До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Пацючатики (НФ-повість, частина 1)

Пацючатики (НФ-повість, частина 1)

Автор — Тимур ЛИТОВЧЕНКО


КУТЄЙКІН (відкриває часослов, Митрофан бере указку).
Почнемо, благословившися. За мною, з увагою. «Аз же єсмь черв'як…»
МИТРОФАН. «Аз же єсмь черв'як…»
КУТЄЙКІН. Черв'як, сіречь худобина, бидло. Сіречь: «аз єсмь бидло».
МИТРОФАН. «Аз єсмь бидло».
КУТЄЙКІН (повчальним голосом). «А не людина».
МИТРОФАН (так само). «А не людина».
(Д.І.Фонвізін. «Недоросток», дія третя, явище VII)


1. АНРІКЕ

— А швидкість я скинув до п'ятнадцяти, інакше можна промахнутись і плюхнутися просто на зірку.
Філупе схвально кивав у такт словам помічника. Скінчивши доповідь, Анріке завмер, схвильованого вдивляючись в обличчя капітана. Невже цього разу він не припустився жодної серйозної помилки? Отакої! Тож він вже на щось-таки здатен… Щоправда, з оверсанами поки не все гаразд, але Філупе стверджує, що досвід — то є справа часу.
— Все гаразд, юначе. Наскільки я можу судити, з тебе таки вийде непоганий пілот.
Анріке полегшено зітхнув. Тягар хвилювання, що й досі пригнічував свідомість, нарешті зник. І все ж таки він не міг утриматись, щоб не сказати, потупивши погляд:
— Ти мені лестиш, Філупе, — оскільки капітан справді лестив йому. Щодо оверсанів він таки… не дуже…
— Не журись, юначе! У твої роки я навіть мріяти не міг, щоб отака от стара халупа, на яку я перетворився тепер, дресирувала мене тодішнього із таким самим завзяттям, з яким я треную тебе ось тепер.
— Якщо чесно, Філе, то я справді не розумію, навіщо ти навчаєш мене всім цим премудрощам. Батьки ж улаштували мене… мене до тебе… ем-м-м…
Анріке розгублено замовк, тож Філупе докінчив замість нього:
— Влаштували «старшим-куди-пошлють» — це ти маєш на увазі?
— Якщо чесно — так.
— Ну то й що?
— Тоді навіщо навчати мене настільки ретельно, якщо я все одне ніколи не стану капітаном, бодай віддалено схожим на тебе?
А й справді, навіщо?..
Анріке опинився на цьому кораблі не з доброї волі. Його батьки, люди достатньо прагматичні й анітрохи не обтяжені невблаганною тугою за зорями, просто вважали космічний торговельний флот найбільш підходящою цариною для кар'єрного зростання своєї дитини. Бо коли Анріке переглядав фільми про Космос, в його очах завжди спалахували дивовижні, дещо навіть божевільні вогники. Батьки не розуміли цього й не бажали розуміти… та тверезо розрахували, що робота на торговельному судні стане підходящим компромісом між хлоп'ячими фантазіями та потребою у твердих доходах, конче необхідних для облаштування майбутнього солідного заможного життя. Адже якщо не пасти задніх, то рано чи пізно можна очолити не те що фірму, а навіть цілий холдинг із каботажного… або й трансгалактичного перевезення вантажів!..
Звісно, капітаном корабля при цьому ставати зовсім не обов'язково. З їхнього сина вистачить короткої практики в юні роки. Наприклад, на зовсім невеличкому кораблику, для управління яким окрім капітана потрібен максимум один помічник… Так Анріке і з'явився на кораблі капітана Філупе: зазвичай останньому допомагала дружина Парела, проте відколи у них народилася дитина, суміщати неофіційні посади помічника капітана, бухгалтера й експедитора з виконанням материнського обов'язку їй ставало дедалі важче. Отже, Філупе був аж ніяк не проти присутності Анріке на борту свого в'юнкого мікротонажного кораблика далекого слідування.
Філупе…
Поза сумнівом, він був непоганим торговцем (а серед капітанів кораблів свого класу — можливо, одним з найкращих). Його донечка Мірема була ще надто маленькою, щоб Анріке будь-коли одружився з нею, тим самим назавжди зіпсувавши кар'єру, визначену невблаганною батьківською рукою. Насамкінець, хоча Філупе й являв собою людський різновид невтомної «робочої конячки»… але при цьому залишався фатальним невдахою! Від таких людей всі мимоволі відвертаються — отже, юний Анріке також не виявлятиме до нього особливих симпатій… Про кращого наставника годі й мріяти!
Саме з таких міркувань виходили далекоглядні батьки юнака, та в одному вони все ж таки помилилися. Адже старий Філупе, який не один рік мотався з кінця в кінець Всесвіту на своєму пошарпаному «звіринці» разом із маленькою сім'єю, був до всього ще й невиправним романтиком! Більш того — обожнював розповідати про найдивовижніші світи, серед яких не бачив двох однакових. А це були саме ті «ліки», які належало ховати від юного Анріке у найвіддаленішому закутку найпотаємнішої комори! Інакше у віддаленій перспективі з нього вийшов би не вальяжний власник транспортного холдингу, а такий собі космічний «вовк-одинак», піонер-розвідник без копійки за душею, зате з багатющим вантажем вражень… Коротше, такий самий волоцюга, яким нині був Філупе. Якщо не гірший!..
Та пристаркуватий Філ нічого не знав (і якщо чесно — знати не бажав!) про далекоглядні плани батьків свого помічника. Нині він просто готувався почастувати Анріке черговою дозою «ліків» власного виробництва, про що й сповістив наступним чином:
— Знання та вміння зайвими не бувають. Хочеш пересвідчитися в цьому?
Чи хотів того помічник?! Можна було б і не запитувати!..
Тож Філупе влаштувався в капітанському кріслі якнайзручніше й відкоркував баночку кисневого коктейлю. Анріке приготувався слухати.
— Отже, сталося це в ті часи, коли ти, юначе, хіба що планував далекі експедиції з дитячої кімнати до вітальні, а про кухню навіть мріяти не насмілювався. А може тебе тільки… кгм-м-м… даруй — тільки ще проектували твої батьки. А може навіть і не проектували зовсім — хтозна! Я тоді мав приблизно твій теперішній вік, а красунчиком був… м-м-м, куди тобі!..
Блискавичним рухом капітан висмикнув з правої очниці штучне око й незворушно втупився в нього здоровим лівим. Як завжди, Анріке при цьому мимоволі здригнувся, хоча чудово знав про каліцтво Філупе й мав би давно вже звикнути.
Втім, звикнути ніяк не виходило…
На жаль!..
— І замість цієї цяцьки була у мене нормальна блимавка. А от втратив я її під час саме того треклятого рейсу.
Філупе кілька разів підкинув штучне око на долоні, якось дивно мугикнув і замовк. Тепер у рубці лише мірно попискував автопілот.
— А-а-а… Парела покохала тебе вже… у такому вигляді? — нарешті наважився запитати Анріке й одразу почервонів, оскільки запитання було досить-таки безтактним. Втім, капітан анітрохи не образився й без жодних вагань відповів:
— Ні, юначе, Парела ніколи не бачила мого обличчя з обома очима. Себто, можливо й бачила, та дуже недовго і до того ж не звертала на мене найменшої уваги: і справді, чим її міг зацікавити пересічний офіціантик?..
— Пересічний?! — Анріке здивовано фуркнув. — Та що ти таке верзеш, Філе?! Ніхто при здоровому глузді не вважатиме тебе пересічним!..
Проте Філупе тільки рукою махнув на помічника і повів далі:
— Може навіть бачила, як мою блимавку вибивали, я її так і не спитав ніколи. Соромлюся, якщо чесно. Адже, повторюю, сталося все це під час того самого рейсу. І між іншим, вона сама подарувала мені цю штучну цяцьку. На наше весілля.
Філупе знову підморгнув штучному оку, вправно вставив його на місце й повчально мовив:
— Ти, юначе, не порівнюй мою кохану Парелу з іншими жінками. У нас більше, ніж тривіальна закоханість, родина, те й се, всякі різні сентиментальні дурнички. Між нами, юначе, життя і смерть, не більше й не менше! Подумай, чи стане перша-ліпша жінка мотатися разом із чоловіком з від зірки до зірки, з галактики в галактику та ще й дитину при цьому виховувати?! Навіщо це їй? Але ми одне без одного жити не можемо!!! Не можемо, і край!.. Парела мені дотепер говорить: «Вляпаєшся наступного разу в отаку ж халепу, хто мотузки на твоїх руках-ногах розплутуватиме?»
Анріке шалено заздрив своєму наставникові, але після цих слів заздрість його перевищила будь-які розумні межі! Виявляється, дружина Філупе, анітрохи не схожа на кіношних супергероїнь, здатних лупити з двох бластерів одночасно, долати потворних кровопивць-опирів і стартувати з будь-якої планети на кораблі будь-якого класу, якщо у нього вийшла з ладу будь-яка система!.. виявляється, ця м'якосерда мініатюрна жіночка врятувала самого капітана Філупе! Отакої!.. Хто б міг подумати…
Немовби вгадавши думки помічника, Філ розсміявся й мовив:
— Не забувай, що тоді я був звичайнісіньким зеленим молодиком, до того ж вляпався в халепу вперше у житті. І літав я тоді не на цьому своєму «звіринці», а на величе-е-езному пасажирському трансгалактичному лайнері. Та й зовсім не у складі тамтешньої групи пілотування, а офіціантиком, хлопчиком на побігеньках — як от ти себе щойно визначив, «старшим-куди-пошлють». Наш «Вургрифт» гордо курсував між Фаврою і Сервегом. Загалом, все у мене складалося добре, просто навіть пречудово. Я навіть готувався пройти навчання на курсах метр'д'отелів. Уявляєш мене в цій ролі, юначе?
Анріке не уявляв, тож відчайдушно мотнув головою. Філупе посміхнувся, сьорбнув кисневого коктейлю і мовив:
— Проте сталося так, що одного разу закинули нам у багажне відділення невеличкий вантажик надзвичайного призначення. Урядове завданнячко трильйонів на двадцять сім приблизно. Вважай, така собі незначуща «попуточка»…
Анріке навіть замружився: настільки фантастичної купи коштовностей він навіть приблизно уявити не міг.
— Двадцять… двадцять сім трил… трильйонів? От би… тільки глянути… — промимрив він розгублено.
— Та хай би провалилися ці камінчики, — несподівано холодно процідив Філупе. — А пасажири й весь екіпаж «Вургрифта» тобі б ще міцніше відповіли, якби бодай хтось із них в живих залишився.
— Що ж сталося? Невже космічні гангстери?..
— Якби ж то! — Філупе потягнувся, сьорбнув коктейлю й загадково прошепотів: — Бравзаги, юначе, бравзаги…
— Ах, он воно що, — Анріке співчутливо покивав головою й зітхнув. Щоправда, досі він не мав найменшого уявлення про цих клятих бравзагів, та якщо вони небезпечніші від космогангстерів!..
— Отож бо, юначе! Цілком вірно!.. Навіть бійки особливої не вийшло. З охороною ці паскуди за дві секунди впоралися, що там вже про екіпаж говорити!.. У пілотів та штурманів, між іншим, зброя слабенька. «Пугачі», та й годі. Бравзаги ж були тоді немов якась пошесть. Дикуни, гірші від шизофреніка з термоядерною гранатою.
Анріке насилу міг уявити, що таке термоядерна граната, тому його рот розкрився ще ширше, ніж досі.
— Уяви, для бравзагів охорона — це нібито воїни. Згідно з дикунською уявою, у повалених воїнів належало повідрубувати руки, щоб їхні душі не поцілили у тебе списом. Або, по-сучасному, не навели бластерів. Там, юначе, таке коїлося…
— І тобі вибили під час бійки око, — не стримався Анріке.
— Ні, юначе, аж ніяк. Я тоді був ще справжнісіньким шморкачем, тож і тремтів укупі з рештою пасажирів та обслуги. Коли ж бравзаги винищили охорону (себто воїнів, як вони собі це уявляли), настала черга обирати жертву. Отож і сталося так, що жереб вказав на мене: жертвою виявився я.
— Жертвою?! Але ж ти живий, Філе!..
— Не переривай, юначе. Річ у тім, що згідно з магічними ритуалами бравзагів, жертва вмирає останньою. За звичаями цих варварів, насамперед належить кинути в море декількох бранців: це вважається підношенням суворому богові океану… або Великому Космосу, якщо грабують космічний лайнер. В останньому випадку людей кидають, звісно, не у воду, а просто заштовхують до шлюзової камери — і піш-шов прогулятися за борт без скафандра!.. Оскільки здобич того разу виявилась особливо великою, бравзаги урочисто, з моторошним дикунським наспівом і танцями викинули шість разів по шестеро людей. Потім вже без жодної помпи викинули решту — це вже суто практичний крок… просто щоб свідків не лишилося. Мене ж прив'язали міцно до колони посеред пасажирського салону. Коли Великому Космосу-океану пожертвували першу шістку людей, жертві (себто мені) вибили праве око — символ влади, за їхніми поняттями. А коли виштовхнули останнього свідка — просто торохнули по голові ручкою крісла, щоб я не бачив, у який бік вони змиються.
— Стривай, Філе! Що ти взагалі міг бачити?! А як же ж радари системи спостереження на Фаврі — так собі іграшки?.. Адже то був пасажирський лайнер, і диспетчери засікають будь-яку…
Поблажлива посмішка оповідача змусила помічника замовкнути.
— Юначе, ну що ти розумієш у дикунській психіці?! У них є звичай, ритуал, який належить виконати точнісінько в деталях. Радари радарами… а у планетарному варіанті корабель з останньою жертвою, прикрученою до щогли, належить спрямувати убік міфічного гігантського виру з такою шиплячо-свистячою назвою, що цивілізованій людині нізащо не вимовити. Корабель відправляється туди під усіма вітрилами — це і є найбільша жертва головному океанічному божку поганців-бравзагів. У космічному ж варіанті пограбування воно означає: курс корабля з усіма увімкненими на повну двигунами і з форсажем, з розтрощеним пультом керування — у поле тяжіння найближчої зірки. Оце вони і зробили з «Вургрифтом», юначе. І згадав я цю давню історію тільки тому, що ти мовив: «Щоб не плюхнутися на зірку», — коли скидав швидкість до п'ятнадцяти…
Та я про інше. Отже, залишився я на величезному кораблі сам-один. Юний офіціантик. Непритомний, скалічений, зв'язаний. Хоча якби навіть був з вільними руками, з ясною головою, користі від тієї зміни було б небагато: кораблем-то я керувати не міг! Отож і навчаю тебе всім тонкощам. Таке завжди стане в нагоді хоч офіціантику, хоч кому іншому — байдуже! Знання — це такий багаж…
Та Анріке обережно перервав розмірковування капітана:
— І як же ти виплутався?
— О-о-о, юначе, то і є найцікавіше! — здавалося, здорове око Філупе на мить сяйнуло, немовби таємничий болотяний вогник. Капітан зробив помічникові знак наблизитися і змовницьки прошепотів: — Отут-то і з'явилася моя Парела…
Анріке навіть підстрибнув від несподіванки.
— Як це з'явилася?! Ти ж тільки-но сказав, що дикуни викинули всіх пасажирів за борт, весь екіпаж повбивали, окрім тебе…
Близько хвилини Філупе насолоджувався розгубленістю юнака, загадково посміюючись і потягуючи кисневий коктейль.
— Отож бо: не знаєш ти мою Парелу, як знаю її я! Це вона дала б викинути себе у відкритий Космос?! А дзуськи! — відчувалося, що капітан пишається спритністю та кмітливістю дружини: — Ледь здійнялася бійка, як Парела здерла з дверей відсіку двигунів значок, що попереджає про небезпеку радіаційного ураження організму, й наліпила його на двері своєї каюти.
— І що, бравзаги її не зачепили? — здивувався Анріке.
— Звісно ж не зачепили! Значок на дверях каюти був для них чимось на кшталт табу. Відтоді, як наші далекі пращури в епоху планетарних воєн випробовували на архіпелазі Бравзаго ядерну зброю, одним із найкровожерливіших духів тамтешніх племен став Невидимий, Нечутний, Жахливий, Підступний Вбивця Ра-Ди-Ці. Тож дикуни трималися від каюти Парели якнайдалі. От яка вона у мене розумниця, второпав?
Отже, уяви: прив'язана непритомна жертва дикунів у порожньому салоні очікує на неминучу загибель… Як раптом хтось по обличчю мене поплескав. Відкрив вціліле око, бачу — що ж це таке?! Дівчина переді мною. Вся в сльозах. Як поглянув на неї — скрикнула.
— «Що?..» — запитую, ледь розліпивши пошерхлі губи. Вона у відповідь тремтячим голосочком:
— «У вас око вибите».
Відчуваю, правду каже. Дивлюся довкола — все якось дивно виглядає, все пласке якесь. Це вже потім я звик. Тим часом Парела говорить: — «Я вас перев'яжу». Кров з обличчя стерла, вибите око обмотала якоюсь ганчіркою, напитися води піднесла…
— Кляті пацюки! — раптом скрикнув Анріке, спритно підкидаючи гризуна носком черевика. Щур пискнув, звиваючись нальоту.
— Стій!!!
Та Анріке вже вдарив по кнопці. Зі стіни вилетів хижий гофрований хобот мишолову. Пацюк встиг ще раз відчайдушно пискнути, перш ніж хобот проковтнув його.
— Навіщо ти так, юначе? — Філупе одразу спохмурнів.
— Та набрид же наш ідіотичний «звіринець»! Вибігла ж ця тварюка на найцікавішому місці твоєї розповіді! Та й загалом…
— Що «загалом»?
Капітан дивився на помічника недовірливо, немов побачивши його вперше у житті. Від цього Анріке геть розгубився.
— Звісно, ці пацюки окупували наш кораблик, як захотіли, — зітхнув Філупе.— Однак пацюк… він теж людина.
— Людина?! — помічник не втримався і презирливо фуркнув.
— Ну, тварина, — сам себе виправив капітан. — Це не має особливого значення.
— Не має?! Як це — не має?! Що ти таке кажеш, Філе! Як можна рівняти якогось пацюка з людиною?..
— А з чого це ти вирішив, що маєш більше право на існування, ніж пацюк?! — зненацька накинувся на помічника Філупе. — А раптом вони теж Великий Космос опановують?! Разом з нами…
— Либонь, ти жартуєш, Філе. Якщо пацюки щось і опановують, то це запаси їжі. Нашої з тобою їжі, капітане. І Парели. Й Міреми.
Анріке наїжачився. Ні, що там не кажи, але мав все ж таки капітан Філупе незбагненні, до неможливості дратівливі для оточуючих примхи! Ось будь ласка, вигадав: пацюків не зачіпай, не вбивай…
— А тобі шкода двох-трьох обгризених кісточок? — не вгамовувався між тим Філупе.
— Вони, між іншим, і вантаж псують. А штрафи тобі ж сплачувати! Е-е-ех, влаштувати б на твоєму «звіринці» добрячу санітарну обробку… До речі, між двома гіперстрибками наш маршрут пролягає неподалік однієї зірки, там є декілька ненаселених планет, на одній з яких умови для нас, за даними Зоряного Каталогу, доволі непогані. Все одне кораблю треба поповнити енергію перед стрибком. Тож заразом і санітарний лад можна навести: з комфортом відсидимося, доки обробка триватиме!.. Я серйозно, Філе. Набрид же твій «звіринець», зрозумій нарешті! Та й після обробки ти зможеш перевозити не тільки речові вантажі, але й продуктові — контрактів побільшає, тобі ж вигідніше.
Філупе роздратовано зітхнув.
— Загалом-то я тут капітан, а не ти. І як капітан, я вважаю, що проти пацюків вистачить і мишоловів, яких до тебе на моєму кораблі ніколи й близько не бувало.
— Чим тобі не подобається моя порада щодо мишоловів? — здивувався Анріке.
— Ну годі, годі! Визнаю, що над твоєю пропозицією про санобробку варто подумати… Хоча, як на мій розсуд, і в Космосі, і на кораблі місця вистачить усім. І я б не сказав, що від пацюків жодної користі.
— Ду-у-уже цікаво довідатися, яка може бути користь від пацюків! — Анріке ображено увіп'явся у стелю.
— Та хоча б… — Філупе на мить замислився, розсіяно почісуючи підборіддя. — О-о-о, ну звісно ж! Саме у тій самій історії, що я тобі розповідаю, нам з Парелою допоміг пацюк.
— Пацюк?! — помічник подивився на капітана недовірливо.
— Саме пацюк! А як ти уявляєш моє подальше звільнення?! Бравзаги хоч і дикуни, але аж ніяк не дурні. Ба навіть навпаки: доволі завбачливі, тому що дикуни. Невже ти гадаєш, що вони залишили на кораблі бодай якийсь гострий предмет?! Шибки скрізь небиткі, а пальчики моєї Парели занадто слабенькі, щоб розплутати вузли на ременях і мотузках, якими мене прикрутили до колони. От саме щур і розгриз мотузки, коли Парела натерла їх шматочком печеного м'яса зі спеціями, що його знайшла в кухні.
— Отакої! Це ж треба!.. — здивувався Анріке.
— І хоча не годиться людині, вінцю природи, журитися з приводу бездумно вбитого тобою гризуна, мені цю тваринку все ж таки шкода. Не забувай, юначе, у житті може стати в нагоді навіть найбільш непотрібна… ба навіть більше — найшкідливіша на перший погляд річ.
І Філупе повів далі карколомну історію, час від часу сьорбаючи кисневий коктейль.

***

— Гадаєш, тут є розумні істоти?
— Авжеж! Послухай-но сама.
Даята якнайнижче схилилася над динаміком, з якого долинала не те що чужа — буквально чужинська вуху мова упереміш із музикою, писком, вищанням і ще якимись незрозумілими звуками. Час від часу вся ця какофонія поглиналася ефірним шипінням, проте автомат спостереження за радіодіапазоном швидко відлаштовувався від поміх.
— Авжеж, розмовляють!.. Оце так історія… — очі Даяти засяяли, вираз обличчя зробився геть дитячим. У грудях Паргаме зародилася невимовна ніжність, схожа на ліловий пуп'янок, який поступово розбухав, зростав, доки не заповнив усе його єство. Тоді він дбайливо обійняв молоду дружину. І вони довго-довго цілувалися під акомпанемент звуків незнайомого світу.
— Ось… ось, слухай, кохана! Співають!!!
Даята вивільнилася з обіймів, її пальчики вправно запурхали над полірованою кулькою, доки високий вібруючий голос, що долинав з динаміків, і чудернацька музика не досягли максимальної сили. Даята спробувала підспівувати, але негайно збилася з незвичного такту, розреготалася й закружляла по кабіні, вигукуючи:
— Отже, не потрібно споряджати спеціальні експедиції! Потрібно просто закохуватися, одружуватися й діставатися на маленькому миленькому весільному кораблику кудись на окраїну Галактики! Тоді одразу ж натрапиш на незнайому цивілізацію! Без жодної підготовки, просто так, в якості весільного дарунка! Якби всі вчені закохалися, одружилися!.. Нехай живе кохання молодості!!!
Паргаме був дещо ображений тим, як дружина вислизнула з його обіймів, почувши спів. І замислив маленьку помсту.
— Ну-у-у, якщо зовсім чесно, ми не зовсім відкрили незнайому планету, — кинув він доволі прохолодно і немовби між іншим. Даята завмерла посеред кабіни.
— То-о-о… то що, ми не перші? — запитала вона розчаровано. Чоловік простягнув їй блідо-рожеву трикутну картку.
— Ось Зоряний Каталог, люба, проглянь сама. Не ми перші відвідуємо цю планетку: майже за мільйон років до нас тут побував (теж, до речі, випадково) невеличкий вантажний кораблик. У них були якісь свої проблеми, і вони десантувалися. Жодної цивілізації на цій планетці не було. Екіпаж зібрав усі можливі відомості. Потім вчені обробили привезені дані та дійшли висновку, що розумним тутешнє життя стати не може…
— Паргу!.. Ох ти ж і гидкий!.. гидкий хлопчисько!.. — Даята глибоко зітхнула, щасливо засміялася. Чоловік дивився на неї ясними безневинними очима. — Виявляється, ти здатен приревнувати мене до наукового відкриття?! Нестерпний мій…
— Так, перемогти вчені теорії — то є справжня сенсація! — здався нарешті Паргаме.
— Ще й яка сенсація!!! — весело вигукнула Даята, обійняла й розцілувала чоловіка.
— Отже, люба, ми довели, що всупереч усім вченим теоріям, це життя таки стало розумним!!!
— А тому, любий мій, давай-но швиденько збиратися…
— Куди це?
— Як це — куди?! На планету, ясна річ.
Це була та сама відповідь, якої Парагме очікував і боявся водночас. Даята була найнавіженішою з усіх навіжених дівчат, яких він будь-коли зустрічав. За це він її й покохав, покохав майже до обожнювання! Обожнював цю дівчину настільки, що просто не міг не взяти з нею шлюб.
Але з іншого боку, жити з такою жінкою довго і щасливо… Ні, це радше нагадує життя на розпашілому вулкані. І дуже схоже, що його улюблений, обожнюваний, чарівливий вулканчик вже розбурхався і ось-ось вибухне…
— Дая, ми не готові до такої вилазки, — якомога суворіше мовив Паргаме. Дружина завмерла біля відкритої шафки зі скафандрами, повільно обернулася до чоловіка і ледь чутно прошепотіла:
— Паргу?
— Ми не готові десантуватися на планету, заселену загадковою цивілізацією, якої тут навіть теоретично й бути не могло, — жорстко повторив Паргаме. Молода дружина все ще не розуміла… або просто відмовлялася розуміти… Тому чоловік заговорив особливо жорстко:
— Для того щоб кваліфіковано вступити в контакт, потрібна спеціально організована, серйозна експедиція. Міжцивілізаційні контакти повинні встановлювати підготовлені люди, спеціально треновані фахівці, а не дилетанти на кшталт двох молодят, як от ми з тобою.
Спочатку Даята дивилася на чоловіка з неприхованим розчаруванням, але поступово погляд її зробився м'яким та улесливим. Вона підкралася до Паргаме навшпиньках, немовби до сплячого, всадила у крісло, ніжно обійняла за плечі й попрохала:
— Ну будь ласка, Паргу…
— Там можуть бути погані… непідходящі для життя умови, — непевно промурмотів Паргаме. Даята всілася чоловікові на коліна.
— Та не будь ти таким огидним, любий. Пригадай-но, екіпаж тієї древньої вантажівки мільйон років тому висадився, й нічого…
— За мільйон років на планеті могло відбутися бозна що, — заперечив Паргаме. — Наприклад, з чого б це життя тут ставало розумним, не маючи до отакого порозумнішання жодних передумов?! Не інакше якийсь потужний катаклізм…
Даята ображенно напнула губки.
— Я нікому не хочу поступатися своїм правом першопрохідниці, Паргу. Чуєш — нікому! І ти не гірше від мене знаєш, що умови на планетці підходящі.
Паргаме вагався. Йому так хотілося зробити приємність молодій дружині!.. І водночас не хотілося ризикувати не тільки собою, але головне (головне!!!) — своєю Даятою, нагло порушувати правила контакту…
— Будь же ти нарешті чоловіком, Паргу!
Встояти проти такого аргументу було геть неможливо. Він посерйознішав, знехотя зсадив Даяту з колін і зітхнув:
— Добре, я подумаю.
Вона одразу з радісними криками заходилася тискати чоловіка, тому що була впевнена: її Парг обов'язково погодитися.
Вже погодився!..

(Частина 2)

+2
304
RSS
20:26
+2
Дзвінка Сопілкарка попросила мене опублікувати на Світочі повість «Пацючатики». Виконую. Але попереджаю: це все ж таки повість на 3,5 а.а.! Тому майте терпець — не все одразу…
_стежу
Яка мишка симпатична!!!
_браво _ангел _музика
Ню-у-у… Головне, аби повість сподобалася! Бо порозвішувати 6 частин — та ще робота… Не хочеться, аби вона виявилася даремною. _втомлений
04:55
+2
Дякую, друже. Хай-но прочитаю.
14:02
+2
Почав читати 1. Початок бризкає дивною фантазією. Щоб щур звільнив бранця від пут. Це ж треба було додуматися до такого! А ще до того, що пацюки нарівні з людьми досліджують космос! Дивний ти чоловік, Тимуре…
А ще до того, що пацюки нарівні з людьми досліджують космос!

_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Нюууу, це просто Філупе намагався таким чином обґрунтувати перед Анріке НЕвбивство корабельних щурів… На рівні припущення — чом би й ні?!
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Читай далі. там ще не таке буде!..
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Уявилося мені щось таке

Випадкові Дописи