Бог: боятися чи любити

Бог: боятися чи любити

Написати цей матеріал я пообіцяв в нещодавньому коментарі до перекладеної статті «Радісніше жити» з тієї причини, що дискусія почала розгортатися неабияка, й мені шкода було витрачати час на подальші розлогі каменти. Краще викласти все одним постом. Отже, спробую розтлумачити деякі речі, цілковито очевидні для мене й незрозумілі для мого друга Анатолія Висоти, що стосуються заявленої теми: як треба поводитися — любити Бога чи боятися Бога?..


Подивимось в Біблію

Для початку знов повторю те, про що вже написав в інших коментарях — тут і тут.

Старий Заповіт (єврейський ТаНаХ) закликає любити Бога.

"...і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей" (Вих. 20:6)

«И милость творящий тысячным (поколениям) любящих Меня и соблюдающих Мои заповеди»(Шмот, Недельный раздел Итро, 20:6)

"І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!" (Повтор. Зак. 6:5)

«И люби Господа, Б-га твоего, всем сердцем твоим и всей душой твоей и всем достоянием твоим» (Дварим, Недельный раздел Ваэтханан, 6:5)

"и люби. Исполняй Его веления из любви. Не сравнить исполняющего из любви с исполняющим из страха. Служащий господину своему из страха покинет его, если (господин) станет слишком утруждать его, и пойдет своим путем [Сифре]" (Коментар єврейського мудреця РАШИ на Дварім 6:5)

Старий Заповіт (єврейський ТаНаХ) нагадує, що Бога треба боятися.

"І сказав Авраам: Бо подумав я: Нема ж страху Божого в місцевості цій, тому вб'ють мене за жінку мою" (Бут. 20:11)

"І був Божий страх на всі царства країв, коли вони почули, що Господь воював з Ізраїлевими ворогами..." (2 Хрон. 20:29)

«Грішне слово безбожного в серці моїм: Нема страху Божого перед очима його…» (Пс. 35:2)

«Ти страх Божий руйнуєш також, і пустошиш молитву до Бога…» (Йов 15:4)

«А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий» (Неем. 5:15)

Оскільки друг Анатолій розділяє Біблію і Євангеліє, розуміючи під першою Старий Заповіт, а під другим — Новий Заповіт, подивимось окремо, що сказано про любов до Бога і про страх Божий в Новому Заповіті.

Новий Заповіт закликає любити Бога.

«Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь»
(Матв. 22:37-38)

«Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!
Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили»
(1 Ів. 4:8-9)

Новий Заповіт навіює страх перед Богом.

«Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів (Матв. 8:12)

"і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!" (Матв. 13:42 і Матв. 13:50)

«Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів…»(Матв. 22:13)

І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, буде плач там і скрегіт зубів!" (Матв. 24:51)


Чому так?!

На перший (поверхневий) погляд, Біблія суперечить сама собі, оскільки містить два взаємовиключні посили: одночасно Бога треба і любити, і боятися. Це неможливо, що свого часу і підтвердив Ісус Христос:

«Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Матв. 6:24)

Отже, Біблія суперечить сама собі?! Анітрохи! Так може здатися лише тому, зто не враховує простого факту, про який я згадував в одному з коментарів: Біблія є т.зв. повною системою висловлювань — себто, такою, що містить діаметрально протилежні постулати, які застосовуються в різних випадках!

Це не суперечлива, але діалектична єдність. Саме така, що побудована на єдності та боротьбі протилежностей та спростуванні спростування. Якби Біблія не була саме такою «повною системою висловлювань», то вона б не пережила тисячоліття, бо давно би втратила свою актуальність. А так єдність та боротьба протилежностей, включених до біблійного тексту, дають їй рушійну силу, а спростування спростування забезпечує необхідний вектор руху.

Якщо уважно придивитися до наведених цитат, відкриється не очевидна на перший погляд річ: любити Бога закликають тих, хто вірує в Нього, коли ж йдеться про страх Божийчи «плач та скрегіт зубів», то з гарантією йдеться про язичників чи про байдужих до віри безбожників. І тут все дуже логічно й системно!

Якщо віриш в Бога, якщо довіряєш Йому — то люби Його! Без любові до Бога віра не є можливою, віра без любові — це лицемірство. Не стану розжовувати, чому це й яким чином працює, бо писав колись на Світочі на цю тему дуже докладно в матеріалі «Хороші — нехороші, погані — непогані».

Якщо ж ти не віриш в Бога… Зрештою, ти не зобов'язаний вірити, Біблія тобі нічого не нав'язує силоміць! Але водночас ти мусиш знати: якщо не віриш в Бога — тоді бійся Його і не смій зачіпати вірян, бо буде тобі «плач та скрегіт зубів».

Ба навіть більше: лицеміри (які лише вдають, що вірять, механічно виконують релігійні ритуали, насправді не люблячи Бога й не знаючи Його) прирівнюються до безбожників, тому на їхню долю теж залишається страх Божий, а також «плач та скрегіт зубів». Але такий їхній добровільний вибір… Що й показано в к/ф «Я Гавриїл», свого часу презентованому Дзвінкою Сопілкаркою.

Загалом, звертаю увагу на те, що Біблія (а отже й Бог!) від початку й до кінця стоїть на сторожі принципу свободи волі, свободи людського вибору.

Віриш в Бога? Прекрасно! Але тоді будь люб'язний підтвердити свою віру любов'ю до Бога...

Не віриш в Бога? Шкода, дуже шкода. Бог все одно настільки любить тебе, що не стане ламати твою волю, не стане силоміць нав'язувати тобі любов до Себе. Просто ти мусиш знати: не любиш Бога, не віриш в Нього — опинишся в зовнішній темряві, де буде «плач та скрегіт зубів». Це твій добровільний вибір, про результати якого тебе попередили. Все чесно.

І останнє: падати вдвічі легше, ніж підніматися вгору, а розвиватися вдвічі важче, ніж занепадати. Саме тому в біблійних текстах зазвичай обіцянок покарати нерадивих вдвічі більше, ніж обіцянок заохотити слухняних. Або фрагментів про любов вдвічі менше, ніж про «плач та скрегіт зубів». Це теж один з загальних принципів побудови біблійних текстів! Приклад: серед 613 заповідей кашруту, що містяться в єврейському Законі, 365 заповідей мають заборонний характер і лише 248 — дозвільний характер. Різноманітних заборон десь у півтора рази більше, ніж дозволів саме тому, що заборон дотримуватися важче, ніж дозволів.


Подивимось на практику...

Дві цитати з Анатолія Висоти.

№1: «Моя баба казала, показуючи на ікону: «Дивись! Бог все бачить! Будь як тихе літо! Бог тебе покарає! Це Бог тебе наказує моєю рукою!». Колоритно про це ж описує Довженко в ЗАЧАРОВАНІЙ ДЕСНІ. Перечитай, Тимуре, при нагоді».

Мені пригадалося дещо інше — знаменитий вірш Павла Тичини:

Мати кажуть: бога бійся!
Я кажу: чого це ви?
Доки будуть мене мучить
ваші ряси та церкви!

№2: «Пригадую про прочитане: підлога храму в Єрусалимі була покрита кров'ю. Умилостивити, задобрити Бога принесеною жертвою — це була практика .» Богу приємне цілопалення жертви" — це звідти ж. Ця традиція перейшла в християнство: запалити свічку, покадити ладаном — це так приємно Богу. От питання: це робилося й робиться з любові чи зі стразу перед Богом?"

Все тут дуже вірно сказано. Твоя, друже Анатолію, бабця навчала тебе тому, чого дотримувалася сама — боятися Бога. Це означає одне: твоя бабця не мала справжньої віри в Бога — бо всього лише боялася Його, а не любила! Інакше б і тебе навчала любові до Бога.

Те саме можна зрозуміти і з «Зачарованої Десни» Довженка, і з вірша Павла Тичини: старше покоління людей, які жили на той момент часу в нашій країні, не мало справжньої віри в Бога, бо намагалося навчити молоде покоління боятися Бога. Старше покоління навчало тільки тому, що вміло саме...

Молоде ж покоління не хотіло боятися Бога — а любові до Бога їх ніхто не навчав!!! А як же священники?! Цілком очевидно, що тогочасні священники в переважній масі були лицемірами, які самі не знали Бога, тому й привчали свою паству боятися Його. Наслідком стала жахлива духовна (а потім і фізична) катастрофа, пережита Україною в ХХ столітті...

З давніми євреями сталося абсолютно те саме! Так, підлога храму в Єрусалимі була вкрита кров'ю саме тому, що священники навчали єврейський народ боятися Бога, а не любити Його!

«А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його…» (Бут. 4:4)

«А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого»(Бут. 22:13)

«Всі отари кедарські зберуться до тебе, барани невайотські послужать тобі, вони підуть усі на Мій вівтар, як жертва приємна, і Я прославлю дім слави Своєї!» (Іс. 60:7)

Так-так, це Біблія. Старий Заповіт, він же ТаНаХ. Все так...

Тільки от не треба забувати, що хоча жертва і приємна Богові, проте відсутність смерті (а отже, відсутність самої необхідності приносити жертву) ще приємніша! На початку творення смерті не було, але перші люди — Адам і Єва не захотіли дотримуватися законів Божих, тож своїми діями і впустили смерть в цей світ… Про це докладно розповідається в гл. 3 Книги Буття, яка завершується тим, що спочатку не планувалося — вбивством тварин, щоб з їхніх шкур зробити одяг першим людям:

"І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх" (Бут. 3:21)

Очевидно, священники Єрусалимського Храму мусили би виховувати свій народ так, щоб необхідність приносити жертви Богові відпали би в світовому масштабі. Однак вони робили протилежне: доводили кількість жертов до того, що підлога храму в Єрусалимі була вкрита кров'ю… Отже, вони насправді не любили Бога, тому й не навчали свій народ любові до Бога. Та й вигода була неабияка — для самих священників, маю на увазі… Наслідком стала величезна духовна катастрофа: Єрусалимський Храм двічі руйнувався, а єврейський народ зазнав 1800-літнього розсіяння по всьому світу.

А все чому?! Бо навчитися істинній вірі та любові до Бога складніше, ніж навчитися боязні Бога!!! А чому навчити простіше, тому старші й навчають молодших...

Однак це не означає, що навчитися істинній вірі в Бога та любові до Бога не можна. Просто треба зважати на те, що старші люди та/або служителі релігійних культів не завжди навчають правильному. Навмисно (заради власної вигоди) вони це роблять або ненавмисно (по незнанню) — в даному випадку не так вже й важливо. Бо результат один: наше власне нерозуміння Бога, відірваність від Нього. Що означає «плач та скрегіт зубів» — як і обіцяно...

Отже, варто зрозуміти просту річ: ніхто не зобов'язував людину перекладати свої обов'язки на старші покоління чи на священників, ніхто не забороняв читати й аналізувати Святе Письмо, самостійно докопуватися до істини! Для того й дана людям Біблія.

+1
919
RSS
14:13
+1
Друже Анатолію! Я обіцяв — я написав _сміюсь
15:56
+1
Уважно прочитав, Тимуре, твій цей допис. Лиш приємно, що потрачений тобою час на аналіз Святого Письма, не даремно витрачений. Наведення порядку в голові корисне найперше автору, а потім вже й читачам. Згоден, що з людством відбулася трагедія, а українці та євреї досі відчувають на собі, що значить бути безбожниками або ще гірше — лицемірними теїстами. Але ж, погодься, друже, що початок поневірянь єврейського народу був покладений МЕГА-СПОКУСОЮ: «Я дам вам землю заселену, де ріки течуть молоком і медом, але ви повинні там все живе піддати закляттю». Тобто знищенню. Не раз було сказано: «Я ожорсточу ваші серця!». І лиш в Євангелії є заклик: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Звідти й нещастя: копаєш яму для когось — сам потрапиш у неї. Умилостивити караючого Бога принесеною жертвою. Люди бачили, як на їхніх очах гинули люди і руйнувалися хати: це кара Божа. Це діяло на людей в 1000 раз сильніше, ніж читання Святого Письма із закликами полюбити Бога всім серцем своїм+.
Лад, Гармонія всього з усім -ось безпечний шлях для людства.
Лиш приємно, що потрачений тобою час на аналіз Святого Письма, не даремно витрачений. Наведення порядку в голові корисне найперше автору, а потім вже й читачам.

Ти гадаєш, що у мене в голові безлад?! Ну, дорогенький, ти мене недооцінюєш!
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Я не брався би за статтю, якби не знав, які саме погляди викладатиму тобі.
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь

Але ж, погодься, друже, що початок поневірянь єврейського народу був покладений МЕГА-СПОКУСОЮ: «Я дам вам землю заселену, де ріки течуть молоком і медом, але ви повинні там все живе піддати закляттю». Тобто знищенню.

Не погоджуюсь. Мені вже набридло повторювати, що ти не розумієш написаного в Біблії, тим не менш, постійно намагаєшся пояснити мені це. Хоч я, наприклад, не намагаюся пояснити тобі, що написано в Велесовій книзі! Твоя віра нехай буде при тобі, вибудовуй відносини з вищими силами в міру свого розуміння, як вважаєш за потрібне.
_соромлюсь

Щодо землі обітованної. Все трохи не так. В Чис. 13:25-33
сказано, що іще під час блукання пустелею євреї послали туди розвідників. Останні ж принесли невтішну звістку: «Та народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі. А також бачили ми там нащадків велетня…» — і все таке інше в тому ж роді. Цитата дуже розлога, не хочу витрачати місця…
Важливо лише, що тоді євреї не пішли в землю обітованну, а ще довго блукали пустелею. Завоювання ж відбулося вже після Мойсея під орудою Ісуса Навина, можливим воно стало, лише коли в землі обітованній почався занепад. Тільки коли «нащадки велетня» ослабли, все й відбулося.
Винищення жителів, які на той момент населяли землю обітованну — добре це чи погано? Безперечно, погано. Однак це необхідно було зробити так само, як і згодом приносити жертви в Єрусалимському Храмі: бо без цього ще гірше!
Бо альтернативою винищенню жителів землі обітованної було знищення всіх людей на Землі загалом новим потопом! Чого Бог обіцяв не робити. Отже, залишалося допустити винищення малої часточки людства заради збереження людства в цілому і в перспективі — нормалізації відносин людей з Богом.
Це приблизно як вирізати апендицит хворому: звісно ж, хірургічне втручання в організм людини — це погано. однак не робити операцію — ще гірше, бо людина помре від запалення тканин і зараження крові…
А поневіряння єврейського народу були покладені конкретними негативними діями царів Давида і Соломона. Але то окрема й розлога, майже детективна історія, де змішалися кохання, ревнощі, кров, підступність і віра…
_заспокоюю _заспокоюю _заспокоюю
Не раз було сказано: «Я ожорсточу ваші серця!». І лиш в Євангелії є заклик: «Полюби ближнього свого, як самого себе»

О-о-о, дорогенький! Бачу, що твоя бабця і знайомі священнослужителі добряче попрацювали над тобою, якщо ти здатен написати таку нісенітницю!
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Повну й розлогу (!!!) цитату — в студію (вибач, друже, що многабукафф, але тут без повної цитати не обійтися):

І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:
Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.
На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

(Матв. 22:35-40)

Твоя бабця і знайомі священники автоматично видирали з контексту те, що виділено напівжирним: «Люби свого ближнього, як самого себе», — а після такої «операції» на євангелічному тексті навіювали тобі думку про те, буцімто "і лиш в Євангелії є отакий заклик". Ага, щас!
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Зверни увагу, будь ласка, на підкреслені слова: "в Законі" (себто, в єврейській Торі) та "увесь Закон і Пророки" (себто, весь ТаНаХ). Отже, уважне прочитання повної розлогої цитати наводить на тривіальну думку: десь в Торі (П'ятикнижжі Мойсейовому) повинні міститися ці слова! Бо Ісус Христос не ніс відсебятину — він всього лише процитував якусь статтю Закону!!!
_ура _ура _ура
Яку саме?! Візьми Біблію, подивись паралельне місце до Матв.22:39 і переконайся:

Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я Господь!

(Лев. 19:18)
_ура _ура _ура

Звіряємося по єврейській Торі:

Не мсти и не поимей злобы на сынов народа твоего, и люби ближнего твоего, как самого себя. Я Господь.

(Ваикра, Недельный раздел Кдошим, 19:18)

Коментар мудреця РАШИ на виділені слова:

и люби ближнего твоего, как самого себя. Сказал раби Акива: «Это великое основоположение в Торе» [Сифра].

_ура _ура _ура
Що сказати, друже?.. Став під сумнів те, чому тебе навчили бабця і священнослужителі! Вони не винні, що навіяли тобі дурниці — їх самих так навчали, а вони не спромоглися критично поставитися до своїх вчителів… Але ж ти можеш!!! Отже, піддавай їхню науку сумнівам, докопуйся до істини…
P.S. Єдине нововведення, яке Ісус Христос зробив до «другої найбільшої заповіді» порівняно із «стандартом» єврейського Закону — то це було поширення поняття «ближнього» на неєвреїв. Оригінальна заповідь Лев. 19:18 наголошує: «Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу». Тоді як ребе Єшуа га-Машиах, розбираючи питання, кого вважати ближнім, розповів притчу про доброго самаритянина (Лук. 10:29-37). В Його епоху самаритяни не вважалися повноцінними євреями, тому таке розширення сфери дії Закону було по-справжньому революційним. Але повторюю: сама норма щодо любові до ближнього свого як до самого себе в Законі була записана вже давненько — десь понад 1000 років!
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
18:59
+1
Друже, вибач, коли я мимохіть образив тебе. Я знаю, що до повного впорядкування своїх думок мені ще далеко. Абсолютний порядок — це мов маяк попереду. Крім того кажуть: повторення мати вчення. Отож ще раз вибач, що я допустив якусь схожість між нами. Я ж бо коли щось пишу, то одночасно щось уяснюю собі, тобто щось «впорядковую в голові» — в такому розумінні.
Та нічого, нічого! Я не образився. Скоріше це я не правий: адже традиційне християнство (в версії православ'я) вже понад тисячоліття як запанувало на українській землі, а насаджувалося воно надто вже жорсткими методами.
_шкодую
Отже, мушу ставитися до твоїх запитань більш терпимо. Вибач, будь ласка.
_соромлюсь
19:09
+1
Колись казали: учєніє макрсізма-лєнінізма всєсільно патаму, чта вєрно. Істинність вчення перевіряється практикою. Про практику соціалізму ми знаємо на своїй шкурі. Практика впровадження в життя що юдаїзму, що християнства нещаслива. Для мене було б переконливо, якби прихильники юдаїзму, навіть месіанського (!) могли сказати: дивіться, маловіри, месіанський юдаїзм вчення істинне, бо сповідуючі його стали щасливим народом і поширюють щастя навкого себе — на всіх кордонах мир і спокій.
Цю точку зору колись активно обстоював знаменитий письменник-атеїст Лео Таксіль (справжнє ім'я — Марі Жозеф Габріель Антуан Жоган-Пажес).

З читання його «Дотепної Біблії» розпочався мій довгий шлях до Всемогутнього колись в далекому 1979 році…
_здивований
На це можу сказати наступне:

  • не скажу за християн, а принаймні давні євреї декілька разів мали всі шанси стати щасливим народом і поширювати щастя довкола себе — але на жаль, жодного разу пороху не вистачило (у царя Давида — це стопудово) _соромлюсь

  • отже, поки що можна шукати окремих людей, які сповідують юдаїзм (навіть месіянський) чи християнство, при цьому є щасливими і поширюють щастя навколо себе _соромлюсь

Можу лише сподіватися, що я саме такий і є _соромлюсь

Що ж до народу в цілому… Знаєш, друже, остаточно кинути всякі різні зваби цього світу цілому народу — це ой як нелегко! Тож не скажу за християнство, але юдаїзм завжди наголошував на персональній досконалості/недосконалості кожної конкретної людини, а не на колективній досконалості/недосконалості цілого народу _не_знаю

От якби сучасні українці спромоглися на те, на що не спромоглися давні євреї!.. Однак не мені розповідати тобі, в якому стані перебуває сучасна духовна сфера України. Тут до досконалості ще ну ду-у-уже далеко!.. _соромлюсь
До речі, в матеріалі «Моя вузька стежина» я вже колись наводив цитату ребе Хаїма з Цанза:

Коли я був молодим, то сподівався врятувати весь світ. Потім став рабином і сподівався врятувати у крайньому разі все своє містечко. Потім, коли став ребе, то сподівався врятувати своїх учнів. Нині всі називають мене цадиком, а я думаю: «Можливо, спроможуся врятувати самого себе?»

Ребе Хаїм з Цанза

Справді, чим старшим стаєш, тим більше переконуєшся, що людина має працювати, насамперед, над самовдосконаленням, а не над «порятунком світу вже за життя нинішнього покоління». Бо подібні модерністські проекти обертаються ріками крові… Отже, час такого модернізму остаточно сплив всередині ХХ століття.

Випадкові Дописи