Чотири масті

Чотири масті

Завдяки Дзвінкій Сопілкарці (точніше, її чудовій «пробі пера» під назвою «Храм Долі») на Світочі постало питання про картярську символіку. Я тут трохи в темі, тож спробую коротко розповісти, що тут і до чого.

Дзвінка Сопілкарка цілком вірно натякнула, що всім відомі карти справді походять з Давнього Єгипту, і їхнє початкове призначення полягало в своєрідній роботі з людською підсвідомістю.

Щодо картярської "ієрархії" (в порядку зниження), то з нею все доволі-таки зрозуміло:

  • туз — це жрець (а можливо навіть те чи інше «божество»)
  • король — правитель (фараон)
  • дама — королева (дружина фараона)
  • валет — принц (син і спадкоємець фараона)
  • «цифри» від 10 до 2 — нижчі класи суспільства (чиновники, вояки, служники, раби та ін.)
  • джокер — так би мовити, позасистемний фактор, елемент хаотичності, завжди присутній в житті людини або в долі країни

Менш очевидною є символіка картярських мастей. Почнемо з того, що колись у сиву давнину масті мали трохи інший вигляд:

Піки мали зелений колір і символізували стихію дерева, рослинність, зародження життя, весну.

Бубни мали жовтий колір, але це був зовсім не ромбик, а подвійний «сонячний» хрест, «промінчики» якого мали різну довжину: прямі були довшими, діагональні — коротшими. Символізували бубни стихію вогню, сонце, життя у його найвищому прояві, в найпотужнішій силі, літо — але "єгипетське", спекотне, коли промені сонця можуть висушити і навіть вбити.

Чирви збереглися максимально — це від початку було червоне сердечко. Чирви символізували стихію землі, червону кров чи обпалену «червону» глину — теракоту), життя в його плодючій повноті, врожай, осінь.

Трефи мали синій колір і символізували стихію води, яка зрідка може замерзати й перетворюватись на сніжинки чи лід, кінець життя (смерть), зиму. За позначкою трефів вгадується або дерево — але голе, всохле, з опалим листям, або ж хрест — але не «сонячний» (як у випадку з бубнами), а т.зв. "єгипетський хрест", він же «хрест Тота», повелителя царства мертвих.

Чотири картярські масті мали своє співвідношення також із сторонами світу:
  • піки символізували Захід
  • бубни символізували Південь
  • чирви символізували Схід
  • трефи символізували Північ

Але найцікавішою в контексті вивчення людської душі є символіка людських темпераментів, зашифрована в картярських мастях.

Піки — це сангвінік. Сила та рівна енергія. Людина авторитетна, типовий керівник.

Бубни — це холерик. Заповзятливість. Схильність до авантюри. Така людина зазвичай схильна створювати щось нове, бути першопрохідцем.

Чирви — це меланхолік. Протягом життя людина змінюється, бо якщо замолоду це прибічник чуттєвих задоволень, то в зрілому віці — хранитель духовності, наставник молоді, вихователь.

Трефи — це флегматик. У діях трохи «загальмований», уповільнений. Натура проста, щира і чесна. Типовий виконавець, прекрасний служака, основа правопорядку.

Вважається, що в плані ілюстрування «чистих» людських темпераментів людству дуже прислужився Олександр Дюма-батько, бо в «Трьох мушкетерах» четвірка його головних героїв символізує типових «валетів» (юнаків, «принців», «спадкоємців фараонів»), то в «Двадцяти роках по тому» він вивів вже типових «королів» (зрілих чоловіків, «правителів», «фараонів»). При цьому образи мушкетерів відповідають наступним темпераментам (а отже, картярським мастям):

  • Атос — сангвінік (піки)
  • Портос — флегматик (трефи)
  • Араміс — меланхолік (чирви)
  • Д'Артаньян — холерик (бубни)

В стандартній картярській колоді 13 рангів («слуги» від 2 до 10 + валет + дама + король + туз) помножуються на 4 темпераменти (сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик). До цього додаються 2 «джокери» (елементи хаотичності, неодмінно присутні в житті). Отакою є звичайна картярська колода в її початковому вигляді.

В добу хрестових походів лицарі, які ходили відвойовувати у «магометан» (мусульман) Гроб Господень, завезли єгипетські в своїй основі карти до Європи. Разом з картами розповсюдилися різноманітні картярські ігри, які в світлі викладеного є нічим іншим, як «тасуванням людської колоди» з наступними "іграми Долі". В Європі картярські масті трохи трансформувалися. Саме тому нині замість чотирьох початкових кольорів ми знаємо два — червоний (власне чирви і колись жовті бубни) і чорний (колись зелені піки та колись сині трефи). Змінилися також позначки двох мастей: бубнів (ромбик замість подвійного «сонячного» хреста) і трефів («хрест Тота» трансформувався, бо у нього «розбухли» бічні відгалуження). Отак давньоєгипетські «карти долі» перетворились на відомі нам сучасні гральні карти.

+3
1919
RSS
12:40
+2
Ось вам стислий екскурс в історію виникнення картярської колоди, зокрема і в символіку чотирьох картярських мастей.
16:12
+2
Дуже цікава публікація!

Але Ви впевнені що коли карти тільки появилися, то масті мали саме таке значення і що ці значення не були надані уже пізніше? Якщо говорити про те, що було в сиву давнину, то ні в чому не можна бути впевненим.

Я просто виклав в стислій популярній формі те, що вичитав чверть століття тому. У мене є давній неопублікований роман «Наздогнати чорну кішку», написаний на початку 90-х. Там одна з головних героїнь ворожить на картах за власною системою. Щоб її збудувати, я вивчив 4 різні системи ворожіння на картах, а також розібрався в історії їхнього походження.
Звісно, питання є. Наприклад, я зустрічав різні набори стихій як кількісно (4 або 5 стихій), так і якісно:

  • земля, вода, вогонь, повітря

  • земля, вода, вогонь, дерево

  • земля, вода, вогонь, повітря, ефір (етер)

  • земля, вода, вогонь, повітря, метал

  • земля, вода, вогонь, повітря, дерево


Не можна бути достеменно впевненим, яку саме систему стихій використовували давні єгиптяни — бо це одна з найдавніших цивілізацій…

Але безсумнівно одне: 4 масті — це:

  • 4 стихії

  • 4 пори року (сезони)

  • 4 сторони світу

  • 4 базові темпераменти


А 13 «чинів» — це відображення суспільної ієрархії.
Таким чином, виходить своєрідна «матриця» суспільства, де по «вертикалі» маємо градацію на класи, а по «горизонталі» — стихії або ж темпераменти. Плюс «джокери» як позасистемні дестабілізуючі фактори, що забезпечують певну хаотизацію, вносять елемент непередбачуваності в суспільну «матрицю».
21:22
+1
У мене є давній неопублікований роман «Наздогнати чорну кішку», написаний на початку 90-х.

Зовсім ніде не був опублікований? Навіть в Інтернеті?

Щоб її збудувати, я вивчив 4 різні системи ворожіння на картах, а також розібрався в історії їхнього походження.

Ого, ось це я розумію, що професійний підхід до своєї творчості
Зовсім ніде не був опублікований? Навіть в Інтернеті?

Навіть в інтернеті! Можна відшукати тільки згадки, що він був написаний. Роман я наваяв ще в доінтернетну епоху — на друкарській машинці. В електронний вигляд так і не перевів: адже дружині категорично не сподобався фінал…
З часом, аж коли ми вже почали писати спільно (після 2011 року), то повернулись до ідеї переписати його, зробивши таку собі «екологічну» фантастику. Але оскільки у нас йде хвиля авантюрно-історичних творів, які видаються — досі не взялися…
Буває й таке. Доля творів складається по-різному. В принципі, це нормально — мати свій «цвинтар» неопублікованих творів. Хоча я знаю, що декому з сучасних журналістів. наприклад, здається диким, що у такого відомого письменника, як Тимур Литовченко, в загашнику є цілих 3 (!!!) не опублікованих ніколи романи:

  • «Наздогнати чорну кішку»

  • «Число звіра, або Лейтенант диявола»

  • «Брудний янгол»

Ого, ось це я розумію, що професійний підхід до своєї творчості

Саме так! А ще мені один раз довелось виписувати нову штучну мову на базі івриту/давньоєврейської. Про себе я називав її «піджин-іврит».

Там теж було все серйозно: свої правила граматики, свій словник на 200 слів… Аякже!

Саме тому я й маю 3 не оприлюднені ніколи романи, що ставлюся до творчості серйозно. Й якщо є найменша причина не випускати твір «в люди» — я не випущу.

В цьому відношенні я полюбляю висловлювання «великої старої» Фаїни Раневської:

Для актора зіграти в поганому фільмі — це все одно, що плюнути у вічність.

То для письменника випустити погану книгу — це все одно, що плюнути у вічність! Не в тім кайф, щоб неодмінно вивалити все написане на публіку. Написане слово може дуже потужно впливати на людей! Тож треба дивитися й думати, що ти випускаєш з-під пера… Краще не плювати у вічність, я вважаю.
І ще раз зверніть увагу от на цей малюнок:

Легко бачити, що по вертикалі «північ — південь» тут стоять два хрести (північ — «хрест Тота», хрест «смерті», південь — «хрест сонця», хрест буяння «життя»). Тоді як по горизонталі «схід — захід» — дві «серцеподібні» позначки, взаємно перевернуті.
Як на мене, тут спостерігається своя прихована логіка…
21:24
+1
Тоді як по горизонталі «схід — захід» — дві «серцеподібні» позначки, взаємно перевернуті.

І символізують рух за годинниковою стрілкою.
До речі, сподіваюся, що ця публікація сподобається Анатолію Висоті: в бесідах зі мною він неодноразово підкреслював, що число «4» є базовим для української культури в багатьох аспектах! А для цієї публікації я використав, зокрема, 4 свої слайди, підготовлені для літературних майстер-класів по темі людських темпераментів:



18:35
+3
Так, друже, мені ця публікація теж дуже подобається. Дякую!!! Ох, чим ти лиш не займався. Навіть вивчав ворожіння. Ти ж сангвінік? Отже золото не шукав! Так і є, що колода карт — це як ЗАДУМ життя нації на чолі з духовним лідером, наприклад, БРАХМАНОМ. Конкретна гра в карти, це розгортання життя нації волею гравців (=Творців життя!). Більшість відомих мені ігор — на НАБУВАННЯ (очок, грошей, взяток). Але от є гра В ДУРНЯ — вона на ПОЗБАВЛЕННЯ від якихось бід. Той виграє, хто позбавився від них, а програє той, хто прийняв їх на себе. От що символізує ця гра? Є ще одна незрозумілість: назви мастей: піка, бубна, чирва, трефа. (Трефна їжа?) Яке їх походження? Чотиричастинність життя — це карти ілюструють гарно!
Є ще одна незрозумілість: назви мастей: піка, бубна, чирва, трефа. (Трефна їжа?) Яке їх походження?

Назви трьох мастей запозичено з французької:


Можливо, з італійської:

  • Picche — списи, піки

  • Cuori — серця

  • Trifoglio — конюшина


Очевидно, ці назви мастей були запозичені спочатку поляками від французьких та/або італійських лицарів-учасників хрестових походів і перейшли до польської, а вже звідти — в українську.

Є також польське (й німецьке) слово Pik — пік (гірська верхівка).

Єдине виключення — бубни — це просто «бубонці» блазня. Адже:

  • Karo — ромб (німецькою)

  • Carreau — квадрати, клітини (французькою)

  • Quadri — квадрати (італійською)

Ти ж сангвінік?

Колись в 1981 році мене тестували професійні психіатри, й за їхніми тестами я вийшов змішаним типом "50% сангвінік + 50% холерик". Але в пропорції 50:50, рівно посередині…

Тож я не тільки по крові мішаний 50:50, але й по темпераменту 50:50!


P.S. В житті «чисті» темпераменти зустрічаються відносно рідко. Натомість Дюма-батько виписав у своїй трилогії про Д'Артаньяна і трьох мушкетерів саме «чисті» темпераменти.
21:46
+2
Разом з картами розповсюдилися різноманітні картярські ігри, які в світлі викладеного є нічим іншим, як «тасуванням людської колоди» з наступними "іграми Долі".

В мене якраз виникла асоціація, що окремі карти — це як людські душі, кожна з яких має свою особливість та свій статус у відповідності з минулими заслугами, а «перемішування карт» та «картярська гра» — це втілення цих душ на Землі, де вони перемішуються та взаємодіють між собою в різних комбінаціях (стосунках).
06:58
+2
Назви чирва і трефа можна сприйняти, бо є схожість між серцем (ч) і конюшиною (т). Спис гострий і ніяк не схожий на знак піки. Знак бубна схожий на ромб. Бубонці — це ж маленькі дзвоники? А дзвін схожий за формою на конус. А в англійців теж ці назви є?
Спис гострий і ніяк не схожий на знак піки.

Та ну?! Знак піки схожий і на спис, і на гірський пік. Ось поглянь сам:


Знак бубна схожий на ромб. Бубонці — це ж маленькі дзвоники? А дзвін схожий за формою на конус.

А подвійний конус в проекції дає саме ромб!!!


А в англійців теж ці назви є?

  • ПікиSpades — лопати

  • БубниDiamonds — алмази, діаманти, ромби

  • ЧирвиHearts — серця

  • ТрефиClubs — дубинки, палиці, булави

07:03
+2
Тебе, Тимуре, тестували професійні психіатри в 1981 р. Ти народився 3 січня 1963 р. Отже тебе тестували у 18 років. На той час ти, здається, вже вчився в КПІ. Може тебе відбирали в загін космонавтів?
Мене лікували від заїкання.
Те, що у мене несумісна з життям кіста мозку, з'ясувалося тільки в грудні 2010 року — за місяць до мого 48-річчя. А коли я закінчував школу, ніхто не міг пояснити, чому я жахливо заїкаюся. Причому не в побуті, а в «офіційних» ситуаціях… Одним з наслідків було те, що усні іспити (особливо з англійської мови) ставали для мене неабиякою проблемою при тому, що написати я міг, що завгодно. Я ж і в КПІ поступав навмання — просто на перший-ліпший факультет, де першим іспитом була письмова математика, а не усна хімія…
З цим треба було щось робити. Отож влітку 1981 року, між І та ІІ курсами КПІ, коли я саме переходив з електротехнічного факультету на інженерно-фізичний, я й лікувався 1,5 місяці від заїкання. Це відбувалося в знаменитій київській лікарні ім.Павлова — в т.зв. «Жовтому домі». Там є неврологічне відділення, де лежать не «психи», а «невротики». Бо заїкання — це логоневроз. Нервовий розлад, а не психіатричний. Туди набрали дві великі групи — десь під півтора десятки хлопців і стільки ж дівчат. Основний наголос був на постановці дихання й на заняттях з логопедами. Але, природно, з нами працювали і невропатолог, і психіатр: профілі неврологічного відділення і психіатричної клініки просто-таки зобов'язували до цього…
Саме тому я, на відміну від деяких інших колег-письменників, абсолютно спокійно ставлюся до психіатричних обстежень творчих людей: мене у 18-річному віці все одно вже обстежував психіатр… вперше, але не востаннє. Більш того, нас час від часу лікарі просили допомогти в роботі з «легкими» пацієнтами розташованого по сусідству психіатричного відділення: у них там санітарів трохи бракувало. Отже, я трохи в курсі, чим насправді є психіатричне відділення зсередини… Корисний досвід, бо міфів та анекдотів навколо цього понакручувано ого-го, а реальність виявилася геть іншою.
13:00
+2
Жахливе заїкання. Від чого? Може в дитинстві ти мав переляк? То ти його легко позбувся.
Мій золотенький! Хоча Світоч — це не чат, проте я не збираюся викладати тут свій діагноз. Подробиці почитаєш в особистому листі, вибач.
Я тут на кілька днів випала з мережі, а тут нова дискусія почалася.
Ну, то і я вставлю своїх «п'ять копійок»
Дякую

Випадкові Дописи