До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

LiTerra Con 2016. Книжки. Враження. Ідеї.

LiTerra Con 2016. Книжки. Враження. Ідеї.
Джерело матеріалу:

III Міжнародний фестиваль фантастичної літератури і уявних світів LiTerra Con пройде у Києві з 7 по 9 жовтня 2016 року. Цього року фестиваль фантастики приймає майданчик Cultprostir Hub, розташований у Музеї історії Києва (вул. Богдана Хмельницького 7, поряд із виходом м. «Театральна»).

Діалог – тема, що стане центральною у програмі 2016 року. Діалог фантастики і фентезі, різних видів мистецтв, поколінь, часів та історії, культури і субкультур, діалог світоглядів та діалог різними мовами.
У LiTerra Con 2016 візьмуть участь письменники, перекладачі, видавці, кінематографісти, художники, науковці, поети, музиканти, рольовики, цікаві люди з України та інших країн, адже для фантастичного немає кордонів у мистецтві і в житті.

У програмі задіяні: Володимир Арєнєв, Сергій Булига (Білорусь), Ян Валетов, Володимир Єшкілєв, Даніель Клугер (Ізраїль), Дара Корній, Яцек Комуда (Польща), Юрій Макаров, Ярослав Мельник (Литва), Михайло Назаренко, Генрі Лайон Олді і ще більше п’ятдесяти творців уявних світів.

На гостей чекає понад 70 годин програми у чотирьох залах. Фестиваль фантастики у 2016 році представляє чотири основні напрямки програми: «Література», з великим дискусійним і лекційним блоками, програмою для письменників-початківців і презентацію більше 40 новинок фантастики за участю авторів і перекладачів; «Кіно і анімація», де гості познайомляться з найновішими українськими проектами у жанрі фантастики: «Чунгул», «Сторожова застава», «Микита Кожум’яка», «Мавка: лісова пісня» та згадають якими шляхами розвивалася кінофантастика, «Візуальне мистецтво», «Наука і знання», а також спеціальні міні-проекти, поєднані однією внутрішньою тематикою, які розкривають різні аспекти взаємодії мистецтв. Передбачений і традиційний для фестивалю поетичний вечір у п’ятницю.

Оргкомітет, незважаючи на загальні тенденції фестивального руху, вирішив залишити вартість квитка незмінною порівняно із минулим роком: 100 грн. за 1 день та 200 за абонемент на 3 дні. Електронні квитки на фестиваль фантастики LiTerra Con 2016 вже у продажу. Звертаємо увагу, що купити квитки на фестиваль можна буде і на місці, але тоді їх вартість складе 120 і 240 грн. відповідно.

LiTerra Con – це некомерційний проект, тому кошти, окрім операційних витрат, будуть передані волонтерському центру на Фролівській 9/11.


Програма

Програма фестивалю складається з чотирьох напрямків:

  • Література
  • Кіно
  • Візуальне мистецтво
  • Наука

7 жовтня
15:00 – 15:15 Відкриття фестивалю | Арт-хол
15:15 – 16:15 Розмова гостей на тему «Діалог мовою фантастики». Сергій Булига, Даніель Клугер, Яцек Комуда, Ярослав Мельник, Ігор Ревва. Модерує Анастасія Євдокимова. | Арт-хол
15:30 – 16:00 Презентація новинок української фантастики. Ч. 1. Олена Красносельська, Ганна Лупинос «Теорія Дикого поля. Софія», Боісіда «Дивовиддя про святих русалок». Модерує Вікторія Ваколюк | Зала 2 поверху
15:30 – 16:15 Роль римських військ у формуванні сучасної військової машини. Спеціальна програма «Діалог субкультур». Євген Варава, Андрій Гаєв, Владислав Вепр, Любов Єреденко | Зала 4 поверху
15:30 – 16:45 Дискусія «Наукова фантастика: між наукою і фантастикою». Володимир Арєнєв, Сергій Бережной, Олексій Жупанський, Олеся Стужук. Модерує Олег Сілін | Зала 1 поверху
16:00 – 16:30 Михайло Назаренко представляє свою книгу «Поховання на могилі. Шевченко, якого знали» | Зала 2 поверху
16:15 – 17:00 Мурали: Уявні світи на міських стінах. Спеціальна програма «Діалог з містом». Олена Салата, Євгенія Моляр | Зала 4 поверху
16:15 – 17:15 Криптоісторія, або Історичні події у фантастиці. Розмова Даніеля Клугера і Яна Валетова | Арт-хол
16:30 – 18:00 Ретропоказ від Довженко-центра. Фільм «Мрії назустріч» за сценарієм Олеся Бердника. Анна Онуфрієнко, Громовиця Бердник | Зала 2 поверху
16:45 – 17:45 Київ реальний і літературний. Спеціальна програма «Діалог з містом». Михайло Назаренко, Михайло Кальницький. Модерує Анастасія Євдокимова | Зала 1 поверху
17:00 – 18:00 Поради мандрівникові до вікторіанської епохи. Ліна Квітка | Зала 4 поверху
17:15 – 18:00 Star Trek. 50 років у просторі й часі. Сергій Бережной, Альона Савінова | Арт-хол
17:45 – 18:45 Розмова «Жорстокість і насильство у тексті». Оксана Самара, Ян Валетов, Ярослав Мельник, Валерія Мороз, Антон Фарб | Зала 1 поверху
18:00 – 19:00 Майже прем’єра. Зустріч з творцями мультфільму «Микита Кожум’яка». Олександр Поліщук | Арт-хол
18:00 – 19:00 Некультурний обмін, або Цікаве про заразу (18+). Олександр Голіусов | Зала 4 поверху
19:00 – 21:00 Поетичний вечір. Євгенія Більченко, Даніель Клугер, Галина Крук, Олег Ладиженський, Мирослав Лаюк, Оксана Самара, Валентин Терлецький, Ірина Цілик, Ніна Цюрупа | Зала 1 поверху

8 жовтня
11:00 – 11:30 Презентація роботи над короткометражним стімпанк-вестерном «Zeppelin». Спеціальна програма «Діалог субкультур». Валерія Грачова, Ксенія Терещук | Зала 1 поверху
11:00 – 12:00 Дискусія «Перекладіть це негайно!». Катерина Грицайчук, Сергій Легеза, Єфрем Ліхтенштейн, Анатолій Пітик, Борис Сидюк, Галина Сологуб. Модерує Ірена Шевченко | Арт-хол
11:00 – 11:45 Генетика у фантастиці близького й далекого прицілу і в реальності. Марина Мартова | Зала 2 поверху
11:00 – 12:30 Майстер-клас «Зоряної фортеці» за підсумками конкурсу мініатюр «Contra Spem Spero». Володимир Арєнєв | Зала 4 поверху
11:30 – 12:15 Міфи і легенди про редакторів. Олександр Данковський | Зала 1 поверху
11:45 – 12:30 Чужа їжа. Гастрономічний вимір літератури та ідентичність. Світлана Богданець | Зала 2 поверху
12:00 – 13:00 Презентація українських коміксів. За підтримки магазину коміксів «Ідео-Графіка». Денис Фадєєв, Ярослав Мішенов, Андрій Гуменюк, Дмитро Хмара, Роман Рубець. Модерує Марія Шагурі | Арт-хол
12:15 – 13:45 Люди у костюмах. Рольовики і реконструктори. Спеціальна програма «Діалог субкультур». Яцек Комуда, Єфрем Ліхтенштейн. Модерує Андрій «Граф» Дремлюга | Зала 1 поверху
12:30 – 13:15 Буття та сміття фентезійних саг. Дмитро Буркін, Владислав Ніколаєв | Зала 2 поверху
12:30 – 13:15 Літературні некомерційні платформи для письменників-початківців і професіоналів. Валерія Мороз | Зала 4 поверху
13:00 – 13:45 Спеціальна програма «Чорнобиль». Катастрофа очима свідка: як це було? Згадки від безпосереднього учасника подій, письменника Олександра Есаулова | Арт-хол
13:15 – 14:15 Ксенофобія як двигун сюжету. Анна Ігнатенко | Зала 2 поверху
13:15 – 14:15 Центр Літературної Освіти представляє лекцію «Стратегія письма: шлях від задуму до тексту». Галина Крук | Зала 4 поверху
13:45 – 14:45 Проекти анімаційної студії Анімаград: «Викрадена принцеса» та «Мавка. Лісова пісня». Ярослав Войцешек, Олександра Рубан | Зала 1 поверху
13:45 – 14:45 Спеціальна програма «Чорнобиль». Відлуння катастрофи у літературі, кіно й відеоіграх. Сергій Бережной | Арт-хол
14:15 – 15:00 Ревіталізація. Чи є фантастикою сучасна бібліотека? Спеціальна програма «Діалог з містом». Олена Арутюнян, Саломе Енгібарян, Тетяна Якушко. Модерує Олександра Листопад | Зала 2 поверху
14:15 – 15:15 Змішати, але не збовтувати, або Особливості фантастичного детективу. Даніель Клугер, Богдан Коломійчук | Зала 4 поверху
14:45 – 16:00 Дискусія «Чого ми боїмося? Про літературу жахів». Олексій Жупанський, Яцек Комуда, Остап Українець. Модерує Галина Глодзь | Зала 1 поверху
14:45 – 16:00 Священні символи і могутні артефакти. Оксана Самара | Арт-хол
15:00 – 16:00 Презентація короткометражного фільму «Відпустка дикуном» за оповіданням Яни Дубинянської. Представляють авторка і режисер Василь Медяний | Зала 2 поверху
15:15 – 16:00 Інше суспільство. Розмова навколо прози Ярослава Мельника. З автором розмовляє Вікторія Ваколюк | Зала 4 поверху
16:00 – 16:45 Презентація новинок української фантастики. Ч.2. Сергій Бадей «Курс бойового мага», Ян Валетов «Проклятий», Яна Дубинянська «Свій час». Модерує Олег Сілін | Зала 4 поверху
16:00 – 17:00 Презентація підліткової антології «Книжка заборон і таємниць» видавництва «Віват». Володимир Арєнєв, Сергій Булига, Дара Корній, Сергій Легеза, Олександр Михед, Юрій Нікітінський, Ніна Цюрупа. Модерує Вікторія Ваколюк | Арт-хол
16:00 – 17:00 Дивна історія пана Лема та містера Діка. Спеціальна програма «Діалог з Лемом». Михайло Назаренко | Зала 2 поверху
16:00 – 17:00 Чотири вершники Апокаліпсису. Доповідь Генрі Лайона Олді | Зала 1 поверху
16:45 – 17:30 Сила графічної історії. Минуле і сьогодення коміксу. За підтримки магазину коміксів «Ідео-Графіка». Дмитро Данилюк | Зала 4 поверху
17:00 – 18:00 Передпрезентація нової антології «Странствие трёх царей» видавництва «Клуб сімейного дозвілля». Володимир Арєнєв, Сергій Булига, Яцек Комуда, Сергій Легеза, Єфрем Ліхтенштейн, Михайло Назаренко, Генрі Лайон Олді, Максим Щербаков | Зала 1 поверху
17:00 – 18:00 «Сторожова застава»: створення фантастичного сценарію на основі літературного фентезі. Ярослав Войцешек | Арт-хол
17:00 – 18:00 Місця сили. Письменники про місця, що надихають. Володимир Єшкілєв, Богдан Коломійчук, Дара Корній, Софія Рудік. Модерує Олег Сілін | Зала 2 поверху
17:30 – 19:00 Дискусія «Межа між казкою і фантастикою». Модерує Наталя Марченко. Галина Малик, Наталія Дев’ятко, Леся Вороніна, Наталія Богданець-Білоскаленко, Олександр Есаулов, Сергій Іванюк та інші гості | Зала 4 поверху
18:00 – 19:00 «Віднайти традицію, вигадати майбутнє». Розмовляють Михайло Назаренко і Юрій Макаров | Зала 1 поверху
18:00 – 19:00 Презентація новинок української фантастики. Ч.3. Богдан Коломійчук «Візит доктора Фройда» та інші містичні детективи, Наталія Ліщинська «Нова людина», Марина Смагіна «Волковиці». За участю Міли Іванцової та Дари Корній. Модерує Вікторія Ваколюк| Зала 2 поверху
18:00 – 19:00 Презентація містичного трилера «Чунгул» і зустріч зі знімальною групою | Арт-хол

9 жовтня
11:00 – 12:00 Розмова «Збереження літературної пам’яті. Перевидання книг». Михайло Назаренко, Володимир Арєнєв, Ян Валетов, Олексій Гедеонов, Володимир Єшкілєв, Олександр Михед, Галина Сологуб | Зала 1 поверху
11:00 – 12:00 Що робить картину фантастичною? Розмова з художниками. Ольга Пелих, Ірина Лазерко | Арт-хол
11:00 – 12:00 Драматичний потенціал одягу. Тетяна Адаменко | Зала 2 поверху
11:00 – 12:45 Майстер-клас «Зоряної фортеці» за підсумками конкурсу «Полювання за синім птахом». Ігор Ревва | Зала 4 поверху
12:00 – 13:00 Розмова з Генрі Лайоном Олді | Зала 1 поверху
12:00 – 13:00 Презентація новинок української фантастики. Ч.4. Сергій Комберянов «Крадії пам’яті», Ігор Сілівра «Край», Валентин Терлецький «Кілька років зими», Олег Шинкаренко «Перші українські роботи», «Кагарлик». Модерує Вікторія Ваколюк | Зала 2 поверху
12:00 – 13:30 Розмова «Далі буде. Важливість книжок з продовженням». Аліна Штефан, Володимир Арєнєв, Ян Валетов, Володимир Єшкілєв, Дара Корній, Галина Сологуб | Арт-хол
12:45 – 13:30 Неймовірні світи Walt Disney Company: від заснування до сьогодення. Міра Дніпровська | Зала 4 поверху
13:00 – 13:30 Взаємодія письменника і художника. (18+) «Мороки», Олександр Михед | Зала 2 поверху
13:00 – 15:00 Велика презентація фантастики у перекладі. Олексій Антомонов, Катерина Грицайчук, Катерина Дудка, Олексій Жупанський, Сергій Легеза, Анатолій Пітик, Богдан Стасюк, Галина Сологуб, Остап Українець | Зала 1 поверху
13:30 – 14:00 Взаємодія письменника і художника. «Місто тисячі дверей», Володимир Арєнєв, Олександр Продан, Ліна Квітка | Зала 4 поверху
13:30 – 14:30 Уявні світи у навчанні. Анастасія Титаренко, компанія Bristar Studio і проект UniversiNet | Зала 2 поверху
13:30 – 15:00 На перехресті фантастики і рок-музики. Спеціальна програма «Діалог субкультур». Володимир Бульба, Володимир Пучков, Валентин Терлецький
14:00 – 15:00 Штучні квіти життя. Про дитячі персонажі у фантастиці. Анна Ігнатенко | Зала 4 поверху
14:30 – 15:50 Розмова «Утопія проти антиутопії». Олеся Стужук, Галина Глодзь, Олексій Жупанський, Наталія Ліщинська | Зала 2 поверху
15:00 – 15:50 Фантастичні голоси. Зустріч з авторами озвучування. Катерина Брайковська, Григорій Герман | Арт-хол
15:00 – 15:50 Презентація відеопроекту «Україна читає Лема». Спеціальна програма «Діалог з Лемом». Володимир Арєнєв, Сергій Легеза, Ірина Шевченко | Зала 1 поверху
15:00 – 15:50 Найдавніша магія трансформацій. Розмова навколо книги «Случайному гостю» Олексія Гедеонова. З автором розмовляє Світлана Богданець | Зала 4 поверху
16:00 – 16:15 Закриття фестивалю | Арт-хол

+1
384
RSS
Я планую виповзти на конвент в суботу, 8 жовтня. Якщо вдасться, зроблю короткий фотозвіт.
17:44
+1
Серйозний фестиваль. Якби там був, то обов'язково послухав би семінар ЧУЖА ЇЖА. ГАСТРОНОМІЧНИЙ ВИМІР ЛІТЕРАТУРИ. ІДЕНТИЧНІСТЬ. А ти, таки вирвись на Лі-Терру. Ти ж фантаст від Бога.
Ти ж фантаст від Бога.


Дякую, друже!
Торік аналогічне оголошення я вивішував на НО, тепер вивісив тут. Якщо доповзу туди — буде також короткий фоторепортаж в каментах.
Як і обіцяв, подаю короткий фотозвіт про мої 2 години на ЛіТеррі.
Насамперед — маленька благодійна акція: одна книжечка — українському бійцеві на фронт, друга — дитині в сиротинець:

Доповідь Генрі Лайона Олді (Дмитро Громов та Олег Ладиженський) «Чотири вершники Апокаліпсису» — про причини наявного занепаду жанру фантастики:

Презентація Ярослава Войцешека «К/ф «Сторожова застава»: створення фантастичного сценарію на основі літературного фентезі»:

Розвізуалізація з ФБ-френдом з Баку (Азербайджан) Ігором Реввою (до речі, українською він розмовляє майже без помилок!):

З дніпровською письменницею Наталією Дев'ятко:

З івано-франківським письменником Володимиром Єшкілєвим:

З головною людиною на ЛіТеррі — Олегом Сіліним:

Подумати тільки: якихось 8 років тому Олег Сілін всього лише дебютував в журналі «УФО», а вже сьогодні отакий колосальний конвент фантастики розкрутив і мене туди в гості запросив… От як життя обертається!
06:56
+1
Тимуре, ти був гарно одягнений під морського розбійника. А милиці — це камуфляж до образу. Молодець! Незмінно гарна Наталя Дев'ятко з тобою. А як із доповіддю "Їжа. Гастрономічний ресурс… Ідентичність", чи вдалося послухати?
11:45 – 12:30 Чужа їжа. Гастрономічний вимір літератури та ідентичність. Світлана Богданець | Зала 2 поверху

Це було вранці, а в суботу зранку до нас мама приїжджає. Потім треба було дочекатися, доки вона поїде, потім бодай щось по дому зробити. Коротше, дочка привезла мене туди десь о 15:45, тому на ранкові доповіді я не встигав автоматично.
Тимуре, ти був гарно одягнений під морського розбійника. А милиці — це камуфляж до образу. Молодець!

Милиці — це не камуфляж, а основа образу! Я ж за межами квартири без милиць не ходжу. Раптом на ходу легке запаморочення станеться або щось таке?! Чи ноги «не тужи» підуть… З моєю кістою все може бути. Я ж гепнусь на землю одразу ж, а так стоп — і на милицях встояв…
Тому поза помешканням без милиць — нікуди! Тому милиці — основа образу. Піратську треуголку я собі чесно виграв у «Капітана Моргана» разом з пляшкою рому, фірмовим брелоком і келихом:

Хотів собі тут, на Світочі навіть аватарку таку повісити, але шановний модератор попросив зняти, вважаючи її рекламою алкоголю. Тільник мені подарували в «Укррічфлоті» як журналістові, коли я писав статті на їхній захист проти рейдерів. Маю ще й другий тільник від них же — теплий, зимовий. А пасок мені подарували разом з останньою вишиванкою, яку мені дівчата замовляли перед останньою «Коронацією слова». Я ж вже не влізав у ті вишиванки, які носив, поки ходив, тому дівчата замовили мені нову, великого розміру — бо «Золотого письменника України» мені треба було на сцені Оперного театру отримувати, як тут без вишиванки?! Майстрині почали затягувати виконання замовлення, тоді дівчата розповіли про мою і про нашу творчість, подарували їм «Кинджал проти шаблі» — то майстрині не тільки пошили вишиванку всього за якихось 2 дні, але ще й пасок до неї безкоштовно приклали.

Оце й весь мій костюм. Хотів ще на бік мачете повісити (мені ж його на минулій ЛіТеррі подарували), проте дружина категорично відмовила мене робити це! Ну, і Володимир Єшкілєв ще сказав, що мені люльки в зубах бракує — навіть без тютюну.
12:36
+1
Друже, хто те знає, що тобі ноги підводять? Може Наталя 9-ко. А для більшості ти був пірат піратом. Лиш замість дерев'яної ноги милиці. Так що твоє приховане для учасників Лі-терри каліцтво органічно доповнювало образ розбійника. Лиш мачете, ох же й Олена! — та люльки не вистачало.

Ну, про те, що мене ноги підвели, це знають всі.
От те, що все почалося з мого мозку і що з такою кістою, як у мене, людина взагалі не виживає — от про це знають лише обрані. Хоча якби не та кіста — я, мабуть, не мав би такої бурхливої уяви, яку маю.
Але я й без того надто часто констатую свою ненормальність, щоб іще на додачу публічно викладати МРТ моєї кісти. А все ж із неї почалося…
20:06
+1
«Часто констатую свою ненормальність...» — ну ти й сказав! Ти, друже, дивний чоловік в тому розумінні, що тебе супроводжують дива. А ще твоя щирість і доброзичливість+ можуть бути зразком для інших, хочби й для мене. Дехто може віднести вказані риси твого характеру до якоїсь ненормальності, бо самі не володіють таким.
В одній з ранніх з НФ-повістей братів Стругацьких («Спроба втечі») наведено дуже вдалий термін — «люди, які бажають дивного».

От я саме «чоловік, який бажає дивного»! З моєї точки зору все просто: я чітко знаю, заради чого живу, заради чого залишився саме тут, в Україні, знаю, що мені робити і т.ін. Знаю, чим готовий пожертвувати, а що не здам ніколи. Складаю плани з декількох варіантів дій в різних ситуаціях на два кроки наперед.
Так, все це просто… для мене.
Але не для інших! Бо інші не бачать, мабуть, принаймні половини (ймовірно, більше) того, що бачу я. І їм ніколи не спаде на думку діяти в такий спосіб, в який діятиму я. Найкраще в світі мене розуміє дружина — але навіть вона знає, що є приблизно 5% випадків, коли вона мою поведінку гарантовано не прорахує. І це дружина, з якою ми прожили 32 роки… А що вже говорити про решту?!
От візьми хоч би мою маму. Вона по життю боїться ідеалістів, вважає їх чи не найжахливішими людьми в світі — бо всі війни й революції в світі затівали для початку ідеалісти, а потім за їхні ідеї розплачувалися життями тисячі… ба навіть мільйони людей! Заради найсвітліших ідей були пролиті моря крові!!!
І отака біда: єдиний син моєї мами — ще й який ідеаліст!!! Ну просто фахівець із спорудження «повітряних замків»!.. Звісно, мені далеко до того, про що говорив булгаківський Воланд:

Дозвольте ж вас запитати, як же може управляти людина, якщо вона не тільки позбавлена можливості скласти якийсь план хоча б на сміховинно короткий термін, ну, років, скажімо, в тисячу, але не може ручатися навіть за свій власний завтрашній день?

Але на сміховинно короткий термін років так у 50-100 наперед я ситуацію для себе в загальних рисах уявляю. І озираючись назад зі свого 53-річчя, не можу сказати, що у своїх дитячих мріях я так вже й помилявся… хоча в Україні за цей час навіть суспільний лад змінився! Але якби я не бачив ситуацію для себе на кілька десятиліть наперед — мабуть, я не досягнув би того, що вже маю… Хоча коли в дитинстві я тільки запитував, чи вийде з мене прозаїк-фантаст, всі одностайно говорили: ні в якому разі!!! Коли говорив, що візьму за дружину дівчину шалено кохану, сильну духом і розумну — всі тільки пальцем біля скроні крутили. І таке інше. Все це — «повітряні замки», суцільна маніловщина і маячня! Але тільки тепер з'ясувалося, що в «повітряних замках», виявляється, можна дуже красиво жити!..
Отже, навіть для мами я є жахливою людиною. А для інших?..
О!!! Це вже мене на конвенті стороння людина сфоткала:
16:51
+1
Ти на знимці ти мов той пірат з ОСТРОВА СКАРБІВ, здається, Стівенсона. І в чому ж твоя «жахливість» на погляд матері? Чи не в тому, що ти не піддався на спокусу Рабіновича+? Щоб родина жила в достатку? Чому не всі людські плани збуваються? Та тому що діє Великий Узгоджувач. Це я так називаю Бога. А от плани, осяяні ЧИСТИМИ ПОМИСЛАМИ, таки збуваються і то швидко. Сам таке спостерігаю.
І в чому ж твоя «жахливість» на погляд матері? Чи не в тому, що ти не піддався на спокусу Рабіновича+? Щоб родина жила в достатку?

От що ні, то ні! Саме мама мене й підтримувала проти дружини з дочкою — бо це вони мене підбивали піддатися на спокусу Рабіновича & Со. А для мами ці їхні гроші були такими самими брудними, як і для мене…


Якщо ти не зрозумів — повторюю: моя «жахливість» для мами полягає в тому, що я — ідеаліст.

Наприклад, на останній стадії існування лабораторії високотемпературного паяння ІЕЗ ім.Патона (1995-1996 роки) завлаб раптом зробив ставку на мене. Себто, коли я в 1989-1993 роках бив себе в груди і благав його дозволити мені захиститися, доки мав запал в душі, він відповідав: у нас є інші люди в чергу на захист, а ти почекай, не поспішай. В 1993 році мені виповнилося 30 і весь запал поступово зійшов нанівець. Колись ще в студентські роки я казав про себе, що стану «сіреньким інженером». В 1993 році я усвідомив, що так воно і сталося, тож вирішив підналягти на художню літературу. Тим паче, на той час у мене вже були нічогенькі рукописи (ті ж таки романи «До комунізму...» й «Повість про чотири квітки»), й я бачив, як моя творчість впливає на людей. Більш того, в 1992 році покійний нині Борис Штерн «засватав» мене пітерському видавництву «Северо-Запад», яке зібралось видати мою авторську збірку. Але в жовтні 1993 року «Северо-Запад» загадковим чином загорівся і згорів за два дні (не могли погасити — кажуть, конкуренти підпалили). Мої рукописи згоріли разом з видавництвом. Тоді я зробив для себе висновок: нєфіг пхатися в Росію, моя перша авторська книжка має вийти в Україні за будь-яку ціну — а вже тоді можна і в Росію пхатися…

А пробивати книжку в Україні на той час… Скажу чесно: це було абсолютно самогубче рішення! Та я вперся: в Росії мої рукописи пішли попелом — це знак з Небес, і всі нехай ідуть на Хутір Михайлівський по метелики, але моя перша авторська книжка з'явиться в Україні!!! Природно, таке міг собі надумати лише переконаний ідеаліст. Бо в «лихих 90-х» (особливо в першій половині та всередині) українські видавці відкритим текстом відсилали таких молодих і талановитих, як-от я, друкуватися в Москву і Санкт-Петербург, самі же штампували «Розстріляне відродження», довідники та підручники. Отже, продавлювати свою першу книжку в Україні на той час міг тільки переконаний ідеаліст!!!

А тут я залишився останнім інженером в своїй лабораторії… І завлаб раптом второпав: якщо за рік, який йому дали на згортання справ, в лабораторії з'явиться молодий амбітний «кандидат в кандидати» технічних наук — можливо, лабораторію не закриють… І почав на мене тиснути, щоб я захищав дисертацію. А у мене вже всі кандмінімуми, які я здавав раніше (філософія, англійська та профільний предмет) — прострочилися! Це означає, що треба повторно все це здавати… А вдома безгрошів'я — треба «халтурити»… А отже, на літературу часу не залишиться зовсім! А у мене вже рука в першому наближенні набита, свій авторський стиль письма вже виробився, вже повно публікацій в пресі…

І отут почалася моя війна з мамою!!! Бо з її точки зору, всі мої публікації в періодиці, авторські вечори в театрі-кафе «Колесо» на Андріївському узвозі, ходіння в Клуб любителів фантастики «Зоряний шлях» чи в Літературно-інтелектуальний клуб «Русское собрание» — все це невиправдані амбіції зарозумілого молодика. І все це я мав би полишити заради кар'єри науковця… А тут ще завлаб (скориставшись знайомством з моїм татом) зателефонував нам додому і сказав мамі: «Ти знаєш, що твій Тимур пише фантастику замість того, щоб дисертацію захищати?!»

Отже, мама все це переповіла татові. Той лише охав і стогнав — бо я мало того що в партію не вступив, а тут ще й займаюся бозна чим… Але тато, при всіх його недоліках, майже ніколи не втручався у мої особисті справи. З ним можна було один раз розставити крапки над "і" — на тому все завершувалось. Надалі тато міг зубами скреготати при думці, які дурниці робить його синок — але до мене не ліз…

З мамою ж такі номери не проходили! Вона зі справжньою жіночою впертістю «мила мозок» мені щовечора: мовляв, я свого часу, коли ти народився, власні вірші спалила — тепер ти спали всю свою фантастику заради дочки! Спускайся на землю, синку, годі у хмарах ширяти!!! Що ти собі надумав — в письменники лізти?! Не вийде у тебе нічого!!! Нічого!!! Нічого!!! А наука — це надійно, це приземлено, перевірено часом. Захистишся — будеш їсти свій хліб з маслом. А фантастику спали й не жалій про неї…

Ось тобі все, як воно було. Це для мами типово: вона знала, що я ідеаліст (ну, куди дінешся — купу публікацій в газетах та журналах вже не сховаєш) і жахливо перелякалася, що я зробив ставку на свій ідеалізм. На якусь там фантастику, недосяжну з її реалістичної точки зору. Бо у нас вся родина була переконана: самого лише таланту замало — потрібен ще й неабиякий «блат», який «превыше Совнаркома» (була така радянська приказка).

Але мама мене недооцінила, як і багато хто. Бо відсутність блату я компенсував віслючою впертістю. А якщо я вже вперся чолом — то продавлю найтовстіший мур. Мій дядько (її рідний брат) з таких упертюхів завжди лише сміявся: мовляв, чоло розіб'єш, а мур залишиться. Тато мене лише жалів. Мама влаштовувала «мозкомийку». Весело було жити — не засумуєш!
14:04
+1
Ага! Зрозуміло тепер. Ідеаліст — це той, хто віддає перевагу духовному перед матеріальним. Тобі судилося зверху розповісти дохідливо українцям і про Куренівку, і про нашу історію. Це, Тимуре, щастя жити у згоді з Божими планами.
Ідеаліст — це той, хто віддає перевагу духовному перед матеріальним.

Так! Ось тобі визначення ідеалізму українською мовою:
Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.

А ось 3 визначення для слова "ідеаліст" знов-таки українською, без мого перекладу:
1. Послідовник ідеалістичної філософії. Домарксівські мислителі були матеріалістами лише в галузі природи, а щодо суспільних явищ залишались ідеалістами (Наука і життя, 8, 1959, 43).
2. Людина, яка здатна безкорисливо служити будь-якій справі, не шукає для себе ніяких переваг або вигід у чому-небудь. Іван не зважав на клопітливі міркування свого меркантильного свата. Противно до Максима був Іван характером не практик, а ідеаліст… Його непокоїло майбутнє рідного сина (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 40); [Стьопа:] Ви тільки що запевняли Валю, ніби Платон Іванович безнадійний ідеаліст (Олександр Корнійчук, I, 1955, 86).
3. Той, хто схильний прикрашати дійсність; мрійник. — Бідний ідеаліст! Він не знає, що, поки тираном є любов і нічого іншого, поти тиранія та не може бути нещастям (Іван Франко, II, 1950, 322).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 10.

Моїй мамі не пощастило в тому розумінні, що її син — таки переконаний ідеаліст, сама ж мама мені зізнавалася, що побоюється ідеалістів.

Тобі судилося зверху розповісти дохідливо українцям і про Куренівку, і про нашу історію.

Вірно — і це чистісінької води ідеалізм! Гадаєш, чого я мамі не показував рукопис «До комунізму...», а показав вже готову книгу?! Бо рукопис — це рукопис, його можна спалити чи знищити в інший спосіб! Натомість книга — це вже готовий продукт, який доносить думку письменника до читача. Це суттєво інша річ: думка, втілена в готову до споживання форму… Це реалізація дитячої фантазії, яка стала фактом, що не підлягає скасуванню.
Якби я показав мамі рукопис, тим паче чернетки… тим паче, в стадії написання, ще в радянський час — вона би жахнулася! Бо це означало би, що я порушив її власну заборону від 1968 року: почув від мене про Куренівську трагедію?.. а тепер забудь і не згадуй ніколи!!! І хтозна, як би до цього поставився тато, який до останнього подиху боявся каральних «органів», які знищили безслідно його батька… І це би точно означало, що я підставив під удар всю родину: і батьків, і дружину, і нашу донечку! Самому приймати удар — це ще сяк-так, а от родину на небезпеку наражати!.. І заради чого?! Щоб ткнути носом в таємну історію Києва тих «понаїхавших», яких в Києві мільйони й які ні сном, ані духом не в курсі Куренівської трагедії?!
Ні-ні, що не кажи, але ідеаліст — таки жахлива людина!..
Тому мама всі 23 роки навіть гадки не мала, в якій темі я копаюся.
Тому їй до рук потрапила вже готова книга. Коли небезпека наразитися на санкції радянського КДБ минула, хоча згадувати свою ж історію люди не бажали так само, як і за часів СРСР. Тоді вже по факту було зрозуміло: так, я порушив мамину заборону — але вчинив абсолютно вірно. І навіть потайки збираючи усні розповіді про Куренівську трагедію, я зумів зробити так, що при всій небезпеці з боку каральних «органів» все успішно минулося.
Хоча не заперечую: мабуть, це й коштувало мені неабияких витрат психічної енергії, а психічна деформація мабуть що погіршила стан мого здоров'я. Це ж не жарт: 23 роки носити в собі оповіді про жах, від якого у здорової дорослої людини мозок закипає! А тут дитина… Та я впевнений, що звище (з того самого еґреґора Києва) мені було відпущено достатню кількість енергії, щоб я міг компенсувати ці витрати, непереносимі спочатку для дитини, а потім для юнака.


Це, Тимуре, щастя жити у згоді з Божими планами.

На жаль, не так вже й багато людей, які наважуються на подібне божевілля — жити у згоді з Божим задумом. А хто наважується — то не всі витримують…

Візьми хоч би того ж таки Олександра Анісімова — києвознавця, який написав документальну книгу про ті події «Куренівський апокаліпсис», що вийшла друком через 2 роки після першого видання мого роману.
Олександр АнісімовКуренівський апокаліпсис
Він народився фатального 1961 року — себто, старший від мене на 2 роки. А помер (причому раптово!) влітку 2012 року, у 51-річному віці… Звісно, ми були знайомі: адже дізнавшись про вихід його книги, я виловив його на якійсь прес-конференції та вручив примірник свого роману. Це був той самий випадок, коли художній твір випередив документальне джерело — хоча зазвичай буває навпаки. Відтоді ми з Анісімовим завжди віталися при зустрічах. Я спілкувався з людьми, які знали його ближче, ніж я. Не знаю, наскільки це правда, але поголос стверджував: Анісімов «заливав за комір»… Прекрасно розумію, що він відчував, читаючи архівні документи про Куренівську трагедію. Так, від такого можна не тільки «за комір заливати»… Тому ні в якому разі не засуджую його — Боже збав!!! Просто констатую: я зміг свого часу утриматись від цього — він не зміг. І тому мені його шкода. Бо я знаю, як це воно: подумки бачити чорну стіну багнюки, що невідворотно несеться на тебе і ховає під собою все живе… і тебе самого… І так — 23 роки!..

Ох, друже мій, таке не кожен витримає! Важкий той тягар, важкий!.. Нелегко наважитись на те, щоб нести його. Нелегко жити навіть по тому, як все, що знав, висловив на папері…
04:53
+1
Тимуре, ти іноді розбираєш мої коментарі на цитати. Дякую за докладну відповідь на кожну з них. Мабуть в дечому я таки маю рацію. От я написав, що жити у згоді з Божим задумом — це щастя. Я розумію щастя, як наповнене РАДІСТЮ життя. Ти ж кажеш, що це схоже на божевілля. Саме слово каже, що це стан людини, ВІЛЬНОЇ ВІД БОГА. Тут суперечність. Матеріалісти, а стихійними матеріалістами є нині більшість українців, Бога не признають, отже вони є боже-вільними. Водночас багато з нас вважають себе щасливими. Отак, друже.
От я написав, що жити у згоді з Божим задумом — це щастя. Я розумію щастя, як наповнене РАДІСТЮ життя.

Друже мій, але ж я не заперечую! Більш того — категорично згоден з тобою!!!
Але… як завжди, є одне «але». І щоб зрозуміти мою думку, для початку трохи відхилюся на… «чорні діри»!!! Мабуть, ти знаєш про парадокс відносності просторо-часу? Себто, в різних просторових точках Всесвіту час плине з різною швидкістю. З точки зору стороннього спостерігача, для суб'єкта, який поступово розганяється до довколасвітлової швидкості, час плине дедалі повільніше. І коли для стороннього спостерігача минає, наприклад, рік, для розігнаного суб'єкта минає спочатку місяць, потім (за наступний «загальмований» рік) тиждень, потім день, потім година, потім хвилина, секунда, терція часу… Такий самий ефект спостерігається, зокрема, для суб'єкта, який падає в «чорну діру» — згадав?
Приблизно те саме спостерігається із щастям: воно відносне!!! Себто, щастя переживається людиною персонально, бо є внутрішнім станом людини. І яким чином впливають на нього зовнішні фактори, можна лише гадати! В одній і тій самій ситуації різні люди почуватимуться або щасливими, або нещасними — бо кожен сприймає суму зовнішніх і внутрішніх факторів по-різному. От будуть знаходитися поруч (нібито в однакових зовнішніх умовах) чоловік і жінка, але він буде щасливим (бо сонечко світить, вітерець віє, струмочок з кришталевою водою тече, пташки цвірінькають тощо), а вона нещасною (бо у неї, виявляється, ніготь зламався — катастрофа!!!). Чи навпаки: вона щаслива (дім прибраний, діти нагодовані, їсти наварено, по телевізору йде улюблений серіал тощо), він же гранично нещасний (дружина не відпустила з друзями пива попити і не дозволяє подивитися футбольний матч — жах!!!).
Нарешті повертаюсь до нашої ситуації. Ти маєш рацію: я був і є щасливим від того, що мені було дані талант і сили виконати вищу волю, ставши письменником і написавши те, що мусив написати!!! Здавалось би, я мусив бути вкрай нещасним від того жагу, який носив в душі роками — але я справді був щасливим! Бо відчував той самий комфорт, живучи в злагоді з власною совістю!!!
Більш того, я знаю, що сталось би, якби я не виконав Божу волю. Не маючи виходу, вогонь Божої іскри даного мені таланту розгорався би дедалі потужніше, доки не спопелив би мою душу! Я сповна реалізував відпущений мені талант, дав вихід вогню Божої іскри, яку мав в душі — мені від того комфортно, я щасливий, якими би переживаннями це не супроводжувалось.
Саме так і стається з будь-якою людиною. Недарма кажуть: людина, талановита в чомусь одному, талановита в усьому. Це не зовсім так… але приблизно так. Бог підсипає в душу людині цілу пригорщу іскорок, кожна з яких є тим чи іншим талантом. Але одні іскорки потужні, інші слабкі й ледь жевріють. Завдання людини полягає в тому, щоб відділити слабкі іскорки від потужних і не дати останнім (потужним) згаснути, а навпаки роздмухати з них полум'я і дати йому світити! Тоді людина буде щасливою, попри будь-які зовнішні обставини.
У мене були малі, хирляві таланти, які я здав без жалю. Колись в дитинстві я мріяв ширяти в небі, бути льотчиком — але відмовився від цього. У мене музичний слух і здатність розрізняти найменші відтінки кольорів, як у дуже професійного живописця. Я прекрасно навчався, школу закінчив із золотою медаллю, інститут — з «червоним» дипломом. Але від кар'єри науковця відмовився без жалю, коли постало питання вибору між нею і письменницькою стежинкою з непевними перспективами. Я навіть конструктором міг би бути! Я ж 3 роки пропрацював в ДКТБ ІЕЗ ім.Патона, не маючи відповідної підготовки, всього лише за рік наздогнав, а далі перегнав випускників мехмашу КПІ, які прийшли в ДКТБ разом зі мною. І отака дивина: все, що я проектував і що надалі робилося «в залізяччі» — все воно було гармонійним, естетичним і… красивим! Хоча йшлося про техніку. І хоча деякі речі не працювали належним чином — але багато конструкцій «доводиться» за результатами випробовувань.
Більш того, 17 років я активно відпрацював в українській журналістиці та піар-менеджменті. Тут я не був зіркою всеукраїнського масштабу, хоча «брязкальця» на груди отримав саме як журналіст і топ-менеджер в царині public relations.

А зараз, коли я засів вдома, у мене раптом виліз талант кухаря — о!..
Та все це блякне перед головним: красне письменство!!! Я з 11-12 років розумів: оце те саме моє, що я не готовий здати!!! Я міг бути щасливим, тільки якби самореалізувався в цій царині. Так і сталося. А всі інші обтяжливі обставини — по боку… І навіть набута інвалідність І групи не здатна зіпсувати це солодке відчуття перемоги. Бо я справді зміг. І можу сказати те саме, що сказав свого часу Володимир Висоцький:

Мне есть что спеть, представ перед всевышним,
Мне есть чем оправдаться перед ним.



Я теж маю художні твори, якими не соромно відзвітувати перед Всемогутнім за роки свого перебування на Землі. Причому у мене далеко не один такий твір… Колись наді мною відверто сміялися за такі слова. Сміялися, зокрема, коли я першим у списку називав роман «До комунізму...» — мовляв, це хворобливе самозвеличення… Аж ніяк! Я впевнений, що цей мій невеличкий романчик таки прорвав стіну глухого мовчання щодо Куренівської трагедії! Анатолій Кузнєцов зробив лише крихітний прокол аж на 1,5 сторінки в післямові до свого «Бабиного Яру», але ж то не повномасштабний твір… Більшого Кузнєцов зробити не встиг. І навіть книга Анісімова пішла навздогін за моєю книгою. І пам'ятні знаки жертвам Куренівської трагедії також з'явилися теж слідом за моїм романом. А те, що про Куренівську трагедію заговорили публічно, відвело від Києва велику біду і зробило явним весь ланцюжок «київських» катастроф ХХ ст. Не кажу про те, що це визначило й подальший шлях України…
А тепер уяви, що могло би статися, якби про Куренівську трагедію не заговорили публічно!.. Прибери все перелічене з наших реалій!.. Уявив? Отож!!!
Тому я таки щасливий, бо спромігся зробити те, що зробив — маєш рацію!
Ти ж кажеш, що це схоже на божевілля. Саме слово каже, що це стан людини, ВІЛЬНОЇ ВІД БОГА.

Не погоджуюсь! Божевілля може означати не тільки «вільний від Бога», але й «вільний з Богом», і «вільний в Бозі», і «вільний завдяки Богові», і навіть захоплений вигук: "Боже, я вільний[ — яке щастя]"! Зважаючи на те, хто як читає, той те й отримує!!!

Читай правильно, друже мій!!!
20:03
+1
Щодо щастя. Це плинне і змінюване відчуття радості від того, що я ТАКИ ЗМІГ. Ти сказав вірно: життя по совісті це і є щастя. Це критерій. Жити без сум'яття духу.
Щодо божевілля. Це стан людини, коли вона робить неприйнятні іншими людьми речі, наприклад, сміється на похоронах. От, до прикладу, якось мене звинуватили в параної = божевіллю. Обвинувачі, мабуть, вважали, що я «сам не свій», тобто «вільний від Бога». А можна думати, що ще й «з Божої волі» такий.
Все залежить від того, як це сприймаєш ти сам!!!
Коли мені казали, що я «божевільний», я це саме так і сприймав — як те, що я роблю «неприйнятні іншими людьми речі». Але чому вони є неприйнятними?! Та тому лише, що подібні звинувачення кидають звичайнісінькі обивателі! Себто, люди, які звикли вчиняти так, «як треба», не звикли «бажати дивного» й замахуватися на досягнення недосяжного. Ото й усе!
Це не добре і не погано саме по собі — жити за правилами. Просто іноді потрібно жити за правилами, іноді ж потрібно ці правила ламати! Вся хитрість полягає в тому, щоб дочекатися шансу й обрати слушний момент для нестандартного — божевільного кроку… Зробити його, коли можна й коли ніхто його від тебе не очікує!..
Але щоб розвинути цю тему, мабуть що, варто написати окремий матеріал, а не коментар.

Випадкові Дописи