію.
Але вони тісно зав'язані на ПЕК в нинішньому архаїчному вигляді!!! Задля збагачення вони зацікавлені в тому, щоб продавати народові дорогі нафту, нафтопродукти, газ і вугілля. Тому їхні ЗМІ пропагують те, що вигідно їхнім господарям-олігархам.
А пропагувати дешеві електромобілі їм не вигідно.

Випадкові Дописи