До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Фізик-ядерник Олександр Харченко стверджує, що йому вдалося побувати в майбутньому

Фізик-ядерник Олександр Харченко стверджує, що йому вдалося побувати в майбутньому

Журналісти записали розповідь вченого, використовуючи поліграф — детектор брехні. А після цього довго сперечалися — чи потрібно ділитися почутим ...

Передісторія

З цією людиною ми познайомилися ще в 2007 році в аеропорту Шарль-де-Голль у Франції. З товаришем з «5 каналу», через помилку Air France, ми були змушені «вбивати» 23 години на транзитному аеропорту Парижа. Почасти від нудьги, почасти — від революційного настрою вирішили влаштувати французам акцію протесту. Позичили у темношкірого прибиральника картон. Мила дівчина біля стійки реєстрації поділилася скотчем і маркерами. Через годину у нас був довжелезний транспарант-інфографіка, причому французькою мовою. Він ставив під сумнів легендарне «Свобода. Рівність. Братство», ілюструючи страждання транзитних пасажирів без «шенгену».

Закінчився протест в підвалі аеропорту. Туди нас обманом заманила місцева поліція. Добре, що ми встигли скинути смс колегам в Києві. Через пару годин з «полону» нас визволив тодішній радник українського посла у Франції Дмитро Свистков. Ми провели затишну ніч з вином і видом на Ейфелеву вежу в посольстві. А наступного дня гордо реєструвалися на виліт в тому ж аеропорту. Несподівано до нас підійшов один з пасажирів — худющий, з розпатланим волоссям і палаючими, як у Ейнштейна, очима. Він сказав, що ми молодці. Про наші пригоди йому повідала дружина, що побачила сюжет в Києві, в теленовинах. За її описом він нас і ідентифікував.

З новим знайомим ми спілкувалися всю дорогу — до самого центру Києва, куди він нас підкинув з Борисполя. Виявилося, Олександр Харченко — фізик-ядерник. Наскільки ми змогли зрозуміти своїми мізками не фізиків, все життя він присвятив розгадуванню таємниці самоорганізації атомів на поверхні молекули. За контрактом вчений постійно виїжджав у Францію — в один зі світових ядерних центрів. Потім повертався до Києва, на зароблені в Парижі гроші займався в Україні наукою в своє задоволення. Так багато про цю людину ми розповідаємо тому, що він втягнув наше бюро журналістських розслідувань в найбільш захоплюючу історію з усіх, що коли-небудь з нами відбувалися. Десять днів тому Олександр подзвонив і запропонував зустрітися. Після цієї розмови в кафе на Ярославовім Валу ми зустрічалися ще двічі. Причому провели разом не одну годину. Спочатку в редакції, потім — у компанії, що надає послуги поліграфа (детектора брехні).

Фізик-ядерник стверджує (і детектор вважає, що він говорить правду), що на Різдво йому вдалося потрапити в майбутнє. Він намалював нам формулу, що дозволила порушити закон збереження імпульсу. Чесно кажучи, ми так і не зрозуміли його суть, а формулу в 13 рядків зрозуміти навіть не намагалися. Але розповіддю вченого (після довгих дебатів у київській редакції і за рішенням головреда газети) ми вирішили поділитися. Далі уривки записаної нами зустрічі.


— В якому, Ви кажете, році «були»?

— У 2028-ому. Теж вночі 7-го січня.

— А де?

— Я опинився на Проспекті науки, де і моя лабораторія. Правда, вже ані лабораторії, ані проспекту немає. Наскільки я зрозумів, все місто перебудовують. Точніше, міста. Якщо вірити повідомленням тодішніх медіа, вся країна – велике будівництво.

— Чому? Війна була?

— Ні, це загальнодержавна програма. Вона називається «Садок вишневий». (Журналіст по темі правосуддя хмикає). Всю країну перебудовують на міста-сади. Наскільки я зрозумів, за основу взяли проект англійського утопіста XIX століття Ебінезера Говарда.

— А правлять нами інопланетяни?

— Голову уряду звати Кареш Пуман Арайян, якщо я не помиляюся. Він австралієць. Все страшенно змінилося. Уряд Україна підбирає по всьому світу – через рекрутингові агенції. Укладається контракт з чіткими зобов'язаннями. В уряді лише один українець – міністр оборони. Він, до речі, опікується і наукою. Ми наче стаємо світовим лідером в освоєнні космосу. Власне, міністр-колишній керівник космічного спецназу.

— Еее… А країна хоча б Україна називається? Чи нас окупували австралійці?

— Русь (із абсолютно серйозним виглядом відповідає фізик). Мова – українська, столиця – Київ, і герб – тризуб, але все інше! Ми справді рвемося в світові лідери. Насамперед через прорив науки. До країни переїжджають тисячі вчених з усього світу. Ерік Корнел, Вольфганг Кеттерле, Джордж Смут, Андрей Гейм живуть зараз в містечку Геніїв. Як я зрозумів, це в районі нинішньої Татарки. А якби Ви бачили фото їхнього Інституту фізики!

— Почекайте. Давайте по порядку. Опишіть, як там люди живуть. Як вдягаються, які в них будинки, чим займаються?

— Головна зміна – якраз оці міста-сади. Я про них годину читав. Я насправді людей майже не бачив, бо була Різдвяна ніч. Я дійшов до центру містечка і побачив там інформаційний стенд. Він щось на кшталт сучасного лайт-боксу. А насправді це великий інтерактивний екран. Доторкаєшся і можна все дізнатися – це як вулична електронна бібліотека. Я читав цей лайт-бокс три години! Приїхав міліціонер на велосипеді, запитав, як мої справи і побажав щасливого Різдва.
Що я вичитав про міста-сади. Суспільство дійшло висновку, що наш нинішній спосіб проживання в великих містах підриває здоров'я, економічно затратний і руйнує нормальні зв'язки між людьми. Тому всі населені пункти вирішено перебудувати в міста-сади. Головний їхній принцип – розмір. Не більше тридцяти тисяч людей, які переважно знайомі між собою, самі керують і доглядають за своїм містом. Туди навіть державна поліція не має права зайти без офіційного виклику місцевим дільничним. Його, до речі, обирають.

— А як виглядають ці міста-сади?

— Як кола. В центрі – центральна площа за принципом давньогрецької агори. Там городяни збираються на дебати перед місцевими референдумами, виборами (які там постійно).
Навколо цієї площі – школи, включно зі школами здоров'я. Це в них так поліклініки називаються. Арт-центр. Офіс дільничного, до речі. Басейн, який одночасно є зимовим садом і музеєм науки. Там заняття для дітлахів з метою виявлення майбутніх науковців.

— А навколо центру?

— Кільце лісу чи парку. Через нього йдуть доріжки, скоріше, стежки. На машині на центральну площу проїхати не можна. Лише на велосипедах. В цьому основна ідея міста-саду – не користуватися машинами. Ними їздять лише між містами. І то все менше. В основному наземним метро.

— Добре. Центральна площа зі школами, лікарнями та басейном, потім кільце лісу, а далі?

— Далі по кільцю ж йдуть житлові будинки. В один, два, рідко – в три поверхи. Від багатоповерхівок вирішено відмовитися. Точніше, запроваджено велике мито за їхнє будівництво, та податок на проживання в будинках більше за два поверхи. З кожним поверхом цей податок збільшується, тому в високих будинках ніхто не хоче жити.
Двоповерховий будинок – тепер найчастіший варіант. Цікаво, що готові місця під них продаються так, щоб поруч жили люди з різними доходами. Щоб не утворювалися «бідні» і «багаті» райони. Що там робиться з економікою, це окрема історія! Заборонені відсотки в банках і гроші не використовуються як засіб збагачення. Заможні люди тепер багаті картинами, скульптурами, меценатством.

— І живуть поруч з бідняками?

— Та їх там начебто не залишилося особливо. Але люди з різними доходами справді живуть поруч. І ворогують хіба що через огірки.

— Що?!!!

— Страшенно популярним стало особисте вирощування фруктів чи овочів. Є національний шоу-конкурс. Є змагання між будинками. Переможців нагороджують та дають знижки. Вважається, що процес вирощування чогось своїми руками є незамінним таїнством для людини.

— А найкращого капустовода країни не Азаров звати?

— Про долю нинішнього уряду я Вам не хочу розповідати.

— Добре, що навколо кільця житлових будинків?

— Ще одне кільце лісу і потім кільце офісів. Воно останнє в такому місті. До нього теж дістаються пішки чи на велосипедах. Виходить, що до центру йдуть по громадських, культурних та освітніх справах, а до окраїн – в офіси. Вони бувають хмарочосами.

— А далі?

— А далі – метро та траси до інших міст-садів. Фактично всі люди живуть в таких містечках по 30 тисяч.

— А з нинішніми містами що?

— Історичні центри віддали під музеї, університети, театри, галереї. Все інше – руйнують, щоб збудувати міста-сади або відновити поля та ліси. В Києві зараз Либідь, Почайну та інші річки відновлюють!


Наш гість зараз продовжує досліди з порушенням закону збереження імпульсу. І по пам'яті записує все прочитане ним на тому вуличному лайт-боксі.

Наступну частину, про чиновників майбутнього читайтетут.

+1
780
RSS
Я натрапила на цю статтю зовсім випадково ще в грудні 2013, коли всю країну сколихнуло побиття студентів, і Євромайдан перетворився на революцію Гідності. Вже на той час стаття не була новою, бо опублікована в березні 2013. На той час все описане в ній видавалося абсолютною фантазією. Тоді здавалося, що правлінню Януковича і Ко не буде кінця-краю. Ще живі були хлопці з Небесної Сотні і Крим був у складі України, і патріоти з Донецька та Луганська стояли на Майдані пліч-опліч з галичанами.
Не минуло і двох років, а скільки всього відбулося. Тепер цей текст уже не видається аж таким неймовірним.
Як думаєте, встигнемо?
Коментар видалено
11:04
+1
Доречі, там на НО уже «Партію піратів» збирають. Немає бажаючих приєднатися? :) Я поки що точно пас! :)
08:49
+2
Я теж раніше читав цю статтю. Мені здається що для «Третього Гетьманату» пан Каганець багато що взяв саме звідси.
Більшість ідей еконаціоналізму пан Каганець взяв з проекту «Венера», як і автор цієї статті. Жак Фреско ціле життя потратив на його розробку. Коли дійдуть руки, я виставлю цей фільм у рубриці Відео.
А щодо вступу в чергову партію, то я не хочу повторювати досвід анекдотичного Мойші, який весь час кудись вступав. ;)))
11:47
+1
Фільм і книга Жака Фреско заслуговують того щоб бути на нашому сайті :) Я колись теж цим цікавився. Правда через деякий час зрозумів, що те, що пропонує Жак Фреско стосується тільки зовнішньої (матеріальної) сторони. Але якщо не відбудуться зміни в душах людей, то ніякий матеріальний рай не буде можливим.
19:17
+1
«Зміни в душах людей», — можливо, коли по-перше розуміння Душі вийде за рамки лише сприйняття позитива власного его-егрегора — а дедалі більше включатиме Невимовне — справжню суть Доброї Людини.
20:32
+2
Гарна стаття, дякую вам за неї, добрі люди. Вперше читаю. Так, цей хлопець дійсно побував в майбутньому. Це не вигадка, інформація повністю з того часу. Перш за все це відбувається завдяки росту Духовності, тому як і в цивілізації Лемурія — створюватимуться такі осередки. Гарно і головне не вигадка! Молодець хлопець. Дякую!
12:14
+2
Вперше я читав цей матеріал спочатку, здається, теж на НО. Є запитання: імена журналістів і редактора? Назва газети? Дата, коли це відбувалося? Доля Харченка? А ідея ВИШНЕВОГО САДКА до душі мені.
Під статтею є посилання на сайт, з якого я її переклала. Журналістів і редактора, наппевно, там можна знайти.
11:11
+1
Я теж вперше читав цей матеріал десь під час Євромайдану.
18:41
+2
Перечитав ще раз цю статтю. Отже з 2008 по 2018 Минуло 10 років. І зміни колосальні. Україна стає державою! Я вірю, що за наступні 10 років у 2028 році зміни булуть ще разючішими і запросто наша держава може відновити першоназву Русь-Україна.
18:54 (відредаговано)
+1
Майбутнє є багатоваріантним.
Число Універсуму
Як один з можливих варіантів… це справді може статися.

Випадкові Дописи