Все, що нам потрібно, дається легко

Все, що нам потрібно, дається легко

Всі ми хотіли би бути щасливими, і кожен вкладає в це поняття свій сенс. Для когось це вдалий шлюб, кар'єра, успіх, гроші, багатство. Для когось любов, свобода, спокій. Іноді, щоб стати щасливими, ми проходимо довгий і болісний шлях проб і помилок. Але існує думка, що «Бог зробив потрібне нам неважким, а важке — непотрібним». Іншими словами, все, що нам потрібно, дається легко!

Автор цієї ідеї написав Біблію. А поглибив і повторив її, розвинувши в своїх байках і філософських трактатах, відомий мандрівний любомудр Григорій Сковорода.

«А як же муки кохання, страждання вибору, трагічні пошуки свого місця в світі?» — запитаєте ви. Адже практично всі люди проходять через ці муки, поки не зрозуміють чогось про себе і своє життя. За великим рахунком, все наше життя — це безперервний шлях спроб і помилок, урок, що не припиняється ні на хвилину, в результаті якого ми повинні навчитися бути щасливими. Іншого завдання у нас немає.

Але як казав той-таки Сковорода, «найкраща з помилок — та, якої припускаються при навчанні». Що ж ми, врешті-решт, повинні дістати з цих нескінченних життєвих уроків?

На думку, філософа, який відмовився від благ мирських і жив у щасті осягнення себе та істини, головні уроки полягають в тому, що:

  • Світом править Любов.
  • Немає більшої радості, ніж жити за покликанням.
  • Все, що нам потрібно, дається легко і знаходиться всередині нас.

Якби ми спробували перевести ці, виявляється, всім нам відомі формули на звичайне людське життя, то безліч проблем і страждань просто випарувались би. Бо ми шукали б не землі обітовані, не палаци й хороми, не шмотки і не титули, ми шукали б в ньому те, що дається легко. Що це? Давайте спробуємо розібратися.


Любов

Напевно, ви зараз скажете, що у кожної людини своє розуміння любові. Безумовно. Хтось чомусь думає, що [різновид] любов[і — кохання] обов'язково супроводжує якесь запаморочення, палке бажання, божевілля, викид гормонів, страждання, сумнів, сльози, шмарклі тощо, тощо, тощо… Кому що ближче.

Слідуючи за Сковородою, спробую припустити, що Любов і страждання — речі несумісні, тобто взаємовиключні. Любов не може приносити страждання, в іншому випадку, це не любов, а залежність, хвороба, отруєння, прояв комплексів та ін. Любов — це сонячне світло, дихання, серцебиття, посмішка — це те, що дається нам легко і йде з глибини серця. Коли ми говоримо, що нам добре поруч з цією людиною, що ми щасливі від її присутності, що ми хочемо радувати її й робити щасливим легко та невимушено, просто від повноти душі — це і є любов. Любов нікуди не зникає і не проходить. Іноді, як сонце, вона може сховатися за хмару, але завжди повертається знову. Любов є Бог, а Бог є Любов. І знаходиться він в нашому серці. Тому наше щастя так само там — ні в качці, ні в яйці, ні десь в Америці, ні в якомусь чарівному принці, ані в казковому палаці (котеджі або віллі) — воно завжди з нами, всередині нас — в нашому серці. Але слід пам'ятати, що «любов виникає з любові; якщо хочеш, щоб тебе любили, сам перший люби». (Г. Сковорода)


Покликання

Багато людей сердяться, коли хтось починає говорити їм про їхнє покликання. Буває так, що за все своє життя людина так і не навчився розуміти, в чому її призначення на цій землі, навіщо вона тут, у чому її покликання, талант. Найжахливіша річ в житті, на мій погляд, коли людина, покликана бути великим математиком, пече торти, а полководець — зводить дебет із кредитами. Тобто займається не своєю справою. А між тим, головним джерелом нашого щастя є справа нашого життя, яку ми робимо легко, з задоволенням, радістю і любов'ю. Як бачите, знову Любов. Тільки тепер любов до справи. Як визначити, твоє це чи не твоє? Найчастіше наша справа сама нас знаходить, ніби тягне і кличе туди, де ми повинні бути. Про те, що воно наше, знає знову ж Серце.

Але часом ми глухі до голосу серця і слухаємо чужими вухами. Ми поступаємо не в ті вузи, розбудовуємо не свою кар'єру, м'яко кажучи, займаємося дурницями. А за великим рахунком, спалюємо своє життя в важкій, трагічній і зовсім не потрібній нам для щастя праці. Головний принцип пошуку свого покликання — людина має робити те, що їй дається легко, з мінімальними зусиллями. Те, що у неї виходить.

Коли вона це вгадає і рушить цим шляхом, там далі будуть ускладнення, різні завдання, складнощі, перепони, покликані огранувати алмаз, щоб він перетворився на діамант. Це будуть завдання на ускладнення і витончення, поглиблення і вдосконалення, щоб талант людини сягнув максимально можливих для нього висот саме в тій сфері, до якої лежить її душа, серце і її любов. Не обманюйте себе. Не забивайте голову формулами успіху, прийнятими в суспільстві. Бо ця гонитва насамкінець не зробить вас щасливим, але примножить ваш смуток. Той, про який, можливо, не здогадується розум, який звик забовтувати проблему і вмовляти сумніви, але завжди знає серце. Досягніть меншого, ніж інші, але нехай це буде саме ваше. Те, що колись давалося вам легко.


Пізнання себе

Багато філософів і мудреців давно зрозуміли, що наше щастя не за морями, воно всередині нас. Пізнавши себе, ми пізнаємо цілий світ, ми пізнаємо самого Бога. Так само, як Бог є в кожному з нас. Для атеїстів, яким ріже слух слово «бог», скажу так: в кожному маленькому уламку розбитого дзеркала відбивається весь світ. У кожному з нас, немов у краплі води, міститься океан. Маленька, на перший погляд, незначна людина містить в собі все загадки і багатства Всесвіту. Але ми настільки мало знаємо про самих себе, тому що все своє життя тільки те й робимо, що дивимося на інших: порівнюємо, засуджуємо, заздримо, критикуємо тощо. І забуваємо про те, що тісно пов'язані один з одним найтоншими нитками зв'язків.

Світ, як говорив той-таки Григорій Сковорода, ніби великий годинниковий механізм, всі частини якого споріднені між собою і кожна виконує свою обов'язкову необхідну «рідну» (або «зрідннюючу», якщо точно цитувати філософа) роль. І людина повинна зрозуміти себе, пізнати цю свою роль і виконувати її якісно, щоб весь механізм працював справно. Коли людина знаходить себе, своє місце серед деталей цього живого механізму, досконалої біологічної вселенської конструкції, вона пізнає свою природу, своє єство, своє призначення і відчуває найбільше щастя бути частиною всеосяжного божого або людського промислу. Бути частиною Всесвіту. Без пізнання себе вона приречена на вічні блукання в тумані зі своїм нікому не потрібним вузликом. Адже їй для того, щоб побачити конячку, яка виведе її з туману, бо у неї саме така місія в цій виставі, потрібно перш за все зрозуміти, що вона [- це] їжачок і що вона заблукала і хоче знайти дорогу додому.

Мабуть, пізнання себе — це найскладніше з того, що дається легко. І все-таки тут теж є свої секрети. І вони знову лежать в царині Серця. Навіть сучасні вчені вже довели це, людина випромінює інформацію про свій стан в навколишній простір. Вона навіть на відстані сигналізує про те, що з нею відбувається, спілкується з іншими людьми за допомогою якихось невидимих і мало з'ясовних імпульсів та сигналів, які особливо яскраво проявляються між родичами. Тобто між тими людьми, які люблять одне одного. І сигнал цей йде від серця. Ось вам знову Любов, Серце. Універсальні провідники людського щастя.

І все це намагався донести до своїх сучасників великий безсрібник, бродячий філософ Григорій Сковорода ще двісті п'ятдесят років тому. І я йому чомусь вірю. А ви?

+4
1137
RSS
11:06
+1
Несподівано в російській розсилці натрапив на статтю про світогляд українського філософа Григорія Сковороди. Шкода, що стаття в оригіналі написана російською: побоююсь, що в зворотньому перекладі українською пару термінів таки викривилися.

Прошу почитати текст уважно і при необхідності допомогти мені виправити помилки зворотнього перекладу.
Багато які філософи і мудреці давно зрозуміли, що наше щастя не за морями, воно всередині нас.

Конструкція ріже вухо.
12:49
+2
Гарна стаття. Дякую. Треба виправити: в першій частині статті є речення, в якому говориться про ЛЮДИНУ. То там спочатку є узгодження із жіночим родом, а далі знову узгодження йде ніби там є чоловічий рід (людина-чоловік). Краще СПОРІДНЕНА праця. Розгляньтеся навколо. Чи побачите хоч одну людину із сотні, яка живе Легко? Щоб від життя було постійно ЛЕГКО НА ДУШІ?
Про які речення йдеться? Процитуй, будь ласка.
Розгляньтеся навколо. Чи побачите хоч одну людину із сотні, яка живе Легко? Щоб від життя було постійно ЛЕГКО НА ДУШІ?

Згадала свою улюблену притчу. От вам і відповідь, чому жити важко.
P.S. А мені на душі десь так легко, знаєш…
13:48
+1
1. В розділі ЛЮБОВ речення починається «Коли ми говоримо…
2.В розділі ПІЗНАННЯ СЕБЕ речення починається: „Світ, як говорив...“.
00:09
+3
Публікація чудова!

Тільки хотів би додати, що не варто прикладати якісь надзусилля, щоб знайти своє призначення (як це колись робив я, намагаючись «витягнути» інформацію зі своєї підсвідомості різними вправами).

Про справжнє своє призначення людина дізнається тільки тоді, коли пройде всі потрібні уроки, пов'язані зі сферами, які не зовсім відносяться до її призначення, що потрібно щоб людина розвивалася гармонійно і більш менш різносторонньо.
Про справжнє своє призначення людина дізнається тільки тоді, коли пройде всі потрібні уроки, пов'язані зі сферами, які не зовсім відносяться до її призначення, що потрібно щоб людина розвивалася гармонійно і більш менш різносторонньо.

От ніяк не можу сказати це щодо себе!.. Вкотре звертаю увагу, що своє призначення я зрозумів у віці приблизно 11,5 років. Навряд чи дитина такого віку «пройшла всі потрібні уроки, пов'язані зі сферами, які не зовсім відносяться до її призначення».

Отже, або мій випадок якийсь особливий — «або одне з двох» © як казали Колобки…
01:14
+3
«або одне з двох»

Саме так «одне з двох»! Або Ви в минулому житті «підтягнули» свої сторони, які не відносяться до Вашого призначення, або на Вас це чекає в майбутньому житті
00:17
+3
Тільки хотів би додати, що не варто прикладати якісь надзусилля, щоб знайти своє призначення (як це колись робив я, намагаючись «витягнути» інформацію зі своєї підсвідомості різними вправами).

Але якщо вже говорити про вправи, які допомагають зрозуміти своє призначення, то недавно тут натрапив на цей гарний відеоролик:

Із порад, які звучать в цьому відеоролику, найбільш цінна, я вважаю, згадати чим любили займатися в дитинстві, коли у нас ще не було ніяких шаблонів поведінки, нав'язаних вподобань і т.д.
Цитаа з відео (2:31):

Может быть, это творческие люди. Может быть наоборот, это люди, которые очень большого ума.


РыдалЪ!!!

Валялсо пацццталом!!!

ПарвалЪ два баяна!!!


Коротше, зрозумів, що творчість і розум — то є речі несумісні!
І от куди мені тепер податися: до розумак чи до креативників?!
Мавпа

Поповзу на куфффню, наріжу склянку гідроковбаси…
Творчість — це права півкуля головного мозку, а сучасний "інтелект" — це перш за все логіка, аналіз, математика і ЦЕ — ліва півкуля мозку. Так що дівчинка все правильно сказала.
От в епоху да Вінчі люди ще мали більш-менш однаковий розвиток обох півкуль, а потім переміг «лівоцентризм».
Тепер психологи і педагоги зі шкіри лізуть, вигадуючи креативні методи виховання.
Все зрозуміло: творчі люди — тупі, розумаки — не творчі… Спеціалізація, панімаш!..
Точно. Ще в часи Союзу ділили на «фізиків і ліриків».
А має бути синтез і всеохопністть. Це було в Давній Греції і до цього ми повертаємось зараз.
Поділ на «фізиків» і «ліриків» — це 60-ті роки, СРСР. І це фігня, чесно кажучи… Бо в суперечці «фізиків» з «ліриками» перемогли, насамкінець, «бухгалтери»…

А ще тому, що «фізики» теж повинні мати неабияку уяву. В «Понеділку...» братів Стругацьких є чудовий епіграф — слова радянського академіка Блохінцева:

Фактів завжди достатньо. Бракує уяви.



Знов-таки повертаючись до себе, можу сказати, що у мене фізично нема приблизно 1/2 правої півкулі мозку. Отже, нібито нема достатнього «мозкового простору» для творчості… Тож повторіть це, прочитавши кілька будь-яких сторінок з будь-якої моєї книжки!
Можливості людського організму ще до кінця не вивчені. Знаю людей, які без рук чудово малюють чи вишивають хрестиком. Руки їм замінили ноги.
То може й у вас за фантазію відповідає якийсь інший орган, а не відсутня 1/4 головного мозку? А може САМЕ ПУХЛИНА є тою антеною, яка приймає зовнішні сигнали, і без неї не було б відомого письменника Тимура Литовченка? Тільки ви знаєте, де живе ваша фантазія.
То може й у вас за фантазію відповідає якийсь інший орган, а не відсутня 1/4 головного мозку?

Саме таке мені й сказала одна досвідчена лікарка-невролог. Причому підкреслила: якщо функції в моєму мозку перерозподілилися невідомо яким чином, і за певні функції відповідають «не ті, що треба» ділянки — у мене має бути нестандартне мислення.

А може САМЕ ПУХЛИНА є тою антеною, яка приймає зовнішні сигнали, і без неї не було б відомого письменника Тимура Литовченка?

Це вже мій особистий висновок.

Анатолій може підтвердити, що я йому про таке писав.

Отож якби мені навіть запропонували видалити кісту, я б нізащо не погодився! Бо це точно порушило би мої зв'язки з Космосом і «тонким» світом — а для мене, як для письменника, це неприйнятно.


Тільки ви знаєте, де живе ваша фантазія.

Я знаю, що вона живе в мені — ото й усе!
00:52
+2
Дякую, допомогли, чекаю на своє призначення
01:26
+1
Підтверджую. Це було кілька років тому.
21:13
+3
Любов і страждання — речі несумісні, тобто взаємовиключні. Любов не може приносити страждання, в іншому випадку, це не любов, а залежність, хвороба, отруєння, прояв комплексів та ін.

Дуже точно сказано.
Якщо є страждання, ревність та будь-які інші негативні емоції у відносинах з протилежною статтю, то це НЕ любов, це бажання володіти іншою людиною ніби якоюсь річчю!
01:27
+1
Згоден з Доброславом

Випадкові Дописи