До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Сочевична юшка

Сочевична юшка

Як завжди на Світочі, у нас із Анатолієм Висотою виник диспут щодо можливості або ж неможливості перекладання Святого Письма іншими мовами. Тому я спробую на одному крихітному прикладі (біблійної історії з сочевичною юшкою) продемонструвати, наскільки непростою штукенцією насправді є Тора. Отже, для початку — розлога наскрізна (заради уникнення звинувачень у висмикуванні з контексту) цитата за українським перекладом Біблії від Івана Огієнка:

27. І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів.
28. І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.
29. І зварив був Яків їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.
30. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом.
31. А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство.
32. І промовив Ісав: Ось я умираю, то нащо ж мені оте перворідство?
33. А Яків сказав: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
34. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.

(Бут., 25:27-34)

Що можна зрозуміти з буквального (як я кажу — «лобового») прочитання цієї історії? Приблизно наступне...

Були собі два рідних брата, які конкурували між собою за любов свого батька Ісака. Останній любив старшого Ісава-мисливця, тоді як Ісакова дружина Ревека більше любила молодшого Якова-землеробця. Одного разу прийшов Ісав з полювання втомленим і попросив брата Якова нагодувати його. А той йому й «викотив» раптом «ціну питання»: а продай-но мені своє первородство, братику! Ну, з голодухи чого не зробиш… Погодився Ісав і за тарілку сочевичної юшки таки продав своє право первородства.

Все, кінець історії! Головні висновки, які зазвичай роблять з «лобового» (поверхневого) прочитання цієї історії, є наступними:

  1. в ній у зашифрованій формі описана епічна історична перемога осідлих землеробців (втілення — Яков) над кочовиками-мисливцями (втілення — Ісав);
  2. Яков — хитрючий підступний єврей, справжній негідник;
  3. Ісав — простодушний наївний кочовик-степовик, якого піддурили рідний братик і рідна матір.

Але повторюю: це лише «лобове» (поверхневе) прочитання! У тих, хто бодай трохи знайомий з єврейською традицією, від цієї історії очі вже на лоба лізуть! Втім, ми ж домовилися, що ми — неєврейська аудиторія, яка абсолютно не знайома з єврейською традицією… І читаємо ми не оригінальну Тору, а переклад Івана Огієнка українською мовою. Хоча могли би задля цікавості почитати, наприклад, "єврейський" (себто, для російськомовних євреїв) переклад Тори — це тижневий розділ Толдот — я не цитую його лише тому, що на Світочі апріорі бажано цитувати все українською мовою. А спеціального перекладу Тори українською мовою євреї не робили...

Головна перевага даного фрагменту Святого Письма (навіть в перекладі) полягає в тому, що «лобове» прочитання Тори (тим паче, її перекладу іншою мовою) дає лише поверхневе, приблизне розуміння тексту. Насправді ж в ній розкидані своєрідні зачіпки, «гачечки», натяки на більш глибокий сенс — т.зв. «ремези». Цей стан справ відображений в системі

ПаРДеС:
  • пшат — пряме значення;
  • ремез — натяк, алегорія;
  • драш — метафора;
  • сод — потаємний, містичний сенс.

Біда перекладів Тори зокрема і Біблії загалом в тому, що всі натяки-ремези, як правило, втрачаються, оскільки текст священний, тож перекладачі й перекладають його прямо, «в лоб». Але перевага історії про сочевичну юшку в тому, що тут натяк-ремез настільки прямий і кричущий (буквально «лобовий»), що він зберігся і в українському (та й в російському також) перекладі:

30. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом.

Отже, головний ремез-натяк на істинний сенс цього фрагменту зашифрований в словах «отим червоним, червоним отим». І підтверджується другим ім'ям (прізвиськом) Ісава — Едом. Приголосні літери в імені Едом ті самі що і в імені Адам. Отаннього Бог, як відомо, зліпив "із землі", точніше — з червоної глини. На давньоєврейській червоний(-а) — «адом(-а)». І кров (яка теж червона) — "дам". А земний (!) рай називався — Едем. Не дивно, що Ісава після цієї історії нарекли другим іменем (швидше, прізвиськом) «Едом» — адже корінь "д-м" в давньоєврейській вказує на відношення до чогось червоного.

То чому, все ж таки, головний ремез — в кольорі сочевичної юшки?! «Отого червоного, червоного отого»!!!

Подивіться лише на фото реальної сочевичної юшки і скажіть чесно, чи можна її назвати червоною?!

Якщо можна, то з величезною натяжкою! Звісно, зараз до сочевичної юшки в процесі приготування можна додати помідори або томатний сік чи пасту, тоді вона таки вийде червоною… Але помідори були завезені в Старий Світ лише в епоху великих географічних відкриттів — себто, апріорі після 1492 року. Тому класична сочевична юшка готується без помідорів. Тому вона може бути коричневою, брунатною, бежевою… якою завгодно, тільки не червоною.

На давньоєврейській «коричневий», «брунатний» колір пишеться й вимовляється по-іншому: "хум". Для прямих свідків історії з сочевичною юшкою різниця була настільки очевидною, що коли Ісав назвав сочевичну юшку «диким» словосполученням «оте червоне», за ним негайно закріпилося друге ім'я (прізвисько) — Едом.

Отже, чіпляємося за цей ремез-натяк. А що він нам дає реально?! Приходить «з поля» втомлений чоловік і називає брунатну юшку «червоною» — чому?! Єврейські мудреці пояснюють: тому що в той день в очах Ісава все почервоніло від пролитої ним «в полі» крові… бо він був не зовсім мисливцем, але лиходієм і вбивцею, який промишляв пограбуваннями.

Повертаємося на початок процитованого фрагменту: "...став Ісав… чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів". Ось вона, вада перекладу! «Мирний» Яків сидить «в наметах», а «в полі» полює (на кого — на звірів?!) Ісав. Очевидно, не мирний… А що, хіба ж мисливці — люди обов'язково не мирні?! Якась дивина… Згадайте героя Джеймса Фенімора Купера: слідопит Натаніель Пампо, лагідна й мирна людина. Хоча мисливець дуже навіть вправний. Тим не менш, Ісав явно «не мирний» мисливець! Тому й почервоніло у нього в очах в той день, коли побачив він сочевичну юшку…

До речі, а що це за страва?! Тут доходимо до необхідності трохи заглибитися в єврейську традицію: сочевична юшка — одна із традиційних страв… поминального застілля!!! Як і яйця. Бо і сочевиця, і яйця — гладенькі та круглі. З одного боку, вони символізують «жалобу як колесо, що котиться світом і рано чи пізно зачепить кожного» (порівняйте з індуїстським «колесом Сансари»). З іншого боку, у сочевиці та яєць «немає рота» — так само людина, яка перебуває в жалобі, протягом трьох днів «не має рота», бо не відповідає нікому на привітання й загалом мовчить та оплакує покійника. Насамкінець, ковтати дрібну округлу сочевицю легко, а оскільки у того, хто перебуває в жалобі, є потяг заплакати — у нього менша ймовірність вдавитися, коли він їсть саме таку страву, як юшка із сочевиці.

А що ж за жалоба була в той день?! Помер Аврам, батько Ісака, дід Ісава та Якова. І доки Ісав ходив «у полі» (й доходився до того, що від пролитої крові у нього почервоніло в очах), домосід Яков зварив знамениту сочевичну юшку — себто, приготував для свого батька Ісака першу поминальну страву, коли Ісак перебував у скорботі й жалобі за своїм батьком Аврамом. Як тут раптом заявився Ісав, який досхочу натішився зі своїми знаряддями вбивства, і заявив: агов, подай-но мені отого червоного, червоного отого. І вказав на брунатну сочевичну юшку…

Ще раз пояснюю: вбивця Ісав зажадав поминальної страви, що призначалася не йому, а його батькові Ісаку!!! І знов вада перекладу:

  • "Нагодуй мене отим червоним" — переклад Івана Огієнка;
  • "Дай же мне глотнуть от этого красного" — російський "єврейський" переклад.

Український переклад підозр не викликає, хоча російський "єврейський" переклад вказує на явну пасивність Ісава. В оригіналі Тори замість «дай ковтнути» вживається слово, яке застосовується і при «суботньому» годуванні домашніх верблюдів: в суботу забороняється насильно «впихувати» верблюду в рота їжу, можна лише «дати ковтнути» її, вклавши в губи. Таким чином, Ісав фактично попросив, щоби брат Яков… годував його, вливаючи йому сочевичну юшку до рота!!!

Слухайте, а чи не зашкалив у нього «борзометр»?! Здається, таки зашкалив...

Чи він був «змучений»?! Адже написано: "...і змучений був"! Змучений настільки, що сам Ісав простогнав: «Ось я умираю»!.. Та от дивина: варто було брату Якову ложка за ложкою влити «стомленому» вбивці до рота сочевичну юшку (жалобну страву, не йому призначену), як цей «помираючий» зробив — що?! Абсолютно точно: «А той з'їв, і випив, і встав та й пішов». Нагло вициганив своє, все випив і з'їв, і знов пішов кудись «у поле» у своїх справах. А ви сидіть і оплакуйте далі діда Аврама...

Отже, зачепившись за натяк-ремез "оте червоне, червоне оте", ми дійшли до драшу-метафори: Ісав аж ніяк не простодушний наївний кочовик-степовик, якого піддурили рідний братик і рідна матір — навпаки, це жорстокий цинічний негідник (як сказав би відомий український політик — «скотиняка»), який домагається свого у будь-який спосіб і якому глибоко плювати на всі традиції. Та й на святість теж плювати.

Тож і не дивно, що він залюбки віддає братові первородство: бо це моральна цінність, а не сочевична юшка, якою можна наситити власне черево! Навіщо Ісаву якесь там первородство, що він з ним робитиме?! Та пішло воно попід три чорти, як і сімейна жалоба за дідом Аврамом, і спеціальна поминальна страва, призначена батькові, а не Ісаву… Ну, припустимо, сочевичну юшку він висьорбав (причому примусив брата нагодувати себе!). А первородство?.. Якщо Яков захотів — нехай забирає цей непотріб!!!

От ми й дісталися до найглибшого — містичного сенсу даного фрагменту: первородство дісталося Якову, хоча він вважався молодшим від Ісава, який з'явився на світ буквально на пару хвилин раніше! А все тому, що Яков був достойний первородства (поважав традиції, піклувався про батьків, був мирною людиною). Тоді як Ісаву на первородство було глибоко плювати — тому він і втратив це високе право...

А загалом-то, сюжет «перший у підсумку програє, поступаючись другому», дуже розповсюджений в Біблії — і це ще один містичний сенс даного фрагменту...

Таким чином, із врахуванням всього сказаного висновки з прочитаного стають просто-таки протилежними:

  1. в цьому фрагменті Тори наочно показана недостойна поведінка одного сина в контрасті з достойною поведінкою іншого;
  2. Яков — турботливий син, який піклується про батьків, дотримується традицій, прагне творити добро;
  3. Ісав — цинічний наглий покидьок, котрий домагається свого у будь-який спосіб і якому глибоко байдужі мораль та традиції.
+2
619
RSS
В оригіналі Тори замість «дай ковтнути» вживається слово, яке застосовується і при «суботньому» годуванні домашніх верблюдів: в суботу забороняється насильно «впихувати» верблюду в рота їжу, можна лише «дати ковтнути» її, вклавши в губи.

Для чого верблююда годувати насильно? Чи в суботу чи в будень? Він же може сам їсти. Це ж не гуска, яку силоміць відгодовують, щоб печінка велика була.
Точно не знаю. Мабуть, насильно годували верблюдів караванники перед дорогою, щоб у дорозі не гаяти дорогоцінний час. Але це вже моє припущення…
За посиланням на розділ Толдот книги Берейшит відкривається текст, там у відповідних місцях є клікабельні коментарі (здається, Раші — був такий мудрець), тож цитую:

дай же мне глотнуть. Я открою рот, а ты влей туда побольше. Как мы учили в Мишне: «В субботу нельзя насильно кормить верблюда (глубоко вталкивая пищу), но можно класть пищу ему в рот» [Шабат 155б] (т. е. в Мишне находим это же слово).

Як бачите, я нічого не приплів від себе, бо в коментарі до Тори пояснюється те саме. Тільки з посиланням на талмудичний трактат «Шабат», що входить до Мішни — компіляції усної Тори, складеної приблизно 200-го року в Палестині Юдою га-Насі та його сподвижниками.
То все для блондинки завелика мудрість. І вона все одно не пояснює, на що верблюда годувати насильно? Треба в неті пошукати статті про розведення верблюдів.
В принципі, фразу Якова (Бут., 25:32): "Продай же нині мені своє перворідство", — можна розглядати як: «Послухай-но, братику, а у тебе борзометр не зашкалює?!»
Адже «продати первородство» — це все одно, що «продати» іншому, наприклад, свій день і час народження. Первородство є природним, воно не продається. Втім, як з'ясувалося, Ісаву були байдужі подібні зарозумілості, тож вициганюючи у брата сочевичну юшку, він погодився «продати перворідство».
Очевидно, Яков (а може й його батьки — Ісак і Ревека, але вони не могли говорити, бо перебували в жалобі) просто охрінів від такої відповіді. Тому й попросив непутящого брата (Бут., 25:33): «Присягни ж мені нині». Оскільки Ісав присягнув, що первородство йому не потрібне, то відтоді з ним усе було остаточно зрозуміло.
19:24
+1
Пояснення зрозумів. Тільки не ясно, нащо ті ремези про ЧЕРВОНЕ, коли достатньо було сказати, що Ісав промишляв у полі полюванням і грабунком. А так у мене виникло співчуття до простодушного Ісака, якого обдурив Яків (хитрий).
Бо єврейська цивілізація дуже специфічна. Про це я буквально сьогодні прочитав на Jewish.RU чудову статтю «Вухо за вухо». Там показано, що на відміну від давньогрецької «зорової» цивілізації, давньоєврейська цивілізація була «слуховою». Тому в ній тисячоліттями розроблялися і вдосконалювалися різноманітні методи роботи зі словом! І притчі були дуже своєрідним прийомом навчання, «тренування мозку», так би мовити. Звідси й 4-рівневий текст Тори — головної Книги єврейського народу. Вважай, що Тора — це щось на кшталт «спортивного снаряду», на якому можна вправлятися, вдосконалюючи розумові здібності!
До речі, раніше (в коментарі до матеріалу Дзвінкої Сопілкарки) я вже писав тобі, що Христос зовсім недарма вчив притчами — таким чином Він просто продовжував вікову традицію єврейської освіти! Ось як Сам Ісус говорить про це учням (нагадую, Христос промовляв до натовпу притчами, пояснення ж давав обраним учням — себто, розумово тренував вузьку групу послідовників):

10. І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них?
11. А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано.
12. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
13. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

(Від Матвія 13:10-13)
10:52
+1
Так і є. Люди різні. За розумовими здібностями теж. Тому Хрестос так говорив, щоб кожному було цікаво. Кому казочка-притча, а комусь і запитання до неї. Для відносин між людьми має бути критерій Сина Божого: хай ваше слово буде ТАК-НІ, а інше — те від Лукавого. От уяви собі, що приписи що можна, а що ні були виписані всякими двозначностями, ремезами.
От уяви собі, що приписи що можна, а що ні були виписані всякими двозначностями, ремезами.

Закон на те й Закон, щоб його виконували всі — навіть, м'яко кажучи, не надто розумні. Тому, звісно, приписи Закону мають бути максимально чіткими і зрозумілими.
Інша річ, що в кожному «пункті» єврейського Закону є безліч аспектів! Отже, на мою думку, без 4-рівневого розуміння Тори євреї не могли би збагнути і всі ці аспекти Закону в усьому їхньому розмаїтті!
P.S. Гадаю, друже, ти не зовсім ясно уявив, про що йдеться. Але якщо я докладно розтлумачу тобі це, вийде не коментар, а… нова стаття! Отже, краще мені таки нову статтю написати.
10:54
+2
Гадаю, що євреї й збереглися як народ тому, що жили за жорсткими правилами, а не за двозначностями.
Так! І на цей предмет є навіть окрема талмудична мудрість:

Сказав Вс-мгутній: нехай краще Мій народ [євреї — Т.Л.] забуде Мене, але виконує Мої заповіді...

Пояснення настільки парадоксальної вищої думки дається в продовженні фрази:

… бо виконуючи Мої заповіді, мій народ неодмінно повернеться до Мене.

Саме тому навіть в сучасному Ізраїлі стійко терплять ортодоксів, які завдають масу незручностей звичайним «світським» ізраїльтянам. Хоча відсоток тих ортодоксів відносно невеликий, економіці держави вони зазвичай нічого не дають, натомість переймаються одним-єдиним — поглибленим вивченням священних книг. Насамкінець, дехто з ортодоксів виступає проти існування Ізраїлю як сучасної єврейської держави!..
Але всі вади їхньої наявності в Ізраїлі переважує один-єдиний плюс: саме ортодокси ретельно зберігають і охороняють від втручань тисячолітні традиції юдаїзму! Тому їх і терплять.
19:43
+2
На тобі новий роман — не відволікайся на дрібниці. Те, що я чогось не розумію ще не означає відбирати дорогоцінний час в письменника, бо цього часу може й не вистачити, друже.
06:37
+1
Сочевична юшка, як поминальна страва у євреїв, про це дізнався вперше. Це схоже на КОЛИВО в українців?
Це біблійна поминальна страва: зараз сочевиця не входить до числа найрозповсюдженіших бобових культур. Але коли давні євреї жили в землі обітованній, сочевиця входила до переліку звичайних, доступних для повсякденного вживання культурних рослин.
Це підтверджує коментар до фрагменту Толдот книги Берешит:

от этого красного, красного. Красная чечевица. В тот день умер Авраам, чтобы не видеть ему. как Эсав, его внук, ступает на путь зла. (А иначе) нет «старости доброй» [25, 8], обещанной ему Святым, благословен Он. Потому Святой, благословен Он, сократил его жизнь на пять лет, ведь Ицхак прожил сто восемьдесят лет, а (Авраам) — сто семьдесят пять. И вот Йааков варил чечевицу для первой трапезы скорбящего. Почему (именно) чечевицу? Потому что (чечевичные зерна) напоминают колесо, а траур есть колесо, вращающееся в мире (рано или поздно коснется каждого). И еще: как у чечевицы нет рта (т. е. выемки, насечки), так и у скорбящего нет рта, ибо ему запрещено разговаривать. По той же причине существует обычай в начале первой трапезы кормить скорбящего яйцами, потому что они округлы и у них нет рта, так и у скорбящего нет рта. как сказано в Моэд Катан [21б]. «На протяжении первых трех дней (траура) скорбящий никому не отвечает на приветствия и тем более не приветствует первым; от третьего до седьмого дня (траура) отвечает, но не приветствует (первым) и т. д.» [Старый текст Раши].

Як бачиш, Раши написав саме про це. Отже, я нічого не вигадував, так і було. Єдине, про що не написав Раши — то це про те, що варену сочевицю легко ковтати (бо вона дрібна й округла) навіть людині, яка перебуває на межі від пролиття сліз. А в стані жалоби людина часто плаче.
Так, це схоже на коливо у українців! Можеш почитати «християнську» і «язичницьку» версії про походження традиції вживання цієї поминальної страви — це цікаво. Я особисто схиляюсь до того, що коливо їли на поминках ще в далекі дохристиянські часи. В принципі, таку кашу могли би зварити навіть трипільці! А її солодкий смак символізував солодке життя душі у Вирії. А вже після християнізації Русі ця глибоко народна традиція була вписана у православний контекст.

Випадкові Дописи