До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Незвичайний гонорар

Незвичайний гонорар

Дзвінка Сопілкарка в свіжому коментарі написала наступне:

Руйнування створеного приносить БІЛЬШУ радість ніж процес творіння, бо звільняє від прив'язаності до результату своєї праці. Подивіться на малих дітей, вони можуть годинами сидіти, будуючи замок з кубиків чи піску, а потім шалено тішаться, руйнуючи його. Ось це і є правильний світогляд, ще не засмічений вихованням: отимувати задоволення від процесу.

Прочитавши таке, я пригадав одну дуже цікаву історію, що сталася з відомим на всю Російську імперію адвокатом Федором Плєваком (1842-1908).


Якось до знаменитого адвоката звернувся за допомогою один заможний московський купець. Плевєко згадував:

«Я про цього купця чув. Вирішив, що заломлю такий гонорар, що купець жахнеться. А він не лише не здивувався, а й каже:

— Ти тільки справу мені виграй. Заплачу, скільки ти сказав, та ще й задоволення тобі забезпечу.

— Яке ж задоволення?

— Виграй справу, — побачиш.

Справу я виграв. Купець гонорар сплатив. Я нагадав йому про обіцяне задоволення. Купець і каже:

— У неділю, годині о десятій ранку, заїду за тобою, поїдемо.

— Куди в таку рань?

— Подивишся, побачиш.

Настала неділя. Купець за мною заїхав. Їдемо в Замоскворіччя. Я думаю, куди він мене везе? Ні ресторанів тут немає, ані циганів. Та й час для цих справ невідповідний. Поїхали якимись провулками. Під'їхали до якогось складу. Біля воріт стоїть чоловічок. Чи то сторож, чи то артільник. Злізли.

Купчина запитує у мужика:

— Готово?

— Так точно, ваше статечносте.

— Веди...

Йдемо двором. Чоловічок відкрив якісь двері. Увійшли, дивлюся і нічого не розумію. Величезне приміщення, по стінах полиці, на полицях посуд.

Купець випровадив мужичка, підійшов в куток, взяв два здоровезні дрючки, один з них дав мені і каже:

— Починай.

— Що починати?

— Як що? Посуд трощити!

— Та навіщо трощити його?

Купець посміхнувся.

— Починай, зрозумієш навіщо...

Почали ми трощити посуд і, уявіть собі, увійшов я в такий раж і став з такою люттю розбивати дрючком посуд, що навіть згадати соромно. Уявіть собі, що я дійсно відчув якесь дике, але гостре задоволення і не міг вгамуватися, доки ми з купчиною не розтрощили всі до останньої чашки. Коли все було скінчено, купець запитав мене:

— Ну що, дістав задоволення?

Довелося зізнатися, що дістав».

Джерело матеріалу:
+1
118
22:42
+1
З-поміж індійських богів за руйнування відповідає ось ця парочка: Шива і Калі (вона ж Дурга).


Ось, виявляється, хто найбільше з богів кайфує!!!
Тепер з цього вже бізнес роблять.
Посуд для биття
Фіфігітєльно!!!
Хоча купчина, згадуваний Плєваком, теж платив гроші мужичку за «організацію розваги».
10:04
+2
Звідки в людині ця тяга до руйнування? В Обухові я бачив лавки зі спинками. Чим міцніше зроблені, тим жахливіші сліди руйнування. Товсті болти перекручені, ноги лавки вирвані разом з бетоном. Гадаю, що отак руйнуючи, парубки отримували несамовите задоволення. Це якась помста за власну неспроможність, яка накопичувалася в попередніх втіленнях. Чим гарніші ворота, тим швидше вони будуть вимазані дьогтем або ще й опиняться на даху.
На даху точно опиняться, якщо за ними гарна дівчина чиве.
А тяга до руйнування, це заблоковані в дитинстві творчі пориви. Певно тим хлопцям батьки казали: «Ти нікчема і ні на що не здатний», ще й били по дупі й по голові. От перша і сьома чакри заблокувалися. Людина не отримує достатньо енергії, потоки енергії закручені неправильно.
11:51
+1
Як цікаво. Що люди тільки не напридумують. Дякую вам Доброславе і Тимуре, що привітали мене на сайті!