До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: ДОШКА ПАМ’ЯТІ в Красному (04.17)

Анатолій ВИСОТА: ДОШКА ПАМ’ЯТІ в Красному (04.17)

Їхали якось разом
Ще до проводів сиділи ми з Надією Петровою на зупинці й чекали автобус на Красне. А потім разом їхали, обтяжені торбами з продуктами. Від Надії я дізнався, що на 26 квітня 2017 р. планується відкриття дошки пам’яті її загиблому на Донбасі сину Андрію. Пообіцяв прийти в цей день до школи, що й зробив, захопивши дорогою сусіда Василя Корнієнка.

Війна
Це коли одна країна хоче силою підкорити своїй волі іншу країну. Нам, українцям, не поталанило з Росією, агресію якої ми відчуваємо на собі вже ось три роки. Жадібність росіян до чужих земель і чужих багатств успадкована ними ще від Золотої орди, одним з улусів (областей) якої було Московське князівство, а потім царство.
У березні 2014 р. ми не могли повірити, що Росія розтопче всі міжнародні договори, розтопче свою клятвенну обіцянку вічної дружби з Україною і захопить Крим – частину нашої землі. Це сталося. Кремль озвучував свій намір розчленувати Україну, захопивши Лівобережжя і Південь. Путін казав: «Наші войска будут ідті за жєнщінамі і дєтьмі», — сам чув і дивувався, як таке можна говорити вголос. Згадаймо, у квітні і травні 2014 р. вони і спробували так робити, шматуючи наші державні прапори і встановлюючи свою владу у селах і містах Донбасу, прикриваючись так званими «ЛНР» і ДНР».
Та знайшлися хлопці, які, подолавши природну нехіть до вбивств, стали знищувати ворогів, які прийшли на нашу землю. Оце вони й зупинили російського агресора. Це треба знати і пам’ятати.

Хто й що
Наша тодішня армія була у напіврозпаді. Країною покотилися хвилі мобілізацій. Це сотні тисяч добровольців і мобілізованих врятували тоді Україну. Одним із них і був наш краснянин Андрій Петров. Він загинув на Донбасі у квітні 2016 р. – і стала мати без сина, жінка без чоловіка, маленький син без батька. Голова Обухівської РДА Туренко сказав мені коло школи, що таких загиблих воїнів з нашого району є 13. В Обухові біля Лукавиці на кладовищі майорать 7 державних прапорів. Там поховані наші воїни-обухівці. По селах теж увічнюють пам’ять полеглих за Україну в цій триваючій і нині війні за незалежність.
Підприємець А. Войцехівський виділив кошти на пам’ятну дошку. За сприяння голови Красного Сергія Богатиренка і директора школи Зої Анатоліївни цю дошку виготовили і встановили на стіні школи. Ось вона ще закрита рожевою шматиною. Дивлюсь і бачу, що встановлена дошка височенько.

На 11=00 коло школи вже збираються люди. Стоять кілька машин. З Обухова приїхали крім голови РДА Туренка його заступник, секретар Обухівської міськради, начальник управління РДА Г. Чула і з Обухівського краєзнавчого музею п. Лідія. Ще бачу кількох незнайомих парубків у вишиванках. Це хлопці з газети «Радикал». Літерою П вишикувалися учні і вчительки у вишиванках. За ними стоять красняни.

Разом нас зібралося на цей захід до сотні осіб. З Обухова приїхала і Ольга Тимко – мати загиблого на Донбасі свого сина Олега. Вона стоїть поруч з Надією. Цим матерям є про що разом помовчати.

Виступи
Жалібний мітинг розпочався із Державного Гімну. Співають учні, співаємо і ми, дорослі, разом з ними. Кращому учню школи Олександру Безкоровайному та ще одній учениці доручили вести цей мітинг. Заглядаючи у сценарний листочок, вони оголосили, що крім перерахованих мною вище на мітингу присутні депутат Обухівської райради Олена Корсун і священник отець Миколай (Кобець).

Олександр Безкоровайний і Надія Петрова знімають покривало і ми бачимо на кам’яній дошці вирізьблений портрет її сина. Мати втирає сльози. До дошки підійшли в золотих ризах отець Миколай і дяк Микола. Проспівавши тричі «Христос воскресе із мертвих…», вони окропили дошку свяченою водою і тим освятили її.

Виступи голови Обухівської РДА і секретаря Обухівської міськради були короткими але змістовними. Потім читала вірші Ольга Тимко. Вона розповіла, що її син Олег загинув на Донбасі у свої 30 років. Потім щиро говорила виконуюча обов’язки директора Обухівського краєзнавчого музею п. Лідія. Її слова просльозили скорботну матір. П. Лідія пообіцяла, що вона і музей будуть пам’ятати про героя-краснянина Андрія Петрова.

Ліворуч Зоя Анатоліївна, праворуч Надія Петрова, по центру С. Богатиренко та учениці Катя і Аня (праворуч)

Сільський голова С. Богатиренко розповів, як він роздавав краснянам мобілізаційні повістки. Деякі ухилялися їх брати, «косили» від мобілізації. Декому довелося вручати повістку 5 раз. Андрій Петров отримав повістку і пішов, хоч мати плакала й казала, що в тебе ж он малий син. Він 54 дні проходив підготовку у військовому таборі на Волині й став помічником гранатометника. Воював і за нас, краснян, на Донбасі і в квітні 2016 р. загинув.
Виступаючий висловив надію, що нашим учням вже не доведеться воювати, бо мир буде укладено раніше.

Що я сказав
Трипілля від Красного за 10 км. Це правий берег Дніпра. А на лівому березі навпроти Трипілля є село Кілов. Отам могли бути окупанти. Ми реально цього боялися весною і влітку 2014 року. Вони могли дістати з «градів» і розбомбити Трипілля, знищити на кручі школу-інтернат, в якій я учився. Вони могли з «ураганів» дістати й наше Красне і наша красуня-школа була б знищена, як і всі мости і греблі. Була б знищена Українка і Трипільська ТЕС. На місці Обухова були б руїни. Окупанти не пожаліли б ні будинків, ні людей, як вони знищують нині Авдіївку і Широкине на Донбасі.
Щоб цього не сталося, вийшли добровольці і мобілізовані, як наш краснянин Андрій Петров, стали зі зброєю і не пустили далі московську наволоч углиб України. Вони поклали своє життя за те, щоб тут зараз цвіли сади. Загиблим наш уклін і шана, а матерям героїв наше глибоке співчуття.
Війна на Донбасі, а не АТО, триває. Старшокласникам-краснянцям треба гартувати тіло і дух, щоб бути готовим захистити незалежність України. Зараз іноді кажуть «мир треба за всяку ціну». Ні! Мир має стати переможним для України. І потім запитав: «Так?». Діти дружно відповіли «Так!».

Що я не сказав
Зараз напишу, а ви прочитаєте. Росія є нашим споконвічним ворогом. Тому не треба ілюзій. Причиною ворожості є те, що ми з ними різні за природою. Будучи рядовим улусом Золотої Орди, Московське царство «приклеїло» нишком свою ординську історію до історії Київської Русі. Читайте історичні розвідки Володимира Білінського, наприклад, «Страна Моксель», «Открытие Великороссии». Там про цей злочин написано докладно. Незалежна Україна в очах росіян є загрозою існування їхньої країни, бо правда переможе і міф про «братню колиску» буде розвінчаний. Колись Павло Штепа написав був ще в 1968 р. (!) у книзі «Московство», що Україна заб’є осиковий кілок в могилу російської імперії. Колись я сміявся з цього, а зараз вірю, що так і станеться. Зараз у війні проти Росії Україну підтримує Захід і Схід і тому: або ставайте людьми, або загинете разом з своєю державою, отак би сказав я тим одурманеним, що «за парєбріком».
Ще один момент: нині в ЗМІ просувається теза, що Президент Порошенко зацікавлений в продовженні війни і не хоче миру. Це перевертання дійсності. Не від нього залежить завершення війни, а від Кремля, який її розпочав. Відкрийте очі: наш президент так «наживається на війні», що за три роки посивів. Позитивному образу України додає проведення Євробачення в Києві в травні-17 та встановлення безвізу з Європою у червні-17. Нашим спецслужбам слід потроїти свою пильність, бо від Росії можна чекати всього, навіть терактів, щоб применшити значення цих знакових подій.

Перед завершенням мітингу зворушливо заспівали свої пісні дві дівчини, мабуть вони з Обухова.

Після мітингу
На завершення ми ще раз проспівали Гімн. Голова Обухівської РДА довгенько говорив з Надією Петровою.

Ліворуч О. Тимко, Туренко, Н. Петрова і секретар Обухівської міськради

Я підійшов до Ольги Тимко. Потім ми фотографувалися з учнями.

Люди довгенько не розходилися й обговорювали щойно побачене й почуте. Я зайшов на Низенькі гробки і в лівому секторі побачив наш жовто-блакитний прапор і пам’ятник Андрію Петрову.

Краснянин з автоматом й досі стоїть на варті України, а його побратими стоять твердо на Донбасі.

Хай буде!

П.Н.

Зустрілися ми в Трипіллі 29.4.17 р. із Олександром Ігнатушею

+6
396
RSS
06:25
+3
Життя підкидає теми для статей. Як ось і цього разу, Чекаю, шановне товариство, на ваші відгуки
11:21
+2
Цим матерям є про що разом помовчати.

Потужно сказано!
12:19
+3
Прочитала, добре написано. Дякую. Невже всі росіяни погані? Серед них же є і добрі люди?
Більшість росіян є непоганими людьми — нагадую, що під цим терміном я розумію людей, які не роблять зла. Водночас, це не означає, що «непоганих» людей можна автоматично зараховувати до категорії «добрих». Бо щоб мати право називатися «доброю» людиною, треба робити добро.
З-поміж росіян саме добрих людей — переважна меншість. Втім, така ж ситуація десь в середньому по всьому людству: переважна більшість — непогані люди, переважна меншість — добрі (ті, які вчиняють добре) + злі (ті, які роблять зле).
18:24
+1
Спасибі, п. Тимуре!
12:25
+3
Шановна Зано, дякую тобі за цей коментар, за добре слово. На твоє запитання прошу відповісти друга Тимура
13:08
+2
Будучи рядовим улусом Золотої Орди, Московське царство «приклеїло» нишком свою ординську історію до історії Київської Русі.

Все дещо складніше. В сиву давнину Залісся було колонією Русі («книжкові», «кабінетні» назви — «Київська Русь», «Давня Русь»). Саме «руські люди» — русичі (не плутати із сучасними росіянами!!!) цивілізували Залісся, дали тамтешні князівські династії. Приклад: похований в Києво-Печерській лаврі великий київський князь Юрій Долгорукий з роду Мономаховичів заснував Москву. Але вже його син від матері-половчанки Андрій Боголюбський уславився розоренням і пограбуванням Києва, а також вивезенням знаменитої ікони Вишгородської Богоматері до себе у Володимир-Заліський (нині — Владимир Великий).
Отже, ще до спалення Києва Бату-ханом в 1240 році давньоруські колонії Залісся поступово відпали від метрополії — Давньої Русі. А вже потім сталося завоювання їх монголо-татарами і перетворення на улус Золотої Орди з усіма подальшими наслідками…
Якщо підшукувати аналогії з наближеної до сучасності історії, то це схоже на англійську колонізацію Північної Америки з подальшим набуттям колоніями незалежності й утворенням США. Те, що Велика Британія і США розділені природним «кордоном» — Атлантичним океаном, завадило сучасним американцям називати і реально вважати себе себе «англійцями». Якби ця відстань була меншою — хтозна, як би склалася історія… Бо можна пригадати також Столітню війну: тоді англійські королі претендували на французький престол і не давали спокою Франції більш ніж століття (1337-1453 роки), аж доки все сяк-так залагодилося…
Відносини між сучасними Україною й Росією ще більш напружені — бо нас розділяє не Атлантичний океан і не пролив Ла-Манш, а сухопутний кордон. Тому колишні наші колонії, яким давно пора жити власним життям, не залишатимуть у спокої свою колишню метрополію ще багато десятиліть поспіль. От до чого нам треба готуватися…
18:39
+2
Шановний пане Тимуре, дякую вам ще раз за таке докладне пояснення про росіян і інші нації. Зараз я Готуюся до завтрашньої доповіді по Нікарагуа і ваші думки мені в цьому допомагають. Доброго вам здоров'я :)
Будь ласка! Завжди радий допомогти.
Принагідно ще раз звертаю Вашу увагу на мій матеріал «Хороші — нехороші, погані — непогані» — прочитайте його, щиро раджу!
18:14
+2
Ой, Тимуре, та ти так гарно про все розказав. Ще й посилання зробив. Я б так не зміг. Ну, Зано, ти задоволена відповіддю на своє питання?
Я старався, дякую
Таку концепцію бачення нашої минувшини я намагаюся донести до моїх (а тепер і до наших з Оленою) читачів.
06:21
+2
Вчора 29.4.17 р. в Трипіллі на сороковинах зустрілися із актором кіно Олександром Ігнатушею. Згадали, як колись співали разом в Халеп'ї на фесті у Василя Трубая. Десь поділася вгорі в шапці коментарів іконка вставляння світлин. А хотів показати Ігнатушу.
09:51
+3
Те що зараз мені
Незбагненно-складнючим здається,
Що як та незворотність у прірву веде і штовха,
То, йому, з тих висот,
(Він почувши мабуть посміхнеться)
Є – марнота марнот…
Я – не там…
А він — там!..
Патріот!!!

А мій друг у АТО: Заголовок посилання...
11:23
+2
Гарно віршуєте, п Айбонде. А от мені більше подобається Олександр Навіжений із Дніпродзержинська.
12:52
+4
Прочитала тату я дві цікаві статті, одна про Радуницю, а ще про Пам'ятну Дошку у Красному. декілька слів про проводи, я завжди любила приїжджати у Красне, щоб побачити усіх близьких та рідних людей, а також помянути тих, кого з нами вже немає. Ми за поминальним обідом з близькими родичами хорошими та добрими словами згадуємо померлих.Декілька слів про наступну статтю, це дуже добре, що встановлюються Дошки та пам'ятники, ми та наші наступні покоління повинні пам'ятати про наших воїнів, які боронять нашу землю від російської навали.Ми переможемо, за нами правда.
17:05
+2
І знову я бачу, що сьогодні 1.5.17 р. Десь коло 18=00 нас п'ятеро онлайн: Доброслав, Дзвінка, Тимур, Айбонд і я.
Вітаю товариство!
17:18
+6
Так сумно, що цвіт нації гине на війні! Я була певна, що Путін та Росія після Революції Гідності не залишать можливості гідно правити українському народу, ламаючи стару корумповану бюрократичну систему. На думку спадають два кадри у моїй пам'яті, перший- коли Яценюка зупинили, викликали з машини і сказали::«ніяких ескортів, зрозумів?» У відповідь було :«так». Та на віче, коли вийшла ЮляТ., точніше виїхала на сцену, пропіаритись, їй кричали «Юля-на пенсію!». І все це б сталося, якби цвіт нашої нації, наші велетні, красавці-хлопці залишилися б кожний у своєму місті та селі, щоб знищити змію-корупцію та стару систему. А вони пішли захищати нас від вторгнення нападників! І гинули, гинули…
Так боляче! Але є надія, у наших героїв підростають сини та дочки, які не забудуть героїчних смертей їх ще зовсім молоденьких батьків і нам не дадуть!!! Так буде!!!
18:05
+2
Дякую, Іринко, за щирі слова. Помітив, що ти змінила свою світлину. А що то за колони на задньому плані?
18:26
+3
Це в неділю 30го квітня ми як Українська Громада в Лівані організували екскурсію до Баальбак, який знаходиться в долині Бекаа. До нас приєдналися дипломати Посольства та сам вельмишановний пан Посол Ігор Осташ. Була супер-екскурсія!!!
На світлині — вцілілий храм Бахуса на величезній території храмів та Баальбекської веранди. Найбільший храм Юпітера нажаль не вцілів, залишились тільки 6 колон. Зараз їх реставрують.
А чи могли б Ви зробити для Світоча оглядовий матеріал про відвідання Баальбеку?!
13:49
+2
Шановні друзі! Сьогодні в нас на СВІТОЧІ зареєструвався мій товариш з Лівану Імадеддін Раеф. Це перший україніст з-за кордону. Вітаю!
Так, вже побачив, ми вже зафрендилися
23:53
+3
Друже мій! Ваша стаття сумна і завжди важко говорити про війну. Війна яка змінює долю мирних людей раз і на завжди. Багато матерів у нас теж як Ольга Тимко… Та настане мир у вас і у нас!
16:20
+1
" не пустили далі московську наволоч углиб України" — добре написано, головне що по факту, інакше і бути не може. За останні роки війни, ми Українці, стали на стільки єдині, що хто б на нас не напав та загрожував війною, у них нічого не вийде, нас не зламають!
Те що нас не вбиває, робить нас сильнішими!
18:03
+2
Дякую друзям Імаду і Дмитру за коментарі, за добре слово. Хотів додати Дмитру +1за комент, а вийшло -1, бо смартфон, екран сенсорний і це треба примудритися, щоб великим пальцем попасти у маленький +. Хай-но напишу модератору.
Це у тебе час від часу стається

Випадкові Дописи