До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

ВИПРОБУВАННЯ СПОКУСОЮ

ВИПРОБУВАННЯ СПОКУСОЮ

Анатолій ВИСОТА, к.х.н.

А для чого люди? —
запитала онука Настя (11 років)
у Красному в липні 2016 р.

Почнемо із загального

Навколишній світ і безмежний Всесвіт впорядковані і навколо нас не хаос, хоч багатьом так здається. З науковців цьому найпершими здивувалися астрофізики, помітивши структурованість всесвіту і зафіксувавши його стільникову побудову. Хто це робив? Хто підтримує цей порядок? Здавна люди пояснили собі, що це Боги, розуміючи собі під ними істот з велетенськими, грандіозними нелюдськими можливостями. Справді, створити Землю, підвісити її у просторі і зігріти Сонцем — таке не під силу навіть усьому людству. Наша Галактика, одним із чотирьох рукавів якої є Чумацький шлях, є локальним Світом, яких у просторі безліч. Можна допустити, що для їх творення й підтримки треба ціла ієрархія Богів, яка має узагальнюючу назву Творець або Бог-Отець.

Оскільки Всесвіт розширюється, то для творення нових локальних світів потрібно й збільшення ієрархії Богів. Ось для чого потрібні ми — люди на Землі: з нас тут творять майбутніх Богів. Недосконалу духовну сутність помістили в матеріальне тіло, створили конкурентне середовище і протягом життя тіла постійно випробовують й екзаменують її з метою вдосконалення до Божого рівня. Цей процес потребує багато людських життів і недосконалій істоті надається все нове й нове тіло (реінкарнація). Коли істота переповнюється благістю Любові і потребою постійного творення Добра, земний її шлях завершується переходом до ієрархії Богів.

Спокуса — це гостре випробування

Шукаю в «Академічному тлумачному словнику 1970-1980 р.» і знаходжу визначення слова СПОКУСА. Це «те, що притягує до себе, спокушає, вабить», а ще це «що-небудь дуже звабливе на вигляд; щось смачне, красиве, принадливе» або це ще може бути «потяг до чого-небудь, бажання володіти чим-небудь заманливим, звабливим».

Так і є. Пригадую, як в дитинстві ми з другом Володькою крали горіхи у діда Курочки. Аякже, в нас же горіхів нема, а вони ж такі смачні і горіх у діда росте далеко від хати посеред городу. Прикрадалися ми здалеку, ось вже пахуче листя лоскоче моє розпашіле лице, я налапую перші трійко горіхів і швиденько їх у пазуху. Аж тут дід підкрався та як закричить. Ми рвонули з-під горіха і зрадлива гілка зірвали з моєї голови картуза. Бігли ми від того переляку аж на край села. Більше горіхів не крали. Зате ж на баштанах он які солодкі кавуни наспіли…

Серед людських відносин відоме зваблення дівчини парубком. Йому ж так кортить проникнути у таємниче дівоче тіло і він в запалі уявного кохання переконує дівчину, що від цього їм обом буде добре. Як же часто спокушена обіцянкою скорого одруження дівчина віддається. Згодом вона в сльозах запитує себе: «І нащо це я, дурна, зробила?». Іноді наслідком цієї спокуси є небажана вагітність, народження безбатченка і тяжкий життєвий шлях матері-одиначки. Отримавши короткочасну насолоду, парубок-спокусник вишукує іншу незайману дівчину, але й він з часом отримує кару: його як не вб’ють, то покалічать родичі знаджених дівчат.

Як я був спокушений грошима

Давно це було, здається, ще до Чорнобильської катастрофи. Саме тоді в Обухові відкрили торгівельний центр небачених гектарних розмірів і наповненості. Першого дня ми родиною зробили його огляд. Очі розбігалися по полицях і стелажах. На першому поверсі були промислові товари від сірників і аж до меблів, а на другому всілякі продукти. Нас більше від розмірів торгового центру вразило самообслуговування. Покупці брали з полиць товари і котили їх на візках до ряду більше десяти кас, які скрекотіли мов сороки і паперові стрічки чеків звисали пасмами до виблискуючої підлоги. Паперу тоді не жаліли й на кожен вид товару вибивали окремий чек.

Якогось дня і я вже накладав продукти у свій візок. Були вже там крім хліба й батона ще ковбаса ветчино-рублена, молоко та кефір у масивних скляних пляшках. Як смаколики для дружини і дочок я додав ще кіло халви та три пляшки ситра «Буратіно» й ще якісь дрібниці, може пачку соли. В умі порахував і вийшло, що товарів я набрав до 15 карбованців (крб). Касирка вибиває чек за чеком, відриває мені з півметрову стрічку й каже, здається, 14 рублів і 35 копійок. Даю їй 25 крб, а дівчина швиденько відраховує мені здачу. Я бачу, що в тій купі троячок і п’ятірок вже більше 20 крб. В голові вогняний вихор: «дає здачі більше, значно більше! Візьму! Скільки за життя мене дурили! Не я ж її обманюю…». І я не рахуючи, згріб ті гроші і покотив візок далі від каси.

Наслідки спокуси

А перед цією спокусою мені дочки подарували розкішний гаманець із тисненої світло-коричневої шкіри. В ньому було кілька відділень з таким розрахунком, що туди помістяться всі наші гроші, зароблені родиною за рік. Минуло з тиждень і я кладу в той гаманець свою місячну зарплату, а це було щось більше від сотні крб. Чи здогадалися, що я той гаманець не доніс додому? Десь дорогою він щез з моєї кишені разом з грошима. І мені сяйнуло: «Отримав по-злодійськи якусь десятку, а втратив більше сотні!». Відтоді може раз на рік мене й далі випробовували схожими спокусами. То дадуть мені лишні гроші або товари, або послуги. Раз навчений, я не піддаюся цим спокусам і кожного разу дякую Рідному Богу, що навчив їх уникати.

Спокушені народи

Найтяжчим гріхом є вбивство людини. Війни та революції є організацією масових убивств людей. Щоб один народ пішов війною на своїх сусідів, треба його переконати в тому, що він кращий, що він «обраний Богом», а тому має право підкорювати своїй волі інші народи. З історії відомо кілька спокушених таким чином народів.

Єгипетські фараони були переконані, що самі є «живими богами» і єгиптяни підкорили багато народів по всьому узбережжю Середземного моря. Той Єгипет щез разом із фараонами і своєю мовою. Римляни (як і елліни) вважали сусідні народи варварами і з своїми «богоподібними» кесарями за тисячу літ підкорили багато народів Європи. Від того Риму залишилася на згадку мертва латинська мова та руїни колізею.

Євреї й досі переконані в своїй «богообраності», бо є нащадками Авраама, Ісаака і Якова, з якими їхній бог уклав договір (беріт). Суть цього договору в тому, що євреї не матимуть інших богів і клятвою-знаком цього буде їхнє обрізання, а за це Єгова дасть їм, пастухам-кочівникам, заселену іншими народами землю, «де тече молоко і мед» (Старий Заповіт, Буття, гл.17, ст.4-14). А в майбутньому Єгова пообіцяв євреям, що інші народи стануть для них «підніжками». Наслідком цієї спокуси стали тисячолітні поневіряння євреїв по всьому світу, мільйонні жертви і вороже оточення.

Не уникнули схожої спокуси й монголи. Чингісхан і його нащадки завоювали багато народів Азії і Європи, зруйнували не лише квітучий Київ, але не змогли вічно управляти ними і відкотилися в свої кам’янисті пустелі.

Німці були щиро переконані в чистоті своєї арійської раси і в праві влаштувати на Землі «новий порядок». Наслідком цієї спокуси стали жертви другої світової війни, які вже числилися десятками мільйонів.

Японцям мало було землі на своїх островах та й їхні «бого-подібні предки» вимагали сурмити в бойові походи. Японія завоювала значну частину Азії й Океанії, та мусила відступити на острови із спаленими «небесним вогнем» містами.

Масква — це третій Рим, а четвертому не бувати! москалі — це «народ-богоносець»! В це щиро вірять і сучасні росіяни, більшість з яких є атеїстами. У вигляді комунізму вони прагнули встановити свою владу на всій Землі. Про це свідчить і герб СРСР, на якому залишалося місце для всіх підкорених у майбутньому народів. А хто не здається, того вони знищують, як намагаються нині знищити хитрою (гібридною) війною Україну. Росіяни — нещасні люди-раби, бо живуть за принципом «і сам не гам, і другому не дам!».

Американці США щиро вірять у свою місію нести свободу усім народам світу. На американському прапорі у лівому верхньому куті є місце для зірки кожної нової приєднаної держави. Біда в тому, що американська свобода — це вседозволеність включно з розпустою. Їхні глобалізація та мультикультуралізм несуть загрозу для існування оригінальним націям світу. Американці вже гинуть від переситу. Є й інші спокушені схожим чином народи і їхній перелік ви можете доповнити.

Як поширюється спокуса і хто спокусник?

Я підтримую новітній світогляд (парадигму), викладену Василем Крутовим у книзі «Возвращение к себе. Основы развития сознания и управления мышлением». (К.: Генеза, 2014. — 400 с.). Ось його концентрат: за значенням у світотворенні стають в такий ряд — ДУХ — СВІДОМІСТЬ — ІНФОРМАЦІЯ — ЕНЕРГІЯ — МАТЕРІЯ. Через Божественну свідомість утворені інформація, енергія й матерія. Божественною і людською свідомістю вони ж і управляються.

Отже спокуси, як гострі випробування, для окремих людей і навіть народів поширюються завдяки мисленню із Божественного інформаційного простору. Так хто ж Спокусник? В Євангелії від Луки (Л.4.1-13) про це сказано прямо:

Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустелю, де сорок день його спокушав диявол… Ім’я спокусника відоме і його називають Люцифером, Дияволом, Противником, Сатаною, Лукавим, Нечистою Силою і навіть Чортом.

Я недавно перечитав роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» (Избр. Произведения, т.2, К.: Дніпро, 1989.-750 с.). Коли Маргарита попросила Воланда (ще одне ім’я Сатани) зробити одну добру справу, то він їй відмовив, пояснивши (с.610): «Кожне відомство має займатися своїми справами». Так і є. Люцифер входить до Божественної ієрархії, але займається темними справами, провокуючи, спокушуючи людей і народи, а потім і караючи їх за те, що не витримали випробування.

Серед людей є злодії і чиняться злочини. Щоб суспільство розвивалося, створена система стримувань і покарань, є в’язниці і навіть є кати, які ще недавно стинали голови злочинцям. Це чорна і невдячна, але необхідна для суспільства робота. Здається, що у Божественній ієрархії схожою роботою займається і «відомство Люцифера».

Молитва «Отче наш»

Освічені люди читали Євангеліє. Багато хто знає молитву «Отче наш» і перевірив на собі її дієвість. Гадаю, що навмисне спотворення первинного тексту Євангелія (див. І. Каганець. Пшениця без куколю. Євангеліє без вставок і спотворень. Тернопіль. Мандрівець; Львів: Агенція релігійної інформації, 2006. — 560 с.) було системною спокусою-випробуванням. У вказаній молитві є така просьба до Бога: «…і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Наш Бог навчив мене розпізнавати деякі із спокус, а тому надалі у цій молитві виділені вище слова я буду проказувати так: «Навчи нас розпізнавати спокуси і визволи нас від лукавого». Бо розпізнавши спокусу, не попадеш і в полон до Лукавого.

Як ви оціните прочитане?

Цього не знаю. Але здогадуюся, що якийсь отець Миколай назве вище викладене суцільною маячнею. І багато хто з цим погодяться. Надіюся, що знайдуться й читачі, які скажуть, що в цьому щось таки є і задумаються. Мабуть же не лише я додумався до того, що Земля — це школа, а ми, люди, в ній Учні і нас навчають і випробовують спокусами, щоб визначити, чи наближаємося ми для поповнення Божественної ієрархії. Може я й повторив чиїсь думки — скажіть, коли знаєте, чиї саме. Таке не дивно, бо ми всі живимося з єдиного Божественного інформаційного поля. Схоже, що в процесі навчання нас, людей, навчаються і вдосконалюються також і Божественні учителі.

Хай Творець допоможе нам розпізнавати й уникати спокуси і це наближатиме нас до Добра і Світла.

Хай же буде!

+3
979
RSS
12:19
+2
Оце і є, товариство, мій світогляд у концентрованому виразі. Прошу висловитися всіх відвідувачів СВІТОЧА, а насамперед Доброслава, Тимура, Дзвінку, Віктора Юрченка, Анатолія Коноваленка, Марію Воробець та інших. Як ви сприймаєте подане і де я помиляюся? Дякуватиму за кожен конструктив.
07:04
+2
А й справді, ДЛЯ ЧОГО ЛЮДИ? Я не раз колись питав про це у попів. Відповідь така: люди створені для того, щоб вони славили Бога.
09:15
+2
Люди як і інші предмети живої та неживої природи це органи чуття єдиного всеосяжного, безкінечного — живого організму Всесвіту-Творця.
Шкода, що я зараз фінал чергової глави дописую, тож мій широкий камент ще попереду… Але від маленького втриматись ну ніяк не можу!


Я не раз колись питав про це у попів. Відповідь така: люди створені для того, щоб вони славили Бога.


Дуже смішно!

Рідко доводиться читати свідчення самих православних священнослужителів щодо дурниць, що, на превеликий жаль, панують в їхніх головах. А виходить по всьому, що хтось же ці дурниці вклав у їхні голови в духовних семінаріях… А викладачів духовних семінарій, мабуть, навчили тим-таки дурницям в духовних академіях!.. І це прикро.

Бо тобі насправді не треба було попів про таке запитувати. Достатньо було в Біблію зазирнути — хоч я й розумію, що ти, як рідновір, Біблію не вивчав… Ну нічого, я тобі трохи допоможу:

6. І перед престолом як море скляне, до кришталю подібне. А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спереду й ззаду.
7. І перша тварина подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як людина, а четверта тварина подібна до орла, що летить.
8. І ті чотири тварині, кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!

(Об'явлення 4:6-8)

Отже, почувши від першого-ліпшого попа, що люди нібито «створені для того, щоб вони славили Бога», ти мав би, по ідеї, показати їм ці три віршики з Об'явлення Івана Богослова (Апокаліпсису) і сказати ввічливо: «Панотче, але ж із цією метою Бог створив престолів, а не людей! Це престоли, а не люди, вдень і вночі промовляють: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти! Отже, людина була створена з якоюсь іншою метою, бо для прославляння Всевишнього спеціально існує один з ангельських чинів… Їх навіть на іконах та фресках храмів малюють довкола трону Всевишнього».
Всевишній
Цікаво, що б тобі на це відповіли попи, яких ти розпитував?!


P.S. Щоб тебе зайве не маринувати, даю наводку… Аби дізнатися про Божу мету створення людини, зовсім не обов'язково розпитувати попів! Бо вони не скажуть більше від того, чого їх навчають в семінаріях… Достатньо відкрити Біблію і самому прочитати про це!

Тільки цього разу треба читати не останню біблійну книгу (Об'явлення Івана Богослова), а першу (фундаментальну) главу першої (фундаментальної) біблійної книги — Буття:

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

(Буття 1:28)

Ось ця мета! Чітко й ясно: люди були створені для впорядкування земного творіння, для «панування» на землі!

Не для знищення й паплюження землі — для її впорядкування й покращення!..

А для втілення цієї мети люди мали плодитися й розмножуватись (бо земля ж велика). Механізми для цього (міжстатеві сексуальні контакти з наступною вагітністю жінки) аналогічні тваринним механізмам і закладені в людях від початку творіння Самим Богом.
13:00
+2
Вікторе, ти пишеш, що люди є… органами чуття Творця. А для чого ці додаткові органи чуття Творцю? Творець могутній і всюдисущий і перш ніж ти помислиш, що мені відповісти, вже наперед це знає.
13:42
+1
Люди просто одні з цих — «органів чуття» — та працюють в певних діапазонах вібрацій і применшувати їх роль значить применшувати роль Творця також, — ВСЕ У ВСЬОМУ
13:07
+1
Тимуре, ти цитуєш Біблію і Божий наказ людям зводиться до: 1. Плодіться! 2. Розмножуйтеся! 3. Оволодівайте! і 4. Пануйте! Все це можна звести до одного: ЖИВІТЬ! А для чого? Біблію я читав і не раз. Конспектував і навіть писав реферат…
А для чого господар в домі?!
Щоб господарювати.
Щоб наводити й підтримувати лад.
Для чого на кораблі призначається «старший по кубрику»?!
Щоб розпоряджатися в кубрику.
Підтримувати там лад.
І звітувати перед боцманом за наведений в кубрику лад.

UPD. Прошу враховувати, що поряд з письмовою Торою, у єврейській традиції колосальну роль відіграє ще й усна Тора! Загалом, письмова Тора від початку не була розрахована на те, що її почнуть читати неєвреї в перекладі іншими мовами. Тому в ній записано далеко не все. Частина інформації передавалася усно, частина існувала у вигляді загальновідомих традицій. Євреям все це і без письмової Тори було добре відомо. Проблеми почались, коли 70 мудреців переклали Тору давньогрецькою — я тобі вже пояснив, чому день створення Септуагінти в юдаїзмі вважається днем великої жалоби…
13:13
+1
В Божу ієрархію входять Сини Божі- Со-Творці, ангели, архангели, серафими+. А що таке престоли?
Ні, не так. В юдаїзмі, здається, 10 янгольських чинів.
Але ми ведемо мову про християнство, а там янгольських чинів 9:

  1. серафими, херувими, престоли;

  2. панування, сили, влади;

  3. начала, архангели, янголи.



Чини янголів (християнство)
Я не закликаю тебе вчити все це напам'ять, проте орієнтуватися в таких речах ти все ж таки мусиш. Адже інакше з попами буде важко порозумітися. Бо вони нагромадили цілу «небесну канцелярію».
Сини Божі- Со-Творці, ангели, архангели, серафими+

Вибач, тут я трохи не розібрався з твоїми розділовими знаками. Наскільки я зрозумів, ти вважаєш янголів «со-творцями» Божими?!
Якщо ти так вважаєш, то… ні!
Принаймні не в християнстві й не в юдаїзмі. І не в ісламі також.
Коротше кажучи, в усіх авраматичних релігіях янголи — це допоміжні істоти, позбавлені свободи волі та творчих начатків. Янголи будь-якого чину виконують накази свого «небесного Начальства» й є посередниками між Всемогутнім та людьми.
Був один янгол з числа найстарших, який збунтувався проти Бога — той самий сатана. В письмовій Біблії про нього відомостей обмаль, натомість усна єврейська традиція розповідає, що сатана був створений на самому початку як своєрідний «живий оргАн»: кожен його рух породжував прекрасну гармонійну музику, яка пронизувала весь світ!.. Сатана дуже загордився такою своєю унікальністю. Перестав визнавати, що такими властивостями його наділив Творець.
Ця гординя його й занапастила, за цю гординю він і був скинутий з неба… Слідом за сатаною пішли й його слуги-янголи, бо вони не могли вибирати…
Повторюю: так розповідає усна традиція, в письмовій Біблії цих відомостей немає!
19:22
+2
В Євангелії десь читав, що Хрестос вчив учнів БУТИ ДОСКОНАЛИМИ, ЯК ОТЕЦЬ НАШ НЕБЕСНИЙ. Отже це є прямий заклик стати одним із Богів. У Біблії взагагалі кілька раз вживається множина щодо Бога: «Я сказав: — Ви Боги»;. «Як один із нас»+ Це не просто так…
Ооо, ні! Все починається значно раніше від Євангелій: вже в Торі (в П'ятикнижжі) щодо Єдиного Бога вживається слово… в множині!!! На жаль, ти не можеш читати давньоєврейською, тому я не можу продемонструвати ці приклади. Але можеш мені повірити на слово, якщо вважаєш за можливе, що так і є.

До речі, один такий випадок все ж відбився навіть у перекладах Тори:

Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло. Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.

(Буття 3:5)

В оригіналі вжито саме давньоєврейське слово «Елогім», саме закінчення якого (-ім) вказує на множину чоловічого роду. В юдаїзмі з цього приводу розроблена ціла філософія! Але це дуже глибока й водночас розлога тема, яку в одному коментарі розкрити неможливо.

Зазначу лише наступне. Зазвичай чомусь вважається, що головне і принципове розходження між юдаїзмом і християнством полягає в тому, що в юдаїзмі Бог Один (хоча вірно говорити — Єдиний, це натяк на ту саму діалектику «множинності однини», яку просто так не розкрити), а в християнстві — Триєдиний. То мушу зазначити, що це уявлення є помилковим! Якщо в християнстві нараховується 3 "іпостасі" (Бог-Отець, Бог-Син і Бог — Дух Святий), то кабалісти (єврейські містики) значно переплюнули християн, нараховуючи навіть не 3, а (здається) аж 10 "іпостасей" (для зрозумілості вживаю саме цей грецький термін, просто беру його в лапки). Тим не менш, на відміну від християн, кабалісти не виключаються з лона юдаїзму. Отже, насправді розходження полягає в деяких інших моментах… Знов-таки, про це цілу лекцію можна прочитати, а не короткий коментар написати.
Не можу зараз згадати, де прочитала версію про те, що до створення Світу Бог був один і Йому було самотньо і скучно. Тому Він створив Світ і людей, щоб було веселіше. Отже, головне завдання людей розважати Бога. І жити треба так, щоб після вашої смерті Бог сказав: «Мені сподобалося, давай ще раз».
Є й така теорія. Розумна й дотепна, як і всяка інша теорія.
19:43
+3
Не можу зараз згадати, де прочитала версію про те, що до створення Світу Бог був один і Йому було самотньо і скучно. Тому Він створив Світ і людей, щоб було веселіше. Отже, головне завдання людей розважати Бога. І жити треба так, щоб після вашої смерті Бог сказав: «Мені сподобалося, давай ще раз

Колись був тільки Бог (Абсолют) і нічого більше крім нього, і створив він множинність і форму, щоб було веселіше :) Вірніше він створив тільки розум (інтелект), властивістю якого є бачити все як множинність. І так почалася Велика Гра дуальності. А чи це весела гра чи сумна, вже залежить від рівня розвитку кожної свідомої одиниці. І закінчується це все в кінці кінців тим, що кожна одиниця свідомості усвідомить себе одночасно і як одне ціле з Абсолютом, і одночасно залишатиметься одиницею множинності, яка навчилася бути щасливою в світі дуальності і форм. Тільки така цілісність сприйняття може вести до справжнього просвітлення, а не впадання в крайнощі дуалізму чи адвайти.
Просвітлення це добре, але ще буває потрібне пробудження від просвітлення…
09:00
+2
У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ написано: Бог один і множинний. Дзвінко, а чи ти проходила випробування спокусами?
Бог один і множинний.

Постійно і часто. Найчастіше хочеться когось образити чи самій оразитися на когось.
Дзвінко, а як ти відповіси на запитання: Земля — це Школа? Люди в ній Учні?
Втілення в матерію — це наша школа.
Святий Дух думок — Озброєний словом Душі — Вчинений Тіла плодом.
Скоріше експериментальна лабораторія, а ми піддослідні мишки. І Великому Експериментатору абсолютно байдуже, що зробить наступної секунди якась конкретна мишка. Його цікавить остаточний результат всього експерименту.
Як в цьому фільмі
Перепрошую, але це фільм аж 2015 року випуску. Натомість роман братів Стругацьких «Град приречений» був написаний на 43 роки раніше — ще в 1972 році!

Слухай, братику, так ти ж повинен знати, куди це нас занесло. Планета це якась чи, скажімо, зірка? У нас, на болотах тобто, щовечора з цього питання зчіплюються — до бійок доходить, їй-богу! Нассуться оковитої і давай, хто на що здатен… Є такі, знаєш, що вважають: ми тут нібито немов в акваріумі сидимо — тут же, на Землі. Здоровезний такий акваріум, тільки в ньому замість риб — люди. Їй-богу! А ти як вважаєш — з наукової точки зору?
<...>
Давидов покивав.
— Акваріум, — сказав він переконано. — І сонце тут як ніби лампочка, і стіна ця жовта до небес...



Хоча опублікували роман аж в 1988 році — бо раніше цензура не дозволяла…
Хоча опублікували роман аж в 1988 році — бо раніше цензура не дозволяла…

В Голівуді теж напевно є своя цензура, бо фільм зняли за однойменним романом Артура Кларка 1953 року.
Напевно. Скрізь панівні кола не зацікавлені в тому, щоб «маси» обмірковували небезпечні ідеї. Й загалом мислили…
Так, типу, «починає»… Мене тільки дивує, що про подібні речі має неодмінно розповісти своїм клієнтам або Bank of America, або Ілон Маск, або ще хтось.
Адже Bank of America був заснований лише у 1874 році, Ілон Маск народився лише 1971 року і т.ін.
Тоді як питання ілюзорності цього світу розроблялися в різноманітних релігійно-містичних вченнях тисячі років тому! Чому б не послатися на ці вчення?!
Пригадую, як на одному мистецькому форумі одна дєвачка-малолєточка відгукувалась про к/ф «Матриця», стікаючи слізьми і шмарклями: мовляв, які геніальні брати Вачовскі, як вони змогли першими в світі додуматися до ілюзорності світу — бо ніхто ж окрім них не додумався… То коли мені набридли ці сльози зі шмарклями, я трохи розповів дєвачкє про «Бхагавад-Гіту», яку можна придбати у перших-ліпших кришнаїтів. То дєвачка негайно впала в тихий ступор…
Ну, не читає народ духовну літературу! Їм би тільки від банкірів чи від Маска щось таке почути. Або в к/ф «Матриця» побачити… В крайньому разі, на ніч ОШО щось таке розкаже, Сатья Саї Баба фокус покаже. Або українофоб Задорнов глибокодумно прочитає лекцію про «богатирів», які «бога тирять» — чомусь забуваючи про значення слів «батир» чи «батур»…
Ну, не читає народ духовну літературу

Ну, так, духовна література зараз НЕФОРМАТ. Просто кожне покоління духовні встини відкриває для себе заново, так само як вчиться ходити, говорити, читати й писати. І сприйняти ці істини молодь може лише зі слів свого ровесника, який мислить так само як і решта, але бачить дальше чи глибше. А слова, сказані кілька тисяч років тому вони не розуміють, бо не розуміють уже своїх батьків, які старші від них на кілька десятків років.
Що діти перестають розуміти навіть своїх батьків — це справді так…

23:52
+3
Ці різні вчення для тих, хто вже давно шукають. А якби не «Матриця» то «дєвочка-малолєтка» ще би довго не задумувалася над такими питаннями. Так що честь і хвала Голівуду. Він хоча би підштовхує людей задуматись і почати глибші пошуки.
19:08
+2
Вікторе, дякую тобі за кіно від українофоба Михайла Задорнова. А словами ти можеш висловити свою позицію щодо цієї статті?
Щось, Дзвінко, не розкривається твій фільм. Доброславе, а чи не той це Абсолют, що і в ОТКРОВЕНИЯХ Маслова?
17:48
+1
Щодо Саї Баба. Мій товариш Анатолій Кондратьєв був очевидцем чудес, які робив цей індієць. Цю розповідь чули ще з 300 учасників однієї з конференцій БУТТЯ УКРАЇНЦІВ. Пряма матеріалізація наміру тут і зараз — ось суть див, які творив Саї Баба. Якщо таке було по силі одному Сину Божому (Хрестосу), то чому схоже не може творити інший Син Божий?
Та можна робити все, що хочеш! Просто такі дива — вони для маловірів. Але в минулому, коли переважна маса населення була або малограмтною, або загалом безграмотною, подібні фокуси себе ще сяк-так виправдовували. Натомість тепер, коли у нас середня освіта є обов'язковою (навіть в рамках недосконалого світського законодавства), демонстрація фокусів з матеріалізацією виглядає… якось несолідно. Бо для переконання освічених (навіть мінімально) людей більше підходять інші методи.
Просто тепер фокуси мають бути складніші, бо люди за пів століття без всяких чарів навчилися чудеса робити.
18:00
+3
Сьогодні, 9.9.16 р. До нас у двір зайшла поштарка Ніна — висока й дебела молодиця. Принесла пенсію. І я згадав, як вона була пару років тому ІНСТРУМЕНТОМ СПОКУШУВАННЯ мене. Тоді вона теж приносила нам пенсії. Віддала й пішла. Я провів її до хвіртки. Вертаюсь і бачу, що вона «забула» на столі пакет із грішми на півсела. Я її наздогнав в кінці вулиці і завернув у двір. Вона дуже дякувала. Взяла пакет і сказала, що всі гроші на місці. Дякував і я Рідному Богу, що учить розпізнавати спокуси й уникати ганьби на все село.
23:12
+1
Гарна ТРАВКА, а особливо юний кацапчик, який так уміло лає свою училку.
Оооо, так, «поросятко» гарне і ззовні дуже симпатичне, хоча й лається по-чорному. Та біда в тому, що воно вільно «спілкується матюками», натомість російська мова ХІХ століття для нього така ж недоступна, як і есперанто, наприклад.
Малий же просто не розуміє термінології!!! Він не знає, що в сільській хаті є сіни (оті сакраментальні «сєні»), тому ніяк не второпає, в яке ще «сіно» («сєно») летить ластівка… й як загалом пташка може літати в сіні?!
Так само «поросятку» не доступне образне мислення. Воно не розуміє, як і чому ластівка летить «з весною»?! Чи тримає пташка весну в дзьобі, немовби щойно спійману комашку?! Або ластівка летить «в сіно» з настанням весни…

«Поросятко» це не розуміє, тому і збивається постійно. А мама замість того, щоб пояснити незнайомі «поросяткові» слова й образи, змушує його тупо зубрити.
Дурепа така…


P.S. А от яка істерика стається з першачками від вступу до поеми «Руслан і Людмила»:

Хоча декому восо-криво-абияк вивчити щось-таки вдається:

До речі, тут сам тато пушкінський текст трохи перекручує (впаює «тропінкі» замість «дорожек»).
09:27
+2
Реальність та ілюзія реальності — де межа між ними? Є гіпотеза, що Всесвіт є ГОЛОГРАМОЮ якогось реального об'єкта і саме в цьому його ілюзорність. Та питання залишається: А ДЛЯ ЧОГО ЛЮДИ? Є вже кілька відповідей: 1. Щоб стати Богами — моя. 2. Щоб розважати Бога — Дзвінки. 3. Щоб творити Лад на Землі — Тимура. 4. Щоб бути органами чуття Бога — Юрченка. 5. Щоб усвідомлювати себе і Всесвіт як єдність (?) — Доброслава. Мабуть всі ці відповіді єднає одне — ми створені Богами.
01:43
+4
На рівні абсолютної реальності це питання немає смислу. Бо там людей взагалі не існує. Люди і все решта існує тільки на рівні відносної реальності, яка створена нашим розумом. А на цьому рівні на це запитання буде стільки ж відповідей скільки існує людей. І відповідь буде залежати від рівня розвитку конкретної людини. Кожна з відповідей по своєму правильна і неправильна. Адже в людей різні погляди, завдання і т.д. На рівні відносної реальності правильність відповіді буде тільки відносною.
На рівні абсолютної реальності загалом є Все, пов'язане Собою ж із Собою і між Собою. Абсолют, абсолютно зав'язаний на Абсолют!!! Тому там не просто людей не існує — там не існує абсолютно нічого і водночас існує абсолютно все!
02:33
+1
Вірно!
О, Вам теж не спиться
А я пишу чорновий варіант фінальної глави нового роману й сюди періодично зазираю.

Вночі загалом пишеться найкраще! Й ніхто не заважає…
03:02
+1
Угу, і працюється теж найкраще))
22:47
+1
На рівні абсолютної реальності існує ВСЕ — крізь простір та час — і люди, і решта, і ба — навіть відносна реальність…
08:19
+2
Абсолютна реальність, відносна реальність. З цим можна погодитися. Якщо ми знаходимося у відносній реальності і її намагаємося аналізувати, то й наш аналіз буде відносним. Доброславе, ти пишеш, що на питання, поставлене мною, буде стільки відповідей, скільки є людей. Відповіді будуть групуватися навколо пануючих світоглядів. От Тимур пояснив, що сенс буття людей в тому, щоб ПІДТРИМУВАТИ БОЖИЙ ЗАДУМ. Залишилося дізнатися, в чому суть цього задуму. Колись я придумав таку формулу: ПІДТРИМУВАТИ ВСЕ ЖИВЕ, ЩО ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД ЗАХИСТОМ ТВОРЦЯ.
Концепція юдаїзму з цього приводу наступна.
Всемогутній — це Творець, про що сповіщає наріжний вірш Тори (Бут., 1:1 — див. мій матеріал про збожеволілу художницю Ванду). Створивши світ, Всемогутній відчув радість.
Якби світ був створений досконалим, довершеним, то не залишилось би роботи для людини з наведення ладу. Таким чином, людина не могла би відчути радість від «божої роботи» — від наведення ладу в цьому світі. А отже, не можна було б казати, що людина створена «за образом і подобою Божою» (Бут., 1:26), бо аналог (подобу) якості Творця людина не могла би реалізувати.
От тобі й суть задуму:
1. створити світ трохи недосконалим;
2. покласти на людину обов'язок іти «Божим шляхом» — довпорядкувати цей світ, в результаті відчувши радість, аналогічну радості Всемогутнього від створення світу, і тим самим стати таким, як Сам Бог.
17:00
+3
Досконалий — недосконалий. Це все поняття відносного рівня сприйняття. Тому досконалість це лише плід нашого інтелекту. Те, що для одних досконалість, для інших недосконалість.

Та і що значить досконалий? Бог не створив Всесвіт хорошим чи поганим. Він просто дав нам можливість взяти участь у Великій Грі наділивши нас розумом і тим самим створивши світ множинності і форми. А далі вже все залежить від нас. Хто йде правильним шляхом і знайшов гармонію, для того світ стає все кращим, для інших — може навпаки ставати гіршим. Все залежить від нас. Наскільки ми стаємо кращими, настільки і Всесвіт для нас стає кращим. І цей процес буде продовжуватись вічно.

В цій Великій Грі відносного світу однієї конкретної точки, яку можна назвати досконалістю, не існує. Є тільки різні стани. І кількість цих станів безкінечна.
Є тільки різні стани. І кількість цих станів безкінечна.
Саме так і Бог це ніщо інше як прояви цих станів через кожного з нас та в кожному з нас — лише з певними рівнями діапазонів усвідомлення від підсвідомого до надсвідомого — без обмежень
А так звану НЕЖИВУ природу ви не підтримуєте?
Навпаки підтримую!
14:55
+1
Давайте тоді виробимо критерії ДОСКОНАЛОГО СВІТУ, щоб знати що робити аби наблизитися до Божої Ієрархії. Проблема живлення- харчування. Щоб не вбивати живе, треба його не їсти. Отже пропоную Першою ознакою досконалого світу СПІВЖИТТЯ без поїдання одне одного.
17:10
+1
Не погано для початку
НЕ ІСНУЄ критеріїв досконалості Світу. Усі Світи різні, і кожен НЕДОСКОНАЛИЙ по своєму. І саме в цьому ДОСКОНАЛІСТЬ Всесвіту загалом.
Тут це гарно описано в легкій художній формі
20:52
+1
Дзвінко, давай на певний час відкладено множинність світів. Будемо говорити про Землю і про людство. Он Доброслав, здається, схиляється до думки, що і Земля, і люди це наслідок ВЕЛИКОЇ ГРИ БОГІВ. А яка твоя думка щодо цього?
давай на певний час відкладено множинність світів

Але ж це основа світогляду. В залежності від точки зору на це питання, буде та чи інша філософія.
Якщо Світів багато і Душа багато разів втілюється в різних Світах, розкриваючи для самої себе, а заодно і для Всевишнього, різні аспекти Добра і Зла, то це один світогляд.
А якщо наша Земля ЄДИНИЙ населений світ і живемо ми тільки раз, та й то недовго, і Бога можливо взагалі не існує, то це зовсім інша пісня.
Як співає Макаревич

Але на даний час мою точку зору найкраще відображає інша його пісня
У Макаревича є пісня ну просто під концепцію «богозалишеності» світу!

Натомість оце — «богошукацька» пісня Макаревича:
А ось погляд буддиста Гребенщикова:
01:04
+3
що і Земля, і люди це наслідок ВЕЛИКОЇ ГРИ БОГІВ.

Великої Гри не Богів, а Бога. Того самого, який є одним єдиним, що існує на абсолютному рівні і який включає в себе все, що нашим розумом сприймається як окремі речі. А оскільки на абсолютному рівні сприйняття ми є одним єдиним з цим Богом (Абсолютом), то це і наша Велика Гра.
21:43
+1
Дуже красива пісня на нашу тему з дуже потужними образами:


Хоча Борис Гребенщиков насправді не є її автором! Він просто заспівав цю пісню (заспівав красиво, артистично), не називаючи автора — бо було це за радянських часів, автор же емігрував за кордон до Франції.

Отже, справжній автор — Олексій «Хвост» Хвостенко. Звісно, дуже талановита людина. Звісно — п'яниця, бо в «застійні» часи саме такі спивалися першими:


В першій половині та всередині 2000-х я «халтурив», зокрема, пишучи на замовлення власника книжкової кав'ярні «Бабуїн» репортажі про окремих музикантів і гурти, які запрошувалися вечорами по п'ятницях розважати публіку. Одним із таких гостей і був «Хвост». На той час він одружився вдруге, нова дружина тримала його в "єжових рукавицях" і пильнувала, щоб він, не дай Боже, не перехилив чарчину (а грав-то він в ресторані, де музиканти можуть повечеряти коштом закладу, коли відпрацюють належний час!..). А також оберігала «Хвоста» від журналістів — аби ніхто не міг взяти інтерв'ю й рознервувати цього старого п'яничку з розхитаною нервовою системою…

Та авторське виконання знаменитої пісні «Місто золоте» я почув того вечора наживо. Ясна річ, «Хвост» як виконавець дуже програє Гребенщикову. З іншого боку, цікаво, що авторський текст відрізняється від версії БГ, яка звучала в кінострічці «Асса»… Тим виконання «Хвоста» й цінне…
07:15
+1
Гарні пісні Гребенщікова і Макаревича, якого ще не вбили. А де наші українські автори, які співають так, що зачіпає душу? Так стригли, так віками стинали голови й підчищали та дозволяли співати " про Галю й коромисло" і все для того, щоб наше було другосортне. Так діють окупанти. А може щось і пробилося?
По-перше, прізвище «ХвостенКО» (справжній автор «Міста золотого») вказує на українське коріння.
По-друге, наші пісні, які зачіпають за душу, мають дещо інший — більш прикладний, а не абстрактно-філософічний характер. Наприклад:

А тепер і поготів:




Ну, і вірш класика в сучасному виконанні:
10:15
+1
Дякую за такі гарні українські пісні. Меч Арея і слухав і співав на останній конференції БУТТЯ УКРАЇНЦІВ. Автор сказав, що це наша термоядерна зброя.
От бачиш, виявляється, тобі відомі пісні сучасних авторів, які зачіпають душу! Тільки для чого ж тоді було запитувати:

А де наші українські автори, які співають так, що зачіпає душу?

Невже аби лише домогтися від мене відповіді, яка тобі й без мене добре відома?!
10:19
+1
Давайте дамо визначення поняттю ГРА. Ось моє земне: гра є осмисленою імітацією реальності. Приклади: шахи імітують війну між двома королівствами; театр імітує фрагменти життя. А ваше визначення яке?
Можу лише додати, що гра завжди відбувається за обмеженим набором правил, що відрізняються від законів реальності.
13:13
+1
Та тому запитав, друже, що і ти, і Дзвінка послалися на рос. виконавців. Навіть у вашій свідомості вони засіли намертво, а що вже казати про ширші кола українців.
Перепрошую, але «Город золотой» Хвостенка (як і «Пооткрыли вновь церквей...», «Три сестры» Макаревича та «Фикус религиозный» Гребенщикова) мають абстрактно-філософічний характер! Тому я на них і послався.
І ще раз повторюю: українські пісні, які беруть за душу, є більш прикладними.
«До українців» — про стосунки представників конкретного народу саме із своєю конкретною країною.
«Он выходил с-под Иловайска» — про конкретну битву.
«Сто бійців» — це саме про українських бійців (бо йдеться про українську «сотню», а не про радянську чи російську «роту» і не про давньоримську «центурію»).
«Меч Арея» — про воїнів-українців, як спадкоємців українського бога Арея.
«Розрита могила» — на козацьку тематику.
«Суботів» — це просто покладений на музику вірш Шевченка, присвячений конкретному історичному персонажу, Богдану Хмельницькому…
Натомість настільки ж абстрактних, відірваних від конкретної країни чи народу пісень, як у Макаревича з Гребенщиковим, я в сучасній українській пісенній ліриці справді пригадати не можу. Тому й не посилався на українських виконавців, а зовсім не з тієї причини, що вказав ти:

Навіть у вашій свідомості вони (російські виконавці — Т.Л.) засіли намертво...

P.S. Зазначена особливість української пісенної лірики не є доброю чи поганою, але така особливість справді має місце.
P.P.S. Не можу виключити, що я помилився і хтось ще вкаже на сучасну українську пісенну лірику абстрактно-філософічного характеру. Готовий вислухати!
У нас, українців, фісофія трохи інша. На відміну від Гребнщикова і Макаревича, які беруть абстрактну ідею і з неї вимальовують конкретний поетичний образ, українці емоційно відреаговують на якусь актуальну подію і через ланцюжок асоціацій виходять на глибокі абстрактні поняття. Це гарно показав на прикладах пан Тимур.
З початком подій на Майдані я намагалася відслідковувати народну пісенну творчість, але потім збилася з ліку. А почалоя все з снігопаду 2013

Може згодом хтось дослідить, як події впливають на пісні, складені народом
Коли говорять про ленінське визначення революційної ситуації, то зазвичай називають 2 ознаки: «низи» не хочуть жити по-старому, «верхи» не можуть управляти по-старому. Але є ще й 3 — допоміжна ознака: готовність мас до революційної творчості!
(Випереджаючи заперечення, зазначу, що марксизм-ленінізм переважно є дайджестом того, що продукувалося іншими вченнями та течіями раніше, тому ознаки революційної ситуації були відомі до Леніна, просто не зводилися в єдину теорію.)
Що стосується Євромайдану, то «революційна творчість мас» на ньому буяла дуже пишно. Втім, суто пісенну творчість як жанр я би не відокремлював, бо вона тісно спліталася з поезією та відеокліпом.
Чесно кажучи, я вже не один рік збираюсь написати розлогий епічний твір про наше покоління. Майже наважився, але у мене почалися проблеми з ногами, а потім Євромайдан поставив все шкереберть. Проте матеріал я збираю, звісно. Зокрема, я не ставив за мету надбирати все, що можна з революційної пісні та лірики — тим паче, контрреволюційну творчість я також відстежував. До нашої теми не підходять і пісні більш ранні, вмонтовані в майданівські відеокліпи. Тим не менш, я би виділив декілька віршів і пісень, які, на мою думку, мали найбільший вплив на протестувальників.

Здається, хронологічно це був найперший хіт Майдану:

От саме той випадок, коли вірш однієї поетеси був покладений на музику зовсім іншим колективом:

Переспів народної пісні «Горіла сосна», що мав величезне самостійне значення:

Ще один переспів тієї ж пісні, але вже присвячений жінкам Майдану, більш ліричний і спокійний… але в чомусь він програє першому:

Це не пісня Майдану, але вона була створена на підтримку нашої революції:

Дві пісні були принесені на Майдан з минулого і прижилися настільки, що їх важко відділити від самого Майдану.
Повстанська «Лента за лентою»:



Народна «Кача», принесена «Піккардійською терцією»:


А оце вже з'явилося після розстрілу Небесної сотні:

А це вже постмайданна творчість на цю ж тему:


І ще:

А оце вірш, достойний стати піснею… Не знаю, чому не став. Євгенію Більченко я знаю особисто ще по літературно-інтелектуальному клубу «Русское собрание» при Спілці письменників (навідувався туди в 1993-1995 роках, між вигнанням на вулицю КЛФ «Зоряний шлях» і вступом до українського Центру «Свобода слова»), і мені трохи сумно, що на цей вірш не знайшлося композитора:


P.S. «Воинов света» та ін. подібні пісні я не враховую, бо це авторські пісні, а не народні, вони виконувались раніше, до Майдану окремими музикантами або групами.
Не можу врахувати і такі пісні, як «Балада про боротьбу» Висоцького, на яку створювалися кліпи як митцями Євромайдану, так і Антимайдану. Хоча один з промайданівських кліпів я вважаю ну просто шедевром:


P.P.S. А ще ж були непісенні відеокліпи:
О вже хтось додумався і диск випустити
Бачу ФБ-сторінку, диску не бачу.

Хоча ідея вірна…
Але мені своє робить, і я збираю матеріали незалежно від наявності/відсутності диску.
А що за диск? З піснями Євромайдану чи АТО?!
Бо пісень АТО значно більше, ясна річ. Та й жанрово ці пісні більш різноманітні…
До речі, маю також чималу добірку пісень АТО.
Я так зрозуміла, що то будуть пісні АТО. І диску ще нема. Йде відбір пісень, які увійдуть до збірки.
07:31
+2
Друже Тимуре, ми з дружиною послухали всі пісні. Яка це сила! І сльози і піднесення духу. Дуже тобі вдячні. Ти збираєш матеріал до майбутньої книги про теперішній час. Пиши! Ти маєш великий талант і чесний погляд. Ми з Красного благословляємо тебе на цю роботу- подвиг. Хай буде!
Ве-імру: омейн!
І проголосимо: істина!
Суто для мене, як для письменника, дуже важливий підсумок Євромайдану — це присутність там української книги як явища Ї Бібліотека Майдану:

Подейкували, що коли вона відкрилася, у іноземців був «зсув по фазі»: типу, у вас тут барикадні бої з «коктейлями Молотова», а ви посеред всього цього пекла бібліотеку облаштовуєте, де на додачу різноманітні лекції читаються й відомі люди виступають… Ну, ви, українці, й утнули!!!
Мої книги там теж були. Є у мене один вірний читач Славко, то він приїхав тоді до мене додому, мама вигребла мої книжки фантастики «Останній із струльдбруґів» та «Апокаліпсис по-київськи», скільки їх було — десь із півсотні примірників. Славко напхав повну сумку й відвіз до Бібліотеки Майдану.

Наступного дня розповідав — «картина олією». Знов завітав Славко до Бібліотеки Майдану в якихось своїх справах. Бачить: при вході сидить здоровезний гуцул-охоронець, метри 2 на зріст, біля нього — обрізок металевої труби замість кийка, в руках — мій «Апокаліпсис по-київськи». Якраз хтось із читачів у бібліотекарки запитав «Чорного Ворона» Шкляра, бібліотекарка почала виправдовуватися, що книги Шкляра десь на руках, вільних примірників нема. Як раптом вуйко-охоронець каже:
— Ви замість Шкляра краще оце почитайте, — і мою книженцію показує… Їх потім швидко розібрали читати. Не виключаю, й завдяки «рекламі» того охоронця.
Отак!
Тепер Славко ще час від часу повторює напівжартома:
— Ну, ми твоїм «Апокаліпсисом» і заварили на Майдані апокаліпсис!..
Якщо ці мої книжечки згодились для революції, звісно ж, треба постаратися й написати епопею, на яку я вже стільки років зазіхаю… Бо ця книга згодиться для майбутнього.
P.S.

Ти маєш великий талант і чесний погляд.

Це ще не все! Здається, Мартін Лютер казав, що проповідь на одну і ту саму тему можна прочитати так, що паства буде або благословенна, або проклята. Письменник — не пастир, читацька аудиторія — не паства. Тим не менш, дещо схоже між зв'язками «пастир — паства» і «письменник — читачі» таки є: це несення слова! Тому не треба забувати, що художній твір на одну й ту саму тему можна написати так, що читачі або захочуть жити далі та покращувати довколишній світ 0 або не захочуть, відчувши розчарування, депресію і повну безнадію.
Я ще жодного разу не чув, що бодай один мій твір викликав у читачів депресняк чи відбивав охоту до життя. Особливо важливо це, коли працюєш з історичним матеріалом. Часто можна почути нарікання: українці надто пильно порпаються в своїй минувшині, а історія України — це історія суцільних поразок, тому це заважає рухатися вперед. Втім, навіть "історію поразок" можна написати таким чином, що захочеться боротись і виправляти помилки минулого! Намагаюсь закладати саме такий посил у свої твори.
12:37
+1
Який там депресняк? Твої твори, Тимуре, наповнені світлом і доброзичливістю. Який ти в житті, такі й твої і ваші з Оленою романи. Так що дерзайте!
Дзвінко, а подай-но ти, будьласка, своє визначення поняттю ГРА?
Наслідування для насолоди або насолода від наслідування. Бо слово "імітація" мені не подобається.
08:27
+1
Як я зрозумів, Дзвінко, по-твоєму ГРА -це НАСЛІДУВАННЯ чогось (реального!, наприклад, діти граються в «магазин», де грошима є зелені листочки) з метою отримання чогось, наприклад, НАСОЛОДИ або іншого. Хлопчику так хочеться вже стати дорослим, щоб над ним не знущалися, що він одягає батьків капелюх, бере дідову патерицю й поважно ходить двором, зиркаючи на сестричку, яка йому крізь сміх вклоняється. Вони граються й отримують насолоду від уявного стану дорослості. Отже наслідування — це синонім імітації. Я просто хочу, щоб не лише я й Тимур, зрозуміли, що є реальна творча діяльність і вона ПЕРВИННА, а є наслідування (=імітації) творчої діяльності, яке є ГРОЮ, і вона має похідний ВТОРИННИЙ характер. Застосування в реальній творчій діяльності ігрових елементів (ігрофікація) дає підстави комусь вважати життя грою, а людину гравцем. Погодься, що людині більше личить ім'я творець.
Дещо про імітацію…
Пригадав, як моя донечка (тоді ще маленька) одного разу принесла мені, типу, написану нею казку. Насправді то була не казка її авторства, а переказ однієї з корейських казок… Себто, саме імітація творчості: вона вже тоді знала, що її тато пише фантастику (я їй навіть прочитав одну свою ранню повість, де однією з героїнь була маленька дівчинка — прототипом цієї героїні, ясна річ, була моя Люся, й вона це чудово розуміла). Отже, мавпуючи тата, теж вирішила написати «щось таке». Відштовхнулася від корейської казочки і…
Біда була в тому, що переказ був ну надто близьким до оригіналу!
Ну, моїй Люсі тоді було років 8 — дитина… Натомість коли вже ми започаткували «УФО», один хлопчина надіслав мені оповідання «Сюжет для Моніки Белуччі» — це був (сюжетно один до одного!) переказ сцени з другої частини «Матриці». Просто хлопець розписав думки та емоції героїв…
Моніка Белуччі
Теж імітація чистої води — бо сюжет повторювався один до одного, а що було написано в сценарії к/ф «Матриця: перезавантаження», хлопець поняття не мав… На цій підставі я завернув його твір: а раптом текст «оповідання» повторив би сценарій фільму!..
Оце і є чистісінька імітація в творчості!
І від оригінальної творчості будь-яка імітація відрізняється відсутністю новацій в текстах.
Наприклад, віддавна існує легенда про такого собі данського принца Амлета. Його батька вбили, вливши отруту у вухо, коли старий король спав. Амлет мав помститися за батька… але через природну лінь та нерішучість все ніяк не наважувався на помсту. Образно кажучи, йому простіше було длубатися то в пупі, то в дупі, лише б не мститися… І тільки коли до Амлета ночами почав з'являтися привид отруєного батька, він таки почав щось робити…
Чи використовували драматурги цю легенду до Шекспіра? Так, скільки завгодно! І в усіх дошекспірівських п'єсах принц Амлет — це така собі нерішуча розмазня.
Натомість у Шекспіра його Гамлет — це ніяка не розмазня, просто він вирішує моральну проблему: To be or not to be?! That is the question...
Бути чи не бути?! От в чому питання…
От чому шекспірівський «Гамлет» — це не імітація данської народної легенди, а новаторський твір! Бо Шекспір перевів проблему з площини природної нерішучості принца данського в площину морального вибору!!!
Тому зіграти Гамлета мріють актори різних країн протягом вже кількасот років… І навіть влаштовуються конкурси на «найкращого Гамлета»! Бо грати розмазню, яка длубається деінде, нецікаво нікому. Натомість зіграти людину в стані важкого морального вибору — це ж зовсім інша річ!..
Висоцький в ролі Гамлета
А коли моральний вибір зроблено, Гамлет демонструє, що здатен діяти. Ще й як!..
Тому коли до мене потрапляють твори імітаційного плану, я завжди дивлюсь, наскільки імітація майстерна й відходить від оригіналу. Загалом, в своєму творчому становленні будь-який письменник (все ж таки я письменник!) проходить 3 стадії: графоман, епігон і Майстер.

Той, хто пише імітаційні тексти — той перебуває на другому (епігонському) щаблі. Важливо, щоб наслідувач (учень) відійшов від наслідуваного (вчителя) настільки, аби його творчі методи і стиль стали впізнаванними. Якщо це станеться — виросте Майстер. Але хто не може «перестрибнути» вчителя — той так і залишиться епігоном. Наслідувачем.
Часом "імітація", «наслідування» переростає в творчість. Коли актори так глибоко вживаються в ролі, що їхні «зображувані» ПОЧУТТЯ глядач сприймає за реальні і починає співпереживати. Коли художник змальовує на полотні живу квітку, і його малюнок викликає більше захоплення від споглядання ніж та реальна квітка. Коли скульптор вирізає з глиби мармуру копію справжньої жіночої фігури, а через тисячу років мільйони жінок будуть мріяти бути схожими на ЦЮ КОПІЮ. Тоді імітація стає творчістю. Це те, про що нижче писав пан Тимур. Коли учень переростає свого вчителя і стає ТВОРЦЕМ.
Зрештою, уся людська творчість — це лише наслідування Небесного Творця. Все залежить від глибини занурення у процес.
Часом "імітація", «наслідування» переростає в творчість.

Ну, то я про це й написав:

Важливо, щоб наслідувач (учень) відійшов від наслідуваного (вчителя) настільки, аби його творчі методи і стиль стали впізнаванними. Якщо це станеться — виросте Майстер.




Але… не все так просто, на жаль. В сучасній літературі цілеспрямовано культивуються певні процеси, один з яких — створення «шлейфу» наслідувачів позаду сучасних «метрів». Це передбачає, зокрема, наявність «в тилу» того чи іншого «знакового» літературного твору великої кількості творів-переспівів, які за художнім рівнем стоять на порядок нижче. Приклад:

  • знакові твори — Трилогія про Перстень всевладдя Д.Р.Р.Толкіна;

  • твори-наслідування — огром «переспівів» Трилогії, де діють ті ж таки ельфи, гноми, орки, гобіти та ін., на порядок нижчі за художнім рівнем від самої Трилогії.


Звісно, щоб видати на-гора цей огром творів, потрібні автори. Відносно молоді. Ще не майстри — все ще учні-епігони. Самовіддано закохані в творчість свого кумира. О вони й будуть охоче наслідувати творчість «метра»!

Видавці всіляко заохочують штампування подібних творів епігонами. Та видавці водночас зацікавлені, щоб ці наслідувачі ніколи не виросли над епігонським рівнем! Щоб вони не стали Майстрами — бо хто ж наслідуватиме творчість «метра»?!

Конкретний приклад: після успіху циклу Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера російський письменник Дмитро Ємець написав розлогий цикл про дівчинку-чаклунку Таню Ґроттер.
Таня Ґроттер
Ці книги з успіхом видавало московське видавництво «Ексмо»… але тільки воно: адже Джоан Роулінґ подала судовий позив на автора за плагіат, тому книги про Таню Ґроттер за межі Росії не виходять. Це 100-відсоткове епігонство! Щедро оплачуване московським видавництвом. Чи є це успіх Дмитра Ємця?.. Сумніваюсь: художній рівень книжок про Таню Ґроттер нижчий циклу про Гаррі Поттера, автор з легкої руки Джоан Роулінґ зажив дурної слави плагіатора. І так, він звик мавпувати книги Роулінґ. Вважайте, став її наслідувачем, який ніколи не перевершить саму Роулінґ…
А як ви оцінюєте цей твір? Це ще епігонство чи вже творчість?
А я звідки знаю?! Цього твору не читав, судити не можу. Спочатку прочитати треба. Потім оцінити за моєю стандартною схемою:
Зрештою, уся людська творчість — це лише наслідування Небесного Творця.

Про це я теж писав — дивіться матеріал «Ванда»
12:56
+2
Дякую, друже, за докладне роз'яснення, що таке творчість, а що таке її імітація. Тут є ще такий відтінок. Ось ти написав книгу і вона друкується в типографії. Робітники, які роблять твою книгу, хто вони: творці чи імітатори? Я стверджую, що таки творці, бо скоро ось Дзвінка подасть тобі на автограф реально твою книгу. А якась дитина, наприклад, візьме зошит в клітинку, переріже його надвоє, з'єднає дві половинки і на лицевій сторінці напише «Тимур Литовченко. АПОКАЛІПСИС ПО-КИЇВСЬКІ». Це буде гра у творення книги., тобто імітація, дитина — гравець — імітатор. Отже в реальному друкуванні книги, в цій механічній роботі майже нема творчості, але є ТВОРЕННЯ і тому робітника таки можна назвати творцем і аж ніяк не імітатором. Згоден? Бажаю тобі, Тимуре, й дружині м'якої й безпечної їзди у Львів.
Ось ти написав книгу і вона друкується в типографії.

В таких випадках я завжди намагаюсь уточнити, що:

  • письменник пише не книги, а художні твори;

  • книги видає видавництво, а друкує друкарня.


Від мене самого дуже рідко можна почути: «Я написав книгу». Я завжди дуже пильно контролюю свої слова, тому завжди намагаюсь казати:

  • «Я написав роман/повість/новелу/оповідання»;

  • «Я написав новий художній твір»;

  • «Я наваяв такий-то опус».


Письменник справді не пише книг! Він пише літературний твір того чи іншого жанру, тоді як книга — це, за визначенням, «зброшурований стос паперу». Книга — це вже форма донесення художнього твору до читача. Центральною ланкою, що стоїть між письменником і читачем (точніше, читачами), є видавець (видавництво). Другорядними проміжними ланками є:

  • між письменником і видавцем — літературний агент (в «дикунському» українському випадку інституція літагентів майже відсутня, її роль можуть відігравати або окремі письменники з великим автоитетом, або літконкурси на кшталт «Золотого Бабая» чи «Коронації слова»);

  • між видавцем і читачем — книгарні (проте видавець може продавати книги читачам і прямо або користуватися фірмовими книгарнями видавництва).


«Збоку» від цього ланцюжка є ще побічні гілки:

  • інститут критиків і/або піар-агенцій;

  • бібліотеки (закупають книги у видавців і дають читачам у тимчасове користування).


Все разом — це і є цивілізований літературний ринок!

В цивілізованих країнах все так і працює. В Україні ж, на жаль, ринок не є цивілізованим, оскільки:

  • літагенти відсутні як інституція;

  • інститут критики спотворений до рівня немотивованого критиканства (мета якого — обгівняти письменника з голови до ніг);

  • бібліотеки знищуються;

  • книготоргові мережі контролюються олігархами, які не зацікавлені в розповсюдженні українського україномовного продукту.


В будь-якому разі, читачі зазвичай не замислюються над наявністю проміжних ланок. Для них ситуація простіша: сьогодні письменник «написав книгу» — завтра її всі читають!

А те, що письменник пише твір (а не книгу), потім сам бігає по видавцям (бо немає літагента, який би бігав замість нього) і намагається кудись цей твір приткнути — це читачів не колихає. Як і те, що видвець може видати новаторську книгу — але її не візьмуть на реалізацію книгарні. бо переконані: «Українською мовою у нас книг не читають, ви па-русскі напєчатайтє». Не колихає!!! Читач смикає письменника: «Ну, і де ж твоя нова книга?!»
Далі. Видавець — це бізнес-партнер письменника. Так само влаштовані й інші «парні ремесла»:

  • література (письменник — видавець);

  • образотворче мистецтво (художник/скульптор — галерист);

  • театр (актор — імпресаріо);

  • професійний спорт (наприклад, боксер — промоутер).


В нашому випадку письменник створює літературний твір, а його бізнес-партнер — видавець переводить твір в комерційну площину (видає в якості книги, яку потім збуває читачам через книгарні) і ділиться з письменником прибутком (сплачує йому бодай за перший наклад 10% від гуртової вартості цього накладу).

Отож видавець і є справжнім творцем книги!!! Наприклад, в наших договорах з «Фоліо» є спеціальний пункт, де передбачається, що оформлення книг видавництво бере на себе. Ми можемо їх лише консультувати. Зокрема, я часто малюю в Фотошопі ескізи обкладинок, як я їх бачу, узгоджую це з дружиною, перемальовую, даю видавцеві. Паралельно кажу: отаке-то бажано подати там-то і там-то. А потім професійний художник вже видає готову обкладинку, де може використати мої ескізи, а може й не використати. Або пропонує свої варіанти.

А ще окрім обкладинки, видавець вирішує низку питань:

  • тверда палітурка чи м'яка обкладинка;

  • формат;

  • папір;

  • шрифт;

  • малюнки чи їх відсутність на форзацах і шмуцах;

  • внутрішні ілюстрації чи їхня відсутність;

  • наклад...


Там море питань насправді!!!
А якась дитина, наприклад, візьме зошит в клітинку, переріже його надвоє, з'єднає дві половинки і на лицевій сторінці напише «Тимур Литовченко. АПОКАЛІПСИС ПО-КИЇВСЬКІ». Це буде гра у творення книги., тобто імітація, дитина — гравець — імітатор.

Це просто бич сучасних книгоярмарків! Мало не на кожному організуються «творчі майстерні» для малих діточок, які «пишуть» книги, фальцують сторінки, брошурують стоси паперу, зшивають. А наприкінці ведуча дзвінким голосочком радісно промовляє: «Ну, от ви і створили кожен власну книжечку! Тепер ви всі — юні письменники!!!»

Але це вже не імітація, а профанація! Бо таким чином імітується процес самвидаву. Я сам займався самвидавом у «лихі 90-ті» за сприяння ЛІК «Русское собрание» та Центру «Свобода слова», видавав таким чином і себе, й інших:





Ось такою, власне, була перша книжечка моєї дружини — просто вона майже ніде не фігурує, це я теж сам верстав і робив решту операцій:

Але перепрошую, то були «лихі 90-ті», коли українські видавці загалом відправляли молодих українських письменників видаватися в Росію! Відкритим текстом!!! Тому тоді самвидав був виправданий. Зрештою, ти міг піти в нормальне видавництво з власною брошуркою, тицьнути її в руки видавцеві й сказати: «Ось як мій твір виглядає на папері — ляля!!! Почитайте, подивіться». І це часто-густо слугувало додатковим аргументом на користь молодого письменника…

Але навіщо цю систему відтворювати зараз?! Тепер є безліч видавництв, їм тільки кидай рукописи, головне — знайти «свого» видавця! Того, який погодиться друкувати саме твої твори…

Породженням сьогодення є й інша мода — вивішувати свої твори в Інтернеті. Часто можна почути: «Я — крутий письменник! Я вивісив в мережі новий твір, і його прочитало вже 40'000 людей». Насправді ж цей твір не прочитало 40'000 людей — вони лише зайшли на сторінку з твором! А наскільки уважно вони прочитали?! Наскільки їм сподобалось?.. Хтозна, хтозна!..

В тому-то й сила традиційної зв'язки «письменник — видавець»: бо якщо ти знайшов свого видавця, то апріорі знайшов одного професійного читача:

  • якому твій твір сподобався;

  • який розраховує перевести його в бізнесову площину й перепродати іншим читачам.


Так, наклад може не розійтися, причому з різних причин. Але найчастіше наклад розходиться, й це означає, що читачі «проголосували гаманцем» саме за твою книгу, а не просто «зайшли на інтернет-сторінку» (безкоштовно).

Зрештою, я можу написати твір, куди вставлю наступні рядки:

Он всадил свой толстый длинный х*й в ее крохотную и нежную розовую п**ду. И они нежно и самозабвенно е*лись в серебристом свете луны...

Знаєш, яку колосальну кількість «заходів на сторінку» забезпечить такий рядок?! Всі любителі «полунички» будуть моїми!!! Але яка художня цінність такого, з дозволу сказати, «шедевру»?! Не смішіть, панове…
Вікторе, а чи бували в твоєму житті спокуси?
22:53
+1
Все життя це спокуса і причина життя — спокуса — спокусився грати в гру розбалансування? — той грай
03:08
+2
Дивні твої слова, Вікторе: Причиною життя є спокуса і саме життя є спокусою. Поясни на прикладі свого життя, як таке може бути? Давайте уточнимо тоді, що є СПОКУСОЮ. Ось моє визначення: це пропозиція людині здійснити якийсь чин (вчинок) і вона має уявну легкість і приємність матеріалізації. А яке ваше розуміння, що є спокусою?
...і вона [спокуса — Т.Л.] має уявну легкість і приємність матеріалізації.

Не тільки. Спокуса приваблива уявними перевагами і/або новими перспективами, що мають відкриватися у новому стані (в разі прийняття спокуси). Це дуже добре видно з докладного аналізу біблійної історії про гріхопадіння Адама і Єви.
09:25
+1
Якщо життя це лабіринт то спокуса один із можливих варіантів ходу — вибір за Тобою — спокушатись чи ні — йти чи стояти — або йти в іншу сторону — скрізь можна віднайти свій вихід до світла
скрізь можна віднайти свій вихід до світла

Дивина, та й годі!

Якщо ми бачимо віддзеркалення Місяця в калюжі й підемо «прямим шляхом», то потрапимо не до джерела світла, а… в калюжу!
Проте, якщо підемо з калюжі назад «до джерела світла», то дійдемо всього лише до Місяця, який… знов-таки віддзеркалює сонячне проміння!
Й лише з поверхні Місяця можна потрапити до справжнього джерела світла — до Сонця…
Отже, в такій системі два «джерела» є уявними (калюжа й Місяць) і лише одне — справжнім (Сонце). То що простіше і краще: шукати прямий вихід до уявних (хибних) «джерел» — чи непрямий (обхідний) до справжнього?!
На жаль, вночі Сонця не видно. Той, хто народився вночі, навіть не знає про існування Сонця. В його житті обидва видимі варіанти є спокусою. І не факт, що він доживе до світанку і побачить Сонце.
12:42
+2
Вікторе, ти не відповів, як саме спокуса стала причиною твого народження, тобто початку життя (нового втілення). Тимуре, дякую за доповнення мого визначення СПОКУСИ. Тут ключовим словом є УЯВНЕ. Уявна легкість шляху, уявні переваги+. Вікторе, ти порівнюєш життя з лабіринтом і право людини зробити правильний, чи спокусливий крок. Згоден. Та от питання: хто організовує людині спокусу?
14:27
+1
«Правильний» чи спокусливий крок з чиєї точки зору? — підсвідомості чи надсвідомості твоєї ж до чого дійшов, чи довели? — ні на наступний щабель розвитку може вивести свідомий вибір — ба хай навіть він буде неправильний з точки зору широкого загалу і тоді виникає щось нове — виплекане з любов«ю… можливо ВСЕ
16:36
+2
Вікторе, правильний крок у житті тобі підказує твоя совість. У моїй цій статті я розповів, як був спокушений отриманням незароблених мною, «халявних» грошей. Я вчинив не по совісті і отримав покарання вдесятеро. Спокушені народи отримують кару в тисячу раз вищу аніж отриману в результаті завоювання інших народів вигоду. Хіба не так?
Обіймаю 7 с.
Все що робиться — на краще — отже взяв — добре — матимеш учнів зараз, або в подальших втіленнях; — не взяв — на краще — значить туди дорога закрита і Твій Шлях коротший чи довший — кожному своє. Народи ж мають колективне Я при недоусвідомленні кожним власного і будуть завойовувати чи завойовуватись — аж поки повністю усвідомить кожен своє власне Я — повірить — і вибудє свій Всесвіт індивідуально — на те є простір і час — РаДіймо!
21:04
+2
Ви ж подивіться, як цікаво перекликаються ця стаття і стаття ПРО ЧОРНІ ДІРИ. В цій статті я висловив гіпотезу про те, що з людей готують поповнення БОЖЕСТВЕННОЇ ІЄРАРХІЇ для управління нових світів. А з обговорення статті про чорні діри стає ясним, що ці нові світи постають при трансформації чорних дір. А це спостерігають астрономи. Отже це реально, а не чиїсь фантазії. Таке приємно читати на СВІТОЧІ.
Лишається небагато: зрозуміти, коли й яким чином і коли саме чисті (очищені від всіх оболонок — аж до внутрішнього Ego) сутності людей накопичуються в «чорних дірах», аби потрапити в нові світи…
21:33
+2
Вікторе, ми тут на сайті спілкуємося одне з одним. Ця стаття тут для того, щоб хоч зрозуміти одне одного, а саме хто який сповідує світогляд. Я тобі задаю конкретне питання, а ти замість відповіді відсилаєш мене на фільм ХТО Я НАСПРАВДІ? Я подивився його уважно, але там й близько не помітив відповіді на ті запитання, які я тобі поставив. То як буде з ними? В ігнор?
22:33
+2
Вікторе, прочитав я твій останній коментар про шлях людей і народів і скажу, що твоя мова таки загадкова. Може хтось мені роз'яснить, що вона означає? Дзвінко, будьласка, допоможи мені пробитися крізь туман до твердої землі!
Я правильно вас зрозуміла, ви просите МЕНЕ пояснити ВАМ цей коментар пана Віктора?
Все що робиться — на краще — отже взяв — добре — матимеш учнів зараз, або в подальших втіленнях; — не взяв — на краще — значить туди дорога закрита і Твій Шлях коротший чи довший — кожному своє. Народи ж мають колективне Я при недоусвідомленні кожним власного і будуть завойовувати чи завойовуватись — аж поки повністю усвідомить кожен своє власне Я — повірить — і вибудє свій Всесвіт індивідуально — на те є простір і час — РаДіймо!

Але ж я можу лише переказати своє розуміння цих слів. І не факт, що саме це хотів скахати пан Віктор.
12:44
+1
От і перекажи, як ти все це зрозуміла простими словами.
Спробую, але краще це окремим постом викласти.
15:36
+2
Хай хоч так буде, Дзвінко. От нас на Світочі є вже 5 активних авторів: Доброслав, Тимур, Дзвінка, Віктор Юрченко і Анатолій Висота. Ця стаття та її обговорення показали велике світоглядне розмаїття, в яке огорнуті всі ми. Спробуй привести його до одного знаменника.
02:16
+1
Про спокуси в моєму житті… Звісно, було. Наприклад, якось мене спокушали величезними грішми. Й не тільки мене одного…
Десь у 2001 році дуже заможні американські євреї з «Джойнту» вирішили, що в трьох пострадянських країнах (РФ, Білорусі та в Україні) треба увічнити пам'ять тих, хто загинув у Голокості. Зробити це треба було, на думку цих добродіїв, у вельми специфічний спосіб: де пройшлася смерть — нехай утвердиться життя! Таким чином, було вирішено звести в зазначених країнах три грандіозні Єврейські общинно-культурні центри (ЄОКЦ). На весь проект «Джойнт» виділяв $50'000'000, таким чином, на кожен ЄОКЦ припадало мало не по 17 мільйонів «зелені». Насамперед, дюже сурйозні дядечки з «Джойнту» приїхали в Україну і спитали: де тут у вас найбільш знакове єврейське місце, бажано пов'язане з Голокостом?! Природно, їм відповіли: Бабин Яр. Сурйозні американські дядечки зраділи: чудово — отже, треба звести в Бабиному Яру ЄОКЦ, ціна питання — $17 млн.
Природно, у тутешніх євреїв на чолі з Вадимом Рабіновичем (якому й робилася пропозиція) від жадібності «зірвало дах» — бо всі вони вже уявляли, як цей проект «попиляти». Тому переважна більшість єврейських організацій радо спокусилася на таку, м'яко кажучи, неоднозначну пропозицію «Джойнту»…
Бо була переважна меншість розпорошених єврейських активістів + така єврейська організація, як Ваад України, які мали нахабство чинити опір волі всемогутнього американського «Джойнту». Бо вони вважали, що зведення ЄОКЦ в Бабиному Яру рівнозначне тому, як недоброї пам'яті Саддам Хусейн наказав влаштувати парк атракціонів там, де іракські війська труїли газом курдських повстанців. Та й загалом, ЄОКЦ був би плювком в обличчя і євреям, чиї родичі лежать у Бабиному Яру, й неєвреям також — бо там знищували усіх. Насамперед, обуряться українці — бо там розстріляли Телігу, Рогача та інших українських націоналістів… Отже, обурення свавіллям «Джойнту» буде справедливим, вважала переважна меншість.
Але дискусія тривалий час (десь біля року) розвивалася виключно в колах «професійних євреїв» — є таке поняття. І там противники зведення ЄОКЦ в Бабиному Яру терпіли поразку за поразкою, доки не опинились на маргінесі… І так тривало, доки про це не дізнався я…
Зрозуміло, було б дуже добре з мого боку продатися з тельбухами Рабіновичу. Тим паче, дружина влаштувала мені «мозкомийку» на тему, який я дурень, що ніколи не бачу своєї вигоди, а також не дбаю про благополуччя власної сім'ї. Якби ж я продався Рабіновичу, то міг би легко організувати собі посаду з зарплатнею, наприклад, $1000-1500 на місяць — це було абсолютно реально, до речі! І це була далеко не межа можливостей. Тільки треба було продатися…
Але я сказав дружині, що робити собі гроші на Бабиному Ярі — це заробляти на крові, кістках і попелі. Й замість того, щоб продатися з тельбухами Рабіновичу, написав розгромну статтю в журнал «ПіК», де працював на той час редактором відділу «Стиль» (саме царина культури).
Завдяки моїй тупості (бо я не погодився вдовольнити запити своєї дружини) скандал миттю вихлюпнувся далеко за межі вузького кола «професійних євреїв». Від того, що я написав у статті, насамперед жахнулись пересічні євреї. Бо зрозуміли, чим тхне від ситуації. Ще потужніше обурились неєвреї. Особливо українці — як і слід було чекати… Й ситуація вмить вирівнялася: адже протестний рух вмить розширився…
Хоча ні, не так. Спочатку люди тривіально не повірили, що американський «Джойнт» може збудувати в Бабиному Яру, що захоче. Потім вирішили, що «Тимур Литовченко» — це псевдонім, а вся історія — газетна «качка». Потім з'ясувалося, що все насправді є так, як було описано. Через місяць після виходу моєї статті хтось таки додумався зателефонувати в «ПіК» і з'ясувати, чи справді працює там Тимур Литовченко. А вже потім я був представлений очільнику «руху єврейського опору» — відомому радянському дисиденту, голові Ваада України Йосифу Зісельсу. Який запропонував мені очолити на громадських засадах газету «Хадашот» — друкований осередок «опору». Що я і зробив.
Мало того, я відніс два пакети копій всіх документів двом громадським діячам: Лесю Танюку (голові всеукраїнського «Меморіалу») та Роману Круцику (голові київського «Меморіалу»). За декілька днів Танюк мав протестну відозву, підписану кількома всеукраїнськими мистецькими спілками, а Круцик — аналогічну відозву, під якою підписалася 41 київська міська громадська організація. Завдяки тому, що ініціатива виходила від мене, відозви мали переважно «антиамериканський» характер, що давало можливість всім українським євреям, яким привид золота не затьмарив совість, приєднуватись до «опору» — а це було особливо непереносимим для «професійних євреїв»…
Потім було понад 2 роки боротьби проти проекту ЄОКЦ в Бабиному Яру. Потім було перетворення ЄОКЦ на проект Меморіально-просвітницького общинного центру (МПОЦ — класна абревіатура!!!) «Спадщина» — то вже Рабінович хотів звести під президентські вибори 2004 року, мені так здається. Бо медіа-компонент МПОЦ порівняно з ЄОКЦ посилився. Паралельно зросли ставки для його майбутніх співробітників… але і $5000 на місяць мене теж не зупинило. Я не взяв би і всі $17 млн — бо гроші криваві… Тоді була моя друга розгромна стаття в журналі «ПіК» й обіцянка від одного єврейського діяча подати на мене судовий позов. Потім мене запросили в Арабський культурний центр, де повідомили, що уважно слідкують за «війною за Бабин Яр». А також нагадали, що в Бабиному Яру постріляли, зокрема, татар — а вони ж мусульмани… Потім сорока на хвості принесла, що на Зісельса збираються накласти херем — юдейське релігійне прокляття. Й був терміновий спецвипуск «Хадашот», де на останній шпальті містився особисто мною написаний дуже злий памфлет, де я пройшовся по двом рабинам, які замишляли таке діло — по Якову Дов Блайху (головному рабину України) і Моше Реувену Асману (головному рабину Києва). Після чого херем на Зісельса не наклали, а єврейська «більшість» раптом «прозріла» й покаялась у помилковому бажанні… Зрештою, ЄОКЦ-МПОЦ погодилися звести на Подолі — де він і стоїть відтоді.
І звісно ж, дружина також припинила «мозкомийку», махнувши рукою на моє невміння вигідно продатися з тельбухами заможним сурйозним дядечкам.
08:22
+2
Ой, Тимуре, яке велике спокушання пройшов ти! Спокуса великими грішми. І ти її розпізнав, і не піддався. Продатися з тельбухами. Скільки таких продалося.Найбільш системний продаж — це стати членом КПСС. Дорога легка з гори і всілякі переваги забезпечені. Це теж спокуса, але я їй не піддався. Ще студентом на 3 курсі мене виключали з комсомолу за те, що я був коло пам'ятника Шевченку в Києві 22 травня 1967 р. Я цього й не приховував.
І ти її розпізнав

Якби я продався з тельбухами Рабіновичу, то мусив би викинути на смітник свій роман «До комунізму...» — а тоді би пішло на пси (в морально-етичному сенсі) все моє попереднє життя.

Скільки таких продалося.

Продалась переважна більшість «професійних євреїв» та єврейських організацій. Десь 80%. А ще 15% мовчали «в ганчірочку». Наприклад, Інститут юдаїки: тамтешні співробітники чудово розуміли все, проте оскільки сиділи на фінансуванні у того ж таки Рабіновича, то й мовчали. Але у нас (маю на увазі Ваад України та газету «Хадашот») весь час були «таємні» контакти, й тамтешні співробітники бідкалися, що ж це коїться й до чого може призвести. Більш того, саме під час «таємних» відвідин Інституту юдаїки я ознайомився з «Бездонною безоднею» (українською це звучить саме так) Натана Ґанновера, яку згодом використав при написанні роману «Помститися імператору». Це тепер зазначений твір висить в Інтернеті (частина 1 і частина 2), але на початку 2000-х в мережевому доступі його не було, а тема була табуйованою.

Найбільш системний продаж — це стати членом КПСС.

О-о-о, так!!! До лав КПРС мене посилено пхав власний тато, який в душі ненавидів партію через свого знищеного батька (мого українського діда), проте боявся репресій і все життя маскувався. Навіть не стидався бути парторгом низової організації — от настільки боявся…
Тут я татові піддався й намагався на догоду татові вступити до лав КПРС під час навчання в КПІ. Але мою кандидатуру… більшістю голосів провалили на комсомольських зборах групи! Звісно, я був замучений — бо вкотре не виправдав татових сподівань. Хоча в глибині душі відчував полегшення.
13:32
+2
Ця стаття має чимало коментарів, більше сотні. Отже тема життя людини і її світогляд цікава багатьом. Давайте зробимо проміжні підсумки. 1. Людина творіння Боже? З цим усі коментатори згідні. 2. Земля — це Школа, а людина — учень? З цим згодні троє: я, Тимур та Дзвінка. 3. Чи бувають в житті людини спокуси як випробування? Це підтвердив і Віктор Юрченко, сказавши, що причиною його народження була спокуса. Спокуса надходить іззовні в міру готовності людини її прийняти. От людина коливається у виборі чогось і тоді їй надходить пряма спокуса. Я йду далі і стверджую, 4. що є спокушені не лише окремі люди, а й народи. Як ви, товариство, до цього ставитеся?
У мене від цього огрому каментів (119 штук!!!) зависає ноутбук, тому в подальшій дискусії на цю тему я участі не братиму. Бо мені в облом постійно перезавантажуватися. Прошу зрозуміти вірно.

А загалом, понад сотня каментів — це виключно твоя заслуга. Адже ти ставиш запитання персонально до людей, і не відповісти тобі просто нечемно! Навіть якщо відповідь людини є очевидною й легко передбачуваною.
07:44
+2
Учора набрав у пошуковику СПОКУШЕНІ НАРОДИ і він знайшов цю статтю, а також, увага (!), цитату із Євангелія: "… бо зіллям твоїм були спокушені всі народи" (Об. 18: 21-23).
Хоч і не хотів сюди зазирати, але… Друже, дуже перепрошую, але це не з Євангелія цитата, а з Об'явлення Івана Богослова (Апокаліпсису):

І світло свічника вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були земні вельможі, бо твоїм ворожбитством були зведені всі народи!

(Об'явлення 18:23)

Євангеліє — це з давньогрецької буквально «добра звістка». Своєрідні усні спогади, такі собі живі «мемуари» апостолів Ісуса Христа, які безпосередньо знали Його (Матвій та Іван). Або переповідь усних спогадів тих, хто стикався з Христом, здійснена Марком і Лукою. Тоді як Об'явлення має зовсім іншу природу: це не усні спогади, це пророча книга.
11:20
+2
Друже, я мав на увазі саме Об«явлення Івана Богослова, а воно входить в книгу під загальною назвою ЄВАНГЕЛІЄ. Головне в тому, що і Біблія, і Коран говорять не тільки про спокусу людей, а й народів. У Корані пишеться, що спокусу посилають РЕГУЛЯРНО 1-2 рази на рік.(Арабською спокуса — ФАТАННА). Отже це серйозна річ у житті і людей, і народів.
Друже, я мав на увазі саме Об«явлення Івана Богослова, а воно входить в книгу під загальною назвою ЄВАНГЕЛІЄ.

Ні, християнська частина Біблії називається Новим Заповітом: це 4 Євангелія, Дії апостолів, різноманітні послання апостолів та Об'явлення. От бачиш, навіть у нас із тобою виникає термінологічна плутанина… Не виключаю, що в твоїх бесідах з християнськими священниками вона також могла зіграти негативну роль. Бо говорячи про Євангеліє, ти мав на увазі Новий Заповіт, а вони — лише одне з чотирьох Євангелій.

Що ж до суті проблеми, то мою відповідь ти вже знаєш заздалегідь — завдяки тому ж таки Об'явленню.
07:26
+2
Щось напишу, підсумовуючи обговорення. От просте запитання моєї онуки Насті: А ДЛЯ ЧОГО ЛЮДИ? А викликало великий інтерес. Я написав статтю цю із розлогою відповіддю на це питання: 1. З людей на Землі готують нових Со-Творців. Тимурова відповідь така: 2. Бог створив Світ трохи недосконалим, щоб люди далі його вдосконалювали і раділи. Дзвінка вважає: 3. Люди як піддослідні мишки і створені, щоб розвеселили Бога. Віктор Юрченко гадає, що 4. Люди і Всесвіт це і є Бог; отже люди є для набуття нового досвіду Богом. Відповідь Доброслава не можу описати в одному реченні: 5… Висновок. Ми дорослі люди із вже сформованими світоглядами і мій світогляд ніхто з коментаторів не розділив зі мною. Мене тішить, що мій світогляд сприймає дружина, діти й онуки. Чого й вам бажаю.
Світогляди у нас різні. Головне, щоб ми дивились в одному напрямі ©
Антуан де Сент-Екзюпері
Так сказав Антуан де Сент-Екзюпері — щоправда, з іншого приводу…
Читаю книгу Валер'яна Підмогильного НЕВЕЛИЧКА ДРАМА. Автор розповідає про досвід єднання людини із всесвітом:
… уявіть, ви викурили гашишу. Все, що ви знали, бачили, що ви були, зникає. Ви скидаєте з себе все, що накинуло вам виховання, суспільство, освіта, традиції, ви робитеся незайманим згустком життя. Ви струшуєте з себе найдошкульніші кайдани, які вам приречено тягати по землі, — простір і час. Ви вільний, вічний, незалежний, ви Всемогутній… Ви шугаєте, для вас більше немає перешкод, ви мчите в шаленому вихрі світотворення, ви сам творець, ви те єство, що рушить усе світом; ви все, поза вами немає нічого. І ви, ви розгортаєте всесвіт перед собою в невпинній і пристрасній зміні…
Все добре — тільки от психіка руйнується…
12:11
+1
А тепер далі:
"… ви запалюєте і гасите сонце, женете повз себе молочні струми сузір'їв, розчахаєте і замикаєте безодні. І все це ви. А потім ви заглиблюєтесь у лісі, колихані вічним вітром, у пущі, де з корінням вистрибують і знову занурюються в грунт дерева, де пурхають величезні яскраві квіти, де виростають і перетворюються перед вами велетенські тварини; ви линете далі над сніговими горами, що рухаються, як нечисленна комашня, ви пірнаєте у прірви океану, що викидають вас з глибин у піну і шум розбураної поверхні або втягають у підводні печери, у несамовиті гроти, що, стискаючись, як стравохід, проштовхують вас крізь палаючий центр землі в пустелі, з яких ви в ураганах піску підноситеся знову у високості. І все це ви, ви якась всеєдність, ви щось всеосяжне, неперевершене, нездоланне. Ви невситима воля, яка діє сама в собі. А що після всього?… Після всього, звичайно, реакція: гіркота, стома, каламуть, пригнічення, якими світ мститься за те, що ви прозирнули в нього..."
18:41
+1
А що після всього?… Після всього, звичайно, реакція: гіркота, стома, каламуть, пригнічення, якими світ мститься за те, що ви прозирнули в нього..."

Саме так буває, якщо цей стан досягати курінням гашишу, а не поступовим розвитком свідомості.
Якщо людина йшла до цього стану поступово без всяких наркотиків і тому подібного, то замість гіркоти, стоми і каламуті буде відчуття благодаті, піднесення, ясності.

PS. Краще на цій сторінці вже не писати коментарі, бо вона дуже висить через велику кількість відеороликів. Якщо є бажання щось обговорити, що не стосується публікації, то в нас для цього є спеціальний розділ «Обговорення». Там можна задавати нові теми для обговорення без необхідності робити публікацію про них.
18:36
+1
А що таке сни? А що таке уява? Мозок, це інструмент, який спримає і переробляє внутрішню і зовнішню інформацію. Марія у своїх подорожах всесвітом теж бачила-відчувала дивні картини. Може інші розкажуть нам про свою практику ЄДНОСТІ ІЗ ВСЕСВІТОМ? Дуже прошу+
18:46
+1
Пане Анатолій! Створіть будь ласка, тему обговорення про це:
17:25
+1
Для пам'яті. Сьогодні 11 січня 2017 р. я в черговий раз був спокушений. Ось як це було. Я поїхав в Обухів і після звітів у податковій зайшов на Піщаній в супермаркет — колишній торговий центр. Тепер він називається ВЕЛМАРКЕТ, а ще рік тому називався ВЕЛИКА КИШЕННЯ. Купив пшона по 7 гр/кг, гречки по 30 гр./кг, вермішелі по 9 гр./кг, халви (!) по 28 гр./кг, бананів по 21 гр./кг. Пішов на касу й дівчина нарахувала мені 127 гривень. Я даю сотню і півсотні. Дивлюся на здачу й бачу 23 гривні і ще 50 гривень. Кажу, що передала мені півсотні. — Як? Ви ж дали мені 200! Двоє поруч мене: покупець і контролер мене підтримують в тому, що я дав саме 150 гривень. Дякує й забирає з прилавка 50 гривень — ті гроші, на які я мав ще раз СПОКУСИТИСЯ. Доброславе, а які ціни на продукти зараз у вас в Ів.-Фр.? А які ціни, Дзвінко, у Львові? Да… А в іншому місці я побачив, що в нас в Обухові масло коштує 100 і 120 гр (Лукавиця), ковбаса «докторська» 75 гр/кг, сир твердий «Добряна» по 97 гр/кг, риба хек по 55 і 61 гр/кг, оселедці по 53 гр/кг, сало 30-50 гр/кг.
17:20
+1
Сьогодні 6.6.19 р. і я переглядаю цей допис. Мабуть він має рекорд по числу коментів — понад 130. Це ж треба: треба понад 2 тисячі років, щоб Папа Франциск змінив ОТЧЕ НАШ і саме там, де про спокусу. Він пропонує замість "І не введи нас у спокусу..." проказувати так: "Не дай нам спокуситися: www.ukr.net/ua/#homeDetails/society/71892760/
Я давно пропоную інше: "І навчи нас розпізнавати спокусу.
17:59 (відредаговано)
Молитися можна як завгодно — просто якщо змінювати слова молитви, не треба називати її «Отче наш». От і все!.. _вибачаюсь

Випадкові Дописи