Знай собі ціну!

Знай собі ціну!
Джерело матеріалу:

Притча невідомого походження

Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав:

– Я прийшов до тебе, бо почуваюся таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо кажуть, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!

Майстер, миттєво глянувши на юнака, квапливо відповів:

– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.

– Із задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його вкотре відсувають на другий план.

– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і в жодному разі не погоджуйся на ціну нижчу золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!

Юнак взяв кільце і поїхав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони в ту ж хвилину втрачали до кільця всякий інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець ввічливо пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.

Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад.

Дуже пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.

– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би отримати за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки це кільце не варте.

– Ти тільки що сказав дуже важливі слова, синку! – Відгукнувся Майстер. – Перш, ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце.

Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких терезах і, нарешті, звернувся до юнака:

– Передай Майстрові, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.

– Сімдесят монет?! – Юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад.

– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши енергійну розповідь хлопця. – І знай, синку, що ТИ і є цим самим кільцем. Коштовним та неповторним! І ОЦІНИТИ ТЕБЕ МОЖЕ ТІЛЬКИ ІСТИННИЙ ЕКСПЕРТ.

То навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?

+2
628
RSS
19:00
+2
При перепублікації я дозволив собі буквально точкову, дуже легку редактуру. Навіть «кільце» й «каблучку» до єдиної норми не привів…
06:31
+2
А гарна ж оповідка! Справді, в первинній оцінці себе виступає сама людина. Потім вже люди дають свою оцінку. Як правило, нижчу, бо порівнюють із собою і намагаються всіх підрівняти, принизити. І тут є конфлікт особистості і громади. Але ж має бути почуття міри. Та ще ж має бути й СПРАВЖНІЙ ДОБРОЗИЧЛИВИЙ ЕКСПЕРТ! Питання тільки, як знайти його.
О-о-о-о, так, це проблема! Й дуже пощастить тому, хто таки знайде справжнього поціновувача…

Випадкові Дописи