До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Розкрити мушлю

Розкрити мушлю

В коментарі до мого матеріалу, присвяченого "управлінню персонажами", Анатолій Висота зазначив: "Ти пропустив момент первинний, як формуються взагалі думки, отой потік свідомості. Невже людина ним управляє? Людина здатна, якщо зуміє, лиш виловити з того потоку ЩОСЬ, зосередитися на ньому і сформувати ідею. Знову ж, припускаю, не самостійно, а з допомогою того, що формує персональний потік свідомості". Так, пропустив. Але саме тому, що докладно описав цей процес в передмові до одного з романів мого «козацького» циклу — «Помститися імператору»:

Анатолій має цю книжку вдома, він читав її, як-то кажуть, «в папері». То навіщо ж зайвий раз переповідати те, що він і без того прочитав?!

Ну, якщо не брати до уваги мене… Тоді можна взяти згаданого мною Віктора Гюго зі згаданим "Собором Паризької Богоматері":

КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ, ОГЛЯДАЮЧИ СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ ЧИ, ТОЧНІШЕ КАЖУЧИ, НИШПОРЯЧИ В НЬОМУ, АВТОР ЦІЄЇ КНИГИ ВИЯВИВ У ТЕМНІМ ЗАКУТКУ ОДНІЄЇ З ВЕЖ НАЧЕРТАНЕ НА СТІНІ СЛОВО:

ANAГKH

ЦІ ДОСИТЬ ГЛИБОКО ВКАРБОВАНІ В КАМІНЬ, ПОЧОРНІЛІ ВІД ЧАСУ ВЕЛИКІ ГРЕЦЬКІ ЛІТЕРИ, У ФОРМІ Й РОЗМІЩЕННІ ЯКИХ БУЛО ЩОСЬ ПРИТАМАННЕ ГОТИЧНІЙ КАЛІГРАФИ, ЛІТЕРИ, ЯКІ НЕМОВБИ СВІДЧИЛИ ПРО ТЕ, ЩО НАЧЕРТАНІ ВОНИ РУКОЮ ЛЮДИНИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, А ОСОБЛИВО ЇХНІЙ ЗЛОВІСНИЙ І ФАТАЛЬНИЙ ЗМІСТ ГЛИБОКО ВРАЗИЛИ АВТОРА.

ВІН ПИТАВ СЕБЕ, ВІН НАМАГАВСЯ ЗБАГНУТИ, ЯКА ТО СТРАЖДЕННА ДУША НЕ СХОТІЛА ПОКИНУТИ СВІТ, НЕ ЗАЛИШИВШИ НА ЧОЛІ СТАРОЇ ЦЕРКВИ ЦЬОГО ТАВРА ЗЛОЧИНУ ЧИ НЕЩАСТЯ.

МИНУВ ЧАС, І СТІНУ (ТЕПЕР Я ВЖЕ НЕ ПРИГАДУЮ НАВІТЬ ЯКУ) ОБМАЗАЛИ ЧИ ОБШКРЯБАЛИ, І НАПИС ЗНИК. САМЕ ТАК ОСЬ УЖЕ ПРОТЯГОМ ДВОХ СТОЛІТЬ ПОВОДЯТЬСЯ З ЧУДОВИМИ ХРАМАМИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ЇХ НІВЕЧАТЬ ВСІЛЯКО — ЗСЕРЕДИНИ І ЗОВНІ. СВЯЩЕНИК ЇХ ПЕРЕФАРБОВУЄ, АРХІТЕКТОР ОБШКРЯБУЄ, А ЗГОДОМ ПРИХОДИТЬ ЮРБА, ЯКА ЇХ РУЙНУЄ.

ОТОЖ НІЧОГО ВЖЕ НЕ ЛИШИЛОСЯ ВІД ТАЄМНИЧОГО СЛОВА, ВИКАРБУВАНОГО НА СТІНІ ПОХМУРОЇ ВЕЖІ СОБОРУ ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ, НІЧОГО НЕ ЛИШИЛОСЬ І ВІД НЕВІДОМОЇ ДОЛІ, ПРО ЯКУ ТАК СУМОВИТО РОЗПОВІДАЛО ЦЕ СЛОВО, — НІЧОГО, КРІМ НЕТРИВКОГО СПОГАДУ. ЛЮДИНА, ЯКА НАЧЕРТАЛА ЦЕ СЛОВО НА СТІНІ, БАГАТО СТОЛІТЬ ТОМУ ЗНИКЛА, ТАК САМО ЗНИКЛО ІЗ СТІНИ ХРАМУ СЛОВО, ТА й САМ ХРАМ, МОЖЕ, НЕЗАБАРОМ ЗНИКНЕ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ. САМЕ ЦЕ СЛОВО Й СПРИЧИНИЛОСЯ ДО НАПИСАННЯ ЦІЄЇ КНИГИ.

Отже, якось Віктор Гюго оглядав знаменитий собор, побачив давнє графіті — з тієї події й народився великий роман!

Або ж згадаємо Антона Чехова:

Адже то був час тієї юної, безшабашної, жвавої продуктивності, коли Антон Павлович на запитання зацікавленого, де він бере сюжет, відповідав з усмішкою:

— Та ось стоїть попільниця на столі. Хочете, сяду й напишу про неї оповідання?

І справді так.

Або ж знаменита історія про Ернеста Гемінгвея, який посперечався з друзями, що напише оповідання всього лише з шести (!) слів, яке, тим не менш, розчулить читачів. І написав:

For sale: baby shoes. Never worn.

(Переклад: «Продаються дитячі черевички. Неношені».)

Процес народження ідеї літературного твору схожий на процес кристалізації пересиченого соляного розчину:

Є якесь умовне «середовище» — масив переживань, накопичених в душі письменника. Туди потрапляє якийсь «зародок» — ідея… прокарябане на стіні графіті… попільничка на столі… журнальна стаття… Що завгодно! Головне в тому, що цей подразнюючий фактор викликає «кристалізацію» отого «пересиченого розчину» — і таким чином народжується зародок літературного твору.

Інша, доволі відома до того ж аналогія — це молюск, який замкнувся від світу в непробивній мушлі.

Але ось з водою до цієї мушлі потрапила ззовні піщинка… Її верхівки гострі, вони колють ніжне тільце молюска, тож він починає обволікати піщинку перламутром. Так народжується дорогоцінна перлина.

Те саме відбувається в душі письменника. Він — це ментально хвора людина, душа якої занадто ніжна й не може спокійно перенести подразнень, спричинених словами, вчинками, діями тощо, які потрапили всередину «мушлі», де замкнулася від світу письменницька душа. От решта людей може терпіти це подразнення, а письменник не може! Бо його душа є хворою, а тому особливо чутливою до зовнішніх подразнень… Отож і починає він мимоволі обволікати речовиною з «пересиченого розчину» власної душі ті зовнішні подразники! А що це буде: ідея?.. прокарябане на стіні графіті?.. попільничка на столі?.. журнальна стаття?.. Та яка, зрештою, різниця?! Це неважливо. «Тригером», пусковою ідеєю може стати, що завгодно. Головне — це «пересичений розчин» в душі письменника.

Ну, а решта людей… Одне з трьох:

  • або їхні душі здоровіші, тож і «фільтрують» безборонно зовнішні подразники, не обволікаючи їх своїм «перламутром»
  • або їхні «мушлі» значно товщі
  • або людський страх здатися іншим занадто слабким чи смішним, чи недолугим тощо змушує їх мовчати, не показуючи іншим «перлів» власної душі

Пам'ятаєте, я писав колись про суперечливість гороскопу типового Козерога з моєю натальною картою? Астрологи не «прописують» в солярних гороскопах Козерогів здатності до літературної творчості саме тому, що в творі письменник мусить вивернути перед читачами власну душу — інакше твір не «зачепить». Але Козероги зазвичай мають настільки чутливу душу, що їм непереносима сама думка про подібну демонстрацію власної душі широкому загалу! Тому вони мають особливо міцні «мушлі», від чого і здаються іншим людям занадто черствими. Але якщо хтось і відкриється, то пред'явить такі шедевральні перли, що просто ах!..

Отже, найважливіше для письменника — це всотувати якомога більше й якомога активніше всі враження із зовнішнього світу. По-перше, з набутих вражень в письменницькій душі поступово утворюється «пересичений розчин». По-друге, рано чи пізно якийсь подразнюючий фактор обернеться кристалізацією пересиченого розчину.

Залишається обробити зародок твору, в той чи інший спосіб довівши його до пуття. А також не тримати довічно отриману «перлину» в своїй «мушлі». Навпаки, подарувати її людям...

+3
562
RSS
22:33
+2
Друже Анатолію! Запитував? Лови відповідь!
07:14
+1
Читаю. Аргументовано. Ще треба буде перечитати. Друже, твоє пояснення творчості цілком в дусі матеріалізму. Матеріалізм заперечує наявність зовнішнього (стосовно людини) управляючого джерела. А ти ж знаєш, що десь написано: навіть волосся на голові пораховане. Я гадаю, що твої, друже, приклади перлини у мушлі і перенасиченого розчину ДОРЕЧНІ. Вони пояснюють, як кількість перетворюється з часом у нову якість. Та не пояснюють, чому саме на Подолі і саме в 60-ті роки народився хлопчик, дивний і ретельно-дисциплінований. Не пояснюють, чому саме його зачепила таємна історія з Куренівською трагедією. Адже подібне чули тисячі дітей у Києві. А зачепила так міцно й болюче, що це стало прямо сенсом життя. Знаєш, Тимуре, на це ти навряд чи відповіси зараз. Отож чекай на одкровення і воно прийде…
А-а-а, он ти про що…

Перепрошую, але відповідати на це нема потреби.

Отож чекай на одкровення і воно прийде…

Одкровення вже давно прийшло, та біда в тім, що одкровення — це річ абсолютно персональна! Одкровення приходить до того, хто має на нього запит, хто його шукає! І чим є для однієї людини одкровення іншої?! Можливо — також одкровенням. Можливо — приводом посміятися. Можливо — приводом для нескінченних сумнівів та пустопорожніх теревенів… Варіантів маса.

Я ж бачу одне:

Я гадаю, що твої, друже, приклади перлини у мушлі і перенасиченого розчину ДОРЕЧНІ. Вони пояснюють, як кількість перетворюється з часом у нову якість. Та не пояснюють, чому саме на Подолі і саме в 60-ті роки народився хлопчик, дивний і ретельно-дисциплінований. Не пояснюють, чому саме його зачепила таємна історія з Куренівською трагедією. Адже подібне чули тисячі дітей у Києві. А зачепила так міцно й болюче, що це стало прямо сенсом життя.

Математична ймовірність того, що все це «сталося випадково», дуже мала. А якщо так, тоді лишається припустити штучність, сконструйованість ситуації. А отже — Вищу волю.
Порівняно з пересічними людьми, творчі люди більш тонко відчувають навколишній світ. Це наслідок духовної роботи над собою як у цьому, так і в минулих життях. Через кожну людину у наш проявлений світ лине божественна енергія. Через когось більше – через когось менше. Митці проводять її у своїх творах. Є навіть така фраза у Л. Толстого: «Якщо вже писати, то тільки тоді, коли не можеш не писати». Але це стосується будь-яких видів діяльності. Кожен мабуть стикався з таким, що вступить якась думка, то поки не зробиш, не відпускає. Той, хто має тонші відчуття відповідно і сильніше їх переживає. Якщо мені більше болить, то я сильніше кричу.

А народжуємося ми завжди там і тільки там, де ми зможемо отримати необхідний лише нам досвід, та зрештою у повній мірі реалізувати свій потенціал, провівши сюди відповідну творчу божественну енергію відповідної кількості та якості.

Чудово сказано, дякую на доброму слові
12:10
+2
Тимуре, якщо я щось розпитую, то це не значить, що я забув колись сказане тобою (дещо може й призабуваю!). Це робота з відвідувачами сайту — вони ж читають і наші статті, і наші коментарі.

Друже Анатолію, радий був прочитати твоє виважене слово. Частіше пиши і коментуй!

Випадкові Дописи