Епідемія футурошоку

Епідемія футурошоку
Джерело матеріалу:

Події останніх місяців (Brexit, перемога Трампа, розворот політики Польщі та Туреччини, зростання популярності правих по всій Європі тощо), вочевидь, позначають важливий тренд, що визначатиме світову політику та економіку протягом наступних років, якщо не десятиліть. Для того, щоб зрозуміти, що відбувається, потрібно вдатися до ширшого погляду, і тоді поточні події на тлі глобальних змін стануть зрозумілішими.

Отже, чим характеризується наш час?

1) У світі відбуваються стрімкі технологічні зміни. Інтернет та мобільні технології вбивають одні моделі бізнесу, назавжди змінюють інші та народжують треті. Нові матеріали, нова енергетика та нова логістика призводять до того, що світ потребує набагато менше ресурсів, ніж раніше. З глобальної точки зору, блага стають дешевшими і доступнішими. Робототехніка та штучний інтелект найближчим часом знищать десятки мільйонів робочих місць, сотні професій зникнуть, натомість виникнуть сотні нових. Змін зазнають не лише бізнес-моделі, а й економічні відносини та загалом суспільні договори.

2) Все це призводить до того, що здатність опановувати нові знання стає все важливішою, а традиційні промислові навички втрачають вагу. Нове соціальне розшарування відображатиме різницю між освіченим творчим класом, якому є що запропонувати новій економіці, та слабо освіченим, що складає сьогодні основу нижнього середнього класу у розвинених країнах. Цей останній не чекає нічого доброго.

3) Це нове розшарування накладається на старе розшарування, яке відображає поглиблення розриву між багатими і бідними, причому у двох вимірах: як всередині кожної країни, так і між багатими і бідними країнами. Середній рівень як у національному, так і в глобальному масштабі знаходиться під загрозою і швидко зникає, а саме він завжди був запорукою стабільності.

4) Водночас розвиток демократії та подальше розчинення влади призводять до того, що набагато більше людей в усьому світі отримують доступ до інформації, можливість впливати на політику та доносити свій голос. Водночас уряди все менше керують життям, оскільки все більше влади переходить до громад, корпорацій, міст тощо.

Все це разом (і багато іншого, не згаданого тут) складає величезну соціально-економічну та культурно-технологічну трансформацію людства, яку за масштабами можна порівняти лише з епохою промислової революції, що, у свою чергу (разом із соціальними революціями, релігійними реформаціями та іншими драматичними змінами), була частиною ширшого та глибшого процесу модернізації. Ця модернізація була другим фазовим переходом в історії людства. Першим фазовим переходом була так звана неолітична революція, що включала появу сільського господарства, створення міст, перше розшарування суспільства, появу перших держав і перших релігій.

Таким чином, ми присутні при третьому фазовому переході в історії людства, причому швидкість його набагато більша, ніж у другого фазового переходу, не кажучи вже про перший.

Присутність при таких масштабних подіях не робить людей щасливішими. Навпаки, когнітивний дисонанс, помножений на девальвацію всіх знань і навичок, втрату роботи, певності, заощаджень, ідентичності та інших важливих речей, створює неймовірний тиск, що призводить до адаптаційного зриву. Елвін Тоффлер назвав це явище футурошок.

Природною і передбачуваною реакцією на футурошок є бажання, аби «майбутнє не наставало так швидко».

Тут необхідно зазначити, що жодні досягнення цивілізації не можна вважати сталими. Причина цього, детально описана в окремій статті, полягає в тому, що кожне наступне покоління проходить свій власний шлях подолання тих самих викликів, і ніхто не гарантує, що воно з ними впорається. Достатньо будь-якій країні «розслабитися» на 2-3 покоління, і можна втратити дуже багато.

Отже, майбутнє настає занадто швидко. Одначе, як вчить нас історія попередніх фазових переходів, майбутнє настає не для всіх. Згадайте промислову революцію: одні країни першими успішно подолали фазовий перехід і сповна насолодилися вершками світового лідерства, інші змогли так чи інакше наздогнати, треті не змогли, незважаючи на зусилля, четверті навіть не намагалися, а п'яті втратили навіть здобутки попередньої епохи.

Отже, світ поділиться на дві великі страти. Наслідуючи братів Стругацьких, ми назвемо їх Ойкуменою та Околицею (російською «Окраина»).

Ойкумена виглядатиме приблизно таким чином. Це буде світ без кордонів, в якому кожен почуватиметься громадянином планети і буде забезпечений дешевими та якісними благами, значною мірою незалежно від власного трудового внеску (адже благ багато, і вони дешеві). Населення цього світу складатиметься із двох основних класів. Креативний клас (до якого примкнуть також некреативні пасіонарії), що становитиме меншість, буде працювати заради задоволення і самореалізації, і саме він рухатиме світ вперед. Решта, більшість населення становитиме консьюмтаріат, здатний лише споживати і забезпечений базовим рівнем споживання задарма, в обмін на лояльність до системи. Капіталом у цьому світі будуть знання та репутація — хтось перетворюватиме їх на додану вартість, решта лише споживатиме.

Околиця виглядатиме приблизно таким чином, як і сьогодні. Наявність дешевих благ не означає їх доступність: вже сьогодні обсяги гуманітарної допомоги відсталим країнам дозволяють перемогти там голод і злидні, але на заваді стоїть відсутність дієвих інституцій. В яких обсягах ви би не завозили продукти і ліки, через відсутність інституцій вони не попадуть тим, хто їх потребує. В яких обсягах ви би не давали гроші країнам з неспроможними інституціями, вони не здатні зробити реформи.

Пасіонарії Ойкумени будуть працювати в умовах, коли можна не працювати, тому що їхня пасіонарність примушує щось робити. Ці люди будуть філософами, підприємцями, винахідниками, кінорежисерами, спортсменами, поліцейськими, лікарями, військовими, журналістами, професорами університетів, авіадиспетчерами, музикантами та першовідкривачами Космосу. Їх буде мало, решта буде жувати смачну, дармову і некорисну жуйку із дешевої їжі та телепередач. Частина пасіонаріїв буде при цьому стояти на Стіні, щоб захистити Ойкумену від Околиці, звідки за Стіну намагатимуться прорватися тамтешні пасіонарні здичавілі, чиї предки понуро жували, поки цивілізація Ойкумени у стражданнях і війнах викувала нинішню суму технологій, а тепер запитують: «чому в них є, а у нас немає».

Гуманітарна допомога здичавілим у вигляді величезних обсягів їжі, опріснювальних установок, смартфонів, кібер-госпіталів і будинків, що саморозгортаються, — не призведе до зменшення числа голодних, хворих і бездомних через неналежний розвиток мислення та інституцій тамтешнього суспільства.

Звичайно, між постіндустріальною Ойкуменою та доіндустріальною/ранньоіндустріальною (сировина та низький переділ) Околицею буде жорсткий кордон, безумовний візовий режим та бетонна стіна. Але ще посередині між цими світами буде індустріальна «сіра зона», в якій освічена та багата частина населення належатиме до Ойкумени і буде пов'язана з нею тісними комунікаціями, а бідна й неосвічена — до Околиці (бідність у сірій зоні дорівнює неосвіченості). Тож кордон між двома світами проходитиме між кварталами одного й того ж самого міста, подібні приклади легко знайти у сучасній Латинській Америці. Турист та бродяга, за словами Зиґмунта Баумана, живуть в одному глобальному світі, але мають різні можливості користатися його благами. Звичайно, існуватиме потужний людський потік із сірої зони до Ойкумени. (Примітка: Насправді питання топології простору Ойкумени та Околиці та зміни у системах розселення набагато складніші, ніж можна описати у цій короткій статті. Будуть внутрішні анклави різних видів та розмірів, від мегаполісів до окремих громадян, та інші винятки.)

Питання не в тому, як запобігти поділу світу на Ойкумену та Околицю. Питання в тому, по який бік цього поділу буде знаходитися кожна конкретна країна.

На це питання є лише дві відповіді: освіта та інституції. Приналежність до Ойкумени визначається освітою (причому першочергове значення мають не знання, а критичне мислення, креативність, навички комунікації тощо), а інституції визначають можливість перетворювати освіту на інновації. Приналежність до Околиці визначається відсутністю чи неспроможністю інституцій, у тому числі освітніх. Сіра зона — це зона зі спроможними інституціями, але без інноваційної освіти та без здатності створювати інновації (хоча тут можуть навчитися користуватися чужими інноваціями).

Отже, поточні події є світовою епідемією футурошоку. Ця епідемія нетривка (від однієї каденції до двох десятиліть максимум), а далі рух одних у майбутнє, гальмування інших та архаїзація (рух у минуле) третіх продовжать свою невблаганну дію по подальшому розшаруванню світу. Епідемія сформує певний імунітет у тих країн, чий соціально-культурно-політично-економічний організм виявиться сильнішим (точніше, антикрихким, за визначенням Нассіма Талеба). Анти-істеблішментський характер нинішніх подій є значною мірою реакцією на те, що традиційний істеблішмент не захищає людей від футурошоку та нічого їм не пропонує, натомість сам є крихким і збільшує крихкість своїх країн.

Нарешті, питання не лише в тому, по який бік поділу буде знаходитися кожна країна. Питання, по який бік поділу буде знаходитися кожна конкретна сім'я. На це питання вам доведеться шукати відповідь вже сьогодні, і краще це робити разом із друзями, колегами та іншими членами вашої особистої мережі довіри та спільної дії.

Валерій Пекар

Автор вдячний Андрію Заблоцькому та Максиму Левківському за цінні зауваження.

+2
560
RSS
22:01
+1
Як на мене, дуже цікава стаття! Є над чим подумати.
09:11
+2
Так. Стаття цікава. Дякую, друже, за її публікацію. Сучасні футурологи не враховують наявність Бога і впливу його на людство. Отже майбутнє буде зовсім іншим.
09:53
+1
Мій погляд інший. Земля — це ШКОЛА, а люди — УЧНІ. Мета життя — через навчання і вдосконалення підвести людей до СО-ТВОРЕННЯ, тобто для поповнення БОЖЕСТВЕННОЇ ІЄРАРХІЇ. Організація навчання відбувається завдяки створенню КОНТРАСТНИХ умов життя. Інструментарієм виступають як СПОКУШЕНІ окремі люди, так і народи (нації). Інструмент тупиться і безжально відкидається. Так був викинутий СРСР, що стало несподіванкою для більшості владців на землі. Надіятися на те, що десь, наприклад, в ОЙКУМЕНІ, буде для абсолютної більшості забезпечене сите, безпечне і безтурботне життя, марно. Це було б схоже на те, що десь в школі олімпійського резерву виснажливі тренування молодих спортсменів були б замінені на комфортне життя, як в санаторії. Таке входить в суперечність із Божественим Задумом: організація контрастного життя для… Скоріше можливе інше: планетарний катаклізм і повернення до початку, за яким настане новий неоліт, індустрія й інформаційне суспільство. Де я тут помиляюся?
М-м-м…

Світоч погано пристосований для мережевих диспутів — це де шановного Модератора, але маємо те, що маємо! ©

28.11.2016, 08:49 — я подаю коментар про насування катастрофи всесвітнього масштабу — свіжий землетрус магнітудою 2,7 балів безпосередньо в гирлі кальдери Єлоустону, що стався цієї суботи (26.11.2016)

28.11.2016, 08:53 — ти запитуєш:

Скоріше можливе інше: планетарний катаклізм і повернення до початку, за яким настане новий неоліт, індустрія й інформаційне суспільство. Де я тут помиляюся?

Ну, то хіба можна отак дискутувати?!

Я ж саме про те написав за 4 хвилини до тебе, але ти цього не побачив!!!
Майбутнє виверження Єлоустоуну
Потужність майбутнього виверження Єлоустоуну
Надіятися на те, що десь, наприклад, в ОЙКУМЕНІ, буде для абсолютної більшості забезпечене сите, безпечне і безтурботне життя, марно. Це було б схоже на те, що десь в школі олімпійського резерву виснажливі тренування молодих спортсменів були б замінені на комфортне життя, як в санаторії.

Оскільки я регулярно проходжу профілактичне лікування в санаторіях, то мушу вас розчарувати, пане Анатолію. Воно таке ж виснажливе, як і підготовка олімпійського резерву, але розраховане на обмежені фізичні можливості пацієнтів.
Варіант глобального катаклізму цілком можливий. Кажуть на Землі в такий спосіб загинуло вже чотири раси-цивілізації. Людство — вже п'ята раса.
19:38
+2
Світоч погано пристосований для мережевих диспутів — це де шановного Модератора, але маємо те, що маємо!

Маєте на увазі, що потрібно оновлювати коментарі в режимі реального часу, без перезавантаження сторінки?
Так!

І ще дуже бажано бачити, що в даній темі хтось саме зараз набирає відповідь… Наприклад, щоб якісь цяточки по екрану бігали або якусь ще найпростішу анімацію… Тоді я не виходитиму з теми, а краще дочекаюся відповіді.
Бо тепер відбувається десь так: я щось там відповів, вийшов на головну сторінку — все тихо. Закрив Світоч, відкрив пошту — а там сповіщення, що хтось залишив камент в темі! Я назад на Світоч — все мертво… Тільки праворуч чиясь іще іконка висить поруч з моєю. Посмикаю ще хвилин 5 — тільки тоді вискакує відповідь, про яку моя пошта повідомила мене 10 хвилин тому!..

А ще буває таке, що розмістив я новий матеріал чи камент — а він на головній сторінці Світоча не відображається!!! Хоча в моєму блозі (матеріал) чи під конкретною темою (камент) є. Виникає на головній сторінці лише хвилин за 10.

Коротше, гальмує по-чорному!!!
Але я розумію, що на це може бути 100500 технічних причин, починаючи із якоїсь максимально дешевої (але повільної) платформи чи галімого (але безкоштовного) трафіку. Тому й мовчу. Хоча — так, дратує! Й розмовляти в режимі реального часу не виходить…
04:20
+1
І ще дуже бажано бачити, що в даній темі хтось саме зараз набирає відповідь… Наприклад, щоб якісь цяточки по екрану бігали або якусь ще найпростішу анімацію… Тоді я не виходитиму з теми, а краще дочекаюся відповіді.

Пропонуєте систему коментарів перетворити на звичайний чат? Думаю, що це погана ідея. Адже, що таке чат? Це перекрикування один одного і швидкі короткі малозмістовні повідомлення. Це явно не формат Світоча.

Посмикаю ще хвилин 5 — тільки тоді вискакує відповідь, про яку моя пошта повідомила мене 10 хвилин тому!..

А ще буває таке, що розмістив я новий матеріал чи камент — а він на головній сторінці Світоча не відображається!!! Хоча в моєму блозі (матеріал) чи під конкретною темою (камент) є. Виникає на головній сторінці лише хвилин за 10.

Коротше, гальмує по-чорному!!!

Це не гальмує! Це робота кешування.
Коли користувач відкриває якусь сторінку, вона формується скриптами сайту і зберігається в певну папку. Коли наступні користувачі протягом 5 хвилин відкривають цю сторінку, то вона не формується скриптами сайту по-новому, а завантажується з папки кешу. Тому інформація на сторінці оновлюється раз в 5 хвилин, а не зразу. Робота кешування значно знижує навантаження на сервер і прискорює віддачу сторінок користувачам. І така технологія використовується на дуже багатьох відомих сайтах, де можна спостерігати незначні затримки з оновленням інформації. Тому прошу не плутати грішне з праведним

починаючи із якоїсь максимально дешевої (але повільної) платформи

У нас платформа найкраща з тих, які мені доводилось тестувати. А перепробував я їх багато. Завдяки правильно підібраній платформі на нашому сайті дуже багато функціоналу при мінімальних витратах на підтримку сайту.

чи галімого (але безкоштовного) трафіку

Якщо Ви мали на увазі хостинг, то він у нас платний і може витримати навантаження і в п'ятдесят разів більше ніж зараз.
13:38
+1
Хіба можна так дискутувати? На той час, коли я починав писати свій попередній коментар, твого, Тимуре, комента про землетрус ще не було!

Тут дійсно модератор має подумати, як показувати, що хтось пише відповідь на комент.
Креативний клас (до якого примкнуть також некреативні пасіонарії), що становитиме меншість, буде працювати заради задоволення і самореалізації, і саме він рухатиме світ вперед. Решта, більшість населення становитиме консьюмтаріат, здатний лише споживати і забезпечений базовим рівнем споживання задарма, в обмін на лояльність до системи. Капіталом у цьому світі будуть знання та репутація — хтось перетворюватиме їх на додану вартість, решта лише споживатиме.

Є теорія, що люди були створені богами для роботи. Ми генетично запрограмовані на те, щоб щось робити. Тому «консьюмтаріат» дуже швидко вимре. Або знайде собі якесь корисне заняття.
22:45
+2
Дзвінко, в народі усталилася думка, що є виснажлива або надокучлива робота і є ВІДПОЧИНОК В САНАТОРІЇ, після якого колись хвалилися поправкою на кілька кг.
P.S. І загалом, друже, ти хоч би приблизно уявляєш, як оцей хлопець, наприклад, підтягується?!

Чи оцей…

Чи оцей…

Зрозумій, друже: прості люди в санаторії відпочивають, тоді як інваліди долають неміч — це кардинально різні речі! Бо у них різні цілі.
01:23
+1
Анатолію та Дзвінко! Ви праві обидва — тільки кожен по-своєму…

Річ у тім, що після виснажливої фізичної праці на підприємстві чи в полі (тим паче, при нещадно низькому рівні механізації праці в СРСР) ті навантаження, які даються під час санаторно-курортного лікування, видаються забавкою. До того ж, все це відбувається під наглядом лікаря й має на меті всебічне відновлення функціональності людського організму.

З іншого боку, якщо має місце серйозна втрата функціональності організму, то навантаження (навіть лікувальні) видаються важкими. Тому інваліди-спінальники (як-от Дзвінка) таки тренуються в санаторії не гірше олімпійців. Моя дружина після того. як їй склали ногу, теж важко переносила санаторій, до якого ми поїхали удвох — сам бачив. Ми навіть поїхали звідти передчасно… Мені було дуже нелегко вчитися ходити наново в 2005 році, щоб уникнути операції, коли пошкодив собі медіально-колотеральну зв'язку й меніск в лівому коліні. Ще важче було наново вчитися ходити після 3-х операцій з протезування ніг в 201302014 роках: я майже нерухомо пролежав тепер вже на 2 місяці, а майже рік, ще півроку я потроху почав рухатись… Дехто з лікарів сумнівався, чи зможу я ходити навіть з милицями. Та мені не те що ходити — навіть сидіти було важко! А найважче — встати після тривалого сидіння й не впасти одразу ж!.. Тому я теж тренувався і продовжую тренуватися, повір, друже Анатолію!..

Пишаюся вашими досягненнями.
А ще є категорія «здорових» відпочивальників, хочуть ще здоров'я набратися. Вони доплачують за додаткові процедури. Останнього разу я в їдальні за столом сиділа з такою жіночкою. То вона не встигала на сніданок і обід приходити, бо з 8 до 15 години перебігала з одного процедурного кабінету в інший.
13:34
+2
Подивився, друже, всі три видива і… Зрозумів, що це подвиг спинальників отаке виробляти. Долати простір — це вже подвиг. Якби здорові люди це розуміли, то скрізь були б пандуси та інше…

Випадкові Дописи