Сочевична юшка

Як завжди на Світочі, у нас із Анатолієм Висотою виник диспут щодо можливості або ж неможливості перекладання Святого Письма іншими мовами. Тому я спробую на одному крихітному прикладі (біблійної історії з сочевичною юшкою) продемонструвати, наскільки непростою штукенцією насправді є Тора. Отже, для початку — розлога наскрізна (заради уникнення звинувачень у висмикуванні з контексту) цитата за українським перекладом Біблії від Івана Огієнка:

27. І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів.
28. І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.
29. І зварив був Яків їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.
30. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом.
31. А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство.
32. І промовив Ісав: Ось я умираю, то нащо ж мені оте перворідство?
33. А Яків сказав: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
34. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.
(Бут., 25:27-34)

Що можна зрозуміти з буквального (як я кажу — «лобового») прочитання цієї історії? Приблизно наступне...

Були собі два рідних брата, які конкурували між собою за любов свого батька Ісака. Останній любив старшого Ісава-мисливця, тоді як Ісакова дружина Ревека більше любила молодшого Якова-землеробця. Одного разу прийшов Ісав з полювання втомленим і попросив брата Якова нагодувати його. А той йому й «викотив» раптом «ціну питання»: а продай-но мені своє первородство, братику! Ну, з голодухи чого не зробиш… Погодився Ісав і за тарілку сочевичної юшки таки продав своє право первородства.

Все, кінець історії! Головні висновки, які зазвичай роблять з «лобового» (поверхневого) прочитання цієї історії, є наступними:

1. в ній у зашифрованій формі описана епічна історична перемога осідлих землеробців (втілення — Яков) над кочовиками-мисливцями (втілення — Ісав);
2. Яков — хитрючий підступний єврей, справжній негідник;
3. Ісав — простодушний наївний кочовик-степовик, якого піддурили рідний братик і рідна матір.

Але повторюю: це лише «лобове» (поверхневе) прочитання! У тих, хто бодай трохи знайомий з єврейською традицією, від цієї історії очі вже на лоба лізуть! Втім, ми ж домовилися, що ми — неєврейська аудиторія, яка абсолютно не знайома з єврейською традицією… І читаємо ми не оригінальну Тору, а переклад Івана Огієнка українською мовою. Хоча могли би задля цікавості почитати, наприклад, "єврейський" (себто, для російськомовних євреїв) переклад Тори — це тижневий розділ Толдот — я не цитую його лише тому, що на Світочі апріорі бажано цитувати все українською мовою. А спеціального перекладу Тори українською мовою євреї не робили...

Головна перевага даного фрагменту Святого Письма (навіть в перекладі) полягає в тому, що «лобове» прочитання Тори (тим паче, її перекладу іншою мовою) дає лише поверхневе, приблизне розуміння тексту. Насправді ж в ній розкидані своєрідні зачіпки, «гачечки», натяки на більш глибокий сенс — т.зв. «ремези». Цей стан справ відображений в системі

• пшат — пряме значення;
• ремез — натяк, алегорія;
• драш — метафора;
• сод — потаємний, містичний сенс.

Біда перекладів Тори зокрема і Біблії загалом в тому, що всі натяки-ремези, як правило, втрачаються, оскільки текст священний, тож перекладачі й перекладають його прямо, «в лоб». Але перевага історії про сочевичну юшку в тому, що тут натяк-ремез настільки прямий і кричущий (буквально «лобовий»), що він зберігся і в українському (та й в російському також) перекладі:

30. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом.

Отже, головний ремез-натяк на істинний сенс цього фрагменту зашифрований в словах «отим червоним, червоним отим». І підтверджується другим ім'ям (прізвиськом) Ісава — Едом. Приголосні літери в імені Едом ті самі що і в імені Адам. Отаннього Бог, як відомо, зліпив "із землі", точніше — з червоної глини. На давньоєврейській червоний(-а) — «адом(-а)». І кров (яка теж червона) — "дам". А земний (!) рай називався — Едем. Не дивно, що Ісава після цієї історії нарекли другим іменем (швидше, прізвиськом) «Едом» — адже корінь "д-м" в давньоєврейській вказує на відношення до чогось червоного.

То чому, все ж таки, головний ремез — в кольорі сочевичної юшки?! «Отого червоного, червоного отого»!!!

Подивіться лише на фото реальної сочевичної юшки і скажіть чесно, чи можна її назвати червоною?!

Якщо можна, то з величезною натяжкою! Звісно, зараз до сочевичної юшки в процесі приготування можна додати помідори або томатний сік чи пасту, тоді вона таки вийде червоною… Але помідори були завезені в Старий Світ лише в епоху великих географічних відкриттів — себто, апріорі після 1492 року. Тому класична сочевична юшка готується без помідорів. Тому вона може бути коричневою, брунатною, бежевою… якою завгодно, тільки не червоною.

На давньоєврейській «коричневий», «брунатний» колір пишеться й вимовляється по-іншому: "хум". Для прямих свідків історії з сочевичною юшкою різниця була настільки очевидною, що коли Ісав назвав сочевичну юшку «диким» словосполученням «оте червоне», за ним негайно закріпилося друге ім'я (прізвисько) — Едом.

Отже, чіпляємося за цей ремез-натяк. А що він нам дає реально?! Приходить «з поля» втомлений чоловік і називає брунатну юшку «червоною» — чому?! Єврейські мудреці пояснюють: тому що в той день в очах Ісава все почервоніло від пролитої ним «в полі» крові… бо він був не зовсім мисливцем, але лиходієм і вбивцею, який промишляв пограбуваннями.

Повертаємося на початок процитованого фрагменту: "...став Ісав… чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів". Ось вона, вада перекладу! «Мирний» Яків сидить «в наметах», а «в полі» полює (на кого — на звірів?!) Ісав. Очевидно, не мирний… А що, хіба ж мисливці — люди обов'язково не мирні?! Якась дивина… Згадайте героя Джеймса Фенімора Купера: слідопит Натаніель Пампо, лагідна й мирна людина. Хоча мисливець дуже навіть вправний. Тим не менш, Ісав явно «не мирний» мисливець! Тому й почервоніло у нього в очах в той день, коли побачив він сочевичну юшку…

До речі, а що це за страва?! Тут доходимо до необхідності трохи заглибитися в єврейську традицію: сочевична юшка — одна із традиційних страв… поминального застілля!!! Як і яйця. Бо і сочевиця, і яйця — гладенькі та круглі. З одного боку, вони символізують «жалобу як колесо, що котиться світом і рано чи пізно зачепить кожного» (порівняйте з індуїстським «колесом Сансари»). З іншого боку, у сочевиці та яєць «немає рота» — так само людина, яка перебуває в жалобі, протягом трьох днів «не має рота», бо не відповідає нікому на привітання й загалом мовчить та оплакує покійника. Насамкінець, ковтати дрібну округлу сочевицю легко, а оскільки у того, хто перебуває в жалобі, є потяг заплакати — у нього менша ймовірність вдавитися, коли він їсть саме таку страву, як юшка із сочевиці.

А що ж за жалоба була в той день?! Помер Аврам, батько Ісака, дід Ісава та Якова. І доки Ісав ходив «у полі» (й доходився до того, що від пролитої крові у нього почервоніло в очах), домосід Яков зварив знамениту сочевичну юшку — себто, приготував для свого батька Ісака першу поминальну страву, коли Ісак перебував у скорботі й жалобі за своїм батьком Аврамом. Як тут раптом заявився Ісав, який досхочу натішився зі своїми знаряддями вбивства, і заявив: агов, подай-но мені отого червоного, червоного отого. І вказав на брунатну сочевичну юшку…

Ще раз пояснюю: вбивця Ісав зажадав поминальної страви, що призначалася не йому, а його батькові Ісаку!!! І знов вада перекладу:

• "Нагодуй мене отим червоним" — переклад Івана Огієнка;

• "Дай же мне глотнуть от этого красного" — російський "єврейський" переклад.

Український переклад підозр не викликає, хоча російський "єврейський" переклад вказує на явну пасивність Ісава. В оригіналі Тори замість «дай ковтнути» вживається слово, яке застосовується і при «суботньому» годуванні домашніх верблюдів: в суботу забороняється насильно «впихувати» верблюду в рота їжу, можна лише «дати ковтнути» її, вклавши в губи. Таким чином, Ісав фактично попросив, щоби брат Яков… годував його, вливаючи йому сочевичну юшку до рота!!!

Слухайте, а чи не зашкалив у нього «борзометр»?! Здається, таки зашкалив...

Чи він був «змучений»?! Адже написано: "...і змучений був"! Змучений настільки, що сам Ісав простогнав: «Ось я умираю»!.. Та от дивина: варто було брату Якову ложка за ложкою влити «стомленому» вбивці до рота сочевичну юшку (жалобну страву, не йому призначену), як цей «помираючий» зробив — що?! Абсолютно точно: «А той з'їв, і випив, і встав та й пішов». Нагло вициганив своє, все випив і з'їв, і знов пішов кудись «у поле» у своїх справах. А ви сидіть і оплакуйте далі діда Аврама...

Отже, зачепившись за натяк-ремез "оте червоне, червоне оте", ми дійшли до драшу-метафори: Ісав аж ніяк не простодушний наївний кочовик-степовик, якого піддурили рідний братик і рідна матір — навпаки, це жорстокий цинічний негідник (як сказав би відомий український політик — «скотиняка»), який домагається свого у будь-який спосіб і якому глибоко плювати на всі традиції. Та й на святість теж плювати.

Тож і не дивно, що він залюбки віддає братові первородство: бо це моральна цінність, а не сочевична юшка, якою можна наситити власне черево! Навіщо Ісаву якесь там первородство, що він з ним робитиме?! Та пішло воно попід три чорти, як і сімейна жалоба за дідом Аврамом, і спеціальна поминальна страва, призначена батькові, а не Ісаву… Ну, припустимо, сочевичну юшку він висьорбав (причому примусив брата нагодувати себе!). А первородство?.. Якщо Яков захотів — нехай забирає цей непотріб!!!

От ми й дісталися до найглибшого — містичного сенсу даного фрагменту: первородство дісталося Якову, хоча він вважався молодшим від Ісава, який з'явився на світ буквально на пару хвилин раніше! А все тому, що Яков був достойний первородства (поважав традиції, піклувався про батьків, був мирною людиною). Тоді як Ісаву на первородство було глибоко плювати — тому він і втратив це високе право...

А загалом-то, сюжет «перший у підсумку програє, поступаючись другому», дуже розповсюджений в Біблії — і це ще один містичний сенс даного фрагменту...

Таким чином, із врахуванням всього сказаного висновки з прочитаного стають просто-таки протилежними:

1. в цьому фрагменті Тори наочно показана недостойна поведінка одного сина в контрасті з достойною поведінкою іншого;
2. Яков — турботливий син, який піклується про батьків, дотримується традицій, прагне творити добро;
3. Ісав — цинічний наглий покидьок, котрий домагається свого у будь-який спосіб і якому глибоко байдужі мораль та традиції.