До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Про духовну безвідповідальність

Про духовну безвідповідальність

Стара сусідка

— Скажи-но, Тимко, а за кого мені проголосувати?!

Я зустрів тітку Тамару — 70-літню сусідку неподалік виборчої дільниці на Покровській вулиці Києва. Як і решта хлопчиків нашого двору, я зростав на очах у тітки Тамари. До того ж, її дочка і моя мама були найкращими подругами з дитинства… Оскільки в «лихі 90-ті» декого з колишніх хлопчиків нашого двору відправили в кращий світ, а декого за ґрати, то на їхньому тлі український письменник і журналіст виглядав мало не генієм усіх часів і народів. От саме тому тітка Тамара мене й запитувала… Хоча...

— Розумієте, тітко Тамаро, ви мусите проголосувати за того кандидата і за ту партію, за яких хочете. А я голосував за тих, за кого мені підказувала голосувати моя громадянська совість.

— Ну, отож і скажи, за кого ти голосував!

— Навіщо? Щоб і ви проголосували за них?

— Ну так, так! Адже ти такий розумненький хлопчик… Отож і я собі проголосую за тих, за кого ти голосував.

— Ні-ні, тітко Тамаро, так не можна. Ви повинні мати свою думку про всіх кандидатів, а не орієнтуватися на мою.

— Та їх там стільки, тих кандидатів і партій! Я в них плутаюсь.

— Я знаю. Але ви мусили розібратися з усіма ними заздалегідь, а не орієнтуватися на мене буквально в день голосування. Отож вирішуйте самі.

— Ой, який же ти впертий… Ну, тоді просто розкажи, за кого ти голосував?

— Не розкажу. Бо ви підете і проголосуєте за них.

— Ні-ні, мені просто цікаво, за кого саме проголосував такий розумний хлопчик, як-от ти...

Тітка Тамара благально дивиться на мене. Її мета очевидна: будь-що витягнути з мене прізвище кандидата-мажоритарника і назву партії, за які голосував я, а потім і собі проголосувати за них же.

— Тітко Тамаро, це, зрештою, протизаконно: адже не можна вести агітацію в день виборів — тим паче, посеред вулиці!..

— Та яка ж це агітація?! Ти всього лише розповіси, за кого голосував, щоб я знала...

От що робити з такою впертою бабулькою?!

Мама і Біблія

— Послухай-но, Тимко, що це за свято таке — Головосіка?!

— Мамо, ця розмова не має сенсу...

— Чому?!

— Бо завтра ти всі ці премудрощі забудеш.

— А сьогодні я от хочу знати!

— Гаразд, давай по-іншому. Я тобі Біблію давав почитати?

— Давав.

— І?..

— Ой, та як я натрапила не той довжелезний список, хто кого породив, то й не стала далі читати. Це так смішно, коли «чоловік породив чоловіка»… Ха-ха-ха!

Ну так, звісно: від гл.5 Книги Буття до сцени, описаної в гл.6 Євангелії від Марка«дистанция огромного размера» ©

— Мамо, я не винен, що ти запнулася об список патріархів від Адама до Ноя! Якщо він тебе смішить або ж напружує, то перегорни його і читай далі.

— Не можу, синку! Він мене щоразу смішить, бо я згадую, як там Том Сойєр у Марка Твена вивчав Біблію... Ха-ха-ха!

— Гаразд, якщо Біблія тебе смішить, можу дати почитати Тору чи ТаНаХ.

— Ой, не треба! Там все так незвично написано… І сторінки навпаки йдуть. Це мене лякає.

— Біблія смішить, Тора лякає… Але ж я тобі давав також Біблійну енциклопедію читати?..

— Ой, та там такай грубезний том!..

— Зате все розкладено за окремими статтями.

— Синку, у мене ж права рука скалічена, мені цю твою енциклопедію важко в руці тримати. Отож ти мені просто так поясни про Головосіку. Двома словами.

— Гаразд, двома словами: відтяли голову.

— Та не двома словами ж, а… А за що?!

— Бо дочка Іродіади батька попросила.

— А хто така Іродіада?! Хто її дочка?! І хто був батько цієї дочки Іродіади?..

Бр-р-р… Оскільки мама — це мама, а не стара сусідка, мені таки доводиться читати їй розлогу (приблизно годинну) лекцію про непрості відносини Івана Хрестителя з царем Іродом, паралельно пояснюючи різницю між Іродом Чотиривласником та Іродом Великим, а також відволікаючись на паралелі з фараоном. І найприкріше в тому, що ця лекція не має жодного сенсу: мама потерпає на склероз, тому вже завтра забуде геть чисто все, що я їй розповів. І на наступний рік все повториться, й я буду змушений читати їй таку саму лекцію. Слово до слова.

Ребе і ялинка

Є старий єврейський анекдот на тему новорічної ялинки. Яка, власне, «не прописана» в Святому Письмі — бо є адаптацією давньогемранського язичницького культу вічнозелених дерев, імплементованого в комплекс Різдвяних свят. Як сказано в 13-й серії «Магазинчику Бо» (1:17):

— Там что-то страшное!
— Что же там стряслося?
— Люди все спятили!
— Как им удалося?!
— Ходят с деревьями!..
— Ой, нам бы тоже надо...
— Ритуалы местные?..
— Ну, так уж повелося...
©

А тепер, власне, анекдот...

Запитує єврей рабина:

— Ребе, зараз такий час… Скажіть, чи можна мені поставити вдома ялинку?

— Ти що?! Звісно, не можна! Адже звичай встановлювати вдома різдвяну ялинку успадкований від язичницьких германських племен, які вклонялися вічнозеленим деревам.

— Дякую, зрозумів… Але буквально вчора ввечері я проходив повз ваш дім і зазирнув у шпарину між віконницями. А там побачив, що у вашій, ребе, вітальні встановлена височезна ялинка, прикрашена свічками, ватою й яскравими іграшками! Й ваші діточки сміються, сидячи під тією ялинкою й розгортаючи прекрасні подарунки...

— Так, я встановив у себе вдома новорічну ялинку. Так, вирішив зайвий раз потішити своїх діточок. І що з того?..

— Як же так, ребе?! Собі ви ялинку встановили, а мені забороняєте...

— Але ж я не запитував ні в кого дозволу на те, щоб встановити новорічну ялинку!..

Сіль цього анекдоту саме в протиставленні пересічного єврея, який не здатен діяти самостійно, покладається не на себе, а на іншого — і рабина, який діє виключно на власний розсуд. Отже, поведінка пересічного єврея є безвідповідальною, а поведінка рабина — відповідальною. Звідси поданий у веселій формі парадокс: поведінка рабина, який порушує очевидні канони, але водночас бере на себе відповідальність за власні дії, є більш правильною, ніж безвідповідальна поведінка пересічного єврея, який перекладає свій вибір на іншу людину — в даному випадку, на рабина. Хай навіть в результаті він не порушує рамки канонів, але позбавляється можливості порадіти за своїх діточок і зайвий раз потішити їх маленьким домашнім святом...

Відніметься і те, що мають

Відомо, що Христос де-факто не проповідував нічого, як тільки класичний фарисейський юдаїзм рабинського штибу — про це пишуть, наприклад, ортодоксальні рабини Деніс Прейгер і Джозеф Тєлушкін в книзі «Вісім запитань про юдаїзм» (цитую): "Оскільки Ісус в загальному сповідував фарисейський (рабинський) юдаїзм..."

Отже, яку думку з цього приводу висловив Христос?

Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
(Матв. 13:12)

Чому так? Це пояснюють не тільки безпосередні слова Христа, але й притча про сіяча (Матв. 13:18-23):

Послухайте ж притчу про сіяча.
До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
А посіяне на кам'янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.
А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.
А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.

Все те саме, нічого нового…

Якщо ти духовно багатий, зрілий, а отже дієш відповідально, покладаєшся виключно на себе і ні в кого не запитуєш дозволу — дій! Бо твоя сміливість в діях засвідчує твою духовну зрілість, духовне багатство. А хто має, тому додасться ще.

Якщо ж ти духовно незрілий, духовно бідний, немічний, то покладатимешся на думку інших — тоді у тебе забереться навіть те, що вже маєш.

Якщо спробувати синхронізувати Євангеліє з єврейським анекдотом (хай як крамольно з богословської точки зору це виглядає), несподівано виявиться, що все дивним чином збігається: умовну «ялинку» може встановити вдома (навіть проти всіх канонів!) духовно зрілий, відповідальний рабин — і понад те, що він вже має, йому додається ще. Натомість пересічний єврей, який перекладає власну персональну відповідальність за свій вибір на рабина (чим засвідчує свою духовну неміч), не має права встановлювати в своєму домі ту саму умовну «ялинку». У духовно немічного забереться навіть той мізерний шанс на радість, що він мав...

Втім, можна заперечити, що в іншому місці Христос закликав «бути як діти» (Матв. 18:1-4):

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім?
Він же дитину покликав, і поставив її серед них,
та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!
Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.

Біда в тому, що діти від дорослих відрізнаються саме тим, що не можуть повною мірою відповідати за свої вчинки, бо є духовно незрілими. То що ж вимагається від людини: бути духовно зрілим, «дорослим» і відповідальним — чи бути «як ті діти», а отже духовно незрілим, а отже безвідповідальним?..

Річ у тім, що бути «як ті діти» з точки хору Христа потрібно… не перед людьми, а перед Богом! Водночас нема гарантії, що той, хто промовляє про Бога (ба навіть проповідує в ім'я Бога чи від імені Бога!), елементарно не піддурює людей. Христос попереджав про це дуже відверто:

Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки.
(Матв. 7:15)

Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?
І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!

(Матв. 7:21-23)

Отже, бути «як ті діти» потрібно перед Богом, а не перед Його служителями. Бо з-поміж останніх багато лжепророків і «вовків ув одежі овечій». З такими навпаки потрібно триматися по-дорослому, демонструвати свою духовну зрілість. В іншому разі ці «вовки» віднімуть у людини навіть ту духовну мізерію, якою вона наділена...

Негативна селекція на патерналізм

Повертаючись на початок статті, змушений з жалем констатувати: люди старшого покоління, на превеликий жаль, повально демонструють нездатність покладатися на себе, повсякчасно орієнтуючись на інших. Ось і мій друг Анатолій Висота написав: «Для чого ми Творцю? Щоб любили? А попи ще кажуть, Айбонде, ЩОБ СЛАВИЛИ!»

"Попи кажуть", бачте!!!

З якої радості треба посилатися на думку християнських священнослужителів?!

Адже священство найнижчої ланки може сказати тільки те, чому навчали в духовній семінарії.

Священство вищої ланки чи викладачі духовної семінарії можуть розповісти тільки те, чого навчати в духовній академії.

А навчальні програми семінарій та духовних академій свого часу були затверджені Святійшим синодом РПЦ. Якщо ж вчитатися в історію цієї православної «контори», то стане очевидним, що:

  • Святійший синод був утворений імператором Петром І як світська «контора» заради того, щоб поставити духовне життя новоствореної Російської імперії під повний особистий контроль Його Імператорської Величності
  • після Жовтневої революції 1917 року та церковного погрому, вчиненого войовничими атеїстами, Святійший синод РПЦ був відроджений в 1943 році з подачі товариша Сталіна
  • на сучасному етапі Святійший синод РПЦ очолює ставленик лубянської «контори» й великий ненависник України — митрополит Кирило Гундяєв

Враховуючи сказане, мені дуже цікаво дізнатися: серйозно друг Анатолій апелює до думки православних священнослужителів чи це просто жарт/провокація з його боку?! Бо вся духовність т.зв. «московського патріархату» була знищена мінімум двічі: спочатку 300 років тому Петром І, потім понад 70 років тому Йосипом Сталіним.

Існування УПЦ КП особливої ролі тут не грає. Я не про «контроський» слід в біографії митрополіта Філарета (Денисенка). В будь-якому разі, нинішні священнослужителі УПЦ КП всіх рівнів вчилися за програмами, затвердженими Святійшим синодом РПЦ…

Отже, на думку священників РПЦ я би без крайньої потреби не посилався. Адже в середніх та вищих духовних навчальних закладах хоч СРСР, хоч Російської імперії виховувалися ті самі «хижі вовки в овечих шкурах», які мали здійснювати негативну селекцію пастви, виховуючи її в дусі патерналізму — себто, повної покори імперії, государю імператору (згодом — генсекові чи президентові) та начальству середніх та нижчих рангів.

У духовно вбогих «хижі вовки в овечій шкурі» остаточно відберуть навіть те нечисленне, що мають… Причому не можна сказати, що їх про таке не попереджали ще 2000 років тому на найбільш авторитетному рівні! Отже, поскаржитися нема на кого.

А тому треба все ж таки бути духовно зрілими, щоб не покладатися на «попів» і щоб тобі додавалося понад те, що вже маєш! І зростати далі, далі… ще далі!..


UPD. До речі, щоб не бути голослівним… Люди не створені для того, аби «славити Бога», хоч би тому… що для цього створені спеціальні янголи! Цитую:

Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.
Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.
І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!

(Іс. 6:1-3)

І ті чотири тварині, кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!
(Об'явл. 4:8)

Як бачиш, в першому випадку Бога прославляють серафими, в другому — чотири спеціальні тварини. Отже, не вір «попам» — люди не створені для того, щоби прославляти Бога! Твої «попи» кажуть неправду або навмисно, або ж ненавмисно — але в будь-якому разі, їхні слова неправдиві, бо суперечать Біблії як в частині Старого Заповіту, так і Нового.

+2
442
RSS
16:21
+2
Друже Анатолію! Будь ласка, не апелюй до думки «попів» — з цього діла не буде
22:37
+1
Друже Тимуре, ти ж давно знаєш мою відповідь на питання А ДЛЯ ЧОГО ЛЮДИ? Надто багато і постійно затрачається зусиль і енергії БОЖЕСТВЕННОЮ ІЄРАРХІЄЮ для підтримання прийнятних умов життя на Землі, щоб пояснити це потребою в любові людей до Творця або постійним його славленням. Мають бути більш серйозні причини. Про це та інше розповім в 4-й частині моєї рецензії на книгу В. Крутова ВОЗВРАЩЕНИЕ К СЕБЕ.
Надто багато і постійно затрачається зусиль і енергії БОЖЕСТВЕННОЮ ІЄРАРХІЄЮ для підтримання прийнятних умов життя на Землі, щоб пояснити це потребою в любові людей до Творця або постійним його славленням.

Для чого ж тоді ти послався на думку неназваних християнських священнослужителів, якщо вони явно говорять неправду?! Якби ти сказав щось на кшталт: «А попи ще кажуть, Айбонде, ЩОБ СЛАВИЛИ, та вони помилаються/брешуть», — я б тебе зрозумів. Але ж ти цього не кажеш! Себто, не окресливши своє ставлення до православних священнослужителів в даному питанні, ти зробив їх авторитетним джерелом.
22:40
+2
Я й досі не розумію слів «відніметься й те, чого вони не мають». Тимуре, ось ти не маєш авто, то як можна його в тебе відібрати?
Якщо ти й видираєш цитати з контексту, то звісно ж, зможеш прочитати в Біблії значно більш дивні місця. Але оскільки ти й досі не розумієш того моменту, який ми вже обговорили…

Що ж, доведеться ще одну статтю писати!
08:19
+2
Тимуре, дивуюся тому, що ти не помітив моєї іронії при згадці про «славлення». А в цьому твоєму дописі ти так колоритно описав про СУСІДКУ і МАМУ. Дякую.
Вибач, після надання Україні безвізу зовнішні події поперли на нас усіх із шаленою швидкістю! Тому останнім часом я трохи занурився в «розпатланий» стан, отож і не помітив твоєї іронії.

Випадкові Дописи