Як виховувати вундеркінда

Як виховувати вундеркінда

Ранній розвиток, незвичайні здібності і таланти — за якими ознаками упізнати справді обдаровану дитину й як поводитись, якщо ви її батько.

Прийшов на пошту лист: «Розкажіть про виховання обдарованих дітей. Бо з ваших матеріалів, вибачте, складається таке враження, нібито всяких різних недоумкуватих і з відхиленнями ви ніжно любите, а про обдарованих дітей якщо і пишете, то тільки про те, як це небезпечно і як батьки роблять все неправильно. Чому ви їх не любите? І напишіть, нарешті, як правильно, щоб ми знали».

Отримавши цей лист (мабуть, від батька обдарованої дитини?), я спочатку, звісно, посміялася. Потім мабуть що розлютилася. Тому що вкотре переконалася в тому, що ідея «правильного» виховання міцно засіла в сучасних батьківських мізках. Можливо, вони думають, що і для дорослої людини, і для будь-якого суспільства є єдиний «правильний» спосіб існування і функціонування? І до нього-то саме й має підготувати «правильне» виховання?

Потім я перестала і сміятися, і лютитися й вирішила написати про вундеркіндів. Тим паче, я їх достатньо багато бачила.

Отже.

По-перше, вундеркіндів, тобто дітей, які можуть, знають, вміють те, що ще не вміють їхні однолітки, можна штучно вирощувати з дітей найзвичайніших. Для цього є методики і маса експериментальних даних. Один з найвідоміших російсько-радянських експериментів — сім'я Нікітіних.

Завдяки продуманому методичному комплексу, винайденому Нікітіним-батьком, і підтримці його дружини, всі семеро геть звичайних дітей цієї пари достатньо довго розвивалися достатньо прискорено. Дуже рано почали читати, писати, брати інтеграли, підтягуватися на турніку тощо. В результаті вийшло семеро нормальних, нічим не видатних дорослих людей з дуже специфічним дитинством. Добре це чи погано? Та ніяк! Якщо з батькові хочеться розважатися з подібними методиками, він, зрозуміло, має на це право. Чом би й ні? Треба просто розуміти, що конкретно ми робимо. Проїжджаємо частину дитинства, дуже швидко крутячи педалі. Потім, зрозуміло, опиняємося все в тому ж, запланованому природою місці — в результаті виходить звичайна доросла людина. Ніяких обдарованих дітей в цьому випадку на сцені нема. Є енергійний або педагогічно обдарований (як у випадку з Нікітіним) батько.

По-друге, нам може дістатися дитина з прискореним від природи розвитком. Так стається. Цю дитину не потрібно вчити читати за методиками — вона сама в чотири роки навчиться. І знання буде сама запитувати, і всякі навчальні навички знаходити швидше, ніж його однолітки. Але одягатися, найімовірніше, навчиться тоді ж, коли і всі, й ліжко за собою прибирати — теж. Такій дитині потрібно [приділяти] додаткову увагу. Інтелектуальний розвиток не педалювати (вона сама візьме), а ось що у неї з фізичним, соціальним і, особливо, емоційним розвитком — дивитися уважно і при необхідності коригувати. Вчити спілкуватися з однолітками, вчити розуміти свої та чужі почуття.

І нарешті, по-третє, справжній вундеркінд — дитина, який розвивається не прискорено, а по-іншому, і це «по-іншому» ніяк не назвеш порушенням.

Залишимо осторонь всім відомі «спеціальні ранні дитячі обдарованості» — художню та музичну. Я про них колись писала, та й з ними, загалом-то, все зрозуміло — їх ні з чим не переплутаєш. А якщо не вони?

Колись знайома вчителька початкових класів принесла мені роботу свого учня, хлопчика-другокласника. Вона задала їм написати два завершальні абзацу для тексту на тему казок Пушкіна. Дослівно я, звісно, не пам'ятаю, але суть роботи була така: коли я читаю казки Пушкіна, мені лячно. Тому що я бачу, розумію: він завжди знав, що його вб'ють, і саме — застрелять. Тюк — і все. Він, як і всякий письменник, бачив себе в своїх героях. Частка від нього — в кожному. У нього висока самооцінка: «И назовет меня всяк сущий в ней язык». Він — цар, він — священик. І всюди у нього те, від чого мені лячно. Царя Дадона до смерті дзьобнув півень. Попа — до смерті ляснув Балда. Ми не проходили «Руслана і Людмилу», але я її читав і бачив портрет Наталії Гончарової і хотів би знати — з ким із героїв Пушкін порівнював себе? Чи не з Чорномором, часом?»

Зрозуміло, що здатність до подібних висновків неможливо розвинути жодною методикою, і зрозуміло, що вони природні й доречні скоріше не в перевірочній роботі другокласника, а в публічній лекції Дмитра Бикова.

— І що мені з ним робити? — запитала мене моя знайома (звичайний клас, звичайна школа). — Він завжди так пише, а головне — так думає. Я говорила з матір'ю, там звичайна сім'я, матір — продавщиця, батько — тесля, двоє дітей, і вони незвичайності сина просто не помічають. Вона — поза межами їхнього сприйняття. Кажуть: «Придумує він щось таке мало не з самого початку, і читати полюбляє, це так, ми йому книжки завжди купували. Адже це не шкідливо? А ось поїсти його не докличешся, двадцять раз скажеш. Ви думаєте, нам до лікаря треба?»

Ще випадок — дівчинка 11 років. Пише неймовірно дорослі вірші. До того ж володіє такою, що зустрічається, але досить нечасто здатністю римувати всі підряд, мало не говорити віршами. Вміє це з трьох років. Закохалася в батькового товариша. Написала звернення до нього на трьох сторінках, римоване, пам'ятаю кілька рядків:

«Моя дрожащая рука
в твоей руке дрожать устала,
но я сперва не понимала,
чего и как мне было мало,
и начала издалека:
мне кажется, что [я] немая
и кто-то мимо пробегая,
то ли в насмешку, то ль играя,
мой голос спрятал, отобрал,
и я осталась безъязыкой,
и моего не слышат крика…»

Дівчинку привели до мене стривожені освічені батьки: ми знаємо, таке буває, вони, вундеркінди, пишуть такі вірші, а потім підлітками накладають на себе руки...

Я їх заспокоїла:

— Вони кінчають життя самогубством не тому, що пишуть такі вірші, а тому що з дитинства їм навіюють їхню особливість, а потім ця особливість — темпове прискорення розвитку — закінчується, і от цього «я як всі» вони перенести вже не можуть. А у вас сполучений варіант — любовно-меланхолійні вірші вона пише як в 15-17 (темпове прискорення), натомість здатність римувати життя — це дар, він їй даний і нікуди не дінеться, якщо його підтримувати.

Вони мені:

— А ви можете їй самій все це пояснити?

— Можу. З таким-то прискореним розвитком вона мене, найшвидше, зрозуміє.

Зрозуміла, звісно. І мені довелося спостерігати за подальшим розвитком цієї дівчинки (на відміну від хлопчика-другокласника, подальша доля якого мені невідома): вона зараз стала старшим підлітком, була готом, потім від цього відійшла, вірші пише, як і очікувалося, саме її віку притаманні, а збереженою і додатково розвиненою здатністю римувати навчилася заробляти в інтернеті — їй надсилають вводні (до свята, до ювілею, дівчині, хлопцю, дружині тощо), а вона їм за годину пише римовану сторінку. Гроші поки невеликі, але все одно приємно. Дуже спокійна, впевнена в собі дівчина. Хоче стати кінологом.

Але що ж, справді, робити батькові, якщо йому раптом дістався справжній вундеркінд?

Моя власна думка, зрозуміло, анітрохи не претендує на статус абсолютної істини: до такого дару потрібно ставитися як до вагітності на ранніх термінах. Не хвороба, але особливий стан і потенційна можливість. Може закінчитися нічим (викидні на ранніх термінах — звичайнісінька річ, так природа позбавляється нездатних до розвитку зародків). А може і вийти щось. І те, й інше — нормальний результат подій. Пам'ятайте, у вагітних бувають дивні смаки й бажання? От і у вундеркіндів — теж. І їх треба задовольняти. Просить знань? Дайте. Просить залишити в спокої? По можливості залиште. Хоче навчитися чогось незвичайного? Якщо це не небезпечно для життя, створіть умови. І спостерігайте, любіть, розмовляйте, будьте десь поруч. Але це, останнє, всім потрібно, не тільки вундеркіндам.

Катерина Мурашова

+2
760
RSS
По-друге, нам може дістатися дитина з прискореним від природи розвитком. Так стається. Цю дитину не потрібно вчити читати за методиками — вона сама в чотири роки навчиться. І знання буде сама запитувати, і всякі навчальні навички знаходити швидше, ніж його однолітки. Але одягатися, найімовірніше, навчиться тоді ж, коли і всі, й ліжко за собою прибирати — теж. Такій дитині потрібно [приділяти] додаткову увагу. Інтелектуальний розвиток не педалювати (вона сама візьме), а ось що у неї з фізичним, соціальним і, особливо, емоційним розвитком — дивитися уважно і при необхідності коригувати. Вчити спілкуватися з однолітками, вчити розуміти свої та чужі почуття.

Дуже влучно! Власне, саме через цей абзац я й розмістив статтю тут, на Світочі. Бо «продукувати» вундеркіндів, штучно педалювати розвиток навіть обдарованої дитини справді немає потреби: дитина й сама візьме рівно стільки знань, скільки потягне — аби дорослі тільки погодилися їх дати, знання ці!..
11:24
+2
Та й загалом життя — це не «спринтерський» забіг, а «марафонський». Тоді як педалювання «раннього розвитку» дитини — це всього лише бурхливий старт. А далі що?! Зазвичай… нічого, якщо дитина видихнулася вже на старті й не має ресурсів для подальшого «забігу»…
01:00
+2
А можливо людство це спринтерський забіг — чи марафонський — з точки зору впливу спостерігача?
З точки зору спостерігача може бути що завгодно. Та біда в тім, що людина є не зовнішнім спостерігачем, але повноцінним учасником «забігу». Отже, мусить розраховувати сили у відповідному темпі.
01:09
+2
Можливо ВСЕ…
Коли людина перетвориться на зовнішнього спостерігача… то перестане бути власне людиною. Бо це вже — не просто людина, але Будда!
Будда
Погоджуюсь, що кожна людина від народження має певний обмежений запас енергії. І від способу використання цієї енергії залежить якість і тривалість життя. Часто дуже обдаровані помирають молодими.
Є правда, способи цей обмежений запас трохи збільшити за рахунок наступних поколінь, але так ми ускладнюємо родову і особисту карму.
06:28
+2
Хороша стаття, Тимуре. Вибач за помилкове моє -1. Це смарт, сенсорний екран і попасти пучкою великого пальця у значок+ іноді важко: тим паче, що плюс і мінус поруч. Мене цікавить, чи є українські і-ресурси, де публікують свої твори українські психологи? Дитину бажано любити — це і є головний внесок у її розвиток. Коли любиш, то й зрозумієш, що їй треба…
Це смарт, сенсорний екран і попасти пучкою великого пальця у значок+ іноді важко: тим паче, що плюс і мінус поруч.

Треба Модератору сказати, щоб він розніс трохи "+" та "-".

Випадкові Дописи