До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Йдіть вчасно

Йдіть вчасно

Йдіть вчасно. Додому, навіть якщо на вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без «посошка», від недоречних зв'язків і поганих звичок. Від депресії та похмурих думок, від важких спогадів, з відносин, що зжили себе, від людей, що руйнують вас, або від людини поруч з вами.

Дайте йому і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше в тій формі, в якій потрібно кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших відносинах і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте у інших їхні шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе — свої. Тому що кожен з нас знаходиться в своїй точці еволюції, рухається в своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі й отримує свій досвід.

І якщо ви увійшли з кимсь в резонанс — ви знайшли один одного і танцюєте спільний танок. А якщо в тривалий дисонанс — то отримайте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.

Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені ухвалювати рішення в умовах куди менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але болючіших «громадських» суджень, яким діла немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння, що видихлося, і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».

Йдіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибоких шрамів, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини — почуттям, що з неймовірною ретельністю відсторонює вас від свого виключно єдиного життя і від себе самого. Йдіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканини вашої долі. Й не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Йдіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, бо відповідаєте ви насамперед за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб лягти на жертовний вівтар. І життя людині дане не для того, щоб приносити в жертву великі дари — саме життя і здатність любити.

Нескладно втратити себе, нескладно розчинити себе в іншому, в чиємусь іншому житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Нескладно навіть цього вимагати і бажати.

Знайти себе — важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою вхолосту, понад відведену вам міру участі в будь-чиєму житті, ви автоматично не додали собі (а можливо, і комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відтинку вашого життя вам не вистачить зовсім крихти — саме тих даремно витрачених сил.

Будь-які відносини є плідними, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танок. Але якщо ви почали відтоптувати одне одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танок і, залікувавши рани, розпочати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так в будь-яких відносинах — партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться йти вчасно і в середині ситуації, а також від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обдурюйте себе і не обдурюйте інших.

Нема поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний сенс цього священнодійства під сакральною назвою «життя» нам невідомий, але ним сповнене абсолютно все, що всередині і ззовні, що перевищує наше розуміння і лишається в його межах, одухотворене і неживе. І немає іншої відповідальності, окрім як перед собою і один перед іншим, але насамперед — перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому життю бути таким, яке воно є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що зірвалася з усією стисненою і нагніченою силою і б'ється тепер в конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами в своєму власному житті.

Озирніться, можливо, настав час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе, і піти, хто би що про це не писав. Йти важко, але йти вчасно просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але — йдіть вчасно.

Йдіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, в іншому, в інший. Видам вам таємницю — її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає в вас.

Йдіть вчасно від нав'язливих ілюзій і нав'язаних страхів, але продовжуйте спрямовуватися, продовжуйте мріяти, продовжуйте намагатися. Не бійтеся помилитися — адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її стовідсотково передбачити, доки не зробите задумане, а якщо зможете — тим паче страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз.

Істина проста: все приходить вчасно, навіть дива. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Бо якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.

Автор — Тетяна Варуха

Джерело матеріалу:
+2
204
RSS
14:47
+2
Цей есей — власне, про рішучість і вміння сказати «ні». Чого не всім вистачає…
18:38
+2
Так, не вистачає. Справа в тому, що життя проживається безперервно. Резонанс — яка ж це рідкість. Частіше в стосунках дисонанс. І мені зрозуміло, чому так.

Випадкові Дописи