До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Планування в епоху турбулентності

Планування в епоху турбулентності

Як це часто стається, написати цей матеріал мене змусило висловлювання Анатолія Висоти:

Друже, так, я люблю чіткість і ясність. Справжнє обличчя, а не маску. <...> В час формування і структурування новітньої нації нам «не вистачає» саме нелінійності і кучерявості різоми.

Анатолій Висота написав «не вистачає» в лапках. Натомість я схильний до того, щоб писати без лапок: не вистачає! Так, нам справді бракує бачення можливих варіантів розвитку в час формування і структурування новітньої української нації. А не враховуючи всі можливі варіанти розвитку, ми апріорі не можемо отримати гарного результату!

Та перш ніж безпосередньо перейти до такої важливої теми, як формування і структурування новітньої української нації, хотілось би розібратися з деякими базовими принципами розвитку не тільки України, але й світу в цілому. А таких базових принципів насправді два:

  • лінійний розвиток
  • нелінійний (хаотичний, турбулентний) розвиток

Перший тип розвитку здійснюється в епоху стабільності, другий — в епоху нестабільності. В епоху змін. Наскільки складною й неоднозначною є остання, засвідчує китайське прислів'я-побажання: «Щоб ти жив в епоху змін!»

Проілюструю сказане на прикладі еволюції життя на Землі. На самому початку тут з'явилися найпростіші одноклітинні організми. Не надто важливо, чи виникли перші живі організми спонтанно, чи були занесені на якійсь кометі, чи їх підсадили сюди якісь іншопланетяни: не в механізмі річ, а в принципі — спочатку життя було одноклітинним й існувало у Світовому Океані. Десь так мільярд років з гаком. Потім колонії одноклітинних продемонстрували, що «гуртом і батька бити легше». Потім з'явилися багатоклітинні організми, які продемонстрували зверхність як над одноклітинними, так і над їхніми колоніями. Отак був заселений весь Світовий Океан… аж доки не сталося його перенаселення! Внаслідок кризи певні форми життя вийшли на суходіл, тут знов почали множитися, плодитися, заселяти все і скрізь… доки не сталося перенаселення суходолу! Тоді певні форми життя або злетіли в повітря, або знов-таки повернулися в воду — але при цьому все одно дихаючи атмосферним повітрям!

На цьому прикладі бачимо, як лінійний розвиток змінюється нелінійним і навпаки. Ось етапи лінійного розвитку життєвих форм:

  • розвиток одноклітинних організмів в Океані
  • розвиток колоній одноклітинних організмів в Океані
  • розвиток багатоклітинних організмів в Океані
  • розвиток життя на суходолі
  • розвиток летючих форм життя та водних, які дихають атмосферним повітрям

Етапи турбулентного розвитку життєвих форм:

  • перехід до колоній одноклітинних в Океані
  • перехід до багатоклітинних в Океані
  • вихід на суходіл
  • вихід у повітря + повернення в Океан з новими функціями

Людський соціум підпорядковується тим самим закономірностям: лінійний розвиток змінюється нелінійним і навпаки! Наша біда в тому, що ми живемо в епоху змін — причому змін глобальних, трансформації всього світу! Це не добре і не погано саме по собі. Що ж до китайського прислів'я, то воно засвідчує лише одне: в епоху змін жити важко — головним чином тому, що однозначно передбачити, спрогнозувати кінцевий результат неможливо! Надто багато суперечливих тенденцій діє в епоху турбулентності, й урахувати всі ці тенденції, точно визначити, яка з них візьме гору — просто неможливо! Хоча боротися, звісно, можна і потрібно...

Коли почалася криза перенаселення в Світовому Океані — звісно, всі водні життєві форми несамовито виборювали право жити у воді. Хтось у цій боротьбі зник… але хтось ризикнув вийти на суходіл! З точки зору водних організмів, вихід на суходіл — це самогубство. Але хтось спробував… Не всі змогли, але хтось-таки пристосувався!

Те саме сталося і з перенаселенням суходолу: опановувати повітря чи повертатися в Океан було (з точки зору сухопутних організмів) самогубством, але… хтось спробував. Не всі змогли, але хтось-таки пристосувався!

Одна із властивостей людини, що відрізняє її від тварини — здатність планувати своє майбутнє, свій розвиток. Може здатися, що планування як таке можливе лише в епоху лінійного розвитку. Але це не так! Планування в епоху нелінійності (турбулентності, хаосу) також можливе — просто здійснюється воно на інших засадах! Особисто я віддавав перевагу саме йому з дитинства. Сталося це тому, що я за зодіаком є Козерогом, а Козероги (як земні знаки) зазвичай живуть по чіткому плану. Бо тоді почуваються комфортно. Але мама у мене за зодіаком є Левицею, а цей знак належить до стихії вогню, яка з земною стихією не сполучається. Зокрема, виражалося це і в тому, що мама постійно вносила хаос і непередбачуваність у моє життя, яке я намагався зробити навпаки максимально впорядкованим. Це мене постійно дратувало, але вдіяти я нічого не міг: я ж був маленьким хлопчиком і мусив «танцювати під дудку» мами, який би хаос в моє життя вона не внесла!

Для початку наведу простенький побутовий приклад. Я собі міг би розпланувати весь день наступним чином:

  • підйом
  • школа
  • прихід додому
  • прочитати цікаву книжку, зробити уроки
  • прочитати ще одну цікаву книжку
  • лягти спати

Все нібито добре. За виключенням того, що коли я повернуся зі школи, з роботи може раптом зателефонувати мама й «викотити» мені список того, що треба терміново купити в магазині. А потім ще раз подзвонити і попросити зустріти її з роботи, бо у неї повні сумки. Або щось попросити зробити ввечері. А може й не попросити! В будь-якому разі, це у неї називається: «Я ж тебе не чіпаю, всі умови створюю для тебе — а це ж лише одна хвилина! Тобі що, рідній мамі допомогти шкода?!»

Отже, я не міг заздалегідь «натоптати під зав'язку» свій день, чим хотів. Обов'язково треба було передбачати якісь часові лаги на можливі мамині завдання — причому висловлені спонтанно, в непередбачуваний час і в невідомих заздалегідь обсягах! Отже, я мимовільно був змушений відмовитися від простого лінійного планування на користь прорахунку можливих варіантів розвитку мінімум на 2 кроки наперед:

Для цього в наведений вище лінійний план мого майбутнього дня потрібно внести наступні пункти:

  • спонтанні покупки протягом дня
  • зустріч мами, коли вона вертаєтьсяз роботи
  • хатня робота ввечері

Погано те, що я мав відволікатися від своїх справ, витрачати зайвий час на перевдягання й ходіння кудись + повернення додому. Заощадити увагу, зусилля й час можна було лише на тому, що «спонтанні покупки протягом дня» можна було «приклеїти» в часі до повернення зі школи додому. Для цього треба було лише спитати маму зранку, чи треба щось купити вдень? Це простіше, ніж отримувати спонтанне завдання протягом дня, що тягне розконцентрацію уваги, зайве вдягання-роздягання та похід до магазину й назад.

Таким чином мій нелінійний план на день виглядав наступним чином. На першому кроці:

  • А — підйом, школа, покупки по дорозі додому, прихід додому
  • Б — прочитати цікаву книжку, зробити уроки
  • В — прочитати цікаву книжку, зустріти маму з роботи, зробити уроки, прочитати ще одну цікаву книжку
  • Г — прочитати цікаву книжку, зустріти маму з роботи, зробити уроки, виконати якусь хатню роботу, прочитати ще одну цікаву книжку

Ясна річ, що моя мета — прочитати якнайбільше цікавих книжок! Обов'язкові завдання — це відвідування школи, спонтанні фактори впливу, на які я маю передбачити часові лаги — це виконання маминих завдань: ходіння до магазину, зустріч мами з роботи, виконання хатньої роботи. Отже, на другому кроці нелінійний план виглядає наступним чином:

  • Д — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама не чіпатиме мене весь день?
  • Е — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені покупки після школи?
  • Є — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені покупки після школи + зустріти її після роботи?
  • Ж — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені зустріти її після роботи?
  • З- які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені хатню роботу ввечері?
  • И — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені покупки після школи + хатню роботу ввечері?
  • І — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені зустріти її після роботи + хатню роботу ввечері?
  • Ї — які та в якому обсязі книжки прочитати, якщо мама доручить мені покупки після школи + зустріти її після роботи + хатню роботу ввечері?

Звісно, тут не 9 пунктів на 2-му кроці, а лише 8. Зате цей план мого дня є максимально наближеною моделлю, яку я прораховував щоранку! Отже, в підсумку я не міг заздалегідь передбачити, які книжки і в якому обсязі прочитаю протягом дня. Але я точно знав, що саме і в якому обсязі встигну прочитати, якщо мама дасть мені ті чи інші завдання. І який би з 8-ми варіантів дій не випав мені протягом дня, в підсумку я завжди встигав прочитати якнайбільше. І як типовий Козеріг, був задоволений собою в частині власної передбачуваності. Навіть у випадку варіанту "Ї" — коли мама навішувала на мене все: і покупки після школи, і зустріч її з роботи, і хатню роботу ввечері.

Не заперечую: в реальності я не тільки книжки після школи читав — були й інші хлоп'ячі справи. Читання книжок вибране для простоти, щоб не перевантажувати читачів. Могли бути й інші види хатньої роботи: начистити й наварити (або напекти) картоплі до приходу батьків з роботи, накрутити фарш на котлети, насмажити котлет тощо. Зрештою, це всього лише модель мого «дня школяра», просто вона дає можливість зрозуміти сам принцип нелінійного планування в умовах турбулентності, хаосу:

Яким чином встигнути зробити максимум корисних для себе справ, коли на ситуацію впливає невідома заздалегідь кількість факторів невідомої заздалегідь сили і протяжності?!

Так, згоден: сьогодні всім нам (маю на увазі всіх українців у своїй масі) бракує вміння планувати в умовах турбулентності, хаосу! Точніше, прораховувати на пару кроків наперед різні можливі варіанти розвитку. А тим паче — намічати стратегічні плани розвитку в умовах турбулентності. Тому й розповідаю, як цьому навчився особисто я. Бо як з'ясувалося, навіть маленькі Козероги якнайкраще пристосовані до того, аби забезпечити собі максимальне самовдосконалення навіть в умовах зовнішньої хаотичності впливу на них з боку дорослих.


UPD. Так, нам випало жити в епоху змін, в епоху турбулентності, хаосу… Але якщо ми засвоїмо принципи планування в таку епоху, нам буде легше! Бо якщо бачимо ціль й етапи наближення до неї, то все ж таки краще просуватися до такої цілі за планом — нехай і за дуже специфічним планом… Звісно, він буде складнішим, ніж денний план маленького школярика, який ставив перед собою доволі просту мету: прочитати протягом дня найбільшу кількість цікавих книжок. Але ж ми дорослі люди, а не школярі! Отже, ми здатні планувати більш складні речі. Треба лише знати, як це робиться...


UPD2. Від того, що подібний підхід до планування/прогнозування назвали сценарним, його суть не змінюється.

+1
487
RSS
14:50
+1
Щоб не ускладнювати аналіз наведеної схеми, я не розбирав «золотаві» й «сині» зв'язки, що представлені на другому кроці. Пояснюю в коментарі: якщо обсяг тієї чи іншої роботи надмірний, то «сині» відгалуження вказують на особливо несприятливий розвиток ситуації, а «золотаві» — на особливо сприятливий.
Наприклад: осінь, батьки роблять консервацію — тут мене мобілізують на допоміжні роботи настільки потужно, що ввечері я майже не маю сил щось почитати. Це «синій» варіант. Бо легший варіант роботи по дому є менш обтяжливим.
І навпаки: що після школи треба купити — картоплю на базарі, «молочку» в магазині, овочі?.. Якщо купувати треба небагато, магазин розташований по дорозі додому, черги немає — отже, пощастило. Це і є «золотавий» — необтяжливий варіант.
Браво!!! Геніальний опис мислення типового Козерога.
На жаль, як у тій приказці: «Що для Козерога благо, те для Терезів — смерть». Наведу приклад:
Зранку прокинулися маленькі Терези і треба їм шкарпетки одягнути. А напередодні мама якраз купила їм аж дві пари новесеньких шкарпеточок, одні синенькі, а другі — зелененькі. От і сидять Терези і дивляться то на шкарпеточки, то на свої голі ноги, і вирішують дилему всесвітнього маштабу, ЯКИЙ варіант з чотирьох можливих їм обрати:
1. одягнути спершу ЗЕЛЕНУ шкарпетку на ПРАВУ ногу
2. одягнути спершу ЗЕЛЕНУ шкарпетку на ЛІВУ ногу
3. одягнути спершу СИНЮ шкарпетку на ПРАВУ ногу
4. одягнути спершу СИНЮ шкарпетку на ЛІВУ ногу.
А коли в кімнату зайде мама, то почнеться справжня турбулентність.
У мене дочка — Терези. Знаю!
17:55
+2
Друже, твоє планування майбутнього — встановлення якоїсь структури, якогось порядку. А цьому передував твій АНАЛІЗ колишніх подій і на основі цього ти зробив корекцію: ранками став питати, що купити дорогою з школи. Все це прекрасно і прийнятно. А різома взагалі заперечує якусь структурованість! Всякий аналіз та планування хоч лінійне, хоч мережеве, тобто багатоваріантне! Саме так я зрозумів різому.
Вибач, якщо ми взагалі відмовимося від аналізу світу й від будь-якого прогнозування, то нафіг нам тоді розум?! Тварини живуть без аналізу чи без планів, керуються самими лише рефлексами й інстинктами, і цього їм вистачає. Але то є тваринне життя!!! А ми — люди. отож маємо чимсь відрізнятися від тварин. Тому взагалі відкидати структурованість, не вивчати її, не аналізувати… ну просто нерозумно! Принаймні я розумію різому саме так.
А ось спосіб планування типового Овна
Знайшла цікаву статтю.
Вашим методом пробують прогнозувати майбутнє України і цілого світу.
Я думала виставити її на Світочі, але вона надто велика і детальна.
О так, аналітика серйозна, дякую!

Як бачите, я змалював сценарний підхід в цілому методологічно вірно. Що ж, це вже добре, я так вважаю…
08:11
+1
Я теж прочитав цю величезну статтю Романенка. Може бути, що нам таки нав'яжуть постійний гарантований нейтралітет як Австрії. Однак я схильний до того, що з 2017 р. І далі розпочнеться розпад РФ.
Поживемо — побачимо.
Днями слухала семінар Арестовича про фазовий перехід. За його словами, як раз у 2017 році ми, українці, і почнемо перші цей перехід робити. А вже у 2018 нам буде добре.

Його прогнози мені більше подобаються.
Мені промови Арестовича теж подобаються, але… є одне «але». Від час Євромайдану і на початку війни з РФ я був у нього у френдах на ФБ, уважно слухав і читав його. Мені імпонувало, що судячи за «шпалеркою» у нього на сторінці, він бачить майбутнє України в прогресивно-футуристичному плані.
Мене лише те насторожувало, що про «людей майбутнього» він час від часу згадував як про гармонійних в усіх відношеннях, включно з фізичною формою. Запитав його якось, чи візьме він у це майбутнє лежачого інваліда? Арестович загадково промовчав — втім, як і завжди…
Але одного разу, коли справи на фронті пішли кепсько (було це десь восени 2014 року), Арестович раптом зірвався й поніс справжню «пургу» в тому сенсі, що от зараз на українське військо чекає жахлива поразка, і ворог дійде бозна куди — аж до Києва… Звісно, ситуації бувають різні. Але я дуже чітко відрізняю слово, яким можна заохотити до дії, від слова, яким можна вбити наповал. Того разу слова Арестовича вбивали!!! Я негайно написав йому, щоб він не розпускав шмарклі й підібрав нюні — бо на нього орієнтуються десятки тисяч людей. І як би хріново не було, командир ніколи (!!!) не мусить впадати в такий стан і відбивати своїми словами найменшу охоту до дії…
Наступного дня виявилося, що Арестович залізно забанив мені вхід до свого профілю. Це триває й досі. У мене було певний час палке бажання причаляпати на якийсь його семінар і розставити всі крапки над "і". Та ходити мені не надто легко. Тому пертися на семінар Арестовича тільки для того, щоб він пересмикнув плечиками та проігнорував мене — а таке цілком можливо…
Коротше, відтоді я ставлюсь до його слів вельми скептично, хоча і з незмінною увагою. Зокрема, я звернув увагу на те, що стратегія «теплого океану», проповідувана ним на початку Євромайдану, в підсумку не спрацювала.
Хоча Арестович теж використовує близький мені з дитинства сценарний підхід до планування майбутнього, публічно він лише критикує ті «проекти», які в Україні не пройдуть. Причому час від часу змінює їхню кількість: то 4, то 5… радянський, російський, націоналістичний, європейський, ліберальний… Останній у нього час від часу випадає — чому?! Якось це несерйозно…
І чому він приховую подробиці свого — чи то п'ятого, чи то шостого проекту?! Ну, хоч би словом натякнув…

А лише місяць (!) тому він казав, що Україна на межі розпаду:


Знов шмарклі й нюні розводить!!!

Ні-ні, що не кажіть, але стаття Юрія Романенка «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії» мені імпонує значно більше. Там, до речі, чітко сказано, що «Сценарій №2. Керована нестабільність» є найімовірнішим внутрішнім сценарієм для України на 2017 рік — 80%.

Загальна ймовірність сценарію керованої дестабілізації – 80%.

І до цього ми таки успішно йдемо:

  • загострення на Світлодарській дузі

  • нищення малого бізнесу, який під час криз завжди і всюди витягав будь-яку економіку (а Україна в кризі)

  • провали на зовнішньополітичній сцені — наприклад, дебільне голосування за антиізраїльську резолюцію


Дуже добре видно, що чинна влада цілком свідомо вводить Україну в стан нестабільності! Наступний крок — оголошення військового стану --> неможливість переобрання президента й Верховної Ради! От що це таке:

А1. Гра на пониження

На справжню хунту (по типу режиму Піночета) українці не здатні: армія у нас не в тому стані… Тож найімовірніше буде те, що Небоженко прописав:


До речі, воно прекрасно вписується у викладки Романенка!

2. Перехід до більш авторитарного режиму в умовах зовнішньої агресії, коли країна зможе вистояти за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів і потужної зовнішньої підтримки. Це варіант Південної Кореї у 1950-1953 роках.

3А2 або «Південна Корея 1953»: Ескалація конфлікту на сході може привести до того, що Україна може втратити частину території, як це сталося з Південною Кореєю 1950 року, коли КНДР мало не перекинула Південну Корею в море. Це викликає мобілізацію української держави або під керівництвом чинного президента у форматі С1, описаному в сценарії 2, або внаслідок перевороту, який приводить більш адекватну і жорстку команду. Адміністрація Трампа надає допомогу зброєю і фінансами, як це було описано в глобальному сценарії G3, з одночасним введенням жорстких санкцій проти Росії. За якийсь час ситуація стабілізується і фіксується новий статус-кво. Україна закріплюється на орбіті Заходу, можливо, ціною втрати частини територій на сході. Однак тотальне переформатування держави в ході конфронтаційного сценарію G3 дозволяє сформувати більш адаптивну модель, яка дозволяє почати модернізацію суспільних відносин і економіки.

А коли сходяться на одному різні аналітики (Романенко й Небоженко)… Варто замислитися. До речі, варіант Південної Кореї 50-х років зовсім не найгірший… Принаймні платформу для подальшого стрибка він дозволяє створити. А платформа нам конче потрібна!
Хоча Арестович теж використовує близький мені з дитинства сценарний підхід до планування майбутнього, публічно він лише критикує ті «проекти», які в Україні не пройдуть. Причому час віл часу змінює їхню кількість: то 4, то 5… радянський, російський, націоналістичний, європейський, ліберальний… Останній у нього час від часу випадає — чому?! Якось це несерйозно…

Арестович майбутнє зчитує завдяки розстановкам по Хеллінгеру. А вони реагують на поточну енергетику. От тому він має різну кількість проектів, час від часу починає гнати паніку і не знає деталей оптимального варіанту.
А коли сходяться на одному різні аналітики (Романенко й Небоженко)… Варто замислитися. До речі, варіант Південної Кореї 50-х років зовсім не найгірший… Принаймні платформу для подальшого стрибка він дозволяє створити. А платформа нам конче потрібна!

Це було б дійсно НЕ найгірше. Але вся біда в тому, що ще ні один розрахунок експертів щодо України не справдився. Ну дуже нестандартна ми нація.
Арестович майбутнє зчитує завдяки розстановкам по Хеллінгеру.

А це що таке?!


Але вся біда в тому, що ще ні один розрахунок експертів щодо України не справдився. Ну дуже нестандартна ми нація.

Це правда.

Просто річ в тім, що нестандартність українців… саме і є їхнім вельми своєрідним стандартом!

Я сам такий — нестандартний, я вже писав про це…
А це що таке?!

Хеллінгер Берт
Ага! Дякую. Тепер я зрозумів деякі речі, про які Арестович згадував, розповідаючи про, так би мовити, «стратегічні ігрища» під його керівництвом. Отже, він діє методом Берта Хеллінгера, розставляючи людей на певні ролі… через зоровий контакт…

Мушу зазначити, що якщо цей метод є чутливим до «поточної енергетики», то отримані через «розстановки Хеллінгера» висновки варто перевіряти за якимись іншими методиками. І тільки якщо первинні висновки підтверджуються паралельними дослідженнями, варто брати їх до уваги! Принаймні з методологічної точки зору це вірно.

Якщо ж Арестович справді покладається лише на «розстановки Хеллінгера»… Ну що ж, це зайве підтвердження моєї правоти: до його слів варто ставитися обережніше! Бо невідомо, коли він запанікує чи раптово змінить перелік проектів у той чи інший бік.

Однозначно!
На побутовому рівні цей метод дає чудові результати, бо дозволяє виявити приховані чи витіснені-забуті впливи. Напр. коханку батька, померлих в дитинстві чи абортованих братів-сестер і т.д. А такі приховані речі впливають на правильний потік енергії. Розстановки на якийсь час цю енергію виправляють. Поки знову щось не вилізе. Для когось досить одного сеансу, а комусь треба 5-10, поки людина навчиться сама контролювати потік енергії.
При розстановках на політичні теми дуже багато залежить від поставленого питання і обраних ролей. Бо можна обрати «Дух України» або «Україна, як Держава», а це два абсолютно різні характери, протилежні за статтю. І поводяться вони відповідно. «Дух України» — гордий нескорений чоловік, пасіонарій, а «Україна, як Держава» останнім часом поводиться як гуляща дівка, готова ластитися до того, хто гроші дає. Багато людей цей дисбаланс стали відчувати на фізичному рівні, в людей нерви здають. Можна поряд поставити різні країни теж по-різному і як Дух і як Державу. Такі речі жоден логічно-математичний аналіз не прорахує. А ще розстановками можна подивитися на поведінку Уряду, Парламенту, різних верств населення: бізнес великий і малий, бюджетники, армія, чиновники, олігархи…
Я трохи в темі. У мене знайома на такі сеанси ходить. Потім мені розказує, а я пробую те саме астрологічно порахувати.
Здається на НО хтось пробував таке робити, але йому не пішло.
При розстановках на політичні теми дуже багато залежить від поставленого питання і обраних ролей. Бо можна обрати «Дух України» або «Україна, як Держава», а це два абсолютно різні характери, протилежні за статтю. І поводяться вони відповідно. «Дух України» — гордий нескорений чоловік, пасіонарій, а «Україна, як Держава» останнім часом поводиться як гуляща дівка, готова ластитися до того, хто гроші дає. Багато людей цей дисбаланс стали відчувати на фізичному рівні, в людей нерви здають. Можна поряд поставити різні країни теж по-різному і як Дух і як Державу. Такі речі жоден логічно-математичний аналіз не прорахує. А ще розстановками можна подивитися на поведінку Уряду, Парламенту, різних верств населення: бізнес великий і малий, бюджетники, армія, чиновники, олігархи…

Во-во-во! На 1-2-3 відео Арестович говорив саме про це, й я не розумів, що за хрінь він верзе. А це, виявляється, метода така… Майбутнє йому прочитати захотілося!.. Ню-ню.
18:11
+2
Задовгий цей семінар і я його не дослухав. Однак дякую тобі, Дзвінко! А в чому саме суть 5-го проекту? Тимуре, ти пишеш: провали на зовнішньополітичній сцені — наприклад, дебільне голосування за антиізраїльську резолюцію. От цікаво б було, якби ми проголосували за заохочення Ізраїлю до захоплення чужих земель і будівництво там своїх поселень. Іншими словами це було б заохочення Росії не лише окупувати наш Крим, а й Київ і будувати не лише міст до Криму, а й, наприклад, дачі для російських генералів під горою Хоревиця, що на Подолі в Києві. Друге: я з надією чекав, що в листопаді-16 кнессет проголосує за визнання Голодомору геноцидом, Це було б зрозуміло: українці визнають холокост, а євреї — голодомор. Чого ж це не сталося?
От цікаво б було, якби ми проголосували за заохочення Ізраїлю до захоплення чужих земель і будівництво там своїх поселень. Іншими словами це було б заохочення Росії не лише окупувати наш Крим, а й Київ і будувати не лише міст до Криму, а й, наприклад, дачі для російських генералів під горою Хоревиця, що на Подолі в Києві.

Навпаки, тепер (за наявними результатами голосування) вийшло, наприклад, що євреї не мають права на Єрусалим, на Храм і на Стіну Плачу — бо це і є «окуповані Ізраїлем території».

Восток — дело тонкое ©
Найкраще було б утриматися — як США, наприклад.

Друге: я з надією чекав, що в листопаді-16 кнессет проголосує за визнання Голодомору геноцидом, Це було б зрозуміло: українці визнають холокост, а євреї — голодомор. Чого ж це не сталося?

Мені це також незрозуміло. Мабуть, як перше, так і друге — це наслідки провалів української дипломатії.
Я просто спираюсь на історичні аналогії. Ну, не спромоглися дипломати часів Першої Української республіки довести міжнародній спільноті, що українська вдала в 1918-1922 роках була лояльною для євреїв! Найяскравішим моментом того провалу було вбивство Симона Петлюри агентом ГПУ Соломоном Шварцбардом з наступним виправданням останнього в паризькому суді. Хоча навіть такий ґранд єврейства, як Зеев Жаботинський, намагалися виправдати Петлюру — все одно не вдалося… Хоча у мене вдома десь є ціла книга листування Жаботинського з Петлюрою (дуже актуальна річ, як на мене) — ГПУ взяло гору…

На мій погляд, те саме відбувається і зараз. Поки що ФСБ РФ «грає першу скрипку», а наше СБУ (досі пронизане російською агентурою) грає «навздогін». А тому програє.
Сказане стосується й української дипломатії: вона програє російській!

І саме через це ізраїльська держава не поспішає визнати Голодомор геноцидом. Мабуть, українська дипломатія не змогла переграти російську. Або ж Українська держава не надала переконливих гарантій того, що вигоди від союзу Ізраїлю з Україною переважать втрати від прямої конфронтації Ізраїлю з Росією.

P.S. До речі, саме внаслідок слабкості українських спецслужб мізки «громадян Донбасу» переважно просякнуті російською пропагандою. А вона має різкий антиукраїнський характер…
В свою чергу, робота спецслужб і дипломатії пов'язані дуже тісно.
P.P.S.

Іншими словами це було б заохочення Росії не лише окупувати наш Крим, а й Київ і будувати не лише міст до Криму, а й, наприклад, дачі для російських генералів під горою Хоревиця, що на Подолі в Києві.

Щоб ти не сумнівався, то саме тепер (!) Україна проголосувала за те, що «Киев — мать городов русских» © і тому має стати губернським містом Російської імперії. Хоча українські дипломати мали на увазі прямо протилежне, по факту вийшло саме так!

Але заради справедливості мушу додати, що ізраїльська держава поводиться час від часу не менш дурнувато. Особисто мене обурив вересневий виступ президента Ізраїлю Реувена Рівліна в стінах Верховної Ради України, коли він поніс пургу про вбивства євреїв українцями. Я загалом не розумію, якого дідька його запросили виступати до ВРУ?! Президент Ізраїлю в Ізраїлі — це суто опереткова фігурка. Вся повнота влади зосереджена в руках прем'єр-міністра Ізраїлю — оце політик! А президент — він суто номінальний. Красиво побалакати… Ну, от і добалакався, дебіл!

Й особисто я не виключаю, що українське голосування в ООН стало маленькою помстою за отой похабний виступ ізраїльського президента.

Висновок однозначний: Україні та Ізраїлю, як державам, треба вчитися налагоджувати відносини, позбавляючись міфів і хибних уявлень одне про одного.
12:47
+1
Друже, ти пишеш, що Україна проголосувала за те, щоб стати російською губернією. Я цього не розумію. Поясни.
Тоді змушений повторитися. Автоцитата:

Навпаки, тепер (за наявними результатами голосування) вийшло, наприклад, що євреї не мають права на Єрусалим, на Храм і на Стіну Плачу — бо це і є «окуповані Ізраїлем території».

Відкрий Вікіпедію, яка все знає, і переконайся, що так воно і є:

В результаті перемоги в Шестиденній війні 1967 року Ізраїль анексував Східний Єрусалим, таким чином отримавши контроль над всією територією міста, законодавчо відокремив Східний Єрусалим від західного берега річки Йордан і оголосив свій суверенітет над об'єднаним Єрусалимом. ООН і значна частина міжнародної спільноти офіційно не визнають анексії східної частини міста і ізраїльського суверенітету над ним.

Тепер зрозумів? Це ж все одно, якби Київ розполовинили, лівобережний Київ віддали Україні, а правобережному надали особливого статусу під мандатом ООН, оскільки на правобережжі в церкві Спаса на Берестові похований Юрій Долгорукий — засновник Москви, столиці РФ. І там же розташована Києво-Печерська лавра — а вона ж належить Московському патріархату… І там же розташований Володимирський Золотоверхий собор, знов-таки записаний за Московським патріархатом… І от українці відвоювали собі весь Київ, обидва береги. А тепер їм кажуть: ні, треба відновити міжнародний статус правобережного Києва під егідою ООН.
От цікаво, погодились би на таке українці?! Не думаю. Але для євреїв Єрусалим — це те саме, що Київ для українців…

Ну гаразд, це умоглядна ситуація. І невдалий приклад. Але давай-но розглянемо не умоглядну ситуацію! Ти ж знаєш, що за результатами І Світової війни т.зв. «лінія Керзона» перерізала сучасну територію України. Приєднання «Закерзоння» до УРСР — це заслуга товариша Сталіна. Тепер з Росії періодично лунають пропозиції: «відпустити Галичину до Європи, а Київську Русь — додому, під егіду Москви». Себто, фактично відновити кордон по «лінії Керзона». Бо Галичина — це польські Східні Креси, а Буковина — румунська територія. Як і Крим — «исконно русская земля», ага.
Отже, якщо ти не розумієш, що після зазначеного голосування в ООН Україна на крок наблизилася до того, щоб віддати «Закерзоння» Польщі, Буковину — Румунії, а Крим таки закріпити за Росією… то це дуже погано.

І я вже не знаю, якими словами тобі це пояснити.
22:27
+2
Тимуре, не можна ходити по болоту, бо можна загинути. Треба ступати по твердому. Так от МІЖНАРОДНЕ ПРАВО і є та твердь у відносинах між державами. У 1948 р. ООН ухвалила утворити дві держави на місці британського домініону. Межу між ними визначили за етнічним принципом. Євреї утворили Ізраїль, а палестинці не утворили свою державу. Чи забрали палестинці у євреїв хоч клаптик землі? Ні! То треба дати можливість палестинцям утворити свою державу у межах, визнаних міжнародним правом. Водночас із цим треба добитися того, щоб ця нова держава не ставила собі за мету ЗНИЩЕННЯ ІЗРАЇЛЮ. Друге: Україна має нині міжнародно визнані кордони. Нині Україна не ставить собі за мету прирощення своєї території за рахунок інших держав. Росія захопила Крим і визнана в ООН окупантом. Ізраїль захопив, наприклад, Голанські висоти і теж визнаний ООН окупантом. Щоб бути послідовною Україна не може засудити одного окупанта (Росію) і не засудити іншого окупанта (Ізраїль). Так є чесно. Хоч і, здавалося б, невигідно Україні, бо за Ізраїлем стоїть США, а араби слабаки.
Можна було утриматися — є й така форма голосування. Ні вашим, ні нашим. Є відомості, що наші так і хотіли зробити. І саме це було б найкращим дипломатичним рішенням… Але Петру Порошенку зателефонував Джо Байден і надавив на нього. А все тому, що Барак Обама наостанок підписав виділення Україні $350 млн в рамках оборонного бюджету США на 2017 рік — отака ціна питання… Якщо Україна в ООН голосує за антиізраїльську резолюцію — Обама гроші виділяє, якщо навіть утримується — не виділяє.

Порошенка купили. Причому підкупила команда демократів, яка ось-ось піде з Білого дому. Команда Трампа це чудово знає. Ти все зрозумів?..

Легко передбачити, що станеться надалі. Підпис президента США — це добре. Але доки дійде до реальної передачі грошей Україні, мине час. З 20 січня 2017 року до Білого дому приходить Дональд Трамп і приводить свою команду. І ці люди можуть переглянути суму, виділену Україні на 2017 рік на оборону, бо ні Байдена, ані Обами в Білому домі вже не буде…

Трамп вже пообіцяв, що після 20 січня ситуація довкола Ізраїлю «різко зміниться». До речі, в цій статті добре проаналізована ситуація в плані іміджевих набутків і втрат України. Загальні висновки:

1. Можливо, це наблизило повернення контролю над Кримом і Донбасом? — Швидше відсунуло, тому що голосування в Радбезі ООН в унісон з РФ проти свого партнера і союзника — Ізраїлю — показало безхребетність і крайню ненадійність України, як учасника міжнародних відносин.
2. Можливо, поліпшили відносини із США? І тут — ні. Очевидно, що лише погіршили і без того не шикарні відносини з новою адміністрацією, тому що Трамп був жорстко проти такого роду резолюції і пообіцяв після вступу на посаду продемонструвати кардинально інший підхід в міжнародних відносинах.
3. Можливо, Європа нам допоможе? І тут — промах. До виборів у Нідерландах ніяких різких кроків ЄС не зробить по Україні. З огляду на ймовірність перемоги правих сил на чолі з Г. Вільдерсом, це істотно знижує позитивне вирішення питання по безвізу і євроінтеграції для України. Решта ж членів ЄС, що з голосуванням в ООН, що без, як були «стурбовані ситуацією на Сході України», так і залишилися «стурбованими».
4. Можливо, нам допоможуть ісламісти і країни третього світу? І тут навряд чи. Річ у тім, що «Організація визволення Палестини», «Хамас» і «Хезболла» і т.ін. — звісно, серйозні терористичні організації з величезним досвідом і впливом, на відміну від ДНР-ЛНР, проте всі вони знаходяться в сфері впливу РФ. Венесуела, Ангола, а також ісламські Малайзія і Сенегал і т.ін. традиційно голосують одним блоком з часів руху «неприєднання» і з Україною, на відміну від Ізраїлю, не мають практично ніяких відносин. Тож що голосуй, що не голосуй, все одно отримаєш один і той же результат (м'яко кажучи).
5. Потужні колись проукраїнське лобі і волонтерський рух, які організували проукраїнські протести біля посольства РФ і постійно відправляють ящики допомоги в Україну, такий крок, після останніх інцидентів, такий крок може остаточно добити.
Таким чином в сухому залишку: нових друзів і реальних політичних дивідендів не отримали, зате старих друзів і союзників втратили, та ще й показали себе ненадійним, невдячним і політично недалекоглядним «партнером».

Тобі це подобається?!
Ну, тоді нехай…
Зрештою, поживемо — побачимо.
P.S.
Загалом-то, я не здивований. Ні, не твоєю позицією: я прекрасно розумію, яким чином склалася твоя позиція…
Але мені довелося якось пересвідчитися вживу, що за «фруктів» вирощує наш Інститут міжнародних відносин. Здається, було це в 2003 році. До України приїхав тоді з візитом якийсь португальський посадовець. Якщо не помиляюся — міністр закордонних справ Португалії Антоніо Мартінш да Круж. Він і справді відвідував Україну 13-14 лютого 2003 року. А от що було точно: цей португалець був спецом в питаннях Східного Тимору й тому спеціально попросив українську сторону зорганізувати йому зустріч зі студентами-старшокурсниками КІМО на тему: «Сучасні проблеми Східного Тимору і його майбутнє». Отож я й напросився у головреда журналу «ПіК»: мовляв, акредитуйте мене на цю зустріч — я про неї матеріал напишу!
Все підготували, як слід. Нагнали в аудиторію студентів 3-4 курсів, забили ними всі передні й середні ряди. Журналісти розсередилися по «тилах». Нам роздали прес-релізи, біографічну довідку португальця і довідку про Східний Тимор. Далі в аудиторію увійшов португалець, розташувався за столом біля кафедри і…
І дискусії не вийшло! Бо португалець питає студіозусів: «Ну що ж, панове, у кого є якісь думки про Східний Тимор?» — а студіозуси у відповідь тупо запитують його про президента України Леоніда Кучму. Або про українських політиків: про Ющенка, Тимошенко, Януковича… Отак «поговорили» хвилин 10, далі португалець знизав плечима, шаркнув ніжкою і пішов собі геть.
Такою була молода парость української дипломатії. Тепер вони при справах. Отже, я не дивуюся, що українська дипломатія програє, причому шалено…
06:06
+1
Можна було і утриматися. Дивно, що Росія не заветувала цю резолюцію, адже вона шкодила двом друзям-окупантам.
Дивно, що Росія не заветувала цю резолюцію, адже вона шкодила двом друзям-окупантам.

Нічого дивного! Росія підтримує ХАМАС та інші антиізраїльські рухи. А також арабські країни, які прагнуть знищення Ізраїлю. Тож і не заветувала цю резолюцію.
06:12
+1
Щодо розстановок. Колись одну з них організував був на НО Альберт. Мені дісталася роль Росії. Почали бурхливе обговорення. Але Імітатор це не підтримав, бо це була не його ініціатива.
Ще б пак!

Випадкові Дописи