Ще раз про "яйцестав"

Ще раз про "яйцестав"

Я підтримав колективне дослідження щодо «яйцеставу» зовсім недарма, а, так би мовити, з ідейних міркувань. Загальновідомо, що будь-які ідеї проходять еволюційний шлях, що можна розбити на три етапи:

  • цього не може бути, бо так просто не буває загалом
  • в цьому щось-таки є...
  • це загальновідомо

Про Альберта Ейнштейна розповідають наступний анекдот. Нібито після якоїсь його публічної лекції одна зі слухачок запитала його:

— Скажіть, а хто здатен зробити геніальні відкриття?!

(Ремарка: пані явно жадала почути від загальновизнаного генія «рекомендацію» щодо розпізнавання інших геніїв на побутовому рівні. Мабуть, викохувала в серці матримоніальні плани щодо вибору майбутнього генія в якості чоловіка...)

На її запитання Ейнштейн відповів наступне:

— Все дуже просто, мадам. Припустимо, є якась річ, про яку всім розумним людям відомо, що так бути не може тому, що так не буває. Однак неодмінно знайдеться один-єдиний ідіот, який поставить цю загальновідому річ під сумнів і вирішить перевірити, так це насправді чи не так. От він-то і робить геніальне відкриття...

Саме так і є! Бо чим банальніша річ (або явище) ставиться під сумнів, тим геніальнішим стає відкриття. Задовго до сера Ісака Ньютона люди знали: якщо кинути той чи інший предмет, то він неодмінно впаде на землю. Це було відомо навіть далеким предкам homo sapiens через повсякденні спостереження. Це була банальна істина...

І от знайшовся такий собі ідіот геній — сер Ісак Ньютон, який поставив під сумнів цю загальновідому істину, висунувши контрідею: не тільки яблуко притягується до землі — планета Земля теж притягується до яблука!!! Все на світі притягується до всього!!! Отак цей ідіот геній і сформулював Закон всесвітнього тяжіння...

Поза сумнівом, спочатку над Ньютоном сміялися: як можна припускати, що Земля притягує якесь там яблуко?! Потім одиниці розібралися у новоствореній теорії й подумали: якесь раціональне зерно у цьому таки справді є… Й лише потім Закон всесвітнього тяжіння перейшов в розряд загальновідомих істин, а сер Ісак Ньютон став загальновизнаним генієм.

Якщо відволіктися від науки, з'ясується цікава закономірність:

  • якщо лише 5% людей почне синхронно докладати певних зусиль в певному напрямі, то решта людей — 95% того чи іншого суспільства (ба навіть людства в цілому!) буде змушена слідувати за цією переважною меншістю.

Але для того, аби сформувалася ота переважна меншість (зазначені 5%), спочатку потрібно, щоб якийсь ідіот одинак поставив під сумнів щось загальновідоме, банальне, неспростовне...

Я на собі знаю, як воно стається. Бо коли мені було 5 років, то страх перед всемогутнім КДБ був неспростовною істиною. Коли в 1979 році на еміграції в далекому Лондоні пішов з життя колишній київський хлопчик Анатолій Кузнецов, це стало підтвердженням лютої банальщини: той, хто публічно згадає про Бабин Яр, погано скінчить, а КДБ перебороти не можна.

Тим не менш, вже підростали інші київські хлопчаки — Тимур Литовченко, Олександр Анісімов і Віталій Нахманович, які цікавилися забороненими темами Бабиного Яру та Куренівської трагедії й буквально по крихтам збирали про все це відомості. Ймовірно, був хтось іще — але КДБ дісталося до цих київських хлопчаків раніше… а хтось і злякався та й вирішив забути те, що знав. Нам же пощастило: ми троє не злякалися — але водночас до нас не дотягнулися. І кожен з нас вкинув до прориву, здійсненого Анатолієм Кузнецовим, свою книгу. Я найпершим вкинув художню, Анісімов з Нахмановичем — свої документальні. Тоді прорив розширився настільки, що свідомість киян перевернулася докорінним чином. І тепер пам'ятники жертвам Куренівської трагедії стоять на своїх місцях, а історія Києва переписана до того, що бульвар імені колишнього мера Давидова (одного з винуватців Куренівської трагедії) безслідно зник з мапи нашого міста...

Перш ніж доступ до Одноклассников.РУ цією весною було перекрито, одна моя колишня сокурсниця по НТУУ «КПІ» — підмосковна «ватниця» кинула на прощання спересердя:

  • Все это случилось потому, что вы взялись переписывать историю!!!

Але ж перепрошую, залишати таку історію не переписаною було неможливо!!! Адже історії як такої у нас не було. Чудово пам'ятаю, що мій перший радянський підручник з історії за 4-й клас радянської школи називався "Рассказы (!!!) по истории СССР".

Розумієте?! Два роки — в 4-5 класах ми вивчали міфи — такі собі публіцистичні нариси з історії Радянського Союзу. І тільки потім переходили до інших — типу, "історичних" підручників, що являли собою переспіви з «Краткого курса истории ВКП(б)» під редакцією товариша Сталіна… В такій історії не було місця ні трагедії Бабиного Яру, ані Куренівській трагедії — не кажучи вже за все інше на кшталт Батуринської різанини, вчиненої військами Олександра Меншикова в XVIII столітті…

То як же таку, з дозволу сказати, "історію" не переписати?! Однак щоб переписування хоч би київської історії почалося, знадобилися початкові синхронні зусилля чотирьох київських хлопчаків. Мої в тому числі. Слідом за нами в створений на літературному (книжковому) рівні ментальний прорив рвонули принаймні 5% небайдужих… а далі як би не було байдуже 95% всього нашого суспільства (з російською «ватою» включно), однак історію переписано. А шмарклі та волання тієї «ватниці» засвідчують, що як Євромайдан, так і теперішній європейський курс України без переписування історії був би неможливим.


Повертаючись до початку, з приємністю зазначу: Анатолій Висота навчає своїх онуків дуже важливій речі — здатності піддавати сумнівам те, що здається загальновідомим, неспростовним, безсумнівним. Це дуже цінна якість! Особливо цінною вона є тому, що Україна переживає гігантську трансформацію. Тепер потрібні саме такі люди, початкові синхронні зусилля яких здатні породити щось нове, доти небачене.

  • Прошу зрозуміти: ця проблема насправді має філософічний (точніше навіть, гносеологічний) характер!

Я не знаю, чи вийде щось путяще з «яйцеставних» експериментів. Одне можу сказати напевне: піддавати сумніву загальновідоме, неспростовне, безсумнівне — якість дуже цінна. Тому навіть найпростіші аматорські дослідження, що сприяють її вихованню, заслуговують на підтримку.

За радянських часів дітей теж нібито заохочували "торувати свою доріжку", «бути не як всі» — однак на практиці це анітрохи не цінувалося. Не кажучи про те, що подібні зусилля могли навпаки зіпсувати біографію… Давайте ж виправимо ситуацію спільними зусиллями в Незалежній Україні!

+2
534
RSS
14:10
+2
Друже Тимуре, ти дав гарне обгрунтування того, що ми робимо зараз, а саме, намагаємося разом поставити яйця вертикально. Цим ми подолаємо усталену думку про те, що
яйця можуть тільки лежати, а стояти на рівній горизонтальній площині не можуть.
Це міг бути будь-який "ідіотичний" експеримент! Недарма ж заснували Шнобелевську премію — «за дослідження, які змушують спершу всміхатися, але потім замислитися». Ось отримаємо більше відомостей про «яйцестав» — зробиш подання на Шнобелівську премію!!! А чом би й ні?! Від колективу авторів…
_підморгую _підморгую _підморгую

Випадкові Дописи