Стіна

Стіна

Один знайомий дружини запросив нас відвідати напівмертве українське село в Томашпільському районі Вінниччини з дещо незвичною назвою Стіна. Мовляв, воно може зацікавити нас в плані написання роману… Оскільки стан здоров'я не дозволив дружині полишити дім, їхати довелось мені самому. В поїздці мене супроводжувала дочка, вона ж попрацювала трохи фотокореспонденткою.

Для «краєзнавчої експедиції» обрали 7 квітня — Благовіщення. Знайомий дружини зустрів нас на вокзалі в Вінниці, посадив до свого бусика й повіз на місце призначення. По дорозі підібрали ще двох краєзнавців. В такому складі й пройхша експедиція.

Через неодноразові зауваження модератора не вивішую тут фотографії всіх учасників нашого походу. Тільки свою...

Почалося все з відвідування «Сонної поляни» — галявини, порослої сон-травою. За часів Гетьманщини на цьому місці збиралися козацькі наради. Тепер «Сонна поляна» є заказником місцевого значення через те, що сон-трава занесена до Червоної книги України. Проте попри заборону, місцеве населення випасає тут корів. Через віддаленість Стіни від цивілізації та й загальну важкодоступність припинити це неподобство, на жаль, нікому...

Згідно до концепції індуїзму, нові душі потрапляють на Землю разом із краплями дощу та згодом проростають травою. При збільшенні на цьому фото частини «Сонної поляни», вкритої квітками, що вже відцвіли, добре видні дощові краплі в польоті.

У давнину цього лісу не було. В різні епохи тут жили представники різних народів. За радянської доби проводилися розкопки, всі знахідки були відправлені в ленінградський Ермітаж. Тепер тут нерідко промишляють «чорні» археологи. Знахідки розповзаються по приватних колекціях.

Саме село розташоване в пониззі, а схили гори вкриті отакими кам'яними брилами, порослими мохом.

Велика кількість будівель зруйнована до невпізнанності.

Але частину руїн ще можна сяк-так ідентифікувати.Заселених хат обмаль: нині в селі проживає всього лише 4 родини.

В селі багато рукотворних терас, на які можна піднятися замшілими сходинками.

Як правило, на кожній отакій терасі стоїть хата, поруч з нею викопані землянки. В давнину в разі виникнення небезпеки мешканці могли дуже швидко полишити хату і сховатися в землянці.

Один з колодязів.

Колись на місці цієї церкви стояв інший — більш давній храм. Згідно з переказами, одного разу на Великдень в ньому були вбиті всі місцеві жителі. За однією версією — поляками, за іншою — татарами.

Найбільший і найвищий хрест на цвинтарі поруч з цією церквою.

А ось деякі інші хрести...

Отакою є тепер Стіна...

+2
775
RSS
23:54
+2
Ось де я провів цього року Благовіщення
05:51
+2
Друже, подорож твоя була у сумне село із потужною назвою СТІНА. Зруйновані будівлі, занехаяні хрести. Чи хоч хтось розшифрував на них написи? Одною з рис українців за моїми спостереженнями є НЕХІТЬ ДО ТЕСАННЯ КАМЕНЮ. Звичайно ж легше викопати землянку ніж збудувати хату на кам'яному фундаменті. Ота нехіть породила уникання боротьби за свою гідність. А може й навпаки. От як відродити таке село?
Хіба що музей з нього зробити!
А так… не знаю…
10:48
+2
Томашпільський район. А як зветься райцентр і яка відстань від нього до Стіни? Який стан доріг там? Погано, що є там всього 4 родини…
як зветься райцентр

Томашпіль — «місто Томаша».
В сиву давнину Стіна мала іншу назву — "Янгород", потім (після масової загибелі селян) — "Чорне". До речі, місцеві роблять вишиванки виключно чорними нитками. Типу такої:
Чорна вишиванка
В XVI ст. Стіна належала одному з синів знаменитого магната Василя Костянтина Острозького (героя нашого роману "Шалені шахи") — Янушу Васильовичу Острозькому (звідси й назва «Янгород»).
В XVII ст. село перейшло у власність князів Замойських. При них і сталася трагедія. Нібито за часів Хмельниччини… Один поляк раптом потихеньку попереджав селян: «Не ходіть святити паски». Хто дослухався — ті поховалися в землянки й підземними ходами (там розвинена мережа катакомб є) дременули з села. Інші ж пішли на Великодню всенощну молитву. Але коли піп закінчив її, то на слові «Амінь» до церкви увірвалися поляки й порубали геть усіх присутніх.
За альтернативною легендою, місцевих лителів таким чином порубали татари. Тож цб місцевість ще називають Посічі.
Стан доріг там кепський
Село розташоване на березі обмілілої річки Русави в глибокому пониззі. Дорога, якою ми спускалися — «ніяка» ґрунтова, в дощову погоду все "їде" під ногами. Я пару разів ледь не впав — добре, що весь час на милиці спирався. Друга дорога, якою ми вибиралися назад — це просто купа вивернутих і розтрощених жовтавих каменюк. Чи то піщаник, чи то цегла…
Якби зорганізувати регулярні екскурсії туди, можна було би все до ладу довести.
Сумна картина.
Найлегше відродити село, організувавши там екопоселення. Зібрати компанію дауншифтерів і показати їм місцеві краєвиди. Решту вони самі зроблять.
Трохи дорожчий спосіб — регулярно проводити якісь великі культурні заходи, ярмарки, фестивалі, табори особистісного росту (такі зараз входять в моду).
І найдорожчий — це провести в село дорогу і інтенет. Карта Гугл каже, що до найближчого села з пристойною дорогою, Гнатків, всього 6 км.
15:00 (відредаговано)
+2
Не така вже й сумна картина, як Вам здалося. www.facebook.com/StinaCity/
Не знаю, як це в селі лише 4 родини, коли населення села більше 600 осіб. Село живе і розвивається. Не треба з нас робити музей — у нас він є, розташований у школі. У ньому є багато цікавих експонатів із розкопок. Запрошую вас відвідати нашу сторінку — впевнена, що вам багато не показали. www.facebook.com/StinaCity/notifications/
Красно дякую! Мені показували місцеві. Погодьтеся, що спуститись на милицях вниз з гори, а потім на милицях знов на гору піднятися дуже важко.
_чудово
Радий, що село живе!
Переконана, що шлях нашими дорогами та горами дався Вам важко. Проте, дякую що завітали
Прошу пані! _троянда
Письменникові треба іноді й «польовими» дослідженнями займатися — не все ж по бібліотеках вишукувати!..

До речі, моя дружина в захваті від стилю вишиванки «чорним по білому»!
www.facebook.com/StinaCity/photos/a.961842277312886/1209832632513848/?type=3&theater

так наша вишивка виглядає ефектно _чудово
Цікаво, чи є у вашій книжці згадка чи враження від побаченого у Стіні?
Та самої книжки поки що нема…
Ми з дружиною зараз зайняті масштабним проектом — пишемо 10-томну художню історичну епопею «101 рік України»:



Торік вийшли 4 книги, цьогоріч очікуємо ще 3, в наступному році — 3 останні, які пишуться саме зараз. А Стіна — це на перспективу.
А може знаєте майстринь, які вишивають на продаж чи по замовленню?
Звичайно знаю майстринь, які можуть вам вишити хрестиком або бісером. Але такою технікою, що вишиті старі стінянські сорочки — не вміє вже ніхто шити…
До речі! Наведене Вами посилання не спрацьовує. Я зайшов на ФБ-сторінку за більш короткою адресою:
https://www.facebook.com/StinaCity/

так, це наша сторінка)

Випадкові Дописи