До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Зрозуміти іншого

Зрозуміти іншого

Все сталося дуже спонтанно. Вчора я зробив те, що роблю дуже рідко — краєм ока зазирнув в дебільну соцмережу LinkedIn. Вона влаштована настільки дебільно, що її внутрішній робот в масовому порядку розсилає запрошення приєднатися до мережі тим твоїм знайомим, хто занесений до адресної книги твоєї пошти.

В домайданному житті був у мене знайомий з Донецька — назву його просто Олексієм. Бо його насправді так звуть. Дизайнер від Бога. Ось виконані ним тематичні колажі на основі моїх портретних фоток:

Однак після так званої «одеської Хатині» 2 травня 2014 року цей добродій прокляв мене й розірвав абсолютно всі стосунки. А згодом, наскільки можна зрозуміти, влився до лав бойовиків. Ясна річ, історія сумна, хоча й доволі стандартна.

Я не люблю дратувати своєю присутністю людей, які не бажають мене бачити й чути. Тому протягом 2,5 років я навіть не цікавився, що там сталося з Олексієм. Але як виявилося, внаслідок мого вчорашнього заходу на LinkedIn тамтешній робот закинув йому на мейл листа із стандартним проханням занести мене до його (Олексія) списку контактів. Добродій подумав грішним ділом, нібито я зробив це свідомо. Результатом став його приватний лист до мене в Фейсбуці, з якого наведу дуже показову цитату (мовою оригіналу із збереженням авторської орфографії — щоб не викривити жодних нюансів):

Я не стану разъяснять вам причины исключающие между нами какое либо сотрудничество. Давайте я лучше поздравлю вас с наступающим новым годом и пожелаю прозрения и выздоровления не только вам, но и многим считающим что убийство жителей Донбасса есть патриотическое дело. Что террористическая операция против Донбасса есть война с Россией. Что их враг ВВ Путин, а не кровавые Порошенко, Турчинов, Парубий и их свора. Желаю прозреть и при этом не офигеть <...>

Зверніть увагу на виділені моменти. Це ніщо інше, як елементи мого та моїх спільників світогляду, як їх уявляє Олексій. З його точки зору, світогляд цей полягає в наступному:

  • вбивство жителів Донбасу — це патріотична справа
  • так звана АТО — це терористична операція проти Донбасу, а не війна з Росією
  • нинішнє керівництво України — це «друзі» українського народу, на відміну від Путіна

Він щиро вважає, що все саме так і є. Тому полишив займатися дизайном і взявся за зброю.

Але це погляд теперішнього бойовика ДНР — назвемо речі своїми іменами. А що ж насправді? Як виглядає мій світогляд з моєї власної точки зору? Не говоритиму за інших завсідників Світоча чи решту моїх спільників, однодумців… просто товаришів. Але ж бодай за себе можу сказати:

  • патріотична справа — це навести лад в Україні, зробити життя тут комфортним (тоді як Донбас — це всього лише одна з прикордонних земель України, а вбивство тамтешніх жителів не є ані своєрідною розвагою, ані різновидом полювання й до патріотизму не має найменшого стосунку)
  • влаштовувати терористичну операцію проти частини своєї власної країни — це граничний кретинізм, на який не здатен ніхто з українців, перебуваючи при здоровому глузді
  • про моє ставлення до Порошенка я розповідав ще на НО, на Світочі також згадував (як робити окремий матеріал з цього приводу, так і розповідати про моє ставлення до Турчинова, Парубія, Ґройсмана та інших високих посадовців не вважаю доцільним, оскільки Світоч є веб-ресутсом світоглядного, а не політичного спрямування)

Отже, по всіх перелічених пунктах Олексій, що називається, влучив «в молоко». Він і близько не уявляє, яким насправді є мій світогляд. Отже, він воює не зі мною та не з іншими «укропами». Немовби літературний Дон Кіхот, він б'ється справжньою зброєю з повітряними млинами замість міфічних чудовиськ. Останні існують лише в його уяві, в реальності є тільки повітряні млини, «вбити» які списом не можна.

Літературний Дон Кіхот скінчив доволі плачевно й жалюгідно. Чи краще скінчить колишній дизайнер, а нинішній бойовик Олексій — побачимо… Я про інше. Про те, наскільки це важливо — вміти розібратися в мотивації іншої людини, мати вірне, а не викривлене уявлення про її світогляд. Бо помилкові уявлення рано чи пізно вилазять боком, і за них доводиться сплачувати високу ціну. Нерідко це ціна крові...

В матеріалі «Люди як „чорні скрині“ я зовсім недарма навів наступний малюнок:

Нагадаю коротко, про що йдеться. Оскільки чужа душа — темний ліс, розібратися в чужій мотивації є нелегкою справою. Отже, для заощадження сил та енергії глибоко „закопуватися“ в душу іншої людини варто лише в тому разі, якщо ви близькі з нею. Чим більша дистанція між людьми, тим менше варто копатися в чужій душі.

Але ж у мотивації випадкових людей варто розбиратися бодай на 20-30%, а не на 0%! Ми ж із Олексієм не були випадковими зустрічними. Ми були колегами: я — письменник-фантаст, він — любитель і шанувальник фантастики… Отже, він мусив би розібратися в моїй мотивації на 40-50%. Таким чином, якби ми просто випадково перетнулися, Олексій мав би вірно уявляти мотив мого одного вчинку бодай з трьох: це і є 30%. Оскільки ж ми були колегами, то він мусив би вірно уявляти мотиви вже 1-2 моїх вчинків з трьох — бо це відповідало би нормі в 40-50%.

Між тим, рівень його поцілення — 0%. От в чому біда… Саме тому на Донбасі й ллється кров.

Можна підібрати й історичні аналогії сказаному. Наприклад відносини українців та євреїв ніколи не були простими. Як раптом під час Євромайдану виник дивний феномен, який і досі вражає чи дратує багато кого. Або просто не вкладається в головах. Це так звані „жидобандерівці“.

Справді, як таке можливо?! Адже в консервативній свідомості єврей — це найзапекліший асимілятор, „інтернаціоналіст“ без роду племені… А тут раптом в Небесній сотні — троє „залізних“ євреїв, які пожертвували життям за українську справу! То може, тут має місце саме невірне уявлення про мотивацію чужих вчинків, невміння розібратися в чужій душі?!

На мій погляд, саме так воно і є. Адже консервативні уявлення про сторони українсько-єврейських конфліктних (!) відносин є наступними:

  • українці — то є природні антисеміти, юдофоби, які спати не можуть спокійно без того, якщо не проллють єврейську кров
  • євреї — то є кляті зайди, які тільки й мріють, як би обдерти українців до нитки… а може й випити українську кров (згадайте „справу Бейліса“)

Але це викривлені уявлення. А що ж насправді?..

А насправді протягом багатьох століть євреї були дуже й дуже обмежені в правах займатися тією чи іншою діяльністю. Між тим, в умовах існування замкненими общинами критично важливою стає здатність заробити заробити гроші у „зовнішньому“ (щодо замкненої общини) світі. Одні з небагатьох професій, дозволених євреям — це або відкупщик, або лихвар. Отже, в Середньовіччі, в епоху Речі Посполитої польські пани користалися цим і наймали євреїв в якості збирачів податків з українського населення. Чому так сталося, пересічні українці розбиратися не вважали за потрібне. Вони бачили лише, що єврейські відкупщики чи лихварі грабують їх безпосередньо, що вони — вірні „пси“ біля ніг польських панів.

Євреї також особливо не розбиралися, хто є who в цьому „ґойському“ світі. В юдаїзмі й досі точиться дискусія, чи можна вважати християн монотеїстами, чи це політеїсти-язичники?! Простіше кажучи, чи сприймають християни Бога-Сина і Святого Духа як допоміжні іпостасі Єдиного Бога (що, загалом-то, вписується в концепцію юдаїзму) — або це окремі боги?.. І це зараз, на початку ХХІ століття, коли взаємне вивчення і проникнення різних культур перетворюється мало не на традицію. В Середньовіччі подібним чином питання не ставилося. Що католики-поляки, що селяни й міщани-православні були для євреїв однаковими „язичниками“, з якими бажано мати якнайменше справ. Хіба що грошей заробити для своєї общини...

Тож єврей-лихвар чи відкупщик особливо не розбирався, чия там українська земля. Його наймав польський пан — отож він і служив польському пану. А те, що українська земля належала українцям, вони навіть не здогадувалися! Й розбиратися з цим особливо не хотіли.

Отож і тривали вікові конфлікти, накопичувалися образи.

Лише коли українці в епоху Гетьманщини показали, що є господарями на своїй землі, євреї переорієнтувалися. Виникли цілі козацькі роди єврейського походження: Герцики, Марковичі (Маркевичі), Боруховичі та ін. Бо насправді євреї дуже добре знають, що таке боротися проти імперії та вмирати за свою віру, за свою землю.

Далі феномен українсько-єврейської співпраці то затухав, то розквітав. Навскидку можна згадати, наприклад, Жидівський пробойовий курінь часів Першої Української республіки або участь євреїв в русі „бандерівців“ за часів ІІ Світової війни. Отже, насправді поява „жидобандерівців“ на Євромайдані зовсім не є неочікуваною.

Отже, варто вивчати одне одного достатньою мірою, щоб не вводити самих себе в оману. Користуватися міфами просто, але рано чи пізно за це може наступити розплата.

0
373
RSS
18:49
+1
Я видалив одне фото із цієї публікації. Я вже раніше просив пана Тимура не розміщати тут фото інших людей, які не є публічними особами і не є зареєстрованими на нашому сайті. А особливо у випадках коли ці люди висвітлені в негативному світлі. Відповідне правило додам завтра в «Правила сайту».
Як вважаєте за потрібне.
Хоча ця людина в темних окулярах…
Але як вважаєте за потрібне.
20:50
+2
Українсько-єврейські відносини — це ще донедавна відносини двох бездержавних націй. В межах російської імперії принижена єврейська община стала на бік сильнішого, тобто москалів, і допомагала їм нищити українців. Це ж повторилося і в часи СРСР. Тому українці й причисляли до поневолювачів поряд з ляхами та москалями і євреїв. Інша і прогресивна меншість євреїв допомагала українцям в боротьбі за незалежність. І це було і за Хмельниччини, і в часи УПА, і на Майдані і після. Таким євреям щира подяка. Біда в тому, що державці Ізраїля й нині віддають перевагу Росії, а не Україні.
Потрібно розрізняти відносини держав (загалом-то паразитичних, офіційних «надбудов» над суспільствами) і відносини між окремими людьми. Мало того, що ці вектори можуть не збігатися. Окремі громадяни можуть перебувати в контрвідносинах із своїми державами (дисидентство).
Отже, це дуже складне питання!

Випадкові Дописи