До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Окремий випадок загальної брехні

Окремий випадок загальної брехні

«Якщо я утримуюсь від того, щоб чіплятися до людей, вони самі дбають про себе. Якщо я утримуюсь від того, щоб наказувати людям, вони самі поводяться правильно. Якщо я утримуюсь від проповіді людям, вони самі покращують себе. Якщо я нічого не нав'язую людям, вони стають собою ».
Лао Цзи


Якби ви тільки знали, як набридло мені сперечатися з освітніми реакціонерами… Нескінченно доводити, що школа в її нинішній іпостасі приводить до невігластва й ненависті до навчання. Боротися із закомплексованими мутантами, стурбованими лише самоствердженням і консервацією власного минулого. Натикатися раз-у-раз на глухі тези штибу «нас так вчили і нічого»...

Тому на цей раз я просто розповім вам дивовижну історію про одного хлопчика. Хлопчика, який в 10 років не вмів ні рахувати, ані писати. І читав по складах і з великими труднощами. Жоден випадок у моїй практиці не спростовує настільки жорстко, хльостко і точно ідею класичної системи освіти.

Отже, він прийшов до нас в третій клас. Не подумайте поганого — у нього чудова сім'я. Але так вже склалося життя, що до третього класу він зовсім не вчився. Не просто не вчився, але й в школу ніколи не ходив. Не був він і на домашньому навчанні — просто зростав вільно, розмовляючи про те — про се з оточуючими його людьми. У вісім років сам трохи навчився читати, а писати так і не навчився. При цьому його ні в якому разі не можна було назвати нерозвиненим: це був цікавий і самостійний в судженнях співрозмовник, тонка і спостережлива натура. І ось одного разу він запитав (зовсім як в казці про Буратіно): «Адже всі діти ходять до школи, чому ж я не ходжу?» Оскільки батьки його були людьми чуйними, подумавши трохи, вони і привели його до школи.

Треба сказати, його вчителі спочатку перебували у певній розгубленості. Самі посудіть: третій клас, а він насилу розбирає слова, намагається писати друкованими літерами, плутаючи їх і переставляючи місцями. Зізнаюся, ми вважаємо себе гнучкими, «просунутими» та готовими до будь-яких експериментів, та й в практиці у нас були найрізноманітніші випадки, але такого, щоб людина в 10 років була абсолютно не знайомою навіть з програмою першого класу, звісно, не ставалося. Однак, оскільки сталося саме так, ми вирішили: експеримент — тож експеримент. Ніякого форсування! Нехай він йде своїм шляхом і в тому темпі, який здається йому самому вірним. А далі — як піде.

Так ми і вчинили: просто намагалися не заважати. До речі, це було зовсім не просто: більшості з нас хотілося якомога швидше зробити його «нормальним», адже всіх нас вчили, що таке «знання, які відповідають віку». Тому доводилося весь час себе зупиняти і… просто глибоко дихати, нагадуючи один одному, що якщо в школі людині комфортно і цікаво, якщо їй є, навіщо сюди приходити, якщо ми будемо просто чесно і з задоволенням робити свою справу, все, чого ми очікуємо, напевно станеться. І дійсно: все якось покотилося майже саме собою. Річ у тім, що хлопчик цей приходив в такий захват від будь-якого найменшого набутого знання або навички, що і вчителі (насамперед його основна вчителька — на нашій мові «тьютор») мимоволі заразилися цим захватом.

Вперше нам довелося дуже здивуватися вже за кілька днів, коли ми помітили, що він бере активну участь у всьому, що відбувається нарівні з однокласниками. Далі — більше. Я, звісно, добре знаю, що таке мотивація. І — так, вважаю її одним з найважливіших чинників розвитку. Але такого не очікували ні я, ані мої колеги: ми раптом зрозуміли, що за місяць він навчився вільно писати.

Ну а про подальші події нема чого й розповідати. Протягом півроку він за рівнем практичних знань і навичок нагнав своїх однолітків. Більш того, на сьогодні, читаючи його твори, наприклад, жоден професійний вчитель (ручаюсь!) не запідозрить, що їхній автор опанував письмову мову всього три роки тому. Те ж стосується й інших «шкільних» царин.

Ви розумієте, що все це означає? Я вам допоможу. Це означає, що взагалі все брехня. І про ранній розвиток, і про необхідність читати в 5 років (варіант — в 4 роки), і про те, що якщо не прищепити (о, це моторошне дієслово!) любов до знань з раннього дитинства, то нічого і не виросте. Повторюю: брехня. І не частинами, а взагалі — все!

Якщо людина розуміє, чого хоче, якщо може, нехай інтуїтивно, сформулювати, навіщо їй це потрібно, якщо вона спокійна і щаслива, далі все піде майже саме собою. Нам лишається тільки не заважати. І допомагати, пропонуючи зручні межі, надаючи можливості навчання, пам'ятаючи про те, що вибір завжди маж лишатися за самі людиною. В цьому і проявляється професіоналізм учителя: задавати широкі й відкриті освітні межі, робити процес навчання можливим для людини.

Хіба може бути щось прекрасніше саморозвитку і пізнання? Ну то давайте вже дозволимо дітям пізнавати і саморозвиватися! Не вдасться нам витягнути за вуха бкдь-кого в освітнє щастя. А покалічити, тобто назавжди пов'язати навчання з гіркотою, покорою і приниженням — це раз плюнути! «Вчитися цікаво» — ніяке не кліше. Адже ми вчимося весь час: дивимося фільми, спілкуємося, читаємо книги, навіть «тупимо в ФБ». Все це навчання, аякже — ми ж дізнаємося про нове, розвиваємося, змінюємося. Чому ж все, що стосується шкільної освіти, викликає у більшості таке відторгнення?

Все, на жаль, доволі просто. Адже сучасна школа в основному виходить з того, що в людині не закладений потяг до самовдосконалення, що якщо не примусити її, вона так і залишиться неуком. Більш того, людина майже відкрито визнається худобою, яка потребує постійного дресирування, яка прагне однаковості, нездатною зрозуміти, що для неї добре, а що погано. Ці ідіотичні й звірячі принципи суперечать самій людській натурі, а отже викликають запеклий опір. В нас не закладено прагнення змагатися з собі подібними — а лише взаємодіяти з ними в різний спосіб. В нас не закладено отримання задоволення від оцінок інших — а лише радість людського зворотного зв'язку. В нас не закладена необхідність коритися волі сильніших і беззастережно приймати їхні судження, включно із найбільш бездоказовим, а тому і найжорсткішим з них — «навчайся, це тобі знадобиться». Навпаки, людська натура — це сумнів, рефлексія, прагнення до аналізу, право на постановку будь-яких питань, головне з яких «навіщо я це роблю». Так ось: все змінюється, якщо школа створюється згідно до людської природи, а не всупереч їй!

Привід ходити до школи з'являється лише коли вона стає зібранням індивідуальностей, місцем, де кожен із задоволенням може займатися найцікавішою справою на світі — пізнавати себе і навколишній світ. Все інше підлий обман.

Знаю, зараз знов почнеться: «Окремий випадок, хлопчик просто виявився здібним, вчителька йому попалася дуже хороша, а от мій — нічого не хоче… вчиться тільки з-під кийка»… То в цьому ж «з-під кийка» і вся річ! Так, це правда: і хлопчик попався здібний (як і більшість хлопчиків і дівчаток, допоки їх не «розздібнити»), і вчителька його прекрасна (і попри на те, що я вважаю її дійсно блискучим тьютором, яка зробила воістину велику справу, розумію, що і в світі, і в Росії вона не єдина, кому важлива і цікава школа). Але головне, повірте, не в цьому, а в тому, що людина вибирала свій шлях сама, що ми були спокійні, що нам всім — учасникам цього процесу — було страшенно цікаво те, що відбувається.

А розмови ці — про «окремий випадок» — потрібні тільки для того, щоб вкотре відмахнутися: нас це не стосується жодним чином. Адже якщо стосується — то як жити з дітьми надалі? Адже тоді ми їх просто щодня зраджуємо, змушуючи (так-так, саме змушуючи) займатися якоюсь повною нісенітницею, яку дорослий світ, не бажаючи зупинитися і замислитися, продовжує оголошувати життєво важливим знанням. Так от, друзі, ніякий це не окремий випадок, навпаки, це один з багатьох-багатьох випадків. Просто один з найяскравіших. Більш того, цей підхід — не мучити людей і допомагати їм, надаючи особистий вибір — на моїй пам'яті не дав збою жодного разу.

Скільки випадків вам потрібно, щоб вони для вас перестали бути окремими? 100? 100000? та годі вже, давно за багато мільйонів перевалило! І ваша власна дитина, найшвидше, серед них.

Діма Зіцер

+1
545
RSS
16:48
+1
Спробував трохи урізноманітнити теми нашого обговорення. Вже другий поспіль матеріал коментатори оминають увагою… Але хай буде, як каже Анатолій Висота!
19:00
+2
Друже, ось цю статтю я вперше помітив. А що твого я пропустив? То це діялося в Росії? Принцип: не мучити дітей — підтримую. Найкраще діє в школі і скрізь — це ОЦІНКА і ПОХВАЛА.
Джерело російське, але в тім-то й річ, що в Україні ситуація не краща!


Пропустив ти з усіма разом статтю «Навчіться відмовляти без відчуття провини». Просто до неї я не писав «вводного» коментаря, щоб перевірити твою уважність. І переконався, що ти й досі дивишся на каменти, а не на список нових публікацій на Світочі…

Отутечки я зробив «вводний» камент — ти одразу його помітив…
Проблема в тому, що сучасну школу (вірніше сказати, ту систему освіти, яка все ще функціонує, хоч давно вже застаріла) придумали в часи промислової революції, коли з'явилися перші великі фабрики і конвеєрне виробництво. Головним завданням школи було привчити дітей працювати сидячи на одному місці, безконечно виконуючи одноманітні дії. Зараз життя вже змінилося, на фабриках працює автоматика і роботи, і людина повинна лише наглядати за складною апаратурою і втручатися лише у випадку поломки чи нестандартної ситуації. І школа має вчити саме цього, як знайти вихід зі складної ситуації, яку неможливо навіть передбачити. А набір знань кожна дитина сама собі знайде в інтернеті.
08:29
+2
Саме я такої ж думки про школу, можливо бо я була готова розумово, мені завжди подобалось ходити до школи, щоб щось новеньке взнати, а от у старших класах- вже не так хотілося. А от щодо моїх дітей- мені їх жалко, як такого дитинства немає- одна школа!
Вчора прочитала також статтю про«ні», тобто відмовити потребу і як це корректно зробити, а це так важливоуміти робити в нашому житті! Дякую за різноманітність статей
Прошу пані!
11:57
+1
До речі, ось свіжий матеріал «Школа може підрізати крила...» (Лілія Гриневич), де міністр освіти України Лілія Гриневич викладає свою точку зору на сучасну систему освіти в нашій країні… й зокрема на ризики, закладені в ній.

Випадкові Дописи