До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

А я б вже понад двадцять років жив!..

БОД (безумовний обов'язковий дохід) у тих країнах де (не деребанять усе як «общак», а) як і має бути, усі прибутки намагаються ділити так, аби жити міг від того Всяк, це — реалії. Наприклад у Канаді


«Базовий доход — це мрія кожного нероби. Базовий доход — це мрія кожного таланту. І п. Тимур дуже гарно сказав про це».

А Тимур це хто?..

Я бродяга я БОМЖ

Але ж мабуть не доля на «смітник»

Штовхонула в потилицю вкравши-забравши права

То суспільство оте що забуло кого я наслідник

Хто до мене блукав?

Кого світ не знайшов а шука?

Кого світ не вловив… а шука?

… я б уже двадцять років жив би собі і не бідкався. Жив би, а не боровся за існування, намагаючись комусь і навіщось доказувати, що я людина (а не жираф) і… жива. Що я живий попри те, що одним із районних РАГСів мого рідного міста комусь і на підставі чогось було видано свідоцтво про Мою смерть. Що й дало можливість зняти мене з реєстру (виписати з мого помешкання), тим самим не лише позбавити мене даху і можливості (бо зникли усі документи) заробляти офіційно якісь кошти та й пенсійний стаж, але й відібрати усі права Громадянина, без чого в цій країні жити не може ніхто. Знищення умов для виживання є зловмисне, злочинне дійство з метою відібрати життя не в однієї людини, а всіх тих, для кого ті умови планомірно створюються…

Та я таки живу. Живу, бо відчув необхідність навчитися саме жити і саме там де іншим – зась. Навчитися бути людиною попри все і долаючи усяку нелюдяність. Інакше навіщо я живу? Навіщо знайшов-створив фундацію (переборовши та кинув наймогутніші звички-знаряддя руйнації – залежність до вживання того що збагачує ворогів людини) для реанімації людини в собі, коли не для того аби допомогти створити умови життя (попри все) для всіх хто лише мріє про те… або вже й не сподівається…

Думка про те що створити своє життя у своєму подвір’ї, на своїй землі можна не лише побудувати будинок для себе, але відразу й ще для декількох з тих, хто до того спроможний не набагато важче а можливо й легше, бо кажуть спільні зусилля не збільшуються математично плюсуючись, а подвоюючись перед тим…

Переконаний, що моя ОПіКа (Обєдняння пенсіонерів і кандидатів), з моїм гаслом «Допоможіть мені допомогти Вам» не колись взавтра, а вже сьогодні може поєднати саме тих хто поодинці не лише не виживе, а й існувати не зможе.

Часу було в мене вдосталь. Двадцять років (та й усе життя) поневірянь та спонтанного вивчення соціуму, як впливовішого єства (квінтесенції) для життя у певному часі, чималенький життєвий досвід і боротьби за нього, таки дають мені не лише віру, але й переконаність, я жив. І живу.

Так, я – живу… і буду.

Я буду борсатись до поки стане сили
Я не втону допоки думка є
Нехай і світ буває вже не милим
Нехай здається він уже не білим
Нехай останню краплю крові пўє
Нехай згорить усе...
Але в вцілілім
Таки й моя частинка суті є

А з них і іншим Доля долю в’є.


… Коли це мені вдалося, спромоглося навіть без умов на те та ще й попри все що заважає та перешкоджає здійснити задумане і необхідне не лише мені а більшості у моїй країні, чому б не потішити себе надією…

Мене останні двадцять років переконували усім світом що нічого я не зможу досягти, бо система не для того робить контингентом таких… як я. Та ще й на закони спираючись та морально-життєвими принципами козиряючи… Переконували мене і в різних кабінетах та з різних крісел, починаючи від стільців до тих до кого я наважувався звернутися прохачем, потім допомагаючи деяким перемагати у політичних змаганнях… Далі мене залякувати стали. І досягли свого… Потім я звик, і почав своєю появою нервувати тих до кого звертався. І весь цей час я удосконалювався у майстерності виживати, пристосовуватися, «кон’юктурити» — шукати або створювати умови, сукупність умов, стан речей, збіг обставин, що впливають на хід і наслідок якоїсь справи, процесу або декількох… Навіть Без прав Громадянина, що в цій країні начебто не можливо, бо навіть усі права маючі не всі виживають, а ледве існують. Занадто нежиттєві умови створені саме для того…

Але ніхто і не забороняє. Як показав досвід мій на шляху боротьби за існування: боротися можна «вічно». Беззмінно. Бо боротьба лише виснажує. Всіх. Починаючи з першого і закінчуючи останнім з тих хто у боротьбу втягується, впрягається…

Наснагу та результат дає лише творчість. Як і справжнє задоволення, відмінне від усього штучного, що є сурогатом (не лише в їжі, в ліках… але й стосунках, навіть статевих) який не може бути достеменним-живим, до того ж ще і достеменно-шкідливим. Бо те що не несе ознаку необхідності для людини (і тільки їй, бо у Всесвіті не необхідності не існує) несе не лише загрозу (і не тільки їй, бо «під сурогатом» людина втрачає людяність) але й шкідливо погибеллю-згином.

На Землі ж жити людині по людські властиво лише на Своїй землі і в умовах Нею для того створених… Ніхто не подбає про людину так як вона сама. Ніхто не зможе допомогти їй при відсутності в ній бажань…

Пам’ятаю один із значущих у моєму життя епізодів коли я захопився знайти дієвий засіб допомогти тим, хто в тому найбільше нужденний. Малося про створення джерела існування та допомоги знедоленим. Пірнувши в мережу та в глибини своєї свідомості виробив на тих підставах цікаву програму і з нею звернувся до людини яка б мала мене зрозуміти та мала вже те, чого мені бракувало. Перші стосунки з потенційним партнером мене переконали в тому що я не схибив. Вразило те (спочатку я того не знав і не відав), що голова всеукраїнської організації виявився людиною не зрячим за народження. Зустріч з ним взагалі перевтілила (вкотре) моє життя настільки що я став іще набагато чистішим не лише думками, намірами але й джерелом наснаги всього в мені. До того ми через мережу (Інтернет) вже все обговорили, визначилися і про все домовилися. Я в усьому перед ним розкрився-покаявся з такою щирістю що він мені повірив, і довірив більш ніж я очікував і навіть більш ніж була потреба. Але моє втрачене-вкрадене «громадянство» було перешкодою, яка комусь би здалася незламною. Та ми домовилися про те, що усім задуманим буду займатися, організовувати, створювати і керувати я, але вповноваживши на правового керівника проекту «Нове життя» людину обрану особисто для того аби бути переконаним в порядності та успішності запланованого…

Провівши перемов з двома кандидатами (кожного з котрих знав уже не перший день), я отримав згоду обох, але один з них поступився посадою директора підприємства та керівництвом обласної ГО вказавши на те що у його «конкурента» досвід роботи понад двадцять років в обладміністрації. Я вдоволено уникнувши арбітражу у визначені кращого на посаду, передав йому повноваження і статут завірені головою всеукраїнської профспілки особистим підписом та штампами. І отримані мною для того організаціями з відповідними документами и печатками які передавалися нам для активізації їх діяльності та реалізації плану створення Навчально-виробничого комплексу при них…

Декілька місяців підготовки та оргробіт для мене пролетіли так швидко що я був буквально збитий приїздом зі столиці Людини що мені так багато довірила и на мене цілком поклалася. Він змушений був сам прибути тому що ті організації які я мусив курирувати та уповноважив на те «свою довірену особу», у визначений термін не склали звіт…

Досі не розумію що спричинило людину взятися за те що їй було не якимось тягарем а величезною можливістю, прибутковою посадою… і так підставити мене… і таку справу… і скільки людей… Вкотре Господь мені дав ще один урок, настанову що «взагалі перевтілила (вкотре) моє життя настільки що я став іще набагато чистішим не лише думками, намірами але й джерелом наснаги всього в мені». Закріпивши той іспит величезною відмітиною (і на лобі) і в свідомості, і в душі висновком: ніхто окрім мене не зробить Моє. Ніколи не ухиляйся від особистої відповідальності за свої справи, бо то буде фіаско…

(далі буде)

+1
403
RSS
16:39
+2
А Тимур це хто?..

Та так собі… письмак сучасний.


«Золотий».
05:03
+1
Ага… Талалай Таланистий та ще й Невгамовний...
Але й у цьому чималий сенс — мабуть ще багато недописаного, а отже потеційно (допоки) прихованого, тобто — ще не раз порадує нас!..
17:23
+4
Рада знайомству з таким чоловіком. Дякую. Я так про себе не можу написати
18:06
+3
Пане Айбонде, то це частина сповіді про ваше життя? Цікаво було прочитати. Чекаю на продовження.
18:08
+3
Я помилково натиснув не на ту стрілку і ваша публікація отримала від мене -1. Насправді моя оцінка +1. Ваша перша публікація про БАЗОВИЙ ДОХІД мала жваве обговорення. Дякую ще раз.
Я трохи компенсував твою помилку, друже Анатолію, своїм "+1" повернувши публікацію на початковий «0». Отже, насправді "+2"
18:20
+3
спільні зусилля не збільшуються математично плюсуючись, а подвоюючись перед тим…

Це називається синергія.

Переконаний, що моя ОПіКа (Обєдняння пенсіонерів і кандидатів), з моїм гаслом «Допоможіть мені допомогти Вам» не колись взавтра, а вже сьогодні може поєднати саме тих хто поодинці не лише не виживе, а й існувати не зможе.

Здається, це і є приклад демосу, який стільки часу намагаються збудувати в одній спільноті…


ніхто окрім мене не зробить Моє. Ніколи не ухиляйся від особистої відповідальності за свої справи, бо то буде фіаско…

Це точно

(далі буде)

Що ж, чекаю на продовження
20:44
+3
Пане Айбонде, а в якій області була вами створена ОПІКА? Ви розповіли про дикість, вчинену РАГСом проти вас. Якого району?
05:12
+1
Вибачаюся за недоглядність, перепрошую за вимушену неуважність (чес/слово — часу на все бракує, таки не все встигаю, а мав би та маю...) але таки дякуючи Богу хоч щось та встигаю із того…
Та все ж, не все зразу, пане Анатолію…
Всьому свій час!..
23:41
+1
«А Тимур це хто?..

… Я бродяга я БОМЖ!..»

Дасть Бог, що й у нас, як в Канаді, почнуть дбати і про Таланти, і про неробу…
А до цієї статті я би поставив отакий малюнок-заставку:

Що скажете, шановний?
08:05
+1



"Володимир Широкий
С днем рождения. 17 октября 2018 года. Сколько еще до пенсии ???"
Александр Иваныч Бондарь
Да-к наверное не менее двадцати лет, которые не давали и продолжают не давать мне работать как Гражданину Украины, а значит УКРАДАЮТ у меня по прежнему саму возможность заработать стаж…
Сколько его там нынче нужно? Лет 30?
А сколько будет нужно когда я отработаю еще лет 5-10? Лет 50?
Но ведь нужно стараться… И придется наверное их всех, не желающих меня видеть Гражданином страны в которой я родился, вырос, учился, работал, жил… ПЕРЕЖИТЬ и не иначе… Хотя жить-то как и раньше, ПРАКТИЧЕСКИ — не дают.
И ПАСПОРТА ТОЖЕ ДАВАТЬ НЕ ЖЕЛАЮТ, ВСЯЧЕСКИ куда-то ещё отсылают…
Так что: мне как вновь родившемуся, придётся всё начинать с начала — расти, учиться, работать, жить… Да и то: ЛИШЬ ПОСЛЕ ТОГО КАК ПАСПОРТ ПОЛУЧУ, за который уже и про-плачено всё необходимое (доброжелателем, благотворителем) — 279+12 грн
А так… всё как будь-то неплохо…
Посему и Благодарю за поздравление…

Випадкові Дописи