До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Метраїзм

Метраїзм

Такого слова, як «МЕТРАЇЗМ», ви не знайдете в жодному словнику. І не дивно: адже його утворив особисто я від слова «метр». Тут мається на увазі не одиниця виміру, а метр як «вчитель, наставник, майстер, визнаний авторитет». Та це лише усталене словникове визначення. Бо на практиці в літературному середовищі (а також, наскільки я можу судити, і в інших різновидах мистецтва) метр — це пихата зарозуміла істота, яка сама себе вивищує над рештою «смертного бидла», самоізолюється від людей.

От саме таку ментальну хворобу я й називаю метраїзмом. І завжди просив всіх і кожного: якщо помітите в мені бодай зачатки отакої хвороби — візьміть мене за комір сорочки й добряче потрусіть. А якщо ні — то можете навіть каменюкою в мене жбурнути! Дозволяю...

До яких наслідків призводить моя патологічна ненависть до метраїзму? В літературних колах я завжди відігравав і досі відіграю особливу роль, оскільки до мене абсолютно на рівних може звернутися будь-хто: дитина, юнак чи юнка, які лише «пробують перо», будь-який графоман, родич того, хто «написав геніальне оповідання й тепер не знає, як видати його книгою», охочі порахувати письменницькі гонорари… Справді будь-хто!!! Всім цим людям, незалежно від статусу і природного таланту, буде приділена належна увага. Якщо йдеться про аналіз літературних творів (навіть графоманських) — вони будуть проаналізовані за моєю стандартною схемою аналізу літературних творів:

Причому проаналізовані не з метою облаяти людину й показати всю її безталанність, а на предмет наявності сильних та слабких сторін творчості. Й я ніколи (справді ніколи!!!) не скажу навіть найостаннішому графоману: «Краще не пиши, а йди взуття продавати чи землю копати». Від мене можна почути одну-єдину рекомендацію:

— Пишіть, пишіть, пишіть! Якщо хочете — можете врахувати мої рекомендації, не хочете — як хочете. Але пишіть.

Так, знаю: є повно метрів, які поводяться зовсім не так, а як і належить поводитись істотам. хворим на метраїзм — себто, понад усе цінуючи свій дорогоцінний час, не розмінюються на спілкування з «сірим вбогим бидлом». Тому не дивно, що багатьох моя поведінка дратує...

— Послухай-но, Тимуре, як ти поводишся?! Ти ж вже не хлопчик, у тебе неабиякий статус в сучасній українській літературі. Та вилізь ти вже з «коротеньких штанят»! Почни нарешті ігнорувати тих, хто до тебе звертається! Ти ж поводишся абсолютно не за статусом...

(Один з книголюбів, якого я знаю вже чверть століття.)

— Синку, ти от написав у своїй біографії, що розвантажував дошки на деревообробному комбінаті, займав на базарі місце для торгівки жіночим одягом, розкроював постільну білизну і розвозив «кравчучкою» алкогольні напої по кіосках. Викинь це негайно!!! Письменник не має таке писати, це недостойно літератора твого рівня.

(Мама.)

— Не ганьби нашу письменницьку касту! Бидло має знати, що воно бидло. Ти ж все перевертаєш шкереберть, хіба так можна робити?!

(Один з колег по літературному цеху.)

Втім, мені плювати на «розрив шаблонів» в головах людей! Головне — не захворіти на метраїзм. З іншого боку, якби я свого часу піддався цій хворобі, то навряд чи свого часу очолив такий проект, як журнал «УФО», який замишлявся, зокрема, як стартовий майданчик для творчої молоді й декому справді допоміг стартувати. Реально. І мене б у цій ролі донині не згадували… Й не писали б листи: «Хочу запропонувати для Вашого журналу деякі оповідання. Байдуже, що журнал не виходить друком! Байдуже, що у нього інший головний редактор! Я хочу мати справу саме з Вами».

Та що там листи! Аналогічний прецедент стався якось у Львові. Зайшли ми з Радієм Радутним (з останнім за ліком головредом журналу) до якоїсь сувенірної крамниці, як раптом до мене підійшла тамтешня продавчиня: мовляв, такі справи — хочу Вам надіслати свої оповідання для «УФО»… та ні, не Радутному, хоч він і головний редактор — саме Вам!.. У Радія очі стали квадратними від подиву (у мене, мабуть, також). І він довго ще розповідав цю історію...

А знаєте, звідки моя патологічна ненависть до метраїзму?! З юності, в якій я дістав потужне щеплення від цієї хвороби...

Сталося все в Києві на початку 90-х років. Був я в українській літературі тоді ще ніким і звали мене ніяк. І от такий собі молодий письменник, без жодного ще «літературного імені», мав нахабство принести в редакцію одного «товстого» літературного журналу (між іншим — друкованого органу Спілки письменників) порцію своїх літературних опусів. Їх в редакції почитали і без коментарів повернули молодому письменникові. Тоді він за деякий час повернувся до тієї ж редакції з новою порцією власних літературних опусів. Наслідком стала наступна розмова:

— Молодий чоловіче, скажіть будь ласка, чи ви десь працюєте?

— Так, інженером в Інституті електрозварювання імені Патона. А що?

— Добре. Отже, Ви інженер, професіонал своєї справи і працюєте… І зарплатню там отримуєте?

— Так, а що?

— А ми, молодий чоловіче, професіонали красного слова. Ми працюємо в цьому журналі, тут друкуємо власні твори. За редакторську роботу отримуємо зарплатню, за публікацію творів — гонорари. Отже, це наш хліб. Тож уклінно просимо: не відбивайте у нас наш кавалок хлібу! Ваші твори чудові, але ми їх ніколи не надрукуємо, бо теж хочемо їсти. Отже, не турбуйте більше нас, повертайтесь до свого інституту, а ми зароблятимемо наші гроші тут.

У мене потемніло в очах. Я мовчки забрав свої рукописи й так само мовчки полишив редакцію «товстого» літературного журналу. Був змушений не йти туди, куди мене послали (до Інституту ім. Патона), а завернути в якийсь сквер по дорозі й трохи посидіти на парковій лаві, аби оговтатися.

Я почувався так, немовби на мене вилили чан лайна. Мене фізично нудило. Хотілось матюкатися, стиснувши кулаки й бризкаючи слиною. Ні-ні, зовсім не тому, що мої твори відхилили — це було якраз звично й ані на краплю не образило мене.

Та я жахнувся через оте сакраментальне зізнання: «Ми — професіонали слова, тож не відбивайте у нас наш кавалок хлібу!»

Що ж це виходить?! Ці редактори називають себе «професіоналами» в літературі. Водночас вони визнають, що я (поки що любитель та й просто початківець) пишу краще від них! Якби я писав гірше, то вони б не боялися, що я відіб'ю у них кавалок хлібу… Але мої твори, кращі від їхніх, вони вже двічі відхилили й мають намір відхиляти надалі через єдину обставину: щоб я не міг претендувати на їхні гонорари!!!

Та що ж це за «професіонали» такі?! Це, швидше, не «професіонали», а паразити, що приліпилися до журналу, як до «хлібного місця», й жирують там! А моє слово ризикує до читачів не дійти… через отаких паразитів!..

Отже, саме тоді й там, сидячи на парковій даві, я сформулював сам для себе визначення метраїзму як хвороби, що вражає так званих «літературних метрів». І там же заприсягнувся сам собі, що ніколи, за жодних обставин не захворію на метраїзм. Що ніколи не стану пихатою істотою, яка ширяє на Пегасі над головами «сірого вбогого бидла» і віщає з небесних висот щось зарозуміле тільки на тій підставі, що є «професіоналом» і «літературним метром».

Ні, в літературі всі рівні! Й якщо ти професіонал, то будь люб'язний — доведи свій професіоналізм на практиці! Й не бійся любителів-початківців: бо ти ж професіонал чи дірка від бублика?!

На таких позиціях стою й досі. І дуже прошу: якщо помітите, що я захворів на метраїзм — будь ласка, жбурніть в мене каменюку!..

+3
474
RSS
22:00
+1
Починаєш помічати
Саме визначення: «Я літератор», — вже містить зародки вказаної хвороби, що в свою чергу є нічим іншим як егоїзмом і поширюється на усіх хто ототожнює себе з певними шаблонами та свідомо чи підсвідомо боїться вийти за їх рамки, оправдовуючись різними стереотипами.
Як вам цей камінь?
Та через такий досвід має пройти кожен.
Саме визначення: «Я літератор», — вже містить зародки вказаної хвороби...

Ні, це лише констатація факту певної професійної, цехової, корпоративної приналежності.


Не станете ж Ви стверджувати, що «я — інженер», «я — тесля», «я — кондитер», «я — бізнесмен», «я — астролог» або «я — дизайнер» також вказує на зародки метраїзму!..


Ні. Метраїзм — це дещо інше:

  • Я — незрівнянний

  • Я — недосяжний

  • Я — неперевершений


Метраїзм — це той випадок, коли митець собі ціни не складе і ще має нахабство грати на цьому.
05:55
+1
Так і є — будь яке визначення, або ототожнення «Я» містить зародки егоїзму — хочеш назви це «метраїзмом», — від перестановки додатків сума не змінюється.
Та підкреслюю «зародки», — так як і в констатації факту можна помітити зародки осуду — тим хто помічає.
А самосхвалення:
Я — незрівнянний Я — недосяжний Я — неперевершений
може бути і двигуном прогресу-розвитку
хочеш назви це «метраїзмом», — від перестановки додатків сума не змінюється

Метраїзм — це не егоїзм. Це більш вузьке поняття. Не варто штучно розширювати вужчі поняття до ширших — бо вийде нісенітниця.

Яблуко — це фрукт, але фруктом є і груша також.
Тому і «яблуко», і «груша» — це більш вузькі визначення поняття «фрукт».
Так само фрукт — це плід, але і ягода — це плід також!

Так само метраїзм — це різновид егоїзму, але егоїзм — поняття ширше. Отже, в даному разі правило «від перестановки додатків сума не змінюється» не працює: егоїзм — поняття значно ширше!
А самосхвалення:
Я — незрівнянний Я — недосяжний Я — неперевершений
може бути і двигуном прогресу-розвитку

Двигуном розвитку може бути все, що завгодно.
Так само, як і «двигуном» занепаду.
Наш світ загалом влаштовано таким дивним чином, що майже всі речі можуть використовуватися двояко: або на добро — або на зло!
І що тут такого нового, цікаво було б дізнатися?..
Але на практиці все значно, значно простіше:

… щоб переконатися в тому, що Достоєвський — письменник, невже треба питати у нього посвідчення? Та візьміть ви будь-яких п'ять сторінок з будь-якого його роману, і без всякого посвідчення ви переконаєтеся, що маєте справу з письменником.

(Михайло Булгаков, «Майстер і Маргарита», гл.28)

Отже, ціну собі треба знати… але хизуватися цим, принижувати інших лише тому, що ти такий «видатний» — ось це хвороба!
P.S.

… що в свою чергу є нічим іншим як егоїзмом і поширюється на усіх хто ототожнює себе з певними шаблонами та свідомо чи підсвідомо боїться вийти за їх рамки...

Філософствування у виделці категорій «егоїзм — альтруїзм» значно ширше й виходить за межі цієї статті.

«Навішування ярликів» — це теж своєрідна філософія. Адже будь-який «ярлик», навішений на будь-який предмет чи явище реального світу, вмить «обвужує» цей предмет чи явище.
22:55
+1
Мене, друже, вражає СИСТЕМНІСТЬ, з якою ти підходиш до кожного питання. Якщо життя, то з плануванням, якщо очікування чогось, то за сценаріями, якщо оцінка чогось, то за розробленою тобою ж схемою. Такий вроді технічний підхід мав би підказати твоїм критикам, що твої твори будуть схематичні. Аж ні! Твої твори бурхають водограями уяви. Тепер же ти розповідаєш про допомогу іншим. Засвідчую — не брешеш! Тарас десь написав: раз добром зігріте серце — вік не прохолоне. Ану ж, Тимуре, признавайся, коли і ким воно було зігріте?
Такий вроді технічний підхід мав би підказати твоїм критикам, що твої твори будуть схематичні.

А мої твори і справді дуже схематичні!

Просто цю схематичність критики не помічають…

Наприклад, я дуже полюбляю писати «на чотири такти» — отак я це називаю.
Та-дам-та-дам!..
Подивись на мої твори, які є у тебе:
Роман «До комунізму залишалось років п'ятнадцять двадцять» — «Повістинка в чотирьох снах...»
Роман «Повість про чотири квітки»
Повість «Дульцінея» — в ній 4 частини.
Повість «Навчениця» — знов-таки 4 частини і т.ін.
Роман «Орлі, син Орлика» — 8 глав (кратно 4).
Роман «Фатальна помилка» — 16 глав (кратно 4).
І таке інше.
Хіба не помічав?.. Дивно.
Є у мене автоштампи, які кочують з твору в твір. Наприклад, обов'язково три міліціонери: «старший сержант, молодший сержант і просто сержант». Наприклад, в оповіданні «Дума про Козака Голоту» саме така трійця стопудово фігурує. Як і в інших творах.
Моїм творам притаманна певна тематична спрямованість. Наприклад, я полюбляю розглядати тему війни через призму спецслужб. Інша тема, дуже часто присутня в моїх творах — Бог, релігія.
Ну, і ритмомелодика прозового тексту: їй я приділяю колосальну увагу! Дивно, якщо ти не звернув увагу, що в моїй прозі завжди звучить прихована музика, точніше — прихований ритм. Причому він змінюється по мірі перебігу сюжету відповідно до емоцій, які мають з'являтися у читача.
До речі! Зверни увагу на музику в авторських буктрейлерах на наші твори — я її дуже ретельно добирав! А на наші з дружиною твори ми добирали разом… З того, що ти читав + є буктрейлери:

«Орлі, син Орлика» — «Козацький марш» Адамцевича:

«Помститися імператору» — «Там, де Ятрань круто в'ється» (пісня фігурує в тексті роману):

«Фатальна помилка» — Edyta Górniak «Dumka Na Dwa Serca»


UPD. До речі, одна колежанка-письменниця сказала, що мої твори нагадують їх «джаз в прозі», а сам я от на цій фотці 2001 року (там мені 38) нагадую джазмена:
Тарас десь написав: раз добром зігріте серце — вік не прохолоне. Ану ж, Тимуре, признавайся, коли і ким воно було зігріте?

Спочатку мама зігріла моє серце, коли маленьким був. Після неї, як зріс — дружина зігріла, ясна річ.
22:56
+1
Виправ помилку: має бути ДІРКА від бублика.
Дякую, вже виправив.
05:59
+1
Я ж не літературознавець, щоб розглядати твої твори як одну цілісність. Я простий читач — український патріот. Тому насамперед розглядаю твої твори з точки зору української справи. Чи сприяють вони розвитку української справи? Так! А як саме і чим саме? А мелодика, художність, зав'язка, сюжет, розв'язка, структура твору — це засоби, якими володіє письменник. Те в твоїй творчості, на що ти звертаєш нашу увагу, цінне і корисне — будемо знати. Чотиричастинність взагалі властива українському життю — від скрині до хати.
Чотиричастинність взагалі властива українському життю — від скрині до хати.

От бачиш, як воно виходить!
Не інакше, це прямі наслідки спілкування з духами української землі.

Або черпання енергії та інформації спочатку з еґреґора Києва, потім — з еґреґора України. Хай би що там казали з приводу еґреґорів на відомому тобі сайті…

Я знаю (та й завжди знав), що працюю на благо цієї землі, тому й живу тут, і родину свою тут утримав.
А як саме і чим саме? А мелодика, художність, зав'язка, сюжет, розв'язка, структура твору — це засоби, якими володіє письменник.

Вірно! І той письменник, який не самовдосконалюється у володінні цими засобами, не може адекватно донести до читача свій задум, свої почуття й думки. А отже, його твори виглядають жалюгідно.

Це — суто письменницька «кухня». А заговорив я про неї лише тому, що ти написав:

Такий вроді технічний підхід мав би підказати твоїм критикам, що твої твори будуть схематичні. Аж ні! Твої твори бурхають водограями уяви.

Отже, я лише хотів підтвердити: справді, в побудові сюжету у мене є свої авторські штампи, я використовую певні, багатократно відточені прийоми і перевірені на власному досвіді схеми.

Те саме стосується структури моїх творів і ритмомелодики текстів. Адже першими «оповідачами історій» в історії були старійшини первісних племен чи шамани, а може й старі жінки — берегині домашніх вогнищ… Ті прадавні «оповіді» супроводжувались грою на ударних інструментах (на бубнах, барабанах та ін.). Отже, це мали бути якісь ритмічні усні оповідки… Тому потяг до ритмічного художнього слова, можна сказати, міцно в'ївся в людські гени.

Отже, письменникові варто звертати найпильнішу увагу на ритмомелодику власних текстів. Бо змінюючи ритміку й мелодику прозових текстів, письменник грає на підсвідомому рівні емоціями читача! До того ж, такі тексти приворожують читачів — хоча в них, здавалось би, нема нічого особливого.

Хочеш збагнути, в чому сила ритмомелодики прозових текстів? Послухай Queen — Who Wants To Live Forever:


Вся увага — на 2:15. На «тлі» дрібно цокає, немов той метроном, барабанна паличка — це і є прихований ритм, який «витягує» всю композицію в цілому! Бо інші інструменти, здається, грають, як хочуть. Кожен своє. Какофонія повна… Але нанизуючись на ритм барабанної палички, ця уявна какофонія раптом переростає в гармонію!!! Ось воно — диво і сила ритмомелодики…

А «водограї уяви» — це ще один компонент твору. Емоційний. Так, мої тексти емоційні — не приховую! Хоча декому це не подобається — бо це, мовляв, несучасно…

А в цілому я недарма намалював свою схему аналізу художніх творів, бо її мета (власне, нижня частина) — це показати гармонію, баланс чотирьох компонентів: філософії, емоцій, сюжету з інтригою й ритмомелодики. Так, в кожному конкретному творі чогось може бракувати — але в такому разі інше має бути навпаки в надлишку! І цим досягається певна збалансованість тексту:

Отже, ти таки маєш рацію: мої твори справді наскрізь схематичні, бо ще в процесі написання я дивлюсь на них крізь оцю свою власну «методичну» призму й балансую всі чотири компоненти. І зрозуміло, читачі цього не помічають — але в тім-то й полягає майстерність письменника, щоб зробити це непомітно!

Хіба ти помічаєш всі ті рухи, які робить музикант, граючи чудову мелодію?! Ти можеш загалом нічого не помічати — тим не менш, при пильному розгляді стає зрозумілим, що музикант тяжко працює, граючи на музичному інструменті… хоча іззовні все виглядає дуже невимушено:

07:10
+1
Будь яке визначення, або ототожнення «Я» містить зародки егоїзму — хочеш назви це «метраїзмом», — від перестановки додатків сума не змінюється.
Та підкреслюю «зародки», — так як і в констатації факту можна помітити зародки осуду — тим хто помічає.
А самосхвалення:
Я — незрівнянний Я — недосяжний Я — неперевершений

може бути і двигуном прогресу-розвитку
Шановний добродію! Дублювання Ваших каментів є зайвим.

Втім, якщо аж так хочете, можу коротко повторити свої висновки:

  1. Метраїзм — це різновид егоїзму, але егоїзм — поняття ширше. Отже, в даному разі правило «від перестановки додатків сума не змінюється» не працює: егоїзм — поняття значно ширше!

  2. Двигуном розвитку може бути все, що завгодно.
    Так само, як і «двигуном» занепаду.
    Наш світ загалом влаштовано таким дивним чином, що майже всі речі можуть використовуватися двояко: або на добро — або на зло!
    Тут нема нічого нового.


18:16
+2
О Метре, хай буде так — нехай буде
Жартівник Ви, мій дорогенький!
15:36
+1
Гарна мелодія, гарні скрипальки. І грають невимушено на якихось дивних скрипках. Грають кілька хвилин в шаленому темпі, а видно, що не стомилися. Це теж образ легкості.
15:42
+1
Гадаю, Тимуре, ти й сам точно не знаєш, як воно тобі пишеться. Звідки надходить ця повінь образів і як дивно вона переливається в слова. Ясно, що без внутрішньої напруги ніякої допомоги тобі не надійде. Оте натхнення, ота палаюча зірочка — все від ІЄРАРХІЇ Творця.
Про те, як воно твориться, міг би написати окрему статтю.
15:48
+1
Кілька слів на захист егоїзму. Коли не любиш себе, егоїзм = 0. В цьому стані нема любові й до ближніх. Отже спочатку полюби себе, вирізни себе з натовпу, а потім полюбиш й інших. Отже питання в МІРІ. Метраїзм, схоже, є одним із крайніх проявів егоїзму.
Людина народжується 100-відсотковим егоїстом. Адже якщо немовля відчуває найменший дискомфорт, воно починає пхинькати і скиглити. Й терпіти будь-який дискомфорт немовля не стане. Отже, в будь-якому разі, протягом життя людина працює над зниженням «градусу» власного егоїзму.
Звісно, довести егоїзм до 0% неможливо. Просто у різних людей егоїзм зменшено різною мірою.
19:02
+1
Лекція Свамі Вішнудевананда Гірі — матеріал в тому числі про егоїзм — бажано прослухати повністю. Наприклад Марія погодилась.
Лекція Свамі Вішнудевананда Гірі — матеріал в тому числі про егоїзм — бажано прослухати повністю.

Прослухав повністю.
Я теж згоден, що Адвайта-веданта існувала до Свамі Вішнудевананди Гірі.
Ну то й що?!
Нерозумно було б заперечувати це положення його лекції…
О-о-о, так: це велика, дуже велика філософія, авжеж.
І я дуже щасливий за Свамі Вішнудевананду Гірі!
Гуру
Просто неймовірно щасливий!!!
Що далі?.. Що такого нового в цій лекції, з чим мені треба погоджуватись або не погоджуватись?..
Якщо йдеться про те, що іноді варто дослухатися до власної дружини (навіть якщо вона прийшла бо тебе у вигляді юнака-гуру) — то так, іноді до дружини варто дослухатися.

А мумукша — то взагалі є круть! Кру-у-уть!!!
Щодо занурення учня головою у воду: це дарма! Категорично не згоден!!! В Індії є крокодили — а раптом така тварюка відгризла би учневі голову?! Якби так сталося, Свамі не зміг би дізнатися, чи зрозумів учень його оригінальний прийом… Ні, не можу погодитися з такими методами навчання.
Атмавічара — уууууу!!! Це круть несусвітня!!!
«Священні писання говорять про те, що за розумом». Почув — і народився афоризм: священні писання зарозумілі! Оригінально…

Чіт-джада-грантхі — ооооооо!!! Аааааааа!!!
«Ти не танцюєш в екстазі від Бога...» — між іншим, у євреїв є таке щорічне свято, як Сімхат Тора. Буквально: «Танці з Торою». Під час цього свята Тору не читають, а просто танцюють з нею (із сувоєм Тори) цілий день.

«Допоможе тільки ласка Бога й ласка гуру», — ооооо, так, погоджуюсь!
Ооом!.. Ооом!.. Ооом!..
Звісно — ооом!..

Наприклад Марія погодилась.

Я дуже щасливий за пані Марію, авжеж!

UPD. Коротше, мені терміново треба зануритися в стан самадхі, аби приборкати свою енергію Кундаліні-Шакті, яка безконтрольно розбурхує моє Ego й напускає на мене одну ілюзію за іншою…
Кундаліні
22:48
+1
Перш за все усвідом своє тіло — встань тай піди — а тоді спроможешся на інші більш радикальні усвідомлення — в фізичному світі починаймо з фізики власного тіла. — Можливо все
Аааа, он воно що…
Моє Тіло — то є всього лише біоробот, в якому міститься моя Душа, в якій міститься мій Дух, в якому міститься моє Ego. Та й усе це не моє, власне кажучи, а лише ілюзія приналежності. Бо моє власне «Я» не має до всього цього відношення, а є вічно злите зі світовим «Я»…

Якось так. Тому манало моє істинне «Я» всі ці «встань та піди»! Моє істинне «Я», вічно злите зі світовим «Я», манало всі ці зовнішні команди. Моє істинне «Я» бажає, щоб моє ілюзорне Тіло лежало на диванчику й ваяло чергову ілюзорну главу ілюзорного романчика…
Перше ж речення — повний триндець!!!

Ілля Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї.

«Під городом» — це як, у схроні, чи що?!
Схрон
Ніколи не чув, щоб не місто, а якийсь сільський город називали іменем заліського (з території, на якій проживало колись одне з угро-фінських племен «мурома») містечка — «Муром»!..
Цікаво, що в тому городі «Муром» росло?!
Город
Це якесь знущання…

Далі все переповідається такою самою покрученою мовою, тому читати не зміг, вибачайте…


UPD. Якщо серйозно… На превеликий жаль, текст потребує пильного редагування людиною, яка володіє українською літературною мовою. Інакше його читати неможливо. Власники сайту kazky.org.ua до мене з такою пропозицією не зверталися. А нав'язуватись людям я не звик.
Якщо ж Ви дали посилання на цей текст з метою привернути мою увагу до проблеми, то так, я в курсі: на жаль, в українському сегменті Інтернету дійсно є багато текстів, засмічених русизмами.
І так, треба виконувати настанову Максима Рильського: «Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян».
Нічого, поступово здолаємо і ці негаразди!..
Дозвольте вставити свої «п'ять копійок».
встань тай піди

А для чого?
Фізична неповносправність дається людині як раз для зниження рівня егоїзму. Маючи якийсь недолік, людина буде змушена переступити через свою гординю і просити допомоги в оточуючих. При чому зниження ЕГО відбувається не тільки в того, хто просить, але й у того, хто допомагає. «Хто просить, тому дане буде» і «Хто дає, тому повернеться сторицею». Якось так, я точно не пам'ятаю.
А якщо людина не приборкає свою гординю, то на додачу до інвалідності отримає ще якусь хворобу: інсульт, інаркт чи рак. У мене подруга була з ДЦП, яка погано ходила, але соромилася просити допомоги в сторонніх людей, тому з дому виходила тільки в супроводі родичів. В лютому буде рік, як її не стало. Рак легенів виявили на останній стадії. До речі, вона талановита поетеса була. І талант свій теж вгробила через гординю, бо сромилася надсилати свої твори у різні видавництва, бо їй в одному відмовили. Що її тепер чекає в наступному житті? Аж страшно подумати.
«Хто просить, тому дане буде»

Сказано таким чином:

Просіть і буде вам дано

(Матв., 7:7)


Маючи якийсь недолік, людина буде змушена переступити через свою гординю і просити допомоги в оточуючих.


Ви праві на 100% — принаймні щодо порядків у єврейських общинах. Юдаїзм — це значною мірою етичне вчення, ніж релігія. Тому, зокрема, питання благодійності в юдаїзмі розроблені дуже ретельно, й їхньому дотриманню приділяється величезна увага.

Наприклад, давньоєврейське слово «цдока» (їдіш — «цедака») перекладається не тільки як «милостиня», але і як «справедливість».

Якщо хтось із общини збіднів і не може себе прогодувати, він зобов'язаний попросити общину про допомогу. Якщо людина в скруті не просить про «цдоку» (себто, про «милостиню» = «милість» = вияв «милосердя» до себе = можливість общині вчинити «справедливо»), це розцінюється саме як гординя і засуджується. Єдине виправдання, яке в цьому випадку приймається — це те, що збідніла людина не бажає обтяжувати інших. Але що мотив саме такий, а не гордість, ще треба переконливо довести…

Для єврея сплатити десятину — діло святе, прописане в Законі:

А всяка десятина з землі, з насіння землі, з плоду дерева, Господеві воно, святощі для Господа!

(Лев., 27:30)

Так само, як і подати нужденному «цдоку» = вчинити «справедливо». Але якщо людина має нужденного родича, то подавати «цдоку» іншим вважається невірним: насамперед, треба зробити так, щоб твій родич не просив милостині у общини! Тому якщо людина має нужденного родича, то може навіть дістати осуд за роздачу «цдоки» іншим, в обхід нужденного родича. На підтримку нужденних далеких родичів навіть дозволяється витрачати частину десятини!

Є ще й таке правило: якщо людина збідніла, то община мала забезпечити їй не просто абияке жевріння, а мінімальний рівень комфортного існування. Звісно, якщо раптом розорювався багатій, який звик (умовно кажучи) їсти пташине молоко з трюфелями, община не повинна була забезпечувати йому ті ж таки трюфелі з пташиним молоком. Але справді якісне харчування, дах над головою і цілий одяг мала забезпечити. На підставах Закону.

Ще цікавинка: жаргонне слово «халява» (не та халява, що у чобота, а в розумінні «на халяву» — себто, безкоштовно) має їдішистське походження. Так називалося коров'яче молоко, яке безкоштовно виділяла єврейська община молодій матері, у якої молоко раптом перегорало. Отже, жаргонізм «на халяву» (безкоштовно) пішов від бандитів єврейського походження, знайомих з цією традицією…

Й останнє. Зараз у євреїв є спеціальний благодійний фонд ХеСеД, який підтримує нужденних євреїв по всьому світу продуктами та ліками, іноді одягом. Наприклад, ось інформація про його філію в Києві та Київській області. І от яка цікава деталь: якщо нужденною є подружня пара (наприклад, обидва бездітні пенсіонери), за походженням етнічно змішана, то допомога в разі потреби надається обом, незалежно від етнічного походження. Бо сказано:

Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.

(Бут. 2:24)
12:45
+1
Аааа, ну, як же ж без ОШО!..
P.s. До речі, ОШО пересмикує щодо теорії так само, як і переважна більшість сучасних людей: Чарльз Дарвін вів мову лише й виключно про природний добір, тоді як під дарвінізмом розуміють теорію еволюції. А про неї Дарвін… ну просто не вів мову!..
13:59
+1
Ошо правий по-своєму і помиляється по-своєму, як і кожен з нас в більшій чи меншій мірі, та Істина при цьому лише виграє — все що робиться — чи не робиться — те все на краще
Гам зе ле тов!
Все на краще! (їдіш)

Авжеж.
Люблю слухати ОШО перед сном замість снодійного. Допомагає
А я полюбляю дивитися на цей шедевр Васі Ложкіна:

Підпис: «Не такий страшний Кастанеда, як той хто його прочитав»

Випадкові Дописи