Близькість проти самотності

Близькість проти самотності

Усвідомлюємо ми це чи ні — потреба в близьких теплих відносинах є однією з найголовніших потреб для людини. Чим би ми не займалися, ми шукаємо любові та прийняття. І саме в близьких відносинах найбільше шансів отримати бажане. Але оскільки ця сфера життя є настільки важливою, що ми гостро відчуваємо свою вразливість через проблеми в ній, багато людей вважають за краще витісняти цю потребу і намагатися робити вигляд, що вони не залежать від цього.

Проблема в тому, що це не працює, тому що у нашої психіки є певні закони, і вони такі ж точні, як і інші природні закони. У нашої психіки, так само як і у тіла є певні потреби, від задоволення яких залежить наше психічне здоров'я і нормальне самопочуття. І однією з базових потреб є визнання нашої особистості — отакий психологічний закон.

Нам всім життєво необхідно, щоб ми самі й люди з нашого оточення визнавали нас як особистість і визнавали нашу діяльність. По суті, всю свою діяльність ми вибудовуємо, щоб отримати визнання. Мовою транзактного аналізу це називається отримати «погладжування». Іншим словами можна ще сказати: отримати увагу в вигляді слів, жестів, поглядів, в письмовому вигляді ба навіть у вигляді «лайків» у соціальних мережах. І це визнання ми можемо отримувати через спілкування з людьми. Найзначнішим і найнадійнішим джерелом «погладжувань» є спілкування з близькими людьми. А якщо ми позбавлені визнання, то у нас виникає емоційний голод.

Чому попри те, що ця потреба є для нас настільки важливою, багато людей відчувають труднощі у встановленні теплих близьких відносин? Чому люди так часто відчувають розчарування в цій сфері?

Ця проблема вкорінена в дитинстві, в тих рішеннях, які ми всі ухвалюємо в ранньому віці. Саме в ранніх дитячих рішеннях приховані причини проблем і конфліктів, що перешкоджають близькості у взаєминах в дорослому житті.

Майже кожна дівчинка в дитинстві мріє про те, щоб зустріти свого «Принца» і створити з ним міцну, щасливу сім'ю, засновану на взаєморозумінні й коханні. Але в дорослому житті часто доля чомусь складається не зовсім так. Вона починає будувати відносини не з «тими» чоловіками, між ними чомусь немає довіри, кохання і взаєморозуміння, і взагалі відбувається зовсім не те, що хотілося б. Чому так відбувається?

Дівчина шукає собі пару, вибирає «свого» чоловіка серед інших і закохується в нього. Починає будувати з ним стосунки, в надії на те, що вони будуть неодмінно теплими і дуже близькими. Минає зовсім трохи часу і дуже часто дівчина, так само як і хлопець, опиняється в глухому куті непорозумінь, образ і взаємних звинувачень. Що відбувається в такий момент? Хтось скаже, що вони літали в хмарах, а тепер спустилися в реальність.

Насправді набагато частіше все відбуваєтьсянавпаки!

Дуже часто на початку обидва партнери щиро сподіваються побудувати близькі відносини. Але потім поступово люди починають підганяти реальність під призму свого Сценарію, який склали на основі своїх ранніх рішень. Починають бачити те, чого немає насправді, але має бути за їхнім Сценарієм, і поводитися відповідним чином. Наприклад, дівчинка в ранньому неусвідомленому віці могла ухвалити рішення — «мене ніхто не розуміє, і я не важлива для них». Спочатку ці «вони» — були її батьками, але ця ідея генерелізувалася і стала провідною в її житті.

І от молодий чоловік, якого вона вважала ідеальним, не виправдовує її сподівань, наприклад тим, що не хоче йти в кіно. Для нього це просто небажання йти сьогодні в кіно. Але для неї це може означати, що він не кохає її, й [саме] тому її потреби не важливі для нього. Вона провалюється з реальності в свій Сценарій і починає відчувати ті почуття, які відчувала в дитинстві, надаючи вчинки свого партнера, що «підходять» для цього значення.

Потім вона отримуватиме все більше і більше підтверджень своїм неусвідомлюваним переконанням. Більш того, скоріш за все вона почне несвідомо поводитися таким чином, щоб викликати у свого партнера почуття, які найчастіше виявляли до неї її батьки, і, на жаль, це можуть бути такі почуття, як роздратування, неприйняття або байдужість, це може бути навіть бажання покарати фізично! У дитинстві для неї це було звичним ставленням, і закріпилося в Сценарії. Тому дівчина починає грати в Гру, яку сама не усвідомлює. Вона в буквальному сенсі робить все, щоб підтвердити свій Сценарій і переконатися в тому, що «завжди відбувається саме так!»

Те ж саме занурення в Сценарій відбувається і з чоловіком. У нього теж є завчені з дитинства способи поведінки, які надійно допомагають викликати в близькій людині саме ті почуття і ставлення, до яких він звик з дитинства. І якщо це були не захоплені визнання його унікальності або подяка за його вчинки і досягнення, а в основному критика і настанови, як це найчастіше буває, то саме це він і буде несвідомо намагатися отримати на свою адресу!

Насправді ми всі хочемо бути коханими і отримувати визнання своєї унікальності. Перебуваючи в реальності, ми прагнемо цього і вчиняємо для цього різні дії. Але перебувати в реальності постійно можуть далеко не всі люди! Більшість людей застрягли в своєму Сценарії, і постійно намагаються відіграти його. У кожного є свої «улюблені» Ігри та вивчені ролі. Часто вони трагічні, іноді комічні, іноді банальні й нудні.

Всі люди хочуть отримувати безумовні або умовні позитивні «погладжування». Всім нам приємно чути такі слова, як «я тебе кохаю», «ти хороший», «як добре, що ти є» й інші послання, що підкріплюють ці твердження. І якщо цього не відбувається, то у людини виникає «голод на погладжування». І тоді вона робить все, щоб отримати бодай якісь «погладжування». Тому що повне ігнорування її особистості й діяльності найгірше! Тому люди починають робити вчинки і вибудовувати спілкування так, щоб отримати хоча б негативні «погладжування». Таким чином вони намагаються самоствердитися, відстояти своє право бути особистістю, бути визнаним.

У кожної людини є певна звичка, спосіб, яким вона отримує визнання. Цьому способу дітей навчають їхні батьки. І ці способи безпосередньо впливають на життєвий Сценарій людини.

Оскільки негативні «погладжування» спрощують контроль над дитиною, часто люди вчаться саме цьому способу отримання визнання своєї особистості з самого дитинства. Сформований таким чином сценарій поведінки теж допомагає отримувати «погладжування» і задовольняти емоційний голод. І в залежності від цього підсвідомого сценарію люди грають свою роль.

Наприклад, якщо домінуючою манерою виховання у батьків була критика і заборони, то людина може грати за цими правилами все життя. Вона задовольнятиме свій «голод на погладжування» за допомогою такої поведінки, яка встановилася в дитинстві в якості програми «за замовчуванням». Така людина, можливо, навіть зовсім не зможе приймати інші види «погладжувань», вважаючи це пустопорожнім і нічого не значущим. Зате буде весь час очікувати і приймати критику на свою адресу, і поводитися так, щоб отримувати її постійно. Наприклад, мало заробляти або не виносити вчасно сміття, розкидати речі по будинку або забувати відправити начальнику звіт.

Або, наприклад, в дитинстві дівчинку хвалили тільки тоді, коли вона була слухняною і робила те, що хочуть інші. Вона навчилася отримувати «погладжування» саме таким чином, і не навчилася при цьому усвідомлювати й реалізовувати свої потреби і бажання. Така жінка буде все життя прагнути заслужити визнання і любов через якісь дії й досягнення: ідеальну зовнішність, трудоголізм, прагнення бути ідеальною дружиною, мамою тощо. Але при цьому страждатиме від повної втрати себе і неможливості задовольнити емоційний голод. Тому що виниклі в дитинстві через дефіцит безумовної любові й нереалізованих бажань почуття непотрібності та самотності йдуть глибоко в підсвідомість і закріплюються в Сценарії. І недолюблена внутрішня Дитина знов і знов змушуватиме людину відчувати ці сценарні почуття і підганяти під них реальність, незалежно від досягнень самої людини і дій інших людей.

Цей невдалий пошук батьківського схвалення відображатиметься на поточних відносинах неусвідомленим перенесенням внутрішнього конфлікту на ситуацію в сьогоденні. Тому дуже часто проблеми у взаєминах так складно вирішити, і при будь-яких спробах зробити це люди заходять в глухий кут. Проблема може полягати зовсім не в тому, що робить чи не робить ваш партнер, а в тих переконаннях, які є у вашій персональній картині світу.

У кожного в підсвідомості можуть бути свої унікальні ранні рішення і висновки про себе, інших людей і життя в цілому, які людина колись в дитинстві зробила і начебто забула про це. Але в цьому і полягає проблема! Ці рішення не усвідомлюються, але залишаються глибоко в підсвідомості та впливають на все подальше життя людини. Наприклад, дитина могла ухвалити рішення: «любов потрібно заслужити, інакше я нікому не буду потрібна і буду самотня», «я поганий і недостойний любові», «близькі можуть заподіяти мені біль, тому я буду самотнім і нікому більше не довірятиму» тощо.

І в дорослому житті свідомо людина прагнутиме побудувати близькі взаємини, але неусвідомлено керуватиметься такими внутрішніми переконаннями і заборонами, які є перешкодою до справжньої близькості.

Потрібно зазначити, що ці підсвідомі переконання самостійно відстежити й усвідомити достатньо важко, навіть для професійного психолога. Тому іноді незалежний експерт може допомогти побачити нам, де насправді знаходиться проблема і в якому напрямку потрібно рухатися, щоб її вирішити. А для того, щоб змінити неблагополучні переконання, закладені в ранньому Сценарії, як правило, потрібна тривала психотерапія, бо це зміна особистості, й без підтримки це зробити доволі складно.

Але є важливі рекомендації, які обов'язково потрібно застосовувати всім, хто хоче уникнути проблем у взаєминах. Найголовніше, якщо ви хочете налагодити відносини, потрібно стежити за тим, щоб не було «дефіциту» в емоційній сфері, та вчасно проводити «профілактику». Для цього потрібно дотримуватися п'ять правил, розроблених автором концепції емоційної грамотності Клодом Стейнером, які полягають в тому, щоб:

  • Навчитися приймати позитивні «погладжування», тобто слухати похвалу на свою адресу, не знецінюючи й не ігноруючи. Велика кількість позитивних «доторкань» допомагає поміняти наші внутрішні заборони на рішення бути близькими й довіряти.
  • Вчитися правильно відхиляти негативні «погладжування» і говорити «ні» всьому тому, що вас не влаштовує.
  • Звісно, потрібно вчитися давати позитивні «погладжування» іншим людям, і особливо близьким. Не забувати сказати чоловікові про те, що ви його кохаєте, або дитині — подякувати за те, що зібрала іграшки, і всім близьким — за те, що вони є!
  • Також дуже важливо обов'язково давати позитивні «погладжування» самому собі, відзначати всі свої досягнення, навіть ті, які здаються незначними і самі собою зрозумілими.
  • І, крім цього, якщо ви відчуваєте, що вам це потрібно, необхідно просити інших людей про ті слова, які вам хочеться почути, про підтримку і будь-яку іншу допомогу.

Для того щоб стати незалежними від ранніх дитячих сценарних переконань, що обмежують ваше життя, потрібно розвивати в собі головні якості психологічно зрілої, здорової і щасливої особистості: бути усвідомленими в мисленні, спонтанними в діях, щирими і по-справжньому близькими в прояві почуттів.

Для цього потрібно:

  • Вчитися брати на себе відповідальність за свої вчинки і почуття, замість того, щоб шукати причини і винних.
  • Вільно і природно вживати всіх необхідних заходів для зміни ситуації, замість того, щоб відчувати негативні сценарні почуття і грати роль Жертви, Спасителя чи Переслідувача.
  • Усвідомлювати і міняти внутрішні заборони на рішення відкрито виявляти свої почуття і бути по-справжньому щирими і близькими з улюбленими людьми.

Через ці усвідомлені зусилля з часом можна поміняти свій Сценарій, перестати грати в психологічні Ігри, й натомість навчитися будувати близькі стосунки, сповнені любов'ю і підтримкою!

Чого я Вам щиро бажаю!

Марія Петрова

+2
618
RSS
23:12
+2
Як на мене, дуже важливий матеріал
06:54
+2
Згоден. Вперше почув про «погладжування». А так і є. Ми гладимо собаку і котика. І від того, що вони раді і самі радіємо. Так, визнання… Цього кожен прагне. Є багато способів це проявити. Та мало застосовуємо. А треба.
10:45
+1
Знайшов паралелі з матеріалом Зцілення Внутрішньої Дитини.
Як казала моя подруга: «По годині раз на тиждень протягом п'яти років і ти нарешті станеш собою.» Ми мабуть усі недолюблені в дитинстві.
Алк чи всі роблять із цього неабияку проблему?!
Дехто просто вважає, що має прожити все життя у стражданні.
Улюблена фраза моєї бабці: «Ляж, відпочинь, ти втомився». Вона собі навіть не могла уявити, що можна щось робити і НЕ втомлюватися, бо отримуєш задоволення від роботи. І ця Фраза десь глибоко в мені засіла.
21:58
+2
Я думаю, що минулі життя мають набагато більший вплив на поведінку людини, ніж її дитинство.
А може то наше дитинство є наслідком попередніх життів? А вже в дорослому віці ми поводимося певним чином і боремося чи страждаємо від того, що сталося в дитинстві
22:06
+2
Ну дитинство само собою є наслідком попередніх життів
12:44
+2
Ои ще питання, чи досягають успіху люди, які в дитинстві купалися в любові?
Мабуть, так
13:07
+1
Я знайшов для себе багато відповідей у цій статті. Що до формування сценарію сприйняття «погладжування» в дитинстві, на жаль далеко не кожен це розуміє і намагається змінити своє життя і модель поведінки в цілому. Дякую автору за інформацію.

Випадкові Дописи