До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Баальбекська веранда 2017рік.

Баальбекська веранда 2017рік.

Ірина ВИСОТА. Баальбекська веранда

«Журавка». Є така українська пісня. Проговорюю й записую: //Мати за дочку згадала, як ложки щитала// Одна лишня ложечка – де ж це моя донечка?// Одбилася од роду, як камінь у воду//. Це про нашу жіночу долю. Це про українок Лівану. А як це ми одбилися од роду і рідної землі?
Колись був Радянський Союз і комуністична партія. Вони хотіли ощасливити комунізмом усе людство, а для цього треба місцеві революційні національні кадри. Тисячі ліванських студентів навчалися колись в СРСР і 60% з них в Україні. Частина з них одружилися на українках і нові родини оселилися в Лівані, і я серед них. В нас народилися діти, які є багатомовні. Ми тужимо за Україною і хоч раз влітку через рік-два буваємо родинами на рідній землі. Наші діти потроху розмовляють українською, співають пісні, носять вишиванки. У нас, ліванських українців, виникла потреба частіше бувати разом, спілкуватися. Тому й виникла Громада Українців у Лівані (ГУЛ), а я є її активною складовою.

«Розкажу трохи про Ліван». На східному узбережжі Середземного моря є смуга землі довжиною понад 200 км із півночі на південь і шириною до 70 км із заходу на схід. Площа країни більше 10 тисяч кв. кілометрів, а людей тут понад 4 мільйони. Це значно менше ніж одна Київська область України. Ліванці є нащадками древніх фінікійців, а вони будували кораблі і торгували по всіх узбережжях моря і навіть в Африці колись були заснували Карфаген.
Люди цікаві одне одному своєю оригінальністю і якоюсь винятковістю. Так і народи. Людство узнає про якийсь народ тоді, коли цей народ його чимось здивує. Китай здивував світ шовком, фарфором і порохом. Ліванці дивують світ артефактом «бальбекської веранди», тобто тим, що не можна з наскоку пояснити, як воно появилося. Що це таке? Це три тисячотонні кам’яні блоки, укладені й підігнані один до одного і знаходяться вони коло підніжжя храму Юпітера в місті Баальбек. Як це зроблено, не зрозуміло й досі, тому й називається артефактом.

До поїздки. Два місяці тому ми їздили вже громадою в Сайду (біблейський Сідон). Там живе Світа Корнієнко, а її чоловік Ібрагім — місцевий. Отож вони нас там зустрічали і подорож та екскурсії древнім містом були цікавими. До тогт ж і посмакували місцевою рибкою. Тоді Валерія Деменко і Аня Сайфеддін запропонували наступну подорож для Громади та Посольства здійснити в долину Бекаа, звідки родом їхні чоловіки. Валерія живе в Захлі. Я пообіцяла організувати транспорт на екскурсіую. Тривалий час ми по ВАТСАПУ домовлялися й узгоджували цю поїздку, виробляли маршрут. За узбережною смугою кілометрової ширини здіймаються гори висотою до двох кілометрів, які й називаються Ліван (по арабс ки звучить-Любнан). За цими горами далі на схід є долина Бекаа – житниця Лівану з річкою Літані. І ця долина знаходиться на висоті десь 900 м над рівнем моря. Довжина долини більше 100 км, а ширина 10-15 км, а за нею знову громадяться гори, які називають Антиліван.

За пропозицією Лєри Деменко вибрали день поїздки – 30 квітня 2017 р., щоб першого травня 2017 р., який є вихідним і в Лівані, відпочити й підготувати дітей до школи. Маршрут вибрали такий: з Бейруту їхати до Баальбека, а потім, вертаючись назад, заїхати в місто Захлі, що теж в долині, а далі на винозавод Ксара і назад в Бейрут.
Баабда – околиця Бейруту. До цієї мальовничої місцевості, де розмістилися резиденція президента Лівану й посольства ми добиралися власними авто. В наша машина була айже повна, бо крім мене й чоловіка їхали ще дочка Ліліана, син Султан та наша найменша доня Юля.

Швидкі обійми й вітання.Великий красень-автобус чекає. Чи всі є? Перекличка. Всі! Нас 38 дорослих і 12 дітей разом з дипломатами. А де ж пан посол? Він зустріне нас вже в Баальбеку.
Півтори години їзди і ми вже наближаємося до Баальбеку, який знаходиться в північній частині долини. Дорогою до нас долучаються ще 5 авто з родинами наших громадівців. Перш заїжджаємо в древню каменоломню. Це такий величезний кар’єр, який стає ще більшим, коли його звільняють від 10-метрового шару століттями навіяного піску. Ось один із величезних блоків, який тут добули й витесали, а далі он відкопали ще більший – їх так і не доставили до місця будівництва храмів, яке видно звідси. Фотографуємося на цьому блоці і виглядаємо, мабуть, як комахи на коробці сірників.

В Баальбеці вітерець. Повиходили з автобуса і тут нас усіх зустрів і пригостив “сфіха” – смачними баальбекськими пиріжками з м’ясною начинкою журналіст Нідал Солох, а Аня розбола пляшечки з холодною водичкою. А ось і наш посол Ігор Осташ із сином Данилом та зятем.
Нідал зробив нам великий сюрприз: нас при вході до музею зустрічав мер міста Баальбак. Гарячі привітання та побажання пролунали поміж двома народами. З поваги до України нам усім подарували безкоштовний вхід на екскурсію храмовим комплексом. Роздивляємося, а о десятій ранку вже повно туристів. Вони катаються на верблюдах, купують арафатки (такі картаті хустини) й інші дрібниці. Сонце припікає, вітерець освіжає, а серед туристів снують хлопчаки з холодною водою. Це їхній заробіток.

Перед храмовим комплексом нас зустрічає екскурсовод – Оля з Білорусі(також приємний сюрприз від Нідала). Вона розповідає, що понад дві тисячі років тому у місті вирувало життя, а з околиць до храмів з’їзджалася маса паломників, які намагалися задобрити своїх богів Юпітера (Зевса), Венеру (Афродіту) й Бахуса. Задобрювали кров’ю забитих тварин. Тут ревище збудженої кров’ю юрби змішувалося із передсмертним ревом худоби.
Велетенських розмірів храми були зруйновані землетрусами і часом та поглинені піском. І лише, здається, в 1910 р. німецький археолог Мілер своїм коштом розкопав їхні руїни. Дві з половиною години ми ходили і дивувалися побаченому. Уявіть собі колони діаметром 2 метри і висотою 20 метрів, які тримали на собі художньо вирізьблені водостоки. Їхні фрагменти вже на землі. Деякі колони були з граніту і їх везли аж із Єгипту і котили ліванськими горами. Я уявляю ту їхню роботу місцевих фінікійців. Котити це зрозуміло. А як перенести ті камінні блоки вагою тисячі тон на ті кількасот метрів з каменоломні?
Ми утворюємо своїми тілами і прапорами «Українське серце» — це і є флешмоб.

Фотографуємося ще і ще. Я бачу ось ті лотки, якими збігала кров забитих тварин у басейн. Даремно пролита. І колишні боги не завадили руйнації храмів.
Потім ми побували в історичному музеї, розміщеному в довжелезному тунелі. Там віяло спасенною прохолодою. Я дивилася на всі ті речі домашнього вжитку та статуї і думала, що людей, які ними користувалися давно вже нема…

Пора всіх скликати до автобуса. Бо в нас попереду відвідання міста Захлі. Я гукаю знову, і знову підганяю. І як же повільно і неслухняно сходяться наші громадівці.
В місті Захлі ми побували у височенній церкві Богоматері. Нагору до оглядової бані вело 280 сходинок. Хто притомився, той їхав ліфтом. Зате ми побачили долину Бекаа, розкреслену зеленими полями озимих і ярих культур. Посходилися вниз, посиділи на кругових лавках. Хтось молився перед вівтарем.

Швидше, швидше, бо ще нам заїхати треба до Ксара і побувати на виноробному заводі. Лиш о 16=00 ми добралися до Ксари і запізнилися на годину. І виявилося, що це добре, бо туристів багато, екскурсія за екскурсією і лиш зараз звільнився для нас екскурсовод. Тут був колись монастир-фортеця. Монахи вирощували виноград і робили вино. А де його зберігати? Не довбати ж гору? Допоміг випадок. Лис крав курей. Люди гонилися за ним, а той ніби провалювався крізь землю. Але таки знайшли його нору, Розкопали й потрапили в печеру, яка на глибині 8 м тягнеться аж на 2 км. Там постійні 12 градусів і вологість 80% — якраз те, що треба для зберігання вина. Побували і в печері…

А тепер в дегустаційний зал. Тут ми скуштували найкращі вина Лівану, вони нічим не поступаються найкращим французьким винам, і 40% виробництва розраховано на експорт. Яка весела дегустація! Після неї йдемо в ресторан і замовляємо собі пізній обід, хто що хоче. Побідали…
Надворі дівчата помітили, як гарно зацвів каштан, а поруч галявина вся в густій травичці — газон. Діти радо качаються, і я пригадую, як ми качалися колись у траві в урочищі Круглик коло Красного – в рідній Україні. Знову фотографуємося на фоні живописної Ксари, потім прощаємося з послом паном І. Осташем і його родиною з найкращими побажаннями наступних спільних проектів. Залунали звуки гітари, зібралися разом і заспівали, грав пан Олександр Кучерявий, перший секретар посольства.

Нарешті о 18=00 ми знову в автобусі. Під наші веселі викрики й пісні автобус рушає в дорогу на Бейрут. Що ми дорогою тільки не виробляли: і співали, і навіть танцювали. Самою останньою звучала пісня Вакарчука (дякуючи Інні Волошиній, яка принесла чудову збірку запальних українських пісень) Я НЕ ЗДАМСЯ БЕЗ БОЮ! І наші крико-співи лунали на всю Баабду!
Ми й не зчулися, коли автобус гойднуло, притишився хід і всі закричали: Приїхали! Радісні, натомлені, переповнені враженнями від подорожі, а ще більше від дружнього спілкування, ми прощалися, лунали слова подяки. Вірні наші машини вже чекали, щоб повезти родини по домівках. О 20=30 ми вже були вдома у нашому селі Байсур.

До нових подорожей, друзі!


+5
436
RSS
19:07
+3
Дякую, Ірино, за цю твою другу публікацію. Написано лаконічно, але ємно. У 2008 р. Ми з дружиною вперше побували в Лівані. Ви возили нас і в Баальбек. Я сам дивувався, побачивши ті мегабудови древні. Десь є й світлина, де я стою коло знаменитої веранди. Є що згадати і твій допис цьому сприяє.
19:16
+3
Намагаюся вставити світлинки в коментар.
Оце один з блоків у каменоломні.
19:18
+3
Все нібито добре… Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути! Будь ласка, не забувайте про ілюстрації!!! Навіть якщо чужі…
Баальбекська веранда

Також бажано давати порожній рядок перед підзаголовком, а сам підзаголовок якось виділяти — напівжирним, кольором тощо. Бо одноманітний текст «сплошняком» погано сприймається. Особливо на моніторі.
19:18
+2
А ось ще подивіться:
Це наша Ірина
19:20
+2
Ось ще:

Тут наша дочка Ірина із зятем Зуканом.
19:22
+2
Тепер УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ здалеку:
19:23
+2
А ось УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ ближче:
19:25
+1
Такий далекий Ліван, а стає ближче:
19:26
+1
А ось так вони співали:
19:28
+1
Ще є й діти:
19:43
+3
То в Лівані розвинене виноробство?! Цікаво, дуже цікаво…
19:46
+2
Чудові фотки!!! Чому тільки вона в каментах, а не в публікації?!
19:54
+3
Друже, з часом, гадаю, Ірина навчиться й це робити. Світлини мають ілюструвати текст. Це ясно.
15:53
+4
Дякую. Якось навчуся вставляти фото.
Так виноробство дуже розвинуте. Одні з найкращих вин виробляють саме тут.
16:33
+4
Вже головну поставила, а от вставляти щось не виходить, вже з пів години роблю, але не запам'ятовує чомусь
16:40
+3
Вітаю, Іринко! Ти вже навчилася вставляти головну світлину ДЛЯ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ (1) і розбила суцільний текст на фрагменти (2)
Можна зменшити відстань між фрагментами до 1 інтервалу, а в тебе їх 2. Ти редагувала допис із смарта?
16:43
+3
О! Вже бачу твою першу світлину серед тексту!
16:47
+3
Оо почало виходити
17:25
+3
От і добре!
Тепер текст сприймається краще
18:55
+4
Молодець,ІРИНКО.Я наче сама побувала у цих місцях.Дуже гарно та докладно ти написала, а ще гарні світлини. Розумниця.
12:34
+2
дуже цікаво. Я хотів би бути з тобою в цій поїздці. Молодець Іринко!
18:19
+1
Бачу, Ірино, що нові світлини додала до тексту. То ото така висока будівля, що схожа на сірник, і є церква в Захлі? Та з нею можна побачити не лише долину Бекаа, а й заглянути в Сирію!
18:29
+1
Дякую за теплі відгуки панове!
О!!! З фотками текст виглядає значно краще.

Випадкові Дописи