До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Образа, почуття провини, прощення

Образа, почуття провини, прощення

Теми образи, провини і прощення величезні, навіть нескінченні, щодо них існує безліч книг, статей, лекцій. В цій статті я розповім про речі, які важливо знати кожному.

Непрощені образи — больові точки в душі людини

Наскільки часто нам говорять, що образи треба прощати. І, начебто, це має бути очевидною річчю, а тим паче для християнина, який розуміє важливість прощення. Та чому ж в абсолютній більшості випадків психотерапевт стикається в роботі з темою того чи іншого непрощення? З непрощенням, яке заважає людині жити, з не пропрацьованими образами, які випалюють людині душу.

Часто ми підходимо до теми вибачення формально: говоримо «я вибачаю», не пробачивши щиро. Робимо вигляд, нібито пробачили, формально виконавши соціальні та релігійні «норми і правила». Не розсікаємо гнійник, а заганяємо його глибоко всередину. Але гнійник нікуди не дівається. Так само і образи — це приховані глибоко всередині гнійники, які можуть певний час не боліти, але насамкінець все одно починають тиснути, спричиняти «запалення» тощо. Класичний приклад — приховувані від самих себе дитячі образи на батьків, часто цілком справедливі. На момент закінчення самої образи додається ще й почуття провини за образу, яке може бути боліснішим від самого болю: «Адже батьки — святе! Їх треба шанувати! Як можна на них ображатися!» І ми знов і знов намагаємося придушити цю образу, не розуміючи, що придушення не лікує, а лише заганяє проблему всередину. Але ж шанування не означає, що розбирати свої біль і образу, пов'язані з батьками, не потрібно.

Майже в кожній людині живуть непрощені образи

Непрощені образи — одна з найчастіших проблем в подружніх стосунках, коли сімейне життя перетворюється в дедалі зростаючий клубок взаємних образ. Згодом, коли цей клубок досягає гігантських розмірів, це майже неминуче спричиняє руйнування шлюбу. І не важливо, буде це юридично оформлене розлучення чи формально спільне проживання чужих, ворожо налаштованих людей.

А є ж і зовсім «дивні» образи, образи, в яких не зізнається собі більшість людей. Про які вони скажуть: «Це точно не про мене! Це неможливо, бридко, гидко й аморально!» Я кажу про образу на близьких за те, що вони… померли. Звучить дуже дивно. Але запитайте себе: «А чи не прикро мені, що мене кинули? Чи не ображений я на батька, чоловіка, дитину, близьку мені померлу людину — за те, що мене залишили тут самого, за те, що своїм відходом зробили мені так боляче?» Розум буде кричати, що це дурниці, що близький не винен в тому, що помер, що він не хотів залишати вас самого. Але хтось маленький і нещасний всередині нас знає, що від правильних слів йому не полегшає, що біль і образа живуть. З власного досвіду скажу, що ця образа, в тому чи іншому вигляді, є практично у всіх людей, які пережили втрату.

Не бійтеся зізнаватися

Якщо вас щось дуже зачепило, не соромтеся зізнаватися в цьому, насамперед, самому собі. Будь-яка спроба піти від образи, кажучи «ну що ви, все нормально, мені зовсім не образливо» або «ну що ви, я давно пробачив», буде тільки заганяти гнійник всередину. Ні — «мені прикро, мені дуже прикро і дуже зле». Тільки дозволивши собі це відчути, можна вийти зі стану (явної або прихованої) образи.

Не накопичуйте!

Це дуже важливий момент. Якщо ви образилися на людину, краще відразу сказати їй про це і спробувати разом розібратися в проблемі. Не складайте в собі п'ять, десять, сто образ. Чим їх більше, тим важче з ними потім впоратися.

Формальні «вибач — вибачаю» без справжнього прощення не мають сенсу

Що ми вкладаємо в слово «пробачити»? Забути і зробити вигляд, що нічого не було? Так само, як колись, радіти людині, яка завдала тобі болю?.. З психотерапевтичної точки зору пробачити — означає відпустити. Тобто не відчувати болю, переживань, гніву, люті щодо людини.

Якщо ви відчуваєте, що якась непрощена образа (що входить або виходить) вас гризе, спробуйте її щиро відпустити. Так, це робота зі своєю душею. «Все, я більше не хочу ображатися, тому що від цього зле мені, а не тому, на кого я ображаюся, це мене пожирає і не дає мені жити».

Проблема в тому, що люди дуже часто просять вибачення або вибачають формально: «Ой, вибач, будь ласка» — «Та ну, що ти, я на тебе не ображаюся». А реального відпускання проблеми немає. Повірте, що формальні «вибач — вибачаю» не спрацьовуюють.

Чи вибачати тих, хто не просить вибачення?

Вибачати. Але як? Чи вирішать проблему слова «я повинен пробачити»? Ні. Адже що таке образа? Це наша реакція на дії, які зачепили наше слабке місце. Але якщо ми просто скажемо собі, що «ми повинні пробачити образу», то наше слабке місце нікуди не дінеться. Ми так і залишимося його заручником. Натомість якщо ми скажемо собі, що хочемо пробачити, то нам доведеться знайти в собі джерело образи. Нам доведеться знайти це слабке місце, доведеться опрацювати його. І тоді образа вибачиться, бо у неї не залишиться точки прикладання. А наша душа стане трошки вільнішою.

А якщо людина не хоче вашого вибачення?

Важливо розуміти, що за фразою «Я ніколи ні у кого не просив вибачення» завжди стоїть якась психологічна гра. Чому людина не визнає свою провину, яку вигоду вона з цього має? Тому, якщо це не вкрай близька для вас людина, краще формалізувати подальше спілкування. Не для того, щоб його покарати, а для того, щоб захистити себе.

А з близьким? За близького ми можемо боротися, знов і знов стукаючи в його серці. І — достукатися. Або… відступити, розуміючи, що це вже не близький.

Це не обов'язково вимовляти вголос, це треба сказати собі. Людина один або кілька разів так вчинила і не вважає, що вчинила невірно. Отже, вона може зробити це знов, і я маю бути до цього готовим. Я не тримаю на неї образи, зла, але я просто знаю, що таке може знов статися. Точно так само, як я не тримаю зла на грозу, ураган чи землетрус, але при цьому розумію, що вони являють для мене небезпеку, і я намагаюсь якось себе убезпечити.

Просити вибачення можна не тільки словами

Не забувайте, що є люди, яким дуже важко попросити вибачення словами. Може, людина і не хоче, щоб на неї ображалися, але просто не може вимовити ці три заповітних слова. Зате нерідко такі люди всім своїм виглядом і своїми діями намагаються показати, що були неправі — і тим самим перед нами вибачаються.

Чи зараховувати це як прохання про прощення? Думаю так. Така поведінка часто має набагато більшу вагу, ніж слова, які знов приводять нас до проблеми формалізму: «Ой, я тобі ногу зламав? Ну вибач, будь ласка».

Дуже важливо навчитися визнавати свою неправоту

Наш читач побоюється: «Ти начебто відчуваєш, що зобов'язаний вибачитися, хоча, можливо, і винен лише частково. Але раптом твоє прохання про вибачення людина сприйме як визнання твоєї капітуляції?»

З одного боку, ми, найшвидше, знову маємо справу з якимись спотвореними взаєминами. Чому ви так боїтеся, що ваші вибачення сприймуть як капітуляцію? Чи не здається вам, що, якщо ви у відповідь на ваше вибачення чекаєте від людини фрази: «Ага, ти капітулював!», це означає, що ваші стосунки складаються якимсь скандально-деструктивним чином? Чи потрібно вам це взагалі? Чи не привід це для того, щоб докорінно змінити відносини?

З іншого боку, часто буває так, що людина абсолютно права за змістом, але не має рації за формою. Якщо вам, наприклад, щось не сподобалося в поведінці іншого і ви влаштували з цього приводу потворний скандал, накричали так, що людина пішла вся в сльозах, зрозуміло, вам слід сказати: «Вибач, я влаштував жахливий скандал, я геть не правий. Але при цьому мені все одно не подобається та поведінка, на яку я так по-дурному, некрасиво відреагував».

Будь-якій дитині і дорослому важливо навчитися визнавати свої помилки. Від вас не потрібно тотальне визнання своєї провини за все. Якщо ви відчуваєте, що в чомусь неправі, потрібно просити вибачення за конкретні речі. І коли ви щиро визнаєте свою помилку, коли ви спільно аналізуєте, чому так сталося, як це виправити, як не повторювати цього надалі — це набагато ефективніше і для вас, і для оточуючих, ніж просто кричати: «Я винен, вибач мені, вибач!» Оце і є здорові відносини — коли люди намагаються опрацювати ситуацію, зрозуміти, що стало причиною конфлікту і розібрати свої помилки.

Скидаючи камінь з душі, не скаліч оточуючих

Є така приказка, і вона найкращим чином відповідає на останнє запитання нашого читача. Якщо ви колись заподіяли людині зло, про яке вона не знає, якщо ви відчуваєте, що винні перед нею, але боїтеся своїми словами зробити їй боляче, зруйнувати її сім'ю або навіть життя, якщо ситуація вже невиправна — попросіть у нього вибачення подумки. Розв'яжіть цю проблему без її участі, розберіться самі зі своєю душею. Головне — щиро усвідомити свою неправоту. Запам'ятайте: образи — то не є неминучість! З ними можна працювати і впоратися.

Але треба чітко розуміти, що ця душевна робота — велика, важка і майже завжди дуже болісна. Можливо, і є такі просунуті люди, які можуть просити вибачення і вибачати легко і весело, але я таких в своєму житті жодного разу не зустрічав ні серед мирян, ані серед священиків. Це важко, але необхідно. Бо якщо ми не опрацюємо нашу образу, в якийсь момент життя вона почне нас з'їдати.

Далеко не з кожної образою можна впоратися самотужки

У деяких випадках людині потрібна допомога ззовні. Які є варіанти? Наприклад, ви можете розібратися в проблемі разом з тією людиною, на яку образилися, — але тільки якщо вона щиро готова вам допомогти, готова працювати разом з вами. Якщо не виходить вирішити питання між собою, можна звернутися за допомогою до психотерапевта, який допоможе подивитися на те, на що самому подивитися не вдається.

Костянтин Ольховой

+1
1914
RSS
18:27
+1
Як на мене, дуже важливий матеріал! Є над чим подумати… і чому повчитися.
20:41
+1
Таки є, Тимуре. Дякую за цю публікацію.

Випадкові Дописи