Розбити порося

Розбити порося
Джерело матеріалу:

Етгар Керет

Розбити порося

(оповідання)


Тато не погодився купити мені іграшку Барта Сімпсона, от саме мама хотіла, а тато не погодився, сказав, що я розпещений. «Навіщо йому купувати, га?» — сказав він мамі. — «Навіщо йому купувати? Він тільки смикне бровою, а ти вже встаєш струнко». Тато сказав, що я не вмію цінувати гроші, і якщо я не навчуся цьому, доки я маленький, то коли я цьому навчуся? Діти, яким легко дістаються іграшки Барта Сімпсона, потім виростають хуліганами, які грабують кіоски, бо вони звикають, що все, чого їм захочеться, дістається легко. І тоді замість іграшки Барта Сімпсона він купив мені огидного фарфорового кабана з пласкою шпариною на спині, тож тепер я виросту нормальним, тепер я не стану хуліганом.

Щоранку я маю випивати склянку какао, навіть якщо мене від нього верне. Какао з пінкою — це шекель, без пінки — це пів-шекеля, а якщо мене від нього відразу нудить, то я не отримую нічого. Монетки я опускаю кабанові у спину, і якщо його потрусити, він гримить. Коли в кабані буде стільки монеток, що, якщо його труситимуть, він не гримітиме, я отримаю іграшку Барта Сімпсона на скейтборді. Так каже тато, це педагогічно.

Кабан загалом-то симпатичний, у нього холодний п'ятачок, якщо його помацати, і він посміхається, коли в нього вкидають шекель, і навіть коли в нього вкидають тільки пів-шекеля, але, що найкраще, він посміхається, навіть коли в нього взагалі нічого не вкидають. Ще я йому дав ім'я, я назвав його Песахзоном, на честь однієї людини, яка раніше мешкала в нашій поштовій скрині, й мій тато не міг зішкрябати його наліпку. Песахзон не схожий на жодну мою іграшку, він набагато спокійніший, він без лампочок і пружин і батарейок, які протікають у нього всередині. Потрібно тільки стежити, щоб він не зістрибнув зі столу на підлогу. «Песахзоне, обережно. Ти фарфоровий!» — кажу я йому, коли бачу, що він нахилився і дивиться на підлогу, а він посміхається мені й терпляче чекає, коли я зніму його сам. Я обожнюю, як він посміхається, тільки заради цього я п'ю какао з пінкою щоранку, суну йому в спину шекель і бачу, що його посмішка анітрохи не змінилася. «Я люблю тебе, Песахзоне», — кажу я йому після цього. — «Чесне слово, я люблю тебе більше, ніж тата і маму, і я тебе любитиму завжди, що б не сталося, навіть якщо ти будеш громити кіоски. Але, стережися, якщо ти зістрибнеш зі столу!»

Вчора прийшов тато, взяв Песахзона зі столу, перевернув його і почав трусити щосили. «Обережно, тату», — сказав я, — «через тебе у Песахзона болітиме живіт». Але тато продовжував. «Він більше не гримить, знаєш, що це означає, Йоаве? Що завтра ти отримаєш Барта Сімпсона на скейтборді». «Класно, тату», — сказав я, — «Барт Сімпсон на скейтборді — це класно. Тільки припини трусити Песахзона, бо йому стане зле». Тато поставив Песахзона на місце і пішов кликати маму. Він повернувся за хвилину, однією рукою він тягнув маму, в інший тримав молоток. «Ти бачиш, що я мав рацію?» — сказав він мамі. — «Тепер він вміє цінувати речі, чи не так, Йоаве?» «Звісно, я вмію», — сказав я. — «Звісно. Тільки навіщо молоток?» «Це тобі», — сказав тато і дав мені молоток в руки. — «Тільки будь обережним». «Звісно, я буду обережним», — сказав я. І я, дійсно, таки був обережним, але за декілька хвилин татові набридло, і він сказав: «Нумо, розбивай вже цю свиню». «Що?» — запитав я. — «Песахзона?» «Так, так, Песахзона», — сказав тато. — «Нумо, розбивай його. Ти заслужив Барта Сімпсона, ти працював для цього доволі важко».

Песахзон посміхався мені сумною усмішкою фарфорового поросяти, яке знає, що йому настав кінець. Нехай сконає цей Барт Сімпсон, але я не битиму друга молотком по голові. «Не хочу Сімпсона», — я повернув татові молоток. — «Мені вистачить Песахзона». «Ти не розумієш», — сказав тато. — «Ти можеш це зробити, це педагогічно. Давай, я розіб'ю його замість тебе». Тато вже замахнувся молотком, а я подивився на мамине помертвіле обличчя і на втомлену посмішку Песахзона. Я знав, що все залежить від мене. Якщо я нічого не вдію, то він загине. «Тато», — вчепився я йому в ногу. «Що, Йоаві?» — мовив тато із занесеним молотком в руці. «Будь ласка, я хочу ще один шекель», — благав я. — «Дай мені вкинути в нього ще один шекель, завтра, після какао. І тоді я його розіб'ю, завтра, я обіцяю». «Ще шекель?» — посміхнувся тато і поклав молоток на стіл. — «Ти бачиш? Я виховав в дитині свідомість». «Так, свідомість», — мовив я. — «Завтра». У мене вже стояли сльози в горлі.

Коли вони вийшли з кімнати, я обійняв Песахзона міцно-міцно і дав сльозам волю. Песахзон нічого не сказав, він тільки тихо тремтів у мене в руках. «Не бійся», — прошепотів я йому на вухо. — «Я врятую тебе».

Увечері я дочекався, доки тато подивиться телевізор у вітальні й піде спати. Тоді я підвівся і тихо-тихо вислизнув з будинку з Песахзоном через балкон. Ми йшли дуже довго разом в темряві, доки не прийшли на поле з колючками. «Свиням подобаються лани», — сказав я Песахзону і поставив його на землю. — «Особливо лани з колючками. Тобі тут буде добре». Я чекав на відповідь, але Песахзон нічого не сказав, а коли я помацав його п'ятачок на прощання, він дивився на мене сумним поглядом. Він знав, що ніколи мене більше не побачить.


Про автора

Етгар Керет (нар. 1967 року, Рамат-Ган, Ізраїль) — сучасний ізраїльський письменник, в основному пише короткі оповідання, але також і сценарії, вірші, п'єси, комікси. Творить на івриті.

+3
538
RSS
21:15
+2
Читав це оповідання дуже давно, ще в паперовій газеті. Тепер згадав про нього через притчу про брахмана, корову й закон карми: адже там дорослий просвітлений брахман не схотів рятувати корову, а тут маленький хлопчик «врятував» порося-скарбничку. О-о-о, ця дитяча щирість!..


Коли зараз обирав першоджерело для перекладу — виявив, що оригінальних перекладів з івриту мережею гуляє багацько. Тож я хоч і брав за основу конкретне джерело, проте дещо виправляв його, зважаючи на можливі варіанти…
21:27
+2
В оповіданні дуже добре показано, до чого товста стіна нерозуміння стоїть між батьком і маленьким сином. Бо якщо дитина дала поросяті власне ім'я — отже, це для неї вже не скарбничка, а улюблена іграшка! Батько ж цього абсолютно не бачить і ніяк не враховує.


Особливий прихований підтекст є в імені поросяти-скарбнички: «Песахзон» означає «син Песаха (єврейської Пасхи)». Бо "-зон"/"-сон" в єврейських (ашкеназійських) прізвищах означає «син такого-то»: «Шнеєрсон» — «син Шнеєра», «Левінсон/Левінзон» — «син Леві», «Якобсон/Якобзон» — «син Якоба», «Давидзон» — «син Давида» (порівняйте з англ. прізвищем «Девідсон») тощо. Але назвати «сином Пасхи» порося!.. навіть іграшкове!.. навіть фарфорову скарбничку, яку в підсумку треба розбити!.. І насамкінець врятувати порося Песахзона руками щирої дитини!..
Тут безумовно є дуже розгалужений і витончений підтекст.

06:06
+2
Посміялися. Це вищий клас, коли письменник пише від імені малого хлопця. Очима дитини світ інший, справедливіший.
10:03
+1
Й тоді він подумав: «Все одно це карма живих істот, це карма між м'ясником та коровою. Якщо корові судилося померти від його рук, вона все одно помре. Я не маю порушувати свою обітницю».

Як видно із цитати саньясі приймав рішення розумом. Його інтелект видав дивні думки, яким він повірив, і тому помилився.
Дитина ж приймала рішення серцем.

Ідеальна формула — вибирати (приймати рішення, вибирати шляхи) серцем, а реалізовувати задумане — розумом.

Наприклад, вибирати дружину, вибирати сферу бізнес-діяльності, вибирати місто в якому жити і т.д. потрібно інтуїцією (серцем), а будувати хороші відносини в сім'ї, виводити бізнес в прибуток, облаштовувати своє життя в новому місті і т.д. потрібно розумом.

Розум повинен бути підпорядкований людині, а не брати на себе ту функцію, яку повинна виконувати інтуїція (серце). Інакше получається халепа.
В еволюційному плані людський розум — штукенція доволі молода, інстинкти значно старші. Це не означає, що інстинкти завжди мудріші за розум. Просто в багатьох випадках рішення, які видаються людині «розумними», насправді є інстинктивними. В даному контексті розум займається тим, щоб вибудувати ланцюжки аргументів, які би виправдали інстинктивно обране рішення.
Тому якщо чоловік обирає майбутню дружину «за покликом серця» (інстинктивно), а потім вибудовує з нею сімейні відносини, вишукуючи в ній позитивні риси на кшталт «вона красуня», «вона добра», «вона прекрасно готує борщ з пампушками» та ін. (розум вишукує аргументи на підтримку інстинктивного вибору) — це спрацьовує. Але чоловік не усвідомлює інстинктивної основи свого вибору. Натомість він пишається власним розумом: «Ах, до чого ж розумно я обрав таку чудову дружину!»
Homo sapiens, коротше кажучи!

Випадкові Дописи