До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Благополуччя - навичка, що тренується

Благополуччя - навичка, що тренується

«Ви можете тренувати свій мозок так, щоб він змінювався. Ці зміни можна виміряти. Нові способи мислення можуть змінити ваш мозок на краще»,Річард Девідсон, професор психології і психіатрії університету Вісконсіна (США, Медісон), всесвітньо відомий нейровчений.

Мозок відрізняється від всіх інших органів вашого тіла тим, що він розрахований на постійні зміни. Неважливо, що ми робимо — вчимося грі в теніс або граємо на телефонах — ми змінюємо свій мозок.

Дослідження Девідсона демонструє, що якщо ми всього лише 30 хвилин на день навчаємо свій мозок робити щось по-іншому, це приносить реальний результат — і ці зміни можна не тільки побачити на сканах мозку, але й виміряти. Дослідженнями займаються 60-65 вчених, доктори медичних наук, наукові співробітники та студенти магістратури в «Центрі дослідження здорових розумів» (Сenter for Investigating Healthy Minds, далі — Центр) в Вайсманському центрі при університеті Вісконсіна в Медісоні, який Девідсон заснував в 2008 році й став його директором.

«Ми можемо свідомо задавати напрямок, в якому відбуватимуться пластичні зміни нашого мозку. Наприклад, коли ми фокусуємося на благих, здорових думках і відповідним чином формуємо свої наміри, ми потенційно можемо впливати на пластичність нашого мозку й ефективно змінювати його таким чином, що це призводить до реальних поліпшень в нашому житті. А з цього неминуче випливає, що такі якості, як ДУШЕВНІСТЬ І ДОБРОБУТ, потрібно визнати НАВИЧКАМИ, які можна РОЗВИВАТИ».

У середині 1970-х років, коли Девідсон був студентом магістратури, він шокував професорів тим, що поїхав до Індії досліджувати медитативні практики і буддійські вчення. Після трьох місяців, проведених в Індії та на Шрі-Ланці, Девідсон повернувся додому впевнений в тому, що займатиметься дослідженням медитації. Але професори попередили, що якщо у нього є надії побудувати наукову кар'єру, то краще відмовитися від думок про медитації й слідувати традиційним шляхом. Так Девідсон став таємним практиком і нейровченим, який присвятив себе вивченню людських емоцій.

У ті роки дослідження медитації не виглядали переконливо — це були екстравагантні спроби отримати магічні результати, що не відповідали стандартним протоколам і не спиралися на методологію попередніх досліджень в подібних царинах. Наука і методи того часу не підходили для вивчення тонкого внутрішнього досвіду. Бракувало таких сучасних технологій, як фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія), яка дозволяє отримати рухому картину мозкової активності. Також було відсутнє розуміння епігенетики — процесу, при якому структура генів може змінюватися протягом усього нашого життя.

«Але перш за все, — додає Девідсон -нам бракувало розуміння нейропластичності. Зараз це загальновизнаний факт: мозок — це орган, який змінюється у відповідь на досвід і, що особливо важливо для наших досліджень, — у відповідь на тренування».


ЗДОРОВІШІ Й ЩАСЛИВІШІ ЖИТТЯ

Переважно Центр займається тим, що в сучасній медицині називається «трансляційними дослідженнями» — тобто негайно перевіряє всі наукові відкриття в клінічній практиці, на реальних людей, що живуть звичайним життям. Девідсон присвятив все своє життя науковим відкриттям, які демонструють, що тренування розуму допомагає людям стати щасливішими і здоровішими.

Багатьом [людям], які медитують, розмови про «мозок» здаються матеріалістичними, як немовби все, що ми являли собою — це клубок електрично зарядженою плоті. Аналогічно, багатьом вченим стає некомфортно при розмовах про щось настільки нематеріальне, як-от свідомість. Де вона знаходиться? Як ми можемо виміряти її?

Девідсону же комфортно і звично говорити на обидві ці теми. Звісно, дати визначення свідомості й описати її не настільки просто, як описати мозок, але в Центрі використовують термін «здорові розуми», тому що ці розуми — різні типи розумів — можна ефективно тренувати в різний спосіб. І подібне тренування буквально «залишає свої сліди» на мозку — їх можна виявити і виміряти.

Ці вимірювані результати вкрай важливі — вони не тільки допомагають краще розуміти природу мозку і його можливості, але також дозволяють надати переконливі докази користі медитації таким державним установам в США, як Міністерство освіти, Національні інститути здоров'я, Міністерство оборони ба навіть Міністерство енергетики.


НАВЧАННЯ БЛАГОПОЛУЧЧЮ ЯК НАВИЧЦІ

Девідсону знадобилися десятки років серйозних наукових досліджень, щоб з упевненістю сказати, що благополуччя — це навичка, якій можна вчитися і яку можна розвивати. І в ході цих досліджень основним відкриттям стала нейропластичність.

«Вивчення нейропластичності дало нам широку концептуальну основу для дослідження медитації. Навіть короткий період практики спричиняє зміни в мозку, які можна виміряти. Наш мозок постійно змінюється, свідомо чи ні — часто несвідомо. Ми схильні до того, щоб бути пішаками в грі тих сил, які нас оточують. Наші дослідження, навпаки, запрошують всіх до того, щоб взяти на себе більше відповідальності за свій розум і свій мозок».

То що ж можна виміряти і яким чином? Центр використовує найкращі з методик: магнітно-резонансну томографію (МРТ) та позитронно-емісійну томографію (ПЕТ-КT сканер), які створюють тривимірні скани функціональних процесів в тілі й мозку.

Один з головних напрямів досліджень Центру, для якого потрібні всі ці прилади, — яким чином наш мозок впливає на наше тіло і навпаки. Девідсон підкреслює, що «це дорога в обидва боки». Змінюючи наш мозок, ми змінюємо своє тіло, а зміна нашого тіла може змінити наш мозок.

«Один з важливих фокусів наших досліджень — запальні процеси, які пов'язані з багатьма хронічними захворюваннями, — говорить Девідсон. -У нас з'являється дедалі більше доказів того, що на найбільш базовому біологічному рівні певні види медитативних практик можуть регулювати роботу запальних систем. Вони знижують інтенсивність спеціальних молекул — ми називаємо їх «протизапальні цитокіни», — що безпосередньо пов'язані із запаленням».

Він згадує дослідження Центру, яке було оприлюднено в лютому 2014 року в журналі «Психонейроендокринолологія»: «Ми вивчали експресію генів у лімфоцитах периферійної крові, приділивши особливу увагу генам, пов'язаних із запаленням».

Для цього Девідсон та інші вчені, включно з Мелісою Розенкранц (Melissa Rosenkranz), досліджували учасників курсу одноденної інтенсивної практики медитації. За описом Девідсона, це були «такі ж люди, як і ми з вами — у них є робота і вони ведуть звичайне життя». З одного боку, вони були добре знайомі з медитацією, і практика протягом цілого дня в лабораторії була для них посильним завданням. З іншого, вони не були багаторічними практиками медитації як тибетські монахи, роботу мозку яких Девідсон вивчав в 2000-х, під'єднуючи до їхнього мозку електроди під час медитації та після неї.

Учасники генетичного дослідження приходили в лабораторію і медитували протягом восьми годин. У них брали зразки крові до і після практики, а потім Девідсон і його команда спостерігали за змінами в експресії генів після завершення курсу медитації в лабораторії. Результати цієї групи медитуючих порівняли з контрольною групою немедитуючх, учасники якої приходили в лабораторію на «день відпочинку» — вони дивилися спокійні відео, читали і неспішно прогулювалися.

Що ж виявилося? В учасників контрольної групи не спостерігалося таких же змін в експресії генів. Це перше дослідження, яке говорить про те, що «ми дійсно можемо побачити зміни експресії генів після дуже короткого періоду практики медитації».

Як і будь-який практичний вчений, Девідсон розглядає ці відкриття в більш широкому контексті: «Це дійсно тільки початок. Це дослідження піднімає цілий ряд питань, на які ми поки не змогли відповісти».

Девідсон і раніше розумів, що експресія генів не є чимось «заданим і визначеним». У своїй книзі «Емоційне життя вашого мозку» (The emotional life of your brain), він розповідав читачам:

«Наша ДНК більше схожа на велику колекцію музичних дисків. Той факт, що у вас є якийсь диск, не означає, що ви його програватимете. Так само, якщо у вас є якісь гени, це не означає, що вони стануть активними (або, як кажуть генетики, не відбудеться експресія цих генів). Навпаки, на експресію генів дуже впливає наше оточення. Так, хоча ми можемо мати, наприклад, генетичну схильність до тривожності, якщо ми зростали в спокійній атмосфері, це могло заспокоїти нашу «тривожну ДНК»і запобігти її впливові на мозок та, як наслідок, на нашу поведінку або темперамент. Це так само, якби ми ніколи не опустили цей диск в програвач».

Девідсон пропонує нам уявити, як зміниться наше життя, якщо споглядальні практики стануть його звичною й дуже поширеною частиною, а це, в свою чергу, підштовхне нас до РОЗВИТКУ ЗДОРОВИХ ЗВИЧОК РОЗУМУ. Він також створює таке соціальне середовище, в якому споглядальні практики стають звичними — і тоді він разом з іншими вченими може безпосередньо досліджувати ефект, який медитація має на звичайних людей в звичайному житті.

На сьогодні в Центрі проводяться понад 20 досліджень. В одних вивчається психічне і фізичне здоров'я і чинники виникнення хвороб. В інших спостерігають за ефектами, які мають медитація і тренування співпереживання. Треті займаються процесами дитячого розвитку та навчання.

Не дивно, що організації, які фінансують університет, а також ціле покоління молодих нейровчених настільки вірять в Девідсона та його дослідження — вони можуть допомогти багатьом людям. І вже допомагають.

За матеріалами — Anastasia Gosteva

+2
500
RSS
21:22
+1
На відомому всім сайті, звідки мене виперли, дуже шанують Ігора Бощенка. Як творцеві телекомпанії «Нейромир-ТВ», я його теж поважаю. Більш того, час від часу дивлюсь по Ютубу виступи тих, хто не поділяє захвату самого пана Бощенка «русской весной» і ДНР/ЛНР: як для сьогоднішньої угорілої від шовінізму Росії, це позитивна риса…
Тим не менш, мені завжди хотілось дізнатися про неросійських «нейровчених», які б могли похизуватися конкретними результатами. Бо хай яким «просунутим» виглядає Ігор Бощенко (до речі, наприкінці минулого року його намагалися отруїти неназваними «спецзсобами»!), але все ж таки «Нейромир-ТВ» був створений за участю російських спецслужб в особі Максима Калашнікова. І про це теж не можна забувати.
От саме тому дізнатися про результати досліджень Річарда Девідсона мені було вкрай цікаво.
21:29
+1
Ще одне міркування. До медитації я ставлюся дещо прохолодно, натомість мене більше цікавить молитва. Та в будь-якому разі, як медитація, так і молитва — це духовні практики. Отже, підозрюю, що молитва впливає на мозок схожим чином. І зміни в житті того, хто молиться, стають можливими не в останню чергу завдяки нейропластичності мозку… Можливо, колись Девідсон (або інші його колеги) займуться також і молитовною практикою…
21:51
+2
Це проміжні результати, які зафіксували вплив тренування на структуру мозку і подальший вплив на можливий позитив у житті. Насправді мозок є, мабуть, ретранслятором зовнішніх управляючих сигналів.
19:30
+1
Тимуре, а як твоя МОЛИТОВНА ПРАКТИКА впливає на добробут твій і родини?
Добре впливає… але це з моєї точки зору. З точки зору моїх дівчат, все це всього лише щасливі збіги обставин.

На столі є, до столу теж є.

На відпочинок можемо з'їздити.
Комуналку сплачуємо.
У дівчат робота є.
Призи падають на нас один за одним.
Мама жива…
Література пишеться, видається…
Життя нуртує — аж іншим завидно…
Чого ще треба?!

Але ж це… збіги обставин!.. суцільні збіги раз за разом!..
22:01
+2
Приємно таке читати, друже, що за твоїм молитовним звертанням до Бога, відбуваються такі «збіги», які сприяють добробуту твоєї родини. Але добробут включає в себе й здоров'я. Може це якась дика противага?
Але добробут включає в себе й здоров'я. Може це якась дика противага?

Ми вже з тобою з'ясовували, що це не противага, а протидія. Причому шалена.
Якщо ти досі не розумієш…

От я пригадую, як МАУП на мене подав судовий позов. Мали вона право на мене позов подавати? Жодного права не мали! Бо я діяв чітко у відповідності до закону «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні». Тож саме я перебував чітко під захистом Закону. А тому наданий мені адвокат порухом одного пальця виграв суд першої інстанції. А далі справа не пішла… Отже, подання справи на мене було безперспективним — але ж подали?! Так. Запитання на засипку: чому ж подавали, якщо все було настільки очевидно?! Дуже просто: бо МАУП цілив не в мене, а в мого шеф-редактора.
Це була багатоходівка: вони раніше подали на нього позов -> він виграв -> на хвилі ейфорії викрутив мені рук та змусив дати в газеті його зухвале інтерв'ю (бо він представляв засновника газети — тому закон і знімав з мене відповідальність) -> це стало приводом для нового позову, який МАУП програв… але… -> але мій шеф-редактор зробив наступний хід вже без мене… Оце й було справжньою метою: не засудити мене (бо я завжди працюю чисто) — але створити прецедент для розвитку конфлікту з моїм шеф-редактором вже без мене!..

Інший приклад. Я в газеті «АіФ» наїжджаю на Київський піський центр зайнятості. Після чого мене терміново викликає в редакцію профільна редакторка відділу й засмучено каже:
— Тимуре, навіщо ти газету підставляєш?!
— Як це?!
— Мені телефонував особисто директор КМЦЗ і сказав, що ти їх оббрехав у своїй статті.
— А докази?..
— Він стверджує, що має на руках всі докази.
— З цифрами?
— З цифрами.
— Ну, тоді нехай подає спростування.
— Тимуре, ти думаєш, що кажеш?!
— Думаю. Під мою відповідальність! Як зателефонує, скажи йому: «Подайте спростування з фактами й цифрами, ми розглянемо й опублікуємо».
— Ти певен?! Це ж пляма на газету…
— Певен. Якщо він подасть обґрунтоване спростування, ви мене оштрафуєте й розірвете зі мною стосунки. Я завжди граю по-дорослому.
— Ну дивись…
Через три дні знов викликають мене в «АіФ». Редакторка відділу сяє, як новенький червінець.
— Ну що, дзвонив тобі директор КМЦЗ?
— Так.
_ І?..
— І я запропонувала йому подати спростування. Гарантувала, що ми його розглянемо й опублікуємо.
— І?..
— І він одразу ж знітився й відмовився спростовувати твою статтю. От же ж с**а б***ь така!!!
— То що, хто з нас бреше?!
— Він бреше, Тимуре, От же ж с**а б***ь така, мого найкращого журналіста оббріхувати!..
— І?..
— І я його особисто послала попід три чорти.
— То я лишаюсь працювати? То я знаю, що роблю?..
— Звісно, Тимурчику, звісно!..
Знов-таки, директор КМЦЗ не мав підстав на мене наїжджати. Але наїхав?! Так. Чому?! Бо раптом у когось здадуть нерви!.. У моєї редакторки. У мене. Тоді він виграє…

Те саме і тут. Йде шалене протистояння з темними силами з мого боку. Але мене завжди можна дістати через моїх жінок!.. Писав я тобі про це?! Писав. А тепер дивись. Ти знаєш, що ось прямо зараз ми дописуємо роман №7 «козацького» циклу + я паралельно поки що сам розпочав новий важливий проект з перспективою подальшого приєднання дружини. І що?! Моя доця два дні зустрічала у куми Новий Рік, а там декілька котів. Повернулася додому — у мене бозна звідки на рівному місці алергія на очах!!! За два дні ми все ліквідували, второпавши причину. Випадковість?! Та ну: мене в розпалі нової роботи акуратно дістають через доцю. Вкотре в житті удар по очах… На якихось пару днів — але загальмували, відволікли… А раптом я розгублюся?! A la guerre comme a la guerre… Та я не розгубився — бо й не таке бачив… Але ж спробували дістати?! Звісно… Бо якщо не доконати мене, то бодай загальмувати можна. Як я й кажу — через необачність дочки… Це війна, друже.


Дзвінк Сопілкарка все дуже чітко сформулювала:

За шкалою Девіда Хокінса визрівша Душа має мати 700-1000 балів. Такий рівень дозволяє відчувати ЄДНАННЯ з усім. Але не дозволяє жити соціально активним життям.

Звісно, я міг би плюнути на все і сказати батькам та дружині: «Бувайте здорові, мої дорогенькі! Я хочу стати Буддою, тож кидаю сім'ю, переселяюсь в ашрам. Стану полірувати свою муладхарачакру, щоб блищала, як нова копійка. Буду приборкувати свою енергію Кундаліні-Шакті, потім занурюся в стан самадхі, як наказав нам Його Божественна Милість Шрі Шрімад А.Ч. Бхактіведанта Свамі Прабхупада. А ви живіть, як хочете. А я хочу з колеса сансари зіскочити, мене ілюзія-майя в оману не введе». Догнав би з часом свою енергію до 1000, впав би в нірвану — і всі прощавайте!..
Все добре еібито.
Окрім того, що нема мені від цього кайфу! А кайфую я, коли переймаючись справами рідної України загалом та своїх близьких зокрема, пишу свої художні твори. А для того, щоб їх написати таким чином, щоб зацікавити читачв — мушу перебувати на нижчих вібраціях, ніж 700-1000. Інакше не буває…
А якщо перебуваю на нижчих рівнях вібрації — то мене можна й дістати. Бо це війна, друже.
А не дістати — то бодай подратувати трохи.
Ну нічого.
Нехай!..
05:22
+2
Згоден, друже, що тут краще сказати ПРОТИДІЯ. Але, погодься, наведені тобою приклади, як тебе діставали через «АіФ» та ін,. — це ніщо в порівнянні з твоїм каліцтвом, з інвалідністю дружини і підірваним здоров'ям дочки. Це разом колосально вплинуло на зниження родинного добробуту. Це не просто протидія, а війна, а ви в ній поранені.
Перепрошую, але наведені мною приклади — це дрібні чвари в людському світі. А те, що власне і є предметом нашої бесіди — це духовна борня. По суті, війна найвищого з усіх можливих рівнів…

Це не просто протидія, а війна, а ви в ній поранені.

Так, погоджуюсь і знаю все це. Так воно і є. І що далі?
À la guerre comme à la guerre!
Тут одне з двох: або ти не воюєш (з усіма наслідками, аж до кармічних, для тебе і твоїх близьких, не кажучи для твоєї країни, наприклад) — або воюєш. Якщо воюватимеш — матимеш шанс пити шампанське, хоч і пораненим. Якщо не воюватимеш…

Сказали мне, что эта дорога
Меня приведет к Океану Смерти,
И я с полпути повернула вспять.
С тех пор все тянутся передо мною
Кривые глухие окольные тропы...

Акіко Йосано
(Акіко Йосано, «Боягузтво» — рос. переклад з японської)
16:29
+2
Друже, за твоїми молитвами Всемогутній покращує добробут вашої родини. А хто чинить війну проти твоєї родини?
Нечистий.
19:17
+1
А хіба в юдаїзмі є поняття Противника?
Авжеж! Ось тобі приклад зі Старого Заповіту (єврейський ТаНаХ):

І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана.

(Йов 1:6)
22:08
+1
Йов — це пророк. А чи є десь щось схоже у Торі? Або в Талмуді? Адже там виписані закони прямої дії для євреїв.
А чим тебе книга Йова не влаштовує?!

Прямо й безпосередньо в Торі нема, натомість є аґадичний мідраш до Тори (себто, спеціальна повчальна історія з усної Тори), де пояснюється наступне. Сатан (саме такою є єврейська назва) був створений Всемогутнім як найперший, найголовніший над янголами. Всемогутній наділив його такою властивістю, що при кожному русі Сатана… лунала чарівна музика! Сатан дуже загордився цим, а загордившись — протиставив себе Творцеві й був відкинутий від Нього. Відтоді Сатан уособлює темну сторону всіх душ і сутностей.
В Талмуді проблематика зла в юдаїзмі й усе, що стосується Сатана, розроблено достатньо глибоко. Інакше й бути не може: адже на Божому суді Сатан виступає своєрідним «прокурором», висуваючи душі обвинувачення в гріхах. Без обвинувальної сторони (без «прокурора») суд є неможливим, у т.ч. Вищий суд.
Але навчені гірким досвідом перекладу іншими мовами Тори й ТаНаХу (а отже, поверхневими та викривленими тлумаченнями цих перекладів з боку неєвреїв, які поняття не мають про ПаРДеС), євреї дуже пильнують, щоб Талмуд не перекладався. Тому навести прямі цитати звідти немає жодної можливості.

Але для загального розвитку почитай оце. Коротко й дохідливо.
09:06
+2
Друже, дякую тобі за це пояснення. Сатана — прокурор-звинувачувач на Божому суді. Це схоже на те, що і я стверджую: у Божій ієрархії Сатана виконує брудну роботу при навчанні і вдосконаленні людей. Він разом і спокушає, і карає тих, хто спокусився.
Ну і добре! Як бачиш, і тут наші погляди збігаються. Щоправда, я особисто не хотів би влаштовувати розгорнутий диспут на цю тему на Світочі, бо через відсутність перекладів Талмуду немає можливостей наводити прямі цитати звідти. Так само я не можу посилатися на усну Тору — бо на те вона й усна, бо існує у вигляді аґадичних і галахічних мідрашів — спеціальних притч з підтекстом, який тлумачить зміст письмової Тори. А ти, мабуть, помітив, що я завжди намагаюсь наводити прямі точні цитати на джерело, а стислий переказ змісту застосовую лише в крайньому випадку.

(Знамениті притчі Ісуса Христа — ніщо інше, як традиційні єврейські мідраші Його власного авторства. Кількість розказаних ним мідрашів і добра християнська традиція посилатися на «притчі Христові» демонструє дієвість цієї традиційної навчальної єврейської методики.)

Випадкові Дописи