Навіщо дорослішати

Навіщо дорослішати
Джерело матеріалу:

Коли я була молодшим підлітком (11-15 років), у нас процвітали всілякі анкети — непоганий інструмент групового самопізнання. «Яка твоя улюблена квітка?», «Яку музику ти найбільше полюбляєш?» — і все таке інше. Говорити про себе більшість із нас ще не вміла (та це й не заохочувалося, нас усіх тоді вчили, що «я — остання літера алфавіту»). Світ дорослих теж далеко не завжди давав нам хоч якийсь зворотний зв'язок — нас, загалом-то, «помічали», тільки коли вже наставав час обирати й отримувати спеціальність. Тут ми — чи не вперше — могли розраховувати на якусь суспільну увагу і пораду. А простенькі запитання наших доморощених анкет давали можливість скласти «портрети» себе і свого найближчого оточення (про користь яких я писала в нещодавньому матеріалі). Погодьтеся, непогано в 12 років знати, яку квітку, яку музику і які фільми полюбляє дівчинка (чи хлопчик), яка тобі подобається.

У мене, звісно, теж були такі анкети. Дивно, але вони збереглися. І от сьогодні я пропоную читачам подумати і поговорити лише про одне запитання з цих анкет. Воно було сформульоване з граничною наївністю моїх дванадцяти радянських років: «Я хочу швидше вирости, стати дорослим(ою), щоб… (закінчи фразу)».

Відповідали на мою анкету однокласники, хлопці з паралельного класу, кілька дівчат на два роки старші, хлопці з гуртка в Палаці піонерів, який я тоді відвідувала, а також мій [піонерський] загін і двоє вожатих з літнього табору.

Переважно відповіді на вищезазначене запитання різноманітністю не відрізнялися. «Я хочу скоріше стати дорослим, щоб працювати» — абсолютний фаворит, при цьому, на перший погляд, абсолютно неінформативний. Що, власне, вкладали в цю відповідь мої тодішні однолітки? Навіщо працювати? Де працювати? Ким працювати? Можливо, це була просто відписка? Але, пам'ятаючи їх, я так не думаю. Мені зараз здається, що вони своєю відповіддю всього лише констатували природний з їхньої тодішньої точки зору хід речей (я жила в пролетарському районі і вчилася в пролетарській школі), який насправді прочитувався так: «Я хочу стати нормальним дорослою людиною, повноцінним членом суспільства, який вранці ходить на роботу і живе нормально, як всі».

Друга за частотою відповідь згадувала конкретну спеціальність (іноді приписувався і рід діяльності): «Я хочу швидше вирости, щоб стати лікарем і лікувати людей», «Я хочу стати дорослою, щоб вивчитися на вчительку і викладати в початкових класах», «Я хочу стати дорослим, щоб бути архітектором, проектувати красиві будинки».

Ми були дітьми комуналок в центрі Ленінграда. Тільки двоє моїх однокласників жили в окремих квартирах. Дітьми ми цього практично не помічали, приймаючи як належне. Але підліток вже потребує приватності. Можливо, тому в моїх анкетах є декілька однакових відповідей: «Я хочу стати дорослим і жити в окремій квартирі».

Є і шість абсолютно ідентичних відповідей: «Я хочу швидше вирости, щоб приносити користь людям».

Як би там все не склалося далі, мені приємно їх читати.

Ще з десяток варіацій на цю тему: «Хочу відкрити ліки від раку», «Хочу полетіти в космос», «Хочу посадити великий-превеликий сад і виростити в ньому нові види квітів» (моя нерозлучна подружка дитячих часів донині висаджує сад на своїх 12 сотках, в садівництві посеред боліт).

Декілька людей згадали про свободу пересування: «Хочу скоріше вирости, щоб об'їздити всю країну і все подивитися». Хтось розмахнувся дужче: «Хочу стати дорослим, щоб подорожувати і побачити світ».

Двоє згадали про гроші: «Хочу вирости і заробити багато грошей» (обидва не уточнили, що з ними зроблять).

Двоє ж хотіли свою машину (в наших колах — страшенна рідкість).

Ще поширена (але, на жаль, абсолютно не розшифрована) відповідь: «Я хочу швидше вирости, щоб стати вільним».

Цікаво, їм вдалося?

«Знайти кохання, завести сім'ю, народити дітей» — багато, але тільки дівчатка. Хлопчики соромилися?

Є конкретні бажання: «Хочу скоріше вирости й їсти морозива досхочу».

Тільки один хлопчик написав: «Я хочу залишитися маленьким». Я знала цю сім'ю. Вона була абсолютно дитиноцентричною (на відміну від абсолютної більшості решти тодішніх сімей нашого кола).

***

Я вирішила провести експеримент: порівняти тодішніх підлітків 11-15 років з сьогоднішніми, підсунувши їм те саме запитання, завбачливо вилучивши з нього слово «швидше»:

«Я хочу вирости, стати дорослим(ою), щоб… (закінчи фразу)».

Зараз у мене близько 150 відповідей.

Що говорить вам ваше прогностичне мислення, дорогі читачі?

Я в своїх прогнозах помилилася тільки в цифрах. Передбачала третину, а вийшла майже половина (42,81%) — в тому чи іншому формулюванні, але суть залишається тією ж самою: «Я не хочу дорослішати! Не хочу ставати дорослим! Я — вічна дитина! Бути дорослим — це нудно!», І таке інше в тому ж роді.

Чотири відповіді тривожні, абсолютно без епатажу: «Я боюся дорослішати. Мені лячно ставати дорослим. Раптом у мене не вийде?»

П'ять розгублених — теж чесні, я думаю: «А що це таке «стати дорослим»?», «А як я дізнаюся, що вже виріс?», «Я не можу відповісти, тому що не знаю, коли і як це відбувається».

Три лаконічних відповіді: «Я вже дорослий». Епатаж? Не впевнена.

П'ятеро прямо згадують професії: «Щоб стати хірургом, банкіром, вчителькою, ветеринаром, бізнесменом», — це вічне.

Ще двоє, попри все, хочуть служити людям, — хлопці, я від щирого серця зичу вам успіху.

«Вирости, щоб працювати», — не написав ніхто.

Про квартири і автівки теж ніхто, як не дивно, не згадав. Само собою зрозуміло?

«Знайти кохання» — ніхто. Не потрібне? Вже знайшли?

«Завести сім'ю, дітей» — багато, причому хлопчики і дівчатка майже порівну.

Безліч відповідей «Щоб подорожувати», «Подивитися світ», «Побачити різні країни, як живуть інші люди» — такий пізнавальний момент.

Володіння грішми й іншими благами (будинок, яхта тощо) — близько тридцяти відповідей.

«Стати знаменитим» (іноді з уточненнями, в якій царині) — близько двадцяти. Бідолашні мої однокласники — вам навіть на думку таке не спадало!

З оригінального (епатаж?): «Стати Папою римським» і «Стати президентом».

Оригінально, але, здається, чесно: «Довести, що інопланетяни і снігова людина існують насправді».

Ескапістські (сім відповідей): «Виїхати з Росії» (що там, на чужині, робити, ніхто не уточнює — мабуть, первинним є саме ескапізм).

Зворушливе (шість відповідей): «Допомагати родині, допомагати мамі». Пам'ятаємо, що мої однолітки в відповідному віці хотіли служити тільки суспільству.

***

Минуло всього сорок років, а які разючі зміни!

Причому запитання ж не з пустопорожніх — з чим, з якими прагненнями вступає в доросле життя підростаюче покоління. Адже від них залежить, яким буде наступний за нашим світ, в якому світі ми всі будемо старішати. До чого ми їх готуємо або не готуємо? Що транслюємо їм з приводу дорослішання, прийняття відповідальності? Чим всім нам загрожує таке тотальне небажання дорослішати? А може, це не так вже й погано, і відкриває нові суспільні можливості?

P.S.Моя власна відповідь на запитання тієї давньої анкети була такою: «Я хочу швидше вирости, щоб відкривати таємниці природи».

Катерина Мурашова

+2
862
RSS
12:00
+2
За 40 років змінилася не просто пара-трійка поколінь — змінились епоха, соціальний устрій, країна! Не дивно, що помітно трансформувалися цілі й бажання дітей…
_зупиняю _зупиняю _зупиняю
15:30
+2
Для дітей, які не звикли вести щоденник, анкета — один із способів сказати щиро собі про своє майбутнє. Чого ти хочеш? Питаю я своїх онуків. І отримую різні відповіді. Є й такі: щоб стати дорослим, щоб ніхто не командував мною; хочу вивчитися і зробити так, щоб скрізь на Землі був мир; гроші, машина, подорожі і слава. Ніхто з онуків не хоче оставатися дітьми!
Я теж хотів подорослішати, щоб жити власним життям, яким я хотів жити _чудово
Не знаю, правий я чи ні… Але названі Катериною Мурашовою 42,81% тих, хто не хоче дорослішати, хто хоче лишатися «вічною дитиною», саме й може до певної міри пояснювати ту духовну катастрофу сучасної Росії, яку ми бачимо.
Не виключаю, що «зграї» тамтешніх «вічних підлітків» керманичі намалювали образ «фашистської України» і скомандували «фас!» — і вони поперли через кордон «мочити укрофашистів». Бо вони довірливі, як діти. Хочуть погратися в війну, як діти. А що ворог і зброя реальні — то це ще краще… А думати своєю головою та відповідати за власні рішення і дії — це ж «по-дорослому»! А отже, «нецікаво і нудно»…
_шкодую
19:28
+2
А так мабуть, і є. Аналіз правильний.

Випадкові Дописи