До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Теорія розбитих вікон

Теорія розбитих вікон
Джерело матеріалу:
У 1980-х роках Нью-Йорк був суцільним пеклом. Там відбувалося понад 1 500 тяжких злочинів ЩОДНЯ. 6-7 вбивств на добу. Вночі по вулицях ходити було небезпечно, а в метро ризиковано їздити навіть удень. Грабіжники і жебраки в підземці були звичайною справою. Брудні і сирі платформи ледь освітлювалися.

У вагонах було холодно, під ногами валялося сміття, стіни і стеля були суцільно вкриті графіті.

Ось що розповідали про нью-йоркську підземку:

«Вистоявши нескінченну чергу за жетоном, я спробував опустити його в турнікет, але виявив, що монетоприймач зіпсований. Поруч стояв якийсь волоцюга: поламавши турнікет, тепер він вимагав, щоб пасажири віддавали жетони особисто йому. Один з його дружків нахилився до монетоприймача і витягав зубами застряглі жетони, покриваючи всі слюнями. Пасажири були занадто налякані, щоб сперечатися з цими хлопцями: «На, бери цей чортів жетон, яка мені різниця!» Більшість людей минули турнікети безкоштовно. Це була транспортна версія Дантового пекла».

Місто було в лещатах найлютішої епідемії злочинності в своїй історії.
Але потім сталося незрозуміле. Досягнувши піку до 1990-го року, злочинність різко пішла на спад. За найближчі роки кількість вбивств знизилася на 2/3, а число тяжких злочинів — наполовину. До кінця десятиліття в метро відбувалося вже на 75% менше злочинів, ніж на початку. З якоїсь причини десятки тисяч психів і гопників перестали порушувати закон.

Що сталося? Хто натиснув чарівний стоп-кран і що це за кран?
Його назва — «Теорія розбитих вікон». Канадський соціолог Малкольм Гладуелл в книзі «Переломний момент» розповідає:

«Розбиті вікна» — це дітище криміналістів Уїлсона і Келлінга. Вони стверджували, що злочинність — це неминучий результат відсутності порядку. Якщо вікно розбите і не засклене, то люди, що проходять повз вирішують, що всім наплювати і ніхто ні за що не відповідає. Незабаром будуть розбиті і інші вікна, і відчуття безкарності розповсюдиться на всю вулицю, посилаючи сигнал всій окрузі. Сигнал, який закликає до більш серйозних злочинів».

Гладуелл займається соціальними епідеміями. Він вважає, що людина порушує закон не тільки (і навіть не стільки) через погану спадковість або неправильне виховання. Величезний вплив на нього робить те, що він бачить навколо. Контекст.

Нідерландські соціологи підтверджують цю думку. Вони провели серію цікавих експериментів. Наприклад, такий. З велосипедної стоянки біля магазину прибрали урни і на рулі велосипедів повісили рекламні листівки. Стали спостерігати — скільки народу кине флаєри на асфальт, а скільки посоромиться. Стіна магазину, біля якого стояли припарковані велосипеди, була ідеально чистою.

Листівки кинули на землю 33% велосипедистів.
Потім експеримент повторили, попередньо розмалювавши стіну беззмістовними малюнками.

Насмітили вже 69% велосипедистів.
Але повернемося в Нью-Йорк в епоху дикої злочинності. У середині 1980-х в нью-йоркському метрополітені змінилося керівництво. Новий директор Девід Ганн почав роботу з… боротьби проти графіті. Не можна сказати, що вся міська громадськість зраділа такій ідеї. «Хлопцю, займися серйозними питаннями — технічними проблемами, пожежною безпекою, злочинністю… Не витрачай наші гроші на дурниці!» Але Ганн був наполегливий:

«Графіті — це символ краху системи. Якщо починати процес перебудови організації, то першою повинна стати перемога над граффіті. Не вигравши цієї битви, ніякі реформи не відбудуться. Ми готові впровадити нові поїзди вартістю в 10 млн. доларів кожен, але якщо ми не захистимо їх від вандалізму — відомо, що вийде. Вони протримаються один день, а потім їх спотворять».

І Ганн дав команду очищати вагони. Маршрут за маршрутом. Склад за складом. Кожен чортів вагон, кожен божий день. «Для нас це було як релігійне дійство», — розповідав він пізніше.

В кінці маршрутів встановили мийні пункти. Якщо вагон приходив з графіті на стінах, малюнки змивалися під час розвороту, в іншому випадку вагон взагалі виводили з експлуатації. Брудні вагони, з яких ще не змили графіті, ні в якому разі не змішувалися з чистими. Ганн доносив до вандалів чітке послання.

«У нас було депо в Гарлемі, де вагони стояли вночі, — розповідав він. — У першу ж ніч з'явилися тінейджери і заляпали стіни вагонів білою фарбою. На наступну ніч, коли фарба висохла, вони прийшли і обвели контури, а через добу все це розфарбовували. Тобто вони працювали 3 ночі. Ми чекали, коли вони закінчать свою «роботу». Потім ми взяли валики і все зафарбували. Хлопці засмутилися до сліз, але все було зафарбовано знизу до верху. Це був наш месидж для них: «Хочете витратити 3 ночі на те, щоб спотворити поїзд? Давайте. Але цього ніхто не побачить»...

У 1990-му році на посаду начальника транспортної поліції був найнятий Вільям Браттон. Замість того, щоб зайнятися серйозною справою — тяжкими злочинами, він впритул взявся за… безбілетників. Чому?

Новий начальник поліції вірив — як і проблема графіті, величезна кількість «зайців» могла бути сигналом, показником відсутності порядку. І це заохочувало вчинення більш тяжких злочинів. У той час 170 тисяч пасажирів пробиралися в метро безкоштовно. Підлітки просто перестрибували через турнікети або проривалися силою. І якщо 2 або 3 людини обманювали систему, що оточуючі (які в інших обставинах не стали б порушувати закон) приєднувалися до них. Вони вирішували, що якщо хтось не платить, вони теж не будуть. Проблема росла як снігова куля.

Що зробив Браттон? Він виставив біля турнікетів по 10 переодягнених поліцейських. Вони вихоплювали «зайців» по одному, надягали на них наручники і вибудовували в ланцюжок на платформі. Там безбілетники стояли, поки не завершувалося «велике полювання». Після цього їх проводжали в поліцейський автобус, де обшукували, знімали відбитки пальців і пробивали по базі даних. У багатьох виявляли зброю. У інших виявилися проблеми з законом.

«Для копів це стало справжнім Ельдорадо, — розповідав Браттон. — Кожне затримання було схоже на пакет з поп-корном, в якому лежить сюрприз. Що за іграшка мені зараз попадеться? Пістолет? Ніж? Є дозвіл? Ого, та за тобою вбивство!… Досить швидко погані хлопці порозумнішали, стали залишати зброю вдома і оплачувати проїзд».

У 1994 році мером Нью-Йорка був обраний Рудольф Джуліані. Він забрав Браттона з транспортного управління і призначив шефом поліції міста. До речі, у Вікіпедії написано, що саме Джуліані вперше застосував Теорію розбитих вікон. Тепер ми знаємо, що це не так. Проте, заслуга мера безсумнівна — він дав команду розвинути стратегію в масштабах всього Нью-Йорку.

Поліція зайняла принципово жорстку позицію по відношенню до дрібних правопорушників. Заарештовувала кожного, хто пиячив і бешкетував в громадських місцях. Хто кидав порожні пляшки. Розмальовував стіни. Стрибав через турнікети, канючив гроші у водіїв за протирання шкла. Якщо хтось мочився на вулиці, він відправлявся прямо в тюрму.

Рівень міської злочинності став різко падати — так само швидко, як в підземці. Начальник поліції Браттон і мер Джуліані пояснюють: «Дрібні і незначні, на перший погляд, проступки служили сигналом для здійснення тяжких злочинів».

Ланцюгова реакція була зупинена. Наскрізь кримінальний Нью-Йорк до кінця 1990-х років став найбезпечнішим містом Америки.

Чарівний стоп-кран спрацював
На мій погляд, Теорія розбитих вікон досить багатогранна. Можна застосувати її до різних сфер життя: спілкування, виховання дітей, на роботі… У наступному пості я покажу, яке відношення вона має до «гармонії з собою і світом» — нашого світовідчуття і способу жити.

Гармонії вам!
+3
460
RSS
00:48
+2
Так, все так і є! До речі, на це ж були націлені перші радянські суботники: схоже, за час революційних потрясінь доблесний пролетаріат настільки запаскудив робочі місця, що одного разу робітники станції «Москва-Сортувальна» не витримали й спеціально виділили одну суботу, аби навести на своїх робочих місцях бодай якийсь лад… От саме цю ініціативу й підхопили та підняли на щит радянські вожді.
07:51
+2
Дуже цінна публікація. Теорія розбитих вікон. Було незрозуміло, про що вона. Хаос руйнує порядок. Дотримання порядку очищає простір від хаосу. Діти наслідують поведінку дорослих. Дорослі наслідують поведінку тих, хто котяться вниз. Котитися ж легше, сповзати у прірву ще легше, коли не знаєш, що вона там. Я вражений діями Джуліано+. Це люди, які застосували психологію взаємовідносин з користю для порядку. А починати в нас наведення порядку треба ще з глибшого: з викорінення брудної мови!
13:16
+2
Я чув про ще одну цікаву історію ефективної боротьби з дрібною злочинністю. В одному торговому центрі, здається, в Угорщині, дуже часто були дрібні кишенькові крадіжки. І були вони аж доки охоронці при затриманні таких злочинців почали «чисто випадково» ламати їм руки. Через деякий час після цього проблема кишенькових крадіжок в цьому торговому центрі була повністю розв'язана, адже злодії вже прекрасно знали, що якщо їх затримають то обов'язково станеться «нещасний випадок».
Непедагогічно і жорстоко.
Суть теорії розбитих вікон в іншому. Людина починає деградувати, коли дозволяє собі дрібні поблажки: прийти на роботу не голеним, в неділю не застелити ліжко, не почистити зуби, залишити брудний посуд на кухні до ранку. І вже через кілька тижнів буде ліньки мити голову і підлогу, прасувати одяг і т.д. А через рік людина скотиться до рівня бомжа. І така деградація буде всюди, де будуть нехтувати дрібними правилами. Людина залишається людиною тільки докладаючи певних зусиль. Це те невловиме, що відрізняє нас від тваринного світу, і генами воно НЕ передається. Я пробувала пояснити це на НО, але тоді ще не знала про цю теорію.
Людина залишається людиною тільки докладаючи певних зусиль.

Як не дивно, але це підтверджували… в'язні концтаборів! Я читав, що коли хтось хотів вижити — той навіть в нелюдських, здавалась би, умовах намагався вмиватися, голитися, чистити одяг. Коли ж в'язень переставав доглядати себе, то при інших рівних умовах швидко помирав.
02:46
+2
Так, є таке. Колись від когось чув історію як один збанкрутілий бізнесмен втратив інтерес до життя і здеградував до того рівня, що навіть не хотів чистити зуби. І ось одного ранку він зібрався з силами і заставив себе почистити зуби. Це був поворотний момент в його житті Після того все швидко налагодилось.

Випадкові Дописи