Що з нами робить критика

Що з нами робить критика
Джерело матеріалу:

Напевно, вже ні для кого не є секретом, що в моєму житті є одна велика любов — «ботаніки». Про них навіть був мій перший текст на «Снобі». Мабуть, це не зовсім «ботаніки», швидше, «технарі» — ті, хто аналізує все на світі, шукає всьому обґрунтування і постійно повіряє гармонію алгеброю, геометрією і тригонометрією. Більшість моїх друзів точно такі. До суті дійдуть, хоч помри. І неважливо, про що йдеться — про роботу, пошуки шляху або емоційні реакції.

У мене і клієнтів таких понад половина, та їх я рідко цитую. А ось друзів і багаторічних соратників по «Що? Де? Коли», наприклад — з величезним задоволенням. Це просто чистий захват, коли прекрасний аналітик розставляє по поличках такі складні речі, як, наприклад, реакцію на критику. І головне — іншим же зрозуміло стає.

І хоча про наше сприйняття критики написано дуже багато, я хочу запропонувати вам ще один погляд. Не професіонала — психолога, психотерапевта, соціолога, бізнес-тренера тощо. Це погляд людини, для якої самоаналіз давно став звичним і необхідним інструментом життя. Раптом вам теж підійде?

Отже, слово Поліні:


Для початку, давайте розставимо по місцях мої аксіоми.

Аксіома №1: Адаптивність — це безумовне благо.

Життя змінюється, ми дорослішаємо, оточення не є статичним. Коротше, людині потрібно вміти адаптуватися або до нових обставин, або до старих, тому що змінюється вона сама. (Причому це не завжди означає «бігати швидше», іноді це означає «втомлюватися менше» — сподіваюся, аналогія зрозуміла.)

Аксіома №2: Людина — це не замкнена система, й її цікавить думка оточуючих.

Частина адаптивності — це соціальні взаємодії, тобто за визначенням інші люди. Скажімо так, якщо у вас вистачає мотивації читати цей пост, отже, і вам цікаво, що одні люди думають про інших.

Тепер деякі первинні висновки з аксіом:

Висновок 1: Один з кращих інструментів підвищення адаптивності — це фідбек, який іноді прилітає в формі критики.

Висновок 2: Повна непроникність для критики — це серйозний баг, тому що знижує адаптивність (іноді 1 обнуляє).

Висновок 3: Зайва проникність для критики — теж серйозний баг, тому що створює зайвий шум, знижуючий здатність адаптуватися ефективно.

Що нашу адаптивність в сприйнятті критики обмежує?

1. Дуже висока планка (висока самооцінка).

Зрозуміло, еге ж? Ми вважаємо себе в сфері Х такими розумаками, що мало чия думка нас реально колихає. ІМХО, це взагалі цілком легітимний бар'єр, якщо самооцінка є адекватною.

Невелика пастка: для адекватно високої самооцінки потрібно отримувати регулярні підтвердження, див. Аксіому №1 — життя змінюється, і що було добре колись, може виявитися пересічним сьогодні.

Ще пастка: якщо занадто обмежити коло допущених до фідбека, можна отримати «річ в собі», тобто зозуля хвалить півня, обидва задоволені, насправді ж...

Приклади наводитиму на собі, щоб ніхто не пішов скривдженим: я високо оцінюю свої аналітичні здібності. Я вважаю, що і в самоаналізі є дуже прискіпливою, і тексти читати вмію, і багато ще чого. І, важливо, вмію бачити свою стелю і задавати запитання. Тому критику, наприклад, з серії «а насправді ти образилася за...» я відкидаю легко. Звісно ж, це все засновано на регулярному фідбеку, переважно позитивному, в т.ч. від дуже значних і авторитетних для мене людей (в різних сферах), і я поки не бачу причин свою самооцінку змінювати.

2. Скромність (адекватно низька самооцінка).

Усвідомлений, прийнятий і переварений недолік. Тут простіше одразу приклад. Я точно знаю, що зовсім не креативна. Аналіз — це я, а от придумати щось нове — це взагалі не до мене. Мене не можна зачепити критикою в цьому питанні. Я знаю, я згодна. Я пропускаю всередину легко, але воно йде в пісок.

Пастка тут в тому, що зайва скромність і пасивність з точки «так, я такий» заважає адаптивності. Закривати шляху розвитку й інструменти/скіли — це зле.

Може, все і справді безнадійно, і це розумна економія ресурсів. А якщо це просто відмазка, щоб не змінюватися? Така собі поза «любіть мене як є, з дивану я не встану»?

3. Тенісний м'ячик (приховано низька самооцінка).

Це коли фідбек/критика впускається й обробляється з однією метою: вистрілити назад. Тому що впустити її реально всередину ми не можемо, ми вразливі, ми боїмося, що наша самооцінка неадекватна, і не хочемо знати. Тому ми вдаємо, нібито слухаємо, але насправді мета — відшити. Чим завгодно: від атаки на співрозмовника до іронії або виправдань.

Такі хворобливі зони в мені є. Пишаюся я в цьому питанні тільки одним: завдяки здатності до самоаналізу, я часто ловлю себе на цьому, тому фідбек все одно сприймаю хоча б потім. Тобто спочатку відгавкнула, але потім подумала. Це всі мої пости з серії «вчора я знову сперечалася з кимось / лаялася з дідом» тощо — спроби переварити. Може, і я була неправою? Але краще б, звісно, відразу сприймала, а не ухилятися.

4. Хибна скромність (приховано висока самооцінка).

Це коли ми робимо вигляд, нібито так-так, звісно, я вас слухаю, я далекий від ідеалу, а взагалі обраааазливо до біса. І ця образа і біль, і спроби якось терміново відновити впевненість у собі абсолютно затуляють можливість переварити суть. В залежності від темпераменту, з нас пре іронія/сарказм або ми страшенно ображаємося і перестаємо відповідати на дзвінки, або обороняємося ще якось.

У мене, наприклад, це оцінка інтелекту і багато чого по роботі. Я заграю зі скромністю, але насправді назвати мене дурепою або сказати, що я погано працюю — це удар ножем. Я нібито відкрита до критики (а на роботі щось взагалі вибору немає), у мене синдром самозванця, але при цьому в глибині душі вірю, що молодець, і тому дуже ображаюся.

Треба сказати, якщо направити цей біль і образу в позитивний бік, на відновленні самооцінки, то можна перевернути гори, і на роботі я дуже стараюся це зробити, коли мене критикують (знов-таки — вибору немає).

Все це вимагає зусиль: втерти собі шмарклі, вимовити образу, зробити висновки, — але можливо. Але краще б, звісно, якось обійтися без уразливості й або сприймати таку критику більш побутово і конструктивно — або пропускати повз [себе].

5. Зайва відкритість (відсутність виразної самооцінки).

Це коли ми реально вирішуємо впускати все, бо взагалі не розуміємо: я гарний? я розумний? я добрий? Загалом, це такий жест відчаю, коли з якоїсь причини планка самооцінки чомусь загубилася, і нам дуже потрібно отримати фідбек ззовні, щоб її (планку — перекладач) кудись взагалі поставити. Це може бути одноразове (якась криза) або навіть постійне (якщо чомусь загубився і не знаходиться внутрішній компас, і ми шукаємо його зовні).

Дуже хворобливий стан. У багатьох царинах мені знайоме, коли я взагалі ніяк не можу зорієнтуватися: і в нових сферах (скажімо, коли мене кинули підгортати грядки програмування), і в деяких соціальних питаннях (де я чомусь ніяк не зрозумію, що взагалі добре, а що зле), і багато ще де.

Це повна вразливість, невміння відфільтрувати важливі фідбеки від хамства ідіотів, стрибки самооцінки вгору-вниз… загалом, дуже зле.

Десь там, серед цього всього, є хороша адаптивна стратегія. Встановити самооцінку в точці розумної скромності й поступово піднімати, коли вона підгодовується реальними фідбеками. Паралельно з цим вчитися обмежувати «референтну групу» людьми розумними, важливими, конструктивними. Не давати собі відбривати їхні фідбеки на льоту, а намагатися перетворити біль в полум'яний мотор або миритися з недосконалістю.

Пам'ятати, що навіть «правильні» люди — просто люди і можуть помилятися або ляпнути [щось не те] здуру. Знайти якісь об'єктивні вимірювані чинники, щоб самооцінка не залежала тільки від думок. Знайти в собі відчуття впевненості.

Загалом, як на дорозі: є швидкість, з якою нам комфортно їхати, є знаки обмежень, є інші водії. Треба якось збалансувати себе так, щоб їхати плюс-мінус в законних рамках, але і не повільніше, і не найшвидше. Влитися в потік.

Анна Зарембо


Словничок від перекладача:

Фідбек (англ. «зворотна подача») — в широкому сенсі означає відгук, зворотню реакцію на якусь дію чи подію.

Баг (англ. «жук») — жаргонізм, що означає помилку, ваду або дефект в програмі або системі, що викликає в ній неправильний або неочікуваний результат або неочікувану поведінку.

ІМХО (абревіатура) — «имею мнение, х*й оспоришь!»

Скіл мистецтво, майстерність; вміння; навичка; спритність, вправність

+2
728
RSS
18:40
+2
Вчіться адекватно сприймати критику й використовувати її собі на користь! _браво
21:26
+2
Автор розумник. Та не зрозуміло, чи це Анна, чи це Поліна, а чи сам Тимур. Приємно читати, незважаючи на різні жаргонізми. Отак, бачачи реальний потік життя, як можна повірити Ошо, що є лиш теперішній час і жити між «так і ні». Аналізуючи власні помилки в минулому, запобігаєш їх повторенню в майбутньому, яке щосекунди стає теперішнім. Вікторе, невже ти так не чиниш?
Анна Заремба викладає точку зору подруги Поліни. Що незрозуміло? _наляканий
21:26
+2
Прошу джерела матеріалу вказувати таким чином як описано тут
Корисна стаття, але назва невідповідна. Було б зрозумілше якби звучало якось так: «Як реагувати на критику».
Назва справді не зовсім точна… але близька. Тож я залишив авторський варіант _вибачаюсь

Випадкові Дописи