До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Інший бік Острозької Біблії

Інший бік Острозької Біблії
Джерело матеріалу:

Загальновідомо, що Острозька Біблія стала найпершим повним виданням усіх книг Святого Письма церковнослов'янською мовою. Це видання здійснив в Острозі друкар Іван Федорович у 1581 році завдяки покровительству найзаможнішого магната тогочасної Речі Посполитої — православного князя Костянтина Василя Острозького.

Клопотами останнього було засновано також Острозьку школу (нині — Національний університет «Острозька академія»), вчені якої брали дуже активну участь в підготовці цього видання, оздобленого розкішними заставками, кінцівками та ініціалами. Але при ближчому розгляді уважному оку відкривається зовсім інша картина подій більш, ніж 400-річної давнини...

Менший син славетного батька

Численні запитання викликає сама лише постать князя Костянтина-Василя Острозького (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249614). Почати варто з імені магната: різні історичні джерела іменують цю людину то Костянтином-Василем, то Василем-Костянтином, то просто Василем, то просто Костянтином… У чім річ?!

При народженні княжич отримав ім'я Василь, згідно з православними святами — бо з'явився на світ 2 (12) лютого 1528 року. Звідки тоді взялося друге ім'я?..

Костянтином Острозьким (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249615) звався його батько — славетний полководець, який 8 вересня 1514 року під час Оршанської битви розгромив 80-тисячне військо Великого князівства Московського під проводом воєвод Івана Челядніна і Михайла Голиці, трохи раніше — в 1508 році під Слуцьком і в 1512 році під Вишневцем — перемагав кримськотатарські війська, а в 1524 році під Теребовлею здобув перемогу над турецьким військом. На відміну від батька, видатних полководницьких талантів його молодший син не мав: Василеві Острозькому можна записати в актив хіба що верховне командування посполитим рушенням (князівським опвстанням), яке успішно придушило перше в історії козацько-селянське повстання Криштофа Косинського 1591-1593 років.

Однак перемога, фактично, у внутрішньому громадянському конфлікті не додавала князеві полководницької слави. Між тим, у зрілому віці Василь Острозький претендував на престол Речі Посполитої, в боротьбі за який зайвий козир аж ніяк не завадив. Вихід надто очевидний: приписавши собі друге ім'я Костянтин, Василь Острозький діставав у свій актив нехай невеличку, проте все ж таки явно ненульову часточку батькової слави.

Таким чином, сама вже історія про те, яким чином і заради чого Василь Острозький перетворився на Костянтина Василя Острозького висвітлює величезні амбіції цієї людини. Однак, вони стають ще виразнішими, якщо взяти до уваги, що насправді він мав би титулуватися геть по-іншому: «Василем Костянтиновичем, князем Дубненським». Адже як молодший син, отримав у спадок від батька Дубненський замок, що на Рівненщині. Яким же чином молодший княжич Костянтина Острозького зробився, власне кажучи, князем Острозьким?!

Найбагатша спадкоємиця князівства та її родичі

Старший син переможця московитів, кримських татар і турків Костянтина Острозького (від його першої дружини Тетяни Гольшанської) звався Іллею (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249626). Він з'явився на світ наприкінці 1510 року і вдачею дуже нагадував свого батька — принаймні — зростав таким самим славетним воїном, охочим до ратних подвигів і лицарських забав.

Саме ця пристрасть і занапастила Іллю Острозького. Польський король Сигізмунд І Старий і королева Бона Сфорца були дуже прихильними до нього. Зокрема, королева Бона, попри різницю у вірі, допомогла православному шляхтичеві висватати дуже завидну наречену — Беату Костелецьку (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249991), яка, нібито, була позашлюбною донькою самого Сигізмунда Старого… В усякому випадку, при королівському дворі Беата вважалася своєю.

На честь вінчання молодят у лютому 1539 року королева Бона ініціювала лицарський турнір — останню розвагу подібного штибу на території середньовічної Польщі. Важко сказати, що саме пішло не так. Можливо, Ілля Острозький легко поранився дерев'яною скабкою, що відкололася від розтрощеного списа — тим не менш, подібна дрібниця спричинила зараження крові… А може, щасливий наречений проявив під час лицарського турніру більшу звитягу, ніж інший його учасник — тоді ще принц Сигізмунд Август, майбутній польський король. Не виключено, що в жилах королеви Бони заграла ображена кров італійського роду Сфорца, й вона щось-таки підсипала в чарку Іллі Острозькому...

У будь-якому випадку, останній помер чи то 19, чи то 20 серпня 1539 року, так і не дізнавшись про стать дитини, яку носила під серцем його молода дружина Беата. Через цю прикрість лицарські турніри в Польщі надалі не проводилися. Відчуваючи близьку смерть, князь заповідав весь свій величезний статок (включно з Острозьким замком) ще ненародженій дитині, якій призначив трьох опікунів: свою дружину Беату Костелецьку, тодішнього принца Сигізмунда-Августа і свого товариша — князя Федора Сангушка.

Таким чином народжена 19 листопада 1539 року Гальшка (Єлизавета) Острозька (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249990) стала чи не найзаможнішою нареченою Великого князівства Литовського свого часу. До її заміжжя всією маєтністю доньки управляла матір — Беата Костелецька. Очевидно, роль опікунки-розпорядниці настільки сподобалася вдові Іллі Острозького, що жінка готувалася запроторити Гальшку по досягненні повноліття в монастир… Однак, ці плани провалилися: 6 вересня 1553 року тоді ще 13-річна дівчина таємно повінчалася зі сином одного з опікунів — молодим князем Дмитром Сангушком (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249992), внаслідок чого перетворилася на повноправну розпорядницю всієї успадкованої маєтності.

Отут і з'явився у Беати Костелецької несподіваний союзник — зведений молодший брат її покійного чоловіка Василь Костянтинович! Він вказав розлюченій вдовиці на помилку, якої припустилися молодята: оскільки Гальшка Острозька була католичкою, а Дмитро Сангушко — православним, то на їхній шлюб мав би дати дозвіл Папа Римський, а без цього вінчання не мало сили… Беата Костелецька кинулася до ніг третього опікуна — тоді вже польського короля Сигізмунда ІІ Августа, який своєю королівською владою розірвав скандальний шлюб, до того ж, оголосив «звабника неповнолітньої Гальшки Острозької» — Дмитра Сангушка — поза законом. Оговтавшись трохи згодом, король це своє рішення скасував, однак було вже надто пізно: оголошеного поза законом Сангушка вбили, Гальшка Острозька овдовіла.

У подальшому «войовничий дует» матері та дядька діяв не менш успішно. Гальшка Острозька виходила заміж ще двічі — за Семеона Слуцького (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:250829) і Лукаша Ґурку (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:249994). Шлюб зі Слуцьким знов таки не визнав король, дружину і цього разу забрали у чоловіка, якого невдовзі вбили. Ґурка ревнував дружину навіть до мертвого Слуцького, тому запроторив її до Шамотульської вежі, де нещасна просиділа 14 років — аж до смерті чоловіка. Відчутний вплив на її долю в обох випадках мали матір Беата й дядько Василь...

Хто ж був меценатом?!

Отже, особисте життя Гальшки Острозької не склалося: двох чоловіків вбили, третій утримував її за ґратами. Стараннями матері й дядька хтозна куди зник її син від Дмитра Сангушка… Існують відомості, що цим загадково зниклим сином Гальшки був багаторічний сотник надвірної корогви князя Острозького, а згодом ватажок селянсько-козацького повстання Северин Наливайко (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:479776). А можливо, то був брат Северина — Дем'ян (http://uk.rodovid.org/wk/Запис:479778), який згодом викладав в Острозькій школі… Ймовірно, до істини вже ніколи не докопатися.

Але подумаємо про інше: яку розраду могла дозволити собі в XVI сторіччі заможна жінка з долею, поламаною зусиллями найближчих родичів і короля, яку поголос охрестив божевільною «чорною вдовою»? Причому, ця розрада мала би посприяти виправленню її репутації в очах як народу, так і тогочасної еліти Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої?..

Відповідь напрошується сама собою: меценатство! І справді, є відомості, що в березні 1579 року Гальшка Острозька заповіла великі кошти на розвиток Острозької академії, на шпиталь для незаможних при ній же, а також на Спаський монастир неподалік Луцька. А тепер порівняймо деякі обрані елементи двох біографій:

  • Василь Острозький — народився 1526 року, помер 1608 року (у 82-річному віці), період занять меценатством приблизно від середини 70-х років XVI сторіччя до 1582 року;
  • Гальшка Острозька — народилася 1539 року, померла 1582 року (у 43-річному віці), період занять меценатством приблизно від 1574 року до 1579 року.

Значно логічнішою виглядає біографія Гальшки: спочатку вона намагається в міру власного розуміння і здібностей влаштувати особисте життя, коли ж це не вдається, то в літньому (за тогочасними мірками) віці «чорна вдова» намагається виправити свою жахливу репутацію добрими справами й залишити по собі вдячну пам'ять. Натомість, князь Василь Костянтинович діє, м'яко кажучи, нелогічно: в літньому віці починає активно займатися меценатством (причому, робить це синхронно з племінницею!)… але після її смерті раптом відмовляється від благодійності, натомість, занурюється в конкуренцію за трон Речі Посполитої, потім очолює православну опозицію, бореться проти Берестейської унії, а під кінець життя звертає свій погляд на Московське царство. Прикметно, що до потужної меценатської діяльності князь більше не повернувся.

Де тут логіка?! Чому 50-річний чоловік піклується про власну душу, займаючись добрими справами, тоді як 80-річний старець, уже відчуваючи дихання смерті, про добрі справи не думає?.. Мабуть, це можна пояснити вимушеним характером меценатської діяльності Василя Острозького.

У цьому зв'язку варто звернути увагу на те, що в 1574 році князь раптом переніс свою резиденцію з Дубна до Острога. Після цього розпочалася кипуча перебудова Острозького замку, цими роботами керував італійський архітектор П'єтро Сперендіо.

Але… стоп!!! Що саме ховається за отим «перенесенням княжої резиденції з Дубна до Острога»?! Як міг Василь Костянтинович переїхати до замку, який йому не належав?..

Усе пояснюється просто: третій чоловік Гальшки Острозької — Лукаш Ґурка — помер 23 січня 1573 року, після чого вдова нарешті була звільнена з Шамотульської вежі. Можна припустити, що, вийшовши на волю, в 1574 році племінниця уклала з дядьком угоду про своєрідний «родинний обмін» — внаслідок цього Василь Костянтинович і зробився нарешті повноправним князем Острозьким, тоді як Гальшка переїхала жити в другорядний маєток, що належав їхньому магнатському роду.

Очевидно, одним з елементів угоди щодо «родинного обміну» була дієва підтримка князем Василем Костянтиновичем Острозьким добрих справ, ініційованих його племінницею. Втім, тривала зазначена підтримка рівно стільки, скільки було потрібно: тільки-но Гальшка почала остаточно згасати (а тому більше не могла контролювати, якою мірою дядько дотримується даних ним обіцянок), як Василь Костянтинович один за одним згорнув усі благодійні проекти. Це дуже добре видно на прикладі видавничої діяльності друкаря Івана Федоровича, який за час роботи в Острозі видав:

  • 1578 року — Греко-руську церковнослов'янську книгу для читання;
  • 1578 року — Азбуку (читанку);
  • 1580 року — Новий Заповіт до Псалтиря;
  • 1580 року — Алфавітно-предметний Покажчик до попереднього видання («Книжка, собрание вещей...»);
  • 1581 року — «Хронологію» Андрія Римші;
  • 1581 року — Острозьку Біблію.

Гальшка Острозька померла 1582 року, Іван Федорович — наступного, 1583 року. Таким чином, видання Острозької Біблії стало його останнім реалізованим видавничим проектом: 6-м за час роботи в Острозі, 13-м за все життя. Можливо, він встиг би надрукувати щось іще, однак, головна його покровителька — Гальшка Острозька — відійшла в кращий світ, тож її дядько швиденько прикрив друкарню. Бо князя Василя Костянтиновича таке «марнотратство» відверто не цікавило.

Якими ж «мегапроектами» він переймався насправді?.. За великим рахунком, такими можна вважати:

  • прирощування маєтності сімейства Острозьких;
  • змагання за престол Речі Посполитої;
  • коли заволодіти королівською короною не вдалося — князь очолив православну опозицію католицькій владі.

Наслідком цієї діяльності стали два найперші в історії козацько-селянські повстання: спочатку полковника Криштофа Косинського в 1591-1593 роках (про це згадувалося вище), а потім колишнього сотника княжої надвірної корогви Северина Наливайка в 1594-1596 роках. Втім, як-то кажуть, це вже зовсім інша історія. В контексті ж нашої теми важливо зрозуміти, що після смерті племінниці Гальшки князь Василь Костянтинович Острозький уже ніколи не проводив настільки ж повноцінну меценатську діяльність, як за її життя. Ця обставина наочно засвідчує, кому саме українці зобов'язані появою прекрасного шедевра середньовічного друкарства — Острозької Біблії.

Тимур Литовченко, Київ. Спеціально для «Час і Події»

+1
544
RSS
12:28
+1
Стаття являє собою концептуальну основу нашого авантюрно-історичного роману «Шалені шахи» _соромлюсь
13:47
+1
Я щось знав про Гальшку Гулевичівну, яка подарувала землі для Київського Братства. А виявляється, що була ще й Гальшка Острозька! Жінки-меценати нашої землі.
А Гальшці Острозькій близькі люди ще й життя все переламали, тож вона була дуже нещасною в особистому плані. Прочитай принагідно «Шалені шахи», ми там намагалися все це показати.

Випадкові Дописи