До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРИ в Лівані – 02.17

УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРИ в Лівані – 02.17

Ірина ВИСОТА

УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРИ в Лівані – 02.17

Трішки про себе
Мій чоловік Зукан Жарамані — ліванець. Разом ми навчалися на економічному факультеті Київського Національного Університету ім. Шевченка. Там ми іпознайомилися, потім одружилися. Наша старша донька Сюзанка жила з нами в гуртожитку, а нині вона вже навчається в магістратурі Бейрутського американського університету. Чоловік був підприємцем і в Одесі в нас було поповнення родини: дочка Ліліана і син Султан. З 2000 р. я з дітьми переселилася в Ліван і жила в разом з ліванською свекрухою. На той час я вже почала вивчати арабську мову. Згодом вже в Лівані в нас народилися Маріанна і Юлія. П’ятеро дітей – отже я багатодітна мати. Діти та чоловік володіють українською, хоч рідна мова для них природно арабська.

Новий посол України
В кінці 2016 р. у нас тут з'явився новий посол України. Це Ігор Осташ – колишній депутат ВРУ, був послом у Канаді. Марина Гримич відома українська письменниця – його дружина. Вона володіє видавницивом «Дуліби». Українська громада Лівану – це переважно родини колишніх випускників із ВИШів України і нас є кілька сотень, а з дітьми, то й більше тисячі. В своїй роботі пан посол опирається на нашу громаду та укр.культурний центр. Посольство знаходиться в живописному районі Бейрута, який називається Баабда. Перед новим роком в нас вже був організований вечір, де Святого Миколая грав сам посол.

5 лютого 2017 р.
Цього разу ми задумали поєднати в УКРАЇНСЬКИХ ВЕЧОРАХ три свята: Миколая, Різдво і Маланки. Цього дня зранку й до вечора я була на ногах. Вже о 7=00 приїхала вантажівка із забрала з посольства декорації, а я на своїй машині показувала їй дорогу.В Бейруті в театрі Каракалла на сцені ми стали монтувати декорації і стало легше, коли до нас приєдналася група освітлювачів і озвучувачів разом нас було з десяток – і всі з громади, бо театр надав лише зал і сцену. Ми готувалися до цього дійства з місяць. Був написаний сценарій. Артистами, співаками й танцюристами були діти й дорослі з нашої громади. Ведучими були Ігор Осташ і наша дочка Сюзана. Вона й привезла всіх наших дітей і була вже в концертному платті й підмарафечена.
На вечір були запрошені посли та дипломати зарубіжних країн в Лівані. Оскільки української вони не розуміють, то ведення вечору і всі пояснення були англійською мовою. Перед початком посли заповнили гостьовий зал, де їх пригощали вином і шоколадом з України.
І ось став заповнюватися великий зал збудженими глядачами з нашої громади та ліванцями. Вони розглядали сцену з яскравими декораціями, де була і піч, і лави, і рушники. Їх було так сотень зо три. А я була за лаштунками за одного з режисерів. Звичайно переживала, чи всі артисти з’їдуться, чи не доведеться відміняти якийсь номер. А коли вийшли на сцену ведучі, то заспокоїлася і наш поїзд покотився вільно по рейках. Були і пісні, і декламації, і, звичайно, танці. Ви здогадалися: танцювався в нас і гопак. У двох танцях були задіяні й наші Маріанна у віночку і Юлія у стрічках.
Окрасою нашого вечора був Ярослав Джус – молодий бандурист з України.
Ось українські молодиці винесли на сцену одна за одною українські страви у горщиках і полумисках. Це були: кутя, вареники і голубці. Дійство тривало десь годину і 20 хвилин. В кінці в залі всі піднялися і, стоячи, вітали нас оплесками.
Що ще? Ті українські страви нам, артистам і організаторам, так смакували до українського вина в гостьовому залі. Наш посол просто сяяв.
Вже увечері та ж вантажівка завезла декорації в наш гараж у селі Байсур, бо в посольстві місця замало.
Я була щаслива, ловлячи радісні погляди діток і дорослих з нашої громади. Це був і мій скромний внесок у зміцнення зв’язку ліванських українців з Великою Україною.



+4
396
RSS
19:01
+3
Це мій перший допис на Світочі. Буду рада прочитати ваші коментарі.
З почином!

UPD. Добре, що це на Світочі опубліковано, а не на НО! Бо там би Вашу статтю розчехвостили, а Вас би всіляко затаврували.

Як добре, що завдяки Доброславу у нас є Світоч!
20:56
Це мій перший допис на Світочі. Буду рада прочитати ваші коментарі.

Вітаю з дебютом!
20:58
+2
Також завдяки тим, хто підтримали ідею створення Світоча, та тим, хто бере активну участь в розвитку сайту.
19:18
+1
В Бейруті в театрі Кара-Кала



Що означає ця назва?! «Кара» — це «чорний»?.. Як в словах "Каракуми", "Каракорум", "Кара-Даг", "каракалпак", "карапуз"?..

До речі, був такий римський імператор — Каракалла
Каракалла
19:24
+1
Ті українські страви нам, артистам і організаторам, так смакували до українського вина в гостьовому залі.

Перепрошую, а м'ясо для голубців брали халяльне чи харамне?!
Це ж Ліван — країна мусульманська…


UPD. Якщо хтось (окрім пані Ірини, пані Яри та мого друга Анатолія) не в курсі, що таке «халяль» і «харам» — даю посилання.
Вітаю з початком. Гарний опис події.
Чекаємо на нові статті.
22:40
+3
Дякую усім за коментарі та цікаві запитання. Щодо Каракалла — то це древня ліванська родина, вони власники театру, тому і так названий. Можливо є потомками рим. імператора. В основному театр ставить співочо-танцювальні вистави, а там задіяно дуже багато наших українських професійних танцюристів. Зараз іде вистава театру «Шовковий шлях», але вони її показують на величезній сцені.
Щодо «халяль» м'яса, то тут іншого і немає, усі християни, мусульмани та інші їдять однаково — халяль (це коли вбивають тварину говорячи молитву спеціальну)
До-речі панеТимуре, Ліван-країна всіх релігій, це як сонячне сплетіння в нашому тілі. Ліван не вважається мусульманською країною.
Ага, зрозумів, дякую за пояснення. Знаю, що в Лівані є велика кількість християн, але що Ліван не вважається арабською країною — то цього не знав. Тепер знатиму.
22:57
+1
Іринко, молодець, що написала. Це мені нагадало, як ми були в посольстві України в Баабді на святі Українського прапора. Таке затишне посольство на трьох поверхах. А чоловік твій часом не танцював на сцені?
23:05
+2
Ні, Зукан підтримував психологічно і матеріально наш захід.
07:39
+2
Друже Тимуре, Ліван це арабська країна, бо там панує арабська мова. Але Ліван ще й багато-конфесійна країна: 4 конфесії, християн там 51%. Тому це не мусульманська країна, як, наприклад, Туреччина.
Ага, зрозумів, і тобі теж дякую
18:35
+1
А сьогодні, 6.2.17 р. Ми подивилися за твоїм посиланням НОВИНИ з Лівану, де було й про ваше, Іринко, ДІЙСТВО. Гарно ти говорила й чоловік. Гарні й діти — наші онуки. Може розмісти ПОСИЛАННЯ на це відео й тут на СВІТОЧІ?
19:07
+2
Можна розмістити, тільки як?
Елементарно, Ватсоне! ©

На Світочі є відеотека, туди можна додавати відеоролики з Ютуба.
А вже відеозапис на Ютуб залити — не проблема!
Ось мій відеоканал, наприклад.
Хочете — свій зробіть.
Ось, наприклад, друг Анатолій кинув посилання на Українське радіо — там пройшла радіопередача про видання «Бейрутських оповідань» Агатангела Кримського арабською мовою. Все нібито добре… Але це посилання провисить на сайті 3 місяці в архіві — далі його знищать. Раніше Українське радіо зберігало архіви 3 роки, тепер — лише 3 місяці.

Що робити?
1. Я взяв цифровий диктофон, увімкнув, встромив під навушник і записав у WAV-форматі всю радіопередачу.
2. Далі перекачав WAV-файл собі на ноутбук, відкрив його в програмі для обробки звуку (у мене це Wave Editor — але то справа смаку), там видалив те, що мене не цікавило (початок диктофонного запису від моменту включення диктофону, початок радіопередачі до ефіру + кінець радіопередачі після ефіру й «порожній» фрагмент до вимкнення диктофону), а те, що залишив — перегнав в МР3-формат, паралельно трохи підсиливши рівень звуку.
3. Через Інтернет познаходив логотип Українського радіо, фотку журналіста, який це все презентував (Раефа Імадеддіна — до речі, на оригіналі він з Анатолієм сидить!), фотку Агатангела Кримського, фотку обкладинки книжки, прапор Лівану, фотку української журналістки, яка вела передачу (Ніни Жежери), Марини Гримич і її чоловіка-дипломата… ну, коротше, всю цю мальовано-фотографовану трихомундію.
4. В Photoshop змайстрував кілька широкоформатних JPG-картинок 1600х900 пікселів і роздільною здатністю 72 dpi.
5. Дістав з архіву ракорд — у мене є кілька заздалегідь вирізаних мелодій на вступ-завершення відео.
6 В монтажній програмі (у мене це Adobe Premiere Pro — але то знов-таки на Ваш смак) звів аудіофайл (ракорди + МР3-файл аудіозапису) й підмонтував під звук відеоряд з JPG-картинок. Результат перегнав в МР4-форматне відео.
7. Залив МР4-відео собі на Ютуб-канал:

8. Опублікував на Світочі файл з власного Ютуб-каналу. Оскільки друг Анатолій читає на Світочі каменти (а без них тривіально пропускає публікації) — відкоментував свою ж публікацію.
9. На Фейсбуці розшукав Раефа Імадеддіна, зафрендився з ним і повідомив про всю виконану роботу — нехай потішиться.

Як бачите, все елементарно просто!

Якщо Вам особисто це важко — зверніться до Ваших діточок, вони напевно все це вміють робити. Або як не вміють — то швидко навчаться. Та там вміти нема чого! Це все робиться за пару-трійку годин. Я два дні мудохався тільки тому, що у мене дуже повільний, зате дешевий Інтернет від Укртелекому, у мене відео повільно монтується, а заливалося воно мало не 3 години поспіль… та й при цьому функціонування ноута мого було обмежене. А якщо нормальна швидкість… Та це як два пальці об асфальт! Соррі за мій хранцюзький!..

Зате якщо архів Українського радіо через місяць безповоротно знищать — у мене на Ютуб-каналі відео висітиме, аж доки канал існуватиме. А це буде довго, сподіваюсь…


UPD. Коротше, алгоритм наступний:
1. щоб розмістити відеофайл на Світочі, потрібен відеофайл на Ютубі;
2. щоб залити відеофайл на Ютуб, його треба змонтувати, звівши аудіотрек + відеоряд;
3. основний аудіотрек можна або скачати з архіву радіо, або записати на цифровий диктофон і з нього закачати на комп'ютер;
4. фрагменти аудіо для оформлення (ракорди на початку, наприкінці, перебивки) шукаються по відеотеках або вирізаються звідки хочете + трохи редагуються, щоб Вам не викотили претензій на копірайт;
5. основа відеоряду — або свій відеозапис, або за його відсутності — картинки з Фотошопу, або трансформована презентація (в ПауерПойнті-2010 є можливість переганяти РРТ-презентації в один з відеоформатів).
А тепер робимо все навпаки — з кінця до початку...
Все це легко і просто опановується.
19:52
+3
ІРИНКО! Вітання з початком від сестри. Дуже гарно ти написала. Читала залюбки.Хотілося б побачити відео.
15:45
+1
Якую Ясочко. Спробую показати
20:08
+2
Розпитай, Іринко, у Тимура. Він мастак у всьому.
Я щойно відповів
Дякую за комплімент, друже
08:18
+1
Оце, дочко, читай і вчись в такого розумного й доброзичливого дядька Тимура. А тобі, друже, дякую!
Прошу
15:45
+2
Оце то урок!!! Дякую пане Тимуре. При можливості спробую.
Нажаль, вся передача арабською для місцевого глядача, але можна побачити очима і зрозуміти, думаю.
Нажаль, вся передача арабською для місцевого глядача

І що з того?!
В чому проблема?!

Берете диктофон, дивитесь передачу арабською й записуєте на диктофон синхронний переклад українською, російською, англійською… та хоч папуаською мовою!!! А потім в монтажній програмі лишається приглушити оригінальну арабську мову, наприклад, до рівня 20% — аби вона йшла тлом, наклавши паралельно аудіотрек з перекладом потрібною мовою на рівні 100% звучання.
Наприклад, торік Збройним силам України виповнилося 25 років, і я на волонтерських засадах наваяв для «летючих криваво-укропських жідофожисських карателів» — 831-ї бригади тактичної авіації з Миргорода — подарунковий ролик.

По старій пам'яті, нинішній прес-офіцер бригади — колишня очільниця нашої криваво-жідовської фожисської хунтовської треклятої волонтерської бригади, а ще раніше — моя керівниця корпункту журналу «РоботодавецЬ» по Західній Україні накидала мені матеріалів про 831-шу БТА, отож я й наваяв…

То зверніть увагу, що в цей ролик вставлено 2 фрагменти телеінтерв'ю, які звучать на 100% гучності. Водночас, тлом продовжує звучати «Козацький марш» Адамцевича — але десь на 30% гучності…

Отже, Ви можете зробити так само: оригінальний арабський трек приглушити, зате на 100% гучності синхронно підкласти переклад потрібною мовою. В чім проблема?!
15:47
+2
А іще, величезне спасибі за створений відеофайл про «Бейрутські оповідання»! Передам Імаду
19:59
+2
Вже з тиждень шановний Імад є повноцінним автором СВІТОЧА.

Випадкові Дописи