УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРИ в Лівані – 02.17

Ірина ВИСОТА

УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРИ в Лівані – 02.17

Трішки про себе
Мій чоловік Зукан Жарамані — ліванець. Разом ми навчалися на економічному факультеті Київського Національного Університету ім. Шевченка. Там ми іпознайомилися, потім одружилися. Наша старша донька Сюзанка жила з нами в гуртожитку, а нині вона вже навчається в магістратурі Бейрутського американського університету. Чоловік був підприємцем і в Одесі в нас було поповнення родини: дочка Ліліана і син Султан. З 2000 р. я з дітьми переселилася в Ліван і жила в разом з ліванською свекрухою. На той час я вже почала вивчати арабську мову. Згодом вже в Лівані в нас народилися Маріанна і Юлія. П’ятеро дітей – отже я багатодітна мати. Діти та чоловік володіють українською, хоч рідна мова для них природно арабська.

Новий посол України
В кінці 2016 р. у нас тут з'явився новий посол України. Це Ігор Осташ – колишній депутат ВРУ, був послом у Канаді. Марина Гримич відома українська письменниця – його дружина. Вона володіє видавницивом «Дуліби». Українська громада Лівану – це переважно родини колишніх випускників із ВИШів України і нас є кілька сотень, а з дітьми, то й більше тисячі. В своїй роботі пан посол опирається на нашу громаду та укр.культурний центр. Посольство знаходиться в живописному районі Бейрута, який називається Баабда. Перед новим роком в нас вже був організований вечір, де Святого Миколая грав сам посол.

5 лютого 2017 р.
Цього разу ми задумали поєднати в УКРАЇНСЬКИХ ВЕЧОРАХ три свята: Миколая, Різдво і Маланки. Цього дня зранку й до вечора я була на ногах. Вже о 7=00 приїхала вантажівка із забрала з посольства декорації, а я на своїй машині показувала їй дорогу.В Бейруті в театрі Каракалла на сцені ми стали монтувати декорації і стало легше, коли до нас приєдналася група освітлювачів і озвучувачів разом нас було з десяток – і всі з громади, бо театр надав лише зал і сцену. Ми готувалися до цього дійства з місяць. Був написаний сценарій. Артистами, співаками й танцюристами були діти й дорослі з нашої громади. Ведучими були Ігор Осташ і наша дочка Сюзана. Вона й привезла всіх наших дітей і була вже в концертному платті й підмарафечена.
На вечір були запрошені посли та дипломати зарубіжних країн в Лівані. Оскільки української вони не розуміють, то ведення вечору і всі пояснення були англійською мовою. Перед початком посли заповнили гостьовий зал, де їх пригощали вином і шоколадом з України.
І ось став заповнюватися великий зал збудженими глядачами з нашої громади та ліванцями. Вони розглядали сцену з яскравими декораціями, де була і піч, і лави, і рушники. Їх було так сотень зо три. А я була за лаштунками за одного з режисерів. Звичайно переживала, чи всі артисти з’їдуться, чи не доведеться відміняти якийсь номер. А коли вийшли на сцену ведучі, то заспокоїлася і наш поїзд покотився вільно по рейках. Були і пісні, і декламації, і, звичайно, танці. Ви здогадалися: танцювався в нас і гопак. У двох танцях були задіяні й наші Маріанна у віночку і Юлія у стрічках.
Окрасою нашого вечора був Ярослав Джус – молодий бандурист з України.
Ось українські молодиці винесли на сцену одна за одною українські страви у горщиках і полумисках. Це були: кутя, вареники і голубці. Дійство тривало десь годину і 20 хвилин. В кінці в залі всі піднялися і, стоячи, вітали нас оплесками.
Що ще? Ті українські страви нам, артистам і організаторам, так смакували до українського вина в гостьовому залі. Наш посол просто сяяв.
Вже увечері та ж вантажівка завезла декорації в наш гараж у селі Байсур, бо в посольстві місця замало.
Я була щаслива, ловлячи радісні погляди діток і дорослих з нашої громади. Це був і мій скромний внесок у зміцнення зв’язку ліванських українців з Великою Україною.