Кінь педальний

Кінь педальний
Джерело матеріалу:

Кінь педальний.

Ця конячка знайома багатьом, чиє дитинство пройшло в СРСР. Педальний кінь, як і різноманітні педальні автомобільчики, був мрією багатьох радянських дітей.

Таких конячок в СРСР з 50-х по 80-і роки випускали на кількох заводах оборонного і металообробного комплексу в лінійці товарів народного споживання. Наприклад, на московському заводі «Салют» і на омському авіаційному заводі «Політ».

У 70-80-х роках ціна цієї іграшки була — 21 р. 50 коп. (Середня зарплата 80-120 руб.)

Подібну іграшку могли дозволити собі купити не всі. Зате в багатьох парках конячку або педальний автомобіль можна було взяти на прокат. Правда, прокатні агрегати далеко не завжди були в хорошому стані, може тому у багатьох в пам'яті залишилися не дуже приємні враження від катання.

Пишуть, що конячка була жахливо незручна, неповоротка і скрипуча. Тому навіть виник такий вислів «кінь педальний», який позначає, м'яко скажемо, не тямущу людину.

На скільки я пам'ятаю, управляти нею було дійсно складніше, ніж педальним автомобілем, за те як та конячка перебирала ніжками, ніби і справді бігла. Це призводило до абсолютного захоплення.

Виявляється, «кінь педальний» зовсім не розробка радянських інженерних умів, а прямий нащадок англійських вікторіанських конячок-качалок. Ось так то.

В Англії ця модель вело-конячок з'явилася на початку 50-х років минулого століття і носила ім'я Nizefella. На честь коня — легенди британського кінного спорту, що неодноразово перемагав в змаганнях по конкуру в 40-50-х роках. Правда зовні металева конячка не мала нічого спільного зі своїм прототипом. Реальний кінь був темної (скоріше за все вороної масті), а виробники іграшок зробили свою конячку світлою, тому що такий колір був більш популярний у покупців, це було перевірено роками ще на дерев'яних попередниках.

Ну, давайте по порядку.

До 1970-х років найбільшим британським виробником іграшок була фірма G & J Lines, яка ще в Вікторіанську епоху прославилася своїми дерев'яними конячками-гойдалками.

До початку двадцятого століття це вже була велика фабрика, в асортименті якої крім конячок були коляски, велосипеди, м'яка іграшка, ляльки і т.д.

На зорі минулого століття конячок на міських вулицях почали тіснити автомобілі, це знайшло відображення і в виробництві іграшок.

Педальні дитячі автомобільчики фабрика почала випускати в 20-30-і роки (тоді продукція виходила під брендом Tri-ang). Спочатку це були моделі з дерев'яним корпусом, потім налагодили виробництво штампованих металевих моделей.

Дерев'яних конячок продовжували випускати. Для англійців це культова іграшка і ось так просто проміняти її на новомодний автомобіль вони були не готові. Але після Другої світової війни на тлі збільшення попиту на іграшки (післявоєнний Бебібум і вихід зі сцени Німеччини, як основного конкурента в сфері іграшкового виробництва) з'явилася необхідність зробити упор на конвеєрне виробництво. Штамповані металеві іграшки були простішими у виробництві, ніж дерев'яні. Конячок вирішили зробити металевими, взявши за основу технологію виробництва педальних автомобілів. Гриви і хвости з натурального кінського волоса замінили на литі гумові елементи.

Так з'явилася металева конячка-качалка Nizefella.

Фото з книги «The rocking horse» by Patricia Mullins:

Ніжки металевих коней штампувалися окремо від корпусу і потім прикручувалися болтами. Підставка, що хитається, була так само металева.

Потім на основі цього ж корпусу була зроблена модель бігової конячки з візком (той самий «кінь педальний»).

В Англії цю модель випускали недовго. Фабрика G & J Lines намагалася йти в ногу з часом і постійно оновлювала асортимент продукції.

У мене немає інформації, як конячки з'явилися в СРСР. Ймовірно, що була придбана технологія і устаткування і впроваджена на декількох заводах по країні, де їх і випускали аж до початку 90-х років. Конячки, що випускалися в 50-60-х роках ще мають елементи дизайну, характерні для їх англійських прототипів — колеса з металевими спицями, чорне з синім обведенням сідло.

Коники пізнішого випуску, до яких відноситься і мій кінь, вже мали пластмасові колеса, менш деталізований згладжений корпус в наслідок заштампованності старих форм і спрощену розмальовку (чорне сідло).


Від перекладача: Це була улюблена іграшка мого дитинства. Я не мала її вдома, бо не було місця в квартирі, але коли я з мамою їхала відпочивати на море, в санаторій, я щовечора каталася на такій конячці, взятій на прокат у парку. Тоді мені здавалося, що я тримаю віжки справжнього коня і беру участь в перегонах.

+2
813
RSS
О так, це було класно!!!

Щоправда, мені завжди чомусь здавалася, що «кінь педальний» — це або велосипед, або ж мопед…
Я теж так думала, поки не натрапила на цю статейку. Тепер будемо знати звідки пішов цей вислів.
00:25
+1
А ще я пам'ятаю такий вислів, як "ішак з педалями"
09:33
+2
А де ж педалі? І як все це рухалося?
Педалі біля задніх копит коника. Від них ідуть важелі до колінного валу на осі задніх коліс. Педалі рухалися вперед-назад, а не по колу як у велосипеда. Тому і заїдало часом, якщо хоч трохи збитися з ритму.

Випадкові Дописи