До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Коли з підлітком цікаво

Коли з підлітком цікаво

Довірчі відносини батьків і дорослих дітей не завжди припускають взаємний інтерес. Як і про що розмовляти дорослому з підлітками, щоб нікому не було нудно?

Днями читала публічну лекцію батьківській аудиторії. І одна з немолодих вже слухачок задала питання, яке сформулювала приблизно так: «Скажіть, от ви працюєте з підлітками, зрозуміло, що ви їх професійно вислуховуєте, намагаєтеся їх зрозуміти, встати на їхню позицію і все таке. А вам як людині буває з ними реально цікаво? Я питаю не просто так, у мене самої троє синів — 6, 11 і 16 років. Я прочитала багато психологічних книг і статей, намагаюся грамотно будувати з ними відносини, і вони (відносини) у нас хороші й довірчі — хлопчики зі мною всім діляться, охоче розмовляють, розповідають про свої справи, проблеми, спостереженнях, умовиводи. І ось я себе раз у раз ловлю на тому, що те, що вони говорять, мені абсолютно нецікаво — воно все таке примітивне, тривіальне, або просто за межами моїх інтересів. Якби це не були мої діти, я ні за що не стала би підтримувати з ними спілкування. І от я думаю: це зі мною щось не так? Або з ними?»

Пані на лекції я, як могла, заспокоїла, а про себе замислилася: чи буває мені по-справжньому цікаво з підлітками? Ну от справді, щоб не дослідницький такий інтерес і не професійний, і не проста цікавість, а ось саме як людині з людиною? І згадалася одна зустріч.

Хлопець, який відрекомендувався Володею, виглядав дуже дорослим, на вигляд я б дала йому років 20. Але він прийшов за полісом і адресою, що належить до нашої поліклініки, — отже, не більше 17. І ще — у нього були мозолясті руки. Явище, що неймовірно рідко зустрічається у сучасних міських підлітків. «Можливо, стріляє з лука або арбалета?» — подумала я. Але вирішила поки нічого не питати — сам розповість. Однак Володя почав із запитання:

— Як ви думаєте, якщо Бог все-таки є, він сам знає, що він таке?

Я мовчки і напружено думала, напевно, хвилини дві — це для мене дуже довго. Зрештою чесно відповіла:

— Слухай, я не знаю. Начебто за більшістю існуючих на сьогодні релігійних доктрин виходить, що повинен знати. А ось якщо з формальної матеріалістичної логіки — тоді сумнівно. Мені особисто чомусь здається, що язичницькі боги не знають. Вони просто живуть і колобродять, як вміють. А оці монотеїстичні складні філософічні конструкти про Бога… біс їх розбере, що там богослови за нього і від його імені вигадали. Чи пізнаний Бог сам для себе?.. Ну, ти, Володю, запитав!

— Вибачте, будь ласка, за турботу, — в світській манері вибачився юнак. Мені здалося, що якби у нього в руках був капелюх, то він би його зараз бгав, немов селянські герої Некрасова й Ертеля. — Але дуже мене це питання цікавить. Давно. Я ще у двох психологів питав, у одного справжнього філософа й одного справжнього священика...

«Отже в Володиній парадигмі бувають «несправжні філософи» і «несправжні священики», — подумки усміхнулась я. — А психологи, з його точки зору, що, всі справжні?»

— І що ж вони тобі сказали? — запитала я вголос.

— Шкільний психолог сказав, що краще б я цікавився своєю успішністю. А другий — в психологічному центрі — все питав, які у мене відносини з батьком. Священик сказав, що треба молитися і Бог сам дасть мені всі відповіді. Але я нехрещений. А філософ...

— Можна, я вгадаю, що сказав філософ? — вигукнула я, моментально згадавши наші снобівські філософічні дискусії.

Володя здивовано кивнув.

— Філософ назвав тобі невеличкий список авторів і філософічних книг, які ти неодмінно маєш прочитати, перш ніж взагалі на цю тему міркувати й мудрувати.

— Точно так! — посміхнувся Володя. — А як ви здогадалися?

— Зустрічалися мені філософи на життєвому шляху, — співуче, все ще згадуючи Некрасова, відповіла я.

— Я спробував, — зажурився тим часом Володя. — Але майже нічого не зрозумів.

— Це нормально, — заспокоїла я його. — Я там теж далеко не все розумію. А чи все розуміють ті, які пишуть? Але ти давно про це думаєш — розкажи мені зараз, до чого додумався.

— Скрізь сказано, що людина — за образом і подобою Бога. Отож я і подумав, давно ще: ми, кожен з нас, як мисляча істота, яка усвідомлює себе, з'являємося звідкись, ніби з нічого, і нічого про себе не знаємо. І кожен окремо і всім людством намагаємося дізнатися — наука там, спостереження всякі, досліди, філософія, міркування. Що таке мисляча людина? І багато всього вже дізналися, але ще більше залишилося, напевно. Метод чорної скрині — ви знаєте?

— Знаю, — кивнула я. — Відомо, що на вході, і бачимо, що виходить на виході, а що відбувається всередині — невідомо.

— Так, ось саме так, виходить, ми в основному все і вивчали протягом людської історії. Щось завжди можна було передбачити, але часто абсолютно незрозуміло, чому воно виходить саме так, а не інакше. А раптом і Бог, якщо ми є його подобою, теж так?

— В якому сенсі?

— Ну от Він одного разу прокинувся, усвідомив, що Він є, що навколо все отаке, отак влаштовано, отак виглядає, отакі у Нього можливості все це міняти. Але що Я таке? Невідомо. І запитати нема в кого — немає нікого, хто знає.

— Тоді хто ж Він? Сам Всесвіт? Це він одного разу прокинувся?

— Не знаю, можливо. Але якщо це так, тоді принаймні зрозуміло, що ми самі таке, і чому все так. І навіщо все це взагалі.

— Хіба? Ось просто все відразу і зрозуміло?

— Ну звісно! Йому ж або їй тоді треба якось те ж саме завдання розв'язати: я є, це зрозуміло, але що я взагалі таке? А як вирішувати? Навколо безліч чорних скриньок: робиш так — виходить оце. Ну і ось ми: одна з дослідницьких лабораторій.

— Ми — це Земля? Людство? — уточнила я.

— Ну так, звісно. Всі разом і кожен окремо — ми щось на кшталт досліднцьких дронів, які ми запускаємо, щоб вони для нас дещо робили, або подивилися, чи іншу інформацію зібрали. Ось і Воно нас «запустило». Ми — інструменти.

— А як щодо біологічної еволюції, в результаті якої ми начебто і з'явилися?

— Так у нього ж часу багато, воно ж напевно в інших вимірах живе, — невимушено сказав Володя. — Планківські одиниці, знаєте? Зовсім немовби до нашого повсякденного життя не стосуються. Ну і у нього якось так. Ось стільки часу знадобилося, щоб якісні дрони виготовити і запустити. І нічого страшного. І зрозуміло, що ми накопичуємо і передаємо інформацію й інший досвід, і зношуємося, і якісь заохочення нам за нашу активність проектом передбачені...

— А от чого для нас не передбачено, то це стабільності та спокою, — підхопила я. — Нефіг і намагатися...

— Так-так, і якщо ми їх раптом своєю вільною волею все-таки досягнемо, то Всесвіт цю програму безсумнівно просто закриє, — засміявся Володя.

— Але до цього явно ще далеко, і, що цікаво, проблема добра і зла в цій гіпотезі знімається абсолютно, тому що чорна скриня не може бути доброю чи злою...

— Вона може бути тільки ефективною чи неефективною в плані вирішення поставленого завдання.

— І головне тут, щоб все якось крутилося, стикалося між собою, і Воно, таким чином, навіть не спостерігає за всім цим, а просто...

— Воно просто акумулює це все.

— А от [як] питання етики, моралі і всього такого?

— Так це Воно явно теж досліджує. Ми можемо судити з того, що досліджуємо це самі.

— Тобто, Йому все це не чуже?

— Воно не знає. Але треба ж все перевірити… Я гадаю, що десь є лабораторії, які працюють без моралі...

— А десь тоді — без матеріальної цивілізації, чисто «в дусі», ну або там в енергії. Щоб чистота експерименту.

— Точно! Про це я не подумав...

Під кінець я не втрималася:

— Володю, а де ти вчишся? В школі? В Інституті? На кого? (Чомусь у мене виникла гіпотеза про педагогічний інститут.)

— Я вчуся в училищі, на столяра-червонодеревника. Останній курс. А батько у мене — тесля. (Я подумки завила від захвату, але не стала бентежити хлопця іронічними висловлюваннями і паралелями.) Я з дитинства з деревом, і вже третій рік в батьківській бригаді працюю. (Мозолі!) Мені дуже подобається.

— Володю, ти класний! — щиро сказала я хлопцеві на прощання. — І мені здається, що ми з тобою класно поговорили.

Володя кивнув і ніяково усміхнувся.


* * *

Ясна річ, я знаю про гіпотезу: «Людство, люди — це знаряддя, за допомогою якого Всесвіт пізнає сам себе». Але точка істини для пані з лекції: мені було з Володею захоплююче цікаво, цікава його особистість і його самостійне вибудовування цієї гіпотези. Цікава розмова з ним, перекидання репліками.

А коли вам буває цікаво (саме цікаво!) зі своїми дітьми? І чи буває взагалі?

Катерина Мурашова

+2
370
RSS
20:14
+2
Мене зацікавило те, що герой матеріалу також розглядає людей, як «чорні скрині».
Його би до нас на Світоч!..
Шкода тільки, що він мови нашої не знає.
А я ще десь читала версію, що Земля — це лабораторія, в якій експеримент не вдався, і через це усю лабораторію покинули на призволяще.
Мені більше подобається теорія, що Бог створив Всесвіт і всі закони, а потім вирішив відпочити. Для Нього ще й недільний ранок не настав. Так що до понеділкового ранку нам ще довго без нагляду вовтузитися прийдеться. Поки-що все працює на автопілоті, але чи надовго?
05:39
+2
Приклад розмови психолога з юнаком 17 років унікальний. Як психолог знає, про що говорити, зрозуміло. В неї за плечима освіта, довге життя, постійні розмови з людьми. А от звідки учень училища знає про ЧОРНУ СКРИНЮ, про сталу Планка+ — не зрозуміло. Бесіда цікава для двох тоді і тим, що обоє «в темі». Мене ось іноді питає теща (88 р.): звідки ти все це знаєш? Я відповідаю, що все життя намагався дізнатися про щось нове, розпитував старших і розумніших. Гадаю, що більшість людей зайняті не своїм розвитком, а постійним забезпеченням свого життя, тобто життєдіяльності. Не вистачає Діогенової бочки.
В цьому зв'язку згадав один з коментарів Дзвінкої Сопілкарки. Все ж таки мені здається, що душа, яка стартує з певного початкового рівня розвитку, здатна створити довкола себе «Діогенову діжку» навіть подумки. Отже, річ не у відсутності «Діогенової діжки», а в рівні, з якого душа стартує, потрапивши на Землю.
А те, що цей хлопець та авторка матеріалу зустрілися для подібної бесіди… Це, в твоїх термінах кажучи, діє Великий Узгоджувач.
11:34
+2
Так, Тимуре, ВЕЛИКИЙ УЗГОДЖУВАЧ навіть зібрав нас, таких різних, на СВІТОЧІ. А в чому наша схожість? І в чому наше призначення?
Схожість — мабуть, в прагненні до незвичайного.
Призначення — в пошуках істини…

Випадкові Дописи