До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Мова людей, котрих вже не є

Мова людей, котрих вже не є
Джерело матеріалу:

Галицький балак — як латина, мова людей, котрих вже не є, але слова та фрази ще живуть в окремих нас, як слухачах тих, хто ще нею розмовляв.

Ми виховані бабцями, народженими на початку 1900-х, для яких балак був рідною мовою, і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли гижки, крали цукерки з креденця, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних.

Чітко розуміли різницю між нендзою та єндзою, гидували офермами і гроші завжди клали в пулярес.

Зрештою, ми, малі і трохи радянські, практично не послуговувались тими словами, але вони були в наших вухах завжди.

Ми лазили бо'зна де і бо'зна з ким, але нас ніколи не трафляв шляк.

— А тріс би ти, холєро, як обруч!, — казала до мене за мої вар'ятства вчителька з біології, і це було якось так по-особливому затишно і викликало посмішку.

Бабці вчили нас грати в карти, і я пам'ятаю свої гіркі і рясні як горох сльози, коли я програвав і шлапайка завжди залишалась мені «на пагони».

Галицький балак стає мертвою мовою, ми ще її розуміємо — але балакати вже нема з ким.

Ті, хто нас би зрозумів, вже лежать під двома датами з рискою посередині, і єдина наша комунікація з ними — прополений пирій і кутя в слоїчку на Святий вечір. І свічка.

А їх мова ще тримається відлунням в нашій пам'яті.

Ми, як герої бредберівської антиутопії, тримаємо ту мову в головах як спогад, але вона вже не наша. Просто інтеґрований внутрішній перекладач дозволяє розуміти всі ті кучеряві польські, українські та жидівські словечка.

Та мова — як татуювання полінезійців, красиві кучеряві малюнки для більшості, і тільки нечисленні вміють її потрактувати, оживити символи і слова.

Дрібні уламки тої мови і культури розсіяні по світу по Італіях та Іспаніях, і це чи не найбільша втрата, величезна плата за потік євро в Галичину. Розірваний цикл передачі важливого від мам до дітей. Бо їхні діти вже не галичани, на жаль.

Останні з могікан, ми носимо мову людей, котрих вже нема, і передати її нема кому.

Іноді це стає тягарем.

Інспіровано Лілією Лишегою

Володимир Гевко

+4
640
RSS
21:42
+1
Львівська ґвара — мова батярів!
18:35
+2
А про «мішігене копф» я вперше почув від баби Федори, а вона казала, що перейняла це від «київських жидів».
Все вірно
Мішігіне копф на їдіш — буквально «дурна голова». Коротше, людина несповна розуму, дурень.
21:36
+1
О мішіген это gut" — помішаний всіма навсіх повсім та надвсіма, а отже задурений всіма всіх повсім надвсіма — все тими ж різними думками-словами-вчинками:…
19:17
+1
Колись придбав Короткий словник української жаргонної лексики Лесі Ставицької
Словник жаргонної лексики
Й несподівано для себе виявив, що слово «крокодил» в сенсі «дівчина/жінка з непривабливою зовнішністю» збирачка жаргонізмів проілюструвала реченням з моєї повісті «Дульцінея»! Довелося приділити словнику більшу увагу. Результатом стало моє коротке електронне листування з пані Лесею, бо я назбирав десь 100 зауважень до її праці. Зокрема, штук 20 зауважень стосувалося їдишистських запозичень, які перетворилися на українські жаргонізми. Пані Леся чомусь вважала, що ті слова «припливли» в український жаргон з німецької чи англійської. Хоча під боком були євреї, які розмовляли на «мамелошн» — так вони ласкаво іменували їдіш: «маминою мовою». Так, їдіш — це один зі спотворених діалектів німецької… Прте все ж таки самостійна мова. Й запозичувати українцям було зручніше саме з неї!
От зокрема, точно пам'ятаю, що в цьому словнику жаргонізм «вайн» — «вино» пані Леся представила як кальку з англійської — vine. Все так… От тільки «вайн» — це й на їдіш «вино» так само! Але де та Англія й де оті «київські жиди»…

Зрозуміло ж, від кого запозичать це слово!..

Ломір але інейнем, інейнем
Інейнем абісел вайн...


Давайте всі разом вип'ємо, всі разом вип'ємо,
Всі разом вип'ємо солодкого вина...
Ще одна українська мова, одеська, теж відмирає.
Мова Одеси
Не в останню чергу через те, що «одесити» почали масово мігрувати з Одеси ще в 20-30-х роках ХХ ст. Тоді вони масово проривалися до Москви…
22:02
+2
Нажаль, а може й ні, одні мови вмирають- інші народжуються. Хоча ЛАТИНЬ ще й досі застосовується
І давньоєврейська у вигляді івриту також досі застосовується
20:57
+2
Лиш зараз прослухав пісню. Дякую, Тимуре. 2000 р. євреї співають свою зворушливу пісню. Близькосхідна кучерявість мелодії і… їдиш. Для кого співають? Де той народ, який їх слухає? Асиміляція — непростимий гріх проти людства…
Для кого співають? Де той народ, який їх слухає? Асиміляція — непростимий гріх проти людства…

Тут якраз не в асиміляції річ! Як їдіш, так і ладіно, і мова гірських євреїв, і мова бухарських євреїв (коротше, всі мови розсіяння) були принесені в жертву заради відродження давньоєврейської мови у вигляді івриту. Отож тепер, наприклад, «в тилу» залишився колосальний шар їдішистської культури, з яким щось треба робити. Звісно, найкраще перекласти це на іврит, який розуміють тією чи іншою мірою всі сучасні євреї… Проте це такий огром роботи, що й не передати!!!

Тим не менш, бодай пісні на їдіш доки ще живі. Про «Тум-балалайку» я ще на НО писав (за що на мене почали трохи косо дивитися деякі особистості — ну, ти можеш пригадати). А ось тобі колискова на їдіш:


Там співається про те, що як пташки летять чи то на схід, чи на захід (чітко можна розібрати слово «мізрах» — давньоєврейське «захід», тільки в їдішистському слові наголос зсунувся наперед), так і синок колись виросте й сам полетить далеко-далеко від дому. Але єврейська мама дуже непокоїться за сина, тож прагне вдягнути його і в тепле кашне, і в чоботи, і в пальто, і в шапку (чітко можна розібрати «ун дер кучмен» — «на буйну голову», явне запозичення з української, від «кучма» — буйна чуприна). Нерозумна мати: якщо дитину надмірно опікати, вона не зможе літати!!! Мама не повинна непокоїтися: її син виросте великим і сильним, не стане боятися негоди й навпаки колись може притулити до себе й зігріти стареньку матінку…


А ось для балансу — колискова на ладіно (на мові сефардів):


P.S. Це російські мультиплікатори колись створили цілий мультцикл «Колискові світу». Є там і українська колискова також:


Особисто для мене українська та їдішистська — дві найкрасивіші!
Гарні колискові. Сефардська більше на арабську схожа.
А от українську не можу слухати. Мене морозить від голосу Матвієнко.
Я теж не можу слухати — досі плачу. Але це не просто від голосу Матвієнко, а від оцього конкретного кліпу пам'яті Небесної Сотні:
Сиильний кліп зробили, дуже символічний. От тільки б іншу співачку попросили пісню виконати, бо в Матвієнко голос на ультразвук переходить.

Випадкові Дописи